Реферат: Професор а. Доньда iз спогадiв iйона тихого

СТАНIСЛАВ ЛЕМ


ПРОФЕСОР А. ДОНЬДА

IЗ СПОГАДIВ IЙОНА ТИХОГО


Цi слова видовбую на глиняних плитках бiля моєї печери. Завжди

мене цiкавило, як це робили вавилоняни, та нiколи не гадав, що

самому доведеться спробувати. Напевно, мали вони кращу глину, а

може, клинопис краще для цього годився, хтозна.


У мене глина розлазиться або кришиться, але вже краще так, анiж

шкрябати вапняком по сланцi, бо змалку не терплю скреготiння. Нiколи вже не назову стародавнiх технологiй примiтивними. Перед своїм вiдходом професор спостерiгав, як мучуся, викрешуючи вогонь, i, коли я по черзi зламав консервний вiдкривач, наш останнiй напилок, ножик i ножички, він зауважив, що доцент Томпкiнс iз Британського музею сорок рокiв тому, пробуючи вiдколоти з кременю звичайну скребачку, подiбну до тих iз кам'яного вiку, звихнув зап'ясток і розбив окуляри, та скребачки так i не вiдколов. Професор сказав ще про безпiдставну глумливу зверхнiсть, з якою ми дивимося на печерних предкiв. Мав рацiю. Моя нова резиденцiя – жалюгiдна, матрац уже зотлiв, а з блiндажа, де так добре жилося, нас вигнала стара, змучена хворобою горила, яку бiда принесла з джунґлiв. Професор твердив, що не вигнала. Що ж, аґресивности вона не виявляла, але я волiв не дiлити з нею i так уже тiсного примiщення – найдужче дратували мене її забави гранатами. Може, я й спромiгся б її прогнати, бо горила боялася червоних консерв iз раковим супом (цього добра залишилося там вдосталь), але не досить, щоб утекти. До того ж Марамоту, який тепер уже вiдкрито признається у шаманствi, заявив, що впiзнав у мавпi свого реiнкарнованого дядька, i наполягав, щоб не робити їй на зло. Я пообiцяв, що не буду; професор же, в'їдливий як завжди, пробурмотiв: ти, мовляв, поступився не через того дядька, а через те, що навiть немiчна горила залишається горилою.


Нiяк не можу примиритися з утратою цього блiндажа. Колись вiн

належав до прикордонних укрiплень мiж Гурундуваю i Ламблiєю, а

тепер... що ж, прикордонники розбiглися хто куди, а нас вигнала

мавпа. Мимохiть усе прислуховуюся, бо добром цi забави з

протитанковими гранатами не закiнчаться, але чутно тiльки, як

завжди, стогiн ситих пiд зав'язку урувоту та ще цього павiана з

пiдбитими очима. Марамоту каже, що це не звичайний собi павiан,

але облишу дурницi, бо не доберуся до сутi.


Порядна хронiка має бути датованою. Знаю, що кiнець свiту настав зразу ж пiсля пори дощiв. Це вже кiлька тижнiв збiгло, точнiше не скажу, бо горила вiдiбрала мені календар, в якому, вiдколи вичерпався запас кулькових ручок, я занотовував раковим супом найважливiшi подiї.


Професор вважав, що це був кiнець не свiту, а цивiлiзацiї. У цьому я з ним згоден: не можна оцiнювати масштаби такої катастрофи мiркою своїх невигод. "Не сталося нiчого страшного, хлопцi", – як ото мовляв професор, заохочуючи нас iз Марамоту до хорового спiву втрьох. Та коли йому закiнчився люльковий тютюн, професор втратив душевний спокiй i, спробувавши кокосових волокон, усе ж пiшов по тютюн, хоч мав би тямити, у що може вилитися такий похiд. Не знаю, чи побачу ще колись його. Тим бiльше, мушу познайомити нащадкiв, якi колись створять нову цивiлiзацiю, з такою великою людиною. Моя доля складалася так, що я зблизька мiг спостерiгати найвидатнiших осiб епохи, а хто його зна, чи Доньду не визнають першим iз найперших. Та спершу треба пояснити, звiдки я взявся в тепер уже нiчиїх африканських джунґлях.


Мої успiхи на нивi космонавтики принесли менi певну популярнiсть, тож розмаїтi органiзацiї, iнституцiї та приватнi особи зверталися до мене з пропозицiями й запрошеннями, титулуючи мене як не професором, то академiком, а щонайменше доцентом. Було менi ніяково, бо, не маючи нiяких звань, не люблю зодягатися в чуже пiр'я. Професор Тарантога не раз казав, що громадська думка не може примиритися з порожнечею перед моїм прiзвищем, i, без мого вiдома, звернувся якось до впливових знайомих iз високими званнями. Таким чином, одного чудового дня я став генеральним уповноваженим Всесвiтньої продовольчої органiзацiї в Африцi – скорочено ВПО (FAO). Оте звання разом з посадою радника-експерта я прийняв, вважаючи його чисто символiчним, аж раптом виявилося, що в Ламблiї, тiй республiцi, що з палеолiту вмить перескочила в монолiт, ВПО збудувала фабрику кокосових консервiв, а я, уповноважений цiєї органiзацiї, мушу взяти участь в урочистому вiдкриттi. Лихо схотiло, щоб iнженер Арман де Берр, котрий, як представник ЮНЕСКО, був менi там за компанiю, загубив пенсне на прийомi у французькому посольствi й, узявши приблудного шакала за лягаву, захотiв його погладити. Кажуть, укуси шакалiв небезпечнi через трупну отруту на зубах. Добряк-француз злегковажив таку небезпеку i за три днi помер.


