Реферат: Б. Спок

Інноваційні педагогічні технології

в процесі поглибленого вивчення літератури: «за» і «проти» (червень 2007)

ЮРІЙ КОВБАСЕНКО,

директор Гуманітарного інституту

КМПУ ім..Б.Д.Грінченка,

кандидат філологічних наук, доцент


Інноваційні педагогічні технології в процесі

поглибленого вивчення літератури: «за» і «проти»


Бездумне використання навіть найкращої педагогічної концепції може завдати більше шкоди, ніж принести користі.
Б.Спок

Україна вливається до європейської і світової спільноти, а її освіта – до європейського і світового освітнього простору. Тому закономірно, що наша держава чимдалі більше орієнтується на освітні стандарти (куррикулум /curriculum/) країн-учасниць Болонського процесу. Зміни в українській освіті зараз помітні не лише експертам, а й пересічним громадянам. Наприклад, саме тут слід шукати причини введення і 12-річного терміну навчання в школі, і 12-бальної шкали оцінювання навчальних досягнень учнів, і їхнього незалежного зовнішнього оцінювання, і інших здійснених і майбутніх інновацій в українському шкільництві.

Не можна заперечувати того факту, що свого часу як радянська, так і закордонні освітні моделі мали багато своїх “плюсів” і “мінусів”. Але зараз сáме ми входимо до Європейського співтовариства, а не навпаки, тому українська освіта повинна враховувати європейські вимоги, стандарти (куррикулум) і тенденції, зокрема – прагнення до технологізації освітнього процесу (в т.ч. до використання інноваційних педагогічних технологій), скерованої на отримання запрограмованих і прогнозованіших, ніж це має місце за традиційних підходів, освітніх результатів. Зарубіжні педагоги взагалі вважають технологічний підхід “впровадженням у педагогіку системного способу мислення” (Т.Сакомото).

Водночас “дослідники нового напрямку педагогічної діяльності (технологізації і компетентнісного підходу в освіті. – Ю.К.) обґрунтовано стверджують, що закордонні педагогічні технології, що їх успішно використовують у західному соціокультурному середовищі, не варто та й безперспективно переносити в діяльність вітчизняних педагогічних систем. Національні моделі слід розбудовувати, керуючись національними потребами та особливостями” [1]. Тому зараз дуже важливо знайти той оптимальний варіант у застосуванні інноваційних педагогічних технологій, який би дозволив органічно поєднати все найкраще із закордонного та українського педагогічного досвіду, з обов’язковим урахуванням наших освітніх потреб і можливостей.

Дослідженню різних аспектів проблеми технологізації освітнього процесу, в т.ч. використання інноваційних педагогічних технологій, зараз приділяється велика увага як за кордоном (Л.Андерсон, В.Безпалько, Дж.Блок, Б.Блум, Р.Вільямс, Д.Гіббонс, Т.Гілберт, Н.Гронлунд, В.Гузєєв, А.Калмиков, Б.Майєчак, А.Мархвіда, Р.Мейджер, В.Монахов, М.Поташник, Ф.Резніков, А.Ромішовськи, Г.Селевко, А.Скетчер, Є.Якушина та ін.), так і в Україні (Н.Волошина, О.Ісаєва, В.Кізенко, О.Пометун, О.Савченко, А.Ситченко, І.Тараненко, Г.Токмань, В.Шуляр та ін.). А щодо літературної освіти, то слід відзначити, що протягом лише останніх двох років у наших фахових виданнях з’явилася ціла низка методичних розробок і рекомендацій щодо використанням інноваційних технологій у процесі викладання конкретних літературних тем і програмових розділів (Г.Бійчук, Л.Богдан, О.Драч, І.Єфімова, О.Литвиненко, Т.Матюшкіна, С.Сіптарова, О.Скобельська, О.Сутула, І.Тригуб, А.Фасоля, Н.Химера, І.Хроменко, З.Шевченко, І.Юсипович та ін.) [2].

Разом з тим, питання підвищення ефективності застосування інноваційних педагогічних технологій під час викладання (в т.ч. профільного, поглибленого) конкретних навчальних дисциплін, зокрема – предметів літературного циклу, потребують подальшої наукової розробки та апробації. Адже лише у разі застосування науково виважених і практично перевірених дидактичних схем і моделей у процесі викладання конкретних навчальних дисциплін ці схеми й моделі набувають “плоті й крові”, дають вагомі й реально вимірювані освітні результати.

