Реферат: Тема Потенціал національної економіки

ЗМІСТ

Вступ 5

Тема 1. Потенціал національної економіки 7

Національне багатство 7

Природно-ресурсний потенціал 16

Людський потенціал 29

Виробничий та науково-технічний потенціал 35

Ефективність національної економіки 42

Тема 2. Структура національної економіки 46

Соціальна структура 46

Організаційна структура національної економіки 52

Відтворювальна структура 61

Структура видів економічної діяльності 71

Регіональна структура 77

Структурні зрушення в економіці України 83

Тема 3. Фінансовий сектор національної економіки 88

Державні фінанси 88

Банківська система 117

Небанківські фінансово-кредитні інститути 129

Тема 4. Роль держави в національній економіці 139

Економічні функції держави 139

Державний механізм перерозподілу доходів і ресурсів ...148

Держава як виробник суспільних благ 159

Держава і підприємництво 165

Тема 5. Організація державного управління національною

економікою 177

Основні засади теорії державного управління 177

Система органів державного управління економікою та їх функції 183

Цілі та функції державного управління 198

Методи державного регулювання економіки 207

Засоби державного регулювання економіки 210

Тема 6. Розвиток національної економіки 217

Сутність та показники економічного розвитку 217

Теорії та моделі економічного розвитку 228

Стадії економічного зростання та розвитку 245

Стратегічна модель економічного розвитку України 250

Тема 7. Регіональний розвиток національної економіки . . . 255


Основні показники розвитку регіональної економіки 255

Фінансова база регіонів 264

Інвестиційний потенціал та інвестиційна привабливість регіонів 271

Основні засади стратегії регіонального розвитку національ­ної економіки 278

Тема 8. Прогнозування національної економіки 287

Функції і принципи соціально-економічного прогнозування. . 287

Класифікація соціально-економічних прогнозів 294

Методи соціально-економічного прогнозування 296

Прогнозування економічного і соціального розвитку України 300

Тема 9. Програмування національної економіки 314

Сутність та принципи макроекономічного програмування . 314

Види державних програм ■ 321




Принципи і методи обґрунтування програм соціально-еко­номічного розвитку 333

Державна програма економічного і соціального розвитку України 339

Тема 10. Соціальна спрямованість національної економіки . . . 343

Економічна теорія добробуту 343

Соціальний вибір і функція суспільного добробуту 351

Соціальна нерівність та перерозподіл доходів 358

Фінансування соціальної сфери 369

Тема 11. Взаємодія національної економіки з екологією. 384

Концепція взаємодії економіки та екології 384

Екологічна складова стратегії сталого розвитку 390

Державне управління природокористуванням . 404

11.4. Організаційно-економічний механізм природоохоронної
діяльності 413

Тема 12. Національна економіка у глобальному середовищі... 423

Зв'язки національної економіки з рештою світу . 423

Стратегічні напрями національної конкурентної політики . . 431

Конкурентоспроможність національної економіки 437

12А Зовнішньоекономічна безпека національної економіки... 451

Література 456


ЛЕКЦІЯ 1

^ ПОТЕНЦІАЛ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

1.1 Національне багатство.

1.2Природно-ресурсний потенціал.

1.3 Людський потенціал.

1.4 Виробничий та науково-технічний потенціал.

1.5 Ефективність національної економіки.


1.1. Національне багатство


Основою існування людського суспільства є вироб­ництво матеріальних і духовних благ. Узагальнювальними показ­никами результатів виробничої діяльності будь-якої країни є ва­ловий внутрішній продукт та національний дохід. Усі ці показни­ки характеризують результати функціонування економіки за пев­ний проміжок часу (переважно за рік) та використовуються для виявлення рівня та динаміки розвитку національної економіки.

Поряд із цим виникає потреба в оцінці загального стану еко­номіки, визначення її потенційних можливостей та економічної могутності держави. Така оцінка можлива за допомогою показ­ника національного багатства, який ураховує всі ресурси краї­ни та нагромаджені блага, котрими вона володіє у конкретний період часу. Такий показник ураховує результати праці всіх по­колінь відповідної держави.

^ Національне багатство — це сукупність ресурсів країни (еко­номічних активів) та нагромаджених благ, які є в її розпоряджен­ні та можуть використовуватися для здійснення процесу вироб­ництва продукції, робіт, надання послуг та забезпечення життєді­яльності людей.

