Реферат: Міністерство освіти І науки україни

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
МАЛА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ


ХМЕЛЬНИЦЬКЕ ТЕРИТОРІАЛЬНЕ ВІДДІЛЕННЯ

МАЛОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ


ХМЕЛЬНИЦЬКЕ МІСЬКЕ НАУКОВЕ ТОВАРИСТВО


СЕКЦІЯ: ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА


ПОШУК ЛЮБОВІ АБО ЯК ПОЗБАВИТИСЯ ВНУТРІШНЬОГО ЗЛА
(за романом ПАТРІКА ЗЮСКІНДА “ПАРФУМЕР”)


Роботу виконав:

учень 11-Б класу НВК №10

ВАРГАТИЙ СЕРГІЙ ОЛЕКСАНДРОВИЧ


Науковий керівник:

КОШЕВКО-АРТЕМ’ЄВА АЛЬБІНА ВІКТОРІВНА

вчитель зарубіжної літератури

вчитель вищої категорії


м. Хмельницький, 2003


ЗМІСТ


Вступ....................................................................................................................................3


^ Основна частина.................................................................................................................4

1. Використання схематичної наочності під час вивчення художнього твору ......4

2. Розкодування ЛСК “Постмодернізм”.........................................................................5

^ 3. Коментар до ЛСК “Постмодернізм”...........................................................................7

4. Огляд літератури.............................................................................................................8

^ 5. Патрік Зюскінд. Мотиви творчості Е.Т.А. Гофмана в романі...............................15

6. Визначення композиційних особливостей роману..................................................17

^ 7. Коментар до ЛОС “Життєвий шлях Жана-Батіста Гренуя”.................................23
8. Характеристика образу героя роману Патріка Зюскінда “Парфумер” Жана- Батіста Гренуя...............................................................................................................24
^ 9. Коментар до колажу “Гренуй уявив себе надлюдиною”........................................25


Висновки...............................................................................................................................26

^ Список використаної літератури і джерел......................................................................27

Додатки – довідкова інформація.


ВСТУП.


Чи уявляємо ми своє життя без літератури? Мабуть, що ні. Адже література – це найкоротший шлях до серця й розуму людини. Так продовжується з найдавніших часів до сьогоднішнього дня. Література генерує для суспільства, народу найнеобхідніші для даного часу, а іноді – для майбутнього – ідеї. Література здійснює те, завдяки чому мистецтво стає співзвучним і необхідним епосі. Змінюються епохи, соціально-політичні формації, але загальнолюдські цінності залишаються незмінними: добро і зло, любов і ненависть, правда і кривда тощо. Ці вічні поняття письменники різних віків висвітлювали у своїх творах, звеличували людину й засуджували її вади. Література – це та висока кафедра, з якої лине поклик до людської доброчесності. Якщо автор чутливо і достеменно сприймає дійсність, вміє розтинати болючі нариви свого часу, втілювати це у своїх творах, то ніколи не зникне допитливе, любомудре плем’я читачів; повага і інтерес до друкованого слова ніколи не будуть підмінені іншими сучасними засобами інформації.

Сучасне суспільство неоднорідне у своїх духовних, інтелекту­альних потребах, тому попит на твори масової літератури є до­сить високим. Таку ж гіпнотичну дію на люд­ство мають твори масової культури — «мильні» багатосерійні фільми, нескінченні романи про кохання Анжелік та Катрін, примітивні детективи.

Це свідчить про те, що людство, незважаючи на стрімкий технічний прогрес, стає байдужим до високого мис­тецтва і поступово втрачає морально-етичні ідеали. На цьому наголошують теоретики постмодернізму, про це говорить у підтексті свого роману “Парфумер. Історія одного вбивці” і Патрік Зюскінд.

Типологічні подібності, що існують між ху­дожніми творами митців, які жили в різні часи і належали до різних культур, свідчать про важливість проблем, що їх пору­шує автор роману «Запахи»: роль і місце видатної особистості та мистецтва в розвитку суспільства, призначення митця, сенс людського буття, проблема знедуховлення людства.

