Реферат: Програма курсу політології та методичні вказівки до організації самостійної роботи для студентів усіх спеціальностей заочної форми навчання мета І завдання викладання дисципліни

Програма

курсу політології та методичні вказівки

до організації самостійної роботи

для студентів усіх спеціальностей заочної форми навчання


1. МЕТА І ЗАВДАННЯ ВИКЛАДАННЯ ДИСЦИПЛІНИ,

ЇЇ МІСЦЕ В НАВЧАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ


Мета і завдання викладання дисципліни, її місце у навчальному процесі


Політика являє собою одну з найважливіших сфер життя суспільства. Світ політики так чи інакше стосується кожного, оскільки люди живуть у суспільстві, виконують закони даної держави, звертаються до тих чи інших державних установ чи громадських організацій, працюючи чи навчаючись в коледжі чи університеті, підтримують ту чи іншу політичну партію, голосуючи на виборах за її кандидата, або ж безпосередньо приймаючи участь у діяльності якоїсь політичної сили чи у громадських акціях, мітингах тощо. Тому кожна людина у сучасному суспільстві повинна володіти хоча б необхідним мінімумом знань про цю сферу суспільного життя.

Значення ж політичної науки для якісної підготовки фахівців у вищій школі важко переоцінити, оскільки отримані в ході її вивчення знання та навички дозволять зрозуміти загальні механізми розвитку суспільства в цілому і політичної сфери зокрема, дадуть необхідну основу для розуміння принципів функціонування владних відносин та основних інститутів, що задіяні в реалізації влади. Політологічні знання дозволять зрозуміти і ті чинники, що визначають політичну свідомість та поведінку окремої людини групи чи нації. І хоча підготовка кваліфікованих фахівців передбачає вивчення ними цілого ряду предметів, що відносяться до соціально-гуманітарного циклу, політологія посідає в цьому переліку особливе місце, оскільки ті знання та навички, які вона дає студентам, з врахуванням нинішнього етапу становлення державності в Україні, є досить актуальними і затребуваними.

Програма курсу політології включає основні теми, що висвітлюють предмет та історію розвитку політичної думки, дають ґрунтовні уявлення про владні відносини та основні інститути і структури, через які ці відносини реалізуються, роблять можливим розуміння основних механізмів функціонування політичної культури та політичних ідеологій.

Лекційний курс з політології для студентів заочної форми навчання невеликий – всього 8 годин. Тому значна частина матеріалу передбачає самостійну роботу студентів. По кожній з тем курсу рекомендується відповідна література. Засвоївши курс, студент повинен знати в чому полягає предмет, завдання та функції політології, знати основні віхи розвитку політичної думки, володіти певним фактичним матеріалом, що відноситься до сфери політики та вміти застосувати теоретичні знання до аналізу сучасних політичних подій.

Мета та завдання викладання дисципліни.


Курс "Політологія " читається для студентів заочної та дистанційної форми навчання всіх напрямів пiдготовки у 2 семестрі згiдно з навчальним пла­ном. Виконання контрольної роботи по курсу непередбачено. Перед іспитом студенти проходять обов’язкове письмове тестування.

Метою викладання курсу політології є:

- формування у студентів наукових уявлень про владу, політичне життя, політичні процеси;

- формування політичної свідомості, адекватної сучасним реаліям, відповідного типу політичної культури і поведінки;

Завданнями вивчення дисципліни є:

- вироблення потреби, здатності та навичок розуміти, пояснювати та осмислювати політичні події;

- підвищення політичної культури майбутніх фахівців;

- оволодіння навичками аналізу конкретних політичних процесів в Україні та за кордоном;

- формування широкого кругозору, толерантності, здатності до певної творчості та сприйняття різних точок зору.

У сукупностi з iншими гуманітарними та спеціальними дисциплiнами політологія повинна забезпечити фундаментальну освіту i дати базу спецiальної освiти майбутнiх фахівців.


В результаті вивчення дисципліни студент повинен:

знати:

- системні закономірності функціонування основних підсистем в суспільстві і особливості політичної підсистеми;

- основні принципи функціонування влади в суспільстві;

- механізми взаємодії різних політичних інститутів;

- різновиди політичних режимів, форм правління та державного устрою;

- механізми ідеологічних процесів та формування політичної свідомості громадян.