Важливість даного показника визначається тим, що він, з одного боку, відображає загальну результативність функціонування економі­ки, а з другого — характеризує стан та динаміку рівня життя людей.

Національне багатство включає в себе елементи, які дуже різ­номанітні за своїм складом і змістом та виконують різні функції у житті суспільства. Воно може розглядатись як з натурально-речовинного, так і вартісного поглядів.

За натурально-речовинним складом національне багатство являє собою сукупність цілого ряду споживчих вартостей, таких як при­родні ресурси (вода, земля, ліси, корисні копалини), предмети і за­соби виробництва, готова продукція, майно громадян, суспільних організацій та ін. Вартісна оцінка національного багатства та її ди­наміка характеризують результативність функціонування національ­ної економіки, її потенційні можливості, рівень життя населення.

У складі національного багатства можна виділити такі елементи:

нефінансові активи, що є результатом виробничої діяльно­сті (створені нефінансові активи);

нефінансові активи, що не є результатом виробничої діяль­ності (нестворені нефінансові активи):

фінансові активи/ пасиви;

нагромаджені споживчі товари довгострокового викорис­тання у домашніх господарствах (особисте майно громадян);

5)прямі іноземні інвестиції.

Для аналізу динаміки національного багатства розробляється баланс національного багатства. За його допомогою здійснюється оцінка річної зміни (приросту або зменшення) національного ба­гатства у вартісній оцінці у поточних цінах. Для оцінки абсолют­ної динаміки сукупних ресурсів економіки, які представлені у ба­лансі національного багатства, при складанні балансу використо­вуються порівнянні ціни.

Нині унаслідок незавершеності методологічних підходів до оцінки всіх елементів національного багатства визначаються ли­ше окремі його елементи, такі як основні виробничі фонди, мате­ріальні запаси. Решта елементів оцінюються лише приблизно, на основі експертних методів.

Структура та окремі елементи національного багатства подані на рис. 1.1.

Розглянемо зміст кожного елемента.

^ 1. Створені нефінансові активи. До них належать:

•Основні засоби галузей, що виробляють товари та надають послуги.

•Запаси матеріальних оборотних засобів.

Запаси готової продукції (засоби виробництва та предмети спо­живання) на складах підприємств, у системі постачання, на біржах.

Державні резерви засобів виробництва та предметів спожи­вання.

• Цінності



Рис. 1.1. Структура національного багатства країни




Основні засоби — це частина національного багатства країни, що створена у процесі виробництва та довгий час багаторазово і постійно у незмінній натурально-речовинній формі використову­ється в економіці, переносячи свою вартість на продукцію, робо­ти та послуги.

Очікуваний термін корисного використання (експлуатації) ос­новних засобів згідно з діючим законодавством становить більше одного року. До них належать основні засоби підприємств, орга­нізацій, установ усіх форм власності, а також основні засоби, що перебувають в особистій власності населення (житлові будинки, господарські будівлі, багаторічні насадження, робоча і продуктив­на худоба).

Також до складу основних засобів включають нематеріальні створені активи — об'єкти, створені працею людини. Вони яв­ляють собою загальнодоступну інформацію та містяться на пев­ному носії. Вартість таких активів включає витрати на розвіду­вання корисних копалин, розробку програмного забезпечення, створення оригінальних творів літератури й мистецтва та ін.

^ Запаси матеріальних оборотних засобів є постійно понов­люваною частиною національного багатства, до складу якої входять виробничі запаси сировини, матеріалів, палива, запас­них частин, господарчих товарів, насіння, кормів та фуражу, ху­доба на відгодуванні, молодняк тварин та ін.; незавершене ви­робництво, готова продукція та товари для продажу, матеріальні резерви.

^ Державні резерви засобів виробництва та предметів спо­живання — це частина створених матеріальних благ, яка зараз не використовується і являє собою стратегічні запаси країни на випадок непередбачених ситуацій та форс-мажорних обста­вин. Ці блага перебувають на зберіганні у системі державних матеріальних резервів. Вони складаються з двох частин: фон­дів засобів оборони та фондів державних господарських ре­зервів.

