Реферат: Послання президента україни до верховної ради україни 2003 рік

ПОСЛАННЯ
ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ
ДО ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ
2003 РІК Звернення Президента України до Верховної Ради України у зв'язку з Посланням Президента України до Верховної Ради України "Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2002 році"
Шановні народні депутати!


Подаючи до Верховної Ради згідно зі ст. 106 Конституції України Послання "Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2002 році", вважаю за потрібне привернути увагу Парламенту до найгостріших проблем соціально-економічного та суспільно-політичного розвитку країни.

Минулого року збереглася започаткована у другому півріччі 1999 р. тенденція до економічного зростання. Вона виявилася результативною. Упродовж 2000 - 2002 рр. ВВП зріс на 20,9 %, обсяги промислового виробництва збільшилися на 38,4 %, продукції сільського господарства - на 23,3 %, роздрібної торгівлі - на 42,2 %.Спостерігалася відчутна активізація інвестиційного процесу. Приріст інвестицій в основний капітал становив 40 %. За три останні роки на 39,7 % збільшилася реальна заробітна плата, у т. ч. у 2002 р. - на 18,4 %. Ці результати є одними найвищих не лише серед країн з перехідною економікою, а і Європи.

В економіці відбуваються позитивні якісні зрушення. Упродовж 2000 - 2002 рр. продуктивність праці у промисловості зросла на 54,8 %, у сільському господарстві - на 47,8 %. Помітні сприятливі структурні зрушення щодо збільшення випуску продукції кінцевого споживання. Три роки поспіль швидкими темпами розвивається машинобудування. Обсяги виробництва цієї базової галузі вітчизняної економіки збільшилися на 52,5 %. На 58,8 % зросло виробництво товарів широкого вжитку.

^ Зміцнюються позиції української економіки на світовому ринку, яка за своїми об'єктивними параметрами є однією з найбільш відкритих на європейському континенті. Попри погіршення зовнішньоекономічної кон'юнктури, зберігається тенденція до збільшення українського експорту. За три останні роки його обсяги зросли на 42 %. Нині частка нашого експорту сягає майже 57 % ВВП. Наша країна є одним з провідних експортерів чорних металів. Минулого року Україна увійшла в першу п'ятірку провідних держав - експортерів зерна. Зберігається позитивне сальдо поточного рахунку платіжного балансу, який лише у 2002 р. становив 3,1 млрд. дол. (7,8 % від ВВП).

Визначальним чинником позитивної економічної динаміки стало досягнуте в результаті структурних реформ, у т. ч. і реформ аграрного сектору, зростання конкурентоспроможності виробництва, помітне випередження (порівняно з ВВП) темпів зростання грошових доходів населення, розширення платоспроможності внутрішнього ринку, відчутне зниження рівня його бартеризації, стабільна макроекономічна ситуація. Особливу роль у цьому відіграє надійна стабільність національної грошової одиниці. Нині гривня є однією з найміцніших валют серед країн з перехідною економікою. Упродовж минулого року грошові вклади населення в комерційні банки у національній валюті зросли на 76,5 %. Суттєво поповнилися золотовалютні резерви держави. З 37,0 % від ВВП у 2000 р. до 30,0 % у 2002 р. зменшився обсяг державного боргу України.

Водночас економічні результати 2000 - 2002 рр. не можна переоцінювати. Вони не компенсують значних втрат, яких зазнала українська економіка в роки тривалої руйнівної економічної кризи, що почалася ще за радянської системи. З урахуванням цих втрат не можуть розглядатися як достатні темпи економічного зростання, які покладено в основу розрахунків державного бюджету 2003 р. (зростання ВВП на 4 %, промислового виробництва - на 4,5 %). Слід враховувати й те, що наявний інструментарій економічної політики, який забезпечив позитивні результати під час виведення економіки з кризи та створення умов зростання, не націлений на вирішення завдань інноваційного розвитку, прискорення науково-технічного прогресу. У зв'язку з цим перед Кабінетом Міністрів України стоїть складне і відповідальне завдання - забезпечити перехід до нової моделі економічного розвитку - економічної системи, розвиток якої відбуватиметься під впливом цілеспрямованого стимулювання інвестицій, інновацій та відчутних позитивних структурних зрушень. Лише така економічна політика забезпечить стабільне зростання ВВП на рівні не менш ніж 6 %. За оцінками, незадіяний ресурсний та інтелектуальний потенціал економіки України у разі його ефективного використання є достатнім для реалізації зазначених завдань.

