Реферат: Кандидат юридичних наук, доцент Національної юридичної академії України ім

ПЕРША СЕСІЯ ШКОЛИ ПРОФЕСІЙНОЇ ЖУРНАЛІСТИКИ "НОВА УКРАЇНА"


28 травня - 2 червня 2011 року, АР Крим, Сімеїз



Матеріали підготував: Всеволод РЕЧИЦЬКИЙ


Кандидат юридичних наук, доцент Національної юридичної академії України ім. Ярослава Мудрого, конституційний експерт Харківської правозахисної групи

ВІДКРИТІСТЬ ІНФОРМАЦІЇ ЯК УНІВЕРСАЛЬНА ВИМОГА

Питання про відкритість інформації не настільки однозначне, як може ви­датися на перший погляд. Риторичним воно є хіба що у політологічному ас­пекті. У культурологічному ж і філософському сенсі в міру заглиблення у тему стає ясно, що вона тісно пов'язана з питанням символічних форм (Е. Кассірер, С. Лангер), «символічною реальністю» загалом. З цього доводиться починати, звідси — вектор і наповнення теми інформаційної відкритості.

Досліджуючи інформацію як частину символічної реальності, маємо відштовхува­тися від аналізу природи і функцій символіч­них форм. Це найважливіша теоретична грань порушеної теми. Як відомо, символ — дуже багатозначне і дотепер остаточно не з'я­соване поняття. Вважається, що це довільний знак, який виражає якусь однакову соціальну реакцію. Значення символу формується у про­цесі комунікації і завдяки взаємній згоді лю­дей, які ним користуються. На почуттєвому рівні символ вказує на щось «інше» або замі­няє собою щось «інше». «Іншим» у даному разі може бути явище або предмет, але найча­стіше символ вказує на абстрактний, безпосе­редньо не сприйнятний зміст, смислове утво­рення, комплекс уявлень, які належать до релігії, політики, науки тощо.

За своєю природою і складом символи мо­жуть бути відсторонені від символізованої ними реальності, утворюючи власну, замкнуту щодо предметного світу систему, тобто «нову реальність». У ланцюгу довгих і непростих перетворень символічна реальність не тільки заступає «реальну», а й надає їй сенсу. Зазви­чай цінність символу мало пов'язана з його матеріальною стороною або причиною. Ска­жімо, символічна цінність предмета мистецтва, як правило, значно перевищує цінність мате­ріалу, з якого він зроблений. Отож, ідеї та символи закономірно стають могутнішими, ніж реальність, яку вони спочатку мали відби­вати. Як наслідок — технології виробництва і швидкої передачі символів перетворюються на ключові моменти окремих форм культури. По суті, більшість культурних форм є водно­час сукупністю символічних форм, до яких звичайно включають основні засоби соціаль­ної комунікації: міф, науку, мистецтво, науко­ву і логічну мови разом із мовою поетичної уяви. Символи, як відомо, тісно пов'язані із сигналами. Але якщо сигнали належать до

© РІЧИЦЬКИЙ Всеволод Володимирович. Кандидат юридичних наук. Доцент Національної юридичної академії України ім. Ярослава Мудрого. Конституційний експерт Харківської правозахисної групи (Харків). 2003.

Світу фізичного буття, то символи – частина віртуального світу значень. Сигнали — це «оператори», а символи — «десигнатори». З огляду на все сказане символічну реальність можна визначати як простір людської уяви, де феномени (предмети і явища) матеріального світу виступають у вигляді спеціальних замін­ників — знаків і символів, за допомогою яких людина організовує свою активність і взаємодіє з іншими людьми та довкіллям. Дослідження природи і структури символіч­ної реальності переконує, що люди мають уважно ставитися до меж створеного ними символічного світу. Це, зокрема, означає, що в рамках символічної реальності вони не по­винні застосовувати системи заборон, які були розроблені для використання у просторі фізичної (предметної) реальності. Адже забо­рона на ті чи інші прояви символічної реаль­ності завжди сприймається як зазіхання на свободу думки, на експериментальні площад­ки розуму, «культурно чутливі зони» (Д. Іс-тон) суспільства. Такі заборони, як правило, не просто непродуктивні, а й руйнівні для ноо­сфери. Маємо навчитися визначати зовнішні і внутрішні межі феномена символічного, ви­являти ті місця (зони, простори, сфери), за допомогою яких символічна реальність впли­ває на фізичний світ.

