Реферат: Професії найбільш важливі в Україні

Професії найбільш важливі в Україні


Продавці потрібні завжди

Найбільш затребувана працедавцями позиція менеджери з продажу. Ринку необхідні менед­жери, які спеціалізуються на продажах продо­вольства і непродовольчих товарів масового вжитку. Порівняно з початком року кількість вакансій для таких фахівців зросла на 25-30%. Пропоновані менеджерам із продажу зарплати в середньому по ринку не виросли, але і не змен­шилися. Виняток становлять менеджери з про­дажу автомобілів - для них і пропозицій щодо роботи стало менше (— 40% з початку року), і пропоновані зарплати знизилися вдвічі проти торішніх.

Стабільна потреба ринку в таких фахівцях по­яснюється досить просто - компаніям в умовах кризи потрібні обігові кошти і саме менеджери з продажу можуть ці гроші в компанію принес­ти. З результативними менеджерами компанії навіть в умовах кризи не поспішають прощати­ся, а тому серед претендентів на роботу вони зустрічаються рідко. Пропозицій щодо пошуку роботи багато, проте це не означає, що стало значно простіше знайти потрібного фахівця. Відчувається брак компетентних менеджерів, які спеціалізуються на експортних про­дажах зерна.

На другому місці за популярністю у праце­давців - ІТ-фахівці. На цю позицію кількість вакансій зросла. Затребувані на ринку веб-ди-зайнери, програмісти, керівники ІТ-відділів. Попит на ІТ-фахівців обумовлений ще й тим, що західні компанії розміщують в Україні за­мовлення, оскільки розцінки на послуги аутсорсингу в нас досить низькі. Відповідно, ук­раїнські ІТ-компанії наймають фахівців під ці замовлення.

Оператори ринку ІТ-послуг відзначають, що ви­сококваліфіковані фахівці у цій сфері швидко знаходять нове місце роботи за рекомендаціями своїх колишніх працедавців. Компанії прагнуть утримати фахівців, якщо не виходить рекомендують їх в інші компанії.


Ціна досвіду

Тенденція до зростання значущості особистих контактів при наймі на робо­ту характерна для великої частини сек­торів економіки. Пояснити це можна просто - в умовах економічної не­стабільності керівництво компаній вва­жає за краще наймати перевірених

Водночас хедхантери зауважують ще одну тен­денцію. Якщо на одну посаду претендують два фахівці: один - працівник компанії, якому не вистачає досвіду, а інший - досвідченіший канди­дат звідкись, то більша частина компаній віддасть перевагу «своєму». Це робиться з економії досвідчений фахівець «збоку» коштуватиме дорожче.

Ще одними фахівцями, кількість вакансій для яких значно зросла, стали фінансові мене­джери. Але до них при тих самих зарплатних пропозиціях посилилися вимоги. До кризи ви­моги до фінансових менеджерів середньої і ви­щої ланки були такими: наявність досвіду ро­боти на аналогічній посаді не менше двох років. Тепер компанії шукають фахівців із досвідом роботи не менші чотирьох років, пере­важно в західній компанії.


Які професії зараз найменш потрібні

Найменш затребувані працівники тих галузей, які найбільше постраждали від кризи, фінансової сфери, нерухомості, будівництва, автопрому. Пропозиції що­до зарплатні для фахівців цих професій скоротилися майже вдвічі. Також на рин­ку мало пропо­зицій для кад­ровиків.

Часто фахівців незатребуваних спеціальнос­тей переводять із фіксованої ставки на змінну. Наприклад, якщо раніше співвідношення в за­робітку між ставкою і відсотками від операцій становило у страхових агентів 50 на 50, то нині велика части­на компаній працює за схемою 10 до 90. Тобто основна частина заробітку залежить від результативності працівника.

Рекрутери відзначають, що ситуація на ринку праці стабілізувалася, і яки­хось серйозних змін на краще або на гірше до осені вони не чекають. Сьогодні ми зупинимося на найпоширеніших помилках і стереотипах, яких припускаються мо­лоді люди, коли постає необхідність проблеми самовизначення.


