Реферат: Західнодондаський приватний інститут економіки І управління філософія навчальний посібник для студентів I курсу заочної форми навчання павлоград 2008 вступ

ЗАХІДНОДОНДАСЬКИЙ ПРИВАТНИЙ ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКИ І УПРАВЛІННЯ


ФІЛОСОФІЯ


НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК


ДЛЯ СТУДЕНТІВ I КУРСУ

ЗАОЧНОЇ ФОРМИ НАВЧАННЯ


Павлоград 2008

ВСТУП


Вступ України у Болонський освітній процес відкриває сприятливі можливості для підвищення статусу філософії, її ролі у формуванні культури особистості, світоглядної орієнтації спеціалістів у різних сферах сучасного життя, у тому числі і в економічній сфері.

Мета дисципліни – вивчення та засвоєння студентами основ філософських знань, формування у них сучасної світоглядної культури, інструментальних компетентностей, застосування філософської методології в своїй професійній діяльності. Відповідно до мети визначаються основні завдання курсу:

- дати студентам цілісне уявлення про зміст філософського знання, його проблематику, поняття та категорії, про історію зарубіжної та вітчизняної філософії, сучасний стан та перспективи подальшого розвитку філософії;

- допомогти студентам зрозуміти, що формування та розвиток сучасної світоглядно-методологічної парадигми неможливе без філософії як теоретичної основи людського світобачення, без розуміння філософії як життєвого завдання;

- допомогти студентам навчитися органічно поєднувати теоретичні положення з проблемами реальної дійсності, практичної діяльності майбутнього спеціаліста.


^ ПРОГРАМА ВИВЧЕННЯ ДИСЦИПЛІНИ

“ФІЛОСОФІЯ”


Вступ України у Болонський освітній процес відкриває сприятливі можливості для підвищення статусу філософії, її ролі у формуванні культури особливості, світоглядної орієнтації спеціалістів у різних сферах сучасного життя, у тому числі і в економічній сфері.

Мета дисципліни – вивчення та засвоєння студентами основ філософських знань, формування у них сучасної світоглядної культури, інструментальних компетентностей, застосування філософської методології в своїй професійній діяльності. Відповідно до мети визначаються основні завдання курсу:

- дати студентам цілісне уявлення про зміст філософського знання, його проблематику поняття та категорії, про історію зарубіжної та вітчизняної філософії, сучасний стан та перспективи подальшого розвитку філософії;

- допомогти студентам зрозуміти, що формування та розвиток сучасної світоглядно-методологічної парадигми неможливе без філософії як теоретичної основи людського світобачення, без розуміння філософії як життєвого завдання;

- допомогти студентам навчитися органічно поєднувати теоретичні положення з проблемами реальної дійсності, практичної діяльності майбутнього спеціаліста.
^ І Зміст курсу для самостійного вивчення

Тема 1. Філософія як універсальний тип поняття знань філософії, її значення в системі вищої освіти.

Поняття світогляду, його структура та функції: історичні типи світогляду.

Філософія як теоретичне ядро світогляду. Основні функції філософії, методи, основні питання.

Тема 2. Історико-філософський процес.

Історія філософії – об’єктивний історичний процес розвитку світової філософської думки. Характерні риси античних філософських учень.

Новоєвропейська філософія ХVІ – ХVІІ ст..

Суттєві риси та принципи німецької класичної філософії.

Концептуальні джерела сучасної пост класичної філософії.

Тема 3. Філософська антропологія. Філософія людини.

Ґенеза вчень про людину в історії філософської думки.

Філософія особистості: соціальна сутність соціальної ролі та основні форми реалізації.

Ціннісні характеристики людського буття: свобода, смисл людського життя, смерть і безсмертя.

Тема 4. Онтологія. Філософське розуміння світу.

Філософський зміст проблеми буття. Проблема субстанції.

Історія філософських поглядів на свідомість. Свідомість і самосвідомість. Активність свідомості.

Тема 5. Філософія свідомості.

Виникнення та природа свідомості. Структура, рівні, форми та функції свідомості, її активно-діяльнісний зміст. Творчий характер свідомості.

Тема 6. Гносеологія. Філософія пізнання.

Основні проблеми теорії пізнання в історії філософської думки. Суб’єкт і об’єкт пізнання. Структура пізнавального процесу. Проблеми істини в теорії пізнання. Істина як процес поняття науки, її види і функції.

Тема 7. Діалектика – універсальна методологія розвитку.