Символічна система, яку можна вважати ядром культури, характеризується не тільки складно сегментованою елементною базою (міф, мова, наука, мистецтво, релігія та ін.), а й складним малюнком внутрішньої взаємодії своїх частин. Символічна реальність багато­функціональна, і це дає змогу говорити як про функції символічного загалом (творення цінностей і смислів, ментальне віддзеркалю­вання світу, моделювання та інтелектуальне експериментування), так і про функції її ок­ремих сегментів: міфу, мови, релігії, науки, мистецтва, гри, моди. Отож, властивості сим­волічної реальності можна розглядати в різних проекціях. З одного боку, вони мають відношення до феномена символічної реальності загалом. З другого – кожен сегмент (вид) символічної реальності характеризуєть­ся своїми властивостями, які виявляються на рівні мови, науки, мистецтва та їх менш знач­них підвидів.

Загальну структуру символічної реальності можна уявити як велику піраміду смислів. Спочатку символічна реальність береться у своїй цілісно-структурній якості. Так утво­рюється система, яка має певний набір кон­стантних властивостей, тобто органічну нор­мативність. Оскільки символічна система призначена для творення первинних смислів, цінностей та ієрархій, вона не демонструє якогось доступного організуючого начала (крім трансцендентного), про який можна було б судити аналітично. Символи, або атомарні елементи символічної реальності, виникають з інтелектуального життя людини і породжуються ним. Будучи вигаданими, сприйнятими чи засвоєними, вони не тільки відбивають життя, копіюючи або заміщуючи його фізичні об'єкти, а й допомагають людям проникнути в його суть. Проте символам вла­стивий також творчий характер, бо під впли­вом символічної реальності фізичні об'єкти можуть перетворюватися. У ній вони, умовно кажучи, позбуваються своїх первинних фізич­них зв'язаностей, водночас «відриваючись» від одвічних консервативних призначень. Так статичний за своєю первісною природою фе­номен за допомогою символізації стає дина­мічним і «живим».

Символічна реальність мало зважає на простір, час, гравітацію, швидкість світла і взагалі будь-які лінійно-векторні процеси, використовуючи їх як свій пластичний ресурс. Вона не рятує людину від присутніх у її житті фізичних обмежень, але дає змогу діяти у рамках можливостей, зумовлених не стільки місцем, часом, силою тяжіння або швидкістю, скільки спроможністю інтелекту. Тому симво­лічний простір (символічна реальність) за своєю роллю і функціями виступає як випро­бувальний полігон розуму, оточений «резер-


ISSN ^ 0372-6436. Вісн. НАН України, 2003, № 9


ваціями» факультативних змістів і оснащений віртуальною машиною подолання природно-­фізичних обмежень. Усе недоступне у світі фізичному тут доступне, все, що у матеріаль­ному світі обмежується його ресурсами, тут нічим, крім розумової втоми, не обмежене. Тому головна роль символічної реальності – це звільнення людини від зв'язаностей і за­лежностей, які накладаються на неї фізични­ми законами, матеріальними обставинами життя. Що ж до її більш конкретних доповнень, то вони виступають як рольова своєрідність науки, мистецтва, міфу, релігії, моди, гри та ін. Функції окремих сегментів символічної реальності, у свою чергу, поділя­ються на менш значущі «призначення» симфонічної і камерної музики, театру, живопису, диференціального числення і т. ін.

Як бачимо, одна з найважливіших власти­востей символічної реальності полягає в тому, що вона дає змогу вільніше, ніж у «реальній реальності», комбінувати життєві предмети і явища, сполучати їх один з одним у будь-який спосіб, прискорювати і сповільнювати їхній рух згідно з проектом, породженим уявою. Але це також означає, що найважливішою якістю символічної реальності є здатність тво­рити. Символічну творчість можна розгляда­ти у кількох аспектах. Як показують дослід­ження, починаючи приблизно з 60-х років минулого століття творчість сприймається соціумом як інструмент подолання феномена відчуженості в індустріальному суспільстві. Нині багато хто вважає, що продуктом твор­чості є переважно символічний результат, причому сам феномен творчості виступає не просто плодом інтелектуальної праці на замов­лення, а підсумком глибинних духовних уст­ремлінь людини.

Історично творчість є результатом зростан­ня свободи й автономності особистості, і в цьому сенсі вона виникає з принципово інших джерел, ніж рутинна повсякденна робота. Інакше кажучи, ми маємо визнати, що творчість постає не стільки з дотримання (повторення)

існуючих процедур і правил, скільки зі свідо­мого або несвідомого їх порушення.