Ставлення до професії як до чогось раз і назавжди визначе­ного, фатального

Попередні покоління жили під гаслом «Освіта на все життя», багато дітей йшли стопами своїх батьків, створюючи цілі династії, і пишалися цим. Вважалося великою заслугою пропрацюва­ти все життя на одному комбінаті чи заводі. За­раз же все змінилося. Проаналізуйте ситуацію на ринку праці і обговоріть її зі старшими. Ви побачите, що успіх у житті чекає тих, хто живе під гаслом «Освіта через усе життя», постійно підвищуючи кваліфікацію, освоюючи суміжні спеціальності, вивчаючи нове в своїй професії. Навіть якщо ви і вибрали спочатку не «ту» спеціальність, це у жодному випадку не є приво­дом до зневіри. Наприклад, якщо ви закінчили музичне училище, а потім вирішили стати пси­хотерапевтом, ваша перша спеціальність надасть вам можливість найкращим чином використову­вати музику в психотерапії. Блискуче знання літератури дозволить вам працювати у сфері мистецтва, писати критичні статті, сценарії. Повірте народній мудрості: «Знання за спиною не носити», вони стануть у нагоді найнес­подіванішим чином.


Існуючі думки про престижність професії

Існує багато забобонів, з яких ті чи інші про­фесії вважаються престижними, а інші - ні. Але хто може визначити, наскільки корисніша для суспільства, наприклад, професія психолога чи лікаря, аніж професія еколога? Невже не важливі професії прибиральника, слюсаря-ремонтника? Помилка молодої людини, яка вибирає «ким ста­ти», може і полягати в тому, що освоївши модну професію, але не знайшовши себе у ній, якщо ця професія не відповідатиме ані її схиль­ностям, ані здібностям, вона не поба­чить результати своєї праці і не відчува­тиме себе корисною.

Перенесення ставлення до якоїсь людини на саму професію чи захоплення тільки зовнішнім боком діяльності

Якщо вам дуже подобається відомий спортсмен, співак чи ведучий ток-шоу, не переплутайте його особистість з тією повсякденною працею (можливо, не дуже за­хоплюючою, а копіткою і малопомітною), якою йому доводиться займатися, щоб виявив­ся помітним такий вражаючий, але короткочас­ний результат, як виступ на чемпіонаті світу, концерт чи півгодинна телепрограма. Погодьте­ся, що за виступом на чемпіонаті або в кон­церті, телепрограмі, завжди стоять багаторічні, буденні, виснажливі тренування, репетиції, чи робота цілої команди професіоналів: жур­налістів, операторів та інших працівників теле­бачення. Часто така робота пов'язана з відря­дженнями, конфліктами, розчаруваннями, а то і невдачами... Та й далеко не всі спортсмени, музиканти, телеведучі досягають всенародної слави і статків.


Вибір професії «за компанію»

На жаль, часто доводиться чути, що випускни­ки йдуть вчитися «з подружкою» або «другом, щоб було веселіше». Трапляється, що, спостеріга­ючи хороші успіхи однокласника з того чи іншо­го предмету, вирішують, що і їм також займати­ся цим буде легко і просто. Зрозуміти таку по­зицію можна, адже за компанію не так жахливо вливатися в новий колектив, освоювати новий ритм життя, але погодитися з подібними аргумен­тами ніяк не можна. Мені навіть доводилося чути від мами одного випускника, що її син іде до ВНЗ, «тому що поряд з будинком, не треба витра­чати гроші і час на проїзд». Але дозвольте, хо­четься запитати, а як же зусилля і праця, які не­обхідно докласти в будь-якій справі, щоб одержа­ти гідний результат? Ось і результат виходить відповідний, а молода людина, у кращому випад­ку, втрачає роки, упевненість у собі і прагнення чомусь вчитися.

Успіхи з того чи іншого шкільного предмету, здібності до нього - це одне, а професій, які мож­на пов'язати з ним - велика кількість.

Якщо вам легко дається який-небудь предмет, не ототожнюйте ці успіхи з якоюсь конкретною діяльністю, тобто, не думайте, що й ро­бота даватиметься так само легко. Про­фесій, які стоять за шкільними предме­тами значно більше, аніж самих пред­метів. Наприклад, біологією займати­меться і лікар, і учений-дослідник, і фармацевт, і ветеринар, і зоотехнік, і викладач школи чи ВНЗ. Тому дивіться завжди ширше, адже тому ж лікарю знання однієї біології зовсім недос­татньо - потрібно ще добре орієнтуватися і у фізиці, і в хімії, мати добре розвинену емпатію (здатність співчувати) людям. Так само і в будь-якій іншій спеціальності.