У кулуарах ламблiйського парламенту кружляла чутка, що шакал мав у собi злого духа i що все це – робота одного шамана, кандидатуру якого на посаду мiнiстра релiгiї та народної освiти

вiдхилено нібито через демарш французького посольства. Офiцiйного спростування цiєї чутки посольство не дало, ситуацiя й далі була делiкатна, а недосвiдченi в дипломатiї державнi мужi Ламблiї, замiсть потихеньку вiдправити тiло до Францiї, вирiшили

використати похорон як чудову нагоду блиснути на мiжнародному

форумi. Генерал Магабуту, мiнiстр оборони, влаштував тодi траурний раут, де, як ото на раутi, теревенилося про все i про нiщо з чаркою в руцi. Не пам'ятаю вже, коли i як, але, балакаючи з директором департаменту європейських справ, полковником Баматагу, я обмовився, що, аякже, у нас високопоставлених небiжчикiв iнодi ховають у ЗАПАЯНИХ трунах. Менi тодi навiть на гадку не спало, що це могло пiдкинути iдею, як вчинити з тiлом покiйного француза; ну а ламблiйцям видалося цiлком природним застосувати фабричну машинерiю, щоб органiзувати похорон на сучасний лад. Комбiнат виробляв тiльки лiтровi бляшанки, і лiтаком французьких авiалiнiй повезли покійника в розцяцькованій рекламою кокосових банок пачці. Та це були ще дрiбницi. Найбільша бiда полягала в тому, що пачка мiстила дев'яносто шiсть консервних банок.


Потiм на мене вiшали псiв за недогляд. А що я мiг вдiяти, коли ту пачку забили цвяхами i покрили триколiрним стягом? У всiх були

претензiї, що я не дав ламблiйським чиновникам циркуляра, де б

стояло чорним по бiлому про недоречнiсть порцiйного консервування мерцiв. Генерал Магабуту прислав менi в готель

лiану. Зразу я не второпав, що воно означає, аж допiру вiд професора Доньди дiзнався: це був натяк на петлю, в якiй мене бажано бачити. Втiм, оте оповiщення стало ложкою по обiдi, бо тим часом прибула чота, щоб виконати вирок. Не знаючи мови, я гадав, що ці вояки – почесний караул. Коли б не Доньда, не описував би я, напевно, нi цiєї, анi жодної iншої iсторiї. В Європi мене остерiгали: вiн, мовляв, нахабний шахрай, використав легковiрнiсть та наївнiсть дiячiв молодої держави, аби звити в нiй тепленьке кубло; вiн, мовляв, безсоромно пiдняв шаманськi штучки до ранґу теоретичної дисциплiни, ще й викладав її у мiсцевому унiверситетi. Повiривши цим iнформаторам, я вважав професора авантюристом i скандальним типом, тому на офiцiйних прийомах тримався здалека вiд нього, хоча вже тодi Доньда видавався менi доволi симпатичним. Генеральний консул Францiї, до резиденцiї якого було найближче (вiд англiйського посольства мене вiддiляла переповнена крокодилами рiчка), вiдмовив менi у притулку, дарма що я втiк iз готелю "Гiлтон" у самiй пiжамi. Консул послався на державні iнтереси Францiї, на які я начебто накликав загрозу. Тлом тої розмови крiзь прозурку були рушничнi залпи, бо каральна чота вже пристрiлювалася на подвiр'ї готелю; отже, впiймавши облизня, я саме мiркував, що б його вибрати: пiти на розстрiл, а чи пiрнути мiж крокодили. I тут iз комишу висунулася напакована багажем професорова пірога. Коли я вже сидiв на валiзах, вiн дав менi в руки весло i пояснив, що термін контракту з Кулахарським унiверситетом якраз закiнчився, тож професор пливе до сусiдньої держави Гурундуваю, куди його запросили викладати сварнетику. Може, й незвично виглядала така перемiна навчальних закладiв, та в моєму становищi було не до роздумiв над такими питаннями.


Навiть якщо Доньда й потребував весляра, факт лишається фактом: вiн урятував менi життя. Ми пливли чотири днi, то й не дивно, що за цей час заприятелювали. Я весь опух вiд москiтiв, Доньда вiдганяв їх вiд себе репелентом, а менi все повторював, що в балончику вже мало що залишилось. I за це я на нього не сердився, враховуючи специфiку ситуацiї. Професор знав мої книги: значить, менi нiчого було йому розповiдати, натомiсть я дiзнався про все його життя. Всупереч звучанню прiзвища, Доньда не слов'янин i зветься не Доньдою. Iм'я Аффiдавид вiн має шiсть рокiв, вiдколи, виїжджаючи з Туреччини, подав на вимогу влади ефiдейвит* i вписав це слово не в ту, що треба, рубрику анкети. Отож професор дістав паспорт, дорожнi чеки, свiдоцтво про щеплення, кредитну картку i страховий полiс на iм'я Аффiдавида Доньди i вирiшив не марнувати часу на виправлення помилки, бо, власне, все одно, як когось звати.


