Реферат: Нові тенденції вивчення медіапсихологічних ефектів впливу масової комунікації. Сусська О. О

НОВІ ТЕНДЕНЦІЇ ВИВЧЕННЯ МЕДІАПСИХОЛОГІЧНИХ ЕФЕКТІВ ВПЛИВУ МАСОВОЇ КОМУНІКАЦІЇ.

Сусська О.О.,

канд. філол. н., доцент; проф. каф. зв’язків з громадськістю,

психології і педагогіки НаУКМА

Активність суб’єкта цілеспрямованої (адресної) діяльності ЗМК, процес сприймання їх продукції вимагає уваги, не тільки з точки зору формування інтересів аудиторії на ґрунті індивідуальних, чи то соціальних потреб, але й тісно пов’язаний із суто психологічними аспектами впливу на функції психіки реципієнта, взаємодії породжуючої та сприймаючої свідомості.

^ Ключові слова: комунікація, психологічні детермінанти, мас-медіа, інформаційний простір.

Активность субъекта целенаправленной (адресной) деятельности СМК, процес восприятия их продукции требует внимания не только с точки зрения формирования интересов аудитории на основе индивидуальних, либо социальных потребностей, но и тесно связан с собственно психологическими аспектами воздействия на функции психики реципиента, взаємодействмя породжующего и воспринимающего сознания.

Activity of subject of purposeful (address) activity СМК, requires процес perception of their products attention not only from the point of view of forming of interests of audience on the basis of индивидуальних, or social necessities but also closely related to the actually psychological aspects of influence on the function of psyche of recipient, взаємодействмя породжующего and perceiving consciousness.


Традиційно вважається, що чим глибша, об`єктивніша та достовірніша інформація передається засобами масової комунікації, тим ефективніший їх вплив на аудиторію. Сьогодні ми кажемо, що ефект “направленого впливу” повинен перерости у “ефект взаємодії” свідомості Комунікатора зі свідомістю аудиторії.

Не треба забувати, що опосередковано пов`язаний з інтересами аудиторії ЗМК і зміст суспільної свідомості. Але самі ЗМК як раз і становлять те саме “дзеркало”, яке відбиває, опосередковує соціальну реальність, зміст якої стає предметом телевізійних і радіопередач, газетних матеріалів. Тому необхідно брати до уваги не тільки вплив на суспільну свідомість, а насамперед, особливості впливу на свідомість індивідуальну.

Якщо розглядати фактор формування інтересів аудиторії, як такий, що зумовлює активність реципієнтів ЗМК щодо сприймання інформації (сукупного змісту ЗМК), що є наріжним каменем ефективності роботи всієї системи ЗМК, то можна дійти висновку, що не менш важливими складовими цього процесу є також реалізація права вибору (здійснення інформаційного пошуку та включеність аудиторії), тобто спрямованість її уваги щодо різноманітного спектру тематики передач телебачення ірадіомовлення, газетних і журнальних матеріалів (адресність).

Отже активність аудиторії, включеність її в процес сприймання продукції ЗМК та адресність останньої становить фундамент процесу, який з психологічної точки зору можна охарактеризувати як впливовість масової комунікації.

Концепція активності аудиторії МК пройшла декілька етапів кристалізації (наприклад, через утилітарний підхід, головним чинником якого була формула: “використання-задоволення”, де на перше місце виходив фактор корисності інформації); це зумовило суттєві ознаки спрямованості процесу формування інтересів аудиторії. Серед медіацентрованих теорій, які визнавали домінування одновекторності впливу ЗМК на аудиторію, потенціал та напрями руху індивіда на раціональному, афективному та поведінковому рівнях, до освоєння, осмислення та сприймання (несприймання) певних реалій мас-медійного простору та змісту інформаційного простору в цілому, зумовлені наявістю та повнотою власного соціального досвіду, лсобливостями, життєвих преференцій та цінностей. Реципієнтоцентровані теорії мас-медіа виходять з того, що головним чинником активності людини в виборі змісту окремих видів МК є інформаційні потреби особистості. Сприймання продукції МК може задовольняти ці потреби тою або іншою мірою (повністю, майже повністю, чи не задовольняти). Серцевиною даного підходу є психологічний постулат, що активність людини пов`язана з її потребами; саме вони визначають спрямованість активності особистості, тому що процес задоволення потреб завжди являє собою цілеспрямовану діяльність. Потреби найчастіше конкретно-предметні, цілеспрямовані, іноді циклічні, до того ж постійно розвиваються і змінюються.