вміти:

аналізувати політичну ситуацію в своїй країні та у світі, спираючись на знання механізмів реалізації політичної влади та принципів діяльності основних інститутів в цій сфері;

отримувати необхідні знання та використовувати їх в професійній та повсякденній діяльності;

використовувати знання, отримані в ході вивчення курсу для аналізу політичної ситуації в своїй країні та у світі, для розуміння та захисту своїх політичних прав;

співставляти механізми здійснення влади в різних країнах, аналізувати особливості різних політичних систем.



1.2. Місце дисципліни в навчальному процесі

Курс “Політологія” закладає основи системи гуманітарних знань студентів. Він спирається на знання, отримані студентами в ході вивчення історії та культурології, доповнюючи та закріплюючи, в свою чергу, знання, отримані в процесі вивчення цих дисциплін. Курс політології буде основою для плідної роботи над курсами філософії, соціології, психології, правознавства, а також деяких економічних дисциплін, які студенти будуть вивчати на старших курсах.

Специфічні особливості дисципліни визначаються її пов'язаністю з реальними політичними подіями сучасності, інтересами і політичними уподобаннями студентів як громадян і учасників політичних процесів. Однак даний курс не передбачає цілеспрямованого ідеологічного впливу чи формування заданого типу політичної свідомості. Вивчення політології, як і будь-якої іншої гуманітарної дисципліни, як через зміст предмету, так і через особливості методології, передбачає формування широкого кругозору, толерантності, здатності до певної творчості і сприйняття різних точок зору. Знання основ політичної науки є необхідною умовою становлення громадянина як творця незалежної демократичної держави і члена громадянського суспільства.


^ 2. Зміст дисципліни


Лекції




Но-мер роз-ділу

Номер під-

розділу

Назва розділів, тем та основні питання, що розглядаються

Обсяг

годин

Посилання на літературу

1

1

^ Предмет і історія політичної науки










1.1

Політика як соціальне явище, наукова теорія і мистецтво. Місце і роль політичних відносин у системі суспільних відносин. Структура політичної науки. Місце політології в системі соціальних і гуманітарних наук.

Політичні уявлення і концепції Древнього Сходу. Особливості політичної думки античності. Становлення і розвиток західноєвропейської політичної думки. Макіавеллі як засновник світської політичної науки. Політичні концепції Нового часу. Основні напрямки політичної думки ХІХ - ХХ сторіччя. Розвиток теорії демократії й аналіз феномену тоталітаризму в другій половині ХХ століття.



0,5


13, с. 13-228

15, с. 7-83

2




^ Політична система суспільства










2.1

Політична влада













Об’єктивна необхідність, види і форми влади. Джерела влади. Специфіка політичної влади. Функції політичної влади. Типи панування і типи політичної могутності. Ефективність політичної влади і фактори, що неї визначають. Легітимність влади. Державна влада. Розподіл влади. Співвідношення ефективності і легітимності влади. Шляхи легітимації влади.


1


14, с. 25-39

8, с. 63-90

15, с. 86-108




2.2

^ Політична система













Політична система і її завдання в суспільстві. Структура політичної системи і взаємозв’язок її елементів. Типологія політичних систем. Політичні системи і політичні режими. Демократія як форма політичної самоорганізації суспільства. Ціннісні обґрунтування демократії. Система розподілу влади, стримування і противаг. Інститути законодавчої, виконавчої і судової влади, принципи їхньої взаємодії і функціонування. Економічні і соціальні передумови демократії. Розмаїтість моделей сучасної демократії. Особливості переходу до демократії в посттоталітарних країнах.


1


2, с. 145-170, 173-190

14, с.115-133


8, с. 108-122






2.3

^ Держава та громадянське суспільство













Держава як основний інститут реалізації влади. Основні ознаки держави: територіальний імператив, суверенітет, монополія на легітимне насильство, абстрактність, загальність права і закону. Функції держави. Форми правління і форми державного устрою. Співвідношення гілок влади в парламентській і президентській республіках. Правова держава, її основні інститути, принципи і цінності. Соціальна держава. Держава і громадянське суспільство.