Цінності — це «кошторисні» товари довгострокового викори­стання, що не зношуються з часом. Зазвичай вони не використо­вуються для споживання або у виробництві, а придбаваються, го­ловним чином, задля збереження вартості у часі, оскільки їхня вартість з часом не повинна зменшуватись. Найважливішою особ­ливістю даного елементу національного багатства є те, що з ча­сом у результаті багатьох об'єктивних та суб'єктивних чинників відбувається зміна структури цінностей, що приводить до збіль­шення їхньої вартості (ціни). До економічних активів даного типу належать дорогоцінні метали, дорогоцінне каміння, антикваріат, твори мистецтва тощо.

Для оцінки основних засобів у галузях економіки як зведений кількісний показник використовується показник обсягу основних фондів у поточних (або у порівнянних — за розрахунку динаміки зміни ресурсної забезпеченості) цінах у галузях економіки. Важ­ливими показниками якості нагромаджених основних фондів є такі показники: рівень зношеності основних фондів, віковий склад активної частини основних фондів, питома вага обладнан­ня, яке відповідає передовим високотехнологічним світовим зраз­кам (за рівнем енерго- та паливоємності, продуктивності, еколо-гічності). Оцінюючи якісні та кількісні характеристики розвитку даного виду ресурсів у перспективі, необхідно враховувати групу чинників, які впливають на динаміку його характеристик. У складі цієї групи слід зазначити насамперед інтенсивність та на­прями розвитку інвестиційно-інноваційних процесів у національ­ній економіці, прикладних та фундаментальних наукових дослі­джень.

Загальна вартість основних засобів української економіки за період 1990—2004 рр. зросла на 122,3 % і становила 1 141 069 млн грн. Найбільш прискореними темпами зростання вартості основ­них засобів відбувається в останні роки. їхня динаміка у 2001—2004 рр. за видами економічної діяльності подана у табл. 1.1.3 на-
ведених даних видно, що у цей період прискореними темпами
відбувалося їх зростання у сфері фінансової діяльності (114,4 %);
оптовій і роздрібній торгівлі, торгівлі транспортними засобами та
послугах з ремонту (110,5 %) та у сфері готельного і ресторанно-
го бізнесу, тобто в обслуговуючих галузях економіки.

Майже 80 % усіх основних засобів країни (більш як 900 млрд грн) припадає на чотири види діяльності: промисловість (36,9 %), операції з нерухомістю (21,7 %), транспорт і зв'язок (14,7 %) та сільське господарство (6,6 %). У промисловості більше 50 % усіх основних засобів зосереджено в обробній промисловості.

Статистика свідчить, що основні засоби країни мають значний ступінь зношення, який у цілому по країні становить майже 50 %, а в промисловості — базовій галузі народного господарства — наближається до 60 %. При цьому аналіз динаміки даного показ­ника свідчить про сталу тенденцію старіння. Щорічно ступінь зношення основних засобів країни, незважаючи на їх оновлення, збільшується на 1,2—1,3 %. Загальну вартість та стан основних засобів України на 01.01.2005 року подано у табл. 1.2.

ТЕМПИ ЗРОСТАННЯ (ЗНИЖЕННЯ) ВАРТОСТІ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ УКРАЇНИ ЗА ВИДАМИ ЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У 2001—2004 рр. (у відсотках до попереднього періоду)

ВАРТІСТЬ, СТРУКТУРА ТА СТУПІНЬ ЗНОШЕННЯ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ УКРАЇНИ ЗА ВИДАМИ ЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ (СТАНОМ НА 01.01.2005 р.

Таблиця 1.1.

Види діяльності

2001 р.

2002 р.

2003 р.

2004 р.

Сільське господарство, мисливство та лісове господарство (включаючи вартість худоби)

99,6

99,9

100,7

101,6

Рибне господарство

99,4

102,6

99,1

101,6

Промисловість

102,5

102,6

103,0

104,5

Будівництво

101,9

103,1

105,6

106,1

Оптова й роздрібна торгівля, торгівля транс­портними засобами, послуги з ремонту

105,7

107,8

111,4

110,5

Готелі та ресторани

108,0

103,5

104,4

107,6

Транспорт і зв'язок

103,9

103,9

105,8

105,1

Фінансова діяльність

117,2

128,2

117,4

114,4

Операції з нерухомістю, здавання у найм та послуги юридичним особам

102,0

101,6

102,3

104,4

Державне управління

102,4

102,2

103,7

105,1

Освіта

101,9

100,0

101,6

101,4

Охорона здоров'я і соціальна допомога

102,8

101,3

102,5

102,6

Колективні, громадські та особисті послуги

102,9

102,1

102,4

104,5

Усього

102,4

101,1

103,3

104,5


Стат. збірник «Основні засоби України». — К.: Держ. ком. ст.-ки України, 2005 р.


