Реферат: Ббк 9(4укр)301я73 Г64 Адміністративна відповідальність (загальні положення та правопорушен­ня у сфері обігу наркотиків)

ББКб7.9(4УКР)301я73 Г64

Адміністративна відповідальність (загальні положення та правопорушен­ня у сфері обігу наркотиків): Навчальний посібник / За заг. ред. доктора юри­дичних наук, професора І.П. Голосніченка. — К.: КІВС, 2003. —112с.

Автори: д-р юрид. наук, проф. І.П. Голосніченко - гл.1, 2, 3; канд. юрид. наук Н.І. Золотарьова - §2 гл.4, гл.5; ад'юнкт Д.О. Штанько - § 1 гл.4.

Рецензенти:

Орзіх М.П. — академік АПН України, доктор юридичних наук, профе­сор;

Додін Є.В. — Заслужений діяч науки і техніки України, доктор юридич­них наук, професор.

У навчальному посібнику розглядається поняття ад­міністративної відповідальності, наводяться відомості про склад адміністративного проступку, адміністра­тивні стягнення, порядок їх накладення, характеристи­ку адміністративних проступків, що посягають на відно­сини у сфері обігу наркотичних засобів та психотроп­них речовин і порядок провадження у справах про адміністративні правопорушення. Конспективне змістовне тлумачення зазначених питань здійснюється з урахуванням положень Конституції та чинного зако­нодавства України станом на 1 серпня 2002 року, а та­кож окремих положень концепцій адміністративної ре­форми в Україні та реформи адміністративного права України. Призначений допомогти курсантам, слухачам і студентам юридичних вищих навчальних закладів і факультетів, працівникам правоохоронних органів в оволодінні навчальною дисципліною "Адміністратив­на відповідальність".

' Автори, 2003 © КІВС. 2003

ЗМІСТ

Вступ .................................................„....•...."."..—"""...."•".""•"•"""—"•"""•4

Глава 1. Поняття адміністративної відповідальності .......................———.—.—.—.—.."."—.—.—————.."———— 6

§1. Поняття адміністративної

відповідальності та її особливості................................................................. 6

§2. Адміністративний проступок як підстава адміністративної відповідальності............................................. 8

Глава 2. Адміністративні стягнення ...——.——...————.——————.—— 17

§1. Класифікація адміністративних стягнень.............................................. 17

§2. Види адміністративних стягнень............................................................ 18

§3. Порядок накладення адміністративних стягнень.................................. 24

Глава 3. Проблеми адміністративної відповідальності юридичних осіб ——..—..———.————————"———— 26

Глава 4. Адміністративні правопорушення,

що посягають на відносини у сфері обігу

наркотичних засобів та психотропних речовин ——.".———.——.———— ЗО

§1. Загальна характеристика наркотичних

засобів та психотропних речовин як

предметів адміністративних правопорушень ............................................. ЗО

§2. Юридична характеристика

адміністративних проступків,

що посягають на відносини у сфері обігу

наркотичних засобів та психотропних речовин......................................... 36

^ Глава 5. Провадження у справах про

адміністративні правопорушення, що

посягають на відносини у сфері обігу

наркотичних засобів та

психотропних речовин —...——.——.""——.—.—"—..——————————— 58

§1. Порушення справи про

адміністративний проступок ..................................................."••••."•"."•—• 58

§2. Попереднє адміністративне

розслідування проступків ................................................•••••••"••••.•••"•••••".•• 70

§3. Розгляд справ та винесення постанов ..................................................... 89

§4. Перегляд та виконання постанов у справах про адміністративні правопорушення....................................... 97

Висновки.................,..........................................""—."""""."—"—"—""—" 107

ВСТУП

Посібник присвячений розгляду питань адміністративної відповідальності в Україні. Студенти вищих закладів освіти юридичного профілю вивчають навчальну дисципліну "Адміністративна відповідальність". Слід зазначити, що навчальні плани цих навчальних закладів мають стислу кількість годин для вивчення означеної дисципліни, тому викладачам при складанні тематичних планів курсу, що читається із даної дисципліни, доводиться обмежуватись вивченням лише основних тем і всі інші теми студенти вивчають самостійно по Кодексу України про адміністративні правопорушення. Тому в посібнику розглядаються, насамперед, теми, що стосуються поняття адміністративної відповідальності, складу адміністративного проступку, поняття адміністра­тивних стягнень та їх видів, порядку накладення адміністративних стягнень.