Громадянське суспільство як сфера неполітичних відносин. Громадянське суспільство як новий рівень самоорганізації суспільства. Економічні, соціальні, політичні і духовні передумови формування громадянського суспільства. Громадянське суспільство і формування ідеї індивідуальної свободи особи. Взаємозв’язок громадянського суспільства і правової держави.


1

2, с. 65-75, 99-139

8, с. 123- 150


15, с. 110-125

4, с. 142-165




2.4.

^ Політичні партії та партійні системи













Політичні партії. Історичні форми партійних організацій. Функції політичних партій. Політичні партії як невід’ємна складова частина механізму сучасної демократії. Класифікація політичних партій. Виборчі системи. Особливості функціонування політичних партій у політичній системі конкретної країни. Громадсько-політичні об’єднання і рухи в політичній системі. Групи тиску. Лобізм. Партійні системи. Особливості і тенденції розвитку партійних систем у сучасному світі


1

2, с. 203-235

8, 231-248


3




^ Політична культура










3.1.

Політичні ідеології та їх роль у суспільстві













Поняття політичної ідеології. Сутнісні характеристики політичної ідеології, її складові елементи і структура. Історичні форми політичних ідеологій. Етатизм і егалітаризм як напрямки в розвитку ідеологій. Основні завдання, призначення і функції ідеології в суспільстві. Ідеологія та утопія.

Основні ідеологічні концепції в сучасному світі. Їх основні принципи, установки і підходи до визначення суті політики, держави, його інститутів, проблем взаємини особистості, держави і суспільства, прав людини, волі, рівності, справедливості. Особливості сучасних ідеологічних процесів.




1

[327-339]

[103-230]

2, [403-441]




3.2.

^ Політична культура













Особистість як елемент політичної системи. Політична свідомість. Рівні політичної свідомості. Масова політична свідомість. Політична свідомість і політична культура. Чинники, що визначають формування політичної культури. Типи політичної культури: патріархальна, підданицька, активістська. Сфери функціонування і реалізації політичної культури. Політична культура як складова загальнонаціональної культури і соціокультурної системи. Функції політичної культури. Політична соціалізація особистості. Політична культура і морально-правові основи суспільного життя. Політичний популізм.

1

2, с. 312-338

15, с. 293-309

4, с. 233-269


4.

4.

^ Політичні еліти і лідерство













Основні положення теорії еліт як напрямку політичної думки. Типологія політичних еліт. Аристократичні і демократичні політичні еліти. Фрагментовані, консолідовані, надконсолідовані політичні еліти. Економічна, військова, наукова, культурна еліти і їхній вплив на формування політичної еліти суспільства. Завдання політичної еліти в суспільстві. Політичне лідерство. Основні теорії лідерства. Об’єктивні і суб’єктивні характеристики лідерства. Типології лідерства. Функції політичного лідерства в суспільстві. Специфіка політичного лідерства в конкретних політичних системах


0,5

14, с. 41-55,71-85

8,с. 257-275


15, с. 138-254

5.

5.

^ Національні відносини іполітика













Етнос як найдавніша людська спільнота. Нація, її формування і розвиток. Національна самосвідомість. Нація як суб’єкт політики. Суверенність, державність і соборність нації. Форми національно-державного устрою: унітарна держава, федерація, імперія, конфедерація, співдружність. Міжнаціональні взаємини в політичній, культурній, духовній сферах.

Види національної політики. Особливості національної політики держав у сучасному світі.


0,5

[ 117-128]

8,[291-321]

[174-202]

[568-589

6

6

^ Політична модернізація та міжнародні відносини










10.1

Місце і роль міжнародної політики в житті суспільства. Зовнішня політика як складова частина загальнополітичної діяльності. Рівні зовнішньополітичної діяльності держави: регіональний, міждержавний, глобальний. Геополітика. Чинники, що визначають авторитет і можливості країни в геополітичній сфері. Суб’єкти міжнародних відносин і сфери реалізації їхніх інтересів – економічна, дипломатична, ідеологічна, культурна. Основні форми міждержавних відносин: стратегічне партнерство, співробітництво, суперництво, конфлікт. Конфліктні ситуації в міждержавних відносинах і шляху вирішення конфліктів. Принципи міжнародної політики.