Поняття розвитку. Ідея розвитку в історії філософської думки. Сутність діалектики. Основні принципи – закони та категорії діалектики. Людино - творча функція діалектики. Альтернативні концепції розвитку.

Тема 8. Філософія суспільства.

Поняття суспільства. Основні тенденції суспільства. Характеристика системи відносин та основних сфер життєдіяльності людини у суспільстві. Діяльність як спосіб існування та розвитку людини й суспільства.

Тема 9. Аксіологія. Філософія цінностей.

Історичний розвиток філософських уявлень про цінності. Цілісна система матеріальних та духовних цінностей. Ціннісні аспекти форм суспільної свідомості та поведінки.

Тема 10. Філософія культури.

Головні філософські підходи до аналізу культури. Рівноправність і діалог культур. Класове, національне та загальнолюдське в культурі. Роль і місце релігійної культури в розвитку людини та суспільства.

Тема 11. Філософія економіки.

Філософське тлумачення економічних теорій. Людини – носій економічних відносин.

Філософія як теоретична та духовно-світоглядна основа економічного управління та господарювання. Філософська основа бізнесу. Філософія успіху менеджера.

Тема 12. Філософія майбутнього.

Майбутнє як філософська проблема. Соціальне передбачення та прогнозування – властивість людської свідомості. Сутність, походження та основні типи глобальних проблем.

ІІ Тематика семінарських занять

(підготувати до зимової сесії)

Самостійна робота студентів

Семінар 1. Німецька класична філософія
^ План семінару
1. Німецька класична філософія як особливий етап розвитку філософської думки Європи.

2. Теорія пізнання Канта.

3. Абсолютна ідея Гегеля.

4. Матеріалізм Фейєрбаха.
Завдання:
- підготуватися до обговорення питань семінару;

- виписати з філософського словника сутність понять: матеріалізм, ідеалізм, дуалізм, діалектика, гносеологія, емпіризм, раціоналізм, сенсуалізм, абсолютна ідея.

Семінар 2. Історія філософії України
^ План семінару
1. Особливості формування філософської думки в культурі Київської Русі.

2. Києво-Могилянська академія, її просвітницький вплив на філософську думку українського, російського та інших народів.

3. “Філософія серця” Григорія Сковороди.

4. Проблема людини та нації в творчості Кирило-Мефодіївського товариства. Філософські погляди Т.Шевченка.

5. “Філософія серця” П.Юркевича та його ставлення до матеріалізму Л.Фейєрбаха і М.Чернишевського.

6. Філософські погляди І.Франка, Лесі Українки, М.Драгоманова, С.Подолинського, М. Грушевського та їх вплив на формування національної самосвідомості українського народу.
Завдання:
- підготуватись до обговорення питань семінару;

- виписати з філософського словника сутність понять: книжна культура, народна культура, українське Відродження, Українське Просвітництво, “філософія серця”.

Семінар 3. Тенденції розвитку сучасної філософії
^ План семінару
1. Загальна оцінка і відмінні риси сучасної філософії, етапи її становлення.

2. Діалектичний і історичний матеріалізм.

3. Позитивізм і неопозитивізм.

4. Філософія життя.

5. Герменевтика.

6. Структуралізм.

7. Екзистенціалізм.

8. Неотомізм.

9. Ірраціоналізм.

10. Фрейдизм та неофрейдизм.
Завдання:
- підготуватися до обговорення питань семінару;

- виписати з філософського словника сутність понять, зазначених у плані семінару.


Тема 1: Філософія як універсальний тип знань


План

Поняття філософії, її значення в системі вищої освіти.

Поняття та типи світогляду.

Предмет філософії та особливості філософського мислення.

Основні питання, методи і функції філософії.

І. Термін “філософія” грецького походження. Він походить від двох слів: філео – “люблю” та “софія” – “мудрість”. Перекладається як “любов до мудрості”.

Слово “філософія” давно увійшло до нашого буденного мовлення. Філософію нині називають не тільки відповідну науку чи навчальну дисципліну, а й загальнотеоретичні засади та сукупність принципів будь-якої діяльності – наприклад: “філософія” рекламної компанії, “філософія управління підприємством”, “моя життєва філософія” і т.д.

З виникненням у Європі системи освіти і встановленням відповідної системи наук філософія набула статусу головної теоретичної дисципліни, без оволодіння якою вважалось неможливим отримання вищої освіти взагалі. Тодішня філософія була всеохоплюючою наукою, вона включала в себе інші науки і поділялась на такі розділи:

1^ . Раціональна філософія – логіка – наука про правильне мислення, яка вчила керувати діями розуму.