Застарілі уявлення про характер праці у сфері матеріального виробництва

У всіх сферах діяльності запроваджується складна техніка, підвищується культура праці. Якщо ви, наприклад, хочете вибрати професію інженера-механіка, то це зовсім не означає, що вам доведеться стояти в брудній спецівці з гай­ковим ключем десь біля верстата цілими днями, намагаючись налагодити якийсь складний агре­гат. Цього року, наприклад, у Національному технічному університеті «КПІ», на видавничо-поліграфічному факультеті - спеціальність «інженер-механік поліграфічних машин» - з 15 вступників дев'ять - дівчата. Як бачите, і слаб­ка половина людства довіряє досягненням науки і техніки. Технічний прогрес пішов так далеко уперед, що зараз навіть у сфері тваринництва вже не обійтися без комп'ютера і апаратів з програмним забезпеченням. Тому, якщо вас відштовхує яка-небудь професія тільки тому, що вам хтось сказав, що вона нібито пов'язана з важкою фізичною працею і не дуже приємною (у сенсі чистоти) обстановкою, раджу дізнатися про умови праці в цій сфері діяльності саме у тих людей, які безпосередньо цією справою зай­маються. Проте тут є одне АЛЕ... Якщо вам тра­питься людина, яка з якихось причин не відбу­лася в професії, що цікавить вас, то свої особисті невдачі вона може спроектувати і на свою спеціальність: мовляв, робота погана, неперспек­тивна, і тобі не варто цим займатися... Будьте уважні!


Невміння чи небажання розібратися у своїх особистих здібностях, схильностях і якостях

Ця справа не швидка і не з легких. Вам допо­можуть і батьки, і старші товариші, і друзі, і профконсультанти. Єдине, на що не варто розра­ховувати, так це на те, що яким би не був дипло­мований психолог, які б тести ви не пройшли, ви одержите чітку відповідь на питання «ким ста­ти?». Всі тестові методики розраховані на те, щоб активізувати ваше прагнення пізнати себе, зайнятися самоаналізом, визначити напрям, у якому слід рухати­ся. Тим паче, що є тести професійні, якими володіють фахівці, а є популярні, які публікуються в ЗМІ - їм то вже точ­но не варто довіряти на всі 100% . Свобо­да вибору - справа непроста, але добре, що вона є.


Неправильна оцінка своїх фізичних особливостей і стану здоров'я при виборі тієї або іншої професії

Професій, для оволодіння якими висуваються спеціальні вимоги до стану вашого організму, не багато, але вони є. Наприклад, до зору - для комн'ютерників, до легенів - для водолазів, до сер­ця - для льотчиків, до нюху - для парфюмерів.


Незнання основного алгоритму дій при виборі професії

При виборі професії, як і при рішенні будь-якої задачі, потрібно знати, які дії і в якій послідов­ності необхідно виконати, щоб знайти правильну відповідь. Вивчайте, читайте, думайте, питайте, і ви впораєтесь!

Під час зустрічей з учнями старших класів най­головнішою є проблема поганої орієнтації в тому, як поєднуються можливості і здібності з бажання­ми і прагненнями, наскільки відповідає картина уявного майбутнього реальності як такій. Але, прислухаючись до наших порад, думаю, ви це зав­дання здолаєте. Принаймні, вже буде зрозуміло як шукати відповідь і на що звернути особливо пиль­ну увагу.

А ось як бути, якщо професія вже вибрана чи є цілком певна мрія, але як добитися бажаного? Дійсно, що робити в цьому випадку - багато хто якраз і не знає, або думає, що успіх - обов'язко­ва складова життя дорослої людини, прийде обов'язково і досить швидко. Дивлячись на досяг­нення інших, багато хто думає, що саме так і склалася кар'єра багатьох успішних людей, все прийшло саме собою, головне - вибрати «потрібну» професію чи виявитися «в потрібний час у потрібному місці». Адже не маючи в житті чіткої мети, ймовірність того, що ви доб'єтеся успіху, покладаючись на Його Величність випа­док, дуже невелика. Задача психолога полягає в тому, щоб проінформувати найбільш глибоко і всебічно молодих людей про те, як із найменшою кількістю помилок і розчарувань здолати цей етап пошуку своєї справи і місця в житті, а, точніше сказати, улюбленої справи і гідного місця в житті. Так от для того, щоб ваша мрія стала реальністю, перш за все її потрібно перетворити на мету. Як же це зробити? Спершу спробуйте подумати і визна­чити самі, чим же відрізняється мета від мрії. А якщо не вийде, запитайте у батьків чи старших товаришів, знайо­мих, що вони думають із цього приводу. Яка різниця між цими поняттями? І що необхідно зробити, щоб мрія стала вашою метою.


Чехія: освіта як передумова міцної економіки

1968 року після придушення радянськими військами чеського повстання, ця невеличка країна ввійшла до співдружності держав з соціалістичним режимом. Часи змінилися. Тепер Чехія - одна з наймогутніших країн Євросоюзу з найнижчим у світі рівнем безробіття. І це при тому, що крихітна держава налічує трохи більше 10 млн. жителів.

