Реферат: Де головний персонаж винаходить машину часу, переміщує себе в майбутнє на тисячі років І виявляє, що знайо­мий йому колись світ став узагалі невпізнанним

Розділ 1 ОДНА ПЛАНЕТА, РІЗНІ СВІТИ

Англійський письменник Г. Уелс написав книжку під назвою "Машина часу, де головний персонаж винаходить машину часу, переміщує себе в майбутнє на тисячі років і виявляє, що знайо­мий йому колись світ став узагалі невпізнанним. Один із радян­ських космонавтів, паче той уелсів мандрівник у часі, після дев'я­ти місяців перебування на космічній орбіті також виявив, що світ змінився. Він повернувся на землю й побачив, що його країни більше нема. Доки він літав у космосі, Радянський Союз подолав путч, змінив лідерів і припинив існування. Рештки Радянського Союзу об'єднались у Співдружність Незалежних Держав. Навіть рідне місто космонавта Ленінград у певному розумінні зникло з мани, бо його було перейменовано на Санкт-Петербург.

Крах комунізму став визначною подією. У цьому столітті домі­нували три "ізми"—капіталізм, комунізм і фашизм, хоча останній існував упродовж короткого відтинку часу й закінчився з пораз­кою Німеччини, Японії та Італії у другій світовій війні. А супер­ництво між капіталізмом і комунізмом тривало сімдесят чотири роки—від більшовицької революції 1917 року до остаточного роз­паду Радянського Союзу 1991 року. Це суперництво було домінан­тою зовнішньої політики США від закінчення другої світової вій­ни. Воно втягло Сполучені Штати у дві війни, що забрали багато життів, і спричинилося до витрачання трильйонів доларів на націо­нальну оборону. Але з холодною війною покінчено, і перед світом постало питання: куди йти далі? Чи гарантує ліквідація Радянсько­го Союзу повну і всесвітню перемогу капіталізму і свободи, а чи здійсненню цих сподівань перешкодить якийсь новий "ізм"?

^ ТРІУМФ КАПІТАЛІЗМУ

Френсіс Фукуяма написав книжку "Кінець історії та остання людина' . Під "кінцем історії" він розуміє те, що з поразкою кому­нізму утвердилась ідеальна соціально-політична система, і далі рухатися нема куди. Він дотримується думки, що вільний ринок зародився як найефективніша система виробництва й розподілу товарів. Захід і західні ідеали перемогли, і вселюдська ідеологічна революція завершилась. За Фукуямою, людство має нині спільну долю, що почалася від Французької революції з її ідеалом свободи й рівності, а закінчилася з перемогою ліберально-демократичного ладу. На його думку, подекуди ще існуватимугь певні проблеми, як от посилення релігійного фундаменталізму, етнічні та націона­лістичні напруження, але з часом вони зникнуть . Роберт Б.Рейч у своїй книзі "Завдання народів: приготуватися до капіталізму XXI століття'^ також розглядає комунізм як справу минулого і вважає, що у двадцять першому столітті у світі переважатиме капіталі­стична економіка. Сполучені Штати ведуть перед на шляху до утвердження капіталізму в цілому світі. Після другої світової війни вони вкладали мільярди доларів у Західну Європу і допомагали створювати міжнародні фінансові інституції на зразок Міжнарод­ного валютного фонду та Світового банку. Комунізм був політич­ною й військовою загрозою аж до свого занепаду. Але й для Спо­лучених Штатів настали інші часи. Сьогодні майже кожен чинник виробництва—гроші, технологія, підприємства, обладнання—легко переміщуються через державні кордони. Ідея нового світового порядку з домінуванням Сполучених Штатів втратила сенс. У державних кордонах залишатимуться тільки люди.

^ ПОРІВНЯННЯ КАПІТАЛІСТИЧНИХ СИСТЕМ: ПЕРШИЙ ПІДХІД

Відтоді, як капіталізм став обов'язковою умовою нинішнього і майбутнього існування світу, що з чим можна порівнювати? Очевидно, що різновиди капіталізму. Приміром, їх можна порів­нювати на підставі відмінностей між індивідуалістичним англо­саксонським капіталізмом і комупітарним капіталізмом у Європі та Японії. Таке двоїсте порівняння, що грунтується на відмінності, запропонованій Джорджем С.Лоджем , лежить в основі праці Лестера Туроу "Віч-на-віч: прийдешня економічна битва поміж Японією, Європою і Америкою5. Англосаксонський варіант капіталізму панував упродовж останніх двох сторіч: Велика Британія домінувала в дев'ятнадцятому, а Сполучені Штати Америки—у двадцятому. А хто ж домінуватиме у двадцять першому? За Туроу, це буде європейський комунітарний капіталізм.

