Реферат: Зміст роль контрольного механізму Конвенції про захист прав І основних свобод людини в процесі реалізації її норм

ЗМІСТ

Роль контрольного механізму Конвенції про захист прав і основних

свобод людини в процесі реалізації її норм.


ВСТУП


Розділ 1. Поняття контрольного механізму Конвенції про захист прав і основних свобод людини

1.1. Контрольний механізм Конвенції про захист прав і основних свобод людини: доктринальні засади дослідження 1.2. Інституційний механізм міжнародного співробітництва та його складові 1.3. Роль контрольного механізму в процесі реалізації норм міжнародного права ^ 1.4. Ефективність контрольного механізму Конвенції про захист прав і основних свобод людини
Висновки до розділу


Розділ 2. Особливості побудови контрольного механізму Конвенції про захист прав і основних свобод людини
^ 2.1. Юрисдикція Європейського суду з прав людини: загальна характеристика 2.2. Правова природа рішень Європейського суду з прав людини 2.3. Контроль виконання рішень Європейського суду з прав людини
Висновки до розділу


Розділ 3. Національне право України і Конвенція про захист прав і основних свобод людини


3.1. Вплив Конвенції на національне право держав-учасниць

3.2. Статус Конвенції в правовій системі України
^ 3.3. Застереження та їх вплив на статус Конвенції про захист прав і основних свобод людини в правовій системі України
3.4. Реалізація Конвенції в Україні

Висновки до розділу


висновки

^ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
3


11


16


33


46

53


55

77


88

100


103

112


118

127

161


165


169



Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html


^ ВСТУП


Актуальність теми. Після ратифікації Україною у 1997 році Конвенції про захист прав і основних свобод людини перед нашою державою постав комплекс питань, пов’язаних з її реалізацією. Ефективна реалізація міжнародних договорів у галузі прав людини повинна підкріплюватись стійкою системою виконання державами своїх зобов’язань. Контроль за виконанням зобов’язань державами став дієвим засобом підвищення ефективності Конвенції про захист прав і основних свобод людини. Аналіз положень цього міжнародного договору та практика його застосування державами-учасницями свідчать, що саме контрольний механізм відіграє ключову роль у процесі реалізації Конвенції. Відповідно, дослідження міжнародно-правової природи функцій органів контролю (Європейського суду з прав людини та Комітету міністрів Ради Європи), їх компетенції є вкрай важливим для забезпечення належної реалізації Конвенції.

Актуальним з практичної та теоретичної точок зору є питання впливу діяльності механізму контролю на процес реалізації Конвенції у державах-учасницях, зокрема, в Україні. Одним з важливих компонентів цього процесу є виконання рішень Європейського суду з прав людини. Після винесення Судом 25 липня 2002 року рішення по справі “Совтрансавто Холдинг проти України” проблема створення внутрішньодержавних механізмів реалізації Конвенції постає перед нашою державою особливо гостро.

Разом з тим, у практиці органів державної влади, вітчизняній науковій літературі та пресі прослідковується тенденція до “ідеалізації” контрольного механізму Конвенції, приписування йому невластивих правових ознак. Передусім, це стосується застосування так званої “прецедентної практики” Європейського суду з прав людини в процесі реалізації Конвенції, коли його рішення часто розглядаються як судові прецеденти, робиться висновок про їх обов'язковість для національних правозастосовчих органів. Крім того, актуальність дослідження також обумовлюється поширенням в Україні хибного уявлення про Суд як орган, що має наднаціональні повноваження. З цього випливає ставлення до нього як до певної міжнародної апеляційної інстанції, яка скасовує рішення вітчизняних правозастосовчих органів, зокрема судів.

В умовах становлення демократичних інститутів і недосконалості режиму захисту прав людини в Україні, подібні тенденції негативно відбиваються на правосвідомості суспільства. Вони можуть призвести до невірного уявлення про засоби, необхідні для реалізації Конвенції в нашій державі, і навіть зашкодити їй. Прикладом цього є підготовлений групою народних депутатів Проект Закону України “Про виконання рішень Європейського Суду з прав людини”, який не зміг запропонувати належного внутрішньодержавного механізму реалізації Конвенції.