Водночас важливо постійно дбати про те, щоб школярі не лише вивчали окремо взяті теми й розділи будь-якої навчальної дисципліни, а й набували під час їхнього опанування надпредметних, ключових компетентностей, які можуть їм знадобитися в майбутньому дорослому житті. Адже “справжня революція в навчанні полягає не лише в змісті шкільної системи. Вона полягає в навчанні того, як учитися, як думати, у вивченні нових методів, які ви можете використати для розв’язання будь-якої задачі, що виникає перед вами в будь-якому віці” [3].

Практика показала, що вчителів-предметників цікавлять не тільки і навіть не стільки ті можливості, що їх надає використання інноваційних педагогічних технологій як таке, тобто не “прив’язане” до їхньої конкретної навчальної дисципліни, не зорієнтоване на її зміст. Адже й на уроці фізкультури можна використати інноваційну технологію (скажімо, мультимедійну презентацію траєкторії польоту м’яча до баскетбольної корзини). У подібних випадках використання деяких інноваційних педагогічних технологій можна прирівняти до використання (хай і осучасненого, на незрівнянно вищому технічному рівні) добре відомих ще від радянських часів технічних засобів навчання (ТЗН), яке саме по собі є явищем позитивним, але все ж сьогодні недостатнім. Звичайно, опанувати технічні засоби навчання, в т.ч. комп’ютер, потрібно вчителю не лише інформатики, а й будь-якого предмета. Адже в умовах інформаційного суспільства культура користування комп’ютером і/або Інтернетом без жодних перебільшень стала органічною складовою загальної культури людини. Проте концентрація уваги вчителя-предметника не стільки на викладанні за допомогою технічних засобів навчання його навчальної дисципліни, скільки на самому процесі застосуванні ТЗН (зокрема комп’ютера) нагадує націлювання уваги студента консерваторії виключно на влаштуванні музичних інструментів замість власне гри на них.

А вчителів-словесників цікавить передовсім те, як певна технологія може допомогти їм у викладанні їхнього предмета (“Української літератури”, “Зарубіжної літератури”, різних інтегрованих літературних курсів), надто ж – які внутрішні, іманентні дидактико-естетичні потенції літератури як художнього феномену і навчальної дисципліни інноваційна педагогічна технологія допомагає активізувати; які нові шанси (порівняно з традиційною моделлю навчального процесу) може їм дати використання цієї технології під час викладання літератури, в т.ч. у класах із її поглибленим вивченням.

Усе сказане свідчить про те, що вирішення низки питань, пов’язаних із застосуванням інноваційних педагогічних технологій в процесі поглибленого вивчення літератури, є актуальним для сучасної української освіти.


Цілями цієї статті є:

Системно-проблемний аналіз позитивних і негативних аспектів, реальної та очікуваної ефективності, а також можливих загроз внаслідок використання інноваційних педагогічних технологій у навчальному процесі, зокрема – під час поглибленого вивчення літератури.

Визначення перспективних шляхів актуалізації внутрішніх, імманентних дидактико-естетичних потенцій літератури як художнього феномену і навчальної дисципліни в процесі використання інноваційних педагогічних технологій.

Аналіз і оцінка можливих небезпек на шляху застосування інноваційних педагогічних технологій у процесі викладання літератури з метою їхнього попередження або мінімізації їх негативного впливу.


Яке значення вкладають експерти в поняття “педагогічна технологія”? З-поміж розмаїття наявних визначень зупинюся на офіційному формулюванні ЮНЕСКО: “Педагогічна технологія – це системний метод створення, застосування і визначення всього процесу викладання і засвоєння знань з урахуванням технічних і людських ресурсів і їхньої взаємодії, метою якого є оптимізація форм освіти” [4].

А що дає технологізація освіти (зокрема в процесі поглибленого викладання літератури) в порівнянні з традиційною для української школи освітньою моделлю? Експерти вважають, що вона дозволяє:

з більшою чіткістю передбачати результати навчального процесу та керувати ним;

аналізувати і систематизувати на науковій основі наявний практичний досвід і його використання;

комплексно вирішувати освітні та соціально-виховні проблеми;

забезпечувати сприятливі умови для розвитку кожної особистості;

зменшувати ефект впливу на людину несприятливих обставин;

оптимально використовувати наявні ресурси;

обирати найефективніші і розробляти нові технології та моделі для вирішення нових соціально-педагогічних проблем [ЕОТ, 1, с.9-10].