–––––––––

* Affidavit (англ.) – письмове свiдчення пiд присягою.

–––––––––


Професор Доньда з'явився на свiт завдяки серiї непорозумiнь. Батьком його була метиска з племенi навахо, матерiв же мав двi з

дробом, а саме: бiлу росiянку, червону негритянку i, нарештi, –

мiс Ейлiн Сiберi, квакерку, яка народила його пiсля семи днiв

вагiтности у вельми критичних обставинах, тобто в пiдводному човнi, що тонув.


Жiнку – батька Доньди, покарали довiчним ув'язненням за те, що

висадила в повiтря штаб викрадачiв людей i спричинила

авiакатастрофу лiтака панамериканських авiалiнiй. Метиска мала

завдання кинути в штаб кiднеперiв* петарду з веселильним газом – як попередження. Задля цього вона прилетiла із Штатiв до Болiвiї. Пiд час митного контролю на аеродромi метиска переплутала свiй несесер iз саквояжем японця поруч; ось через те викрадачi вилетiли в повiтря, бо в саквояжi японця була призначена для когось iншого справжня бомба. Лiтак, яким вiдлетiв японський багаж (знову ж таки, через непорозумiння, викликане страйком обслуги), розбився зразу ж пiсля старту. Напевно, пiлот зо смiху випустив iз рук штурвал: як вiдомо, реактивних лiтакiв провiтрювати не можна. Нещасну засуджено, i хто як хто, але ця дiвчина, здавалось би, втратила всяку надію на потомство. Одначе ми живемо у вiк науки.


Якраз у той час професор Гарлi Помбернек дослiджував спадковiсть

в'язнiв на територiї Болiвiї. Клiтини тiл в'язнiв бралося просто: кожен пiддослiдний мав лизнути скельце мiкроскопа; цього вистачало, щоб вiд слизової оболонки вiддiлилося трохи клiтин. У

цiй самiй лабораторiї iнший американець, доктор Джаґернот робив штучне заплiднення людських яйцеклiтин. Скельця Помбернека якось переплуталися зi скельцями Джаґернота i попали в холодильник разом із чоловiчими статевими клiтинами. Як наслiдок, клiтиною оболонки язика метиски заплiднено яйцеклiтину донора – бiлої росiянки, дочки емiґрантiв. Ось тому метиску й назвали батьком Доньди. Якщо яйцеклiтина походить вiд жiнки, то, за логiкою речей, особу, вiд котрої взяли клiтину як сперматозоїд, слiд визнати батьком.


Асистент Помбернека в останню мить спохватився, вбiг у лабораторiю й гукнув своєму керiвнику "don't do it!"**, але, як

ото всi англосаксонцi, зробив це невиразно, й вигук прозвучав як "дондо". Коли ж виписували метрику, оте звукосполучення чомусь пригадалося, i звiдти пiшло прiзвище Доньда. Принаймнi так пояснили професоровi через двадцять рокiв.


––––––

* Викрадачiв (з англ.).


** "Не роби цього!" (англ.)

____________


Помбернек поклав клiтину в iнкубатор, бо нiяк уже було лiквiдовувати це заплiднення. Ембрiональний розвиток у ретортi триває, як правило, близько двох тижнiв, а по тому ембрiон гине. I треба ж було збiгу обставин, що якраз тодi американська Лiга боротьби з ектогенезом* пiсля низки судових процесiв добилася рiшення, за яким на всi лабораторнi зародки суд наклав арешт. Пiсля цього у пресi стали публiкуватися заклики до милосердних жiнок, якi згодилися б стати матерями-доношувачками. На заклики вiдгукнулося чимало охочих, у тому числi й ця червона негритянка, яка, погодившись доносити плiд, не думала й не гадала, що за чотири мiсяцi вплутається в замах на склад кухонної солi, який належав фiрмi "Надлбейкер корпорейшн". Негритянка належала до угруповання завзятих захисникiв природи, що виступило проти будiвництва атомної електростанцiї в Массачусетсi. Керiвництво цього угруповання не обмежувалось самою лиш пропагандою i постановило знищити склад кухонної соли, бо з тої соли електролiтичним способом виробляють чистий натрiй, який служить теплообмiнником для реакторiв, що дають теплову енергiю турбiнам та динамомашинам. Щоправда, реактор, який належало збудувати в Массачусетсi, обходився без металiчного натрiю i мав працювати на швидких нейтронах з iншим теплообмiнником, фiрма-виробник нового обмiнника працювала в Орегонi й називалася "Мадлбейкер

корпорейшн", а знищена сiль була не кухонною, а калiйною, призначеною на мiндобрива. Процес негритянки волiкся по інстанцiях, причому обвинувачення й захист дотримувалися протилежних лiнiй. Прокуратура твердила, що справу належить

розглядати як замах на власнiсть федерального уряду, до уваги слiд узяти запланований саботаж i всi премедитованi намiри, а не результат випадкових помилок під час виконання цих злочинних

намiрiв. Натомiсть захист стояв на тому, що порушення закону

полягало в знищеннi й так уже зiпсованих добрив, якi були приватною власнiстю: значить, компетентним тут має бути суд штату, а не федеральнi правовi органи. Негритянка ж, розумiючи,

що так чи сяк, а дитину доведеться родити в тюрмi, й бажаючи

увiльнити маля вiд такої долi, зреклася материнства на користь

нової фiлантропки, якою стала квакерка Сіберi. Задля розваги квакерка на шостий день вагiтности подалася до диснейленду на

мандрiвку пiдводним човном в тамтешньому суперакварiумi. Човен

попав у аварiю, i, хоч усе щасливо закiнчилося, з переляку мiс

Сіберi передчасно родила. Недоноска вдалося врятувати, а що квакерка була ним вагiтна всього тиждень, то не визнаєш же її

повноправною матiр'ю, – звiдси й дробове число матерiв Доньди.