Індивідуалістичний капіталізм

Індивідуалістичний капіталізм асоціюється з працями Джона Лока й Адама Сміта. Саме Лок обгрунтував ідею про те, що право управляти мають ті, ким правлять, а не ті, хто править. Раніше, до Лока, вважалося, що право керувати має король, а не народ. Особа, за Локом, є центром суспільства і має певні невідчужувані права, серед яких і право на свою власність . Кожна' особа, за Адамом Смітом, сприяє загальному добробуту, якщо їй дозволено дбати про власні інтереси. Загальний добробут буде наслідком не благодійних мотивів, а суворої логіки вільного ринку—так званої "невидимої руки". Простіше кажучи, якщо всіх людей заохочувати до роботи на всю їхню спроможність—хай це робітники, ремісники чи службовці, — то чиста пропозиція товарів і послуг, наявних для загального вжитку, буде зростати.

За Туроу, індивідуалізм у Сполучених Штатах та інших англо­саксонських країнах має різні прояви: значні відмінності в доходах, чудові підприємці на взірець Сема Волтона, швидке до­сягнення максимального прибутку тощо . Традиційною для індиві­дуалізму є відповідальність кожної особи за свій власний успіх. Життя—це конкурентна боротьба, де перемагає сильніший, а не слабший. Люди не зобов'язані бути вірними компанії—вони мають право залишити її заради роботи з вищою оплатою. І навпаки, компанії не почуваються зобов'язаними щодо своїх працівників— їх можуть звільнити з настанням скрутних часів. Ні власники, ні працівники не винні один одному нічого.

^ Комунітарний капіталізм

Термін "комунітарний' має низку значень, але передусім він стосується почуття задоволення від участі у спільному процесі на противагу індивідуальному. За комунітарної ідеології роль дер­жави значно розширюється: вона бере участь у стимулюванні економічного зростання і забезпеченні програм соціального захисту, а також у суспільних інвестиційних проектах на зразок професійного навчання. У таких країнах рідше змінюють місце роботи й частіше залишаються вірними працедавцям, які, у свою чергу, більше дбають про професійне перенавчання і колективну працю. Компанії опрацьовують довготермінову стратегію і часто функціонують як частина групи. Може існувати також тісна співпраця між компаніями й державою. Комупітарний капіталізм є наслідком своєрідного культурно-історичного розвитку Європи та Японії, де держава традиційно відіграє важливу роль в еконо­мічному розвиткові.

Прикладом країн комунітарного капіталізму є Німеччина і Япо­нія. У Німеччині роль держави була істотною з часів Бісмарка. Для німецьких компаній типовою є співпраця між працівниками й адміністрацією, а представники працівників є членами рад дирек­торів. Головними пайовиками німецьких компаній є німецькі бан­ки. Професійне навчання також є спільною турботою компаній та держави. В Японії головний наголос робиться на групу і відпові­дальність особи перед нею. Компанії (що включають банки) часто входять до певної групи компаній. Працівники зберігають вірність компанії, а випадки зміни місця праці дуже рідкісні. Існує співпра­ця між підприємцями і працівниками. Бізнес дбає про довготермі­нові цілі на противагу короткотерміновій максимізації прибутку.

^ ПОРІВНЯННЯ КАПІТАЛІСТИЧНИХ СИСТЕМ:

АЛЬТЕРНАТИВНИЙ ПІДХІД

Хоча існують певні підстави для порівняння капіталістичних систем у відповідності зі згаданим вище двоїстим підходом, автор віддає перевагу іншому підходу, що поділяє капіталістичні системи на три різновиди. Перший—це відносно вільна ринкова система Сполучених Штатів Америки, де втручання держави в економіку стало радше регулятивним, ніж розподільним9. Другий—це со­ціально-ринковий капіталізм Європи, де держава відіграє головну роль у розподілі прибутків через ретельно опрацьовані програми видатків на соціальні потреби. Третім різновидом є державно-керований капіталізм Японії та інших країн Східної Азії. Особли­вості кожного з цих різновидів капіталізму подаються в наступних розділах.

^ Ринковий капіталізм США

Хоча повністю вільної ринкової економіки не існує, Сполучені Штати ближчі до неї, ніж Європа чи Японія. Роль федерального уряду тут менша, ніж у інших капіталістичних країнах (хоча вона й зростатиме під час перебування при владі Клінтона). Податки та державні витрати по відношенню до валового національного продукту (ВНП) у Сполучених Штатах нижчі, ніж у інших країнах. Державна власність у промисловості також незначна10. Проте де­яке втручання уряду необхідне навіть у найвільніших економічних системах. Найкраще середовище для ведення бізнесу створюється там, де уряд спроможний встановити й підтримувати приватну власність, свободу підприємництва, грошей і кредитів, а також ци­вільне законодавство для вирішення приватних спорів між людь­ми. За наявності цих інститутів стає можливим утворення такої системи приватного планування, коли окремі особи, а не уряд, організовують і спрямовують виробництво товарів і послуг відпо­відно до потреб споживачів.