2. Моральна філософія – наука про правильні вчинки, яка поділялась на етику – науку про управління діями окремої людини, економіку – науку про управління господарством, політику – науку про управління державою.

3. ^ Натуральна філософія – наука про природу речей, що поділялась на фізику, науку про якісну природу матеріальних речей, математику – науку про кількісну природу матеріальних речей та метафізику – науку про нематеріальні речі.

До ХVІІ ст. європейські університети мали тільки факультети та спеціальності, і для того, щоб отримати диплом доктора права чи медицини, потрібно було спочатку отримати диплом доктора філософії. З того часу кількість спеціальностей, які отримують випускники вищих навчальних закладів, значно зросла. Від філософії відокремився ряд наук, проте чільне місце в системі теоретичної підготовки у вищій освіті зберігається за філософією. Сьогодні філософія, як навчальна дисципліна, покликана прищепити студентові:

а) здатність до проб лематизації – уміння ставити питання, розглядати альтернативи та протиріччя;

б) здатність давати визначення – переходити від фрагментарного до системного аналізу понять;

в) здатність формулювати, впорядковувати, послідовно аналізувати свої думки.

Виконання філософією цих завдань випливає методологічної функції філософії, яка полягає в тому, що вона не дає готових відповідей на питання, які постають перед людиною чи окремими науками, а дає зразки форм, способів, прийомів мислення, тобто змогу самостійно розв’язати ці питання.

Виходячи із значення, яке має філософія як наука в житті та діяльності людини, поряд з методологічною можна виділити такі її найважливіші функції:

а) світоглядну – філософія дає змогу людині осмислити проблеми сенсу людського життя: чому і для чого живе людина? Яке її місце та призначення в світі? і т.ін.;

б) аксіологічну – філософія дає змогу людині осмислити природу та значення власних життєвих цінностей.
ІІ. Для того, щоб зрозуміти значення філософії та її функцій, потрібно розглянути структуру відношення людини до світу в цілому. Можна виділити такі форми освоєння світу людиною:
а) практична діяльність – полягає в безпосередньому перетворенні предметів матеріального світу, внаслідок чого створюються навколишнє середовище, придатне для життя людини, прикладом чого може служити сучасна цивілізація;

б) практично-духовна діяльність – полягає в такому перетворенні дійсності в уявленні людини, внаслідок якого створюється суб’єктивне бачення світу, світу для людини;

в) теоретична діяльність – полягає в такому перетворенні дійсності в уявленні людини, внаслідок якого створюється об’єктивне бачення світу, світу незалежно від людини.

Будь-яка діяльність людини, незалежно від форми, є цілеспрямованою. Вона передбачає уявлення про мету, сенс і засоби цієї діяльності. Людина в кінцевому рахунку завжди діє осмислення, тобто в основі її окремих дій, вчинків, думок лежать загальні, цілісні уявлення, сукупність яких називається світоглядом.

Поняття “світогляд” ширше поняття “філософія”, оскільки у структуру світогляду входять почуття, знання, цінності, переконання та інші компоненти, які у своєму поєднанні здійснюють акт самоусвідомлення замученості людини до світу.

Світогляд – це система уявлень людини про світ, місце людини у світі, відношення людини до світу та до самої себе. За способом розуміння людиною свого місця в світі можна виділити кілька основних типів світогляду:

1. Міфологічний – це результат практично-духовної діяльності людини. Людина не відокремлює себе від речей природного світу; не існує чіткої межі між мисленням та мовленням, свідомістю та реальністю, предметом та думкою про предмет. Міфологічні оповідання розповідають нам про людиноподібних істот – богів та героїв, що уособлюють різні природні начала, оскільки у міфологічному світогляді світ і людина були єдиним, нерозривним цілим. Розрив цієї єдності призвів до роздвоєння людини, втрати нею гармонії зі світом, що зробило можливим теоретичне ставлення таких форм світогляду, як наука, релігія, філософія.

2. ^ Науковий світогляд – є теоретичною формою ставлення до світу. Світ у ньому об’єктивно розглядається таким яким він є незалежно від людини, а людина вбачається в ньому тільки частиною світу – природи чи суспільства. Теоретичне ставлення до світу дало змогу людині поставити закони природи собі на службу і створити комфортний світ цивілізації.