Розглянуті також адміністративні проступки, що посягають на відноси­ни обігу наркотичних засобів та психотропних речовин.

Вхід України у світове співтовариство, відкриття "залізної завіси" та співро­бітництво із зарубіжними країнами, особливо країнами Близького Сходу, крім того, що дало позитивні наслідки для демократизації суспільних про­цесів, водночас негативно вплинуло на стан наркотичної ситуації у нашій державі. Як свідчать статистичні дані МВС України, протиправний обіг нар­котичних засобів та психотропних речовин, набуваючи все більш значних масштабів, стає досить суттєвим негативним соціальним явищем. Збільшуєть­ся кількість осіб, хворих на наркоманію або зловживаючих наркотичними засобами та психотропними речовинами. Якщо в 1980 році на обліку пере­бувало 4,3 тис. осіб, які зловживали наркотиками, то в 1990 році їх було вже 22.5 тис, в 1999 році - 86,6 тис, а в 2001 році -107,12 тис. осіб. Зростає кількість злочинів та інших правопорушень, пов'язаних з обігом наркотичних засобів та психотропних речовин. Саме це викликало занепокоєння Уряду України, який в Концепції реалізації державної політики у сфері боротьби з незакон­ним обігом наркотичних засобів" та психотропних речовин і прекурсорів на 2002-2010 роки окреслив заходи щодо боротьби з розповсюдженням нарко­мани'. Зростання кількості правопорушень у цій сфері пояснюється не тільки вказаним вище, але І багатьма іншими факторами. Це, передовсім, нечіткість правового регулювання відносин, пов'язаних з обігом наркотичних засобів та психотропних речовин та Їх правової охорони. Для посилення боротьби з наркоманією потрібна своєчасність прийняття різних законів та підзаконних актів. В Їх системі особливе місце посідають кримінальне- та адміністратив­но-правові акти. До цього часу не прийняті новий Кримінальний процесуаль­ний кодекс України, а також Кодекс України про адміністративні проступки. Дослідження показує, що саме останній нормативний акт потребує суттєвої переробки, адже окремі його положення не відповідають Конституції Украї­ни. Щоправда, боротьба з незаконним виробництвом, зберіганням, придбан­ням, збутом та Іншими суспільне небезпечними діяннями, пов'язаними з нар­котичними засобами та психотропними речовинами, здійснюється в межах кримінального та кримінально-процесуального законодавства. Однак адмін­істративно-правовий аспект цієї боротьби також має важливе значення, адже з допомогою адміністративно-лравових, у тому числі й адмшістративно-про-

цесуальних заходів, здійснюється профілактика злочинності у сфері обігу нар­котичних засобів та психотропних речовин, а також притягнення до відпов­ідальності за менш значні порушення правил обігу цих засобів.

Адміністративно-правова боротьба з такими негативними явищами, як не­законний обіг наркотичних засобів та психотропних речовин має організацій­ний і правоохоронний напрямки. Робота присвячена саме проблемі правоохо­ронній, де важливе значення мають процесуальні аспекти діяльності суб'єктів адміністративної юрисдикції. Для посилення адміністративно-правової бороть­би з проявами незаконного обігу наркотичних засобів та психотропних речо­вин, запобігання незаконному притягненню особи до адміністративної відпові­дальності має значення вдосконалення адміністративно-деліктного як матері­ального, так і процесуального законодавства та практики його застосування. Науковій розробці означених проблем у юридичній літературі не надавалося значної уваги. Ця проблема досліджувалась лише фрагментарне.

Незважаючи на значну кількість наукових досліджень, достатню кількість публікацій з питань адміністративної відповідальності взагалі й адмініст­ративного процесу, зокрема, продовжує залишатися багато проблемних, дискусійних, а також нєдосдіджених питань. Особливо це відчувається в процесі реформування адміністративного права, як однієї із провідних га­лузей українського права, де інститут адміністративної відповідальності й провадження у справах про адміністративні правопорушення займає важ­ливе місце. Залишаються недослідженими особливості адміністративної відповідальності за проступки, що посягають на відносини, врегульовані правилами обігу наркотичних засобів та психотропних речовин.