^ Соціально-ринковий капіталізм

Соціально-ринковому капіталізму на зразок німецького власти­ва розвинена система програм соціального забезпечення—від дер­жавного страхування здоров'я до грошової допомоги родинам. Цільові державні виплати становлять вищий відсоток від загаль­них урядових видатків, ніж у Сполучених Штатах Америки. Ці виплати надходять особам, котрі не дають натомість жодних товарів чи послуг—це витрати на допомогу безробітним, пільги пенсіонерам тощо. Компанії мають набагато більше обмежень у своїх стосунках із працівниками. У Німеччині принцип співвизна-чення дає робітникам право обирати своїх представників до рад директорів багатьох німецьких компаній. Вплив держави в Німеч­чині та інших західноєвропейських країнах поширюється кіль­кома шляхами—через володіння акціями приватних компаній, субсидії галузям виробництва та часткове володіння підприєм­ствами. Існує також певна довіра до економічного планування індикативного типу".

Однак приватизація скоротила державну власність у багатьох країнах, як от у Великій Британії та Мексиці.

Економічне планування може бути індикативним або імперативним. Індика­тивне планування застосовується в такій економіці, де держава визначає цілі і стимулює їх досягнення через політику податків і витрат. Імперативне планування передбачає прямий контроль держави за розподілом ресурсів.

^ Державно-керований капіталізм

Цей різновид капіталізму існує в Японії та інших країнах Східної Азії. У таких країнах, як Японія та Південна Корея, співпраця між державою й бізнесом далеко тісніша, ніж у Сполучених Штатах Америки і Європі, особливо у розміщенні капіталів та застосуванні промислової політики в економіці. Культурні відмінності між Японією та Сполученими Штатами і Європою спричинилися до утворення переважно групової форми капіталізму, що грунтується на консенсусі поміж різними япон­ськими групами, на відміну від індивідуалістичнішого капіталізму на Заході. Державне соціальне забезпечення в Японії відсутнє—цю функцію виконують бізнесові фірми. Індикативне планування застосовується, але воно базується на консенсусі уряду та основних груп. Насамкінець, згідно з промисловою політикою, представники промисловості спільно з японським міністерством міжнародної торгівлі та промисловості опрацьовують питання стратегії, визначаючи напрями розвитку економіки та ключові галузі для вкладання капіталів.

^ Витрати суспільного сектора та оподаткування

Ці три різновиди капіталізму можна порівнювати, враховуючи ступінь участі держави в економіці. Два способи порівняння цієї участі грунтуються на аналізі величини відношень суспільних ви­трат до ВНП та податків до ВНП. Величина відношення витрат до ВНП показує, якою мірою відбувається переведення ресурсів із приватного в суспільне використання. Ці витрати включають за­стосування цільових державних виплат як інструменту перероз­поділу доходу від однієї групи до іншої. До них належать пільги родинам, пільги по старості, допомога безробітним, а також широ­кий спектр інших потреб, як от дороги. З іншого боку, величина відношення податків до ВНП показує, якою мірою держава кон­тролює економічні ресурси і наскільки видатки на суспільні потреби покриваються платниками державних податків. У таблиці 1.1 наведено державні видатки у відсотках від ВНП для країн, що репрезентують кожний з варіантів капіталізму. У 1990 р. найниж­чим цей відсоток був у Японії, Канаді та Сполучених Штатах, тоді як у європейських країнах—найвищим.

У таблиці 1.2 наведено відношення податків до ВНП і порів­няння різних джерел доходу для десяти провідних країн. У 1990 р. податки, виражені у відсотках від ВНП, змінювалися від 40% у Нідерландах до 14.1% у Японії. Оподаткування може призводити до перерозподілу прибутків, коли співвідношення прибутків різних груп населення після сплати податків змінюється. Такий перерозподіл настає, зокре­ма, за прогресивної подат­кової системи. Податки на прибуток становлять 52.5% федерального урядового до­ходу в Сполучених Штатах Америки, 53.7% у Канаді та 67.2% в Японії12. Внески на соціальне страхування у від­сотках від урядового доходу становили від 53.0% у Ні­меччині до 0.0% у Японії. Не­прямі податки, виражені у відсотках від загальних до­ходів центрального уряду, змінювалися від 36.6% у Нор­вегії до 3.2% у Сполучених Штатах Америки13.