Однією з найважливіших проблем твору є визначення ролі і місця визначної особистості в історії людства. Протягом розвитку цивілізації декому було, є і буде властивим тяжіння до відчуття винятковості власної особистості, до нестримного бажання стати господарем долі та думок інших. Історія засвідчує непоодинокі випадки, коли злий геній однієї особи спричиняв трагедії і смерті багатьох людей. Проблема винятковості людської особистості в різні періоди історії цікавила філософів, психологів, письменників, літературознавців, політиків, соціологів. Такою особистістю, яка будь-якою ціною хоче довести всім, що вона стоїть поза межами людської моралі і має право втручатися в життя інших, вважає себе людина з невисоким рівнем внутрішньої культури або психологічно неврівноважена.

На мій погляд, питання, які піднімає П. Зюскінд в своєму романі, актуальні і стосуються не тільки головного героя, а й будь-якої людини, від природи наділеної талантом: яким чином застосувати цей талант, зробити все для того, щоб людство завжди пам'ятало її як видатну особистість, котра зробила значний внесок у загальнолюдські справи? Як не перетворитися на “геніальну потвору”, на такого собі Жана-Батіста Гренуя, на злого генія, який понесе в життя свої антигуманні теорії? Як не перетворитися на представника маси, який не має власної думки про добро і зло, в якого не викликає занепокоєння бажання перетворитися на “такого, як усі”? Як не втратити власну особистість?

Відповіді на ці питання я вирішив шукати в романі Патріка Зюскінда, тому що вважаю цей твір цікавим для побудови логічних ланцюжків роздумів, для аналізу особливостей композиції та тих секретів, які закодував автор в особі головного героя.

Також метою моєї роботи є систематизація літературознавчих та критичних матеріалів, присвячених роману; складання логічно-опорних схем (до тем “Постмодернізм”, “Аналіз образу Гренуя”, “Композиція роману” ) та колажу до твору.


^ Використання схематичної наочності під час вивчення художнього твору .


Опорна схема–конспект, логічна схема-конспект, блок-схема допомагають підвищити інтерес до уроку літератури, зробити його більші ефективним.

Доцільність використання схем на уроках літератури підтверджується факторами:

економія і чіткий розподіл навчального часу;

можливість зосередитись на головному;

краще бачення логіки взаємозв’язків героїв і подій;

показ побудови логічного ланцюжка міркувань.

Слід зазначити, що таким чином розвивається асоціативне мислення і виробляється уміння систематизувати, узагальнювати матеріал. Схеми також сприяють кращому розумінню і запам’ятовуванню матеріалу, який вивчається.

Під час складання схеми необхідно дотримуватись таких рекомендацій:

Структура ЛОС: головна думка, навколо якої групуються змістові елементи – формуються логічні блоки.

Якщо ЛОС складається з кількох логічних блоків, то кожен з них має бути виразно виділеним, щоб при нагоді можна було б працювати як з усією схемою, так і з окремими блоками.

Не варто перевантажувати ЛОС великою кількістю блоків та опор. Це призводить до ускладнення розкодування.

Урізноманітнити схему можна за допомогою різного шрифту, місця розташування блоків, введення у схему елементів малюнку, образу, символу, які були б тісно пов’язані зі змістом твору; певної форми блоків (сходинками, квіткою тощо).

Щоб підкреслити особливо важливі знаки-символи, блоки, в ЛОС використовуються різні кольори (проте, їх не може бути багато. Пістрявість дратує зір і призводить до гіршого запам’ятовування).

Якщо знаки-сигнали поєднати короткими записами, що допомагають прочитати схему або несуть додаткову інформацію, отримаємо логічну схему-конспект.

На ЛСК можуть бути відображені:

розвиток сюжетної дії;

еволюція характеру героя;

шляхи вирішення автором окремої проблеми;

система образів та взаємин між ними;

причинно-наслідкові зв’язки між подіями, вчинками героїв;

структура твору, особливості композиційних прийомів;

шляхи розкриття основної думки твору через виявлення його ідейно-тематичного змісту та проблематики;

ЛСК полегшують цілісне сприйняття художнього твору, дають можливість скласти загальне уявлення про твір, його ідейно-тематичний зміст, проблематику, основні конфлікти, сюжетні лінії, систему образів.