Адміністративно-процесуальні відносини провадження у справах про незаконний обіг наркотичних засобів та психотропних речовин необхідно реформувати або заново врегулювати нормами адміністративно-деліктно­го процесуального права, з урахуванням їх обумовленості нормами матері­ального адміністративного права.

Сформульовані та викладені в посібнику положення, узагальнення, вис­новки і рекомендації мають як загальнотеоретичне, так і прикладне значення для науки адміністративного права і практики застосування його норм, ос­кільки розширюють та поглиблюють розуміння адміністративної відпові­дальності та адміністративного процесу в цілому, особливостей провадження в справах про адміністративні правопорушення у сфері обігу наркотичних засобів та психотропних речовин зокрема.

Теоретичне значення підготовленого посібника полягає в тому, що зроб­лені в ньому висновки та пропозиції можуть вважатися певним внеском у теорію адміністративного права. Особливо це стосується вирішення таких важливих проблем, як розширення видів суб'єктів адміністративного про­ступку, введення поняття попереднього адміністративного розслідування в справах про незаконний обіг наркотичних засобів та психотропних речо­вин, розкриття його змісту тощо.

У посібнику також сформульовані практичні рекомендації, у тому числі пропозиції законодавчого характеру, спрямовані на підвищення ефектив­ності діяльності правоохоронних органів у боротьбі з незаконним обігом наркотичних засобів та психотропних речовин.

^ ГЛАВА 1. ПОНЯТТЯ АДМІШСТРА ТИВНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

§1. Поняття адміністративної відповідальності та її особливості

Як уже зазначалося у вступі, адміністративна відповідальність — це інсти­тут адміністративного права, притаманний цій галузі права країн Східної Європи. Законодавство країн Заходу під адміністративною відповідальні­стю передбачає дещо інші відносини ніж, наприклад, законодавство Украї­ни.

У західних країнах відповідальність по адміністративному праву є відпо­відальністю органів державного управління перед громадянами, такий підхід до цього правового інституту в нашій країні вченими ще тільки розроб­ляється. Адміністративна відповідальність відповідно до українського зако­нодавства - це відповідальність за вчинення адміністративного проступку. Поряд з цим, за законодавством країн Заходу, аналогічні діяння обіймають­ся поняттям кримінального правопорушення, в якому виділяються проступ­ки, що не тягнуть за собою певних наслідків, скажімо, судимості та інших негативних явищ, як там вважають - не зневажають суспільство. •

Але в країнах Східної Європи законодавство ішло іншим шляхом. Серед правопорушень воно виділяє злочини і адміністративні правопорушення і, отже. окремо відповідальність кримінальну і адміністративну.

Адміністративна відповідальність у вузькому розумінні означає засто­сування, реалізацію адміністративного стягнення. Такий підхід є об'єктив­ним у визначенні адміністративної відповідальності. Це обов'язок особи відповідати перед державою в особі її органу за вчинене протиправне діян­ня в межах встановленого законом стягнення. Адміністративна відпові­дальність характеризується негативною реакцією держави на протиправні прояви окремих фізичних осіб шляхом установлення відповідних правил, заборон і адекватних їх порушенням санкцій відносно порушників. Адміні­стративна відповідальність має всі ознаки юридичної відповідальності, бо є різновидом останньої.

Це, з одного боку, державний примус, міра стягнення за винне вчинене правопорушення, з іншого — обов'язок винного нести негативні для нього наслідки.

Особливості адміністративної відповідальність проявляються в такому:

1. Підставою для її настання є адміністративний проступок.

2. Вона реалізується в умовах неслужбової підлеглості.

3. Велика кількість органів, що накладають стягнення. ^

4. Порядок закладання адміністративних стягнень визначається норма­ми адміністративного права.

Відповідальність може наставати тільки в тому випадку, коли це перед­бачено нормою права.

Наявність норми і органу, що ЇЇ застосовує це лише передумова, але вони не достатні для накладення стягнення, для притягнення до адміністративної відповідальності обов'язковою підставою є адміністративний проступок. » Таким чином, адміністративна відповідальність — це різновид юридич­ної відповідальності, що являє собою систему адміністративних правовідно­

син, які пов'язані з вчиненням проступку — порушенням встановленим суб'єктом правотворчої діяльності заборон, і застосування адекватних по­рушенням санкцій відносно правопорушників.