Проте визначення людини тільки як частина світу дається не лише в світоглядну дисгармонію – досягнути єдності людини зі світом. Цю функцію виконують мистецтво, релігія та філософія.

3. ^ Мистецький світогляд дає суб’єктивний образ світу, в якому художник досягає гармонії зі світом, тому навіть сучасне художнє бачення світу близьке до міфологічного.

4. ^ Релігійний світогляд чітко поділяє світ та людину, природне та надприродне, земне та потойбічне. Людина, створена за образом та подобою Бога, займає головне, центральне місце у створеному Богом світі. Через віру в надприродне Божественне начало, людина виробляє власне ставлення до світу, надає йому смислової завершеності і таким чином досягає гармонії з ним.

5. ^ Філософія є теоретичною формою ставлення людини до світу. Порівняно з наукою її особливість полягає в тому, що вона дає змогу об’єктивно, в теоретичній формі осмислити світ як світ людини у світі. Філософський світогляд дає змогу виробити таке бачення світу, яке водночас є і суб’єктивним і теоретичним, а отже, і досягти людині гармонії з собою, зі своїм баченням світу й самим світом. З цим пов’язані такі особливості філософії, як і те, що вона, будучи за формою діяльності наукою, не є наукою за своїми функціями та значенням для людини. У філософії, на відміну від інших наук, не існує єдиних, загальновизнаних теорій. Образно кажучи, філософій є стільки, скільки філософів, проте існує єдиний теоретичний апарат, уявлення про предмет, завдання, функції, які постійно перебувають у процесі становлення й осмислення.

ІІІ. Авторство слова “філософія” приписують давньогрецькому мислителю Піфагору (VІ – V ст. до н.е) і вважав себе філософом (любителем мудрості), бо мудрим на його думку, є тільки Бог, оскільки під мудрістю давні греки розуміли не просто мислення, а єдність способу мислення і способу життя. Тим самим з часів Піфагора у понятті “філософія” фіксується прагнення людини до самовдосконалення, до досягнення ідеалу. Ідеал традиційно включає в себе три найвищі цінності – Істину, Добро і Красу. Філософи Давньої Греції вивчали начала та закономірності світобудови, а під філософією розумілась наука взагалі.

Фундатором європейської філософської традиції є давньогрецький мислитель Сократ (470-399 рр. до н.е.), який визначив подальший напрям філософії своїми знаменитими запитаннями: чи можемо ми досягти істини, не знаючи, що таке істина? Чи можемо ми вважати щось красивим, не знаючи, що таке краса? Чи можемо ми бути добрими, не знаючи, що таке добро? Цим Сократ дав поштовх розвиткові трьох основних дисциплін:

а) гносеології – теорії пізнання, вченню про те, що таке істинне знання і які шляхи його досягнення;

б) етиці – вченню про те, що таке добро і зло, і як людина повинна оцінювати свої вчинки;

в) естетиці – вченню про прекрасне.

Заслуга Сократа полягає в тому, що він показав, що предмет філософії вимагає осмислення самого способу його пізнання. Тому в міру того, як окремі науки, що входили раніше до філософії, виробляли свій, відмінний від філософського метод пізнання, вони відокремлювалися від філософії. Наприкінці ХVІІ ст. німецький філософ І.Кант окреслив предмет філософії такими запитаннями: що я можу знати? Що я повинен робити? Чого я смію сподіватись?

Для того, щоб відповісти на ці запитання, мало знати, що таке світ і що таке людина. Тому філософія вивчає не тільки сутність речей, світу, людини, а сам спосіб їхнього існування.

Філософська дисципліна, що вивчає буття у всіх його аспектах, називається онтологією.

Предметом філософії є загальні, граничні засади людського мислення, пізнання, буття людини у світі.

Таке розуміння предмета мислення зумовлює особливості філософського мислення, які відмежовують філософію як від буденного, так і від природничо-наукового мислення. Першою особливістю є те, що будь-яке філософське питання охоплює проблематику філософії в цілому. Тому філософію не можна викладати, як інші науки, - від більш простого до більш складного. Другою особливістю є те, що будь-яке філософське питання охоплює не тільки філософію в цілому, а й підпорядковує цьому питанню й того, хто запитує, тобто філософське мислення вимагає не тільки осмислення своїх власних підвалин та можливостей пізнання, а й зміни того, хто мислить – зміни світоглядних, життєвих здібностей і самого способу мислення.