Вивчення науково-методичної літератури, моніторинг реальної шкільної практики промовисто свідчать про те, що особлива увага учителями сьогодні приділяється не просто технологізації навчально-виховного процесу, а саме інноваційним педагогічним технологіям. Що ж таке інноваційна педагогічна технологія? За М.Поташником і В.Лазаревим, “інновація в освіті – це цілеспрямована зміна, яка вносить у систему нові елементи, що викликають її перехід із одного стану в інший”. Чи не найяскравішим прикладом інновацій у навчальному процесі сьогодні є застосування Інтернетних і комп’ютерних (в т.ч. мультимедійних) технологій. Тому з-поміж розмаїття функціонуючих зараз у навчальному процесі розгляну тут саме ці технології.

Інноваційні освітні технології мають свої плюси і мінуси. З одного боку, вони сприяють підвищенню ефективності освіти, виступаючи в ролі своєрідної “емблеми”, “візитівки”, зримої ознаки її модернізації. Але, з другого боку, іноді за квазіноваторством у шкільній практиці криється елементарне окозамилювання, відсутність копіткої, непомітної нефахівцям буденної роботи (див. нижче). Про подібне псевдоноваторство народ влучно каже: “Хоч і гірше – аби інше, хоч і дурного – аби нового...” Крім того, має рацію д-р Б.Спок, зазначаючи, що “бездумне використання навіть найкращої педагогічної концепції може завдати більше шкоди, ніж принести користі”. Тому виникає низка принципово важливих питань: як з’ясувати реальну ефективність використання інноваційних педагогічних технологій? як відділити зерня від полови? як зробити їхнє використання не бездумним, а осмисленим?


Передовсім, слід пам’ятати про критерії оцінки ефективності інноваційних педагогічних технологій, з-поміж яких дослідники виділяють три ключових параметри:


Ефективність – співвідношення між, з одного боку, результатом і, з другого боку, затраченими для його досягнення ресурсами. Якщо для досягнення навчального результату потрібно занадто багато ресурсів (часу, зусиль, інтелектуальних і матеріальних затрат тощо), то ця технологія не є ефективною.

Оптимальність – досягнення максимально можливого результату при мінімально можливій затраті ресурсів (оптимальна технологія – це краща з-поміж можливих за певних конкретних умов). Тут потенційно можливі три варіанти:

результат, однаковий у порівнянні з традиційною моделлю, досягається за менших ресурсних затрат;

результат, більший у порівнянні із традиційною моделлю, досягається за однакових ресурсних затрат;

за менших ресурсних затрат досягається більший результат.

Відтворюваність – можливість переносу, повторення, репродукції інноваційних педагогічних технологій в інших умовах та іншими суб’єктами [5].


Але в умовах сучасного інформаційного суспільства з його нестабільним ринком праці, із перманентними змінами соціальних вимог до освіти (чого не було в СРСР, освітню систему якого успадкувала Україна), урахування лише згаданих параметрів замало. Потрібен ще й хоча б відносно надійний прогноз на близку й віддалену перспективу. У розвинених країнах світу широко застосовується SPOT – метод проблемно-резервного аналізу будь-яких (передовсім інноваційних) технологій чи проектів. Він полягає у “виокремленні пріоритетних проблем, зіставленні сильних і слабких сторін аналізованих технологій, труднощів і небезпек, які можуть виникнути під час уведення інновацій у діяльність школи, пошуку зовнішніх і внутрішніх резервів” [6].

Сутність цього методу добре висвітлює розшифровка абревіатури “SPOT”, що складається з перших літер таких слів:

^ S – (Satisfaction) – сильні сторони, плюси.

P – (Problems) – слабкі сторони, мінуси.

O – (Opportunities) – шанси, резерви, шляхи вирішення проблем у майбутньому.

^ T – (Threats) – загрози, ризики, небезпеки, що можуть виникнути в майбутньому.

Як бачимо, хронологічно метод SPOT ніби розпадається на дві частини: 1) “SP” – те, що ми маємо зараз (нинішню); 2) “OT” – те, що ми можемо отримати в майбутньому (прогностичну). Це добре унаочнено в таблиці:


^ Сильні сторони (Satisfaction)

Слабкі сторони (Problems)

Які зміни, запропоновані інноваційною технологією, схвалюються пед. спільнотою?