* * *

Невід'ємною складовою політики економічного зростання має стати невідкладне реформування системи корпоративного управління. Сформований на основі приватизації державного майна корпоративний сектор займає найвагоміше місце в українській економіці. На його частку припадає майже 75 % ВВП. Однак за роки реформ в Україні так і не створено необхідних передумов, які сприяли б утвердженню ефективних механізмів корпоративного управління. Залишається низькою прозорість акціонерних товариств, глибока тінізація їхньої діяльності, правова незахищеність корпоративних прав акціонерів, їхні відверто брутальні порушення. Йдеться, по суті, про порушення майнових прав майже третини населення - більш як 17 млн. громадян, які володіють великими та малими акціями.

Криза системи корпоративного управління перетворилася нині в одну з найгостріших проблем, що стримує економічне зростання. Вона унеможливлює ефективну реструктуризацію підприємств, утвердження сучасних механізмів реалізації приватної власності, розвиток фондового ринку, активне залучення заощаджень населення на інвестиційні цілі, зростання інвестиційної привабливості української економіки, у т. ч. і для іноземних інвесторів. Тінізація корпоративних відносин негативно позначається і на бюджетному процесі, штучно занижуючи його доходну частину. Кабінет Міністрів України має нагально опрацювати програму дій, яка б забезпечила глибоке реформування чинної системи корпоративного управління, створення механізмів сучасного менеджменту, захисту прав та законних інтересів акціонерів, особливо дрібних, якнайшвидше усунення наявних недоліків. Здійснення системної реформи корпоративного управління, його глибокої реструктуризації має розглядатися як одне з першочергових завдань уряду в реалізації євроінтеграційного курсу України.

* * *

Незважаючи на позитивні зрушення, період стабілізації та зростання (2000 - 2002 рр.) не став переломним у поліпшенні добробуту широких верств населення. Визначений у попередньому Посланні Президента України і підтриманий депутатським корпусом курс на відчутне посилення соціальної спрямованості реформ, і насамперед на подолання бідності, запровадження механізмів адресної підтримки соціально незахищених верств населення, ще не має ефективного втілення. Зволікання з проведенням пенсійної реформи звужує можливості відчутного поліпшення життя пенсіонерів. З відсутністю реформ пов'язана і криза медичної сфери. Залишаються нереалізованими настійні вимоги Президента України і стосовно реформування діючої системи заробітної плати, яка повністю втратила свої стимуляційні функції. Не визначено механізми подолання надмірної диференціації доходів населення, масштаби якої дедалі більше створюють соціальне й політичне напруження в суспільстві.

Висновок очевидний - вирішити проблеми соціальної сфери, базуючись на теперішній інституційній основі, неможливо. Здійснювані впродовж останніх років системні реформи майже не торкнулися соціальної сфери, яка досі розвивається за принципами колишньої адміністративної системи. Суперечливість між реформуванням реальної економіки і фактичною відсутністю реформ соціальної сфери виключає можливість перетворення її у надійний стимулятор економічного розвитку та зростання. Це стосується і сфери фінансів. Криза державних фінансів, яку ми ніяк не можемо подолати, значною мірою пояснюється цими чинниками. Нереформованість соціальної сфери дедалі більше позначається і на політичній ситуації, її нестабільності.

Так не може залишатися і надалі. Нова хвиля реформ має забезпечити не поверхові, а глибокі системні перетворення соціальної сфери. Вбачаю у цьому найбільш відповідальне завдання уряду та Верховної Ради України. Вирішити його потрібно у максимально стислі терміни, не відкладаючи. Переконаний: дієздатність депутатського корпусу та уряду визначатиметься спроможністю досягти відчутних результатів у реформуванні насамперед соціальної сфери.