Науковим завданням філософії є вивчення найбільш загальних закономірностей розвитку світу, вираження його в принципах, філософських законах та категоріях, вивчення наявного і минулого, можливого і майбутнього. Якщо простежити історію розвитку різних філософських систем, то не важко помітити, що вся її тематика фактично зосереджена навколо центральної багатопланової проблеми “людина-світ”, яка має багато проявів, модифікацій: “суб’єктивно-об’єктивне”, “матеріальне - духовне”, “природа – суспільство” тощо. Проблема “людина” виступає як універсальна і може розглядатися як загальна формула, смислова спрямованість, зорієнтованість практично кожної філософської системи. Тому вона становить основне питання філософії.

ІV. Основне питання філософії наголошує, що всі явища світу умовно поділяються на дві основні сфери - матеріальну і духовну. Вони утворюють єдність, якою характеризується все, що існує в світі. Ці сфери нерозривні, але кожна має свою специфіку і посідає своє місце, відіграє свою роль.

Сутність основного питання філософії – що первинно матерія чи битіє та чи можна пізнати світ. Якщо матеріалізм та ідеалізм виражають два протилежні підходи до розуміння природи світу і людської сутності, то не менш важливим питанням філософського світогляду є питання про те, в якому стані перебуває світ, чи розвивається він і людська сутність, чи вони незмінні. Це питання про рух і розвиток. Залежно від розв’язання цього питання виникають також дві протилежні концепції – діалектика як вчення про розвиток і метафізика, яка заперечує розвиток.

Коли постає питання про пізнання світу, його сутність, то при цьому не менш важливим є питання про вибір правильного методу пізнання як спосіб вивчення явищ світу, як набір засобів, прийомів, що роблять пізнання успішним. Кожна наука має свої методи. Філософія озброює всі науки знанням найбільш загального методу пізнання: метафізичного та діалектичного. Теорія стає методом тоді, коли вона спрямовується на пояснення практики, на здобуття нового знання, необхідного для теоретичного освоєння світу.

Основні функції філософії: світоглядна, гносеологічна, методологічна, логічна, критична, практично-перетворювальна.

Філософський словник до теми: світогляд, філософія, основне питання філософії, матеріалізм, ідеалізм, метод, діалектика, метафізика, гносеологія, методологія, теорія.

^ Питання для самоконтролю:

1. Визначте сутність предмета філософії та її значення для людини і суспільства. Покажіть її особливість як науки. У чому полягає її гуманістичний характер?

2. Дайте визначення світогляду та охарактеризуйте його історичні типи.

3. Визначте і охарактеризуйте основне питання філософії та його дві сторони. Яке значення має це питання для вирішення матеріалістичного розуміння історії?

4. Назвіть основні методи в філософії і дайте їм відповідну характеристику.

5. Назвіть і охарактеризуйте основні функції філософії і покажіть їх значення для теоретичної та практичної діяльності фахівця-економіста.


Тема 2: Історико-філософський процес


План

Історія філософії як наука та принципи її періодизації.

Головні філософські школи стародавньої Індії.

Основне призначення філософії Конфуція.

Суть вчення школи софістів. Основні ідеї філософії Сократа.

Філософія середньовіччя – християнська філософія.

Основні риси світоглядних орієнтацій Нового часу.

Основні принципи філософської системи Гегеля.

Основні напрями сучасної філософії: екзистенціалізм, прагматизм, герменевтика, неотомізм.

“Ринкова людина” в філософії Е.Фрома.



^ І. Філософію можна краще зрозуміти, якщо вивчити її історію.
Розглядаючи питання про періодизацію історії філософії, слід звернути увагу на принципи її періодизації, основу яких становить розуміння того, що єдиний історико-філософський процес водночас поєднує в собі різноманітні вчення, школи, напрями, відмінність між якими визначається такими основними чинниками:

ступінь розвитку продуктивних сил, зрілість суспільних відносин;

ступінь розвитку загальної культури і науки;

світоглядні умови та філософські джерела.

Вивчаючи історію філософії, звертаємо увагу на те, що її періодизація в цілому збігається з періодизацією загальної історії, але кожний історичний тип філософії не є прямим відображенням історії, історичного періоду, а виступає результатом її осмислення, у якому значну роль відіграють попередні філософські вчення. Кожний історичний етап у розвитку філософії має свої особливості, і ці особливості випливають із вирішення головних проблем, які постають перед філософами того чи іншого періоду, а саме: проблеми буття, пізнання, людини, її місця і ролі у суспільному житті, чому і як розвивається суспільство, природа, ставлення до природи.