Систему національного законодавства України, що регулює адміністра­тивну відповідальність, складають Кодекс України про адміністративні пра­вопорушення, Митний Кодекс, Закон України "Про державну податкову службу", а також інші нормативно-правові акти, що видаються органами державної влади.

Кодекс України про адміністративні правопорушення (КпАП) створю­вався в умовах прийнятих в 1980 році Основ законодавства Союзу РСР і союзних республік про адміністративні правопорушення. Норми цих основ повністю увійшли в кожен КпАП союзної на той час республіки. Ці норми діють і дотепер. Таким чином можна сказати, що кодекси про адміністра­тивні правопорушення різних країн СНД значною мірою подібні один до одного, а в деяких частинах і ідентичні.

КпАП України, прийнятий дев'ятою сесією Верховної Ради республіки десятого скликання 7 грудня 1984 року та введений в дію 1 червня 1985 року, складався на той час із 330 статей, обійнятих п'ятьма розділами: 1) Загальні положення; 2) Адміністративні правопорушення І адміністративна відпові­дальність (загальна і особлива частини); 3) Органи, уповноважені розгляда­ти справи про адміністративні правопорушення; 4) Провадження в справах про адміністративні правопорушення; 5) Виконання постанов про накла­дання адміністративних стягнень.

В Особливій частиш перераховані і визначені склади адміністративних правопорушень. Вони згруповані по главах:

Гл.5. Адміністративні правопорушення в галузі охорони праці і здоро­в'я населення.

Гл.6. Адміністративні правопорушення, що посягають на власність. Гл.7. Адміністративні правопорушення в галузі охорони природи, ви­користання природних ресурсів, охорони пам'яток історії та культури.

Гл.8. Адміністративні правопорушення в промисловості та в галузі ви­користання електричної і теплової енергії.

Гл.9. Адміністративні правопорушення у сільському господарстві, по­рушення ветеринарно-санітарних правил.

Гл.10. Адміністративні правопорушення на транспорті, в галузі шляхо­вого господарства і зв'язку.

Гл.11. Адміністративні правопорушення в галузі житлових прав грома­дян, житлово-комунального господарства та благоустрою.

Гл.12. Адміністративні правопорушення в галузі торгівлі, громадського харчування, сфері послуг, в галузі фінансів і підприємницької діяльності.

Гл.13. Адміністративні правопорушення в галузі стандартизації, якості продукції, метрології та сертифікації.

Гл.14. Адміністративні правопорушення, що посягають на громадський порядок і громадську безпеку.

Гл.15. Адміністративні правопорушення, що посягають на встановлений

порядок управління.

Як уже зазначалось, поряд з КпАП діють також інші закони прямої дії.

що мають норми, які встановлюють адміністративну відповідальність. Ко­лись адміністративна відповідальність встановлювалась також постанова­ми місцевих рад та Їх виконкомів, так ст. 5 КпАП України встановлювала, що обласні, міські і районні ради мають право приймати рішення, що перед­бачають адміністративну відповідальність, але тільки з питань боротьби зі стихійним лихом і епідеміями. Однак після прийняття Конституції ця стат­тя перестала бути конституційною, адже в статті 22 Конституції України записано, що лише законами визначаються діяння, які є адміністративними правопорушеннями. Тому Верховна Рада України прийняла нову редакцію статті 5 КпАП України, позбавивши ради І їх виконкоми права встановлю­вати адміністративну відповідальність.

§2. Адміністративний проступок як підстава адміністративної відповідальності

До відповідного періоду, а саме до 1980 року, не було законом закріпле­но повного поняття адміністративного проступку. Як уже зазначалося, в 1980 році були прийняті Основи Законодавства Союзу РСР і союзних рес­публік про адміністративні правопорушення. В ст. 7 цього нормативного акту визначене законодавцем поняття адміністративного правопорушення. Потім воно без змін було перенесено в КпАП союзних республік.

Стаття 9 КпАП України визначає: "адміністративним правопорушен­ням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на державний або громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законодавством передбачено адміністративну відповідальність".

Таким чином у ст. 9 КпАП України дається поняття адміністративного правопорушення, розглядається його зміст та юридична природа, соціальна суть, а отже визначаються такі ознаки, як протиправність, карність, винність, об'єкт посягання.

Згідно зі ст.9 юридичною ознакою адміністративного правопорушення є те, що за вчинення саме такого діяння, яке передбачене в Особливій частині КпАП України, настає адміністративна відповідальність.