На сьогоднішній день реальні гарантії захисту прав людини в нашій державі, попри досить розвинуте законодавство у цій сфері, є малоефективними. Для вирішення згаданої проблеми повинен активно використовуватись багатий досвід контрольних органів Конвенції, практика тлумачення і застосування її норм.

Незважаючи на те, що Україна є стороною Конвенції вже понад п'ять років, робота щодо вивчення національного законодавства на предмет відповідності її вимогам (з урахуванням практики її тлумачення і застосування контрольними органами) практично не ведеться.

У зв’язку з цим, існує нагальна потреба у науковому аналізі режиму функціонування конвенційного контрольного механізму, кореляції його міжнародно-правової природи з особливостями побудови вітчизняної правової системи, дослідженні оптимальних шляхів реалізації Конвенції в умовах України. Іншими словами, в сучасних умовах існує нагальна потреба у детальному вивченні проблем, пов'язаних з функціонуванням контрольного механізму Конвенції про захист прав і основних свобод людини, його можливим впливом на національне право України в контексті її реалізації в нашій державі.

Теоретичні питання діяльності контрольного механізму Конвенції тривалий час розроблялися у зарубіжній правовій літературі, особливо юристами з країн Західної Європи. Серед них – Е.Бредлі, Д.Гом'єн, М. Дженіс, Л.Зваак, Р.Кей, Х.Крюгер, Р.Лоусон, Л.Лусаидес, С.Мартенс, Дж. Меррілз, М.О'Бойл, Р.Рісдал, А.Робертсон, К.Уарбрік, Д. Харріс, Г.Шермерс та багато інших. В останні роки згадані проблеми докладно вивчалися і відомими російськими правознавцями. Серед них слід відзначити роботи М.Ентіна, В.Карташкіна, Г.Лук’янцева, В.Туманова та інших. Серед вітчизняних учених різноманітні аспекти функціонування контрольного механізму Конвенції розглядали М.Буроменський, В.Буткевич, В.Денисов, С.Добрянський, В.Євінтов, В.Забігайло, Л.Заблоцька, М.Козюбра, В.Мармазов, В.Муравйов, П.Рабінович, Н.Раданович, М.Рісний, С.Федик та інші. Водночас, в Україні бракує комплексних, розгорнутих наукових праць з правової тематики контрольного механізму Конвенції та її реалізації в нашій державі, що стало ще однією суттєвою підставою для звернення до означеної теми.

Викладені вище мотиви визначили вибір теми дослідження та її актуальність.

^ Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є складовою комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Розбудова міжнародних, правових політичних та економічних основ державності України” № 97128, теми наукового дослідження Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Правові основи і механізми забезпечення суверенітету України” № 97132; а також плану науково-дослідницької роботи кафедри міжнародного права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Інтеграція України у світовий та європейський простір” №01БФ048-01.

^ Мета і задачі дослідження. Головною метою дисертаційної роботи є дослідження правової природи контрольного механізму Конвенції про захист прав і основних свобод людини на основі аналізу відповідних нормативних документів, праць вітчизняних і закордонних вчених. Відповідно до поставленої мети основну увагу в дисертації спрямовано на вирішення таких завдань:

- дослідити інституційні механізми міжнародного співробітництва на підставі вивчення правової природи структурно-організаційних форм взаємодії суб'єктів міжнародного права;

- проаналізувати природу міжнародного контролю за дотриманням державами міжнародно-правових зобов'язань і, виходячи з неї, дати визначення контрольного механізму Конвенції про захист прав і свобод людини, а також проаналізувати причини його ефективності;

- дослідити особливості міжнародно-правової природи контрольного механізму Конвенції, його структури і функцій на підставі аналізу положень цього міжнародного договору, практики її контрольних органів, доктринальних досліджень;

- визначити місце і роль Європейського суду з прав людини в рамках контрольного механізму Конвенції, і у зв'язку з цим проаналізувати правовий статус рішень Суду;

- дослідити умови ефективної реалізації Конвенції в рамках правопорядку її держав-учасниць;

- проаналізувати основні проблеми у сфері реалізації Конвенції про захист прав і основних свобод людини в Україні і сформулювати пропозиції щодо шляхів їх вирішення.