Мій науковий керівник, як і інші вчителі зарубіжної літератури НВК №10, досить часто використовують схематичну наочність як під час аналізу художнього твору, так і під час вивчення життєвого і творчого шляху письменника, питань теорії літератури. До складання ЛОС залучаються і учні. Тому практичною частиною моєї роботи стали розробки варіантів опорних конспектів та ЛСК до тем “Постмодернізм”, “Жан-Батіст Гренуй. Пошуки особистості. (За романом П.Зюскінда “Запахи”)”.


^ Розкодування ЛСК “Постмодернізм”.


Працюючи над змістом будь-якого постмодерністського роману, необхідно мати чітке уявлення про сам літературний напрям, засади, на яких він базується, провідні ідеї творчості постмодерністів, розуміти їх світосприйняття та погляди.

Тому першим завданням цього дослідження є систематизація теоретичних відомостей за довідковою літературою.

Отже, постмодернізм (від лат. post- після і фр. moderne – сучасний) – світоглядно-мистецький напрям, що в останні десятиліття приходить на зміну модернізмові. Цей напрям – продукт післяіндустріальної епохи, епохи розпаду цілісного погляду на світ, руйнування систем – світоглядно-філософських, економічних, політичних. Постмодерн виявляється на кількох рівнях: онтологічному, гносеологічному та естетичному.

^ Онтологічний рівень. (Див. додатки)¹ Якщо модерністи вважали, що якимись філософськими концепціями (комуністичною, фашистською, неокантіантством тощо) можна осягнути та поліпшити світ і силкувалися перебудувати, перевести його з “нерозумного”, на їхній погляд , у “розумний” стан, то постмодерністи, завдяки гіркому історичному досвідові, зробили висновок, що предмет (світ) чинить опір людському впливові, на всяку дію відповідає протидією. Таким чином, межа між модернізмом і постмодернізмом – у ставленні до ідеології . Якщо модерн визначала наскрізна ідеологізація, то постмодерн є відчуттям універсальної порожнечі після втрати ідеологічних ілюзій.

^ Гносеологічний рівень. Відмова від настанови перетворювати буття спричиняє також відмову від його систематизації. Постмодерністи вважають, що людина позбавлена змоги не лише змінити світ, а й осягнути, систематизувати його, що подія завжди випереджає, спростовує теорію. У всіх царинах життя відбувається постійна трансформація, а тому й мислення повинне вирватися за рамки традиційних опозицій та стійких цінностей (зміст – форма, суб’єкт, ціле – частина, жіноче-чоловіче, наука – мистецтво, дійсність – фантазія, високе – низьке тощо), тому треба взаємопереплести, змішати ці антитези. Це спричинило заперечення абсолютних об’єктивних істин і встановлення істин “малих”, “локальних”, розгляд усіх цінностей як відносних, визнання плюральності світу.

^ Естетичний рівен





1 Зюскінд П. Запахи. Історія одного вбивці.// Всесвіт. – 1993, №11-12. – С.101


^ Коментар до ЛОС “Життєвий шлях Жана-Батіста Гренуя”


Я зобразив життєвий шлях Жана - Батіста Гренуя у вигляді серця тому що, на мою думку, саме в такий спосіб є можливість найповніше відобразити фізичне і духовне життя головного героя роману.

Перший епізод – народження героя – я позначив кут серця – вважаю, що з цієї точки доцільно починати історію боротьби за реалізацію єдиної здібності, яку дала герою природа.

З цієї точки і почалося його прагнення відчути любов, викликати в інших це почуття. Скільки зусиль докладав Гренуй, щоб довести своє право на існування як сильної особистості, як особливої людини...

Доводячи це, спричиняв страждання, наближав до смертного часу.

Кожна зарубка на лінії, що зображує серце героя, - це епізоди, які розкривають подальші блукання в пошуках любові. Люди його сторонилися, мадам Гайяр прирекла його на смерть. Чинбар подарував йому можливість вижити, додавши не лише імунітету на “сибірку”, а й додаткової потворності.

Лише дівчинка з Сен–Маре була його надією, а він її знищив, пішов неправильним шляхом до своєї мрії. В цьому Греную допоміг Джузеппе Балдіні, але в суто професійній сфері, прирікаючи себе і Гренуя на злий рок долі. Саме Балдіні і підштовхнув Гренуя до Грасу, до здійснення мрій.