Отже, творчість походить з тієї соціальної аксіоматики, яка виявляється у двоїстості чи не всякої соціальної нормативної системи. Вона виникає і знаходить своє виправдання у визнанні того факту, що більшості соціальних норм іманентно властива провокація їх пору­шення. Можна сказати, що творчість припус­кає також конкуренцію свободи і порядку, причому у цій конкуренції ідея свободи пре­валює над будь-яким status quo.

Своєрідність творчої активності закладена у її мотиваційній суті. У наш час поняття твор­чості значно ускладнилося, а сама творчість перестала сприйматися лише як наслідок людської винахідливості. Як вважає У. Бек, із того факту, що всі сучасні суспільства спря­мовані в майбутнє, автоматично не випливає їхній творчий характер. Так чи інакше, сучасна творчість являє собою високий і досконалий тип людської діяльності. Спонукальний же її мотив пов'язаний не стільки із зовнішніми, скільки з внутрішніми потребами особистості, її прагненням до самореалізації, примножен­ня унікальних можливостей та обдарувань.

Загальне право творчості або право інтелектуальної свободи ще донедавна досить комфортно вкладалося у рамки регулятивних можливостей національного конституційного права. Проте під впливом глобалізації та де­мократизації право творчості дедалі чіткіше виступає як спеціальний підрозділ міжнарод­ного інформаційного права. Адже творити і ділитися результатами творчості — означає обмінюватися інформацією. В ідеалі творчість — це вільне, нічим не обмежене інформування. Саме цією властивістю творчості і поро­джується більшість її правових і політичних колізій. В одних випадках творчість створює нові інформаційні повідомлення, в інших — дає змогу зрозуміти, декодувати вже існуючі. Так чи інакше, але саме комунікаційний, інформаційний її характер змушує сьогодні звернути на неї увагу правознавців.

Орієнтуючись на запропоновану А.Молем дефініцію інформації як кількості непередбачуваного у повідомленні, можна сформулювати таке визначення: творчість — це створення наповненого змістом інформаційного повідомлення (творчого продукту), необхідною умовою існування якого є неповторна оригінальність особистості автора повідомлення. Таким чином, справжній акт творчості, по-перше, повинен бути інформаційним повідом­ленням, тобто містити непередбачуваний зміст; по-друге, необхідно, щоб таке інформа­ційне повідомлення мало сенс, певну цінність, значення для автора та його аудиторії; по-третє, важливо, щоб зміст цього повідомлен­ня був похідним від неповторної, оригінальної особистості свого творця. Що ж до творчого продукту, то його можна розглядати як наді­лений змістом інформаційний гештальт (цілісність), непередбачувану до завершення творчого акту і нову для аудиторії комбінацію розпізнаваних у людській комунікації знаків і символів. У вузькому розумінні право твор­чості звичайно поділяється на приватне пра­во, яке втілює в собі авторське (національне і міжнародне) право, а також публічне (націо­нальне і міжнародне) право інтелектуальної свободи, орієнтоване на забезпечення інтересів не тільки авторів, а й споживачів творчості, його потенційної або реальної аудиторії.

Отже, творчість породжує у просторі сим­волічної реальності нове комунікаційне тіло, що належить людству загалом. Та інформація, яку індивід передає своєю творчістю, «зро­щується» потім з мовою, мистецтвом і всією символічною системою, продовжуючи і підтриму­ючи тим самим вічний хід історичної комуні­кації. Приблизно так творчість здійснює своє основне інформаційне призначення.

Безумовно, реакція громадськості і/або держави на творчу новизну залежить не тільки від ступеня об'єктивної непередбачуваності створеного артефакту, а й від суб'єктивно унікальної, часто неповторної комунікативної установки його творця. Тому найважливішим

критерієм успішності соціального прогресу є те, якою мірою суспільство і держава забезпе­чують умови «непідопічності» творчих індивідів. Цінність творчості, проте, вияв­ляється не тільки в тому, що вона розсуває межі предметного і символічного світів, роз­ширює простір людської свободи, збільшує соціальне знання, робить цікавішим наше сьогодення і майбуття. Будучи спроможною руйнувати будь-які пророцтва, творчість рятує людство від нудьги й екзистенціальної туги. Не вселяючи, як правило, якихось конкрет­них надій, вона, втім, дає людям певну віру в те, що будь-який процес не триває нескінчен­но довго, що будь-яка звичка і рутина мають свої межі, а життя не буває цілком безглуздим.