Хочу звернути увагу народних депутатів і на демографічну ситуацію в Україні. Вона серйозно непокоїть. Скорочення впродовж останнього десятиліття чисельності населення більш як на 3,0 млн., зниження тривалості життя, падіння народжуваності, від'ємне сальдо міграції стали характерними ознаками демографічної ситуації 90-х років. Ці негативні явища виникли не сьогодні. Вони накопичувалися протягом тривалої демографічної еволюції. За оцінками експертів, соціальні катастрофи 20 - 50-х років, дві світові війни, три голодомори (1921, 1932 - 1933, 1947 років), форсована індустріалізація і примусова колективізація, масові репресії 30 - 50-х років, Чорнобильська катастрофа, затяжна системна криза 90-х вкрай негативно вплинули на нормальний процес демографічної трансформації, призвели до передчасної смерті близько 16 млн. осіб, до помітних деформацій складу населення. У поєднанні зі зниженням народжуваності ще в 60-х роках це зумовило вичерпання демографічного потенціалу, що, зрештою, призвело до високого рівня старіння населення й депопуляції.

На якісний склад населення негативно вплинули й міграційні процеси: упродовж 70 - 80-х років на роботи в регіони Сибіру, Далекого Сходу, Крайньої Півночі виїжджали молоді люди, а поверталися переважно пенсіонери. Це істотно посилило процес старіння. Внаслідок постійної концентрації еліти в центрі СРСР знижувався професійний та освітній потенціал України. Відповідні процеси розвивалися і впродовж 90-х років. Йдеться про міграційні процеси, зниження народжуваності, зростання смертності населення працездатного віку при стагнації у після-працездатному віці і зниженні у допрацездатному.

Зазначені фактори у своїй сукупності визначають особливу складність демографічної ситуації в Україні. У зв'язку з цим перед Верховною Радою України та Урядом стоїть завдання вже цього року опрацювати та затвердити Комплексну програму (до 2025 р.) активізації національної демографічної політики. Реалізація програми має стати визначальним пріоритетом діяльності органів виконавчої та законодавчої влади як у центрі, так і на місцях. Особливо важливим є підвищення рівня наукових досліджень з актуальних проблем демографічної політики, її кваліфіковане інформаційне забезпечення. Поряд зі створенням необхідних економічних умов слід сконцентрувати зусилля на включенні демографічних пріоритетів до питань розвитку духовної сфери суспільства. Піднести до рангу державної політики слід активну популяризацію здорового способу життя.

* * *

Не може не турбувати й інша обставина - високий рівень тінізації економіки, який дійшов небезпечно критичної межі. За моїм переконанням, саме тінізація економіки реально загрожує національній безпеці та демократичному розвитку держави. Значні масштаби тіньової економічної діяльності позначаються на обсягах і структурі ВВП, гальмують соціально-економічні реформи, спотворюють офіційні дані про стан економіки. Одним з найнебезпечніших наслідків розвитку тіньової економіки є її вплив на криміналізацію суспільства. Слід усвідомлювати й посилення впливу тіньового капіталу на різні сфери суспільного життя, його зрощування з державним апаратом, зростання корупції.

Небезпечною для суспільства є багатовекторність тіньових відносин - їхнє поширення практично на всі неекономічні сфери. Йдеться про тіньовий політичний та соціальний ринок, наявність тіньового політичного лобізму, тінізацію виборчої системи, неформальну кадрову політику, тіньовий ринок освіти, медичних послуг, науки, захист замовних (куплених) наукових дисертацій тощо.

Така ситуація пояснюється низкою чинників, насамперед суперечливістю законодавчої бази, відсутністю повноцінного ринкового середовища та недостатністю його інституційного забезпечення, слабкістю судової влади, особливо механізму виконання її рішень. Приховування реальної економічної діяльності, виведення її у тінь викликане недосконалістю податкової політики. Чинне податкове законодавство України не стимулює суб'єкти господарювання інвестувати капітали в легальну економіку. Загальне податкове навантаження в Україні майже вдвічі перевищує цей показник у групі країн, куди вона входить за рівнем ВВП на душу населення.

Маємо враховувати й недосконалість бюджетної політики, формування бюджетних показників за принципом "від досягнутого", відсутність належного контролю за виконанням видаткової частини держбюджету, його недостатню прозорість. За оцінками експертів, втрати держави від тінізації доходів щорічно перевищують 12 - 13 млрд. грн. Від незареєстрованої підприємницької діяльності та незадекларованих доходів населення Пенсійний фонд щорічно недоодержує 2 - 3 млрд. грн.