Важливою частиною створених нефінансових активів є запа­си матеріальних оборотних засобів, що складаються з товарів і послуг, які створені у поточному або у попередньому періоді та зберігаються для наступного продажу, використання у виробниц­тві чи в інших цілях. Вони включають сировину та матеріали, не­завершене виробництво, готову продукцію та товари для пере­продажу. Дана категорія охоплює всі запаси матеріальних обо­ротних засобів органів державного управління, включаючи стратегічні запаси (резерви).

^ Сировина та матеріали — це товари, які їх власники мають намір використати як проміжні ресурси у процесі власного вироб­ництва. Такі товари не призначені для перепродажу.

Таблиця 1.2.


Види діяльності

Вартість, млн грн

Структура, %

Ступінь зношення, %

Сільське господарство, мисливство та лісове господарство (включаючи вар­тість худоби)

75 447

6,6

51Д

Рибне господарство

1248

0,1

57,8

Промисловість

420 080

36,9

58,3

Будівництво

20 421

1,8

48,5

Оптова й роздрібна торгівля, торгівля транспортними засобами, послуги з ремонту

31 906

2,8

33,7

Готелі та ресторани

7336

0,7

33,3

Транспорт і зв'язок

167 538

14,7

49,9

Фінансова діяльність

12 646

1,1

23,8

Операції з нерухомістю, здавання у найм та послуги юридичним особам

247 005







21,7

36,8

Державне управління

34 572

3,0

39,8

Освіта

49 281

4,3

58,3

Охорона здоров'я і соціальна допомога

34 760

3,0

47,2

Колективні, громадські та особисті послуги










20 856

1,8

47,1

Усього

1141069

100,0

49,3



Джерело: Стат. збірник «Основні засоби України». — К.: Держ. ком. ст.-ки України, 2005 р.


^ Незавершене виробництво — це товари та послуги, вироб­ництво яких завершено лише частково. Вони зазвичай не пере­даються іншим підрозділам без подальшої обробки або не є гото­вими і процес їх виробництва триватиме у наступному періоді тим самим виробником.

При цьому виключаються частково завершені споруди, право власності на які вважається переданим кінцевому власнику або тому, що їх будівництво здійснюється для власного використан­ня, або на підставі існуючого договору купівлі-продажу. До даної категорії належить незавершене виробництво за культивованими активами та інше незавершене виробництво.

^ Незавершене виробництво за культивованими активами — худоба, яка вирощується «на м'ясо» (наприклад птиця і риба, які розводяться на промисловій основі); дерева та інші рослини, які приносять продукцію тільки один раз за життєвий цикл; культи­вовані активи, які можна використовувати для багаторазового отримання продукції.

Інше незавершене виробництво — товари (крім культивованих активів та послуг), що оброблені, виготовлені або зібрані вироб­ником частково та, як правило, не продаються, а відправляються або передаються іншим підрозділам без подальшої обробки.

^ Готова продукція — це товари, готові для продажу або по­ставки виробником.

Товари для перепродажу — це товари, які купуються під­приємствами (наприклад підприємствами гуртової та роздрібної торгівлі) задля їх перепродажу без подальшої обробки (єдиним припустимим видом перетворення таких товарів є пропозиція їх у більш привабливому для покупця вигляді).

^ 2. Нестворені нефінансові активи. Даний елемент національ­ного багатства країни включає дві складові, що великою мірою визначають не тільки його обсяг та структуру, а й динаміку:

—матеріальні нестворені активи;

—нематеріальні нестворені активи (патенти, торгові марки, ноу-хау, гудвіл та ін.).

Згідно з прийнятою міжнародною методологією матеріальні нестворені активи — це активи природного походження (при­родні активи — земля, вода, ліси, ресурси надр та ін.), тобто ак­тиви, котрі не є результатом виробничих процесів, на які встано­влені або можуть бути встановлені права власності. До даної категорії не належать природні активи, на які права власності не встановлені або не можуть бути встановлені (наприклад, відкрите море, повітряний простір).

Докладніше окремі види матеріальних нестворених активів розглядаються у наступних розділах.