0,5


15,с. 349-378



^ 3. НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНІ МАТЕРІАЛИ



Ном.

п/п

Назва

(повне бібліографічне описання)

Наявна кількість примірн.

Вид

1

Гаджиев К.С. Введення в політичну науку : Підручник для вищих навчальних закладів. Видання 2, перероблене і доповнене. – М.: Видавнича корпорація “Логос”, 2000. –544с.

3

Друк.

2

Гаджиев К.С. Політологія: Підручник для вищих навчальних закладів. – М.:Логос, 2001.-488с.

2

Друк.

3

Панарин А.С. Політологія. Підручник. Видання друге, перероблене і доповнене.-М.: “ПБОЮЛ С.М.Грачов”, 2000.-448с.

4

Друк.

4

Агафонов Ю.А., Визнер С.В., Самигін С.І., Шило С.І., Щербакові Л.І. Основи політології.: уч. Посібник. – Ростов н/Д.: Фенікс, 200. – 448с.

3

Друк.

5

Історія політичних і правових вчень: Домарксистський період: Підручник/ під ред. О.Е. Лей ста. – М.: Юрид.літ., 1991.–528 с.

4

Друк.

6

Політологія. Короткий словник. – Ростов н/Д.: Фенікс, 2001. – 448с.

1

Друк.

7

Політологія: Посібник для студентів вищих навчальних закладів /За ред. О.В.Бабкіної, В.П. Горбатенко. – К.:Видавн. Центр “Академія”, 1998. – 367с.

20

Друк.

8

Основи політичної науки: курс лекцій за ред. Б.Кухти Ч.2.- Львів: Кальварія, 1999. – 436с.

3

Друк.

9

Політологія: Підручник /І.С.Дзюбко, К.М.Лемківський, В.П.Андрущенко та ін. – К.: Вища школа, 1998. –415с.

40

Друк.

10

Основи демократії: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів./За ред. А.Колодій.-К.: вид-во “Ай Бі”, 2002. – 680 с.

4

Друк.

11

В.М.Піча, Н.М.Хома Політологія. Підручник для студентів вищих закладів освіти 4-те видання. – Вид-во “Магнолія Плюс” Львів 2004. – 475 с.

40

Друк.

12

Політологія./ За ред. Семківа О.І. – Львів, 1994.

4

Друк.

13.

Основи політичної науки: курс лекцій за ред. Б.Кухти Ч.2.- Львів: Кальварія, 1997. – 288с.

3

Друк.

14.

Лазаренко О.В., Лазоренко О.О. Теорія політології .- Навч. посібн. – К., Вища школа., 1996.- 197 с.

20

Друк.

15.

Холод В.В. Лекції з політології. – Навч. посібн.- Суми, 2001.- 407 с.

6

Друк.



4^ . САМОСТІЙНА РОБОТА

4.Самостійна робота студентів над курсом

Но-мер

роз-ділу

Номер

під-

розділу

Назва розділів, тем та основні питання, що розглядаються

Об-сяг

го-дин

Посилання на літературу

1

1

^ Предмет і історія політичної науки










1.1

Місце політології в системі соціальних і гуманітарних наук.

Методи політології та її основні категорії.

Основні етапи розвитку української політичної думки.



4

13, с. 13-228

15, с. 7-83, 381-400

2

2

^ Політична влада










2.1

Основні концепції влади. Джерела влади, її суб’єкти, об’єкти та ресурси. Специфіка політичної влади. Співвідношення ефективності і легітимності влади. Шляхи легітимації влади.


4

14, с. 25-39

8, с. 63-90

15, с. 86-108

3

3

^ Політична система










3.1

Функції політичної системи в суспільстві.

Чинники, що впливають на стабільність політичної системи.

Посттоталітарні політичні системи. Політична система сучасної України.


4

2, с. 145-170, 173-190

14, с.115-133

8, с. 108-122

4

4

^ Політична культура










4.1

Чинники, що впливають на формування масової політичної свідомості. Співвідношення політичної свідомості та політичної культури.

Основні концепції політичної культури. Політична культура західного та східного типів. Особливості політичної культури українців.


4

2, с. 312-338

15, с. 293-309

4, с. 233-269


5

5

^ Національні відносини і політика










5.1

Основні етапи становлення етнічних спільнот. Суверенність, державність і соборність нації.

