Реферат: Співається у популярній пісні про «щасливу птаху» дитинства

УПРАВЛІННЯ КУЛЬТУРИ І ТУРИЗМУ СУМСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ


ОБЛАСНА УНІВЕРСАЛЬНА НАУКОВА БІБЛІОТЕКА


Любов і пісня – батькові


добірка матеріалів


Суми 2008





«Батько й мати – у долі дитячій –

Батько й мати – два щастя крила…» – співається у популярній пісні про «щасливу птаху» дитинства. Справді, хоч без батька дитина напівсирота, а без матері – кругла, для щастя їй потрібні й батькова мужність, і материнська чуйність та ласка. Обидва прояви єдиної Любові, – тієї небесної роси, що допомагає кожному з нас спинатися на ноги, зростати, квітнути. Так в ідеалі й має бути у повноцінній сім’ї.

Сім’я без батька – як держава без суверенності, – більш залежна від зовнішніх впливів, несамостійна у здійсненні волевиявлення… Батько – це віра, це – сила, це – впевненість у собі, самодостатність особистості, її гідність.

Як данина безмежній материнській любові, її подвигу заради дітей, у світі відзначається День матері, що кілька років тому «прижився» й на теренах України.

Нещодавно ООН запропонувала відзначати й День батька.

День батька відзначається в багатьох країнах світу. В цей день вшановують чоловічу частину населення, що продовжила свій рід. Уперше думка про те, що потрібно заснувати День батьків, спала на думку Сонорі Додд в 1909 році в церкві під час служби, присвяченої Дню матері. Вона хотіла вшанувати пам'ять свого батька Вільяма. Дружина Вільяма померла під час пологів, даючи життя їхній шостій дитині, і він самостійно виростив дітей на невеликій фермі біля міста Спокан у штаті Вашингтон. Коли Сонора стала дорослою, вона зрозуміла, скільки мужності й самовідданості виявив її батько, сам піднімаючи на ноги своїх синів і дочок. Сонора Додд склала петицію, пропонуючи заснувати нове свято, і місцева міська влада підтримала її. З 1910 року в Канаді й США День батьків святкується в третю неділю червня. У 1966 році, згідно з указом президента Америки, День батька став національним святом Америки.

Запровадження Дня батька в Україні ініціювала кілька років тому міжнародна організація Жіноча громада під керівництвом Миколи Драча. Нею було проведено багато акцій, підготовлено проекти відповідних документів. Однак позитивного вирішення нема й до сьогодні. Можливо, й тому, що багато хто, й не тільки законодавців, не переконаний, що таке свято потрібне… А на Черкащині п’ятий рік поспіль проводиться районне свято батька «Любов і пісня – батькові», на якому вшановують батьків, які виростили гарних синів і дочок, є турботливими дідусями, прекрасними сім’янинами, прикладом для суспільства.

Редакція журналу «Жінка» звернулась до всіх небайдужих людей висловити свої думки з приводу впровадження такого свята в Україні.

Р. Семенець, директор департаменту з питань сімейної, гендерної політики та демографічного розвитку, засвідчила, що потрібний не тільки День батька, а й цілеспрямована, науково обґрунтована державна політика щодо розуміння ролі чоловіка в суспільстві, запровадження здорових засад батьківства.

Цього вимагають і болючі цифри нашої статистики: 45% дітей живуть у сім’ях без батька; в Україні 300 тисяч безпритульних дітей, переважна більшість із яких мають і тата, і маму. А якщо додати й групи ризику: алкоголізм, наркоманію, ВІЛ/СНІД, в яких переважають чоловіки?.. Чому ж у наших чоловіків такий короткий вік? До того ж, слід врахувати: легше достойно жити, коли дитина знає, що батько загинув, захищаючи Вітчизну, виконуючи професійний обов’язок. А коли помер від передозування наркотиків, повіявся світ за очі, валяється п’яним? Як із таким багажем жити?

Нині в Україні є 13,5 млн. родин; із них – 6,8 млн. з дітьми; 2,3 млн. – неповні сім’ї (коли хтось один із батьків відсутній), 2 млн. молодих сімей – коли чоловікові й дружині ще не виповнилося 35 років, 396 тис. багатодітних сімей – коли в родині виховується троє та більше дітей. Також у нас є сім’ї, які опинилися в складних життєвих обставинах (зловживають алкоголем, наркотиками, безробітні, в яких діти мають особливі потреби тощо) – майже 58 тис.

Головне завдання держави – створити дієвий механізм підтримки сімей із дітьми, аби мотивувати сім’ю на народження дитини. Адже нація зі складною, тривожною демографічною проблемою не може мати майбутнього: населення ж України дедалі скорочується – нас нині 47,8 млн. Звернімо увагу, як змінився і соціальний портрет української сім’ї – статистична сім’я в нашій державі має 1-2 дитини, а ще не так давно вона традиційно була багатодітною!