^ Об'єктом дослідження є міжнародно-правові відносини щодо здійснення контролю за дотриманням норм міжнародних договорів у галузі прав людини їх державами-учасницями.

^ Предмет дослідження є механізми здійснення міжнародного контролю за дотриманням державами-учасницями Конвенції їх конвенційних зобов'язань.

Методи дослідження. Для досягнення наукової об’єктивності результатів використано комплекс загальнонаукових і спеціальних методів дослідження, які застосовуються в сучасній правовій науці. Так, загально-діалектичний метод пізнання застосовано для аналізу ролі міжнародного контролю в процесі реалізації норм міжнародного права, а також функціональних зв’язків між контрольними інститутами Конвенції. Формально-логічний метод застосовано для визначення понять “інститут міжнародного співробітництва”, “інституційний механізм міжнародного співробітництва” та “контрольний механізм Конвенції про захист прав і основних свобод людини”. Системно-функціональний метод використано в ході дослідження питання ефективності контрольного механізму Конвенції про захист прав і основних свобод людини. За допомогою формально-юридичного методу проводився аналіз текстів Конвенції про захист прав і основних свобод людини і протоколів до неї, законодавчих та нормативних актів України. Для вивчення відмінностей законодавчого режиму перегляду рішень національних судів України та інших держав внаслідок прийняття рішення Європейським судом з прав людини використано порівняльно-правовий метод. Цей метод також було частково застосовано в процесі вивчення правової природи рішень Європейського суду з прав людини.

Емпіричну основу дисертації склали міжнародно-правові акти, нормативні документи Ради Європи, законодавчі акти України та інших держав-учасниць Конвенції про захист прав і основних свобод людини, праці вітчизняних і зарубіжних авторів з питань, що досліджуються. У дисертації досліджується рішення Європейської комісії з прав людини та Європейського суду з прав людини.

^ Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в Україні вперше на монографічному рівні досліджено особливості правової природи, функцій та структури контрольного механізму Конвенції як засобу реалізації її норм. Виявлено функціональні зв’язки між її контрольними інститутами та розкрито міжнародно-правову природу рішень Європейського суду з прав людини. Визначено місце правозастосовчих органів держав-учасниць Конвенції в процесі реалізації її положень. Здійснено комплексний аналіз вітчизняного законодавства в контексті реалізації Конвенції про захист прав і основних свобод людини в рамках правопорядку нашої держави, а також виконання нею рішень Європейського суду з прав людини. Критично вивчено положення проекту Закону України “Про виконання рішень Європейського Суду з прав людини” та сформульовано низку конкретних пропозицій щодо покращання внутрішньодержавного механізму реалізації Конвенції, виконання рішень Європейського суду з прав людини, включаючи внесення відповідних змін і доповнень до деяких законодавчих актів нашої держави.

Наукову новизну даного дослідження відбивають такі його результати:

- досліджено природу інституційних механізмів міжнародного співробітництва як комплексу органів та процедур, покликаних забезпечити виконання тих чи інших функцій, покладених на них згідно з відповідними нормами міжнародного права, з метою забезпечення ефективного регулювання певного комплексу міжнародних відносин;

- сформульовано визначення контрольного механізму Конвенції про захист прав і основних свобод людини як комплексу міжнародних органів та процедур, завданням яких є виявлення порушень норм Конвенції її державами-учасницями, їх фіксація у міжнародних правозастосовчих актах Європейського суду з прав людини, а також притягнення держав-порушниць до міжнародно-правової відповідальності для виправлення встановленого порушення;

- проаналізовано феномен ефективності контрольного механізму Конвенції на підставі аналізу особливостей природи та функцій міжнародного контролю, визначено, що її основною передумовою є співпадіння інтересів держав-учасниць щодо повної реалізації цього міжнародного договору шляхом встановлення міжнародних гарантій дотримання його норм кожною з договірних сторін;

- встановлено, що з огляду на особливості міжнародно-правової природи, функції та структуру контрольного механізму Конвенції його основним завданням є виявлення конкретних порушень її норм, в той час як зміна або скасування норми національного права чи практики правозастосування здійснюється самою державою-порушницею відповідно до її внутрішніх процедур;

- здійснено аналіз правової природи рішень Європейського суду з прав людини на підставі дослідження його місця та ролі в контрольному механізмі Конвенції, доведено, що правовий статус цих рішень не дає підстав розглядати їх як прецеденти в розумінні англійської доктрини судового прецеденту;