ТАБЛИЦЯ 1.2. Централізовані державні надходження у відсотках від ВНП, 1990.

Країна

Податки на прибуток

Соціальне страхування

Непрямі податки

Загальні надходження

Сполучені Штати

52.5

33.9

3.2

20.1

Канада

53.7

14.2

19.6

29.0

Велика Британія

38.8

18.2

31.1

35.6

Італія

36.3

29.3

29.3

38.2

Нідерланди

27.4

39.1

22.3

49.0

Швеція

19.6

30.1

27.6

44.4

Норвегія

14.6

26.0

36.6

43.3

Франція

17.4

43.5

28.8

40.9

Німеччина

18.1

53.0

23.0

42.3

Японія

67.2

0.0

15.0

14.1


Джерело: ТЬе УУогМ Банк, \Уоі1сІ Оеуеіортепі Керогі 1991 (Меуу Уогк: Охіогй ишуегяіу Рге55, 1991), р.227.

Прибутковий податок у США насправді не є прогресивним, його максимальна ставка—31%.

Слід нагадати, що непрямі податки (як от податок з обороту) значно ширше використовуються центральним і місцевими урядами США.

Країни, перелічені в таблицях 1,1 та 1.2, належать до розвинених країн світу, і всі вони капіталістичні. Репрезентуючи всього близько 16% населення Землі, вони володіють 80% світового ВНП, а їхній середній ВНП в розрахунку на душу населення дорівнює 19 520 доларів. Це у п'ять разів більше від середньосвітового рівня і в шість разів—від рівня найбідніших країн світу (до яких належать Китай та Індія). У таблиці 1.3 подано ВНП та прибутки на душу населення найбагатших країн. Сполучені Штати мають найбільший ВНП у світі, а Швейцарія—найвищий ВНП на душу населення: 33 510 доларів у 1991 р.


Краі'на

ВНП

ВНП на душу




(млн. дол.

населення




США)

(дол.США)

Сполучені Штати







Америки

5 686 038

22560

Японія

3 337 191

26920

Німеччина

1 516 785

23650

Франція

1 167 749

20600

Італія

1 072 198

18580

Велика Британія

963 696

16750

Канада

568765

21 260

Нідерланди

278 839

18750

Швеція

218 934

25490

Норвегія

102 885

24 160




Д ж е р е л о: ТЬе \Уог1а Вапк, \Уог1сІ Валі Аііаз 1992 (ХУазпіпдІоп, П.С.: ЛУогіа Вапк, 1992), рр.8-9, 18-19.
ненні таких економіч­них цілей, як зайня­тість, стабільність цін та зростання економі­ки. Часи невтручання з їхньою ідеєю обме­женого управиння вже минули. Держави нині є потужним визначаль­ним чинником продук­тивності праці завдяки безпосередній участі у формуванні капіталу. Державні видатки спря­мовуються також на охорону здоров'я, осві­ту й навчання робочої сили, що теж впливає

на продуктивність праці. Уряди використовують оподаткування прибутків і цільові виплати для формування справедливішого розподілу прибутків. Багато з таких урядів займаються регулю­ванням і контролем бізнесу, приміром, через антимонопольне законодавство, що розробляється для запобігання такій практиці неконкурентного бізнесу, як завищення цін. Нарешті, вони займаються соціальним регулюванням, що включає безпеку праці, охорону довкілля тощо.

Одначе більшість населення світу проживає не в розвинених капіталістичних країнах. Понад половину людства живе в найбід­ніших країнах, де щорічний прибуток на душу населення менший 500 доларів, а сумарний ВНП становить менше 6% від сумарного ВНП найбагатших країн світу (що дорівнює ВНП Великої Британії). У таблиці 1.4 наведено світовий розподіл ВНП та ВНП на душу населення за 1991 р.

ТАБЛИЦЯ 1.4. Світовий розподіл ВНП та ВНП на душу населення, 1991 р.

^ ВНП на душу населення (дол.сша)

Кількість країн

ВНП

(млн. дол.США)

Населення (млн. чол.1

Середній ВНП на душу насе­лення (дол.сшаі

Менше ніж 500

43

933 000

2 857

330

500-1 499

44

500 000

612

820

1 500-3499

46

2 466 000

985

2500

3500-5999

14

114 400

22

5 180

6 000 і більше

53

17 658 000

896

19 710

Світ

200

21 671 000

5372

4030


Джерело: ТЬе \Уог1а Вапк, УУоїМ Вапіс. Аііаз 1992 (УУазЬшдІ.оп О.С.: \УогМ Вапк, 1992), рр.8-9, 18-19.