Сьогодні в Чехію прямують на заробітки чима­ло українців. За даними Надзвичайного та Повно­важного посла України в Чеській республіці Іва­на Кулеби, зараз лише офіційно в Чехії зареєстро­вано близько 120 тисяч українців. За неофіційни­ми даними ця цифра сягає 200 тисяч. Така то­тальна міграція не дивина. По-перше, культури двох країн і мова схожі, а в чеських школах вив­чають російську мову. По-друге, рівень життя в Чехії європейський. А це означає впевненість у завтрашньому дні, пристойну зарплатню, низькі ціни та рівень безробіття, гарантовану та якісну освіту.

Чеська Республіка має один із найстабільніших та найвищих показників рівня освіти в усій Європі. Завдяки політиці держави, безкоштовна освіта є домінуючим фактором у суспільстві.

Розпочинається вона з дитячого садочка, як і в кожній державі. Далі в Чехії існують базові шко­ли, де навчаються з 1 по 9 клас. У середній школі існує розгалужена система гімназій: восьмирічні, шестирічні та чотирирічні. У них відповідно мож­на вступити після 5-го, 7-го та 9-го класів. Саме з гімназій система освіти розпочинає формувати майбутнього працівника чи спеціаліста. Це до­сить виправдано. Чехи вважають, що початкова школа має навчити дитину читати, писати, раху­вати - тобто елементарному. Далі, окрім загаль­них знань, маленький громадянин повинен отри­мати ще й додаткові знання та після закінчення гімназії визначитися зі спеціальністю. Предмети в гімназії розподілені на обов'язкові та факульта­тивні. Таким чином, дитина має не лише право вибору, але й деякий час аби визначитися з май­бутньої освітою чи напрямом діяльності. Після гімназії щаблем вище стоять середні професійні навчальні заклади та ВНЗ.

Система вищих навчальних закладів побудована таким чином, що майже всі великі ВНЗ (а їх 27) є державними. Вони славляться традиціями та високою якістю освіти не лише в Чехії, але й у Європі.

Система недержавних ВНЗ суворо контролюється державою. Аби мати пе­реваги перед державними закладами освіти, приватні ВНЗ роблять ставку на більш тісний взаємозв'язок теорії та практики. До освіти в недержавних ВНЗ зазвичай залучають маститих фахівців у галузі економіки, права, історії, фінансів, банківської справи тощо. Дуже часто з-за кордону.

Така поведінка виправдала себе. Сьогодні на ринку праці такі фахівці більш затребувані, ніж спеціалісти - випускники державних навчальних закладів. Чеські освітяни вважають це нормаль­ним: абітурієнт платить комерційному ВНЗ за свою майбутню затребуваність на ринку праці. І він її отримує. Чеську освіту можна охарактери­зувати великою інфраструктурою, ліберальною процедурою вступу, державною підтримкою, де­шевизною та перспективами.

Разом із тим, державні ВНЗ Чехії переванта­жені іноземцями. Вищу освіту в Чехії отримува­ти надзвичайно вигідно саме громадянам з інших країн, і передусім з колишнього Радянського Со­юзу. Основна перевага - її дешевизна. Вищу освіту можна отримати за ціною від 2 до 4 тис. до­ларів. Приблизно та ж ціна в Україні, в деяких закладах навіть вища. Різниця полягає в тому, що маючи на руках чеських диплом можна влаш­туватися в будь-якій країні Євросоюзу. Чехія офіційно стала членом ЄС в 2004 році. З українсь­ким дипломом в кишені це складніше.

Не дивлячись на таку підтримку освіти з боку держави, самі чехи не поспішають отримувати вищу освіту. Цьому сприяє рівень життя. Адже навіть без спеціальності в Чехії можна нормально жити, отримувати пристойну зарплатню та ре­алізовувати себе в будь-якій сфері. Для чехів дип­лом не настільки важливий, як реальні знання чи навики. Тому Чехія зацікавлена в залученні фахівців з інших країн.

Нині в цій країні йде промисловий бум. Головні осередки промисловості - в містах Прага, Брно, Либерець, Хомутів, Будейовиць. Це в основ­ному текстильна та харчова промис­ловість, виробництво будівельних ма­теріалів, виробів широкого вжитку тощо. Надзвичайно розвинута в Чехії систе­ма професійної орієнтації молоді. її можна охарактеризувати:

• використанням професійних кон­сультантів за цільовим призначенням ще з гімназії;

• розширенням контактів, як навчальних закладів, так і служб зайнятості зі службою пси­хологічної підтримки, спеціальними службами, організаціями, установами, котрі можуть надати професійну консультацію в тому чи іншому напрямку;

• широкою пропагандою профконсультаційних послуг у ЗМІ;

• роз'яснювальною роботою серед керівників підприємств щодо необхідності професійного кон­сультування та підтримки кадрів та залученню молодих спеціалістів і робітників до інших видів праці.