Крива злету змінюється “інстинктивним” падінням (а саме роками забуття і фантазій).

Печера, за нашим задумом, знаходиться в самій заглибині серця. Тут сформувалися зародки душі, а саме вони (чи, може, рок) знову потягнули Гренуя у поневіряння.

На шляху з’являється маркіз де Тайяд-Еспінасс і, нічого не навчивши Гренуя, окрім майстерної брехні, зникає в засніжених піках гір.

І знову запах, перемога вже близько, але Гренуй вже давно став на відворотний шлях і ніщо його не зупинить.

Зарубок на серці дедалі меншає. Тріумф змінюється розчаруванням.

Лінія стрімко збігає донизу – шлях Гренуя невблаганно веде його до Кладовища Невинних: до любові, до забуття, до смерті і відродження.

Гренуй свідомо ступає на шлях, з якого почалося його життя, на шлях до смерті, щоб хоч в такий божевільний спосіб відчути передвісник любові, материнської любові, якої ніколи не відчував.


Характеристика образу Жана-Батіста Гренуя.




^ Риси, з яких складається особистість Гренуя



Тези характеристики героя



1. Зовнішність, мова.


Невеликого зросту, трохи згорблений, кульгавий на праву ногу, тіло відразливе через наслідки багатьох хвороб.

Мова проста: складається здебільшого з іменників; важке розуміння слів “безтілесного смислу”.


2. Соціальний стан.

Підмайстер чинбаря, пізніше підмайстер парфумера.



3. Вид діяльності.

Пошук запахів; навчання мистецтва “перетворення запахів” – парфумерної справи.



4. Здібності та інтереси.

Феноменальне нюхове сприйняття навколишнього світу; пошук нових запахів; створення власного запаху.

5. Моральні якості.

Позитивні відсутні.

6.Стосунки з людьми.

Ненависть, відлюднення, прагнення до любові.

7. Ставлення до природи.

Лише як до джерела запахів.


8.Незрозумілі для оточуючих вчинки.

Пошук запахів, відсутність власного запаху, відчуженість від людей, феноменальний нюх.


^ Ставлення автора до головного героя.

На думку автора, його герой – багатогранний як за рисами характеру, так і в поведінці. Саме таким Зюскінд його і створив: деколи “простим як нуль”, деколи – “холоднокровним стратегом”, деколи – генієм... Відповідно цим визначенням автор змінює і своє ставлення до героя: з ненавистю і відразою, зі співчуттям, з повагою. Все це різнобарв’я стосунків автора з героєм – лише прикриття, адже, аналізуючи життєвий шлях Патріка Зюскінда можна провести паралель з деякими рисами характеру Гренуя, помічаючи їх автобіографічність: замкненість, відчуження від людей, мовчазність.

На мою думку, цей роман є:

“фантазіями в манері Зюскінда” ( за аналогією гофманівських “Фантазій в манері Калло” ) ;

сплеском гнітючих душу і розум емоцій, які побачили світ на сторінках роману;

спробою сприйняти світ, побачений очима інших людей;

Визначитися у правильній відповіді може тільки одна людина – АВТОР...


^ Коментар до колажу “Гренуй уявив себе надлюдиною”.


Компоненти, з яких складається колаж, обрані не випадково: кожен колір символізує уявлення чи прагнення героя, і у моїй трактовці кольори несуть повне смислове навантаження.

Зелений – колір життя, рослин; жовтогарячий – колір запахів – багатства Гренуя – які він, немов коштовності, складає до скриньки, що завжди носить з собою, передивляючись час від часу, перераховуючи зібрані аромати. (Чим не Скупий лицар – лихвар із “Маленьких трагедій” О.С. Пушкіна?)

Одяг героя витриманий мною в італійському стилі також невипадково: саме венеціанський малюнок орнаменту натякає на прагнення відродження, переродження, яке він пережив, усамітнившись на довгих сім років.

Скіпетр – це ідеальний запах, що дасть можливість Греную панувати над натовпом і викликати любов до себе, примусити їх нарешті оцінити те, що жило в його серці – людському, величному й гарячому, як сонце, у спотвореній жахливій звіриній особі вбивці.

