Реферат: Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку національної академії наук україни на правах рукопису врода юрій федорович

НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ЦЕНТР ІНДУСТРІАЛЬНИХ ПРОБЛЕМ РОЗВИТКУ НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ


На правах рукопису


ВРОДА ЮРІЙ ФЕДОРОВИЧ

УДК 621:658.012.4


ОЦІНКА ТА ФОРМУВАННЯ СТРАТЕГІЧНИХ НАПРЯМІВ РОЗВИТКУ ПОТЕНЦІАЛУ МАШИНОБУДІВНОГО ПІДПРИЄМСТВА


Спеціальність 08.00.04 - економіка та управління підприємствами

(за видами економічної діяльності)


ДИСЕРТАЦІЯ

на здобуття наукового ступеня кандидата

економічних наук


Науковий керівник

к. е. н., доц. Волик І. М.


Харків - 2009

ЗМІСТ



ВСТУП 3

^ РОЗДІЛ 1.
ТЕОРЕТИЧНІ ТА МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ СТРАТЕГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ ПОТЕНЦІАЛОМ МАШИНОБУДІВНОГО ПІДПРИЄМСТВА 11

1.1. Роль розвитку потенціалу машинобудівного підприємства в забезпеченні зростання його конкурентоспроможності 11

^ РОЗДІЛ 2.
АНАЛІЗ СУЧАСНОГО СТАНУ ТА ТЕНДЕНЦІЙ РОЗВИТКУ ПОТЕНЦІАЛУ МАШИНОБУДІВНИХ ПІДПРИЄМСТВ 17

2.1. Оцінка стану і визначення тенденцій розвитку вітчизняних машинобудівних підприємств 17

2.3. Аналіз методів управління потенціалом вітчизняних машинобудівних підприємств у сучасних умовах 22

Висновки до розділу 2 25

^ РОЗДІЛ 3.
УДОСКОНАЛЕННЯ МЕТОДИЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТРАТЕГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ ПОТЕНЦІАЛОМ МАШИНОБУДІВНОГО ПІДПРИЄМСТВА 27

3.1. Методичний підхід щодо динамічної оцінки потенціалу машинобудівного підприємства на основі інтегральних показників стану й ефективності використання його ресурсних компонент 27

Висновки до розділу 3 32

ВИСНОВКИ 35

Додатки 39

^ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 42



ВСТУП


Актуальність теми дослідження. Розвиток економіки України залежить від вирішення широкого спектра взаємозалежних техніко-економічних, організаційних і соціальних проблем, серед них можна визначити і проблему оцінки та формування стратегічних напрямів розвитку потенціалу на машинобудівних підприємствах України, що забезпечують зростання конкурентоспроможності вітчизняного машинобудівного комплексу. Саме тому одним із головних питань цього напряму досліджень є подальша розробка теоретичних і науково-методичних положень щодо оцінки та формування стратегічних напрямів розвитку потенціалу машинобудівного підприємства, спрямованих на створення й використання його конкурентних переваг.