На що можна спертися?

Які пропозиції є важливими з педагогічної точки зору?

Якими є орієнтири на майбутнє?

Позитивна мотивація колективу.

(Цей аспект здійснюється успішно. На ньому можна будувати роботу щодо розвитку школи)

Які якості інноваційної технології несуть труднощі?

Чого бракує в запропонованих нею програмах і умовах?

Що виглядає привабливим, однак є не досить ефективним?

Що вчителям не вдається?


(Це завдасть шкоди майбутньому школи)

Шанси (Opportunities), резерви,

шляхи вирішення проблем.

Небезпеки (Threats)

Звідки можна взяти інструментальні, методологічні і особистісні ресурси?

Пропозиції щодо залучення матеріальних ресурсів.

Що залишається не опанованим?

Де є невикористані ресурси?

Що можна було б опанувати заново?

(Це передумови для успішної роботи щодо розвитку школи)

Які ризики виникають у роботі на перспективу?

До чого потрібно бути готовим?

Негативна мотивація колективу.

Що відбудеться, якщо технології збережуться в сучасному вигляді?

(Які небезпеки можуть виникнути, якщо нічого не буде робитися для їхнього упередження) [т.с.]


Отож, з метою з’ясування реального ефекту від застосування інноваційних педагогічних технологій у процесі поглибленого вивчення літератури, а також певного прогнозу на майбутнє, застосую метод проблемно-резервного аналізу (SPOT) до названих вище Інтернетних і комп’ютерних (в т.ч. мультимедійних) технологій.

^ І. Проблемно-резервний аналіз використання Інтернет-технологій у процесі поглибленого вивчення літератури Ніщо не минає так швидко, як нове. Поль Валері

Інтернет-технології є одним із найяскравіших прикладів інноваційних технологій. Хоча б тому, що Інтернет увійшов до життя пересічних українців і освітніх закладів зовсім недавно – трохи більше десятка років тому. Вже самé це свідчить про його новизну. А зараз Інтернет у школі, навіть сільській, – явище звичне. Невпинно зростає кількість публікацій про використання Інтернет-технологій в школі (див. вище), що свідчить про зацікавленість у їхньому застосуванні широкого кола педагогічних працівників.

Як і кожна педагогічна технологія, Інтернет-технологія (і сам Інтернет) має свої плюси й мінуси:


^ Сильні сторони (Satisfaction)

Слабкі сторони (Problems) + Небезпеки (Threats)

Вільний доступ до скарбниці світової культури.

Розширення світогляду до меж планетарного.

Розвиток мовлення за допомогою телекомунікацій.

Електронна пошта.

Відеотелефон.

Вільний доступ до інформації, можливість отримати практично будь-яку інформацію.

Задоволення потреби в міжособистісному спілкуванні (і потенційне спілкування з людством).

Задоволення потреби у самовираженні.

Великий освітній потенціал Інтернету.

Стирання усіляких кордонів: державних, територіальних, мовних, вікових тощо.

Розширення можливостей реалізації своїх прав.

Образність репрезентації інформації.

Інтеграція інформації, отриманої з мережі Інтернету, зі шкільною освітою.

Інструмент пошуку інформації.

Можливість дистанційної освіти.

Об'єднання міських і сільських шкіл.

Неможливість перевірки вірогідності інформації.

Розповсюдження брехливої інформації по всьому світу.

Небезпека обману, маніпуляцій.

Розширення можливостей зловживання своїми правами.

Труднощі текстового (свідомого) формулювання того, що репрезентовано як óбразна інформація.

Чатоманія – надмірне захоплення спілкуванням через Інтернет.

Недосконалість пошукової системи.

Комп’ютерні віруси.

Головні небезпеки, що чатують в Інтернеті на дитину:

небезпечні знайомства, можливість стати жертвою злочинців;

брехлива інформація;

комп’ютерні розваги, які підміняють серйозну освіту, особливо якщо доступ до ПК/Інтернету вільний і безконтрольний;

падіння авторитету дорослих, які однозначно поступаються Інтернету як джерело інформації;

поступове отупіння комп’ютерного фаната під впливом примітивних текстів, якими перенасичений Інтернет-простір;

неочікувана зустріч із текстами і/або зображеннями, здатними травмувати психіку дитини (порнографія, насильство і т.п.) [7].