Форми національно-державного устрою. Види національної політики. Національна ідея як чинник політичного життя в Україні.



4

[ 117-128]

8,[291-321]

[174-202]

[568-589]

6

6

^ Політичні ідеології і їхня роль у суспільстві










6.1

Історичні форми політичних ідеологій. Етатизм і егалітаризм як напрямки в розвитку ідеологій. Ідеологія та утопія.

Основні ідеологічні концепції в сучасному світі.

Ідеологічні процеси в сучасній Україні.


4

[327-339]

[103-230]

2, [403-441]

7

7

^ Держава та громадянське суспільство










7.1



Основні теорії походження держави й історичних типів держав.

Функції держави. Структура державного механізму.

Співвідношення гілок влади в парламентській і президентській республіках. Соціальна держава. Взаємозв’язок громадянського суспільства і правової держави.


4

2, с. 65-75, 99-139

8, с. 123- 150


15, с. 110-125

4, с. 142-165

8

8

^ Політичні партії і партійні системи










8.1

Історичні форми партійних організацій. Кадрові і масові політичні партії. Особливості функціонування політичних партій у політичній системі України.

Громадсько-політичні об’єднання і рухи в політичній системі. Групи тиску.

Партійна система сучасної України та тенденції її розвитку.


4

2, с. 203-235,

7, с. 269-284.


8, 231-248


9

9

^ Політичні еліти і лідерство










9.1



Основні положення теорії еліт як напрямку політичної думки. Економічна, військова, наукова, культурна еліти і їхній вплив на формування політичної еліти в українському суспільстві.

Основні теорії лідерства. Специфіка політичного лідерства в конкретних політичних системах


4

14, с. 41-55,71-85

8,с. 257-275


15, с. 138-254

10

10

^ Політична модернізація та міжнародні відносини










10.1

Зовнішні функції держави. Чинники, що визначають авторитет і можливості країни в геополітичній сфері.

Основні форми міждержавних відносин.

Україна в сучасному геополітичному просторі. Проблеми Євроінтеграції. Конфліктні ситуації в міждержавних відносинах і шляху вирішення конфліктів.


4

11. с. 304-314,

15,с. 349-378



^ 5. ФОРМИ КОНТРОЛЮ ЗНАНЬ.

Формою контролю знань студентів з політології є іспит. На іспиті студент повинен продемонструвати знання основних питань курсу, не залежно від того, розглядались вони на лекціях чи виносились на самостійне вивчення. Перелік цих питань подається в кінці даного видання. На основі цих питань розроблені тести і складені екзаменаційні білети.

Іспит проходить у два етапи. Спочатку студенти проходять письмове тестування по курсу. Кожен студент отримує окремий варіант завдань-тестів, які охоплюють різні теми курсу, а не якусь одну. Зразки таких тестів по окремих темах наводяться в методичних рекомендаціях. Позитивні результати тестування будуть служити допуском до іспиту.

Слід звернути увагу на те, що тести різні: в одних варіантах тестів від студента вимагається вибрати один чи декілька вірних варіантів відповіді, в інших – вписати прізвища вчених, в третіх – визначити послідовність дій чи відповідність твердження певному поняттю (означенню). Серед них є такі, які не мають вірного варіанту, і такі, де всі варіанти вірні. Студенти повинні уважно підійти до роботи над тестами, оскільки негативний результат тестування (менше 60% правильних відповідей) означатиме недопуск до іспиту або повторне тестування.

Безпосередньо на іспиті студент отримує білет і повинен продемонструвати знання теоретичних питань курсу. Основні положення по кожному питанню білета студент викладає письмово.


^ 6. МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ НАД КУРСОМ.

Загальні зауваження.

Роботу над будь-якою темою курсу бажано починати з чіткого розуміння і засвоєння основних термінів і понять теми. Для цього варто звернутись до словників, енциклопедій чи базового конспекту лекцій. Володіння термінологією дозволить краще зрозуміти суть питань, окреслити послідовність і взаємозв’язок окремих явищ політичного життя, позбавить необхідності повертатись в процесі роботи над курсом до попередніх тем і питань, оскільки буде час від часу виникати необхідність уточнення.