Жан-Батіст Гренуй – дивний образ дивного письменника. Хто він? Людина7 Ні. Тварина? Ні. Він – мисляча істота, що всмоктує в себе знання, запахи, відразу і ненависть, а віддає світу лише негативне. Все життя він прагнув одного – щоб його любили, але, на жаль, так було лише тоді, коли він ховався під “маскою” – привласнивши собі чужі запахи. Він мріяв бачити себе Богом, Володарем, але залишався тільки лиш “подвійною оболонкою”, що ховає порожнечу.

Я уявляю собі Гренуя таким, яким він був у своїх мріях, таким, яким він виглядав, одягаючи маску запаху.

Усамітнившись в печері, осягнувши потаємний сенс всього сущого, зазирнувши у майбутнє, піднявшись над людством, заховавши себе від відрази оточуючих, гренуй уявив себе Богом.

Велична постать надлюдини.

Він завжди носив з собою запахи: звичайні тримав у флакончиках-прикрасах в скринці своєї пам’яті, їх завжди пам’ятало його внутрішнє “я”, а для двох найкращих він мав окрему “схованку” – той перший, теплий, люблячий запах дівчинки з Сен-Маре він носив на грудях, біля серця, хоч і не мав його. Саме запах “грів” його у мріях, змушував так, як він жив. Для другого він змайстрував “храм”, завжди тримав перед собою і милувався теплом, яке відчував від запаху, теплом, що жовтогарячим відблиском розлилося по його “запашній масці”, теплом, що змушувало його жити і померти, що немов життям і смертю розійшлося по його постаті зеленими і чорними кольорами. Він пам’ятав, з чого починав, як видаляв запах з квітів: найкращі помістив на своїй “запашній” мантії. Кожний “клаптик” його мантії був перлиною, шедевром, в ньому вдало поєднались аромати життя, кохання і ледь-ледь відчутні запахи смерті, все це поєднувалось і вабило всіх. Всю “маску” немов оточував ореол “корони” – лише завдяки наполегливості і сильному бажанню коханню виблискувало, струмувало теплими хвилями, ширилося навкруги, зачаровувало. За його блиском важко було відчути 25 темних крапок – 25 смертей, що дали життя одному божественному запаху...

Вся постать випромінює не лише тепло, любов, але смерть, що повільно поглинає життя...

Велика постать надлюдини, яку поглинула смерть заради любові...


ВИСНОВКИ.

І все ж таки: хто такий Жан Батіст Гренуй? Геній чи моральна потвора, божевільна людина чи холоднокровний стратег, вигнанець суспільства чи його майбутній володар?

Кожен, хто прочитає роман, може обрати будь-яку з цих характеристик, а, можливо, запропонувати свою.

Особисто для мене він є лише звичайною людиною, а, точніше, витвором суспільства, віддзеркаленням суспільних стосунків взагалі, “кривим дзеркалом” мілких і нікчемних людей, які наситили його тим страшним “духовним смородом”, який не дав розпуститися квітці його душі. Адже має бути душа і у жалюгідної потвори, і у вбивці. На мою думку, в одному тілі симбіотично існує все те, що в нього заклали, і те, чого ні в кого не було. Він був незвичайним хамелеоном, який умів змінюватися відповідно до вимог світу, суспільства з одного боку, а з іншого – умів змусити суспільство стати хамелеоном відповідно до його потреб. Він був “володарем душ” і, одночасно, нікчемною істотою, яка була генієм своєї справи і могла усе, крім створення власного запаху.

Таким він жив, таким і помер, нічого не зробивши для себе, лише пройшовши тернистий шлях життя...

У Патріка Зюскінда запах виявляється загальною метафорою, за допомогою якої можна ха­рактеризувати людину, життя, епоху взагалі. Запах — це вся державна система: духовне і матеріальне життя, реформи, соці­альна психологія, убогість обивателів. Письменник вважає, що людство повинно бути гармонійно розвиненим, щирим серцем і душею. Тоді не буде місця цинноберам, які спритно й нахабно пристосо­вуються до життя. Не може мати шансу на успіх і Гренуй, який також живе заради себе, заради власної схибленої моралі.