У науковій літературі (у роботах провідних зарубіжних і вітчизняних учених-економістів) досить повно розглянуті проблеми формування організаційно-економічного механізму стратегічного управління й зокрема управління потенціалом промислових підприємств. Найбільшого розвитку ці питання здобули в роботах Г. Л. Азоєва, І. Ансоффа, О. С. Віханського, А. Е. Воронкової, В. М. Гейця, В. Г. Герасимчука, В. М. Гончарова, А. П. Градова, В. М. Гриньової, Ю. Б. Іванова, Б. Карлофа, М. О. Кизима, М. І. Круглова, І. П. Отенко, В. С. Пономаренка, С. А. Попова, М. Портера, О. М. Тищенка, А. Томпсона, О. М. Тридіда, А. В. Шегди, О. М. Ястремскої, Р. А. Фатхутдінова, А. Ю. Юданова та інших. Разом з тим дотепер не знайшли вичерпного рішення питання, пов'язані з оцінкою та формуванням стратегічних напрямів розвитку потенціалу на машинобудівних підприємствах, не повною мірою вирішено проблеми методичного забезпечення прогнозування результатів реалізації стратегії розвитку потенціалу машинобудівного підприємства. Об’єктивний процес подальшого поглиблення теоретичних, методичних і прикладних досліджень, що забезпечують подальший розвиток теоретичних засад і вдосконалення практики вітчизняних машинобудівних підприємств у цій сфері, визначає актуальність теми дисертаційної роботи.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційну роботу виконано відповідно до плану наукових досліджень Науково-дослідного центру індустріальних проблем розвитку НАН України. В основу дисертації покладено теоретичні, методичні й практичні розробки, які були виконані за участю автора за такими науково-дослідними роботами: «Стратегія розвитку машинобудівного комплексу» (номер державної реєстрації 0106U001852), «Підвищення конкурентоспроможності машинобудівного виробництва в Україні» (номер державної реєстрації 0100U001034), «Стратегічне управління використанням основного капіталу в господарських структурах машинобудівного комплексу (на прикладі регіону)» (номер державної реєстрації 0103U001819), «Оцінка ефективності організаційних перетворень у машинобудівному комплексі регіону» (номер державної реєстрації 0103U001818), «Соціально-економічні чинники підвищення ефективності машинобудівного виробництва в регіоні» (номер державної реєстрації 0104U002215), «Визначення умов розвитку господарських структур промисловості регіону, необхідних для їх міжнародної економічної інтеграції» (номер державної реєстрації 105U004737). При виконанні цих науково-дослідних робіт особисто автором було вдосконалено методичний підхід щодо прогнозування результатів реалізації стратегії розвитку потенціалу машинобудівного підприємства; методичні положення щодо визначення загальних напрямів стратегічних змін потенціалу машинобудівного підприємства залежно від обраної стратегії; класифікацію стратегій; розвинуто методичний підхід щодо оцінки формування стратегічних напрямів розвитку потенціалу машинобудівного підприємства; методичний підхід до розробки матриці позиціювання потенціалу машинобудівного підприємства.

Мета й завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є узагальнення і подальший розвиток теоретичного й методичного забезпечення процесів формування та використання потенціалу машинобудівних підприємств та розробка науково-методичних і практичних рекомендацій щодо визначення стратегічних напрямів його розвитку.

Для досягнення поставленої мети були вирішені такі завдання:

дослідити й узагальнити ресурсні складові потенціалу машинобудівних підприємств та розробити методичний підхід щодо визначення інтегральної оцінки та аналізу позиціювання потенціалу машинобудівного підприємства в зовнішньому економічному середовищі;

узагальнити класифікації стратегій та визначити особливості їх формування щодо розвитку потенціалу машинобудівних підприємств, що визначаються його належністю до інтегрованих структур бізнесу;

проаналізувати існуючі тенденції динаміки змін потенціалу підприємств машинобудівного комплексу та розвинути методичний підхід щодо аналітичного дослідження тенденцій динаміки розвитку ПМП, визначити фактори зовнішнього і внутрішнього середовищ підприємства, які впливають на формування стратегічних напрямів розвитку його потенціалу, дослідити сучасні особливості використання методів стратегічного управління потенціалом

розвинути комплексний методичний підхід до стратегічного управління потенціалом машинобудівного підприємства та розробити методичні положення щодо визначення загальних напрямів стратегічних змін потенціалу машинобудівного підприємства;

удосконалити методичний підхід щодо прогнозування результатів реалізації стратегічних напрямів розвитку потенціалу машинобудівного підприємства.

Об'єктом дослідження є процес стратегічного управління розвитком потенціалу машинобудівного підприємства.

Предметом дослідження є теоретичне і методичне забезпечення оцінки та формування стратегічних напрямів розвитку потенціалу машинобудівного підприємства, що забезпечують підвищення його конкурентоспроможності.

Методи дослідження. Методичною та методологічною основою дослідження є фундаментальні праці провідних вітчизняних і зарубіжних учених, в яких викладено наукові концепції й теоретичні розробки у сфері стратегічного управління щодо оцінки та формування стратегічних напрямів розвитку потенціалу машинобудівних підприємств, які забезпечують їх конкурентні переваги.