Деякі статистичні дані просто насторожують: якщо на початку 90-х в Україні було 11% дітей, які народилися поза шлюбом, то нині таких 21% і така тенденція продовжується. Також до 2000 року у нас зростала кількість розлучень – на превеликий жаль, майже кожна друга сім’я розпадається. Вісім років тому тенденція пішла на спад, а з 2005-го знову суттєво пішла вверх. 70% розлучень припадає на сім’ї, які прожили разом до 15 років. Більше розлучаються в містах, хоча зростання кількості позашлюбних дітей – однакове на селі й у місті. Правда, з регіональними відмінностями: тільки 8% припадає на Західну Україну – тут досить сильні сімейні традиції, і понад 20% у Центрі та на Півдні. Те ж стосується розлучень: де традиції сильніші, там нижчий рівень.

І все ж, коли люди говорять про свої цінності, сім’я залишається стабільно найбільшою цінністю і необхідністю: родину люди ставлять вище здоров’я і матеріального добробуту – як у селах, так і в містах, незалежно від регіону проживання.

Дослідження Інституту розвитку сім’ї і молоді показують, що для молодих людей сім’я є надзвичайно важливою цінністю. Відбуваються зміни, трансформації в інституті сім’ї, але сім’я як інститут залишається найвагомішою у суспільстві. І як інститут, вона є надзвичайно необхідною для його розвитку та стабільності.

Важливо, щоб День батька набув і суспільного звучання. Рекомендуємо проводити у бібліотеках уроки батьківства, засідання клубу молодих татусів, організувати книжкову виставку «На цих книгах зростав мій татусь», родинні свята, проводити конкурси «Яку книжку я прочитав разом з батьком», бенефіс читача-тата, висаджувати певного дня дуби – символ мужності та довголіття.

Цією добіркою матеріалів ми позитивно відповідаємо на запитання чи потрібний в нашій країні День батька. Так, потрібний! Бібліотекарі можуть докласти неабияких зусиль, щоб це свято стало традицією і в Україні.


Батьківство: виховання по-християнському

Трибуна психолога


Люди зазвичай хочуть бачити в образі батька ті ж характеристики, які притаманні матерям: тобто піклування, годівля, догляд, пестощі, захист, виховання. І трагедія суспільства ось у чому: жінка, усвідомлюючи, що ці ролі вона може виконати й без участі чоловіка, частіше дедалі запитує себе: а навіщо власне потрібний чоловік?

Бог сформулював Закон творення сім’ї: «… тому залишить (відокремиться, відкріпиться фінансово, морально, територіально) людина батька свого і матір свою». Скрізь ми бачимо закономірність: для створення нового необхідно відділення, виділення, вивільнення, автономність, дорослість позиції, усвідомлення нового. І саме на батька в домі Бог поклав цю тонку, унікально чоловічу, психологічно надзвичайно важливу функцію обрізання духовної й емоційної «пуповини», що пов’язує дитину й матір.

Саме батько має тепер трансформувати дует повного злиття матері з дитиною в стійку збалансовану форму існування й розвитку сім’ї – трикутник. Таке відокремлення необхідне й воно повинне бути зроблене вчасно. А якщо воно не буде завершене в підлітковому періоді життя дитини, великий шанс суттєвого спотворення особистості, інфантильності, неуспіху у майбутньому шлюбі для дитини.

Саме батько вводить дитину в реальний світ, починає готувати до складної незалежної подорожі власним життям. Мати втілює любов, батько – закон. Якщо батько не дає закону своїй дитині, то дає вулиця, подвір’я, компанія (не завжди хороша), щось інше, заміщаючи цю роль батька, постачає їй систему життєвих цінностей.

Одна з найсильніших потреб людини – потреба у відчутті своєї приналежності: до суспільства, до соціальної групи, до родини. Лише батько по-справжньому дає дитині, підліткові почуття приналежності. А мати – безумовну любов. Вона завжди розуміє, завжди прощає, завжди на боці дитини.

А любов батька не всепрощаюча, а справедлива. Він оцінює її вчинки, тим самим даючи дитині орієнтири, систему стосунків, поглядів, цінностей. Батько прив’язує дитину до всієї цієї складної схеми, з якою вона зустрінеться в суспільстві.

У християнстві є такі основні виховні заповіді, на яких усе ґрунтується: «Шануй батька і матір свою», «син мудрий радує батька, а син дурний – прикрість для його матері…».