До складу нематеріальних нестворених активів належать активи, які надають виключне право своїм власникам на здійс­нення конкретних видів діяльності або на виробництво певних видів товарів і послуг. При цьому інші суб'єкти (юридичні та фі­зичні особи) не мають на це права без спеціального дозволу влас­ників відповідних активів.

Власники даного виду активів можуть отримувати завдяки їх використанню монопольні прибутки. Ця група активів включає об'єкти патентування (ліцензії, ноу-хау та ін.), договори про орен­ду та інші контракти з правом передачі у користування, а також придбаний гудвіл (умовна оцінка придбаних зв'язків та репутації).

Вартість нематеріальних нестворених активів оцінюється у поточних цінах (за наявності такої можливості), у випадках, коли здійснюється їх купівля-продаж. В інших випадках оцінюється поточна вартість майбутніх доходів, на які очікують власники даних активів. Придбаний гудвіл оцінюється за вартістю при­дбання мінус накопичена амортизація.

Сьогодні статистика поки ще не надає конкретних показників у цій частині національного багатства через відсутність методик щодо їх обліку та оцінки.

3. ^ Фінансові активи (пасиви). Забезпеченість прискорених темпів економічного зростання ресурсами (основними виробни­чими та матеріальними оборотними засобами) значною мірою визначається фінансовим станом країни (її суб'єктів господарю­вання, які виступають як виробники, інвестори та споживачі). Тому фінансові активи (пасиви) — важливий елемент національ­ного багатства країни. Від їхнього обсягу залежать можливості зростання виробництва в країні і, відповідно, удосконалення всіх форм споживання та нагромадження.

До фінансових активів як складової національного багатства належать:

—монетарне золото та спеціальні права запозичення (СПЗ);

—цінні папери (крім акцій);

—акції та інші види участі в акціонерному капіталі;

—кредити та запозичення;

—страхові технічні резерви;

—інша дебіторська та кредиторська заборгованість;

—прямі іноземні інвестиції (довідково).

Фінансові активи (пасиви) також оцінюються за поточною вар­тістю, якщо вони є об'єктом купівлі-продажу на організованих фінансових ринках. При цьому у ціну не включаються плата за послуги, збори, комісійні та аналогічні платежі за обслуговуван­ня під час здійснення оборудок.

Вартість фінансових вимог, які не обертаються на організова­них фінансових ринках, має оцінюватися за сумою, яку боржник зобов'язаний сплатити кредитору для погашення його вимог.

Вартість монетарного золота та СПЗ оцінюється у цінах, які встановлюються на організованих ринках або згідно з двосто­ронніми угодами між центральними банками. Вартість СПЗ роз­раховується Міжнародним валютним фондом щоденно. При цьо­му береться «кошик валют», а курси щодо національної валюти виводяться виходячи з цін на валютних ринках. Склад «кошика» та «вага» окремих валют періодично переглядаються.

Вартість готівкової валюти оцінюється за номінальною вартіс­тю (номіналом) самої валюти.

Вартість депозитів, які відображаються у балансах кредиторів та дебіторів, дорівнює основній сумі заборгованості, яку дебітор зобов'язаний повернути кредитору за умовами відповідного до­говору при ліквідації депозиту.

Цінні папери оцінюються за вартістю їхньої купівлі-продажу, яка існує на ринку. Короткострокові цінні папери (та відповідні зобов'язання) оцінюються за їхньою поточною ринковою вартіс­тю. Такий метод особливо важливий в умовах високої інфляції або високих номінальних ставок процента.

Довгострокові цінні папери (та відповідні зобов'язання) оці­нюються у поточних цінах на цінні папери, які перебувають в обігу на фінансових ринках. В умовах, коли загальний рівень рин­кових ставок коливається, ринкова вартість таких облігацій може суттєво відрізнятися від їхнього номіналу, що зменшується на суму дійсних та/або умовно нарахованих відсотків, які залиша­ються до терміну погашення.

Слід звернути увагу на те, що сукупна оцінка вартості фінан­сових активів країни статистичними органами сьогодні не прово­диться у зв'язку з незавершеністю методики розробки фінансово­го рахунку в системі консолідованих національних рахунків. Ра­зом із тим статистикою розробляються оцінки окремих елементів фінансових активів як у цілому по країні (наприклад, монетарне золото та СПЗ), так і окремих секторів економіки, наприклад, фі­нансові активи системи комерційних банків, органів грошово-кредитного регулювання.