Виходячи із засад домінування потреб в активності особистості, а значить й у формуванні інтересів, можна попередньо визначити який спектр тематики продукції ЗМК буде включений до свого інформаційного поля представниками тих чи інших груп аудиторії. Тут треба згадати і відому класифікацію потреб Абпахама Маслоу, яка була дана ним в книзі “Motivation and personality” ще в 1954 році, де в залежності від зростаючої значущості потреби розрізнялись від нижчих вищих, від фізіологічних (біологічних) та потреб безпеки, до потреб любові, особистісних стосунків, самоактуалізації та самовираження. Саме ця класифікація потреб стала в майбутньому ґрунтівною при визначенні засад такого наукового напрямку як гуманістична психологія.

Можливість реалізації наступної потреби багато в чому залежить від факту задоволення попередньої. Якщо цей факт не здійснився, наступна потреба буде віддалена в часі і може перетворитися в нездійснену мрію, нав`язливу ідею тощо. В першу чергу, виходячи із спостережень психологів, активність людини буде спрямована на досягнення незадоволених потреб. Це саме й є регулятором інтересів. В багатьох психологічних дослідженнях також неодноразово підкреслювалося, що в процесі історичного розвитку в людському суспільстві у індивіда почали формуватися й суспільні потреби (так само і в процесі соціалізації, на життєвому шляху будь-0якої людини), так звані “вищі потреби”. Ці потреби зумовлюють виникнення особливої групи почуттів – моральних, естетичних тощо. Ці вищі потреби (чуття відповідальності, виконання морального обов`язку) існують реально, вони сильні і значимі для людини, й, безумовно, суттєво впливають на активність і інтереси особистості.

Активність суб`єкта цілеспрямованої (адресної) діяльності ЗМК, процес сприймання їх продукції вимагає уваги, не тільки з точки зору формування інтересів аудиторії на грунті індивідуальних, чи то соціальних потреб, але й тісно пов`язаний із суто психологічними аспектами впливу на функції психіки реципієнта, взаємодії породжуючої та сприймаючої свідомості. Наприклад, в програмах телебачення, безумовно, існують передачі, в яких всі з компоненти відображені однаково у взаємодії. Однак, є й передачі, де більш виразним є один з компонентів тріади, або когнітивний, або афіліативний, тощо.

Серед не менш важливих аспектів вивчення формування інтересів аудиторії треба назвати і соціальний, і соціально-психологічний аспект. Перший стосується переважно суспільної значимості змісту теле- і радіопередач, газетних випусків, інших матеріалів ЗМК. Другий - інформативності, тобто насиченості тією інформацією, яка є для аудиторії новою. Таким чином соціально-психологічний компонент сприймання матеріалів ЗМК. Саме на цей компонент реагує споживач інформації своєю когнітивною активністю.

Для прогнозування інтересу аудиторії до тих або інших передач доцільно розглянути їх задум та виразні засоби крізь призму вищезазначених факторів. Якщо майбутня теле- чи радіопередача відзначається високоеквівалентністю (наявністю високопрофесійного сценарію та такого ж його втілення, пов`язана з реальним світом людських інтересів, потреб, культурно-інформативних запитів, своїми виразними засобами і композицією впливає на всі три вищезгадані функції психіки), то інтерес аудиторії до такої передачі можна вважати гарантованим.