Пiсля цього довелось об'єднати зусилля двох великих детективних

аґентств, щоб дiйти iстини як щодо батькiвства, так i щодо материнства. Прогрес науки звiв нанiвець старий принцип римського права "Мater semper certa est"**. Для порядку додам, що стать професора так i зосталася загадкою, бо ж, за наукою, з двох жiночих клiтин має розвинутися жiнка. Звiдки приблудилася хромосома чоловiчої статi – невiдомо й досi. Щоправда, вiд детектива-вiдставника, який саме перебував у Ламблiї на сафарi, я почув, що все пояснюється просто, бо в третьому вiддiлi лабораторiї давали лизати скельця жабам.


Професор провiв дитинство в Мексицi, юнiсть – у Туреччинi, де перейшов з єпископального вiросповiдання на буддизм дзен i за

одним махом закiнчив три факультети, а насамкiнець виїхав до

Ламблiї, щоб у Кулахарському унiверситетi очолити кафедру

сварнетики.


Справжнiм його фахом було проектування бройлерних фабрик, але,

перевiросповiдавшись на буддизм, професор не мiг примиритися з

каторжними муками, якi терплять у таких фабриках курчата. Пластикова сiтка замiняє їм подвiр'я, кварцова лампа – сонце, нещадний комп'ютер – квочку, а вiльне клювання пiдмiняється помпою, яка набиває їм шлунки мiсивом iз планктону й рибного

борошна.


––––––

*Заплiднення й розвиток ембрiона поза материнським органiзмом.


** "Мати завжди вiдома" (лат.).

––––––


Приграє їм до всього цього магнiтофонна музика, зокрема увертюри

Ваґнера, що спричиняють панiку. З переляку курчата трiпочуть

крильцями, а це сприяє розростанню найважливiших із кулiнарного

погляду грудних м'язiв. Чи не Ваґнер став останньою краплиною у

професоровiй чашi терпiння. У тих, як вiн казав, пташиних

концтаборах нещаснi створiння, невідривно прикрiпленi до конвеєрної стрiчки, в мiру свого розвитку просуваються аж до кiнця

транспортера, де, нiколи не побачивши клаптика блакитi й дрiбки

пiску, пiдлягають декапiтацiї, бульйонiзацiї та консервуванню.

Цiкаво, у моїх спогадах знову повторився мотив консервної банки.


Тому, коли в Стамбулi професор дістав телеграму "Will you be appointed professor of svarnetics at Кulаhаrian university ten kilodollars yearly answer please immediately colonel Droufoutou Lamblian Bamblian Dramblian security police"*, вiн тут же згодився, слушно змiркувавши, що на мiсцi дiзнається, що воно таке – ота сварнетика, а трьох дипломiв цiлком вистачає для викладання будь-якої точної дисциплiни. Вже в Ламблiї виявилося, що полковника Друфуту нiхто навiть не пам'ятає. Хоч до кого звертався професор, вiдповiддю було легке покашлювання, яким прикривали знiяковiння. Контракт пiдписано, тож, розiрвавши договiр, новий уряд мусив би

виплатити вiдшкодування – трирiчну платню, отже, Доньдi дали кафедру. Розпитуваннями про сварнетику нiхто не набридав, студентiв професор мав небагацько, тюрми, як завжди пiсля державного перевороту, ломилися вiд в'язнiв, а в однiй iз в'язниць, сидів, певно, той, хто знав, що таке сварнетика. Даремно Доньда в пошуках цього слова перерив усi можливi енциклопедiї.


–––––––

* "Чи не згодилися б ви обійняти посаду викладача сварнетики в Кулахарському унiверситетi десять кiлодоларiв рiчно вiдповiдайте негайно полковник Друфуту ламблiйсько-бамблiйсько-драмблiйської полiцiї безпеки" (англ.).

–––––––


Єдиною науковою пiдмогою, якою розпоряджався Кулахарський

унiверситет, був новий, як з голки, комп'ютер IBM – дарунок

ЮНЕСКО, тож iдея використання такої цiнної апаратури напрошувалася сама собою. Щоправда, ця iдея не допомогла

розв'язати проблему. Звичайну кiбернетику Доньда не мiг

викладати: це суперечило б контракту. Найгiршим випробуванням,

признався вiн менi, коли ми веслували, доки ще можна було вiдрiзнити дерев'яну колоду вiд крокодила, – були години самотности в готелi, коли Доньда сушив собi голову над

сварнетикою. Як правило, спочатку виникають новi напрямки

дослiджень, а вже потiм виковуються для них назви, – натомiсть

вiн мав назву без предмета. Доньда довго вагався МIЖ рiзними

можливостями, аж знайшов точку опори на тiй невизначеностi, дiйшов висновку, що нова галузь науки має базуватися на термiнi "мiж". Чи не назрiв уже час створити iнтердисциплiнарну науку, яка взялася б стикувати всю решту дисциплiн? У листуваннi з європейськими видавництвами професор спершу вживав термiн "iнтеристика", а згодом адептiв цiєї науки стали поточно звати "МIЖАКАМИ". Але саме як творець сварнетики вiн здобув велику i, на жаль, лиху славу.