^ КРАХ КОМУНІЗМУ І ПЕРЕХІД ДО КАПІТАЛІЗМУ

Кінець комунізму, хоча його й передбачали деякі західні екс­перти , настав зовсім несподівано. Упродовж неповних двох років він зазнав краху в Радянському Союзі та його східноєвропейських країнах-сателітах. Політичні й економічні структури, що вважа­лися недоторканними, було розпущено, а відтак загальноприй­нятим завданням стала заміна старої соціалістичної системи рин­ковою. Економіки колишнього Радянського Союзу та Східної Європи значно поступалися економікам західних індустріальних держав. Центральне планування економіки було неефективним, а внаслідок нехтування ринкових цін, заробітних плат і процентних ставок як показників дефіциту виробництво працювало без жод­ного зв'язку з потребами споживачів. Високі виробничі затрати покривалися державними дотаціями, що приводило до марнування ресурсів. Запроваджені державою обмеження на право прийняття особистих рішень сковували ініціативу і знижували мотивацію до праці. Реформи настали, та вони були запізнілі й недостатні для збереження Радянського Союзу і Східної Європи.

^ Економічні проблеми трансформування

Перетворення централізованої планової економіки у вільну ринкову не буде простим, бо потрібно подолати чимало економіч­них і соціальних проблем. Виробничі комплекси країн Східної Європи та держав колишнього Радянського Союзу мають бути повністю реконструйовані й модернізовані, бо вони застаріли і вже не можуть відповідати суспільним потребам та міжнародним стандартам. Розподіл праці за старих режимів не відображав порівняльних переваг в ефективності, а був просто наслідком нав'язаної державою спеціалізації, орієнтованої на виконання урядових економічних планів. Спроби досягти самодостатності призводили до державної підтримки неефективних галузей. Отже, ціла виробнича система кожної країни мас бути модернізована і пристосована до потреб внутрішнього й зовнішнього ринків, а мо­дернізація інфраструктури має на меті сприяти виробництву і

розподілу.

Але не тільки виробничі системи та фізичні інфрасгруктури потребують змін—вони необхідні і в гуманітарній інфраструктурі, щоб подолати брак досвіду життя за умов капіталізму й ринкових інститутів. Раніше керівники державних підприємств мали при­стосовуватися лише до диктату економічних планів уряду. Але заповзятливість і приватна ініціатива мають певні типові риси, які слід вивчати. Оскільки раніше робітники мали гарантовану^роботу, у них були замалі стимули до праці з повною віддачею . Коли деякі люди матимуть успіх, відмінності в доходах збільшувати­муться. Це викликатиме заздрість, бо за комунізму ніхто, крім членів номенклатурної еліти, не міг мати набагато більше грошей від інших23.

Соціальні проблеми трансформування

Соціальні проблеми так само важкі для розв'язання, як і економічні, коли не важчі. Яскравими зразками цього є респуб­ліки колишнього Радянського Союзу та Чехо-Словаччини. Між колишніми республіками Радянського Союзу постійно відбувають­ся етнічні й територіальні суперечки, бо різні етнічні групи й далі борються між собою і відмовляються торгувати. Крім того, деякі з цих нових держав володіють атомною зброєю і можуть мати спокусу скористатися з неї. Чехо-Словаччина була утворена згідно з Версальським договором і об'єднувала два слов'янські народи-чехів і словаків. Неприязнь між цими народами триває століттями, причому чехи культурно й технічно розвиненіші, ніж словаки. Далі, в Румунії живуть угорці, які зазнають образ як чужинці. Залишається тільки гадати, чи ці розмаїті групи мають намір взаємодіяти між собою.

^ Способи наближення до ринкової економіки

Для перетворення централізованої планової економіки на ринкову можна скористатися кількома способами, але незалежно від обраного способу таке перетворення не буває простим. Один із них називається способом "великого удару", за якого негайно застосовуються реформи, що оздоровлюють економіку. Ціни звільняються від державного контролю, щоб їхній рівень визна­чився ринком, а грошова одиниця девальвується для досягнення рівня, який більше відповідає вартості іноземних валют. Державні дотації всіляких гатунків припиняються, процентні ставки дозволя­ється збільшувати, а державні підприємства "відпускаються на свободу" для конкуренції між собою. Заробітна плата звільняється від державного регулювання і визначається ринковими силами. Зі способом "великого удару" пов'язані такі проблеми, як високий рівень безробіття і зростання цін на товари й послуги24.