Серед інших факторів, які визначають інтерес аудиторії до теле- і радіопередач можна назвати також стабільність актуальної тематики (проблематику) програм, циклічність (серійність) передач, їх точність виходу в ефір в певний час (постійне місце в ефірі). Відповідно до даних наших досліджень є певна, досить чітко окреслена група аудиторії, яка переважно дивиться і слухає передачі, які регулярно виходять в ефір. Наприклад, за даними опитування молодіжної аудиторії біля 20% надають перевагу таким програмам, що стабільно виходять в ефір, які мають постійних ведучих і визначену форму (тележурнал, ток-шоу, співбесіда-актуалізоване інтерв`ю тощо). Якщо розповсюдити ці тенденції, гіпотетично на п`яту частину всієї аудиторії (включаючи всі вікові групи), то скоріше за все цей відсоток стане ще вище. Відомо, що з віком посилюється таке характерне для дорослих прагнення як потяг до стабільності, сталість звичок, розвивається певний консерватизм. Цей психологічний феномен також повинен братися до уваги. Однак треба зауважити, що є одна дуже важлива обставина, що допомагає “прикути” до передачі інтерес аудиторії - це особа ведучого (теле- або радіокомунікатора). В багатьох психологічних дослідженнях було доведено, якщо сформоване позитивне ставлення аудиторії до ведучого передачі, то все що від нього чує реципієнт швидше засвоюється, приймається, так званий ефект “кредиту довіри” [ 2 ]. Саме особистість ведучого може визначати популярність програми. Не забуваймо й про необхідні професійні характеристики та риси, які сприяють цій популярності.

Серед факторів, які формують психологічне сприймання ведучого безумовно присутні його компетентність (ерудиція) та професіоналізм. Далі серед психологічних досліджень поведінки аудиторії щодо оцінок діяльності комунікатора було як найважливіше відзначено, що аудиторія демонструє постійне прагнення віднести комунікатора до того або іншого типу найбільш бажаних партнерів спілкування. Глядач або ж слухач досить часто реагує на образ ним самим створений у власній уяві, а не на конкретну людину. Тим більше що “телеобраз” чи “радіообраз” дають привід для найширшого поля асоціацій. Нагадаємо і важливість для вироблення симпатій (позитивного сприймання) інтонаційних характеристик, тембру і темпу мовлення, невербальних компонентів спілкування в цілому. Все формує ставлення Аудиторії до Комунікатора.

Дослідження психологів Московського держуніверситету, наприклад, довели, що найбільш привабливим “образ телеведучого” (телекомунікатора) є тоді, коли глядач вважає, що ведучий сам зацікавлений в тому, про що розповідає, і намагається зацікавити цим інших [1] А це напряму пов’язане з його емоційністю, яка сприймається як включеність в ситуацію, зацікавленість. Аудиторія формує своє ставлення до такого ведучого переважно на базі сприймання невербальних компонентів спілкування: міміки, пози, жестикуляції, інтонаційної побудови висловлювань. Тут ми можемо підкреслити як найважливіші якості: дикцію, техніку мовлення, лаконічність - відсутність “багатослів`я” та ін. Позамовленеві компоненти піддаються контролю меншою мірою, їх “розшифровка” відбувається несвідомо, через виникнення окремих емоцій стосовно комунікатора (ведучого передачі). Однак, треба зауважити, що надлишок емоційності може бути сприйнятий як неврівноваженість, а брак емоційності – як холодність, відчуженість, байдужість. З психологічної точки зору не менш важливим є засіб пред`явлення інформації. Найкраще сприймається аудиторією тип так званого “співрозмовника”. Для нього характерний вільний виклад матеріалу (усний, без тексту “в руках”). Найгірше – “читець”, який все читає з паперу, тобто усно відтворює письмовий заздалегідь підготований текст. В останньому випадку йому також можуть приписуватися вкрай низькі інтелектуальні якості [9]

Виходячи з особливостей сприймання аудиторією образу ведучого, треба створювати необхідні умови для найбільш повного розкриття особистісних якостей ведучого. Також необхідним є підтримання постійного зворотного зв`язку з аудиторією, тобто її вивчення всіма можливими психологічними і соціологічними методами. Тому що саме за результатами цих досліджень стає можливим коригування образу Комунікатора в бік позитивного сприймання, приваблюючого аудиторію.