Як бачимо, Інтернет надає величезні освітні можливості. Передовсім, це вільний доступ будь-якого користувача до скарбниці світової культури. Українська дитина з якогось села у карпатському верхогір’ї може “побувати в Луврі”, не виходячи зі своєї хати або шкільного кабінету. Вона починає мислити планетарними категоріями, бо в неї чи не вперше з’явилася реальна можливість спілкуватися по ICQ з однолітками, скажімо, з гірського ж селища десь у Перу або зі столиці Японії. Нарешті, вона отримала насправді рівні з міськими школярами можливості доступу до інформації, адже раніше за інших рівних умов вигравав той із них, хто жив ближче до бібліотеки – музею – ВНЗ, тобто міський школяр. Нині ж сільський хлопчик або дівчинка, як і діти столиці, за допомогою Інтернету можуть на рівних правах брати участь у різноманітних інтернет-конференціях, форумах, чатах в режимі “on-line”, готуватися до вступних випробувань у найпрестижніші ВНЗ країни й світу. Слід особливо відзначити й те, що Інтернет, створювана ним віртуальна реальність – це справжнісіньке вікно в світ для дітей з особливими потребами, особливо прикутих до ліжка, один із способів заробітку для них, якщо завгодно – це спосіб їхнього життя. Усі ці та багато інших дидактичних і соціальних “плюсів” (Satisfaction) і шансів (Opportunities) Інтернету неможливо не відзначити й не визнати. Це – “світлий бік” Інтернету.

Але водночас є й низка освітянських та соціальних проблем і ризиків (Threats), пов’язаних із використанням Інтернет-технологій. Наприклад, уже сьогодні вчителі скаржаться на те, що школярі не хочуть (а може вже й відвикли, інтелектуально атрофувалися і просто не можуть?) самостійно писати ані рефератів, ані домашніх творів, ані тематичних повідомлень на урок, бо усі ці (підкреслю – чужі) матеріали вони легко й без жодних докорів сумління скачують із Інтернету. Тому вчитель змушений або відмовлятися від цих ефективних форм роботи, або оцінювати чужі роботи, ставлячи незаслужені оцінки своїм учням. І це дуже серйозно, тому що, по-перше, принижує педагога як фахівця і людину (мовляв, як легко можна “розвести цього лоха”), по-друге, як корозія метал, роз’їдає душі школярів, майбутніх повноправних громадян України: якщо можна так легко й безкарно вкрасти чужий реферат, чужий текст, чужу інтелектуальну власність, значить у майбутньому можна буде так само легко й безкарно красти чужі земельні ділянки, чужі ринки, чуже майно. Хтось може заперечити, що, мовляв, і раніше учні списували один в одного, що й раніше тиражувалися збірки учнівських творів і шпаргалок. Так, але ці негативні тенденції зараз неначе “узаконеніші”, звичніші, та ще й багатократно помножені на необмежені інформаційні можливості Інтернету і тиражувальної техніки. Отже, мова йде про розмивання під час використання Інтернет-технологій моральності як окремої особистості, так і всього суспільства. І це – реальна загроза майбутньому України, виклик часу (Threat).

Але проблема тотального учнівського “Інтернет-плагіату” – не єдина і навіть не головна. Як справедливо зауважує російський дослідник Г.Селевко, “із появою Інтернету комунікація вперше потрапила в ситуацію швидкого, постійного, взаємного спілкування на будь-якій відстані за допомогою анонімного друкованого слова, в ситуацію взаємних стосунків, у яких не існує статі, раси, тіла, голосу, статусу, влади, грошей, власності (виділення автора. – Ю.К.) – тобто в стан, де не існує тих факторів, які утворюють і підтримують соціальну диференціацію в соціальному світі” [ЕОТ, 2, с.216]. А від “асоціальності” Інтернету до асоціальності його користувачів не так вже й далеко. Це теж проблема, також серйозні індивідуальні й суспільні ризики (Threats).

У хворому суспільстві матеріальні цінності долають будь-які бар’єри, змивають рештки уявлень про совість. Так, в Україні вже функціонують інтернетні “on-line”-борделі, де використовують секс-послуги навіть неповнолітніх, а синхронний переклад найогидніших бажань і найпатологічніших фантазій багатих закордонних клієнтів роблять присутні в цих “закладах” запопадливі українські викладачі іноземних мов. А грошовиті збоченці усього світу (Інтернет не знає кордонів) готові платити чималі кошти, аби посмакувати сайти із мультимедійними відеозаписами реальних людських тортур, є й спеціальні сайти для “виховання” самогубців… Не кажу вже про проблему хакерства, тероризму, Інтернетного шпигунства й шахрайства тощо [8]. Це – “темний бік” Інтернету.