Доньда не мiг обхопити стики всiх наук, i знову йому на допомогу поспiшив випадок. Мiнiстерство культури пообiцяло дотацiю кафедрi, яка найкращим чином пов'яже свої дослiдження з традицiями й звичаями країни, i професор дiстав iз цього немалу користь, постановивши дослiджувати стик рацiонального та

iррацiонального. Почав вiн скромно, з математизацiї пристрiту.

Ламблiйське плем'я ґотту-ваботту з давнiх-давен практикувало

чаклування in effigie*. Проколену трiсками подобу ворога давали

з'їсти ословi: якщо осел подавився, то це був добрий знак, який

означав скору смерть ворога. Тож Доньда взявся до цифрового

моделювання ворогiв, ослiв, трiсок i такого iншого. Так вiн нарештi дiйшов до сенсу сварнетики. Виявилося, що це не що iнше, як абревiатура англiйського словосполучення "Stochastic Verification of Automatised Rules of Negative Enchantment", тобто стохастична верифiкацiя автоматизованих законiв наврочування. В англiйському журналі "Нейче", якому професор послав статтю про сварнетику, помiстили цей матеріал уривками в рубрицi "Курйози", ще й з єхидним коментарем. Коментатор "Нейче" обiзвав Доньду кiбершаманом, приписавши йому невiру в результати власної працi й шаманство. Професор опинився у вельми незручному становищi. Безумовно, вiн не вiрив у чари i не стверджував у повiдомленнi, що вiрить у них, але нiяк не мiг оголосити цього публiчно, бо саме прийняв запропонований мiнiстерством рiльництва проект оптимiзацiї чарiв проти посухи та шкiдникiв збiжжя. Не маючи змоги нi вiдхреститися вiд магiї, анi признатися в нiй, Доньда знайшов вихiд, оголосивши сварнетику IНТЕРдисциплiнарною наукою. Вирiшив балансувати МIЖ магiєю i наукою! Хай навiть на таке професора спонукали обставини, а все ж саме він ступив тоді на шлях до найбiльшого вiдкриття в усiй iсторiї людства.


––––––––––

* Виконання вироку на зображеннi злочинця, який втiк або вмер (середньовiчна латина).

––––––––––


Погана слава, яка судилася професорові в Європi, на жаль, так i не покинула його. Через низьку вiддачу полiційного апарату в Ламблiї значно побільшало злочинiв, зокрема вбивств. Захопившись вiдчуженням чужої власности, туземнi царки масово переходили вiд магiчних переслiдувань противникiв до реальних, аж уже дня не було, щоб крокодили, якi вилежувалися на мiлинi навпроти парламенту, не обгризали чиїхось рук-ніг. Доньда взявся до цифрового аналiзу цього явища, а що на той час саме був зайнятий звiтнiстю, то назвав проект "Methodology of Zeroing Illicite Murder"*. Чисто випадково сталося так, що скорочення цiєї назви писалося MZIMU**, а по країнi розiйшлася поголоска, що в Кулахарi чаклує могутнiй чарiвник Бвана Мкубва Доньда***, МЗIМУ якого стежить за кожним рухом громадян.


––––––––––––––––––

* Методологiя зведення до нуля незаконних убивств (англ.).


** Дух померлого предка (суахiлi).


*** Можновладець пан Доньда. Мовою суахiлi "донда" означає

"рана", "виразка", "болячка".

––––––––––––––––––––


У наступнi мiсяцi показники злочинности рiзко знизилися.


Захопленi полiтики почали домагатися вiд професора то запрограмувати економiчні чари так, щоб платiжний баланс країни став позитивним, то сконструювати метальник бiди та нещастя на

сусiдню країну Гурундуваю, яка витiсняла ламблiйськi кокоси з

багатьох закордонних ринкiв. Доньда вiдбивався вiд цього натиску

як мiг, але без особливого успiху, бо в чорнокнижну силу комп'ютера повiрили його численнi докторанти. Їм у неофiтському

фанатизмi примарювалася магiя вже не кокосова, а полiтична, яка

дала б Ламблiї свiтове панування. Професор мiг би, звичайно,

публiчно оголосити, що таких речей вiд сварнетики нiчого сподіватись, але тоді йому довелось би переобґрунтувати роль сварнетики арґументацiєю, якої жоден iз урядовцiв нiколи i нізащо у свiтi не зрозумiв би. Отже, Доньда був змушений лавiрувати. Тим часом завдяки чуткам про МЗIМУ Доньди пiдвищилася продуктивнiсть працi, так що навiть платiжний баланс трохи полiпшився. Заперечивши свiй вплив на оте полiпшення, професор позбувся б заодно й дотацiй, а цього вiн вчинити не мiг, бо ж задумував новi великi почини.