Протягом вже значного часу зарубіжними і вітчизняними психологами проводились інтенсивні дослідження впливу масової комунікації, зокрема таких її видів, як телебачення і радіо, на різні форми свідомості і поведінку людей. Так під керівництвом Петренка В.Ф.[6] був проведений ряд психосемантичних досліджень, результати яких продемонстрували, що сприйняття телепередач виступає як фактор, що певною мірою детермінує свідомість і поведінку конкретного індивіда. Було встановлено, що взаємодія (контакт) індивіда із продукцією засобів масової комунікації є свого роду діяльністю, яка може оцінюватись, як окремий випадок взаємодії людини з предметним світом. Так, телеспілкування стає для сучасної людини продовженням її природних контактів, повторюючи (частково) структуру особистісного спілкування саме як суб`єкт-суб`єктної взаємодії. Таким чином можна вважати, що під час такої взаємодії повинні проявитися і реалізуватися ті ж самі функції психіки, що й в структурі суб`єкт-суб`єктної взаємодії.

Як відомо, три основні функції психіки: когнітивна, регулятивна та комунікативна [ 4 ]. При цьому комунікативна функція виступає як активне і цілеспрямоване набуття знань, процес пізнання світу; регулятивна функція пов`язана з поведінкою індивіда та реалізується як прояв його волі; комунікативна функція свідомості реалізується формується і розвивається в процесі спілкування між людьми, яке є необхідною складовою життєдіяльності суспільства. Існує також інша класифікація, за якою, крім комунікативної, головними функціями людської психіки визнаються регулятивна (поведінкова) функція та афективна функція (емоційне ставлення). Якщо рекреативна, пов`язана із зміною поведінки відповідно до отримання нового знання (інформації), або емоційного ставлення (оцінки) будь-яких вчинків тощо; то когнітивна повністю повторює наведену вже вище тріаду. Комунікативна функція ж, відповідно до класифікації Мясищева В. Н., органічно входить у всі зазначені функції, адже ані пізнання, ані поведінка неможливі без спілкування. Таким чином вимальовується наступна тріада: “пізнанняемоційне ставленняповедінка”, яка на наш погляд більше відповідає психологічному ракурсу вивчення проблем активності та задоволення інтересів аудиторії масової комунікації. Ще в середині 70-х Б. Ф. Ломов, передбачаючи акцентуацію на суб’єкт - об’єктних відносинах в дослідженнях психології спілкування, підкреслював, що в діяльності спілкування слід розглядати основним об’єктом дослідження саме діяльність індивіда, та розглядав співвіднесення понять “суб’єкт – об’єкт” та “суб’єкт – суб’єкт”, які точно віддзеркалюють складність самого процесу комунікативної взаємодії в умовах масової комунікації, а також, висловлював думку що: “людина як об’єкт суспільних впливів... стає суб’єктом цих впливів в результаті власної діяльності...”, - підкреслюючи суб’єктність соціальних індивідів як носіїв громадської думки [4; 78].

Виконуючи пізнавально-оцінкову діяльність в процесі сприймання, наприклад, теле-радіопередач, реципієнт МК може проявити будь-яку з визначених функцій психіки. Більш того, ці функції проявлятимуться автоматично, часто не обов`язково і не чітко усвідомлюються і зареєстровуються самим реципієнтом. Коли задовольняється інформативний інтерес - діє когнітивна функція; коли виникає потреба обговорювати те, що побачив, висловити до нього своє ставлення (в т. ч. емоційне - діє афективна функція; під впливом побаченого чи почутого в теле- і радіопередачах можуть змінитися деякі форми поведінки, відбутися якісь вчинки реципієнта - тоді ми відзначаємо дію поведінкової функції.