- визначено, що ефективна реалізація Конвенції про захист прав і основних свобод людини в рамках національного правопорядку значною мірою залежить від того, наскільки гармонійно корелюються правотворча та правозастосовча практика щодо захисту прав людини у відповідній державі-учасниці з практикою застосування і тлумачення Конвенції контрольними органами, передусім Європейським судом з прав людини;

- проаналізовано основні проблеми реалізації Конвенції в нашій державі, які зокрема, полягають у відсутності чіткого механізму виконання рішень Європейського суду з прав людини, що може призвести до значних ускладнень у процесі застосування цього міжнародного договору в Україні.

^ Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що основні результати дисертаційної роботи можуть бути використані органами влади нашої держави, залученими до реалізації Конвенції, насамперед Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини, Міністерством юстиції України, Міністерством закордонних справ України тощо з метою удосконалення внутрішньодержавних механізмів захисту прав людини. Основні наукові положення дисертаційного дослідження було направлено до Апарату Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Національного бюро України у справах дотримання Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

Наукові положення, сформульовані за результатами дисертаційного дослідження, можуть бути використані для удосконалення законодавства України у сфері захисту прав людини, зокрема, в ході роботи над проектом Закону України ”Про виконання рішень Європейського Суду з прав людини”.

Дослідження може бути використано в рамках навчального процесу, здійснюваного у вищих навчальних закладах України юридичного профілю при підготовці підручників, навчальних посібників та методичних рекомендацій, при викладенні навчального курсу “Міжнародне публічне право”, спецкурсів “Право міжнародних організацій”, “Міжнародне право у галузі захисту прав людини” та “Європейське право у галузі захисту прав людини”.

^ Апробація результатів дисертації. Основні наукові положення дисертаційного дослідження були оприлюднені у виступі на науковій конференції Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка 18 жовтня 2001 р. (тези виступу опубліковано), на наукових семінарах, що проводились на кафедрі міжнародного права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, обговорювались на засіданнях кафедри.

Основні наукові положення дисертаційного дослідження викладено у шести наукових публікаціях у фахових виданнях, в тому числі у п’яти наукових статтях та одних тезах виступу на науковій конференції.


Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html


висновки


Контрольний механізм Конвенції про захист прав і основних свобод людини являє собою комплекс міжнародних органів та процедур, завданням яких є оцінка реального стану захисту прав людини та виявлення порушень Конвенції державами-учасницями, притягнення їх до міжнародно-правової відповідальності за такі порушення. Його діяльність удосконалювалася протягом більше ніж п'ятидесяти років. Змінювались організаційні форми і засоби контролю. Водночас, мета цього механізму залишилася незмінною – сприяти утвердженню прав і свобод людини, передбачених Конвенцією.

При цьому, еволюційне тлумачення і застосування Конвенції контрольними органами, насамперед Судом, призвело до формування значного масиву доктринальних підходів до змісту згаданих прав і свобод. Цей масив, який ще прийнято називати прецедентною практикою, являє собою результат аналізу стану і тенденцій розвитку законодавства, відповідної правозастосовчої практики держав-учасниць, а також доктринальних досліджень, їх узагальнення. В рішеннях Європейського суду з прав людини це узагальнення знаходить своє конкретизоване відображення в рамках певної правозастосовчої ситуації. Таким чином, аналіз певного масиву рішень Суду дозволяє виділити європейські стандарти захисту прав і свобод людини, передбачених Конвенцією. Ці стандарти мають характер політико-правових принципів і не є юридично обов'язковими. Разом з тим, вони відображають зміст конвенційних положень щодо захисту прав людини, закріплених Конвенцією, через призму конкретних соціально-історичних та правових умов їх реалізації. Зміст стандартів змінюється відповідно до зміни зазначених умов.

Водночас, головна особливість реалізації Конвенції і причина досить високої ефективності цього процесу полягає в тому, що держави-учасниці часто добровільно намагаються адаптувати своє законодавство і правозастосовчу практику до згаданих стандартів. В протилежному випадку, знову ж таки за допомогою контрольного механізму, відбувається їх притягнення до міжнародно-правової відповідальності.