Історичні типи філософії такі:

Філософія Стародавнього Сходу. Філософія античності.

Філософія середньовіччя. Філософія Відродження.

Філософія Нового часу та Просвітництва.

Класична німецька філософія.

Сучасна світова філософія (екзистенціалізм, позитивізм, психоаналіз, марксизм та ін.).

Філософська думка в Україні.

ІІ. Староіндійська філософія розвивалася у школах, так званих “даршанах”. Існували даршани астиків і даршани нестиків. Ці даршани проповідували різко полярні ідеї, які групувались на визнанні або запереченні Вед. “Веда” – це збірник текстів на честь богів. До складу даршан астиків входили такі школи, які визнавали авторитет Вед. Це ортодоксальні вчення: веданта, йога, миманса. До складу даршан нестиків входили вчення: черваків, буддизму. Одним з найдавніших ідеалістичних учень був брахманізм. Його прихильники вважали, що світ складається з невидимого, непізнанного, незмінюваного духу “брахмана”, що не має ні початку, ні кінця. З точки зору представників цієї школи слід розрізняти душу і тіло.

Буддизм – це водночас і релігійне і філософське вчення. Воно виникло у VІ-V ст. до н.е. і в ході історичного розвитку стало однією з найпопулярніших релігій разом з християнством та ісламом. Будда народився у сім’ї вельможного князя. Він навчався у брахманських учителів і у віці 29 років покинув палац, щоб жити аскетом. Шляхом внутрішнього споглядання прозрів і пізнав вічні істини:

життя – це страждання;

страждання має свою причину;

корінь страждання – жалоба до життя;

шлях виходу із страждання має 8 ступенів самовдосконалення, кінцевою метою якого є стан вічного блаженства – “нірвана”.

Є ще одне філософське вчення в Індії – чарвака. Чарвака утверджує єдиною реальністю, що існує в світі, матерію. За основу світу вона визнає наявність чотирьох елементів: земля, вода, вогонь, повітря. Звідси походить назва школи (“чар-чотири”, “вак-слово”). В теорії пізнання істинним чарвака вважає тільки те, що дається людині у відчутті. Особливістю учення черваків є розробка етичної концепції, згідно з якою поняття добра і зла – ілюзорні, створені людською уявою. За вченням черваків, реальними є тільки страждання і насолода чуттєвого буття. Спростовуючи необхідність аскетичного способу життя, яке запроваджував буддизм черваки утверджують єдину мету людського буття – одержання насолоди. Черваки виступали з критикою релігії, зокрема буддизму.

ІІІ. Найвпливовішим ідеалістичним напрямом, що виникає в Китаї у VІ – V ст. до н.е. і зберігає своє значення аж до наших днів, було філософське вчення видатного мислителя Конфуція (551-479 рр. до н.е).

У центрі уваги його вчення перебувають проблеми людини. Він розробляє концепцію ідеальної людини, благородного мужа не за походженням, а завдяки вихованню в особі високих моральних якостей та культури. Фундаментальним поняттям вчення Конфуція є поняття – гуманність. “Жень” визначає відносини між людьми, пропагує любов до людей, повагу до старших за віком або вищих за соціальним становищем. Згідно з принципом “жень” правителі держав повинні бути мудрими, подавати підлеглим приклад особистої високоморальної поведінки, по-батьківські піклуватися про них. Особливе місце у вченні Конфуція займає концепція “сяо” – синівської поваги до батьків. Велику увагу він приділяв “юс” – музиці, найкращому засобу вдосконалення людини, а найголовнішу роль відводив “лі” – етикету – правилам благопристойності, які покликані регулювати поведінку людини в різних життєвих ситуаціях. Важливе місце у конфуціанстві займає концепція “виправлення” імен, тобто приведення речей у відповідність до їх назв.

З точки зору Конфуція, життя та смерть визначаються долею, а багатство та знатність залежать від неба. “Небо” – це прабатько світу і найвища духовна сила, що визначає суть природи та людини.

ІV. Софісти – старогрецькі філософи середини V – першої половини ІV ст.. до н.е. Слово “софіст” означає мудрий, а з середини V ст. так називають учителів красномовства. Характерною рисою вчення софістів є релятивізм, який заперечує наявність будь-якого об’єктивного, а значить, й істинного змісту в людських знаннях.