Також друга частина цієї статті підкреслює, що до адміністративної відпо­відальності не можуть бути притягнуті особи, котрі вчинили діяння, які мають ознаки злочину. Однак, щонедавно практика йшла по такому шляху, коли за незначні злочини, як це було показано в ст. 51 Кримінального кодек­су України, ст. Т Кримінально-процесуального кодексу України, особи мог­ли бути притягнуті до адміністративної відповідальності. У Кримінально­му кодексі України від 5 квітня 2001 року звільнення від кримінальної відпо­відальності із застосуванням заходів адміністративного стягнення не передбачено.

Конкретні склади адміністративних правопорушень містяться в ст.ст.41-212 Особливої частини КпАП України, в яких описується протиправна пове­дінка, яка включає об'єктивні і суб'єктивні ознаки, об'єкти І суб'єкти право­порушень.

Залежно від обставин правопорушення може бути віднесено до злочину або до адміністративного правопорушення. Серед кваліфікаційних ознак -

злісність правопорушення, ступінь завданої шкоди, ціна незаконної угоди, „форма поведінки (активна або пасивна), мета порушення загальнообов'яз­кового правила, мотиви і спосіб вчинення правопорушення.

Поведінка, що не охоплюється заборонами, які є в гіпотезах статей Особ­ливої частини КпАП України, не може мати юридичного значення з питань адміністративної відповідальності.

Законодавець урівняв поняття проступку і правопорушення як підстав для застосування адміністративної відповідальності. Раніше вважалось, що адміністративні правопорушення посягають на юридичні норми і відноси­ни в організаційно-управлінській діяльності, а адміністративний просту­пок - на загальнообов'язкові правила, за порушення (невиконання) яких настає адміністративна відповідальність. Поняття адміністративного пра­вопорушення таким чином пов'язувалось з поняттям відповідальності в дер­жавному управлінні, а це дозволило зробити висновок про те, що правопо­рушення будь-якого виду (злочин, дисциплінарний або адміністративний проступок) є адміністративним, а не якимось іншим, і тягне адміністратив­ну, а не відповідно, кримінальну, дисциплінарну, цивільно-правову та іншу відповідальність.

Але ж не виключається і зараз, що в результаті адміністративного право­порушення може настати і цивільно-правова відповідальність, І дисциплі­нарна.

Ототожнювання понять адміністративного правопорушення і адмініст­ративного проступку означає і те, що адміністративна відповідальність може настати за порушення загальнообов'язкових правил, що регулюються нормами різних галузей права, але таких, що охоплюються адміністратив­ними санкціями, які містяться в статтях Особливої частини розділу II КпАП.

Для характеристики соціальної сутності адміністративного правопору­шення має значення вказівка на те, що це дія, яка посягає на певний правовий об'єкт. Таким об'єктом є загальнообов'язкове правило, урегульоване або охоронюване, суспільні відносини, права або свободи громадян.

Протиправність адміністративного правопорушення визначається його забороною законом, бо така дія може нанести шкоду охоронюваним право­відносинам. Протиправність виділяє адміністративне правопорушення се­ред інших порушень норм права, за які законодавець не встановив заборо­ни.

Законодавець встановив відповідальність за те чи Інше діяння. Якщо за діяння не встановлено відповідного покарання, воно не є адміністративним правопорушенням.

Важливою ознакою є шкідливість адміністративного правопорушення для суспільних відносин. Ця ознака є суттєвою, оскільки тільки діяння, що є шкідли­вими, законодавець закріпив в Особливій частині другого розділу КпАП. Ці діяння не є суспільне небезпечними. Саме з позицій суспільної небезпечності законодавець провадить межу між цими правопорушеннями: злочином та адміністративним проступком. Характер діяння, його повторність, жор­стокість тощо можуть впливати на збільшення шкідливості правопорушення І навіть перетворити його в суспільне небезпечне, що, в свою чергу, дає підста­ви законодавцю для встановлення кримінальної відповідальності.

Адміністративним проступкам властиві характерні ознаки, які у своїй сукупності утворюють їх склади.

Під складом адміністративного правопорушення розуміється передба­чена нормами права сукупність ознак, за наявності яких відповідне про­типравне діяння може розглядатися як адміністративний проступок. До цих ознак належать об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт і суб'єктивна сторона.