Заповідь подружжя: «Чоловіки, любіть своїх дружин і ставтеся до них, як до наймогутнішої посудини». І стосовно дітей: «Батьки, не дратуйте дітей ваших, аби вони не сумували». Це означає, що виховання не повинно бути жорстоко авторитарним, особистісні достоїнства дитини не повинні піддаватися сумніву. Єдине, що може бути засуджене, – це вчинки дитини.

У Біблії в багатьох місцях цілком конкретно написано, що дитина черпає свою впевненість саме зі стосунків із батьком. Саме батько повинен дати синові гарний приклад ставлення чоловіка до жінки.

Діти, котрі не отримали правильної системи цінностей, самостверджуються хибним шляхом.

Є медичні дослідження стосовно дітей обох статей, котрих неправильно любили їхні татусі й котрі не мали з ними міцних хороших стосунків. Таким дітям важко адаптуватися в соціумі. Вони не отримали достатньої кількості позитивних емоцій, які дозволяють їм рости над собою. Такий хлопчик може вирости або агресивним, або інфантильним. Інфантильний не вміє приймати рішення: не може вибрати професію, дружину правильно тощо. У дружині він шукає, передусім, матір й вибирає жінку сильну, домінуючу, опікуючу. Він навряд чи зробить кар’єру, бо боїться виявити ініціативу, прийняти вольове рішення. Він чекає вказівок.

В сучасному світі ролі батька і матері страшенно перекручені. Ви подивіться, що коїться: дитина розіб’є коліно, а втомлена, засмикана, падаюча з ніг після робочого дня мати ще й відшмагає. А вона повинна не лише замазати колінце зеленкою, а й утішити дитину і лише після того, як дитина одержала розраду матері, батько розставляє все по місцях. Він пояснює дитині, що маля само пішло ось туди та зробило ось те та впало.. Тому воно має про те пам’ятати та зробити висновки: як правильно себе поводити, аби наступного разу не розбити колінце. Ось вам правильний розгляд ситуації, але так само ця модель працює й у складних ситуаціях.

Але, звісно, чим більше часу проводять разом тато й дитина, тим більше дитина довіряє татові.

Коли мати намагається поєднувати функції любові й контролю, то часто діти стають агресивнішими стосовно неї. А якщо функції контролю здійснює тато, дитина менш агресивна стосовно матері. Вона розуміє справедливість цього контролю, вона від батька саме цього й чекає.

Важливо зміцнити особистість дитини, бо людина, невпевнена в собі, засмикана, не може виховати здорову дитину.


Феофанова А. Батьківство: виховання по-християнському: [Інтерв’ю з християнським психологом О. Тумановим, офіційним представником Асоціації християнських європейських психологів, президентом Асоціації християнських консультантів відносин допомоги в Україні] // Дзеркало тижня. – 2002. – 23 березня. – С.22.


«Повчання дітям» Володимира Мономаха


У Лаврентіївському списку «Повісті минулих літ» під 1096 роком вміщено кілька творів Володимира Мономаха, найпопулярнішим серед яких було «Повчання…».

«Повчання» написане князем у вельми поважному віці. Цей твір складається з трьох частин: вступу, власне повчання та автобіографічних відомостей. У короткому вступі автор повідомляє, що написав своє повчання не лише для власних дітей, а й для всіх громадян. Автор «Повчання» хоч був цілком світською людиною, але з дитинства дідом своїм Ярославом і матір’ю своєю із Мономахів був «у блага есті наставлений».

Наука Мономаха дітям – то наука істинного християнина, який повчав:

Найперше, задля Бога і душі своєї, страх майте Божий у серці своїм і милостиню чиніть щедру, бо се єсть начаток всякому добру… Не наслідуй лиходіїв, не завидуй тим, що творять беззаконня, бо лиходії винищені будуть, а ті, що надіються на Господа, заволодіють землею. Бо іще трохи – і не стане нечестивого, шукатиме він місця свого – і не знайде (його). А кроткії унаслідують землю (і) радуватимуться у тривалому мирі. Підстерігає грішний праведного і скрегоче на нього зубами своїми. Господь же посміюється над ним, бо бачить, що прийде день Його. Оружжя видобули нечестиві, натягли лука свого, (щоби) постріляти нижчого і вбогого, заколоти праведних серцем. Оружжя їх увійде в серце їх, і луки їх сокрушаться. Луччє єсть у праведника мале, аніж багатство беззаконників велике. Бо рамена грішників сокрушаться, а праведників укріплює Господь. Так що нечестиві погибнуть, а праведним Він чинить милосердя…

В такому ж дусі благочестя і благодійництва подає Володимир Мономах і практичні поради, залишаючи своїм нащадкам християнські настанови:

Якщо вам Бог зм’якшить серце, то сльози свої пролийте за гріхи, кажучи: «Яко ото блудницю, і розбійника, і митника Ти помилував єси, (Господи), так і нас, грішних, помилуй». І в церкві се дійте, і (спати) лягаючи. Не пропустіте ж ні одної ночі… Навіть і на коні їздячи, коли не буде у вас ні з ким діла (і) якщо інших молитов не умієте ви мовити, то «Господи, помилуй», благайте безперестану потай, – бо ся молитва єсть ліпша од усіх…

Усього ж паче – убогих не забувайте, але, наскільки є змога, по силі годуйте й подавайте сироті, і за вдовицю вступітесь самі, а не давайте сильним погубити людину. Ні правого, ні винного не вбивайте (і) не повелівайте вбити його; якщо хто буде достоїн (навіть) смерті, то не погубляйте ніякої душі християнської.

Далі Мономах навчає дітей не клястися поспішно ні Богом, ні хрестом; поклавши клятву – додержувати її; поважати єпископів, попів, ігуменів, не гордитися в серці чи в умі, шанувати старших як отця, а молодих як братів; навчає не лінуватися ні вдома, ні на війні; радить одвідати недужого і провести в останню путь мерця, а до кожної людини привітатися; шанувати свою жону, але над усе – страх Божий мати. Всі ці настанови – то вільний переказ читаного в Євангеліях та в інших Книгах Біблії; запозичені з авторитетних джерел елементи християнської доброчесності щораз підкріплюються й настановами, взятими з народної моралі, з власного досвіду.

В останній частині твору автор розповідає про різні випадки зі свого життя: як добровільно віддав Олегові Чернігівське князівство, боровся проти усобиць, здійснив 83 великих походи, уклав 19 мирних угод з половцями, відпустив багато полонених тощо.

«Повчання дітям» Володимира Мономаха може стати настільною книгою у вихованні сучасних дітей.


З «Листів до сина» Василя Стуса


В останні роки життя, поставлений владою в умови тотальних заборон, коли було заборонено пересилати додому не лише вірші, але й переклади, Василь Стус змушений був реалізуватись лише в епістолярному жанрі. І він перетворює форму звичайного буденного листа у симбіоз щоденної духовної автобіографії, що фіксувала як моменти його творчої реалізації, так і його роздуми, його розуміння світу і себе в цьому світі.

Іншими словами, своє осягнення і розуміння світу Василь Стус викладав у листах до єдино можливих (і єдино дозволених) адресатів – рідних.

«Дорослій, сину. Ти мусиш швидко доросліти. Убережися зараз од багатьох зваб (у Твої роки сто чортів починають лізти в душу – Ти їх жени геть, знай-бо: від того, як ти впораєшся з цим чортогонінням, багато в чому залежатиме Твоє життя). У Твоєму тілі, у душі Твоїй заговорять нові голоси – багато всіляких бажань нових. Треба бути готовому до цієї крутії – і триматися так, аби потім не було соромно, що не встояв, що піддався звабі і т.д. Якраз до цього Твого віку повторюю свій переклад пречудового вірша Редьярда Кіплінга (він теж писав вірша «Синові», хоч назвав його If)».


«Синові»

^ Редьярд Кіплінг

в перекладі Василя Стуса


Коли ти бережеш залізний спокій

всупір загальній паніці й клятьбі,

коли наперекір хулі жорстокій

між невірів ти віриш сам собі.

Коли ти вмієш ждати без утоми,

обмовлений, не станеш брехуном,

ошуканий, не піддаєшся злому,

і власним не хизуєшся добром.

Коли тебе не порабують мрії,

в кормигу дум твій дух себе не дасть,

коли ти знаєш, що за лицедії –

облуда щастя й машкара нещасть.

Коли ти годен правди пильнувати,

з якої вже зискують махлярі,

розбитий витвір знову доробляти,

хоча начиння геть уже старі.

Коли ти можеш всі свої надбання

поставити на кін, аби за мить

проциндрити без жалю й дорікання –

адже тебе поразка не страшить.

Коли змертвілі нерви, думи, тіло

ти можеш знову кидати у бій,

коли триматися немає сили

і тільки воля владно каже: стій!

Коли в юрбі шляхетності не губиш,

а бувши з королями – простоти,

коли ні враг, ні друг, котрого любиш,

нічим тобі не можуть дорікти.

Коли ти знаєш ціну щохвилини,

коли від неї геть усе береш,

тоді я певен: ти єси людина

і землю всю своєю назовеш.