^ 1.2. Природно-ресурсний потенціал


Наявність та різноманітність природних ресурсів великою мірою визначають потенційні можливості виробництва у національній економіці. Людина завжди використовувала при­родні ресурси для задоволення власних потреб. Зростання по­треб суспільства приводить до зростання й обсягів елементів природи, залучених у процес економічного кругообігу. Це пов'я­зано, з одного боку, зі зростанням чисельності населення, а з іншого — з якісними змінами у потребах людей. Те, що колись лежало незайманим у природі, дедалі більше залучається у гос­подарський кругообіг.

Значний вплив на залучення природних ресурсів у процес ви­робництва товарів та послуг чинить науково-технічний прогрес. Цей вплив відбувається у двох протилежних напрямах. Насампе­ред науково-технічний прогрес сприяє раціоналізації використан­ня природних ресурсів, виявляються дешевші та такі, що більш легко транспортуються, матеріали (наприклад, природний газ), утілюються досконаліші способи повного видобутку та перероб­ки нафти, повніше використовується попутна сировина, застосо­вуються безвідходні технології. У сільському господарстві впро­ваджуються технології інтенсивного землеробства та тваринниц­тва, у промисловості спостерігається перехід до енерго- та мате-ріалозберігальних технологій, які зменшують питомі витрати па­лива та сировини. Поширюється застосовування синтетичних ма­теріалів, які заміняють натуральні ресурси.

У той же час розвиток науки і техніки призводить до розши­рення старих і створення нових видів виробництв, які потребу­ють додаткових природних ресурсів. Суттєво змінюється сфера застосування та структура споживання різних видів сировини та продуктів, які з них виробляються; збільшується кількість корис­них копалин, що залучаються у промислове виробництво.

На сьогоднішній день ресурсозберігаюча тенденція поки що не може подолати тенденцію до збільшення обсягів залучення у виробництво природних ресурсів. Як результат — колосальне зростання потреб у природних ресурсах, особливо в останні роки.

Ресурси природи є державною власністю. Державна влас­ність дає можливість безкоштовно використовувати деякі при­родні ресурси в інтересах суспільства (використання землі для будівництва транспортних магістралей, експлуатація лісових, водних ресурсів, видобуток корисних копалин та ін.). Викорис­тання природних ресурсів у приватному секторі, як правило, пе­редбачає стягнення спеціальних податків, рентних та інших пла­тежів, які спричиняють збільшення собівартості виготовлюваної продукції.

Природні ресурси не є невичерпними та вічними. Тому вини­кає проблема їх збереження та відновлення. До основних шляхів її вирішення можна віднести такі:

— бережливо, раціонально використовувати невідновлювані ресурси;

вживати заходи щодо поповнення відновлюваних природних ресурсів (відновлювати і підвищувати природну родючість землі, здійснювати посадку лісосмуг, відновлювати запаси водойм);

- максимально використовувати вторинну сировину та інші відходи виробництва;

підтримувати екологічну чистоту виробництва та приро­докористування.

Природно-ресурсний потенціал включає в себе дві складові:

природні ресурси;

природні умови.

Під природними ресурсами розуміють тіла й сили природи, які за певного рівня розвитку продуктивних сил можуть бути ви­користані для задоволення потреб людського суспільства. При­родні ресурси включають у себе такі компоненти, як земля, надра, лісові та водні ресурси, рослинний і тваринний світ, повітряний простір.

Природні умови — це тіла й сили природи, які мають істотне значення для життя і діяльності суспільства, але не беруть без­посередньої участі у виробничій і невиробничій діяльності людей.

Такий поділ є до певної міри умовним, оскільки окремі ком­поненти можуть виступати і як ресурси, і як умови. До основних характеристик природно-ресурсного потенціалу відносять: гео­графічне положення, кліматичні умови, особливості рельєфу та розміщення ресурсного потенціалу.

Природно-ресурсний потенціал є багатокомпонентним. Виріз­няють такі його складові: мінеральні, земельні, водні, біологічні, рекреаційні, кліматичні та космічні ресурси. За ознакою вичерп­ності природних ресурсів, яку часто називають екологічною кла­сифікацією, вони поділяються на групи: невичерпні, до яких на­лежать сонячна радіація, енергія води, вітру тощо; вичерпні відновлювані — ґрунтовий покрив, водні ресурси, лікувальні гря­зі, рослинне паливо тощо; вичерпні невідновлювані — мінераль­на сировина, природні будівельні матеріали.