Другий спосіб, за якого зміни розтягуються в часі з метою за­побігти економічним негараздам на зразок інфляції чи безробіття, називається поступовим. Це могло б бути, наприклад, поступове підвищення під контролем держави цін на основні товари широ­кого вжитку—харчі, житло тощо. Коли якась реформа закріпи­лась і виявилася доречною, починається інша. Поступовий спосіб реформування оберігає багатьох працівників від різких змін у розподілі доходів, що відбувається за застосування "великого удару". Але цей підхід також має свої вади. Одна з них—це мож­ливість не проходити весь шлях до завершення необхідних реформ. Вільний ринок не працює, якщо велика частина еконо­міки залишається планованою з центру. Приміром, ціновий механізм не діє, коли деякі ціни звільнені, а інші залишаються контрольованими, бо виробництво тяжіє до тих сфер, де ціни не контролюються.

^ РЕШТА СВІТУ

Решту світу становлять країни, що не належать ні до розвиненої ринкової економіки, ні до колишнього комуністичного блоку Радянського Союзу та країн Східної Європи. Їх часто називають "третім світом", щоб відрізнити від "першого світу", або розви­нених країн, і "другого світу" — колишніх країн комуністичного блоку, хоча можна сказати, що з крахом комунізму третій світ став другим. До них відносяться цілком Латинська Америка, Африка і більшість Азії, причому від украй бідних країн на зразок Ефіопії (ВНП на душу населення-120 доларів США) до нових ін­дустріальних країн (НІК), як, наприклад, Південна Корея (5400 доларів)25. Ступінь трансформації виробничих структур у цих країнах істотно різниться залежно від регіону: для африканських країн властива незначна зміна продуктивності упродовж останніх тридцяти років26, а нові індустріальні країни демонструють значні зрушення. В останніх середньорічний приріст виробництва упро­довж 1980-х рр. становив 11% на рік, що забезпечило стрімке розширення їхньої зовнішньої торгівлі .

Історія економіки свідчить, що країни можуть розвиватися швидко, і в багатьох із них темпи змін справді прискорилися. Приміром, для подвоєння обсягу випуску продукції на одного ро­бітника Великій Британії знадобилося п'ятдесят вісім років, тоді як Південній Кореї-одинадцять, а Китаю-десять28. Пояснення цього явища дає технологічний прогрес. Велика Британія подвоїла свою продуктивність праці упродовж 1780-1836 рр., а от у Південній Кореї таке зростання відбулося в 1966-1977 рр., у Китаї—в 1967-1977 рр. Технологія змінюється сьогодні набагато швидше, ніж сто років тому, тобто країни, що розвиваються, мають вільний доступ до технологій, упроваджених індустріальними країнами. Проте багато країн розвивається повільно або зовсім не розвивається. Скажімо, в Латинській Америці реальна швидкість зростання упродовж останніх двадцяти років змінилась неістотно.

Азія

Азія, цей найбільш населений континент світу, в останні чотири десятиліття продемонструвала виняткову швидкість економічного розвитку. Її ВВП на душу населення підскочив від 487 доларів у 1950 р. до 2812 доларів у 1989 р. За цим показником вона набагато перевершила Латинську Америку, Африку, Радянський Союз і Східну Європу. Але це зростання обмежене передусім регіоном східноазіатської смуги та Китаю, де країни досягли вражаючих успіхів, тоді як інші зазнали спаду. Деякі з найбідніших країн світу знаходяться саме в Азії, як от Бангладеш із її ВНП на душу населення 200 доларів у 1991 р., а також Індія й Китай з доходами на душу населення до 400 доларів. Одначе Китай, на відміну від Індії, не має релігійних, та етнічних проблем і є значно доступ­нішим для ринків Східної Азії. Отже, майбутнє китайської еконо­міки передбачається кращим.

Африка

Африка—це найбідніший континент світу. В 1991 р. із сорока п'яти країн свічу з доходами на душу населення до 500 доларів США двадцять вісім знаходились у Африці. Реальний темп зрос­тання ВНП на душу населення в багатьох африканських країнах упродовж 1980-х років спадав—скажімо, в Нігерії, найбільшій країні Африки, негативний приріст за це десятиріччя становив 3%. Збільшення кількості населення зі швидкістю, що перевищує темп економічного зростання, ускладнює проблеми більшості афри­канських країн. У Нігерії впродовж 1980-х років населення збіль­шувалось із середньою швидкістю 3.4% на рік, а реальний темп зростання знижувався з середньою швидкістю 3% . Навіть у на­багато благополучнішому Алжирі населення в ті роки зростало в середньому на 3.0% річно, тоді як реальний ВНП на душу на­селення зменшувався на 0.3%. Здається, падіння ВНП на душу населення в африканських країнах триватиме і в 1990-х роках унаслідок декількох причин, серед яких—наявність нестабільних урядів, зовнішні борги, брак освічених кадрів, сільськогосподар­ські проблеми та залежність від експорту сировинних ресурсів і кількох інших товарів.