Об'єкт посягання. Адміністративно-деліктне право, в першу чергу, захи­щає відносини, що регулюються правом, насамперед, адміністративним. Але об'єктом посягання правопорушення можуть бути І відносини, що регулю­ються нормами моралі і звичаями.

Загальним об'єктом адміністративного правопорушення є всі відноси­ни, що охороняються за допомогою адміністративно-деліктного права.

Родовим об'єктом цього виду правопорушення є група суспільних відно­син, які мають загальні ознаки.

Безпосередній об'єкт - конкретні відносини, яким спричиняється шкода певним правопорушенням, що охороняються відповідною адміністратив­но-правовою нормою.

Предметом адміністративного правопорушення є предмети матеріаль­ного світу. Це те, з приводу чого виникають суспільні відносини. Предмет може мати суттєве значення для з'ясування вчиненого, більш точної кваліфі­кації правопорушення. Інколи він прямо записується в законі, наприклад, у ст.44 - наркотичні засоби, психотропні речовини, ст.132 - транспортні засо­би і т.п.

Об'єктивна сторона правопорушення - це те, в чому правопорушення проявляється в зовнішньому світі, у відповідній поведінці особи, в тих на­слідках, які спричиняють шкоду об'єкту проступком. Таким чином це відпо­відний процес дії протягом визначеного часу.

В об'єктивну сторону входять такі ознаки:

1) діяння (дія або бездіяльність);

2) наслідки правопорушення;

3) причинний зв'язок між діянням і суспільне небезпечними наслідками.

Це обов'язкові ознаки адміністративного правопорушення. Поряд з ними існують і необов'язкові (факультативні) ознаки об'єктивної сторони адміні­стративного правопорушення, а саме — місце, спосіб, час, засоби, обстави­ни вчинення правопорушення.

Діяння - це дія або бездіяльність. Це вольові вчинки.

Дія - це активна поведінка особи. Переважна кількість адміністративних правопорушень вчиняється за допомогою відповідних активних дій (дрібна крадіжка, дрібне хуліганство та ін.). »

Бездіяльність - пасивна поведінка особи, невиконання відповідних обо­в'язків, що покладаються на неї відповідними правовими та Іншим норма­тивними актами.

Шкідливі наслідки адміністративного правопорушення - це ті негативні зміни, які настають, завдаються об'єкту посягання, суспільним відносинам, що охороняються.

Законодавець виділяє дві групи шкідливих наслідків адміністративних правопорушень: наслідки матеріальні і формальні.

Тому і виділяються правопорушення з матеріальним складом і адмініст­ративні правопорушення з формальним складом.

Адміністративні правопорушення з матеріальним складом - це такі пра­вопорушення, для об'єктивної сторони яких закон вимагає встановлення не тільки діяння, але і шкідливих наслідків.

Адміністративні правопорушення з формальним складом - це такі пра­вопорушення, для об'єктивної сторони яких закон вимагає встановлення лише діяння. Шкідливі наслідки в цих правопорушеннях хоча і можуть на­ставати, але вони лежать за межами складу правопорушення (наприклад, ст.131, ухилення від огляду на стан сп'яніння; ч.І ст. 154, порушення правил тримання собак і котів тощо).

Причинний зв'язок між діянням і суспільне шкідливими наслідками, що настали, як ознаками об'єктивної сторони адміністративних проступків, вста­новлюється лише в правопорушеннях з матеріальним складом. Причина - це необхідна умова виникнення наслідків, без цієї умови виникнення даного наслідку неможливе. Вона повинна в часі передувати наслідку, причому і викликати цей наслідок.

Кваліфікуюче значення інших елементів об'єктивної сторони, наприк­лад, місце (громадське, невстановлене. заборонене) засоби вчинення право­порушення (транспортні засоби, гральні пристрої), обумовлено безпосе­редньо у гіпотезах Особливої частини розділу Її КпАП України.

Виділяють тривале правопорушення і продовжуване правопорушення. Тривале правопорушення - пов'язане з довгостроковим і безперервним невиконанням обов'язків, що передбачені в нормах права (наприклад, про­живання без реєстрації, порушення правил військового обліку тощо).

Продовжуване адміністративне правопорушення ~ це ряд ідентичних проступків, які вчиняються неодноразово, з загальною метою, формою вини, тими ж суб'єктами, засобами дії І в своїй сукупності складають єдине право­порушення (заняття проституцією, порушення правил адміністративного нагляду тощо).