Таким чином, належна реалізація Конвенції в рамках правопорядку України вимагає вирішення двох основних питань теоретичного і практичного характеру. По-перше, здійснення адаптації вітчизняного законодавства і правозастосовчої практики до вищезгаданих стандартів. І, по-друге, створення ефективного внутрішньодержавного механізму виконання рішень Європейського суду з прав людини щодо України.

Внаслідок проведеного дослідження отримано наступні теоретичні і практичні висновки.

Міжнародний контроль за дотриманням міжнародно-правових зобов’язань є допоміжним засобом реалізації норм міжнародного права. Він покликаний сприяти досягненню цілей цих норм. Виходячи з координаційної природи міжнародного права, контроль як засіб реалізації не замінює, а доповнює добровільне дотримання суб’єктами міжнародного права їх міжнародно-правових зобов’язань. Він має субсидіарний, додатковий характер у порівнянні з іншими засобами реалізації міжнародно-правових норм і залишається ефективним лише доки такі норми відповідають потребам і інтересам суб’єктів міжнародного права.

Підвищенню ефективності реалізації норм міжнародного права, зокрема у сфері захисту прав і основних свобод людини, сприятиме створення відповідного інституційного механізму їх застосування і тлумачення з урахуванням об'єктивних історичних, соціальних і правових умов, в яких відбувається процес реалізації цих норм.

Важливою передумовою ефективності Конвенції про захист прав і основних свобод людини є наявність чіткого механізму реалізації її норм. Основу такого механізму складає міжнародний судовий орган – Європейський суд з прав людини. Головною передумовою ефективності контрольного механізму Конвенції є співпадіння інтересів її держав-учасниць у повній реалізації цього договору шляхом встановлення колективних міжнародних гарантій дотримання кожною з них його норм. Об’єктивну основу співпадіння згаданих інтересів держав-учасниць становить потреба у більшій економічної та соціальної інтеграції в рамках регіональної системи міжнародних відносин.

Із змінами в суспільному житті, законодавчій та правозастосовчій практиці держав, появою нових доктринальних досліджень в галузі прав людини, з розвитком нових технологій та економічних відносин у Європі та світі в цілому відбувається зміна змістовного наповнення конкретних прав і свобод, передбачених Конвенцією про захист прав і основних свобод людини.

У своїх рішеннях Суд “пристосовує” відповідні конвенційні положення до умов конкретної ситуації з урахуванням аналізу загальних тенденцій розвитку режиму захисту прав людини на всьому європейському континенті. Рішення Суду відображають певні загальноєвропейські стандарти захисту прав людини як принципи політико-правового характеру, зміст яких з часом може суттєво змінюватись в залежності від об’єктивних умов реалізації Конвенції.

Завданням контрольного механізму Конвенції є виявлення її порушень з метою подальшої зміни норми національного права чи практики правозастосування, якими викликане це порушення, самою державою-учасницею.

Повторне застосування Європейським судом з прав людини принципів і підходів, використаних у попередніх рішеннях, має технічний характер. Воно допомагає визначити існування європейських стандартів в тій чи іншій сфері суспільних відносин, охоплюваних Конвенцією.

Питання щодо подальшого підвищення ефективності контрольного механізму Конвенції залишається актуальним, зокрема, що стосується контролю виконання рішень Суду.

Ефективна реалізація Конвенції в рамках національного правопорядку значною мірою залежить від того наскільки гармонійно корелюються практика застосування Конвенції контрольними органами, передусім Європейським Судом з прав людини і нормотворча та нормозастосовча практика захисту прав людини у відповідній державі-учасниці.

Ефективність реалізації Конвенції в Україні, зокрема, залежатиме від того, наскільки конкретний результат дії міжнародного контрольного механізму (рішення Суду) реалізовується в середині держави, наскільки чітким і ефективним є національний механізм його виконання.

Українському законодавству бракує чіткості в питанні виконання рішень Європейського суду з прав людини. Такий стан справ може призвести до певних ускладнень у процесі застосування Конвенції в Україні. Незважаючи на загалом сприятливі умови для реалізації Конвенції, в нашій державі відсутні чіткі механізми, які дозволяли б швидко реагувати на рішення Суду, уникати повторення порушень, ефективно адаптувати вітчизняне законодавство і правозастосовчу практику до європейських стандартів в галузі прав людини.