^ Разом із Інтернетом до кожної домівки входить безліч “педагогічних” небезпек і ризиків (Problems & Threats). На превеликий жаль, вони загрожують нашому суспільству вже сьогодні. На них змушені офіційно реагувати державні органи управління, зокрема – Міністерство освіти і науки України. Ось яскравий приклад із його офіційного сайту під промовистою в контексті нашої теми назвою – “Джерело поширення ідей насильства серед учнівської молоді – високотехнологічні засоби комунікації”: “27 квітня 2007 року відбулось спільне засідання колегій МОН, МВС та Мінсім'ї, молоді та спорту на тему: “Спільна робота відомств у сфері просвітницько-профілактичної роботи щодо запобігання злочинності й проявів насилля серед учнівської молоді”. Виступаючи на колегії, Станіслав Ніколаєнко виділив як одне з джерел поширення ідей насильства серед молоді, як найзагрозливішу тенденцію, що сприяє розвиткові підліткової злочинності, необмежений анонімний доступ дітей до мережі Інтернет, зокрема сайтів, чатів, які пропагують насильство, використання підлітками мобільних телефонів у навчальних закладах та поширення ідеології цинізму та нетерпимості, які провокують напруження в молодіжному середовищі” [http:www.gov.ua].

І міністр має рацію: в пам’яті українців ще свіжі моторошні телерепортажі з Чернівців, де старшокласники записували на мобільники сцени знущання над молодшими школярами (причому, знущання реального чи вдаваного – морального боку справи не міняє, головне тут – “напрям думки”). Це яскравий конкретний приклад реалізації соціальних небезпек (Threats), які потенційно містять у собі високотехнологічні засоби комунікації. До слова, за однією з версій слідства, ці відеозаписи неповнолітніми садистами робилися не лише для наступного смакування процесу приниження слабших у вільний від школи час, а й для продажу на Інтернет-сайти, що їх дивляться специфічні користувачі, задовольняючи свої садо-мазохістські збочення і, звісно, платячи гроші інтернет-провайдерам. Ось і замкнулось коло (затягся зашморг?) новітніх технологій (мобільний телефон + Інтернет) на шиї суспільної моралі. То чи не затягують люди разом із виділеним швидкісним Інтернет-кабелем у свій дім “троянського коня”?..


^ Мобільні телефони і майбутні інноваційні педагогічні технології


Але бачити світ виключно в темних фарбах не можна. Є в цих же небезпечних високотехнологічних засобах комунікації і свої безумовні плюси, зокрема – великі дидактичні резерви. Хоч зараз про це мало кажуть, але не за горами той час, коли й мобільні телефони стануть джерелом інноваційних педагогічних технологій. Так, один із щойно реалізованих новітніх проектів компанії “Microsoft” полягає в тому, що в SMS-формат переведено текст трагедії В.Шекспіра “Гамлет”. Зрозуміло, що комп’ютерна компанія (як, скажімо, і розробники мережі проектів “Intel® Навчання для майбутнього”) вирішує свої завдання, рекламує персональні комп’ютери і програмовий продукт до них. Але ж «матеріалом» цього проекту все-таки є шедевр світової літератури. А чому б не поглянути на ситуацію з іншого боку – шедевр світової літератури пропагується комп’ютерною компанією за допомогою потенційних можливостей мобільного зв’язку (в цім конкретнім випадку – технології SMS). Ще один приклад: уже існують спеціальні програми, які дозволяють “закачати” до пам’яті мобільних телефонів досить великі художні тексти (і мої студенти таку можливість уже використовували) або за допомогою “мобілки” перекладати текст з однієї мови на іншу. Нещодавно в операторів мобільного зв’язку з’явилася нова послуга – за цифровим запитом (на кшталт того, за яким зараз перевіряють стан рахунку) вони повідомляють школярам розклад занять на певний термін. Чи не з’являться ближнім часом послуги операторів мобільного зв’язку з надання учням консультацій з навчальних дисциплін або інших освітніх інформаційних послуг? Тим більше, що такі послуги могли б бути рентабельними. За допомогою мобільних телефонів можна входити до Інтернету без комп’ютера, читати e-mail тощо, а самі термінали мобільного зв’язку через постійне розширення їх функцій все частіше називають “кишеньковими комп’ютерами”. Отже, мобільний зв’язок має великі резерви, шанси (Opportunities) як джерело інноваційних педагогічних технологій.