Адже, якщо обдарована від при­роди людина, яка би могла радувати людство справжніми шедеврами, не використовує Божий дар, то вона стає виробником, штампувальником низькопробної, а іноді просто аморальної продукції, на яку ринковий попит, на жаль, не зменшується.

Патрік Зюскінд намагається підвести своїх читачів до ви­сновку, що в будь-які часи повагу викликає тільки та людина, яка розуміє, заради чого вона живе, знає, в чому полягає сенс людського буття. І Ернст Гофман, і Альберт Камю, і Віктор Гюго, і ба­гато інших письменників наголошують на високому сенсі люд­ського буття, стверджують, що людина ніколи не повинна втра­чати почуття власної гідності, постійно збагачуватися духовно. Тільки духовне збагачення робить людину людиною, а не зне­особленою істотою.


Список використаної літератури:

Білоцерківець Н. Геніальна компіляція. Всесвіт. – 1993.–№11.– с.102-104

Великий енциклопедичний словник.— М.— С- 1049.

Денисова Т., Сиваченко Г. Наприкінці XX століття — постмо­дернізм, мультикультуралізм // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. — 1999. — № 1.

Денисова Т. М. Феномен постмодернізму: контури й орієнтири.// Слово і час. — 1995. — № 2.

Затонський Д.В. Роман П. Зюскінда “Запахи” у дзеркалі літературознавства// Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. – 2002.–№5-6.–

с.71-74

Зюскінд П. “Запахи. Історія одного вбивці”.– Всесвіт.–1993.–№11-12.– с.3-101

Кушнір В. Ідеї постмодернізму в педагогічному процесі // Шлях освіти. — 2000. –.№ 1.

Літературознавчий словник-довідник.— К.: Академія, 1997. — С. 536-537.

Прохоренко В. Постмодернізм у дзеркалі літературознавства.// Українська мова та література.– 2001.–№29-32.– с.75-81.

Первак О.О. Пересторога тим, хто естетство видає за естетизм.// Всесвітня література в•середніх навчальних закладах України.–2002.–№4.–с.39

Решетняк О.О. Вчимося інтерпретувати художній твір концептуально. Всесвітня література в•середніх навчальних закладах України. –2002.–№4.–с.40-41.

Ружевич Т. Соціальна дійсність у дзеркалі гротексту // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України.— 1998. —№ 1.–с.26-28.

Романовська Н.І. Якщо геній позбавлений любові до Бога і людей...// Всесвітня література в•середніх навчальних закладах України. –2002.–№4.–с.42-43.

Слово. Знак. Дискурс: Антологія світової літературно-критичної думки XX століття.— Львів, 1996.

Уліщенко В. Роздуми з приводу роману “Запахи”. //Зарубіжна література.–2001.–№3.

Чертенко О.П. Мандри руїнами штукарського храму. Огляд творчості Патріка Зюскінда.// Всесвітня література в•середніх навчальних закладах України. –2002.–№5-6.–с.84-87.

Чирков О. Щоб учні могли висловлювати власні естетичні суд­ження про художній твір. Текстуальний, інтертекстуальний, кон­текстуальний методи його дослідження // Всесвітня література в•середніх навчальних закладах України. — 2001. — № 3.

Бегун Б. Превратности парфюмерного искусства или Апология и крах маргинализма.// Вікно в світ. – 1999.– №2.–с.162-185.

Гассет X. Восстание масс // Естетика. Философия культури.— М., 1991—С.310.

Есин А. Принципи й приемы анализа литературного произведения. «Флинта», «Наука», 1999. — С.151.

Затонский Д. В. Модернизм й постмодернизм. Мысли об извечном коловращении изящных и неизящных искусств. — Харьков: Фолио; М.: 000 «Изда-тельство АСТ», 2000. — С. 75.

Зверев А. Преступление страсти: вариант Зюскинда/ /Иностранная литература.–2001.–№7.–с.256-262.

История мировой культуры. Справочник Школьника.–М.,–1996.

История немецкой литературы.– М., 1986.–Т.1-3.

Степанян К. Постмодернизм — большая забота наша // Вопросы литературы. — 1988.— № 5.