У дослідженнях застосовувалися такі методи: монографічний – для дослідження складу часткових показників оцінки стану та ефективності використання потенціалу машинобудівного підприємства, вимірювання й визначення особливостей їх використання в сучасних умовах побудови системи стратегічного управління потенціалом машинобудівного підприємства; аналізу й синтезу – для деталізації об'єкта дослідження й вивчення його функціональних і структурних складових; логічного і теоретичного узагальнення – для обґрунтування необхідності застосування нових наукових підходів і принципів щодо вирішення проблем оцінки потенціалу машинобудівних підприємств й аналізу впливу зовнішнього і внутрішнього середовищ діяльності машинобудівного підприємства на формування та використання його потенціалу; економічного аналізу – для вивчення, оцінки, узагальнення й порівняння фактичних даних про результати господарської діяльності підприємств з метою подальшого використання висновків для підвищення ефективності роботи виробничо-господарських структур вітчизняного машинобудування в умовах посилення конкуренції.

Серед спеціальних методів використовувалися такі: матричного моделювання – для позиціювання потенціалу машинобудівних підприємств на підставі аналізу стану й ефективності використання потенціалу машинобудівного підприємства; екстраполяції – для визначення загальних напрямів стратегічних змін потенціалу підприємства; регресійного аналізу, штучні нейронні мережі – для прогнозування результатів реалізації обраних стратегічних напрямів розвитку потенціалу машинобудівного підприємства; кластерний аналіз – для визначення підмножини інтегральних показників стану й ефективності використання потенціалу машинобудівних підприємств, за якими формуються окремі кластери підприємств.

Інформаційною базою дослідження є законодавчі й нормативні акти України, що стосуються питань державного регулювання діяльності підприємств в умовах конкурентного середовища, статистичні матеріали Державного комітету статистики України, Державної Комісії з цінних паперів та фондового ринку України, а також офіційні статистичні матеріали й дані, які були зібрані автором під час спеціально проведених досліджень на машинобудівних підприємствах України та Харківського регіону, зокрема, інформація з мережі Інтернет.

Наукова новизна результатів дослідження полягає в розробці й обґрунтуванні комплексу теоретичних і методичних положень щодо вдосконалення оцінювання та формування стратегічних напрямів розвитку потенціалу машинобудівного підприємства.

Удосконалено:

методичний підхід до прогнозування результатів реалізації обраних стратегічних напрямів розвитку потенціалу машинобудівного підприємства, який, на відміну від існуючих, здійснюється за допомогою побудови штучної нейронної мережі, що дозволяє при прогнозуванні змін стану й ефективності використання потенціалу врахувати вплив значної кількості латентних залежних показників, що характеризують його ресурсні складові;

методичні положення щодо формування сукупності альтернативних напрямів стратегічних змін потенціалу машинобудівного підприємства, за якими, на відміну від існуючих, визначається пріоритетність стратегічних змін за сукупністю оцінок тенденцій динаміки показників, що характеризують стан та ефективність використання складових потенціалу підприємства та наявних резервів розвитку потенціалу, сформованих на рівні підгалузі машинобудівного виробництва, до якої належить підприємство;

класифікацію стратегій розвитку потенціалу машинобудівного підприємства, у якій, на відміну від існуючих, подано ознаку «залежність стратегії від кількості суб’єктів господарської діяльності, які беруть безпосередню участь у формуванні стратегії розвитку потенціалу підприємства», що дозволяє врахувати особливості оцінювання і формування стратегічних напрямів розвитку потенціалу або з позиції його самостійного формування та використання окремим підприємством, або скоординованого формування певною сукупністю підприємств, що створюють інтегровану структуру бізнесу та втілюють у життя загальну стратегію спільної діяльності;

методичний підхід щодо формування матриці позиціювання потенціалу машинобудівного підприємства, для побудови якої, на відміну від існуючих, застосовані інтегральні оцінки стану та ефективності використання його потенціалу, які розраховуються як середньогеометричне часткових показників усіх його складових (техніко-технологічної, фінансової, трудової та науково-інноваційної) з урахуванням вагомості кожної.

набули подальшого розвитку:

комплексний методичний підхід щодо стратегічного управління потенціалом машинобудівного підприємства, який, на відміну від існуючих, включає визначення змісту та послідовності здійснення чотирьох укрупнених етапів: оцінки динаміки зміни складових потенціалу; позиціювання сучасного стану потенціалу машинобудівного підприємства серед інших підприємств відповідної підгалузі на основі матриці «стан – ефективність використання потенціалу»; формування стратегічного напряму розвитку потенціалу машинобудівного підприємства; прогнозування результатів реалізації сформованих стратегічних напрямів розвитку потенціалу машинобудівного підприємства.

Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що розроблені методичні підходи та обґрунтовані теоретичні положення, викладені в дисертації, доведені до рівня практичних рекомендацій і можуть бути використані для оцінки та формування стратегічних напрямів розвитку потенціалу машинобудівного підприємства.

Основні положення дисертації, які мають прикладний характер, впроваджено на машинобудівних підприємствах м. Харкова. Рекомендації щодо удосконалення стратегічного управління потенціалом підприємства на основі застосування розробленого методичного підходу й пропозицій з оцінки динаміки показників стану й ефективності використання потенціалу машинобудівного підприємства прийняті та впроваджені в практику роботи ВАТ «Харківський завод електромонтажних виробів» (довідка про впровадження № 10 від 14.01.2008 р.). Практичні й методичні рекомендації з вибору стратегічних напрямів розвитку потенціалу машинобудівного підприємства та прогнозування результатів реалізації обраної стратегії підприємства впроваджені в практику ВАТ «Промзв'язок» (довідка про впровадження № 19 від 17.01.2008 р.).

Особистий внесок автора. Усі наукові результати, викладені в дисертаційній роботі та опубліковані у відкритій пресі, отримано автором самостійно. Особистий внесок дисертанта в роботах, виконаних у співавторстві, полягає в такому: запропоновано методичний підхід, щодо діагностики конкурентних переваг машинобудівного підприємства на основі інтегральних оцінок стану й ефективності використання його потенціалу [, , ]; запропоновано комплексний підхід щодо прогнозування результатів реалізації стратегії розвитку потенціалу машинобудівного підприємства []; визначено особливості розвитку господарських структур машинобудівного комплексу з позиції оцінки переважно монопольного та олігопольного положення []; обґрунтовано доцільність використання інтегральних показників оцінки стану й ефективності використання потенціалу в процесі оцінки та формування стратегічних напрямів розвитку потенціалу машинобудівного підприємства на сучасному етапі активізації процесів вступу України до СОТ []; запропоновано системний підхід до стратегічного управління потенціалом як самостійних машинобудівних підприємств, зокрема таких, що входять до інтегрованих структур бізнесу []; обґрунтовано доцільність використання методичного підходу щодо прогнозування й розпізнавання виробничо-економічних ситуацій, які характеризують стан і ефективність використання ресурсних компонент потенціалу підприємств машинобудівного комплексу України, на основі моделювання нейронних мереж різної структури [].

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення й практичні результати досліджень, які наведено в дисертації, оприлюднено на ІІ Міжнародній міждисциплінарній науково-практичній конференції «Сучасні проблеми гуманізації й гармонізації управління» (м. Харків, 2001 р.); ІІ Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні проблеми інноваційного розвитку в Україні» (м. Харків, 2003 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Інвестиційні стратегії стійкого розвитку» (м. Дніпропетровськ, 2004 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Проблеми міжнародних транспортних коридорів та єдиної транспортної системи України». (с.м.т. Коктебель, 2004 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Економічні проблеми інноваційно-структурних перетворень в Україні» (м. Харків, 2005 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні проблеми сучасних наук: теорія й практика» (м. Дніпропетровськ, 2005 р.); Всеукраїнській науковій конференції «Економіка. Менеджмент невиробничої сфери: теорія, практика, перспективи» (м. Ялта, 2006); Міжнародній науково-практичній конференції молодих учених «Сучасні економічні проблеми розвитку промислових підприємств» (м. Харків, 2006 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Управління інноваційним процесом в Україні: проблеми, перспективи, ризики» (м. Львів, 2006 р.); Всеукраїнській науковій конференції «Актуальні проблеми управління економічними процесами промислових підприємств» (м. Харків, 2006 р.); Всеукраїнській науковій конференції «Регіональні аспекти організації й управління фінансовими ресурсами» (м. Івано-Франківськ, 2006 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Корпорації й інтегровані структури: проблеми науки та практики» (м. Харків, 2007 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Конкурентоспроможність й інноваційний розвиток України: проблеми науки та практики» (м. Харків, 2007 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Соціально-економічний розвиток України та її регіонів: проблеми науки та практики» (м. Харків, 2008 р.).