Таким чином, Інтернет-технології, а також високотехнологічні засоби комунікації (мобільні телефони) як засіб реалізації інноваційних педагогічних технологій мають багато як плюсів (Satisfaction), так і мінусів (Problems), обіцяють в майбутньому і великі шанси (Opportunities), і чималі загрози (Threats). Тому, з одного боку, не можна відмовлятися від плюсів, боячись мінусів, але й, з другого боку, не можна бачити лише позитивні сторони, ігноруючи можливі небезпеки. Треба якомога ефективніше використовувати наявний позитив і резерви, водночас постійно пам’ятаючи про загрози й небезпеки, аби мінімізувати їхній негативний потенціал або й повністю убезпечитися від нього.


А які ж внутрішні, іманентні дидактико-естетичні потенції літератури як художнього феномену і навчальної дисципліни можуть бути реалізовані в процесі використання Інтернет-технологій у майбутньому? Які шанси (Opportunities) мають учителі-словесники в цій царині?

Передовсім, слід підкреслити, що центром літературної освіти як в Україні, так і в розвинених країнах світу, було й залишається опрацювання художнього тексту. Так, “Велика Британія, ухваливши Закон про реформування освіти (1988 р.) задля підвищення її якості, запровадила національне зовнішнє тестування досягнень учнів (Standart Assessment Tasks) на чотирьох ключових етапах виконання Національного навчального плану (National Curriculum), а саме у віці 7, 11, 14 та 16 років. Учнів оцінюють з таких предметів <…> аналіз п’єс В.Шекспіра (у 14-річному віці)” [9]. Слід також додати, що твори Вільяма Шекспіра в межах Standart Assessment Tasks періодично міняються: впродовж року-двох від 14-річних англійців вимагається аналіз трагедії “Гамлет”, у наступний період – “Ромео і Джульєтти”. Відтак, щойно наведену цитату «аналіз творів В.Шекспіра» можна дещо відкоригувати – «аналіз творчості В.Шекспіра». Принагідно відзначу той позитивний факт, що українські однолітки англійських школярів на уроках “Зарубіжної літератури” теж вивчають ті самі твори (творчість) видатного англійського драматурга доби Відродження. А це свідчить про певний ступінь кореляції української і західноєвропейської літературної освіти, спільний «загальноєвропейський культурний код», який отримують у школі англійці й українці.

Отже, без повноцінної репрезентації художніх текстів не буде й повноцінного вивчення літератури. А оскільки, як уже зазначалося, Інтернет є інформаційно необмеженим, то його користувачі-школярі можуть отримати необмежений і митєвий [10] доступ до програмових художніх текстів (як оригінальних, так і перекладних), літературознавчих, біографічних, мемуарних матеріалів тощо. Тому з появою Інтернету пошук і отримання будь-якого програмового літературного твору (навіть у сільській місцевості) чи не вперше перестає бути проблемою. Тим більше, що відвідання навіть найкращої з-поміж бібліотек вимагає суттєвих затрат часу і зусиль, до того ж українська мережа книгозбірень і їхні фонди, на жиль, не є бездоганними. А через Інтернет будь-який учень може отримати будь-який текст, ілюстрацію до нього або критичну розвідку практично миттєво, сидячи у себе вдома.

Чи не найбільше можливостей Світова павутина надає користувачеві під час пошуку інформації. Будь-яке теоретико-літературне поняття чи термін, будь-яка інформація про конкретного письменника чи історію створення його шедеврів миттю з’являється на моніторі комп’ютера. І тут виникає проблема не так пошуку потрібної інформації (її в Інтернеті аж занадто багато), як її селекції, відбору. Тому в підручниках ми пропонуємо школярам і вчителям працювати не лише з конкретними “літературними” сайтами, а й з пошуковими системами [11].

Крім того, увесь гігантський Інтернет-простір є гіпертекстом (згадаймо добре відомі його користувачам Інтернету абревіатури “http” або “html”, де перші літери “h” і “t” якраз і є англійською абревіатурою, першими літерами слів “hyper” і “text). То що ж таке гіпертекст? Ось кращі з визначень:

“Гіпертекст – це репрезентація інформації як зв’язної (linked) мережі гнізд (nodes), в яких читачі можуть прокладати шлях (navigate) нелінійним чином. Він припускає можливість множинності авторів, розмивання функцій автора й читача, розширені роботи (expanded works) з нечіткими кордонами та множинність шляхів читання” [12].