Політико-правові параметри творчості лише доповнюють її органічні — психологічні і культурні параметри. Оскільки функціону­вання творчо-інтелектуальної сфери має тен­денцію підривати стабільність, це потенційно загрожує соціальному порядку і безпеці. Тому творче мислення являє собою реальне джере­ло політичних і адміністративних проблем. Отже, сучасна держава змушена враховувати деструктивний щодо status quo потенціал інди­відуальної творчості. Водночас ніщо так не дестабілізує політичну й економічну рівнова­гу, як обмеження або скорочення творчо-сим­волічного простору. Тому політична влада у своєму ставленні до нього завжди зазнає под­війного ризику: для неї небезпечний як його надлишок, так і обмеженість. З одного боку, творчість непередбачувана і тому містить у собі якусь загрозу, з другого — саме завдяки цьому вона соціально затребувана.

Що ж до інформаційних відносин, то вони виступають основним засобом прояву творчо-символічних процесів. Якщо інтелектуальна активність і творча діяльність — найбільші прояви символічної реальності, то інфор­маційні відносини є квінтесенцією самої інте­лектуальної активності. Ось чому для визна­чення творчості і творчого продукту настільки зручним виявилося застосування категорії





інформації. Інформація — це «кількість непередбачуваного у повідомленні», писав А. Моль, і таке визначення видається одним із найбільш вдалих. По суті, інформація — це новизна, яка може бути усвідомлена. Тому адресат є необхідним атрибутом інформації. Без адресата, який може зрозуміти й адекват­но використати значення новизни, інформація не існує. І хоча знаки і символи є відносно простими елементами інформаційного коду, закодоване повідомлення має сенс, є власне інформацією лише тоді, коли існує адресат, спроможний декодувати символічне послання. Як неодноразово підкреслював Н. Вінер, інформація є інформацією, а не матерією чи енергією, і той матеріалізм, який не визнає цього, не може бути життєздатним '. Інформа­ція для Н. Вінера — це позначення змісту, отриманого із зовнішнього світу в процесі нашого пристосування до нього і пристосуван­ня до нього наших почуттів2. У журналістиці інформацію визначають як будь-які відомості про те, що впливає на життя людей, зачіпає інтереси значних мас глядачів і читачів 3. А. Етціоні вважав інформацію формою знання, що виступає як незвичайна людська цінність, у вигляді набору символів, а не об'єктів 4.

С. Лем, йдучи за визначенням Н. Вінера, називав інформацію матеріальним явищем, яке не є ні матерією, ні енергією. Намагаючись пояснити зміст цього поняття, він наводив приклад «Гамлета» В. Шекспіра. Як підкрес­лював С. Лем, мільйон книг із заголовком «Гамлет» — це мільйон фізичних предметів, які є тільки одним «Гамлетом», повтореним

1Винер Н. Кибернетика. — М.: Наука, 1983. —
С. 209.

2 Винєр Н. Кибернетика и общество. — М.: Изд-во
иностр. лит-ры, 1958. — С. 31; див. також: Семилєтов С. Информация как особый нематериальный обьект права //Гос-во и право. — 2000. — № 5.

3 Профессиональная этика журналистов. — М.: Галерия, 1999. - Т. 1. - С. 226.

4 Etzioni A. The Active Society. – New York, London: The Free Press, 1968. – P.136

мільйон разів. У цьому полягає різниця між символом, який втілює інформацію, та її ма­теріальним носієм. Проте для того, щоб «Гам­лет» існував як інформація, має існувати і той, хто здатний його зрозуміти.