Суб'єктом адміністративного правопорушення є осудні фізичні особи, яким на момент вчинення адміністративного правопорушення виповнилось 16 років. У відповідності зі ст. 20 КпАП не підлягає адміністративній відпо­відальності особа, яка під час дії чи бездіяльності була в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії або керувати ними в наслідок хроні­чно душевної хвороби, тимчасового розладу душевної діяльності, слабоум­ства чи іншого, хворобливого стану.

Суб'єктивна сторона - це внутрішня сторона проступку, психічне відношення суб'єкта правопорушення, що характеризує його волю, яка проявляється в протиправній дії, відношення його до ДІЇ, яку він вчи­нив. Ознаками суб'єктивної сторони правопорушення є вина, мотив і мета правопорушення. При цьому вина є необхідною ознакою суб'єктив­ної сторони правопорушення. Під виною розуміються умисел І необе­режність, що проявляються у вчиненому адміністративному правопо­рушенні.

Правопорушення вчинене умисно, якщо особа, яка його вчинила, усві­домлювала суспільне небезпечний характер дії, що нею вчинена, передчува-

ла суспільне шкідливі наслідки, бажала або свідомо допускала виникнення цих наслідків.

Теорія адміністративного права, зважаючи на певні відмінності в інте­лектуальному та вольовому моменті вини при вчиненні навмисних адміні­стративних правопорушень, поділяє умисел на прямий і непрямий.

Прямий умисел має місце тоді, коли особа усвідомлює шкідливий для суспільства характер проступку, передбачає наслідки цього діяння і бажає, щоб ці наслідки настали (наприклад, дрібне розкрадання).

Непрямий умисел проявляється в тому випадку, коли особа усвідомлює шкідливий для суспільства характер свого діяння, передбачає можливість настання негативних наслідків, але не бажає їх, хоча свідомо припускає Їх появу.

Прямий умисел являє собою єдність інтелектуального та вольового мо­ментів. Усвідомлення протиправного характеру діяння та передбачення його шкідливих наслідків визначають процеси, що відбуваються в свідомості по­рушника і тому утворюють інтелектуальний момент прямого умислу, а ба­жання таких наслідків, визначаючи вольову сторону психічної діяльності, складає вольовий момент прямого умислу.

Із зазначеного слідує, що при прямому умислі мета обов'язково пов'яза­на з наслідками, котрі настали, включається до змісту усвідомлення, а отже й наміру і є його характеристикою. Можливо, однак, що ці наслідки не співпа-

• .і—ч • ' й * * /*

дають з кінцевою метою суб єкта на проміжному етапі його діяльності або ж є частиною його загальної мети. Проте такі обставини не впливають істот­но на встановлення прямого умислу порушника.

Як було зазначено вище, усвідомлення протиправного характеру діяння значить розуміння його фактичного змісту, що вчинення такого діяння за­боронено правом, а під передбаченням шкідливих наслідків слід вважати розумове уявлення винного про ту шкоду, яку спричинить його діяння сус­пільним відносинам. Передбачення при прямому умислі містить в собі уяв­лення про фактичний зміст змін в об'єкті правопорушення, що мають бути, розуміння їх соціального значення, тобто шкідливості для суспільства.

Вольовий момент прямого умислу, що характеризує направленість волі суб'єкта, визначається як бажання настання шкідливих наслідків.

Бажання — це воля, що мобілізована на досягнення певної мети, це праг­нення до конкретного результату. Як правова категорія, бажання — це пев­ний акт людської волі, який виражається в певному діянні. Як ознака прямо­го умислу, бажання знаходить свій вияв у прагненні до певних наслідків, які можуть виступати для винного як кінцева мета. ^

Таке формулювання умислу орієнтовано, перш за все, на правопорушен­ня з матеріальним складом. Бажання у цьому випадку жорстко пов'язане з шкідливими наслідками, в яких матеріалізується шкода, що була завдана суспільним відносинам як об'єкту правопорушення. Але здебільшого адмініст­ративні правопорушення мають формальні склади і не спричиняють мате­ріальну шкоду. В цих складах предметом бажання є самі дії або бездіяльність. Так. суб'єкт дрібного хуліганства, усвідомлюючи, що його дії порушують громадський порядок та спокій громадян, бажає вчинити саме такі дії. Та­ким чином, при вчиненні правопорушень з подібними складами, предметом

бажання є власне вчинення діянь, які характеризуються ознакою суспільної шкідливості.