Тучина В. Преступление и наказания Жана Гренуя // Література.–2001.–№40.–с.12.

Эко У. Имя розы.— Санкт-Петербург: Симпозиум, 1997.



Довідкова інформація

Онтологія (від гр.ontos – суще і logos – слово, вчення ) – вчення про суще, буття, про його форми і фундаментальні принципи.

Гносеологія (від гр.gnosis – знання, пізнання і logos – слово, вчення) – вчення про джерела, форми і методи наукового пізнання, умови його істинності, можливості людини пізнавати дійсність.

Плюральність (від лат. pluralic множинний) – концепція , за якою все суще складається з множини самостійних, рівнозначних сутностей, що не зводиться до єдиного принципу.

Компіляція ( від лат. compilatio -крадіжка) – не оригінальна, не самостійна мистецька чи наукова праця, побудована на використанні чужих творів, праці.

Ремінісценція (від лат. reminiscentia –спогад) – відгомін у художньому творі якихось мотивів, образів, деталей з відомого твору іншого автора.

Колаж (від фр. collage – наклеювання ) – у прямому значені – твори образотворчого мистецтва, виконанні наклеюванням на певну основу різних матеріалів, що різняться кольором і фактурою; переносно – твір будь-якого виду мистецтва, скомпонований з різнорідних елементів.

Еклектика (від гр. eklego – вибираю) – змішування різноманітних, часто протилежних світоглядних ідей, поглядів, естетичних настанов, стилів.

Толерантність (від лат. tolerans – терплячий) – терпимість до чужих думок і вірувань.

Естетика – наука, що вивчає природу, основні закони розвитку і функціонування естетичного в природі, суспільстві, у матеріальному і духовному виробництві, у способі життя, спілкуванні людей; основні закономірності виникнення, розвитку і місце в житті суспільства мистецтва як вищої форми вияву естетичного.

Алюзія (від лат.allusio – жарт, натяк) – уживаний в художньому творі як риторичний прийом, натяк на загальновідомий історичний, літературний чи побутовий факт.

Версифікація (лат.versificatio, від versifico – складаю вірші) – віршування, а також наука про нього.

Версифікатор (лат. Versificator – віршотворець) – особа, яка легко і вправно складає вірші, але позбавлена справжнього поетичного дару.

Пародія — один з жанрів художньої літератури, власне гумо­ристичний або сатиричний твір, у якому імітується творча мане­ра письменника задля осміяння її як невідповідної новим мис­тецьким запитам. Іноді пародія переінакшує зміст відомого твору, надає йому нового звучання. Крім основного засобу пародії, що полягає в іронічній імітації висміюваного зразка, у ній поси­люється функція гіперболи, шаржування деяких особливостей літературного твору (тематики, образного ладу, композиції, пер­сонажів, мовлення тощо), доведення їхніх рис до абсурду задля досягнення сподіваного сатирично-комічного ефекту.


Де Сад — (1740—1814), маркіз де Сад, французький пись менник. Його твори переповнені описами насильства, жорсто­кості, катувань, убивств (звідси садизм). Створені в стилі жит­тєвої правдоподібності, вони абсолютно фантас­тичні, носять риси утопії. Знімаючи всі моральні, культурні, соціальні норми і заборони, де Сад перетворює людину на «при­родну» істоту, на біологічний механізм.


^ Фуше Жозеф (1759—1820) — міністр поліції Франції. Ство­рив розгалужену систему політичного розшуку і шпигунства. Без­принципний кар'єрист, служив республіці, Наполеонові І, Бур­бонам.

Зазначені особистості залишили негативний слід в історії, вони мали певний вплив на долю інших людей. Під зіркою слави Наполеона пройшло не одне людське життя, він вважався «во­лодарем людських доль» (О. Пушкін).


Автор дав своїм героям прізвища, що самі за себе говорять:


Grenouill/е (фр.) — жаба.

grenuillere (фр.) — болото.

Laurier (фр.) — лавр, лаврове дерево. Жаба — потворне створіння, що живе в болоті;

лавр — вічнозелене дерево, яке оспівували поети і музики. Вінок цього дерева вважався символом нагороди, перемоги.