Звісно, у реальному світі все не так просто. Адже будь-яке інформаційне повідомлення за визначенням багатозначне. Тобто інформація — це новизна, яка має різний зміст для різних адресатів. Більше того, навіть автор інформа­ційного повідомлення зазвичай закладає в нього неоднозначність. Нерідко зміст інфор­маційного повідомлення перевершує або спот­ворює те, що свідомо мав намір вкласти в нього автор або суб'єкт, який ретранслює повідомлення. Таким чином, «Гамлет» втілює один зміст у свідомості В. Шекспіра, інший — у свідомості акторів, що виконували цю роль, ще інакший — у свідомості тисяч глядачів і мільйонів читачів п'єси, які сприймали її поза сценічним трактуванням. Фактично інформа­ція є мало передбачуваним за наслідками сприйняття феноменом. Суть її полягає у новизні змісту, але конкретний характер цієї новизни багато в чому визначається станом адресата, а не тільки автора або ретранслято­ра повідомлення. Тому будь-яке інформацій­не повідомлення багатошарове, а його «пов­ний» зміст невичерпний. Як інформаційне повідомлення «Гамлет» практично нескінчен­ний, оскільки є частиною символічної реаль­ності, яка втілює в собі зв'язок усього з усім. У «Гамлеті» інформацію несуть не лише сло­ва та їх сполучення, а й імена героїв, не тільки первинна шекспірівська мова, а й усі адаптації і переклади п'єси, не тільки текст, а й шрифт, яким він набраний, а також накопичені куль­турою засоби інтерпретації слів, імен, мови, поліграфічних форм. Тобто, інформаційне повідомлення — це завжди потенційно непередбачувана комунікація. А самі інформаційні відносини існують задля створення і транс­ляції елементів новизни. Якщо інтелектуаль­на активність — це засіб символічного «подвоєння» предметно-фі­зичного світу, творча ак-

тивність – засіб створення інформації, то сама інформація є втіленням чистої новизни.

Намагаючись розібратися у складній суті інформаційних процесів, Ж. Лакан писав, що поняття «повідомлення», яким користуються в кібернетиці, зовні має мало спільного з «по­відомленням» у повсякденному житті. Адже повідомлення у контексті повсякденної реаль­ності завжди має конкретний зміст, а повідом­лення у кібернетиці зводиться до комбінації нулів і одиниць. Проте послідовність нулів і одиниць задається на спеціальній клавіатурі, яка є посередником між комбінацією знаків і тим, що ми називаємо словом «зміст». Тож клавіатура чи інший кодуючий пристрій — це механізм, за допомогою якого відбувається вибір елементарних альтернатив. Власне, інформаційним повідомлення залишається і тоді, коли клавіатурою задається суцільна послідовність нулів. Проте важливо, щоб ця дія розпочалася на основі осмисленого вибо­ру. Як зазначав Ж. Лакан, щоб повідомлення було повідомленням, воно має бути не просто послідовністю знаків, а послідовністю знаків, певним чином орієнтованих 5.

Таким чином, інформація — це кількість непередбачуваного (нового) у повідомленні, що має сенс і поширюється від одного суб'єкта інформаційних відношень до іншого, причо­му повний ефект передачі інформації зале­жить від засобів та можливостей її тлумачен­ня і прочитання автором, ретранслятором і адресатом.

Загальновідомо, що за весь час існування людства лише окремі його представники зу­міли здійснити великі наукові відкриття чи створити видатні твори мистецтва. І це дово­дить, що «та сама» інформація сприймається символічною реальністю в мільйонах і мільяр­дах своїх можливих інтерпретацій, і лише деякі з них — завжди рідкісні і не передбачу­вані — виявляються по-справжньому ефек-

Лакан Ж. «Я» в теории Фрейда и в технике психоанализа (1954/55). — М.: Логос, 1999. — С. 430, 432.

тивними. Причому справді великі витвори людського розуму і духу лише значеннєвими нюансами (теми, тексту, мелодії, кольору, колориту, форми) відрізняються від ремісни­чих виробів і копій. Але саме ця обставина показує, наскільки важлива в соціальному середовищі гранична інформаційна відкри­тість. Інакше кажучи, щоб гарантовано не втратити для сучасників і нащадків талант М. Ломоносова, необхідно було надати мож­ливість отримати освіту всім вихідцям з північних губерній Російської імперії, а щоб не зник у забутті геній Т. Шевченка — відпу­стити на волю мільйони кріпаків. У контексті інформаційних уявлень ці нехитрі приклади показують, що інформація набуває систем­ної ефективності лише за умови її необмеже­ного поширення, абсолютної доступності.