Не знаю, якi це були почини, бо професор розповiдав про них якраз тодi, коли вкрай озвiрiлий крокодил вiдгриз лопать мого весла. Я зацiдив тварюці помiж очi кам'яним кубком – подарунком від делеґацiї чарiвникiв, які надали Доньді титул шамана гонорiс кауза*. Кубок розбився, розлючений професор став мене лаяти, і це порiзнило нас до наступного бiвуака. Знаю тiльки, що кафедра перетворилася на iнститут теоретичної та прикладної сварнетики, а Доньда став головою комiсiї 2000 року при радi мiнiстрiв, маючи нове завдання – створювати гороскопи й магiчно втiлювати їх передбачення в життя. Пам'ятаю, я тодi подумав був, що в цьому професор таки перебрав мiру, але змовчав, бо ж він врятував менi життя.


––––––

* Почесного (лат.).

––––––


Наступного дня розмова не клеїлася ще й через те, що рiка на вiдрiзку двадцяти миль становить кордон мiж Ламблiєю i

Гурундуваю, тому нас час вiд часу обстрiлювали застави обох

держав, на щастя, невлучно. Крокодили кудись щезли, хоч я б уже

волiв їх товариство, анi ж цi iнциденти. У Доньди були напохватi прапори Ламблiї та Гурундуваю, якими ми вимахували прикордонникам, але, оскiльки рiчка тече глибокими меандрами,

кiлька разiв прапори виявлялися не тими, що треба, тим-то доводилося тут же падати на дно пiроги. Багаж професора серйозно

потерпiв вiд тої стрiлянини.


Найбiльше Доньдi нашкодив "Нейче". Через цей журнал професор набув слави шарлатана. Хай так, а все одно, завдяки натиску посольства Ламблiї у Великобританiї на тамтешнє мiнiстерство закордонних справ, Доньду запросили-таки на всесвiтню конференцiю кiбернетикiв у Оксфордi. Професор прочитав там реферат про закон Доньди. Як вiдомо, винахiдник перцептронiв Розенблат дiйшов висновку: що бiльший перцептрон, то скоріше вiн навчається розпiзнавати геометричнi фiґури. Закон Розенблата проголошує, що безмежно великий перцептрон не потребує вчитися, бо вiдразу все вмiє. До вiдкриття власного закону Доньда пiшов зворотним шляхом. Те, що може малий комп'ютер з великою програмою, може теж великий комп'ютер з малою програмою. Звiдси логiчний висновок: безмежно велика програма може дiяти сама, тобто без нiякого комп'ютера.


I що ж? Конференцiя зустрiла цi слова глузливим свистом. Ось як

зiйшов на пси бонтон учених. "Нейче" писав, що, за Доньдою, кожне безмежно довге закляття МУСИТЬ збуватись, а сам професор каламутить нiсенiтницями чистi води науки. Вiдтодi його прозвали

пророком кiбернетичного абсолюту. До решти погубив Доньдину

репутацiю виступ доцента Богу Вамогу з Кулахарi, який, будучи

шурином мiнiстра культури, поїхав на конференцiю з працею

"Камiнь як рушiйний фактор європейської думки".


У працi писалося, що у прiзвищах людей, якi звершили переломнi

вiдкриття, фiґурує камiнь. Видно його у прiзвищах: найвидатнiшого

фiзика (ЕйнШТЕЙН), найвидатнiшого фiлософа (ВiтґенШТЕЙН),

найвидатнiшого кiнорежисера (ЕйзенШТЕЙН), театрала (ФельзенШТЕЙН). Стосується це також письменницi Ґертруди ШТЕЙН та фiлософа Рудольфа ШТЕЙНера.


З бiологiї Богу Вамогу навiв приклад речника гормонального вiдмолодження ШТЕЙНаха, а врештi не оминув насамкінець додати: Вамогу по-ламблiйському означає не бiльше й не менше, а "Камiнь Усiх Каменiв". А що Богу Вамогу посилався на Доньду i свiй "кам'яний" корiнь називав сварнетично iманентною* складовою

предиката** "бути каменем", "Нейче" у своїй черговiй замiтцi зробив з нього i з професора пару блазнiв-близнюкiв.


–––––––

* Внутрiшньо притаманною.


** Присудка.

–––––––


Слухаючи цю iсторiю у випарах гарячої iмли на заплавi Бамбезi,

лупцюючи по лобах найнахабнiших крокодилiв, котрi для забави

розгойдували пiрогу та гризли професоровi машинописи, які стирчали з тюкiв, я не знав, що про все це й гадати. Якщо професор домiгся в Ламблiї такої мiцної позицiї, то чому потайки втiкав до Гурундуваю? Чого вiн прагнув насправдi й що здобув? Якщо не вiрив у магiю i кпив з Богу Вамогу, то чому, замiсть узяти в руки штуцер, кричав крокодилам: "А щоб скам'янiли ви й ваша мати, каменюку їй у пельку"? (Аж у Гурундуваю я дiзнався, що вбивати крокодилiв боронила його нова буддистська вiра). Але нiяк було зануджувати професора такими недоречними запитаннями. Саме тому, через цiкавiсть, я й прийняв Доньдину пропозицiю стати його асистентом у Гурундувайському унiверситетi. Пiсля прикрої iсторiї з фабрикою консервiв я не квапився вертатися в Європу, а волiв зачекати, поки справа затихне. У наш час чекати не довго. Безупинно вiдбуваються подiї, якi вiдтручують учорашнi сенсацiї в забуття. Хоч потiм я пережив немало важких хвилин, та не жалкую, що блискавично прийняв це рiшення. Коли пiрога нарештi заскрипiла на гурундувайському березi Бамбезi, я першим вискочив на сушу, подав професоровi руку допомоги, i в тому потиску наших долонь було щось символiчне, бо вiдтодi нашi долi стали нерозлучні.