“Гіпертекст – організація інформаційно-пошукових масивів, за якої окремі інформаційні елементи... пов’язуються між собою асоціативними зв’язками, що забезпечує швидкий пошук необхідної інформації... Гіпертекст дозволяє інформації стати складовою глобального відкритого полілогу (широкий обмін думками, значеннями, до якого долучається автор будь-якого гіпертексту, можливість створення книги “тисячі і одного автора”), інтертекстом (взаємодія між гіпертекстами, потенційна “над’ємкість” гіпертексту). Головна характеристика гіпертексту – не тяглість, а нелінійність…” [ЕОТ, 2, с.186].

Невипадково і художня література (художні тексти), якій довелося й доводиться виживати в умовах жорсткої конкуренції з боку Інтернету, відео та різноманітних мультимедійних технологій, не могла залишатися осторонь цих тенденцій. Недаремно відомий сучасний італійський письменник і семіолог Умберто Еко висловив популярну нині думку про доцільність повторного повернення людства “від Інтернету до Гуттенберга”, тобто від тексту, репрезентованого в інтернетному гіперпросторі, до традиційної друкованої паперової книги. Зараз навіть виник термін “гіпертекстова література” (скорочено – “гіперлітература”) на противагу т. зв. “лінійній літературі”, тобто літературі традиційній, звичній для широкого читацького загалу, твори (сюжети) якої розгортаються логічно й умотивовано – “лінійно”. Більше того, сучасні “гурмани від літератури” від словосполучення “лінійна література” дедалі частіше презирливо морщать носи, віддаючи перевагу літературі нелінійній – гіперлітературі (наприклад, книгам у “жанрі” приміток до неіснуючого роману).


До речі, якщо ми насправді дбаємо про серйозне протистояння кризі читання як небезпечному викликові сучасності, то конфліктів у таборі прихильників Художнього Слова слід усіляко уникати. Скористаюся метафорою: біда тому війську, поміж бойовими підрозділами якого перед важкою битвою починаються чвари: мовляв, піхота має право воювати, а кіннота такого права не має. Всі роди війська повинні виступати проти ворога єдиним фронтом, доповнюючи один одного, лише в цім разі з’являється шанс на перемогу. Так само повинні вгамувати свої емоції та амбіції прихильники, з одного боку, паперової книги, і, з другого, – книги електронної. Головне – боротися за кожного читача, за Художню Книгу як таку, в будь-якому її форматі, лише тоді буде реальний шанс повернути масового читача до читання, до класичної літератури. Людина культури читатиме книгу і паперову (“Гуттенберг”), і електронну (“Інтернет”). Людина ж некультурна не читатиме ані першої, ані другої.


Повертаючись до розгляду дидактичних потенцій гіперлітератури, зазначу, що в ній цікавим чином трансформувалися деякі риси літератури традиційної, лінійної. Так, останній віддавна існують поняття “ремінісценція” та “алюзія”, якими позначають відповідно відсилання до іншого художнього тексту або відомої історичної події. Наприклад, звернений до далекої України рядок емігранта Євгена Маланюка “...десь там квітнеш вишневим цвітом...” є ремінісценцією, прихованим натяком на знаменитий Шевченків рядок “садок вишневий коло хати...”. А, скажімо, часто вживаний у різних контекстах вислів “Піррова перемога”, який означає “сумнівну перемогу, що не виправдовує величезних жертв і виснаження сил переможця” [13] є алюзією, прихованим натяком на реальну історичну подію – перемогу (279 р.) епірського царя Пірра над римлянами, в якій він утратив майже все своє військо і незабаром сам був розбитий Римом.

Для актуалізації ремінісценції і/або алюзії в традиційній літературі завжди був необхідний високий рівень підготовки, культури читача, адже непідготовлений читач цих ремінісценцій чи алюзій просто “не бачить”, для нього вони є неактуальними і не актуалізованими. Більше того, сам рівень читацької і загальної культури людини значною мірою визначається тим, як вона вміє “впізнавати” ці відсилання до інших текстів або історичних фактів. Так, неосвічена людина може скільки завгодно читати наведений вище рядок Маланюка, абсолютно не с