«Ось так і треба жити. Отак і триматися, виборюючи з самого себе лінощів, бездіяльності, безінтересу і т.д. Учити жити – то високе мистецтво, якого чимало людей так і не навчилося, хоч прожили життя. Але тут і дивуватися ніяк: хто вчить жити? Люди, народившись, вважають, що жити вони вміють. Для багатьох це – прибільшувати свою власну порожнечу всякими набутками – давай купимо те чи те. Оце – і все життя: заслонити свою порожнечу громаддям машин, телевізорів і т.д. Але – це смішне вміння, це наївна спроба втекти од життя на луки задоволення.

Життя не є насолода. І не задоволення. Воно має свій насущний житній, із остюками, смисл. У тому насущникові – міра життя».


* * *

«Поразка – це не тільки біда. Це ще й благо, добро. Поразка мусить стимулювати на чергову перемогу – це логіка сильних (а Ти – мужчина!).

У поразці опускають руки – лише слабкі. Освіта потрібна людині не для іспиту і вступу до технікуму, а для неї самої. Ти повинен бути освіченою людиною. Освіта – це вид гігієни. Письмо з помилками – то як невмиті руки чи зуби. Бо теперішня людина – тільки освічена. Людина – це обов’язок, а не титул (народився – і вже людина). Людина твориться, самонароджується. Власне, хто Ти є поки що? Кавалок глини сирої, пластичної. Бери цей кавалок у обидві жмені і мни – доти, поки з нього не вийде щось тверде, окреслене, перем’яте. Уяви, що Бог, який творить людей, що Ти є сам. Ти є Бог. Отож, як Бог самого себе, мни свою глину в руках, поки не відчуєш під мозолями кремінь. Для цього в Тебе найкращий час – Творися ж!»


* * *

«За своєю душею треба стежити так само, як за тілом. Потрібен для душі свій душ, їй теж треба чистити зуби. Коли я був у Твоєму віці, то регулярно влаштовував собі сповідь: що ти зробив за місяць чи два доброго чи злого. І картав себе за недобре. І виробив був добру здатність – дбати про душу. Чиста, світла душа – то запорука людського здоров’я. І завжди приємно було згадати все, що ти зробив доброго. Бо тільки добро вводить нас у коло інших людей, робить їх братами, а не просто сусідами.

Так само – дбай про своїх друзів. Вони повинні бути чисті, добрі. Інших друзів – не треба. А добрі друзі допомагають рости і ставати кращим. Шукай таких друзів, які могли б нагадувати дядю або маму (обох їх я дуже шаную за людські якості). Ну, ось так сину. Пиши, як Тобі вчиться».


Стус В. Листи до сина. – Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2001. – 192с.


Листи до сина Василя Сухомлинського

Цих листів – 30. Пропонуємо кілька


Великий гуманіст Василь Сухомлинський цього разу обрав літературно-педагогічний жанр – батьківське повчання дітям – жанр давній і досить поширений у різних народів світу.


* * *

«Призначення – це маленький пагонець таланту, який перетворюється на міцне, могутнє дерево на благодатній ниві працелюбства.

Без любові до праці, без самовиховання цей маленький пагонець може засохнути».

* * *

«Добрий день, дорогий сину!

Отже, закінчився перший семестр. Дві п’ятірки і одна четвірка. На перший погляд, ніби все добре. І все ж таки запам’ятай слова Л. Толстого : «Брати треба вище за те місце, куди пливеш, інакше знесе течія».

^ Міцного тобі здоров’я. Обіймаю, цілую.

Твій батько».

* * *

«Доброго дня, дорогий сину!

Ти просиш поради, як заощадливо і розумно використовувати час. Я дам тобі кілька порад зі свого досвіду.

Найголовніше, це створити резерв часу. Невміння слухати лекції призводять до «пожежних» днів, коли під час заліків спиш 2-3 години на добу. Учись думати над конспектом уже на лекції.

Читай щодня не менше 10-15 сторінок науково-популярної літератури. Все, що ти читаєш, – це інтелектуальний фонд твого навчання.

Починай робочий день рано-вранці. Вставай о 5.30, зроби зарядку, випий чашку молока з булочкою, починай роботу до 6-ї ранку.

Півтори години вранішньої розумової праці – перед лекціями – це золотий час. Все, що мені вдалося зробити, я зробив уранці. Протягом 30 років я починав свій робочий день з 5-ї ранку. 30 книжок з педагогіки і більше 300 інших наукових праць – все це написано з 5-ї до 8-ї ранку. Продумай свій денний режим, щоб за дві години до 12-ї заснути.

^ Починай розумову працю зі слова треба. Поступово перетворюй його на хочу.

Навчись не читати, а тільки переглядати те, що тобі добре відоме. Якщо є можливість, працюй у читальній залі, а не в кімнаті студентського гуртожитку.