^ Латинська Америка

У 1900 р. трьома найквітучішими країнами Західної півкулі були Аргентина, Канада і Сполучені Штати Америки. Аргентина, коло­нізована європейськими поселенцями, мала найвищий у Латин­ській Америці рівень життя, тож її часто називали Сполученими Штатами Півдня. Але нині Аргентина вже не є потужною еконо­мічною державою, як це було колись: її теперішній ВНП на душу населення становить приблизно десяту частку від канадського чи американського. Латинська Америка має низку своїх економічних і соціальних проблем, одна з яких—високий рівень зовнішнього боргу багатьох країн. Десять із п'ятнадцяти країн світу з най­більшим зовнішнім боргом—латиноамериканські . Скажімо, зов­нішній борг Перу становить 65% від її сукупного ВНП, а Арген­тини—62% . На сплату відсотків за своїми боргами ці країни мусять спрямовувати більшість своїх ресурсів, і для інвестицій їх не вистачає. Для багатьох латиноамериканських країн головним джерелом їхньої конкурентної переваги залишається сировина (прикладом є нафта Венесуели). Тим часом у всіх країнах Латин­ської Америки переважає негативний темп росту реального ВНП на душу населення.

^ ГЛОБАЛІЗМ ТА РЕПОНАЛІЗМ

Глобалізм та регіоналізм — дві головні тенденції сучасного світу. Рушійною силою світової економіки є технологічні нововведення, вони не мають національного забарвлення. Кожна з розроблених технологій швидко стає ходовим міжнародним товаром. Глобалі-зований ринок товарів і послуг теж є наслідком новітніх техно­логічних розробок, що істотно зменшили витрати на міжнародні перевезення й комунікації, а міжнародна торгівля промисловими товарами розширилася завдяки тенденції до зближення доходів на душу населення і структури попиту в індустріальних країнах. Відбулася також .глобалізація фінансових ринків, причому об'єд­нання заощаджень стало світовим, а фінансові посередники не визнають міжнародних кордонів. Нарешті, компанії, що вироб­ляють конкретний продукт, щораз більше зважають на переваги міжнародного розміщення і щораз менше дбають про внутрішнє виробництво.

Одночасно з тенденцією до глобалізації існує й протилежна—до регіоналізації. Відбувається процес формування трьох головних економічних сфер. Перша з них — Північноамериканська угода про вільну торгівлю (ПАУВТ), що її уклали Сполучені Штати, Канада і Мексика. ПАУВТ забезпечуватиме спільний ринок країн з майже 350-мільйонним населенням і сумарним ВНП близько 6.5 трлн. доларів США. Ще одна—це Європейське Співтовариство, до якого належать дванадцять країн із сумарним населенням близько 350 млн. чоловік та ВНП майже 5.5 трлн. доларів . Нарешті, існує східноазіатський регіон, що переживає швидке економічне піднесення і, як очікується, невдовзі стане суперником Північної Аме­рики та Європи. Японія є економічною наддержавою, але має життєво важливі економічні й політичні стосунки з іншими краї­нами цього регіону, в тому числі з Китаєм.

^ Північноамериканська угода про вільну торгівлю

Двома найбільшими торговельними партнерами США після Япо­нії є Канада й Мексика. Їхній сумарний експорт до США 1991 р. оцінюється в 122.4 млрд. доларів . Чверть усіх експортно-імпорт­них операцій США 1991 р. відбувалися саме з цими двома краї­нами. Поза тим, Канада й Мексика важливі для США як місця прямого закордонного інвестування, що триває впродовж ниніш­нього століття. Існує також певний потік канадських інвестицій до Сполучених Штатів. Недавня лібералізація умов для іноземного інвестування в Мексиці призвела до зростання ділових інвестицій США в цій країні, передусім у переробні підприємства уздовж спільного кордону. Певною мірою ПАУВТ стало наслідком утво­рення Європейського Співтовариства, котре неодмінно розширю­ватиме коло своїх можливих торговельних партнерів, щоб охо­пити, крім власних членів, ще й країни Східної Європи, а також ті країни Західної Європи, що не є наразі членами Співтовариства (цілком імовірно, що деякі компанії США та Канади не будуть допущені на цей ринок). Проте, на відміну від Європейського Співтовариства, США, Канада й Мексика не посгупатимуться національним суверенітетом на користь якогось регіонального органу, не буде також і спільної грошової одиниці.