Зосереджена увага Міністерства та відомств праці на підвищенні якості професійної орієнтації насамперед на стадії регіональних ор­ганів зайнятості. При формуванні положень та пропозицій при підвищенні якості проф­орієнтаційних послуг Міністерство праці перед­бачає розробку критеріїв ефективності проф­орієнтаційної роботи.

Що стосується недержавних закладів та центрів із професійної орієнтації, на них покладено завдання щодо розробки спеціалізовані психодіагностичних технологій та обладнанні для більш точної роботи, програм психокорекції, проведення семінарів серед педагогів зі методами індивідуальної і групової роботи професійного консультанта тощо. Недержавні установи в сфері профорієнтації, діагностики тарофконсультації мають такі ж права, як і державні. Так, зокрема, ці відомства мають розроб­ляти та подавати рекомендації для служб і центрів зайнятості по професійній інформації, профорієнтаційній роботі тощо.

Зараз Чехія посідає 27 місце у світі за рівнем життя. Україна замає 147 місце. Як стверджують експерти міжнародної комісії при Євросоюзі, ос­новну роль тут відіграє саме взаємозв'язані ланки освіти, профорієнтації та роботи. Завдяки співпраці та злагодженим діям цих трьох доміну­ючих ланок, колишня соціалістична країна за ко­роткий строк змогла побудувати сильну і стабіль­ну економіку.


Велика Британія: професійні навички тут важать більше, аніж диплом

Саме у Великій Британії вперше на початку XIX століття виникло безробіття, і вперше саме англійський економіст спробував пояснити його причини. А нині Велика Британія має одну із най­кращих у світі теоретичних баз у галузі профорієнтації, яка втілюється у життя як багаторівне­вим державним механізмом, так і місцевою ініціативою. А британські коледжі подальшої освіти славляться у всьому світі якістю професійної освіти.

У програмах навчання англійських школярів передбачені практичні заняття з більшості еле­ментарних видів діяльності, які становлять осно­ву багатьох професій. Тому юні британці можуть самостійно визначити, що саме їм більше подо­бається робити, і на основі цього знання вибира­ти свою майбутню професію. У цьому їм допома­гає і те, що у багатьох регіонах Великої Британії тривалі навчальні курси розбиваються на окремі модулі, які гнучко поєднуються один з одним. Реально це означає, що профорієнтація постійно присутня у житті англійських школярів, допо­магаючи їм вибудовувати і переглядати під час навчання свої індивідуальні програми. Значну роль у здобутті навичок, які допоможуть у по­дальшому виборі професії, відіграє імітаційне моделювання (ділові ігри, виробниче моделювання) і спостереження за робо­чими процесами (відвідання підприємств, спостереження за робо­тою). Більше того, подекуди у школах створюються міні-підприємства, в яких учні самі утворюють компанію або ко­оператив, що виробляє товари або на­дає послуги і де здійснюються всі види маркетингової діяльності, продажу продукції та послуг. Такі проекти дають можливість молодим людям навчитися брати на себе відповідальність і керівництво своїми діловими задумами; виявити свої можли­вості в отриманні реальної роботи для себе або навчитися підприємницьким навичкам у малому бізнесі; допомогти молоді займати активнішу по­зицію у вирішенні життєвих проблем.

У Великій Британії немає навчальних закладів, аналогічних українським професійним учили­щам. Коледжі подальшої освіти (близько 600 по країні) - подекуди є досить престижними навчальними закладами, де опановують професійні навички студенти з ба­гатьох країн світу. Для більшості випускників мають здебільшого значення набуті навики та знання, а не диплом. Місцеві підприємці уважно слідкують за програмами навчання у ко­леджах та їх студентами - таким чином, вони вибирають собі майбутніх працівників.

Профорієнтація у сфері вищої освіти більш розвинена в університетах. Кож­ний університет, політехнічний та інші ВНЗ мають свою власну службу, доступ­ну студентам, яка, як і будь-який інший підрозділ усередині установи, має свій власний штат і надає набір певних послуг. Ці послуги надавалися навіть в умовах скорочення бюджету протягом недавніх років.