Гурундуваю – це втричi бiльша вiд Ламблiї країна. Швидку iндустрiалiзацiю та електрифiкацiю там, як ото часто буває в

Африцi, супроводжувала невiдлучна корупцiя. Коли ми прибули в

Гурундуваю, її класичний механiзм уже вважай не дiяв.


Хабарi ще бралось i давалося повсюдно, але взамiн за хабар уже нiхто нiчого не робив, на відміну од колишнього звичаю. Спочатку ми нiяк не могли зрозумiти, як у таких умовах можуть iснувати й

функцiонувати промисловiсть, торгiвля та державний апарат. За

європейськими критерiями, країна повинна була першої-лiпшої митi

розлетiтися на друзки. Допiру довге перебування в Гурундуваю

втаємничило мене в дiю нового механiзму – замiнника того, що на

Старому континентi ми звемо суспiльним договором. Мвахi Табухiне, лумiльський поштмейстер, у якого ми поселилися

(столичний готель уже сiмнадцять рокiв стояв на ремонтi), вiдверто признався менi, чим керувався, видаючи замiж шiстьох своїх дочок. Через найстаршу порiднився заодно з електростанцiєю та фабрикою взуття, бо тесть директора фабрики був головний енергетик. Завдяки цьому поштмейстер ходив не босонiж i завжди мав струм. Другу дочку вiн видав замiж за ґардеробника в комбiнатi кулiнарних виробiв. Це замiжжя Мвахi вважав особливо вдалим. Внаслiдок викривання зловживань у в'язницю йшло начальство за начальством, а ґардеробник залишався на посадi, бо сам не крав, лишень приймав гостинцi. Завдяки цьому в поштмейстера завжди щедро накривався стiл. Третя дочка пiшла за старшого ревiзора ремонтних кооперативiв, тож поштмейстеровi навiть у перiод дощiв не лилося на голову, дiм яснiв кольоровими стiнами, дверi зачинялися так щiльно, що нiяка змiя не могла вповзти на порiг, i навiть у вiкнах були шибки. Четверту дочку Мвахi висватав наглядачевi мiської в'язницi – про всяк випадок. З п'ятою одружився писар мiської ради. Звичайно ж, писар, а не, наприклад, вiце-бурґомiстр, якому Мвахi подав нашпикованого крокодилячою печiнкою гарбуза. Уряди мiнялися, наче хмари на небi, один тільки писар залишався на роботi, змiннiстю поглядiв нагадуючи мiсяченька на небi. I, нарештi,

шосту доньку взяв за жiнку шеф постачання атомних вiйськ. Цi вiйська iснували тiльки на паперi, зате постачання було цiлком

реальне. Крiм того, кузен з боку шефової матерi працював сторожем у зоосадi. Той останнiй зв'язок видався менi непотрiбним. Невже ж малося на увазi слонiв? З усмiшкою поблажливої вищости Мвахi знизав плечима. "Навiщо вiдразу слон? – вiдповiв вiн. – А скорпiон часом не може придатися?"


Будучи поштмейстером, Мвахi обходився без матримонiальних

зв'язкiв з поштою, i навiть менi, його квартирантовi, приносили додому ще не вiдкритi листи i пакунки. В Гурундуваю це незвичайна рiч, бо, як правило, громадянин, до якого прийшла пачка, мусить потрудитись i піти по неї сам, коли не має родинних зв'язкiв з поштою. Я не раз бачив, як нав’ючені набитими торбами листоношi, вийшовши вранцi з поштамту, жбурляли просто в рiчку оберемки листiв, кинутих без конче потрібної протекцiї в скриньку. Щодо пачок, то службовцi забавлялись азартною грою, яка полягала у вгадуваннi вмiсту пакунка. Хто правильно вiдгадав, той вибирав собi звідти все, що хотiв.


Єдиною турботою нашого господаря був брак рiднi в адмiнiстрацiї

кладовища. "Кинуть мене, лайдаки, крокодилам!" – зiтхав вiн не

раз, коли обсiдали його чорнi думки.


Високий рiвень приросту населення в Гурундуваю пояснюється тим,

що жоден голова сiм'ї не заспокоїться, поки не пов'яжеться кровними узами з мережею життєво потрібних закладiв. Мвахi