Виходячи з такого підходу, можна вважати, що взаємодія аудиторії із продукцією ЗМК з психологічної точки зору має трьохкомпонентну структуру: когнітивний компонент, пов`язаний із пізнанням; афективний компонент, пов`язаний з проявами емоційного ставлення; поведінковий компонент - пов`язаний із змінами у поведінці індивіда (групи).

На думку деяких дослідників телебачення [ 7 ] провідну роль в процесі сприймання телепередач відіграє емоційне ставлення, тобто афективна функція психіки. І саме цей компонент викликає зацікавленість і цілеспрямований інтерес найбільш значної за кількістю аудиторії, а телепередачі, де провідним компонентом будуть пізнавальний та поведінковий – більше спрямовані на специфічну, так звану “групову” аудиторію, сприймання якої зумовлене як інтересами групи, так і загальним розшаруванням громадської думки, відповідно до типу аудиторії.

Індивід має стосунок до суспільства лише тою мірою, якою бере участь в комунікації або може розумітися як такий що бере участь в комунікації.Відповідно до концепції Н.Лумана, ті елементи особистості, які скриті, які ніколи не беруть участь в комунікації, не можуть бути частиною суспільства, замість цього, вони складають частину зовнішнього середовища, яка може вносити в суспільство безлад, оскільки; отже, все, що не є комунікацією, є частиною зовнішнього середовища суспільства. Остання включає біологічні системи людини, а також її психічні системи [ 5 ]. Під психічною системою Н.Луман розуміє індивідаульну свідомість. Психічна система та суспільство – система всіх комунікацій – мають спільну властивість. Обидві системи спираються на ЗНАЧЕННЯ. Значення тісно пов’язані з вибором, який здійснює система. Значення окремої дії (або об’єкта) являє собою відмінність його від інших можливих дій (або об’єктів). Значення виникає лише при протиставленні (альтернативі). Якщо немає іншої можливості, то немає і значення. Дія має значення лише тою мірою, за якою з цілого ряду можливих дій здійснюється вибір.“Тільки сідомість може викликати комунікацію, яка сумісна з аутопойєзисом та операційною замкненістю соціальної системи”, – пише Н.Луман в статті «Глобалізація свтового співтовариства: як треба системно розуміти сучасне суспільство». [ 5; 135] Наприклад, у психічній системі те, що неусвідомлено, бачиться зовнішнім стосовно до системи, «причиною» нашої дії, в той час, коли те, що нами усвідомлено, знаходиться усередині самої системи у вигляді «мотивації» нашої дії. Події сприймаються нашою психічною системою лише як значення. Аналогічно, в соціальній системі значення є різницею між комунікацією в межах системи та «шумовими помехами» із-зовні.

Психічні системи та соціальні системи розвивалися спільно. Кожна з них виступає необхідним зовнішнім середовищем для іншої. Елементами психічної системи значень стають концептуальні уявлення; елементами соціальної системи значень – комунікації. В психічні системі значення пов’язане зі свідомістю, а в соціальній системі – із комунікацією. Еволюція соціальних систем за Н. Луманом – це не процес, а набір процесів, виконуючих три функції: варіація, відбір та стабілізація. Основна властивість сучасного суспільства – системна диференціація: сегментарна та стратифікаційна, «реплікація» в межах системи різниці між системою та зовнішнім середовищем.

Кожний з нас формує в собі уявлення про те, наскільки успішно він може здійснити власний інформаційний вибір і створити своє інформаційне поле. Саме тут вирішальним фактором може стати контамінація суб’єктності як міжособистісний компонент соціальної взаємодії в масовій комунікації.