Основна проблема, що її вирішували софісти – це реальність сущого. Характер діяльності софістів полягав в тому, що вони повинні бути навчити людину захищати будь-яку точку зору, якою б абсурдною вона не була. Основою такого навчання було уявлення про відсутність абсолютної істини і об’єктивних цінностей. Відносність понять добра і зла, суто формальне вміння маніпулювати словами приводило до таких тверджень: “Хвороба – зло для померлого, а для могильників – благо”.

Софістами була започаткована тенденція “повороту до людини”, яку Протагор висловив у своїй знаменитій тезі: “Людина є міра всіх речей: сущих у тому, що вони існують, не сущих у тому, щоб вони не існують”. Протагор був звинувачений в нечестивості, оскільки його твір починався словами: “Про богів я не можу знати ні того, що вони є, ні того, що їх немає, ні того, який вони мають вигляд”.

^ Сократ (349-399 рр. до н.е). Його внесок у розвиток філософської думки визначають як “сократівський поворот” у філософії. Суть його полягає у тезі “Познай самого себе”. Такого знання можна набути лише у безпосередньому контакті з іншими людьми, в діалозі. Тому Сократ більшу частину свого часу проводив на площах, вступав у розмови з кожним, хто бажав говорити з ним. Він неодноразово вступав у суперечки з приводу визначення змісту таких понять, як благо, мудрість, справедливість. У ході розмови Сократ ставив запитання, отримував відповідь, як правило, неповну знову ставив запитання, і коли спантеличений співрозмовник остаточно заплутувався і питав, а що думає Сократ з приводу цього, він відповідав: “Я знаю лише те, що нічого не знаю”.

Політичні погляди Сократа ґрунтувались на таких засадах: влада повинна належати кращим, тобто справедливим і мудрим, які здатні оволодівати мистецтвом управління державою.

Заслуга Сократа в історії філософії і полягала в тому, що він на практиці довів значення діалогу як основного методу пошуку істини. Загибель Сократа трактують як розправу влади над незалежним мислителем.

V. Якщо грецька філософія виникла на ґрунті античного рабовласницького суспільства, то філософія Середньовіччя належить до епохи феодалізму (V - Х V ст.).

На відміну від грецької філософії, яка була пов’язана з язичницьким багатобожжям (політеїзмом), філософська думка середніх віків ґрунтується на вірі в єдиного бога (монотеїзм).

Основу християнського монотеїзму становлять два важливі принципи: ідея божественного творіння та ідея божественного одкровення. Обидві ці ідеї тісно взаємопов’язані і сповідують єдиного бога, уособленого в людській подобі. Ідея творіння становить основу середньовічної онтології, а ідея одкровення є основою теорії пізнання (через бога). Звідси всебічна залежність середньовічної філософії від теології (релігії).

Світогляд у середньовічній філософії має назву креаціонізму від латинського слова “сreatio”, що означає творити.

^ Вчення про буття. Згідно з християнським догматом, Бог створив світ із нічого, створив актом своєї волі, внаслідок своєї всемогутності.

У середньовічній філософії дійсним буттям може бути лише Бог. Він вічний, незмінний, ні від чого не залежить і є джерелом усього сущого.
Проблема пізнання. Християнський бог недоступний для пізнання, але він розкриває себе людині і його відкриття явлено в священних текстах Біблії, тлумачення яких і є основним шляхом пізнання. Отже, знання про створений світ можна одержати тільки надприродним шляхом, і ключем до такого пізнання є віра, вважали середньовічні філософи.
^ Проблема людини. На питання, що таке людина, середньовічні філософи давали різні відповіді: одна х них – це біблійне визначення сутності людини як “образу і подоби “ Божої. Існували й інші визначення: людина – це розумна тварина. Виходячи з цього, філософи Середньовіччя ставили таке запитання: яке начало переважає в людині – розумне чи тваринне?

Головною особливістю у вирішенні цього питання є подвійна оцінка людини. З одного боку, людина створена за “образом і подобою” Божою і є царем природи. А цареві необхідні дві речі: по-перше, свобода та незалежність від зовнішнього впливу; по-друге, щоб було над ким царювати. І Бог наділяє людину розумом, незалежною волею і здатністю міркувати та розрізняти добро і зло. Це і сутність людини, образ Божий в ній. А для того, щоб людина була царем у світі, що складається з тілесних речей та істот, Бог дає їй тіло і душу, як ознаку зв’язку з природою, над якою він царює.