В роботі над курсом можна використовувати як базовий конспект лекцій, так і підручники з політології. Конкретні теми чи розділи підручників, необхідні до опрацювання по кожній темі, вказані у наведеній вище програмі.

Методичну допомогу і консультації викладачів по тих темах, робота над якими буде викликати певні проблеми і труднощі, Ви можете отримати на кафедрі політології, соціології та психології, яка знаходиться на сьомому поверсі Головному корпусу університету – ауд. Г-710 ( тел.. 392-325). На кафедрі працює методичний кабінет, де Вам запропонують підручники, додаткову наукову та методичну літературу, періодичні видання, електронні варіанти методичного забезпечення.

Бажаємо Вам успіхів у роботі над курсом.


Тема 1. Предмет і історія політичної науки.

^ Основні поняття теми: політика, політологія,
методологія, метод, категорія.


Працюючи над першою темою курсу, яка є вводною, базовою, варто почати з трактування самої назви предмету : ^ Політологія - наука про політику. Термін "політика" походить від давньо­грецького слова " polis " (місто-держава) та його похідних: "politike" (мистецтво управляти державою), " politeia " (конституція), " polites " (громадяни), " politica " (державний діяч) та ін. Єдиного визначення поняття "політика" нема. У більш загальному й універсальному вигляді політика - це особливий вид людської діяльності, пов'язаний з завоюванням і здійсненням влади, насамперед державної. В літературі маємо і більш конкретні визначення політики. А саме це сфера діяльності між класами, націями та іншими соціальними групами, ядром якої є проблема завоювання, утримання і використання державної влади. Подібна концепція виходить з того, що найсуттєвіше в політиці — це устрій державної влади. Ще Платон під політикою розумів мистецтво, здатність жити в умовах поліса, що ставить людину у певні поведінкові рамки. М. Вебер вважав, що політика - це прагнення до влади, її завоювання, утримання в різних великих суспільних колективах; він розрізняв політику у широкому та вузькому розумінні: у широкому - це політичні відносини, пов'язані з управлінням окремими сферами людського життя, а у вузькому - керівниц­тво політичною організацією, передовсім державою.

Такий попередній аналіз буде поштовхом для розуміння не тільки об’єкту даної науки, але й її специфіки, її місця в системі наук, які вивчають суспільство. В свою чергу, аналіз специфіки як предмету цієї науки, так і підходів її до вивчення суспільства допоможе відійти від спрощеного і дещо спотвореного розуміння цієї науки, оскільки у свідомості пересічних українців будь - яке згадування про політику викликає певне відторгнення і негативне сприйняття. Тому з самого початку важливо усвідомити, що метою даного курсу є не політична агітація чи спроба залучення когось до активної політичної діяльності, а озброєння необхідними знаннями, які дадуть можливість кожній людині правильно орієнтуватись в реаліях сучасного політичного життя і розуміти закономірності розвитку і функціонування політичної сфери суспільства.

Результатом роботи над першою темою курсу має бути розуміння того, що політична наука при вивченні суспільства в якості базових використовує такі поняття як „влада”, „політика”, „політичні відносини” „політична система”, „держава”, „політичне життя”, „громадянське суспільство” (доцільно в підручниках чи словниках знайти чіткі визначення цих та інших термінів).

У запропонованій літературі Ви можете знайти декілька визначень політики. Тому можете вибрати в якості базового якесь одне і спробуйте проаналізувати і зрозуміти його. Наприклад, запропоноване вище „Політика – це сфера суспільного життя, пов’язана із боротьбою за владу, її утриманням та використанням”. Важливо зрозуміти, що політика - це одна із рівнозначних, в цілому, систем суспільного організму, поряд із економікою, соціальною, культурною сферою, сферою особистого життя тощо. Далі цілком логічним буде спроба розібратись з питанням про владу, перш за все про її необхідність для існування будь-якого суспільства.

У залежності від масштабів, спрямованості, змісту завдань політи­ка поділяється на внутрішню та міжнародну. Внутрішня політика охоплює основні напрямки діяльності держави щодо регулювання економічних, політичних, соціальних та інших відносин між людьми в середині суспільства. Міжнародна (зовнішня) політика спрямо­вується на забезпечення безпеки держави, вона покликана створюва­ти сприятливі умови для досягнення основних завдань внутрішньої політики.