Публікації. За результатами досліджень опубліковано 21 наукову працю, у тому числі 12 – у фахових виданнях. Загальний обсяг опублікованих робіт склав 6,19 ум.-друк. аркушів.
^ РОЗДІЛ 1.
ТЕОРЕТИЧНІ ТА МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ СТРАТЕГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ ПОТЕНЦІАЛОМ МАШИНОБУДІВНОГО ПІДПРИЄМСТВА


1.1. Роль розвитку потенціалу машинобудівного підприємства в забезпеченні зростання його конкурентоспроможності


У сучасних умовах зростання конкуренції на ринках машинобудівної продукції виникає гостра необхідність визначення стратегічних напрямів розвитку потенціалу на машинобудівних підприємствах. Стратегічне управління потенціалом машинобудівного підприємства направлене на формування й використання конкурентних переваг, необхідних для досягнення стратегічних цілей підприємства у наступному періоді. М. Портер визначає конкурентні переваги як сукупність чинників, що визначають спроможність підприємства до ефективної конкурентної боротьби, а саме продуктивність використання ресурсних компонентів його потенціалу []. У зв'язку з цим завдання підвищення ефективності функціонування машинобудівного підприємства ототожнюється із завданням підвищення його конкурентоспроможності, де під ефективністю розуміється відповідність результатів функціонування поставленій кінцевій меті або системі цілей діяльності підприємства. Таким чином, потенціал машинобудівного підприємства найдоцільніше розглядати як невід'ємний елемент системи, дії якої спрямовані на досягнення конкурентних переваг підприємств даної галузі. Отже, виникає необхідність управління процесом поліпшення стану й ефективністю використання потенціалу машинобудівних підприємств.

Вырезано.

Для приобретения полной версии работы перейдите по ссылке.

На думку Г. Мінцберга [], можливим представляється розділення й класифікація стратегій розвитку підприємства від гранично свідомих до максимально спонтанних:

планові стратегії - виникають у формі офіційних планів і підтримуються за допомогою встановлення офіційного контролю для забезпечення суворого і неухильного втілення стратегії;

підприємницькі стратегії - виникають як централізоване бачення; наміри існують як особисте, офіційно не заявлене, передбачення ситуації керівником;

ідеологічні стратегії - існують як колективне бачення ситуації; підприємство грає активну роль по відношенню до зовнішнього середовища. Такі стратегії є достатньо свідомими;

зонтичні стратегії - керівник здійснює частковий контроль, визначаючи стратегічні цілі або межі дій працівникам, внаслідок чого стратегії носять характер частково свідомий, а частково - спонтанний. Дані стратегії можна назвати такими, що усвідомлено розвиваються, маючи на увазі, що керівник навмисно залишає волю маневру менеджерам середньої ланка;

процесуальні стратегії - керівництво контролює лише окремі аспекти стратегії (часто адміністративні), залишаючи визначення суті стратегії середній ланці;

незв'язані стратегії - зароджуються в дочірніх, структурних підприємствах, що не мають жорстких зв'язків з основним колективом, містять схеми власних дій, які можуть розходитися, суперечити централізованим планам;

стратегії консенсусу - патери діяльності різних відділів підприємства ув'язуються на основі взаємної згоди й поступово зводяться до декількох домінуючих зразків; такі стратегії є переважно спонтанними;

нав'язані стратегії - зароджуються в зовнішньому середовищі, яке диктують моделі поведінки або прямою дією, або непрямим чином; стратегії такого типу в більшості є такими, що розвиваються, хоча в разі їх відповідності внутрішньому характеру можуть стати визначальними.

Вырезано.

Для приобретения полной версии работы перейдите по ссылке.