Звертаюся до Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України. ^ Потрібна цілісна осмислена система дій з викорінення причин та передумов таких явищ та процесів. При цьому не слід покладатися тільки на силові методи - вони можуть дати лише тимчасовий ефект. Стратегічна мета полягає в тому, щоб істотно знизити рівень тінізації економіки шляхом легалізації тіньових капіталів, змусити їх працювати на піднесення економіки та примноження національного багатства. Необхідними передумовами цього є створення сприятливого клімату для розвитку підприємництва, розмежування влади, власності та фінансів, забезпечення надійної політичної стабільності, повноти та узгодженості законодавчої бази. Необхідно розширювати міжнародну співпрацю, яка б запобігала використанню фінансових систем для відмивання доходів, отриманих кримінальним шляхом.

* * *

Тепер про політичну реформу. Стратегічною метою реформування владних інституцій в Україні є насамперед посилення дієздатності держави, забезпечення узгодженої та відповідальної діяльності законодавчої та виконавчої гілок влади, демократизації всіх сфер суспільного життя, утвердження основних засад громадянського суспільства.

Я виходжу з того, що базовою позицією політичної реформи є утвердження конституційних механізмів взаємодії та взаємної відповідальності виконавчої та законодавчої влади, формування дієздатного коаліційного уряду. Водночас існуючий стан реформування суспільних відносин, незавершеність цього процесу вимагає не послаблення, а навпаки - зміцнення відповідно до існуючих умов розвитку українського суспільства та зовнішньополітичних процесів інституту президентства в Україні.

Серед найважливіших завдань політичної реформи слід визнати необхідність запровадження системи противаг, які б компенсували відсутню нині збалансованість влади як цілісного механізму, попередили можливу дестабілізацію політичного процесу, а саме:

- утвердження механізмів формування коаліційного уряду і водночас - розпуску парламенту за чітко визначених умов;

- запровадження пропорційної системи виборів і як противагу цьому - обов'язковий перехід до двопалатного парламенту; лише цей крок зможе компенсувати недостатню структурованість суспільства, а відповідно - і політичних сил, забезпечити належну репрезентативність регіональних інтересів;

- утвердження політичного статусу міністра має супроводжуватися зміцненням інституту державних секретарів уряду і міністерств, що призначаються Президентом; водночас слід передбачити введення до складу Кабінету Міністрів України держсекретарів провідних міністерств (3 - 4 особи);

- запровадження демократичного цивільного контролю в оборонній сфері України і водночас збереження повноважень Президента щодо призначення керівників силових міністерств та відомств.

Проведення політичної реформи не може відкладатися. Протягом періоду повноважень чинного Президента України, який є головним ініціатором реформування владних інституцій, необхідно внести зміни та доповнення до Конституції України. Новий Президент має обиратися на основі вимог нової моделі політичної системи України.

У цілому в результаті реформування владних інституцій необхідно забезпечити створення ефективної системи державного управління, яка б відповідала стандартам демократичної правової держави із соціально орієнтованою ринковою економікою. Ця система має бути прозорою, забезпечувати верховенство права, неухильне дотримання конституційних прав та свобод людини, утвердження дієвих механізмів громадського контролю за діяльністю законодавчої та виконавчої гілок влади.

* * *

Відповідно до завдань, визначених Посланням Президента України "Європейський вибір", минулого року активізувалася євроінтеграційна політика України. Важливе значення має офіційне проголошення курсу України на набуття членства в НАТО, участь у формуванні загальноєвропейської безпеки, яка враховуватиме національні інтереси нашої держави. Конструктивними були наші дії і у вирішенні низки складних питань щодо набуття Україною вже найближчим часом - не пізніше як до кінця 2004 р. - членства у СОТ. Маємо всі об'єктивні передумови успішно вирішити це питання у визначений термін. Розглядаю цей крок як складову комплексної соціально-економічної стратегії, спрямованої на побудову ефективної, конкурентоспроможної економіки, одну з вагомих передумов створення у перспективі зони вільної торгівлі між нашою державою та ЄС. Предметнішою стала наша робота і щодо приведення законодавства України у відповідність з вимогами законодавства ЄС у пріоритетних сферах.