Досить важливим для подальшої роботи над курсом є і розуміння функцій політики у суспільстві. Найчастіше серед функцій політики виділяють такі:

• функцію управління - розробка основних напрямків економічного, соціального, духовного розвитку суспільства;

• функція інтеграції полягає у об'єднанні різноманітних груп суспіль­ства довкола фундаментальних ідей, інтересів, цінностей;

• мобілізаційно-організаційна функція проявляється у мобілізації мате­ріальних, духовних, трудових ресурсів для ефективного вирішення сус­пільних завдань;

• ідеологічна функція полягає у розробці певного суспільного ідеалу, який включає політичні та соціальні цінності;

• виховна функція спрямована на соціалізацію індивідів, тобто їх включення у політичне життя;

• інноваційна функція спрямована на творче осмислення політичної дійсності, способи і методи її зміни. Тобто, політика має своїм завданням створювати нові - прогресивніші - форми соціальної організації життя.

Проте політика буває різною, зокрема можна виділити два, принципово відмінні види. Історично перший вид називається “закритою політикою”. Ця назва склалася в політичному вжитку на Заході по відношенню до політики недемократичних країн і є скоріше виразом дещо зверхньої оцінки, аніж науковим терміном. Але ми цілком можемо нею користуватись, оскільки важливіше наповнити її конкретним змістом, ніж сперечатись щодо термінів.

“^ Закрита політика” – це явище переважно феодального суспільства, яке на Заході точно вкладається в рамки Середньовіччя, а в інших регіонах (зокрема і у нас) триває – в модифікованому, звичайно, вигляді – набагато довше. Про закриту політику говорять тоді, коли в країні “не виносять сміття із хати”, не допускають ніякої критики влади і взагалі – відкритої боротьби за неї, адже всі вірять в необхідність демонструвати перед світом показну єдність. Натомість ця боротьба точиться потай у вигляді особистих інтриг та “підсижувань” або міжкланових “придворних воєн”.

^ Відкрита політика більш характерна для сучасного суспільства, хоча не можна стверджувати, що методи закритої політики не використовуються сьогодні. Відкрита політика будується на таких основних принципах:

публічність політики і політиків. Влада відкрито звертається до народу і від імені народу. Політичні лідери добиваються довіри народу, розраховуючи на його підтримку.. Без такої публічності вся система демократії, що будується на виборній системі була б неможливою;

прозорість прийняття політичних рішень: відкрита політика заперечує колуарність: розробляється відповідна процедура прийняття рішень, означені повноваження владних органів і окремих осіб, всі етапи прийняття рішень чітко розписані і регламентовані.

структурованість політичних сил, що проявляється в чіткій політичній орієнтації тієї чи іншої політичної партії, руху чи організації. Реалізація цього принципу означає, що всі політичні сили діють відкрито і відповідно до свого місця в політичній системі У поєднанні з публічністю політичної діяльності це також забезпечує реалізацію відкритої політики.

На жаль, в Україні ми на сьогодні не бачимо такої структурованості, а політики, навпаки, дуже часто демонструють і свою невизначеність, і відмову від вчорашніх переконань, соромляться публічно заявити про свої погляди. Можливо тому вони і не мають бажаної популярності, а розібратись у конкретній політичній ситуації важко інколи навіть спеціалістам. Тому дуже часто у на с спрацьовують принципи “закритої політики”.

Отже, виходячи з викладеного вище, політологія є наукою про владні відносини в суспільстві, про закономірності розвитку політичних процесів та функціонування політичної системи та її окремих інститутів. Політологія використовує різноманітні методи дослідження політичного життя суспільства. Серед них можна виділити загальні методи політології: системний, історичний, діяльнісний, біхевіористський, інституціональний, ціннісно-нормативний, структурно-функціональний, порівняльний. Використовуються також цілий комплекс методів, які мають для політології, як і для інших гуманітарних наук, загальнонауковий характер: узагальнення та систематизація, аналіз і синтез, квантифікація, класифікація чи типологізація, дедукція та індукція. В останні роки для дослідження політичного життя суспільства стали використовувати і такі загальнонаукові методи як синергетика і теорія катастроф.