Як відзначають учені-економісти [, , ], використання методу мультиплікації дозволяє оцінювати реакцію системи на фактори впливу і результати, що були отримані. Тому, розглядаючи процес формування конкурентних переваг на машинобудівних підприємствах, можна говорити, що для підтримки високого рівня стану та ефективності використання потенціалу підприємство повинне постійно здійснювати інвестиції в розвиток свого стратегічного потенціалу, для адаптації його до умов, що формуються детермінантами «національного ромбу» М. Портера. У разі успішного впровадження інвестицій буде досягнуто підвищеня попиту споживачів у перспективі. Існує певна залежність між прибутковістю виробничої діяльності підприємства і задоволеністю потреб споживачів. Мультиплікатор дозволяє визначати залежність доходів (ефекту) від інвестицій у розвиток потенціалу підприємства, і чим більше величина доходу стосовно мультиплікатора, розрахованого для базисного підприємства, тим підприємство має більш високий рівень конкурентоспроможності.

Значення мультиплікатора () можна отримати за формулами [, ]:




(1.5)

де n - порядковий номер періоду, протягом якого мав місце той або інший ефект;

r - гранична схильність до споживання.




(1.6)


де - приріст споживання;

- приріст доходу.


Оцінку рівня ефективності розвитку потенціалу машинобудівного підприємства за допомогою методу мультиплікації доцільно застосовувати в умовах активного розвитку його стратегічного потенціалу, адаптації підприємства до змін зовнішнього середовища. Використовуючи положення теорії мультиплікаторів, можна оцінити первинний результат вкладення інвестицій, яким є збільшення доходу підприємств, яке дорівнює інвестиційному видатку. Величина збільшення доходу може бути повернена у виробництво, що є додатковим чинником збільшення доходів підприємства за рахунок внутрішнього реінвестування.

Застосування методу мультиплікації на практиці обмежено низькою інвестиційною активністю машинобудівних підприємств. Варто враховувати, що час реалізації інвестиційних проектів на машинобудівних підприємствах, як правило, здійснюється по етапах і оцінити результат можна тільки в довгостроковій перспективі, що пояснюється об'єктивними умовами освоєння інвестицій на фондоємних підприємствах. Разом з цим непряма оцінка процесу формування конкурентних переваг машинобудівних підприємств не дозволяє здійснювати цілеспрямоване стратегічне управління підприємством відповідно до змін у внутрішньому та зовнішньому середовищі. Таким чином, використання даного методу на практиці не розкриває особливостей оцінки та формування стратегічних напрямів розвитку потенціалу машинобудівного підприємства, тому що його використання обмежене низкою об'єктивних причин.

Виключаючи недоліки описаного методу мультиплікації, на практиці широке поширення одержав метод оцінки розвитку стратегічного потенціалу [, , , , ], в якому проводиться аналіз внутрішнього середовища підприємства з метою виявлення конкурентних переваг і існуючого потенціалу для їхньої розробки. Стратегічний потенціал розглядається як сукупність всіх ресурсів підприємства, що використовуються у процесі реалізації стратегії його розвитку, а також можливості досягнення стійких конкурентних позицій підприємства на ринку товарів і послуг. [, с. 143]

На думку А. Воронкової [], для оцінки потенціалу підприємства варто дослідити основні елементи його стратегічного потенціалу (виробничого, фінансового, комунікаційного, інноваційного, маркетингового, управлінського, трудового) і порівняти з показниками конкурентів. Цей метод розрахунку інтегрального показника оцінки стратегічного потенціалу набув поширеного використання.

Складовими елементами стратегічного потенціалу промислового підприємства виділяють: матеріальні, трудові, фінансові, маркетингові, інформаційні ресурси, рівень розвитку організаційної системи управління.

Оцінка елементів стратегічного потенціалу підприємства серед досліджуємої сукупності підприємств розраховується як середня (Оср) []:




(1.7)


де Оi – оцінка елементів потенціалу по досліджуємій сукупності підприємств;

n - кількість конкурентів.


Конкурентоспроможність стратегічного потенціалу підприємства визначається за допомогою інтегрального показника (ІПП) в такий спосіб []:




(1.8)



(1.9)


де – інтегральний показник по кожному елементі конкурентоспроможного потенціалу;

в - ваговий коефіцієнт;

О - оцінка елемента конкурентоспроможного потенціалу досліджуваного підприємства.