Зумій позбутися поганих звичок. Маю на увазі ось що: перед початком роботи не сиди без діла 15-20 хвилин; без потреби не гортай книгу, яку зарання знаєш, що не будеш читати; прокинувшись, не лежи в постелі 15 хвилин та ін.

^ Не припиняй розумову працю ніколи. Влітку дружи з книжкою. Кожен день має тебе збагачувати інтелектуальними цінностями.

Бажаю тобі міцного здоров’я, доброго настрою.

Твій батько».


Виховуй у собі людську душу і сердечні стосунки з людьми: Листи до сина В. Сухомлинського // Освіта України. – 2004. – 19 березня. – С. 6.


«Зіркові» татусі


Ігор Кондратюк – немає в Україні, мабуть, такої людини яка б його не знала. Саме він перетворив Караоке, яке він вів майже 10 років, у всенародне захоплення – завдяки йому заспівала практично вся Україна.

Ігор Кондратюк – батько 3-х дітей: Сергія, Данила та Полінки. Старшому Сергію 21 рік, молодшому Данилі 10 років, доньці – 3 рочки.

Родина полюбляє подорожувати, активно проводити відпустки.

Маленька донечка весь час щось вигадує. Відтепер тато – Ведмідь, мама – Лисичка, а Полінка… Дельфін. А брати – бобри! Як у тому вірші з книжки видавництва «Аба-ба-га-ла-ма-га» про братів-бобрів – дуже добрих. Полінка мріє про рожевого дельфіна. Але їх ніде немає! Голубі є, сіренькі є, а от рожевих немає! Тому родина в пошуці…


Игорь Кондратюк: «Ищу розового дельфина!:[Интервью] // Мир семьи. – 2007. – № 11. – С. 120-122.


Віталій Кличко з дружиною мріяли про народження трьох дітей – мрії збуваються! В цій родині зростають в любові Єгор, Ліза та маленький Максим.

На запитання чи підуть хлопчаки шляхом тата, Віталій відповів, що, як батько, не бажав би їм бути боксерами й займатися цим видом спорту професійно, бо це дуже черствий кусень хліба. Старший Єгор займається таеквондо. Для Віталія входження у великий спорт теж починалось зі східних єдиноборств.

Чи строгий тато Віталій? Присутність батька в родині при вихованні хлопця необхідна, бо потрібний приклад для наслідування. Якщо мама все дозволяє, то тато може заборонити, проконтролювати, «построїти». Хоча намагається виховувати переконанням. З донькою Лізою – все інакше, бо це ж – дівчинка, хоча часом буває такою задирикою.

Віталій був присутній при народженні синів і вважає це найсильнішим з почуттів. Радить кожному батькові бути присутнім при народженні дитини. Це відразу змінює ставлення до дітей, дружини, вносить щось нове в сімейні взаємовідносини.


Счастливый папа Виталий Кличко // Мир семьи. – 2005. – № 5. –С. 83-87.


Олександр Пономарьов – співак, автор пісень і просто гарний тато двох дівчаток Жені й Зої. Так сталося, що з дружиною Оленою Мозговою Олександр розлучився, але доньки живуть разом з татом. Вони – перші слухачки всіх пісень тата, полюбляють і англомовні, і українські пісні – «Грім», «Зіроньку». Уроки дівчата вчать самі, ще вони навчаються в київській Академії мистецтв на акторському відділенні. Задачки вирішують самі, а що стосується гри на фортепіано, то тато завжди допоможе.

Коли діти були маленькими, тато міг і серед ночі встати, і убаюкати, і памперси поміняти – все це було звичним ділом.

На запитання чи слухають доньки тата, Олександр відповів, що намагається бути строгим, та дівчатка знають як «підкупити» тата: обняли, поцілували – і тато відразу забув про виховання. Єдине, чого боїться тато Олександр – так це літати літаком.


Александр Пономарев: «Стараюсь быть строгим, но дочки знают, как меня «купить» // Мир семьи. – 2005. – № 7 - 8. – С. 80 - 82.


Богдан Бенюк – не просто улюблений актор і народний артист України, лауреат Державної премії України ім. О. Довженка, лауреат Національної премії України ім. Т.Шевченка 2008 р. (за виставу «Про мишей та людей» Дж. Стейнбека театральної компанії «Бенюк і Хостікоєв»), голова Федерації хворих на цукровий діабет. Він тепер політичний пропагандист – один із лідерів Всеукраїнського об’єднання «Свобода» (Олега Тягнибока).

Одним рядком: народився 25 травня 1957 р., закінчив Театральний інститут ім. І. Карпенка-Карого, працював у ТЮГі, з 1980 р. – артист Театру ім. І .Франка. Улюблений артист (він же друг, він же кум) – Анатолій Хостікоєв. Особливі прикмети: невгамовна енергія та неабияке почуття гумору.