З історії профорієнтації у Великій Британії

Близько тридцяти років тому профорієнтація, в основному, обмежувалася порадами клієнтам щодо того, яка кваліфікація і який досвід робо­ти необхідні для отримання певної професії, як одержати цей досвід, потім передавалася основ­на інформація щодо окремих робочих місць. На зміну цьому прийшов час, коли основна увага приділялась психологічним методам: викорис­танню тестів для визначення здібностей особис­тості, спробам співставлення виявлених здібнос­тей і можливостей та вимог різноманітних професій.

А віднедавна на питання профорієнтації у Ве­ликій Британії все більше впливає концепція «професійного зростання». Звісно, що ідеї про те, що людина має здобувати професію відповідно до власних здібностей, не були відкинуті. Це - їх по­дальший розвиток. «Професійне зростання» роз­глядає не тільки окремого клієнта, а й потреби, інтереси та цінності клієнтів в цілому і те, яку ро­боту можна їм запропонувати відповідно до їхньої індивідуальності та способу життя. Професійна підготовка нині поєднується з саморозвитком і зростанням, а також допомогою у прийнятті влас­них рішень, тобто розвитком активної життєвої позиції.

В основу організації британського професійної освіти був покладений «Закон про виробниче на­вчання прийнятий 1964 року. Він став початковим етапом «прямої» участі держави у питаннях професійної підготов­ки, значно зміцнив позиції державних центрів професійної підготовки, необхідність існування яких на початку 60-х років ставилася під сумнів, сприяв розвитку коледжів подальшої освіти

Прийнятий у травні 1988 року «Закон про зай­нятість» надав офіційного статусу «Комісії з про­фесійної підготовки», яка стала національним ор­ганом управління професійною освітою і підготов­кою кадрів. Нині Комісія забезпечує економіку кваліфікованою робочою силою, здат­ною адаптуватися до умов, що постійно змінюються. Вона відіграє провідну роль у переорієнтації урядової політики щодо підготовки робочої сили, що відповідає кваліфікаційним вимогам сь­огоднішнього і майбутнього виробницт­ва. Основною задачею Комісії є розробка заходів (на національному і місцевому рівнях) щодо поліпшення британської

системи професійної освіти, з метою підвищення відповідності підготовки кадрів умовам зайня­тості на ринку праці.

Роль держави у профорієнтації

У системі управління програмами і проектами професійного навчання Великій Британії можна виділити такі рівні:

• Департамент освіти та науки і Міністерство зайнятості (Вищий рівень);

• Комісія із професійної підготовки, Служба професійної кар'єри (Другий рівень);

• Коледжі, професійні школи, центри про­фесійної підготовки тощо (Третій рівень).

Основним підрозділом у складі Міністерства зайнятості є Служба професійної кар'єри. Вона має широко розгалужену мережу по усій країні на регіональному і місцевому рівнях. Місцеві ор­гани цієї служби несуть відповідальність за проф­орієнтаційну роботу, послуги і працевлаштування учнів та молоді, що тільки розпочинає своє трудо­ве життя. Вони беруть активну участь у наборі молоді для навчання, 97% випускників шкіл про­ходять цей канал набору на роботу.

Відділи Департаменту освіти і науки розробля­ють рекомендації для навчальних планів і прог­рам для усіх форм навчання, активізують роботу навчальних закладів щодо реалізації державних програм у сфері «професійне навчання-зайнятість», виділяють державні асигнування, аналізують розвиток освіти і професійної підго­товки у регіонах країни.

На національному рівні створена Центральна рада з професійної підготовки, що надає рекомен­дації для покращення роботи міністру зайнятості. На місцевому рівні діють галузеві ради які складаються з підприємців, фахівців, що їх призначає міністр освіти (для Шотландії - держсекретар з питань Шотландії) і профспілок. Га­лузеві ради готують рекомендації щодо змісту і тривалості навчальних програм для різних про­фесій, кваліфікації студентів та інструкторів, ме­тодів та стандартів кваліфікаційних іспитів.

Попри такий серйозний підхід, знаходяться і його критики. Для Великої Британії, як відзначають фахівці, характерна розвинена ме­режа різноманітних установ про­фесійної освіти і досить громіздкий апарат управління. На думку бри­танських фахівців, основна причина невисокої ефективності управління професійною підготовкою полягає у недостатній координації діяльності са­мих міністерств (немає чіткого розме­жування відповідальності за праце­влаштування).


Профорієнтація по-американськи

Зараз упевнено можна сказати, що профорієнтація з'явилася саме тут, у країні хмарочосів. Освіта, як й інші галузі життя, підпорядковані потребам «споживача». Така пильна увага до за­питів суспільства та високий рівень матеріальної забезпеченості у результаті дали американцям розвинену систему профорієнтації. Шкільна освіта та фахові знання стали для них невід'ємними частинами одного цілого.