В основі економічної класифікації природних ресурсів лежить їх поділ на ресурси виробничого і невиробничого, промислового і сільськогосподарського, галузевого і міжгалузевого, одноцільо-вого та багатоцільового призначення.

Найбільш активна роль в економічному розвитку суспільства в сучасних умовах належить таким видам природних ресурсів, як земельні, лісові, водні, та мінеральні ресурси. Розглянемо кожен із цих видів ресурсів докладніше.

^ Земельні ресурси. Земля як ресурс має багатоцільове призна­чення: територіально-просторовий базис, головний засіб виробни­цтва і предмет праці у сільському господарстві, джерело продоволь­ства та ін. Залежно від ступеня придатності земель до різних сфер господарської діяльності розробляється їхня класифікація. Відпо­відно до властивостей (якостей) визначається народногосподарсь­ка цінність земель та їхні цільові категорії: 1 — землі сільськогос­подарського призначення; 2 — землі громадської та житлової забудови; 3 — землі природно-заповідного та іншого природоохо­ронного призначення; 4 — землі оздоровчого призначення; 5 — землі рекреаційного призначення; 6 — землі історико-культурного призначення; 7 — землі лісового фонду; 8 — землі водного фонду; 9 — землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборо­ни тощо


Таблиця 1.3


^ ЗЕМЕЛЬНИЙ ФОНД УКРАЇНИ (станом на 01.01. 2005 р.)



№ з/п

Види земель

Площа земель

усього, тис. га

% до загальної території

1

Землі сільськогосподарського призна­чення

42 985,8

71,2

2

Ліси і лісовкриті площі

10 475,9

17,4

3

Забудовані землі

2458,3

4,1

4

Відкриті заболочені землі

957,1

1,6

5

Інші землі

1056,6

1,7

А.

Усього земель (суша)

57 933,7

96,0

6.

Води (території, що покриті поверхне­вими водами)

2421,1

4,0

Б.

Разом (уся територія країни)

60 354,8

100,0


Джерело: Стат. щорічник України за 2004 рік. — К.: Консультант, 2005 р

Загальний земельний фонд України на початок 2005 р. стано­вив більше 60 млн га (табл. 1.3). Переважно це землі сільськогос­подарського призначення (71,2 % площі території країни), надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльно­сті, розміщення відповідної виробничої інфраструктури. До них належать: сільськогосподарські угіддя — рілля, багаторічні наса­дження, сіножаті, пасовища і перелоги; несільськогосподарські угіддя — господарські шляхи і прогони, полезахисні смуги, землі під господарськими будівлями, консервовані землі тощо. Най­більш цінними є рілля та багаторічні (плодові) насадження (сади, виноградники тощо), а менш цінними — пасовища і сіножаті.

Забудовані землі поділяються на землі, зайняті житловою за­будовою, промисловими об'єктами, громадською забудовою, ву­лицями, площами, набережними, об'єктами транспорту.

Решта — це землі без рослинного покрову або з незначним рослинним покровом. Переважно це піски, яри, землі, зайняті зсувами, щебенем, галькою, голими скелями.

^ Лісові ресурси. Україна належить до малолісних і лісодефіцитних країн. Площа лісів на її території становить 10,8 млн га, у т. ч. землі, вкриті лісовою рослинністю, — 9,6 млн га із загальним запасом деревини 1,74 млрд куб. м. У національному еквіваленті ресурси деревини оцінюються приблизно в 3,4 млрд дол. США, а за світовими цінами — 27 млрд дол. США. Загальний середньо­річний приріст деревини (зміна запасу) становить до 35 млн куб. м. Частка вкритих лісом земель у загальній площі території (лісис-тість) становить 15,6%. Це значно нижче розрахункового опти­мального показника (22 %), необхідного для досягнення збалан­сованості між запасами лісосировини, обсягами лісоспоживання і екологічними вимогами. Лісистість України майже втроє менше за лісистість Західної Європи (43,2 %). На одного жителя України припадає близько 0,18 га вкритих лісом земель і 34 куб. м запасу деревини.