Двоїстість становища людини – найважливіша риса середньовічної антропології.

Таким чином, середньовічна філософія дійсно християнська філософія.

VІ. Характеризуючи філософію ХVІІ – ХVІІІ ст. необхідно в першу чергу через характеристику епохи глибоко усвідомити, чому саме у цей час в історії боротьби матеріалізму та ідеалізму стався переворот – історична ініціатива переходить до матеріалізму; чому саме матеріалізм стає основною формою філософських поглядів нового класу – буржуазії.

Матеріалізм цього часу – це стихійний матеріалізм стародавнього світу, а матеріалізм, який спирався на великі відкриття природних наук. Новий лад вимагає нових конкретних знань, тому бурхливий розвиток наук об’єктивно підвів до вивчення світу з його конкретності, в деталях. Цей спосіб мислення приніс багато користі, він сприяв розквіту конкретних наук.

Але оскільки потреби практики вимагали нових знань, то це об’єктивно вело до необхідності узагальнення їх, до розвитку теорії, у тому числі й філософії, і перш за все таких її розділів, як теорія пізнання, методи пізнання. Тому ознакою розвитку філософії Нового часу було те, що саме в цей час складаються два неначе протилежні, але взаємообумовлені напрями в теорії пізнання - емпіризм і раціоналізм.

Емпіризм (грец. еmpirio – досвід) – це такий філософський напрям, який визнає чуттєвий досвід основним і єдиним джерелом і змістом знання. Матеріалістичний емпіризм стверджує, що чуттєвий досвід об’єктивно відображає навколишній світ.

Раціоналізм (лат. rationalis – розум) – філософський напрям, який визнає розум основою пізнання і поведінки людей. Основоположником є Декарт.

^ Видатні філософи цього часу:

Бекон – родоначальник нової форми англійського матеріалізму і всієї тогочасної експериментальної науки. Саме він сформулював поняття матерії як вираз природи і нескінченної сукупності речей.

Він обґрунтував у теорії пізнання принцип емпіризму. Він глибоко дослідив характер індуктивного методу наукового пізнання: отримання загальних положень, загального знання про світ шляхом вивчення різноманітних індивідуальних речей та їх властивостей. У його творах можна побачити новий підхід до питання про мету пізнання. Його знаменитий афоризм “Знання-сила” виражав ідею високої ролі експериментальної науки, яка дає людині практичну корисність.

Декарт – видатний французький філософ. Він творець дуалістичного філософського вчення. Він побудував свою філософську систему на основі визнання одночасного самостійного існування свідомості і матерії, душі і тіла. Атрибутом духовної субстанції вважав мислення, а матеріальної – протяжність. Людина, за Декартом, це поєднання цих двох субстанцій.

Цей дуалізм субстанцій не давав змоги вирішити проблему пізнання світу. І справді, хіба можливе пізнання, якщо обидві субстанції незалежні одна від одної. Тому Декарт був вимушений ввести в свою теорію пізнання третю субстанцію – Бога, який обумовлював їхню єдність.

Єдино правильним методом пізнання він вважав раціоналізм і дедукцію, тобто виявлення конкретних істин із загального. Декарт перебільшував можливості раціонального пізнання, відривав його від емпіричного ступеня як єдиного джерела інформації про світ.

Значний внесок у подолання дуалізму Декарта зробив ^ Спіноза. З його точки зору – світ – це нескінченна природа, матеріальна субстанція, яку він також називає Богом. Субстанція, тобто матерія, є причиною самої себе і має безліч властивостей. Вона вічна і незмінна. Велике значення для подальшого розвитку філософії має вчення пантеїзму Спінози. Згідно з ним Бог не існує окремо від природи, а розчиняється в ній. З цього логічно випливала атеїстична думка про те, що пізнання світу йде через пізнання Бога, а через пізнання самої природи. Тобто Спіноза закликав не до богослов’я, а до наукового пізнання світу.

Локк - його вклад пов’язаний з розробкою і обґрунтуванням принципу сенсуалізму, згідно з яким всі людські знання мають чуттєве походження. Він заперечував думку Декарта про “вроджені ідеї” і доводив, що людський розум від народження є чиста дошка. “Все, що ми знаємо, – говорить Локк, - це результат впливу зовнішнього світу, це результат виховання і освіти”.

Визнаючи досвід як джерело знань, Локк цей досвід поділяв на внутрішній