А почалося все тоді, коли у далекому 1899 році перші консультанти стали допомагати учням се­редньої школи у Детройті визначитися з май­бутнім фахом. Вже на початку XX сторіччя аме­риканський психолог Г. Мюнстерберг вперше склав та застосував відповідні тести для оцінки професійних здібностей людини. А в 1908 році Френк Парсонс заснував у Бостоні ціле бюро із керівництва вибором спеціальності. У цей же час з'являється новий розділ у науці - психологія професій.

Зараз курс розви­ток кар'єри вже став частиною освітньої систе­ми. Він - покликаний ознайомити з професіями дітей у віці від 5 до 14 років. Починаючи з так званих нульових класів, учні вивчають власні схильності і, з їх урахуванням, вже у такому юно­му віці можуть планувати кар'єру.

Подальше навчання розподілене на середню та старшу школи. Старшокласники навіть займа­ються у окремих корпусах. У старшій школі, яка за віком відповідає нашим 9-11 класам, прова­диться спеціалізована освіта. Окрім мінімуму обов'язкових класів, учні старшої школи мають змогу обирати собі додаткові заняття самостійно. Такий попередній вибір підліткам допомагає зро­бити система тестування. Наприклад, тест Крейсі, який використовується і при відборі кандидатів на ту чи іншу вакансію, складається аж з 70 пи­тань. У підсумку ви отримуєте детальний опис ва­ших індивідуальних рис характеру, сильних та слабких професійних сторін.

Коли учень визначив свої здібності, рівень фізичної та розумової підготовки, він має отрима­ти якомога більше інформації про професії, з яких потім обиратиме власну. Тут і стають у на­годі вищезгадані додаткові класи. У більшості шкіл їх типовий набір складається з іноземних мов, образотворчого чи ігрового мис­тецтв, комп'ютерної техніки, видавни­чої справи та уроків праці. Професійні заняття розподіляються за двома фоку­сами інтересів: міжособистісні стосунки та роботи, не пов'язані з «людським фак­тором»: як-то наука чи праця на відкри­тому повітрі. Та головне, що у майбутніх фахівців є реальна можливість спробу­вати себе у ділі - наприклад, пройти практику у дитсадку, лікарні або майстерні. Підлітки регулярно відвідують навчально-вироб­ничі комбінати, де мають можливість обрати за­няття за своїми схильностями. Якщо обрана

спеціальність не сподобалася - не проблема, запро­понують другу, а потім і третю. Го­ловне, щоб схиль­ності школяра та його уявлення про професію врешті-решт збіглися з вимогами обрано­го фаху. Це, за те­орією Парсонса, і має гарантувати успіх.

Більше того, у кожній школі щомісяця прохо­дить день відкри­тих дверей для зустрічі з потенційними роботодав­цями. Не дивно, що американські учні набагато серйозніше та реальніше сприймають свої кар'єрні перспективи, аніж їхні українські ровесники. їх від початку налаштовують на те, щоб витримувати жорстку конкуренцію на ринку вакансій.

Також в останні роки у СІЛА позначилася тен­денція до тіснішої співпраці шкіл та ВНЗ. У вищій школі з'явився новий тип класів, які готу­ють школярів до вступних іспитів. Більшість університетів зараховують гарну оцінку з цього курсу як початковий курс із відповідного предме­ту. Майже як в Україні - де у ВНЗ існує система підготовчих відділень чи кількамісячні курси. Однак у нас підготовчі відділення і курси не замінюють шкільних занять - навпаки, посилюють навантаження на старшо­класників.

Цікаво, що навіть при вступі до ВНЗ абітурієнту можна не визначатися з пев­ним факультетом. Студент може обрати свою спеціалізацію лише наприкінці першого, а часом навіть другого курсу (нагадаємо, що для отримання бакалавр­ського диплому в США навчаються три роки, а кваліфікації «спеціаліст» там просто не існує). Конкретики при вступі вимага­ють лише найбільші університети країни, але й там зазвичай знаходяться шляхи переходу з фа­культету на факультет.

Профорієнтація не втрачає своєї важливості і при працевлаштуванні. Економісти США ще у 80-ті роки зазначали: якщо при наймі співробітників профвідбір не проводився, то «текучка» лише за рік сягне 50% від набраного штату. Американці залишають робочі місця через те, що розуміють свою непридатність до виконання службових обов'язків, або банальну незадоволеність. Разом із тим профорієнтація, на яку витрачається лише кілька відсотків від вартості перепідготовки робітника, дозволяє вдвічі зменшити кількість звільнених через ці причини.