В інтерперсональній комунікації, як відомо, реалізується як мінімум три функції: інтенційна (втіленість намірів мовця), переказувальна - повідомлення про якийсь предмет чи ситуацію дійсності (переказ про становище речей, чи чогось наявного в світі) та функція встановлення взаємин з адресатом спілкування. На сьогоднішній день ми користуємось більш широким спектром функцій, але для розгортання нашої думки у визначеній площині достатньо і вищезгаданих трьох.

Отже, часи переважання «суб’єкт-об’єктних» схем побудови комунікативної взаємодії, як в масовій комунікації, так і на її інтерперсональному рівні відходять в минуле. Ніцшеанському домінуванню «волі до влади», в тому числі – влади над іншим, над думками, прагненнями і діями іншого, а в наступному варіанті тоталітарного макетування дійсності – влади над «свідомістю мас», - наприкінці ХХ ст.. приходить прагнення розбудувати такі умови комунікативної взаємодії, щоб їх спрямованість до гуманізації відносин викликала: довіру, забезпечувала толерантність, відповідала очікуванням різних верств і груп населення. Останнє повністю відповідає й Габермасівському розумінню життєвого світу, як комунікативно природженого досвіду, що становить поле взаємності. “Оскільки такі комунікаційні медіуми як гроші, що керують поведінкою як спеціальний код, лише відгалужуються від значною мірою структурованої мови спілкування, теорія медіумів вказує на подальші рамки теорії мовлення” [3; 305-306].

Перспектива мовленнєвої дії та «інтерпретативна робота» учасників інтеракції повинні поєднуватися. Але це стає можливим лише за умови комунікативної повноти контамінації суб’єктності, тобто поєднанню відповідальності за здійснення комунікативної дії, як у ініціатора комунікації (комунікатора), так й у інтерпретатора, того, хто на деякий час стає об’єктом інформаційного впливу, але повинен зберігти свою суб’єктність. Таким чином ми розширюємо роль «адресата» інформації до ролі «інтерпретатора», який власне вже потенційно готовий стати суб’єктом та ініціювати наступний «крок» комунікативної дії.

Таким чином «суб’єкт-суб’єктна» комунікативна взаємодія стає домінуючою в структурі комунікативних взаємин і відкриває шлях до розуміння можливостей існування концепту суспільства, соціального ладу, тощо.

Контамінаційні характеристики акту спілкування та контамінантне розподілення ролей в ньому буде дещо відрізнятись від традиційно визнаного лігвістикою поняття процесу комунікативного впливу. Скоріше тут можна погодитись на формулювання «процес інформаційного обміну», адже кожен з учасників цієї інтеракції здатен повідомити один одному свою думку (навіть, не залежно від можливостей її прямого висловлювання). Наявність цієї відрефлексованої, інтерпретативної за своїм характером думки партнера- комуніканта є найвизначнішою відмінністю від колишньої трактовки ефективності всієї системи масової комунікації, як «цілеспрямованого впливу» на адресата інформації. Особливо важливим цей постулат видається нам для суспільств посттоталітарного типу, де структура комунікативних зв’язків в сфері масової комунікації продовжує будуватись на засадах односпрямованої інтенційності Комунікатора, як раніше «ідеологічному замовленні».

Контамінація суб’єктності може виступати і як дія, і як процес. Саме як процес, що дозволяє більш вибірково структурувати соціальну реальність, не тільки як матерію, що «надана нам у відчуттях», але й як усвідомлену репрезентацію подій та явищ дійсності, з якої ми формуємо власну картину світу. Саме цього завжди прагнули добитися соціологи від потенційних респондентів, уявно довіряючи, що останні висловлюють саме свою власну, суб’єктну думку, а не просто демонструють «реакцію паперу на олівець»

Контамінація суб’єктності в умовах масової комунікації – це ймовірність співвіднесення себе з умовним комунікатором, в комунікативні стосунки з яким вступає реципієнт. Тут відбувається багаторівневе сприймання // несприймання текстів, чи особи конкретного комунікатора, його позицій та внутрішніх і зовнішніх характеристик, розбудова чи руйнування довіри, ідентифікація очікувань, що відтворюють сферу традиційних чи нових життєвих форм та структур певної соціокультурної спільноти, забезпечують взаєморозуміння та взаємодію на рівні смислів, створюючи канву (основу) інформаційного обміну.