Усі ми розуміємо об'єктивні труднощі на обраному шляху, у тому числі й ті, вирішення яких залежить не лише від України. Розуміємо й те, що досягнення цілей, які ми ставимо перед собою, вимагає копіткої переговорної роботи з представниками Євросоюзу. Проте все визначатимуть насамперед глибина інституційних перетворень у нашій країні, економічні, соціальні та політичні реформи, утвердження демократії та основних засад громадянського суспільства. Водночас зовнішня політика України на європейському напрямі має бути сконцентрована на тому, щоб запобігти поверненню до недобрих часів Берлінської стіни, перетворенню України на так звану сіру зону, зону протистоянь між інтегрованою Європою і євразійським інтеграційним простором.

Україна зацікавлена у відчутній активізації зовнішньоекономічних зв'язків з країнами-учасницями СНД. ^ Визначальним напрямом співпраці з ними є формування на принципах СОТ зони вільної торгівлі, що сприяло б інтенсифікації господарських взаємовідносин, обміну капіталом, товарами, послугами, робочою силою. Йдеться також про скоординовану політику щодо розвитку систем енергозабезпечення, стимулювання високотехнологічних виробництв, утворення спільних фінансово-промислових корпорацій, формування міжнародних транспортно-комунікаційних мереж тощо.

Водночас нас не може не турбувати те, що у 2002 р. відчутно знизився рівень торговельних відносин між Україною та Російською Федерацією, іншими країнами СНД. Цей недолік потрібно усунути. Підписання Заяви президентів Республіки Білорусь, Республіки Казахстан, Російської Федерації і України з приводу посилення інтеграційних процесів та формування Єдиного економічного простору, не лише не суперечить, а навпаки - доповнює наше прагнення щодо природного зближення з Європою.

Особливо значущим для нас є відновлення конструктивного діалогу зі Сполученими Штатами Америки, спрямованого на утвердження принципів стратегічного партнерства, розвиток наших відносин на засадах взаємоповаги, невтручання у внутрішні політичні процеси, усунення бар'єрів на шляху двосторонньої торгівлі та інвестицій. Мало кому зрозумілою є позиція, за якої українська економіка, у структурі якої майже 80 % ВВП виробляється на основі приватної власності, у якій повністю лібералізовано процес ціноутворення та валютні відносини, не визнається як ринкова.

Українське суспільство добре усвідомлює сучасні реалії світового устрою, необхідність спільної протидії новітнім глобальним загрозам, міжнародному тероризму. Наша позиція чітка і зрозуміла - ми завжди виступали і виступаємо за додержання норм міжнародного права, максимальне використання у вирішенні цих питань високого авторитету Організації Об'єднаних Націй, за створення об'єктивних передумов, які б урівноважували надзвичайно небезпечні деструктивні процеси сучасного світового розвитку.

Глибоко переконаний і в тому, що українська дипломатія має на порядок активніше працювати у питаннях, що стосуються дальшого поглиблення наших відносин з Польщею, країнами Балтії, Центральної та Південно-Східної Європи, з Китаєм, Туреччиною, Пакистаном та Іраном, іншими країнами Близького Сходу та Латинської Америки. У нас багато спільних інтересів з цими країнами, а це - об'єктивна основа для економічної взаємодії та взаєморозуміння.


^ Шановні народні депутати!


Трохи більше як через півтора року в Україні відбудуться чергові президентські вибори. Зі свого боку я все робитиму, щоб вибори нового Глави держави відбулися цивілізовано, на демократичній основі, у повній відповідності з чинним законодавством. Однак мене непокоїть, щоб період, який залишився до виборів, не перетворився на нові жорсткі політичні баталії, які можуть нам лише зашкодити. Ми не повинні зупинятися у своєму розвитку, у політиці реформ, у здійсненні глибоких соціальних перетворень. Втрати, яких зазнає Україна у цьому разі, будуть надзвичайно великими. Сподіваюся і вірю, що всі ми знайдемо в собі сили і волю, щоб не допустити й самої можливості такого розвитку подій, забезпечити реальну консолідацію всіх гілок влади і на цій основі зробити нові відчутні кроки на шляху утвердження України як сучасної високорозвиненої соціальної та демократичної держави. Пройшовши надзвичайно складний шлях економічних, соціальних та політичних перетворень, наробивши чимало помилок, ми збагатилися досвідом, який мусить стати основою для дальшого поступу. Маємо все зробити, щоб такий поступ став вагомим і невідворотним.