розповiв менi, як перед ремонтом лумiльського готелю приїжджi мало не пухли з голоду, а викликана швидка допомога не приїздила, бо її екiпажi розвозили знайомим кокосовi циновки. Та навiть Гауварi, колишнiй капрал Iноземного леґiону, який пiсля захоплення влади став маршалом i що кiлька днiв сам себе нагороджував усе новими високими орденами, не глядiв кривим оком на поголовний потяг до самозабезпечення. Навпаки – подейкують, що це йому спало на думку нацiоналiзувати корупцiю. Гауварi, званий мiсцевою пресою Старшим Братом Вiчности, не шкодував витрат на науку, а кошти для цього мiнiстерство фiнансiв черпало з податкiв, якi накладалися на представництво чужоземних фiрм у Гурундуваю. Цi податки парламент ухваляв зненацька, пiсля чого наставала конфiскацiя майна, аукцiони, безрезультатнi дипломатичнi втручання; а коли одна група капiталiстiв пакувала манатки, завжди знаходились охочi спробувати щастя в Гурундуваю, де начебто були величезнi запаси корисних копалин, зокрема хрому i нiкелю, хоч дехто твердив, що з наказу уряду геологiчнi данi сфальшовано. Гауварi купував у кредит зброю, навiть винищувачi й танки, якi потiм продавав Ламблiї за готiвку. Зi Старшим Братом Вiчности жартувати не рекомендувалося: як настала велика посуха, вiн дав рiвнi шанси християнському Богу й найстаршому духовi шаманiв Сiнему Турмуту. Коли за три тижнi дощi так i не випали, Гауварi стратив шаманiв, а мiсiонерiв вигнав усiх до одного.


Прочитавши як керiвництво до дiї бiографiї Наполеона, Чингiсхана та iнших державних мужiв, вiн заохочував пiдвладних до грабування, аби лиш із великим розмахом. Примiром, урядовий

квартал звели на матерiалах, украдених мiнiстерством будiвництва

в мiнiстерства суднопластва, яке з цих будматерiалiв мало збудувати пристань на Бамбезi. Капiтал на будiвництво залiзницi вкрали в мiнiстерствi кокосового експорту, зловживаннями нагромадилися також фонди для будiвництва примiщень суду i полiцiї... Поступово крадiжки та привласнення дали хорошi результати. Гауварi, який мав уже ймення Батька Вiчности, особисто звершив урочисте вiдкриття Корупцiйного банку, де кожний (аби тiльки солiдний) пiдприємець мiг узяти довгострокову позичку на хабарi, якщо дирекцiя мала певнiсть, що його справа збiгається з державними iнтересами.


Завдяки Мвахi ми з професором влаштувались якнайчудовiше.

Поштовий iнспектор приносив нам копченi кобри з пакунків, які опозицiя надсилала сановникам, а iнспекторова жiнка коптила надіслане в кокосовому димi. Хлiб привозив нам автобус французьких авiалiнiй. Подорожнi, ознайомленi зi станом речей, знали, що на автобус годі й чекати, а неознайомленi, пiсля посиденьок на валiзах, ставали ознайомленими. Молока та сиру мали ми донесхочу – завдяки телеграфiстам, якi взамiн вимагали дистильованої води з нашої лабораторiї. Довго я сушив голову, навiщо їм та вода, аж виявилося, що потрiбнi їм були блакитнi пластиковi пляшки, в якi потiм наливали самогон, фабрикований у мiському комiтетi боротьби з алкоголiзмом. Отже, ми не мали нiякої потреби ходити по крамницях, що було дуже вигiдно, бо в Лумiлi я нiколи не бачив вiдчиненої: на дверях завжди висiли картки "прийом амулетiв", "пiшла до шамана" i т. iн. В установах було нам спочатку непереливки, бо урядовцi не звертають ані найменшої уваги на вiдвiдувачiв. Згiдно з тубiльним звичаєм, бюро – це мiсце свiтських розваг, азарту i, зокрема, сватання. Загальнi веселощi гасить iнодi налiт полiцiї, яка ув'язнює всiх без слiдства чи допитiв: правосуддя стоїть на принципі, що виннi й так усi, а розслiдувати, хто наскiльки, – шкода працi. Суд засiдає лише в надзвичайних випадках. Пiсля нашого прибуття розкрилася гучна афера з котлами. Гаумарi, кузен Батька Вiчности, придбав у Швецiї для парламенту замiсть кондицiонерiв – котли центрального опалення. Треба додати, що в Лумiлi температура не спадає нижче 25 градусiв. Гаумарi cилкувався примусити метеорологiчний iнститут змiнити шкали температур, це виправдало б купiвлю; парламент засiдав з ранку до ночi, йшлося-бо про його iнтереси. Створено також слiдчу комiсiю, головою якої став Мнумну, як подейкували, суперник Батька Вiчности. Почалися чвари, звичайнi танцi в перервах мiж сесiями перетворилися на воєннi, лави опозицiї покрилися блакитним татуюванням. Аж раптом Мнумну зник. Було три версiї: однi казали, що його з'їла правляча верхiвка, другi – що втiк разом з котлами, третi – що сам себе з'їв. Мвахi вважав, що останню версiю розпускає по людях сам Гаумарi. Вiд Мвахi я почув також загадковi слова (щоправда, пiсля дюжини жбанiв мiцно сферментованої кiву-кiви): "Коли смачно виглядаєш, краще не прогулюватись увечерi по парку". Напевно, це був тiльки жарт.


Кафедра сварнетики вiдкрила Доньдi новi перспективи дiяльности в

Лумiлi. Мушу додати, що моторизацiйна комiсiя парламенту вирiшила купити лiцензiю на родинний вертолiт "Белл-94",

оскiльки пiдрахунки показали, що гелiкоптеризацiя країни

обiйдеться дешевше вiд будiвництва шляхiв. Столиця, правда, має

автостраду, але тiльки шiстдесятиметрову, та й то лиш для

вiйськових парадiв. Вiстка про