З наведених визначень, пояснень і при­кладів також випливає, що справжні інфор­маційні відносини виникають тоді, коли вико­нуються такі умови: а) повідомлення містить елемент новизни для його відправника або адресата; б) повідомлення має сенс, є «орієн­тованим» у термінах Ж. Лакана; в) ефект інформаційного повідомлення достатньо непе-редбачуваний. Це, зокрема, означає, що інфор­мація існує лише щодо певних систем, у ме­жах яких відбувається вибір альтернатив. При цьому міра інформації завжди відносна і залежить від прийнятого ансамблю можли­востей (станів) даної системи. Якийсь факт може бути символом (носієм інформації) сто­совно певного ансамблю станів, але може і не бути ним, якщо ансамбль (система) станів будуть змінені. Так, для багатьох формально освічених людей у посттоталітарних країнах твори філософів постмодерністів, так само, як і живописні полотна Д. Поллака або М. Рут­ко, не мають справжнього змісту, бо вони створені у ментальному регістрі, який десяти­літтями був недоступний для тих, хто жив зі східного боку «залізної завіси». Логічно і те, що саме в цих країнах спостерігається спізнілий інтерес до артефактів (наприклад,





до фільмів Л. Рифеншталь), які на Заході уже потрапили до художніх запасників.

У 1980 — 1990 рр. було проведено досліджен­ня, які стали основою для побудови су­часної теорії інформаційного простору та інформаційних об'єктів. Інформаційним про­стором називають сьогодні сукупність резуль­татів семіотичної діяльності людства, «світ імен і назв», сполучений з онтологічним світом. Оскільки поняття інформаційного простору не може бути задане як первинне, воно виводить­ся з протилежності символічних форм пред­метно-матеріального світу. Простим прикла­дом локального інформаційного простору є будь-який словник.

З принципу симетрії символічного і фізич­ного світів випливає, що аналогічно до живих фізичних конструктів повинні існувати також «живі» інформаційні конструкти. Наділений власною поведінкою «живий» символічний конструкт називають інформаційним об'єктом. Інформаційні об'єкти справді можуть народ­жуватися і вмирати. їхнім фізичним втіленням є біологічні і технічні прилади, що зберігають і переробляють інформацію: люди, групи людей, обчислювальні системи, мережі. Під­креслимо, що матеріальні носії символіч­ного змісту можуть замінятися без шкоди для інформаційного об'єкта, котрий є, якщо кори­стуватися термінами кібернетики, програм­ним, а не апаратним комплексом. Важливо також відрізняти фізичного носія інформацій­ного об'єкта від втілення цього об'єкта в ма­теріальному просторі (уявлення). Уявлення існує як похідне від симетрії фізичного і сим­волічного просторів і пов'язане з інформацій­ним об'єктом інформаційно та енергетично 6.

Структурно будь-яке інформаційне повідом­лення поділяється на тему і рему. Тема — це елемент звичного, знайомого в інформаційно-

6Переслегин С. Того, что достаточно для Геродота, мало для Герострата...// Лем С. Сумма технологии. -М: АСТ, 2002. - С. 653-654.

му повідомленні, а рема — власне інформація, елемент непередбачуваності, справжньої но­визни. Тема виконує стосовно реми функцію зв'язки, інформаційного «попередження», семантичної передмови. Поняття теми і реми є універсальними і тому застосовуються більш широко. Як писав Д. Дьюї, люди не можуть легко відмовитися від свого звичайного спосо­бу мислення і ніколи не зможуть відкинути його відразу. Тому розвиваючи і впроваджу­ючи нові ідеї, ми змушені використовувати і деякі зі старих — як інструменти, необхідні для розуміння і комунікації.

У рамках символічної реальності інфор­маційні відносини постають перед нами як засіб функціонування і виправдання цієї ре­альності водночас. Символічна реальність існує як гігантський простір інформаційного обміну, в якому постійно відбуваються проце­си зі знаково-символічним наповненням. Вона є простором створення новизни, обміну новиз­ною, сферою інноваційних трансакцій. Саме у такому розумінні символічна реальність постає перед нами як звільнений від предмет­но-фізичної інерції та іншої консервативної зв'язаності експериментальний полігон свідо­мості, безмежна лабораторія розуму, що ґрун­тується на принципах множинності, толеран­тності, свободи й етичного вибору. Символіч­на реальність — це інформаційний домен, в якому функціонують відправники й одержу­вачі інформаційних повідомлень. Причому ефективність символічної реальності прямо пропорційна, по-перше, кількості діючих у ній інформаційних суб'єктів — відправників і одержувачів (так реалізується принцип мно­жинності), по-друге, чистоті інформаційних каналів і доступу суб'єктів до інформації (так реалізується принцип свободи), по-третє, ре­альній здатності із суб'єктів інформаційних відносин робити моральний вибір серед вели­кої кількості інформаційних альтернатив (так реалізується принцип етичного вибору).