Головним фактором підвищення ефективності реалізації Конвенції в нашій державі є чітке законодавче оформлення зазначеного механізму, прагматичне вирішення питання взаємодії органів державної влади з метою виконання рішень Суду. Сприяти вирішенню цієї проблеми має суттєво доопрацьований Закон “Про виконання рішень Європейського суду з прав людини”, а також внесення змін і доповнень до низки законодавчих актів нашої держави.

Результати і висновки, отримані у ході дослідження, можуть бути використані для вдосконалення механізмів захисту прав людини в Україні та у подальших дослідженнях порушеної проблеми.


Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html


^ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ



Алексеев С.С. Государство и право: начальный курс. / 3- е. изд.. — М.: Юрид. лит-ра., 1996. – 190 с.

Алексеев С.С. Общая теория права.: Курс в 2-х т.— М. : Юридическая литература, 1982. – Т. 2. - 359 с.

Алексеев С.С. Общее понятие права: сущность марксистско-ленинского подхода // Советское государство и право – 1977. – № 4 – с. 26-27.

Алексеев С.С. Правовые средства: постановка проблемы понятие, класcификация. // Советское государство и право. – 1987. – №6. – с. 14-18.

Алексеева Л.Б., Жуйков В.М., Лукашук И.И. Международные нормы о правах человека и примененние их судами Российской Федерации. - М.: Права человека, 1996. – 426 c.

Антонович М. Конвенція про захист прав людини і основних свобод у судах Європейських держав та перспективи її застосування в Україні // Право України. – 2000. - № 8. - с. 42-46.

Анцилотти Д. Курс международного права: Пер. с ит., в 2 т. / Иностранная литература. – М. 1961. - Т.1.- 447 с.

Блищенко И.П., Дориа Ж.. Прецеденты в международном публичном и частном праве. - М.: МНИМП, 1999. – 470 с.

Блищенко. И.П. Прецеденты в международном праве. - М.: Международные отношения, 1977. – 224 с.

Буроменський М. Кроки до Європи: Рецензія на збірник: Практика Європейського суду з прав людини. Рішення. Дослідження. Нормативні акти. Вип. 1, 2, 3 / За ред. П.М.Рабіновича // Право України. – 1999. - № 8. – с. 126.

Буроменський М. Україна. Закон “Про свободу мирних зборів”: плюси та мінуси // Права людини в Україні: інформ.- аналіт. бюл. Українсько-амер. бюро захисту людини. – 1993. – Вип. 3. - с. 20-24.

Буткевич В. Права людини в Україні: з погляду творення нової правової бази // Політична думка. - 1993. - № 1. - с. 79-92.

Валеев Р. М. Формы и методы международного контроля в процессе реализации норм международного права // Проблемы реализации норм международного права. – Свердловск: Изд-во Уральского гос. ун-та, 1989. – с. 64-77.

Валеев Р.М. Международный контроль / Под ред. Г.И. Курдюкова -Казань: Изд-во Казан.ун-та, 1996. – 176 с.

Валеев Р.М. Понятие международного контроля в международно-правовой литературе.// Советский ежегодник международного права 1980. – М.: Наука, 1981. - с. 283-290.

Василенко В.А. Ответственность государств за международные правонарушения. - К.: Вища школа, 1976. – 267 с.

Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р. – Інтернет: http://www.rada.gov.ua/laws/pravo/new/cgi-bin/show.cgi?nreg=995_118&card=1# Public

Володина Ю. Решение Европейского суда – наука для Украины. // Юридическая практика. – 2002 – № 33 (243). – Інтернет: http://www.ypgazeta.com/gazeta/2002/33/18.html

Вопросы универсальности и эффективности международного права: Межвуз. сб. науч. тр. / Под. ред. Г.В. Игнатенко и др. – Свердловск: Изд-во Уральского гос. ун-та, 1981. – 135 с.

Гаврилов О.А. Математические методы и модели в социально-правовом исследовании. – М.: Наука, 1980. – 184 с.