^ Європейське Співтовариство

Європейське Співтовариство складається з дванадцяти країн, між якими передбачається забезпечити вільний рух товарів, послуг, людей і робочої сили. Найбільші члени Співтовариства— Німеччина, Франція, Італія та Велика Британія з сумарним ВНП 4.8 трлн. доларів США, найменший—Люксембург із населенням 400 тис. чоловік і ВНП 12 млрд. доларів. Якщо все йтиме за пла­ном, то буде впроваджено єдину валюту й утворено європейський Центральний банк. Залишається тільки чекати, чи країни—члени Співтовариства діятимуть як одне ціле, чи в ньому домінуватиме Німеччина. Тертя між цими країнами можливі, якщо хтось вигра­ватиме, а хтось програватиме від членства. Бізнесові чи суспільні групи, що почуватимуться ущемленими внаслідок економічної інтеграції, звертатимуться до своїх урядів по допомогу. За умов ринку з вільним переміщенням робочої сили деякі регіони Європи ризикують залишитися без населення.

^ Східна Азія

Східноазіатський блок утворюють Японія і так звані "малі дра­кони" — Південна Корея, Тайвань, Сингапур і Гонконг. На пери­ферії цієї групи перебувають Китай, Малайзія, Індонезія і Таїланд. У цьому регіоні спостерігаються найвищі у світі темпи еконо­мічного зростання. Впродовж останнього десятиліття середньо­річний приріст ВНП становив 10% у Південній Кореї та 7% у Син-гапурі, а Японія спільно з "малими драконами", що їхнє населення становило приблизно 200 млн. чоловік, мали загальний ВНП в сумі 3.2 трлн. доларів США. Становлячи лише 4% населення світу, цей блок дає 18% світового експорту. Японія, ця найбагатша країна світу, стала провідним фінансовим центром, де містяться найбіль­ші банки та біржі цінних паперів. Проте з урахуванням того, як Японія до і під час другої світової війни поводилася з іншими країнами Східної Азії, утворення тут тривкого торговельного блоку малоймовірне.

ПІДСУМКИ

Раптовий крах комунізму як економічної та політичної системи зробив капіталізм безальтернативпим для цілого світу. Перехід від комунізму до капіталізму буде важким і болісним. Радянський Союз, що був головним військовим суперником Сполучених Штатів, більше не існує—його замінили незалежні країни і вільне утворення під назвою Співдружність Незалежних Держав, трив­кість якого непевна. Східна Німеччина возз'єдналась із Західною, а решта країн Східної Європи більш чи менш упевнено стали на шлях демократії й капіталізму. Дехто висуває постулат про те, що історія завершується і настає новий світовий порядок, побудо­ваний на ідеалах ліберальної демократії й вільної ринкової економіки. Проте історія далека від завершення—нова змагальна фаза щойно починається.

Сьогодні існує кілька форм капіталізму. Згідно з одним підхо­дом до розрізнення цих форм порівнюються індивідуалістичний різновид капіталізму, що його репрезентують Сполучені Штати, Канада і Велика Британія, з комунітарним капіталізмом, представ­никами якого є Європа і Японія. Індивідуалістичний капіталізм є конкурентною системою, де окремі особи й компанії борються за успіх і де присутній елемент філософії соціального дарвінізму:

виживає найпристосованіший. Комунітарний капіталізм є систе­мою, де в центрі уваги знаходиться передусім група людей і де особа чи компанія досягають успіху як члени команди. За іншим підходом до розрізнення форм капіталізму постулюються три його різновиди—індивідуальний, що його представником є Сполучені Штати, соціально-ринковий на зразок капіталізму в Німеччині та Західній Європі, а також притаманний Японії державно-керований капіталізм. Саме такий троїстий підхід використовуватиметься в цій книжці.

Дев'ятнадцяте століття відзначалося британським домінуванням, а двадцяте належить Сполученим Штатам. А хто пануватиме в двадцять першому? Чи це буде Японія (провідна світова держава-кредитор), чи Європа, чи Сполучені Штати? Світ став глобальні­шим і регіональнішим заразом. Світова економіка і фінансові ринки стали значно інтегрованішими, збільшуючи цим взаємоза­лежність народів. Водночас переважну частину світової торгівлі здійснюють три регіональні блоки—Північна Америка, Європа та Японія. Але при цьому на узбіччі залишається більшість населення світу, яке живе у країнах, що розвиваються або є слаборозвине-ними і зосереджені в Африці, Азії та Латинській Америці. Чи буде й далі збільшуватись розрив між багатими й бідними країнами?

^ ЗАПИТАННЯ ДЛЯ ДИСКУСІЇ

1. У чому полягає різниця між індивідуалістичним капіталізмом і комунітарним?

2. Розгляньте різновиди капіталізму—американський ринковий, соціаль