Ліси по території країни розміщені нерівномірно. Найбільші їх площі зосереджені в зоні Карпат (Закарпатська, Івано-Фран­ківська, Львівська, Чернівецька області) та Полісся (Житомирсь­ка, Рівненська, Київська, Чернігівська, Волинська області). Украй недостатня площа лісових угідь у зоні Лісостепу й особливо Сте­пу (Миколаївська, Запорізька, Херсонська, Дніпропетровська, Одеська, Кіровоградська, Донецька та Полтавська області). У структурі лісового фонду України переважають цінні хвойні та твердолистяні насадження. На їхню частку припадає відповідно 42,2 і 43,2 % вкритих лісом земель. М'яколистяні (вільха, береза, осика, тополя тощо) займають 13,6 %. Вікова структура лісів украй нерівномірна. На молодняки припадає близько 32 %, се-редньовікові — 44 %, достигаючі — 14 %, стиглі і перестійні — 10 %. Вікова структура лісових насаджень, що склалася, неспро­можна забезпечити сталість, безперервність тарівномірність лі­сокористування. Таке становище стало наслідком надмірної лісо­експлуатації в недалекому минулому.

Відповідно до чинного законодавства лісовий фонд України задекларований як виключно державна власність. Однак фактич­но він перебуває у постійному користуванні лісових підприємств, які підпорядковуються різним міністерствам та відомствам (Держ-комлісгосп, Мінагрополітики, Міноборони тощо).

Сучасний стан лісоресурсного потенціалу України та її регіо­нів не можна вважати прийнятним ні в плані задоволення сиро­винних потреб народного господарства, ні в плані забезпечення стабільності екологічної ситуації. Для повного забезпечення си­ровиною наявних потужностей деревообробної і целюлозно-паперової промисловості існує потреба імпорту лісосировини з Росії. У перспективі за рахунок збільшення площі лісів є реальні можливості для забезпечення споживачів України власними ре­сурсами лісу. Передбачається, що до 2015 р. площа лісів зросте на 0,5 млн га, а лісистість території збільшиться до 16,1 %.

Водні ресурси. Потенціал водних ресурсів країни формується за рахунок:

поверхневих джерел;

підземних вод;

морської води.

Основним джерелом забезпечення потреб економіки у воді є поверхневі води (питома вага яких у загальному заборі води ста­новить близько 80 %). Вони утворюються як за рахунок місцево­го стоку, так і за рахунок припливу транзитних річкових вод із зарубіжних країн.

Поверхневі джерела водних ресурсів складаються з:

63 119 річок, у т. ч. великих (площа водозабору понад 50 тис. кв. км) — 9, середніх (від 2 до 50 тис. кв. км) — 81 і малих (менше 2 тис. кв. км) — 63 029. Їх загальна довжина становить 206, 4 тис. кв. км, з них 90 % припадає на малі річки. За географічним розташу­ванням майже всі основні річкові басейни (за винятком Півден­ного Бугу) належать до міжнародних водних басейнів, що зумов­лює активність транскордонних водно-екологічних відносин та необхідність прискореного розвитку басейнового управління во­дними ресурсами;

8073 озер і лиманів із загальною площею дзеркала 4021,5 кв. км, у т. ч. лиманів — 1073 кв. км;

1160 водосховищ;

болота, заболочені і перезволожені землі (3,6 млн га), які відіграють значну водорегулювальну роль.

За багаторічними спостереженнями потенційні ресурси річко-
вих вод становлять 209,8 куб. км, з яких лише 25 % формуються
в межах України, решта надходить з Російської Федерації, Біло-
русі, Румунії.

На підземні води припадає 14—17% загального водозабору країни. На жаль, зберігається тенденція до погіршення якості під­земних вод унаслідок надходження до підземних горизонтів за-брудників зі стічними водами, а також інтенсивної експлуатації продуктивних водоносних горизонтів. Забруднені ділянки підзем­них вод поширені переважно в районах розміщення великих про­мислових і сільськогосподарських об'єктів, насамперед поверх­невих сховищ для відходів. Прогнозні ресурси підземних вод до­рівнюють 21 куб. км, а затверджені експлуатаційні запаси стано­влять близько 6 куб. км.

Обсяги морської води у загальному водокористуванні не пе­ревищують 2—3 %. Це пов'язано насамперед з великими витра­тами на її опріснення.

Територіальний розподіл водних ресурсів не відповідає роз­міщенню водоємних галузей господарського комплексу України. Найбільша кі