Головатый С. Европейский суд по правам человека: решение принято – как его исполнить. // Юридическая практика. – 2000. – № 40 (146). – Інтернет: http://www.ypgazeta.com/gazeta/2000/00-40/0040-07.html

Гусейнов Л. Ответственность государств за нарушение договорных обязательств в области прав человека // Московский журнал международного права – 1998. – Специальный выпуск за декабрь. – с. 140-168.

Дженіс М., Кей Р., Бредлі Е. Європейське право у галузі прав людини: джерела і практика застосування.: Пер. з англ. – К.: АртЕк., 1997. – 624 с.

Добрянський С. Застосування Конвенції як вияв діалектики загального і одиночного у праворозумінні // Право України. – 2000. - № 11. – с. 38-40.

Европейский Суд по правам человека: избранные решения: В 2 т. – М.: Норма, 2000. – Т.1. – 856 с.

Европейский Суд по правам человека: избранные решения: В 2 т. – М.: Норма, 2000. – Т.2. – 808 с.

Євінтов Є. Пряме застосування міжнародних стандартів прав людини // Український часопис прав людини. – 1998. – № 1. – с. 26-27.

Заблоцька Л. Виникнення та формування міжнародних стандартів у галузі прав людини // Український часопис прав людини – 1995. – № 1. – с. 38.

Закон України “Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України” № 2533-ІІІ від 21 червня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України – 2001. - № 34-35. – с. 187

Закон України “Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України” № 551-XIV від 24 березня 1999 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 22-23. – с. 197.

Закон України “Про дію міжнародних договорів на території України” № 1953-ХІІ від 10 грудня 1991 року // Відомості Верховної Ради України – 1992. - № 10. – с. 137

Закон України “Про Конституційний Суд України” № 422/96-ВР від 16 жовтня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України – 1996. - № 49. – с. 272.

Закон України “Про міжнародні договори України” № 1953-ХІІ від 10 грудня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України – 1994. - № 10. – с. 45.

Закон України “Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року. Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції” № 475/97-ВР від 17 липня 1997 р. // Голос України. - 1997. - 24 лип. - с. 2.

Закон України “Про ратифікацію Протоколу №6 до Конвенції про захист прав і основних свобод людини, який стосується скасування смертної кари, 1983 року” N 1484-III від 22 лютого 2000 року // Відомості Верховної Ради. – 2000. - № 13. – с. 111.

Закон України “Про судоустрій” № 3018-III від 7 лютого 2002 р. // Відомості Верховної Ради. – 2002. - № 27-28. – с.180.

Закон України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” № 776/97-ВР від 23 грудня 1997 р. // Відомості Верховної Ради України – 1998. – № 20. – с. 99.

Игнатенко Г.В. Международное право и общественный прогресс. - М.: Международжные отношения, 1972. – 151 с.

Институт социальный: Философский энциклопедический словарь.: 2-е изд. / Под ред. С.С. Аверинцева и др. - М.: Сов. Энциклопедия, 1989. – 814 [1] с.

Карташкин В. А. Права человека в международном и внутригосударственном праве. — М.: Институт гос. и права, 1995. - 132 с.

Карташкин В.А., Ледях И.А. Европейская Конвенция о защите прав человека и основных свобод и дополнительные протоколы: С науч. комментарием. — М. : Норма, 1996. - 80 с.

Кожухов. А. Украина признана виновной. // Юридическая практика. – 2002. – № 32 (242). – Інтернет: http://www.ypgazeta.com/gazeta/ 2002/32/10.html

Козюбра М. Здійснення прав людини. // Право України – 2002.- №4 – с. 168-169.

Кольяр К. Международные организации и учреждения: Пер. с франц. - М.: Прогресс, 1972. – 632 с.

Конституційний Суд України: Рішення.Висновки. 1997-2001: В 2 т. / Відп. редакт. Канд. Юр. наук П.Б.Євграфов. – К.Юрінком Інтер, 2001. – Т. 1. – 512 с.

Конституційний Суд України: Рішення.Висновки. 1997-2001: В 2 т. / Відп. редакт. Канд. Юр. наук П.Б.Євграфов. – К.Юрінком Інтер, 2001. – Т. 2. – 504 с.

Конституція України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – с. 141.

Косолапов Н.А. Социальная психология и международные отношения. М.: Наука, 1983. – 271 с.