 

2003 р.
м. Київ 

Л. КУЧМА 

 
^ Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2002 році


I. Суспільно-політичний розвиток країни.
Стратегія політичної реформи

1. Основні підсумки суспільно-політичного розвитку України

за роки незалежності.
^ Завдання нового етапу трансформаційних процесів
Початок третього тисячоліття ознаменував завершення початкового етапу творення Української держави. Унікальність цього етапу полягала у множинності та одночасності трансформаційних процесів, що відбувалися у нашій країні. Здійснювалися кардинальні зміни в соціально-економічній, політичній та гуманітарній сферах.

Суспільство зазнало радикальних та всеохоплюючих перетворень. Побудовано і конституційно закріплено основи його демократичної організації, закладено правові підвалини гарантування прав людини і громадянина, сформовано нові політичні відносини, механізми функціонування державної влади, електоральної системи та багатопартійності, викристалізувалися елементи нової соціальної структури і громадянського суспільства, зроблено вагомі кроки на шляху духовного відродження. Україна стала повноправним суб'єктом світової спільноти.

Надзвичайно важливим здобутком є формування покоління, якому притаманне позитивне сприйняття сучасних реалій і цінностей, заснованих на принципах демократії, громадянського суспільства, цивілізованих ринкових відносин.

Останніми роками особливо помітними стали зрушення у суспільній свідомості. Зростає частка людей, упевнених у своїх силах і з активною життєвою позицією. Помітно знизився рівень соціального негативізму і апатії. У цілому подолано світоглядну розгубленість, формується система суспільних цінностей, серед яких пріоритетними є стабільність і громадянський мир, здоров'я, професійна й творча самореалізація, сімейне та матеріальне благополуччя. А це створює необхідні умови для суспільної відповідальності та готовності громадян брати участь у визначенні й реалізації державної політики.

Консолідованим підсумком початкового етапу державотворення є те, що незалежна Україна відбулася.

Нині Україна вступає в новий, другий етап свого розвитку. Стратегічне завдання другого етапу системної трансформації суспільства можна сформулювати так: Україна повинна не декларативно, а за глибинним змістом державного буття стати сучасною європейською державою, яка б, синтезувавши кращі національні традиції, йшла в ногу з європейськими та світовими процесами, адекватно й ефективно відповідала на виклики глобалізації.

Це надзвичайно важливе для українського суспільства завдання має такі головні складові.

^ По-перше - наближення до світових, передусім європейських, стандартів життя. Мається на увазі не лише збереження та нарощування темпів виробництва, а й матеріалізація позитивних макроекономічних показників у реальне зростання рівня життя наших громадян. Необхідно, з одного боку, подолати накопичені впродовж попереднього етапу реформ суспільні деформації, а з другого - у максимально стислі терміни сформувати динамічну інноваційну економічну систему, соціально відповідальні та взаємодіючі державний і приватний сектори економіки, підпорядковані прозорим, стабільним, єдиним для всіх суб'єктів господарювання правилам гри.

Особливу увагу слід приділити усуненню адміністративних перешкод та створенню максимально сприятливих умов для трудової діяльності й реалізації підприємницької ініціативи громадян. Водночас держава має застосовувати дієві важелі для ліквідації наслідків сформованої у попередні роки небезпечної диференціації доходів населення, забезпечувати надійний захист приватної власності, партнерство та порозуміння усіх суб'єктів соціальних відносин. Безумовним пріоритетом повинен стати гарантований соціальний захист найменш захищених верств населення, подолання такого ганебного явища, як масова бідність.