Інформаційне «просвічування» символічної реальності доводить, що за своїм глобальним задумом і конкретно-функціональним призна-

ченням вона є зовнішньо і колективно неконтрольованою реальністю людської свідомості та уяви. Ось чому так непросто і неоднозначно складаються стосунки між символічним і предметним світом. Так, у стадії формування і початкового усвідомлення себе як ноосфери символічна реальність починає з того, що просто «боїться» себе. Недарма час від часу в ній створюються різні інквізиційні системи ідеологічної, політичної, наукової або іншої закритості (від церковних конгрегацій до ВАКу), каналізуються і фільтруються інфор­маційні потоки і т. ін. Проте, якою б «обереж­ною» не була символічна реальність, її кінце­вий прагматизм потребує виконання трьох системних вимог: а) забезпечення різноманіт­ності й толерантності; б) надання свободи; в) гарантування неутрудненого морального вибо­ру. Якщо фізична реальність створила людей різними (багатоманітними), то саме від цього їм варто відштовхуватися. При цьому треба «експлуатувати» всі існуючі види і варіанти індивідуальних відмінностей.

Для символічної реальності також необхід­но, щоб інформаційні повідомлення, які поси­лаються в її просторі, зберігали в собі прин­цип різноманітності. Адже саме їхня уні­кальність і неповторність створює новизну, робить повідомлення інформаційними. При цьому для споконвічно несхожих і водночас терпимих один до одного суб'єктів має бути гранично відкритим і цілком безперешкодним доступ до повідомлень, які надсилаються. Нагадуємо, що повідомленням у такому сенсі може бути не тільки ряд математичних фор­мул, а й п'єса В. Гавела, політичний маніфест, музична симфонія або манера зав'язувати краватку. Саме у цій вимозі реалізується принцип свободи.

Нарешті, коли йдеться про моральний вибір як один з багатьох, використовуються особистісні якості суб'єкта інформаційних відносин. Тобто відбувається вибір найкращих факультативних соціальних наслідків конк­ретного повідомлення (творчості). У своїх

межах це може бути вибір між «життям і смертю», «добром і злом», але його можна розуміти і як вибір між «0» і «1» на знаково-символічній клавіатурі соціальних координат. Зауважимо, що інформація — це вельми по­ширений товар, поводження з яким звичайно потребує співпраці на всіх рівнях — від місце­вого до глобального 7. І хоча зосередження зусиль тільки на трансакційних процедурах може призвести до недооцінки змістової сто­рони передачі даних, загальний ефект інфор­мування як процесу дає змогу вважати його справжнім «суспільним благом» (М. Постер). Характерно, що Ж. Бодріяр називає інфор­мацію не знанням, а тим, що змушує знати 8, а А. Тоффлер вважав її «найдемократичнішим джерелом влади», бо всі мають до неї доступ, а справжня монополія на інформацію немож­лива. Водночас інформація є найменш демок­ратичним чинником виробництва, оскільки сам лише доступ до інформації не означає володіння нею. Так чи інакше, але завдяки підвищенню ролі інформації в сучасному світі належність до панівного класу стала тепер більше залежати від спілкування зі знаннями. Ж.-П. Сартр називав інформацію «третьою природою постмодерністської людини»9, а деякі аналітики акцентують увагу на тому, що затрати на виробництво сучасного знання рідко можна порівняти з прямими результата­ми його застосування. Іноді дуже незначні інвестиції можуть спричинити вражаючий приріст знань, хоча нерідко спроби одержати нові знання за допомогою великих капітало­вкладень закінчуються провалом. Причина криється почасти у тому, що ясно виражене знання звичайно кодифікується в письмовій формі, тимчасом як особливо цінне знання,

7Гендерсон Г. Парадигми прогресса //Впереди XXI век: перспективи, прогнози, футуроло­ги. - М.:Academia, 2000. - С. 438.

8Бодрийар Ж. Прозрачность зла. — М.: Добросвет, 2000. - С. 68.

9 С а р т р Ж.-П. Что такое литература? — СПб: Алетейа, 2000. - С. 328.





яке є лише «припущенням», залишається надбанням одиниць і не може бути до кінця ні трансльоване, ні пояснене. Інакше кажучи, накопичене знання дає потужний ефект лише в сукупності з усіма значеннєвими нюансами властивих йому конотацій. Тому інформація з книг чи інших традиційних джерел справляє приголомшливе враження на одну людську свідомість і зовсім ніякого ефекту — на іншу. Передбачити ж заздалегідь ефект від зустрічі інформації з її адресатом неможливо. Цілком очевидно, що одне й те ж саме інформацій­не повідомлення має різний евристичний об­сяг для різних одержувачів.