Котляров И. И. Правовые вопросы контроля за соблюдением международных обязательству // Международное сотрудничество и международное право.- М.: Институт гос. и права, 1977. - с. 40-49.

Котляров И.И. Контроль за соблюдением международных обязательств // Советское государство и право. - 1977. - № 7. - с. 139-143.

Кримінальний кодекс України № 2341-ІІІ від 5 квітня 2001 р. // Відомості Верховної Ради. – 2001. - № 25-26. – с.131

Кросс Р. Прецедент в английском праве.: Пер. с англ. / Под. общ. ред. Ф.М.Решетникова. - М.: Юридическая литература, 1985. – 238 с.

Курдюков Г.И. Оптимизация функционирования международного права // Международное право и современность. – Тбилиси: Изд-во Тбил. ун-та., 1984. - с. 26-53.

Левина Л.А. Правовые вопросы положения Международного Валютного Фонда и Всемирного Банка. - М.: Легат, 1996. – 147 с.

Лукашева Е.А. Общая теория права и многоаспектный анализ правовых явлений // Советское государство и право. – 1975. – № 4. - с. 29.

Лукашук И.И, Функционирование международного права. - М.: Наука, 1992. – 221, [1] с.

Лукашук И.И. Механизм международно-правового регулирования: Учеб. пособие для юрид. ин-тов и фак.. — Киев : Вища школа., Изд-во при Киев. ун-те, 1980. – 165 с.

Лукашук И.И. Нормы международного права в международной нормативной системе. – М.: Спарк, 1997. – 321 с.

Лукьянцев Г.Е. Европейские стандарты в области прав человека: теория и практика функционирования Европейской конвенции о защите прав человека и основных свобод. – М.: Звенья., 2000. – 278 с.

Мармазов В.Є., Пушкар. П.В. Захист прав та майнових інтересів у Європейському суді з прав людини. – К.: Юридична книга, 2001. – 160 с.

Марочкин С.Ю. Принципы еффективности норм международного права. - Иркутск: Изд-во Иркутского ун-та, 1988. – 164[2] с.

Международное право. / Б.М. Ашавский, К.Г. Борисов, В.Г. Бояршинов, Г.М. Вельяминов, Л.А. Егоров / Отв. ред. Ю.М.Колосов, В.И.Кузнецов. — М. : Международные отношения., 1996. – 606 с.

Мингазов Л. X. Эффективность норм международного права и некоторые методы ее исследования // Методология исследования теоретических проблем международного права.- Казань: Изд-во Казан. ун-та, 1986. – с. 38-101.

Мингазов Л.Х. Эффективность норм международного права. — Казань: Изд-во Казан. ун-та, 1990. – 207 с.

Михеева Е., Омельченко М. Мираж или реальность? // Юридическая практика. - 2001. - №44 (202). - Інтернет: http://www.ypgazeta.com/gazeta/ 2001/44/12.html

Моравецкий В. Функции международных организаций.: Пер. с польского. – М.: Прогресс, 1976. – 384 с.

Нешатаева Т.Н. Международные организации и право: Новые тенденции в междунар.-правовом регулировании. — М.: Дело, 1998. – 270 с.

Общая теория прав человека / Е.А. Лукашева, В.А. Карташкин, Н.С. Колесова, А. М. Ларин. — М.: Норма, 1996. – 509 с.

Основи конституційного права України. / А.М. Колодій, В.В. Копейчиков, С.Л. Лисенков, В.П. Пастухов, О.Д. Тихомиров. / За ред. В.В. Копейчикова. – Київ.: Юрінком Інтер, 1997. – 320 с.

Паліюк В. Рішення Європейського суду з прав людини і практика розгляду цивільних справ судами України // Вісник Верховного Суду України – 2001. – № 2 (24). – с. 53-56.

Постанова Кабінету Міністрів України “Про Уповноваженого у справах дотримання Конвенції про захист прав і основних свобод людини” від 23 квітня 1998 р. № 557 // Офіційний вісник України – 1998. - № 17. - с. 42.

Потапенко В.П., Пушкар П.В. Запровадження й застосування в Україні Конвенції про захист прав людини та основних свобод // Вісник Верховного Суду України – 2002. – № 2 (30) – с. 60–63.

Право Европей