^ По-друге - поглиблення демократичних перетворень, формування інститутів розвинутого громадянського суспільства. Серед найважливіших пріоритетів у цій сфері необхідно визначити:

- безумовне забезпечення конституційних прав та свобод людини і громадянина, реалізацію верховенства права в усіх сферах суспільного життя;

- кардинальне вдосконалення політичної організації суспільства, спрямоване на його всебічну демократизацію;

- створення такої партійної системи, що максимально сприятиме структуризації суспільства, формуванню і вираженню політичної волі громадян, ефективному захисту їхніх інтересів;

- забезпечення більш активної участі громадян в управлінні державою через політичні партії та громадські об'єднання, вибори та інші механізми прямої демократії, а також завдяки відповідній організації діяльності органів влади.

^ По-третє - запровадження ефективних механізмів збереження і зміцнення фізичного та духовного здоров'я нації, примноження її інтелектуального потенціалу. Необхідно використати всі можливості демократії для того, щоб інтелект, знання і творчий потенціал людини стали в Україні визначальними чинниками розвитку суспільства. З цією метою потрібно створити потужну освітньо-наукову систему для забезпечення високої якості та доступності освіти і динамічного науково-технічного прогресу.

Надзвичайно актуальним є здійснення кардинальних змін у системі охорони здоров'я України.

Пріоритетними завданнями мають стати всебічна підтримка вітчизняної культури, збереження та розвиток національних традицій, забезпечення повноцінного функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України.

^ По-четверте - створення умов для реальної та орієнтованої на національні інтереси консолідації українського суспільства. Об'єднувальні процеси мають відбуватися в усіх сферах суспільного життя та у всіх вимірах суспільної свідомості. Йдеться насамперед:

- про формування сучасної, української національної ідеї як універсальної формули та мобілізаційного стимулу самореалізації українського народу;

- реалізацію ідеї творення української політичної нації, де мають знайти відображення органічно вписані в європейський консолідаційний процес природні права як українського етносу, так і національних меншин. Економічною основою української політичної нації мають стати єдиний національний ринок і спільні національні інтереси у сфері економіки, політичною - демократична організація суспільства, соціальною - консолідований з іншими верствами населення середній клас, духовною - національна ідея, пропущена крізь призму інтересів особистості, та національні традиції;

- досягнення загальнонаціонального примирення, ліквідацію ідеологічного протистояння у суспільстві, зумовленого наявністю непростих та болючих проблем, які залишила Україні її переважно бездержавна історія;

- посилення регіональної єдності, що передбачає не уніфікацію та нівелювання регіональних особливостей, а пошук базових важелів стимулювання доцентрових тенденцій, зокрема, ліквідацію істотних, переважно економічно не обгрунтованих, відмінностей в рівні життя громадян у різних регіонах;

- становлення національної еліти як потужного чинника консолідації українського суспільства. Нова еліта має формуватися в усіх сферах суспільного життя та бути готовою до захисту національних інтересів, реалізації глибинних потреб українського народу.

^ По-п'яте - реалізація завдань інтеграції України в європейські структури. За всієї важливості цих завдань інтеграція України в євроструктури не повинна бути самоціллю та відбуватися без урахування внутрішньої ситуації в державі. Вона має стати логічним результатом ґрунтовної підготовчої роботи влади і суспільства, спрямованої на створення об'єктивних передумов для повноцінного і рівноправного членства України в Європейському Співтоваристві.

Пріоритетним напрямом зовнішньої політики має стати всебічна підтримка української діаспори у зарубіжних країнах. Слід докласти зусиль до того, щоб наші співвітчизники за кордоном були активними учасниками процесів реалізації національних інтересів України.

^ По-шосте - гарантування безпеки і захисту держави та громадян. Зазначену складову слід розглядати у найширшому розумінні: від надійного захисту кордонів та національних інтересів держави до екологічної захищеності населення та індивідуальної безпеки громадян. Беззаперечною істиною для державних органів повинно стати: хоч би де перебував український громадянин, він постійно має відчувати готовність своєї держави захистити його.

^ 2. Підсумки суспільно-політичного розвитку України 2002 року. Неефективна політична система держави - головна перешкода успішному продовженню трансформаційних процесів ^ 2.1. Політичні підсумки 2002 року
Найважливішим досягненням України минулого року є те, що на тлі несприятливої світової кон'юнктури позитивна економічна динаміка та реальні зрушення в соціальній сфері держави доповнилися здобутками в політичній сфері. До найбільш вагомих подій суспільно-політичного життя України можна віднести вибори до Верховної Ради України та органів місцевого самоврядування.