Як було зазначено вище. вольовий момент вини при вчиненні злочину відрізняється від проступку тим, що воля злочинця направлена на суспільне небезпечні наслідки, а воля особи, винної у вчиненні адміністративного про­ступку, — на шкідливі наслідки.

Умисел можна вважати непрямим, якщо суспільне шкідливі наслідки, що настали через діяння особи, не були метою, а є додатковим його результа­том, проти настання якого, однак, правопорушник нічого не має. При не­прямому умислі правопорушник не прагне вчинити правопорушення, що посягає на певні суспільні відносини, а переслідує зовсім інші цілі. Мета, яку переслідує порушник, може бути як правомірною, так і протиправною. Го­ловне, що при її досягненні можливе настання шкідливих наслідків, про що порушник знає. Однак таке усвідомлення не було для нього достатньою при­чиною (переконливим мотивом), щоб припинити (не вчиняти) правопору­шення,

Зміст непрямого умислу полягає в тому, що особа, яка вчинила адмініст­ративне правопорушення, усвідомлювала протиправний характер своїх діянь (дії або бездіяльності), передбачала його шкідливі наслідки та свідомо до­пускала Їх настання.

Ці два види умислу — прямий та непрямий — більше схожі, ніж відрізня­ються. Законодавець, як вже говорилося раніше, також не відрізняє прямий та непрямий умисел. Але, аналізуючи нормативний матеріал та вищенаве-дені визначення, можна-помітити суттєві відмінності інтелектуального та вольового моментів цих форм вини.

Інтелектуальні моменти прямого та непрямого умислу розрізняються, на наш погляд, не в моменті усвідомлення протиправного характеру діяння. Усвідомлення протиправного характеру дії або бездіяльності при непрямо­му умислі суттєво не відрізняється від цього елемента суб'єктивної сторони правопорушення, що було вчинене з прямим умислом. Відмінність полягає саме в неоднаковому характері передбачення шкідливих наслідків. При пря­мому умислі воно полягає власне в передбаченні неминучості або в реальній можливості настання таких наслідків. Непрямий умисел характеризується передбаченням лише реальної можливості настання шкідливих наслідків. Непрямий умисел не може мати місця в тих випадках, коли особа передбача­ла неминучість настання наслідків своїх діянь.

Більш наочним є розмежування цих форм за критерієм вольового мо­менту, вольового відношення до настання наслідків. В прямому умислі відно­шення правопорушника до них виявляється в формі бажання, а при непря­мому — в формі усвідомленого допускання їх настання.

Правопорушник погоджується з настанням додаткового (можливого) результату тільки через те, щоб реалізувати поставлену перед собою мету. При непрямому умислі він віддає перевагу своїм цілям, вважаючи їх важли­вішими за суспільні Інтереси, які порушує.

Поділ умислу на прямий і непрямий має важливе практичне значення. Без встановлення у певному діянні ознак прямого або непрямого умислу неможливо зробити висновок про наявність умисної вини.

Необережність нарівні з умислом є самостійною формою вини, передба­ченою адміністративним законодавством. У адміністративному праві Ук­раїни, як І в кримінальному, необережність розглядається як менш небезпеч­на форма вини порівняно з умислом. Проте в жодному разі не можна недо­оцінювати шкідливість адміністративних правопорушень, вчинених через необережність.

Законодавча характеристика вчинення правопорушення з необережності міститься в ст. 11 КпАП України. Цією статтею встановлено, що необе­режність — це така форма вини, при якій особа, яка вчинила правопорушен­ня, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи без­діяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передба­чала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити. Аналізуючи цю статтю Кодексу, можна зробити висновок, ^ ГЛАВА 2. АДМІНІСТРАТИВНІ СТЯГНЕННЯ

§1. Класифікація адміністративних стягнень

Сутність адміністративної відповідальності у ретроспективному її зна­ченні виявляється в накладенні адміністративних стягнень на осіб, які вчи­нили протиправні дії або бездіяльність. Адміністративне стягнення вияв­ляється в негативних правових наслідках щодо неправомірної поведінки суб'єкта адміністративного проступку, який повинен відповісти з