Перфектність вищезазначеного обміну буде тим вищою, чим вищим буде професійний потенціал комунікатора, будь то окремо взятий канал електронних ЗМК, чи пресовий орган, чи конкретна людина – ведучий телепрограм, журналіст – автор газетної статті, тощо.

Важливою особливістю сучасних медійних теорій є, по-перше, приділення уваги тенденціям, що спричиняються мас-медіями в культурі та суспільстві в цілому; по-друге, останнім часом намітилося суттєве зближення та інтерференція між емпіричним та критичним напрямами медіакомунікативних досліджень, що можна пояснити також сближенням позицій соціологів та соціпсихологів.

Отже, базовими принципами детермінації ефектів масової комунікації виступають:

1) визнання суспільної практики в якості сутєвіснішої й “надважливої детермінанти становлення і розвитку психологічної науки”, й зокрема, в зв’язку з цим серед теоретичних завдань дослідження постають питання вивчення точок зору спецалістів-практиків засобів масової комунікації в кшталті певного внеску в розробку проблем детермінованості впливу мас-медіа на розвиток особитості;

2) використання методологічних засад теорії взаємодії /інтеракціонізму/, екзистенціалізму, теорії соціальних ролей, когнітивної та гуманістичної психології для встановлення ймовірних структурних детермінант в системі взаємодії “комунікатор” – реципієнт”, або “комунікатор – аудиторія”, вважаючи базовим положення про непротиставлення цих понять;

3) виявлення впливу контамінації суб’єктності, тобто суміщення суб’єктом ролей комунікатора і адресата, а також привнесення суб’єктності в комунікативні дії об’єкта в процесах вибору, отримання та оцінки (інтерпретації) інформації. Треба підкреслити, що в цьому випадку саме адресат є основним «актором» і бере на себе повну відповідальність за результати інформаційного пошуку, а також свідомо ставиться до свого вибору,

4) розуміння соціально орієнтоване спілкування як багаторівневого комплексу обміну інформацією між учасниками комунікативного акту в умовах мас-медіа.

Література:

Богомолова, Н.Н. Социальная психология радио, телевидения и печати. – М., 1992.

Винтерхофф-Шпурк, П. Медиапсихология. Основные принципы. / Петер Винтерхофф-Шпурк [ Пер. с нем. О.А.Шипиловой] – Х.: Изд-во Гуманитарный центр, 2007. – 288 с.

Габермас Ю. Дії, мовленнєві акти, мовленнєві інтеракції та життєвий світ /Юрген Габермас // М.А.Єрмоленко. Комунікативна практична філософія. - К.: Лібра, 1999. – С.237-324.

Ломов, Б.Ф. Общение и социальная регуляция поведения индивида// Психологические проблемы социальной регуляции поведения / Б.Ф.Ломов. - М., 1976. С.74-78.

Луман Н. Глобализация мирового сообщества: как следует системно понищать современное общество / Никлас Луман. [ Пер. с англ.. Т.В.Клипперштейн] // Социология на пороге ХХІ века. – М.: РУСАКИ, 1999. – С. 128-143.

Петренко, В.Ф. ТВ и психология // Телевидение вчера, сегодня, завтра. Вып. 6. - М: Искусство, 1986. — С.46-66.

Разлогов, К.Э. Искусство экрана: Проблемы выразительности / Разлогов К.Э. – М.: Искусство, 1982.

Сусська, О.О. Психологія інформаційної діяльності в сфері масової комунікації: Основи формування критеріїв інформаційного обміну: Монографія. / О.О.Сусська. – К., 2007.- 94с.

Сусская О.А. Образ оммуникатора в сознании аудитории // Журналист: Социологические и социопсихологические исследования. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1994.