Попри значні труднощі та складність передвиборної кампанії, вибори пройшли відповідно до демократичних стандартів, а їх результати продемонстрували утвердження в Україні засад громадянського суспільства, стали відображенням нових тенденцій розвитку, позитивних змін у розстановці та співвідношенні політичних сил. Вибори реально вплинули на процеси структуризації суспільства, зокрема стали каталізатором формування повноцінної партійної системи.

Найвагомішим підсумком минулорічних парламентських виборів є те, що переважна більшість українських виборців віддали перевагу політичним силам, чітко зорієнтованим на демократичний шлях розвитку та європейський вибір. У той же час сили, що будують свої передвиборні програми на ностальгії за минулим, уперше за роки незалежності стали фактичною меншістю в парламенті. Такий вибір українських громадян є додатковим та переконливим доказом зростання політичної зрілості народу.

Надзвичайно важливим досягненням у політичному житті України стали реальні зрушення у політичній структуризації Верховної Ради України IV скликання. Незважаючи на складну внутрішньопарламентську боротьбу, вдалося не лише створити депутатську більшість, а й сформувати коаліційний уряд, підписати Політичну угоду про співпрацю та солідарну відповідальність між Кабінетом Міністрів України та Верховною Радою України.

Значною мірою внаслідок позитивних процесів у парламенті було пожвавлено законотворчу роботу, ухвалено низку важливих законопроектів, вчасно прийнято державний бюджет на 2003 рік. Звичайно, результат виборів був би відчутнішим, якби в більшості об'єдналися всі народні депутати, що поділяють демократичні цінності. Однак і нинішні здобутки парламенту є вагомими та, без перебільшення, безпрецедентними у новітній історії України.

Разом з тим безперечні досягнення останніх років у різних сферах суспільного життя супроводжувалися дедалі більшими труднощами, пов'язаними передусім з вичерпаністю ресурсів чинної політичної моделі, недосконалістю існуючих в Україні механізмів організації влади.

Розвиток суспільно-політичних процесів у 2002 р. особливо гостро виявив проблему недосконалості політичної системи України, необхідність приведення її у відповідність до нагальних потреб суспільства та завдань дальшого здійснення соціально-економічних перетворень.

Це стосується насамперед труднощів у налагодженні продуктивної роботи Верховної Ради України, забезпеченні ефективної, узгодженої та відповідальної діяльності всіх гілок влади. Протягом півріччя новообраному парламенту не вдавалося розпочати законотворчу діяльність. Натомість парламентські політичні сили було втягнуто у численні суперечки. У цій ситуації не зміг відіграти належної консолідуючої ролі попередній уряд України. Попри неодноразові заяви та декларації щодо запровадження нових механізмів конструктивної взаємодії Кабінету Міністрів України та Верховної Ради України у цьому напрямі фактично не було зроблено дієвих практичних кроків.

Такий стан речей негативно позначився на вирішенні болючих соціальних проблем. Не можна вважати задовільною роботу органів державної влади з подолання масової бідності. Вкрай повільними є темпи пенсійної реформи, без проведення якої неможливо досягти відчутних зрушень у підвищенні добробуту мільйонів громадян похилого віку. Незважаючи на здійснення певних кроків з реформування системи освіти, ситуація у цій сфері залишається надзвичайно складною. Неприйнятним є рівень забезпечення конституційних прав громадян на ефективне й доступне медичне обслуговування.

Недосконалість нинішньої політичної системи, насамперед недостатня врегульованість відносин як між владними інституціями, так і між владою та опозицією, є джерелом перманентної нестабільності внутрішньополітичної ситуації в Україні.

Істотно впливав на розвиток внутрішньополітичних процесів у 2002 р. і зовнішній чинник. Окремі політики, не діставши підтримки у народу, активно апелювали до урядів іноземних держав, міжнародної громадськості, спекулюючи на внутрішніх проблемах України. Водночас є підстави стверджувати, що певні сили за кордоном не лише неадекватно реагували на ці апеляції, а й самі свідомо нагнітали політичні пристрасті навколо нашої держави.

Таким чином, події та процеси в суспільно-політичній сфері України переконливо засвідчили, що необхідно