А ще Богдан Бенюк, і це головне, він – батько трьох дітей – Лесі, Мар’яни та маленького Богдана. Своїх рідних батько намагається ховати від допитливих очей журналістської братії. Народження Богданчика вважає Божим даром, різниця між дівчатками і сином майже 20 років. Спочатку сина хотіли назвати Гордієм, так випадало по церковному календарю. Але всі почали називати його Богданом, тому і записали в метрику Богдан-Гордій.

Перша дівчинка в цій родині з’явилася на світ, коли батьки були ще студентами, друга – після закінчення інституту. Досить важко приходилось молодій родині: постійні зйомки, нестача грошей… Та завдяки мудрості дружини Уляни родина мужньо перенесла труднощі того періоду. З майбутньою дружиною Богдан познайомився ще в дитячому садку, вчився з нею в одному класі. В шість років він її поцілував і, як порядний чоловік, повинен був з нею одружитися, що він і зробив в студентські роки.

Найголовніша з останніх подій родини Бенюків – народження внука Северина. «Коли народився внук, ти розумієш, що це настає новий етап в твоєму житті. Тому що продовження твого роду – це великий дар Божий», – саме так сказав дідусь Богдан.

Богдан Бенюк очолює Федерацію хворих на цукровий діабет. Коли журналісти його питають чи він не хворий, то він відповідає: «Я вже давно хворий, бо коли ти бачиш горе людське, то проходити повз нього – це гріх. Аби ви бачили очі тих діток, які мають страшні хвороби!».

Про несподіване багатство каже, що ніколи б його не витратив на себе.


Бенюк Марьяна. Расскажу о папе // Вавілон. – 1992. – № 5-6. – С.16-17.

Добрый Бень! : [Интервью с актером] // Лиза. – 2004. – № 33. – С. 46-47.


Які ж є тата?

Психологічна характеристика


А які ж є тата? Як і мами – різні. На перший погляд ніби й немає особливих відмінностей батьків від матерів. Однак, з психологічного погляду у відмінностях тата від мами має про­глядатися чоловічий відтінок. Виділяють різні варіанти типів батьків, які так чи інакше впливають на розвиток дитини.

«Тато-мама». Для нього характерна материнська турбо­тливість. Він усі функції мами бере на себе. Якщо все ладиться, то такий тато виявляє турботу, ніжність, доброту. Коли ж не вдається домогтися злагоди в спілкуванні з дитиною, батько виявляє роздратованість, нестриманість, запальність. Тому ди­тина весь час перебуває під своєрідним пресом мінливого на­строю батька.

«Мама-тато». Нагадує особливості дій попереднього типу, є певним його різновидом. Головна турбота в «мами-тата» – яко­мога краще догодити дитині. А це призводить до того, що дитина сидить у нього не лише на шиї, а й на голові. Такий «мама-тато» несе весь тягар відповідальності на собі і намагається поводитися з дитиною надто обережно: їй усе дозволено, немає ніяких за­борон, бере гору тенденція всепрощення. Подібна м’якість часто стає шкідливою у вихованні дитини. Не варто забувати народну Мудрість: «Якщо хочете виховати в особі дитини домашнього дес­пота, дозвольте їй робити все, чого вона забажає».

«Карабас-Барабас». Тато-опудало, страховище, якого в сім’ї всі мають боятися. Змій, жорстокий, схильний тримати дітей у міцних руках. Побоювання батька змушує членів родини, й передусім дітей, постійно перебувати в напруженому стані, очікувати на покарання. У такій родині діти перебувають у своєрідній психологічній клітці. А це може призвести до про­яву в дитини ненависті до батька, своєрідного вибуху-протесту, продукти якого можуть обпалити й самого Карабаса, поро­дити родинну трагедію. У результаті таких дій тата діти нерідко вириваються з клітки й залишають родинне гніздо, бо воно для них виявилося колючим, жорстоким і непривітним.

Близький до типу тата «Карабаса-Барабаса» є тато «Міцний горішок». Він виявляє жорстокість, необґрунтований автори­таризм, ніколи не схильний до будь-якого компромісу. Його принцип – непорушність у своїх намірах і діях.

Стрибунець-бабка. Це тип тата, який живе в родині, але не відчуває себе поки що батьком. Для нього дитина є лише го­стем, про якого має турбуватися тільки мама. Дитині він може подарувати якусь частину часу, іграшку. Його життя має бути позбавлене будь-яких турбот, як це було до появи дитини. Адже для нього ідеал життя – залишатися вільним, без дітей і зай­вих клопотів. Такому "стрибунцю" неприємні проблеми дити­ни, будь-яке спілкування з нею. З часом такий тип тата пере­творюється на особу, яка перебуває в сім’ї у статусі квартиран­та. А дитині потрібен тато щодня, постійно, а не в ролі випадко­вого гостя. Згодом такий тато або сам полишає родину, або ро­дина психологічно витісняє його.