Американська система освіти відома своєю тен­денцією переоцінювати спеціальні знання та на­вички. Через це американські спеціалісти можуть вільно переходити з компанії у компанію, але посісти іншу посаду в одній і тій же фірмі для них набагато складніше. Дослідники також відзнача­ють, що вузька спеціалізація гальмує процес ство­рення нових товарів - адже для цього потрібно бу­ти обізнаним і з досягненнями у суміжних галу­зях. Поряд із цим американські принципи найму персоналу практично не враховують тих, хто не має поглиблених знань у певній сфері, але готовий вчитися та опановувати нове.

Такий підхід спричинив появу жартів про те, що навіть для налаштування каналів на новому телевізорі американці викликають спеціального майстра. Орієнтація на вузькі галузі знань на­справді робить навіть професіоналів безпорадни­ми у питаннях, які для нас є цілком буденними. Саме тому в США і сьогодні цінують спеціалістів, які отримали вищу освіту «радянського» зразка незважаючи на те, що профорієнтації у СРСР приділялося набагато менше уваги.


Профорієнтація зі знаком Р

Сьогодні мало хто буде сперечатися з тим, що найкраще підготовлена та освічена робоча сила зна­ходиться саме в Японії. Секрет такого успіху не в останню чергу полягає у тому, що саме у країні сонця, що сходить, «майбутні члени суспільства» можуть із майже стовідсотковою точністю ви­значитися зі своїм майбутнім фахом. Подібної системи профорієнтації не існує в жодній країні світу. Водночас тут на перше місце виходять національні цінності, усталені традиції та не­формальні правила поведінки.

До Другої світової війни у Японії практикувало­ся «довічне наймання», яке зараз збереглося лише на найбільших підприємствах. Відійшли у минуле і принципи «платні за старшинством», і династич­не наслідування сином як майна, так і професії батька. Та й трудова мораль вже давно не ставить на перше місце відповідальність без права вимага­ти адекватної оплати. Аче гроші для японців усе одно не стали визначальним критерієм при виборі місця роботи - прагнення принести якомога більше користі, працювати максимально ефективно лиши­лося традиційною національною рисою.

Невідомо, якими темпами розвивалася б проф­орієнтаційна система у Японії, якби не майже сім років американської окупації. Та східний мен­талітет позначився на всіх новаціях, перейнятих у окупантів. Чого вартий лише той факт, що і вчителі у японських школах, і особливо викладачі в університетах відчувають підвищену відповідальність саме за «своїх» учнів. Вони переймаються їхнім майбутнім більше, ніж це зробила б будь-яка система державної профорієнтації. Хоча державну службу забез­печення зайнятості в Японії ще ніхто не відміняв.

Ще один нюанс полягає у тому, що мережі привілейованих навчальних закладів, починаючи із середньої і закінчуючи ви­щою освітою, часом наперед визначають долю мо­лодої людини. А вступ до таких елітних закладів прямо залежить від фінансових можливостей її батьків та їх становища у суспільстві. Втім, пра­во на профорієнтацію має кожен учень, хоча і шкільних психологів у Японії як таких немає. У Японії працюють навіть семикласники Ректор одного з університетів, професор Фуку-яма розробив унікальну наукову методику, яка вже котре десятиріччя поспіль застосовується у японських школах. Названий на його честь «F-тест» (або «анкета Фукуями») передбачає гли­бокий самоаналіз та збір інформації про професії, з яких учень планує обрати власну. Але головна новація японського ректора - запровадження практичних проб, якими кожен учень повинен випробувати свій теоретичний висновок. Причому умови роботи мають не відрізнятися від реальних (японські школи, на відміну від наших, можуть собі це дозволити), а усі завдання вико­нуються самостійно. Щороку учні 7-9 класів обирають роботи з 16 фіксова­них галузей праці. Вони досить реально відображають ринок праці в Японії та передбачають взаємодію з людиною, природою, технікою, знаковими системами чи ху­дожніми образами.

В ідеалі за три роки школярі можуть отримати до 48 таких професійних випробувань. їх резуль­тати, а також результати позашкільної діяльності за фахом обов'язково фіксуються у F-тесті. Дані про кожного школяра заносяться до комп'ютера, обробляються та систематизуються. Так і визна­чаються права та здібності кожного прийняти «участь у будівництві культури своєї країни», як люблять висловлюватися патріотично налашто­вані японці. Згодом вчителі можуть запропонува­ти о