Слід також враховувати, що в інформацій­них процесах відіграє роль не тільки обсяг накопиченої і переданої інформації, а й тип її сприйняття, психологічне очікування адреса­та, його здатність співвідносити повідомлення з уже наявними даними, зіставляти різно-віддалені інформаційні фрагменти і т. ін. Як вважав Н. Луман, істина — це подоланий сумнів І0, але долати сумніви вміє далеко не кожний.

Відомо, що Н. Вінер свого часу протестував проти перетворення інформації на товар. Проте й сьогодні питання про природу інфор­мації на ринку символічних зразків зали­шається неоднозначним. З одного боку, вже прослуханий музичний твір або прочитана книга нібито втрачають ефект новизни. З другого — вони, як і раніше або навіть ще інтенсивніше, затребувані на ринку інтелекту­альних продуктів. Чи означає це, що, розра­ховуючись за книгу, альбом, лазерний диск або чіп, ми купуємо інформацію тільки як «кількість непередбачуваного»? Це питання залишається не до кінця з'ясованим. Навряд чи ми платимо лише за новизну, інакше аль­боми нікому не відомих композиторів і вико­навців були б найбільше затребуваними і до­рогими, але це не так. Як вважав Н. Вінер,

10 Л у м а н Н. Власть. - М: Праксис, 2001. -С. 256.

інформація — це завжди щось антиентропійне, це завжди організація. Як ми знаємо сьо­годні, весь живий світ, включаючи й людину, вийшов із системи «ДНК — мітоз», побудо­ваної з клітин приблизно за чотири мільярди років за допомогою обережних дій необхідної і перманентної інформації в її вічному двобої з деструктивними силами хаосу11. Подібно до того, як у замкнутій системі ентропія завжди стихійно прагне до збільшення, інформація тяжіє до зменшення. Ентропія є мірою дезор­ганізації, інформація — мірою організації. Але саме тому, що інформація й ентропія не зберігаються в ізольованому вигляді, вони не можуть бути товарами 12.

Можливо, застосувавши додаткову аргу­ментацію, цю думку можна було б прийняти. Однак важливішою у даному разі видається непряма вказівка на те, що консервація інфор­мації у «закритих ємностях» не має сенсу. Відділена, ізольована від своїх потенційних адресатів інформація перестає бути інформа­цією. В умовах закритого доступу вона тане як сніг на сонці. Саме тому говорити про інфор­маційні відносини як про прояв символічної реальності має сенс лише в умовах відкри­тості, необмеженого доступу до банків і баз даних.

Подібне ставлення до інформації вже дав­но утвердилося у передових країнах, тому вченому гостю з України легше стати читачем Бібліотеки Конгресу США, ніж відкрити або­немент у своїй обласній бібліотеці. По суті, потенціал інформації за значного її поширення не зменшується, а збільшується. Чим інтен­сивніше (частіше) експлуатується інформа­ційний носій, тим глибше і повніше розкри­вається зміст інформації, яка міститься в/на ньому. Чим більше існує одержувачів інфор­мації, тим адекватніше реалізується її призна-

11Р ю с Ж. Поступ сучасних ідей. — К.: Основи,
1998. - С. 359.

12В и н є р Н. Кибернетика и общество. — М.: Изд-во иностр. лит-ры, 1958. — С. 123.

чення. Сюжетно стримані картини Е. Дега стали гранично затребуваними після їх поширення по планеті. Те ж саме відбувається звичай­но з хорошою музикою, кінематографом, кни­гами, науковими текстами і взагалі творчою продукцією. Інформація за своєю природою прагне оприлюднення.

З цієї тези випливає, що за інформаційни­ми відносинами стоїть міжнародний інтерес. Тому інформаційне право повинно бути пред­ставлене не тільки приватним авторським, а й публічним конституційним і міжнародним правом. Інакше кажучи, інформаційні відно­сини мають глобальний характер. Це, у свою чергу, означає, що інформаційне право тяжіє до того, щоб стати всесвітнім. Принаймні, воно прагне стати правом світових регіонів, наприклад європейським або євроатлантичним публічним правом. Що ж до внутрішніх пара­метрів символічного обміну, то інформаційні відносини мають сенс тільки я