«Добрий молодець». «Хлопець-друзяка». Цей тато виявляє себе не просто татом для своєї дитини, а схильний грати роль брата, товариша. Він здатний до спілкування із сусідами, знайо­мими, співробітниками, але йому бракує часу на систематичне спілкування з дитиною. Таке ставлення чоловіка до своєї дити­ни дратує дружину, й вона нерідко ремствує. Дитина живе в атмосфері сімейних конфліктів, залишається в ізоляції, відчу­ває психологічний дискомфорт. Часто такий тато втягує дити­ну в конфлікт, а ще частіше – залишає родину.

«Ні риба, ні м'ясо». «Під каблуком»­­. Представник цього типу не вирізняється як тато. Скоріше це манекен. Він не має власного голосу в родині, може лише підспівувати в цьому сімей­ному хорі, де диригує й виконує сольні партії його дружина. Такий матріархат, у гіршому розумінні цього слова, створює несприятливий соціальний клімат у сім’ї. Ще гірше, коли мама перетягує на свій бік дитину й вони дуетом виконують партію. Тато боїться залучити дитину до стримання авторитаризму ма­ми, аби не зіпсувати стосунки з дружиною. Дитині в такій си­туації доводиться тяжко.


^ То який же тато потрібен дитині? Передусім – найкращий: добрий, справедливий, розумний, сильний, хоробрий, працьо­витий, турботливий. А головне – любимий, авторитетний.

Ми зупинилися лише на деяких типах батька. Ко­жен має певним чином зіставляти себе з означеними вище ти­пами й робити ті чи інші висновки на користь своїх дітей.


Кузьмінський А. І., Омеляненко В .Л. Педагогіка родинного виховання. – К. : Знання, 2006. – С.105-110.


Найкращі в світі батьки і діти

Творча гра


Бібліотекар об’єднує дітей у пари. Одна дитина з пари обмірковує й записує на аркуші паперу чесноти найкращих у світі батьків, а друга – чесноти найкращих у світі дітей.

Потім усі «батьки» збираються в одну групу, а усі «діти» – у другу. Обидві групи мають обговорити свої списки чеснот і скласти загальний список.

Представники кожної групи читають уголос результати обговорень.

Після цього всі діти відповідають на запитання бібліотекаря:

Чи хотіли б ви бути найкращими у світі дітьми? Що для цього необхідно зробити?

Чи хотіли б ви бути найкращими у світі батьками? Як готувати себе до майбутнього доброго батьківства?

Чи можуть найкращі у світі батьки не мати найкращих у світі дітей і навпаки?

Що говорить за людину – її слова чи вчинки?


Після проведення цієї творчої гри можна запропонувати дітям написати твір на тему: «Якби я був(ла) найкращим у світі сином (донькою), я б зробив(ла)…»


Твори дітей можна використати під час проведення родинного свята.


Для моїх рідних

Творча гра


Попросіть юних читачів записати на аркуші паперу імена всіх членів своєї родини, залишивши місце між ними. Під кожним ім’ям діти мають записати як мінімум чотири речі, що любить той або інший член їхньої родини.

Потім попросіть читачів на іншому чистому аркуші знову записати імена всіх членів своєї родини. Використовуючи свій перший список, діти повинні написати біля імен своїх близьких те, що вони (діти) могли б зробити, щоб доставити своїм рідним радість і задоволення.

У такий спосіб утвориться своєрідний «план любові» для родини юного читача. Попросіть дітей, не зволікаючи, приступити до виконання свого плану. Під час роботи над цим завданням учні мають відзначити в плані виконані пункти.

Через деякий час обговоріть з дітьми, що змінилося у їхніх родинах, коли вони стали виконувати свій «план любові», які завдання було виконати найскладніше і чи вистачало сил спонукати себе на деякі вчинки.


Вислови за темою


^ Батькова заповідь – сторож життя твого,

Стережи, сину мій, заповідь батька свого,

І не відкидай науки матері своєї!

Прив’яжи їх на шиї своїй!

Вона буде провадити тебе у ході,

Стерегти тебе, коли будеш лежати.

А пробудишся – мовити буде до тебе.

Книга Приповістей Соломонових 6:20-22


^ Син мудрий – потіха для батька,

А син нерозумний – то смуток для неньки його.

Книга Приповістей Соломонових 10:1


Хто закон береже, розумний той син,

А хто водиться з гультяями, засоромлює батька свого.

Книга Приповістей Соломонових 28:7