У вказаних джерелах Ви знайдете також досить матеріалу, який допоможе зрозуміти не тільки предмет, але й структуру політичної науки.

Краще зрозуміти предмет та специфіку політичної науки допоможе робота над матеріалом з історії політичної думки, починаючи з Древнього Сходу, Древньої Греції та Риму. Ці питання досить детально висвітлені у всіх підручниках та посібниках. Варто звернути увагу на те, що найдавніші політичні вчення виникли в Єгипті, Індії, Китаї та інших країнах Давнього Сходу, де виникли і сформувались перші держави у суспільстві, що прийшло на зміну первіснообщинному ладу. В цей період політична думка ще не виділялась в самостійну галузь знання, а відображалась переважно у міфологічній формі./. Лише в ХІ-УІІІ сторіччях до н.е. відбувається поступовий перехід до більш раціональних уявлень на державу і владу. Характерним було панування уявлень про божественне походження влади, і належала ця влада у державі єдиному правителю (фараону, царю чи імператору). Найбільш сформовані політичні концепції склались в Індії та Китаї - брахманізм, буддизм, конфуціанство, легізм.

Політичні ідеї античності також виростали з міфологічних уявлень. В їх розвитку можна виділити три основних періоди.. Ранній період (IX—VI ст. до н.е. – період становлення старогрецької державності, коли відбувається відхід від міфології і раціоналізація політичних уявлень (Гомер, Гесіод, "сім мудреців"/, формується філософський підхід до проблем держави (Піфагор, піфагорійці, Геракліт).

Другий період (V — перша половина IV ст. до н. е.) - період розквіту старогрецької держави і філософії - включає вчення Демокріта, софістів, Сократа, Платона і Аристотеля, в яких відображені уявлення про державу та її форми. .

Третій період (друга половина IV—II ст. до н. е.) — період занепаду старогрецької державності, коли грецькі поліси підпадають під владу Македонії, а потім Риму /Епікур, стоїки, Полібій /.

Найбільш цікавим і плодотворним є другий період, коли були розроблені надзвичайно цікаві і цілісні для того часу концепції політичного життя, вплив яких на подальший розвиток політичної думки важко переоцінити. Особливе місце серед цих концепцій посідають вчення Платона та Аристотеля, оскільки уже в цей період в їх концепціях аналізуються питання походження та суті державності, основні форми держави, її соціальної основи, розробляються ідеї виборності правителів, виборчого права. Аристотель аналізує правильні та неправильні форми правління, можливості змішаних форм.

Політична думка Давнього Риму, яка розвивалась під значним впливом давньогрецьких ідей, внесла ряд нових ідей, зокрема тих, що стосувались ролі права у функціонуванні держави, співвідношення гілок влади, системи стримувань і противаг в здійсненні влади.

Дана методична розробка не передбачає детального опису всіх етапів розвитку політичної думки. Цей матеріал Ви знайдете в конспекті лекцій та в підручниках, хрестоматіях. Основний висновок, який варто зробити в результаті ознайомлення з цим матеріалом – про історичну обумовленість виникнення і розробки тих чи інших політичних ідей. Так, наприклад, перехід від феодального суспільства до капіталістичного знаменується появою принципово нових ідей щодо функціонування влади і форм державності Зокрема Н. Макіавеллі /1469-1527/ вперше виділив політику в самостійну науку і розглядав її також як своєрідне і досить важливе мистецтво. Макіавеллі вперше аналізує політичну свідомість і політичну поведінку, намагаючись вичленити загальні механізми і мотиви такої поведінки. Його вчення ґрунтується на впевненості в незмінності людської природи і людських бажань. Він розглядає інтерес як основну і визначальну причину всіх людських діянь, а матеріальні інтереси, пов’язані з власністю кладе в основу суспільної природи людини. Політик має добре знати людську психіку, розуміти устремління та інтереси людей, щоб правильно будувати власну діяльність. Більше того, політика виступає як діяльність, що не повинна бути зв’язана ні моральними, ні релігійними догматами. Не політика повинна бути на службі релігії, а релігія – на службі у політики, зазначав Макіавеллі і ця позиція повністю відмежовувала його від середньовічних політичних концепцій.

Ро