Даний підхід дозволяє отримати інтегральну оцінку стратегічного потенціалу підприємства й визначити положення підприємства серед досліджуємої сукупності підприємств. Але недоліком розглянутого підходу є те, що оцінка стратегічного потенціалу підприємства базується на суб'єктивній оцінці експертів, а визначення окремих характеристик внутрішніх ресурсів підприємства, що формують складові елементи його потенціалу, вимагають додаткових витрат і часу.

Заслуговує також на увагу науковий підхід Є. Попова [] щодо оцінки ринкового потенціалу підприємства за формулою, що має такий вигляд:




(1.10)


де Пj –потенціал, що оцінюється;

ki – ваговий коефіцієнт і-тої складової потенціалу;

Пij – і-та складова j-того потенціалу.


При цьому Є. Попов виділяє такі складові ринкового потенціалу []:

- методичний потенціал, який складається з аналітичного, виробничого й комунікативного потенціалів;

- потенціал трудових ресурсів, що формують показники, які характеризують рівень кваліфікації й досвід персоналу, управлінську структуру підприємства;

- потенціал матеріальних ресурсів, що складається з фінансових ресурсів і сировини;

- потенціал інформаційних ресурсів, що складається з мережевих систем, прикладних програм, зовнішнього оточення.

Вырезано.

Для приобретения полной версии работы перейдите по ссылке.
^ РОЗДІЛ 2.
АНАЛІЗ СУЧАСНОГО СТАНУ ТА ТЕНДЕНЦІЙ РОЗВИТКУ ПОТЕНЦІАЛУ МАШИНОБУДІВНИХ ПІДПРИЄМСТВ


2.1. Оцінка стану і визначення тенденцій розвитку вітчизняних машинобудівних підприємств


Зміни системи управління вітчизняних машинобудівних підприємств, які мають еволюційний характер і у своєму розвитку проходять фази зростання, розвитку й згасання, повинні забезпечити своєчасність і гнучкість зміни потенціалу машинобудівного підприємства, його адаптацію до динамічного впливу зовнішніх і внутрішніх факторів. Не викликають заперечення твердження провідних учених-економістів В. М. Геєця [], В. С. Пономаренка [], А. В. Гриньова [], Ю. Б. Іванова [], М. О. Кизима [], О. М. Тищенка [] та ін. щодо існування об'єктивної необхідності адаптації потенціалу українських машинобудівних підприємств до нових умов ведення виробничої, інноваційної, інвестиційної й комерційної діяльності, які багато в чому визначаються тенденціями розвитку машинобудівних підприємств України під впливом рушійних сил конкуренції, рівень якої зростає на національному, регіональних і транснаціональних ринках. Машинобудівні підприємства, на яких системи управління вчасно не адаптуються до динамічних змін внутрішніх і зовнішніх факторів соціально-економічного розвитку, можуть деградувати або істотно постраждати від деструкції й дестабілізації. Стратегічне управління потенціалом вітчизняних машинобудівних підприємств повинне дати їм можливість ефективно інтегруватися в сучасний світовий виробничо-господарський простір.

Останнім часом однією з найважливіших проблем стратегічного управління потенціалом діючих машинобудівних підприємств України є створення основи для активного розвитку інтеграційних процесів, які повинні забезпечити на паритетних умовах участь вітчизняних товаровиробників у міжнародному поділі праці й діяльності міжнародних економічних структур. Рішення цієї проблеми тісно зв'язано із вступом України до СОТ, що дасть можливість вітчизняним машинобудівним підприємствам освоїти нові ринки збуту продукції.

У сучасних умовах вихід вітчизняних товаровиробників машинобудівної продукції на зовнішні ринки збуту є дуже складним. Приєднання економіки України до глобальних і регіональних і насамперед європейських інтеграційних процесів пов'язано не тільки з можливостями активізувати зовнішньоекономічну діяльність, а й з істотними можливостями й негативними соціально-економічними наслідками, про які ґрунтовно попереджають учені-економісти й менеджери машинобудівних підприємств. Але для багатьох господарських структур машинобудівного комплексу України вступ нашої країни до СОТ створює необхідні об'єктивні умови для економічного зростання в стратегічній перспективі. Взагалі шлях до активізації міжнародної економічної інтеграції є безальтернативним, тому що самоізоляція, збереження застарілих технологій, організації виробництва й управління породжують низьку конкурентоспроможність і навіть деградацію господарських структур машинобудівного комплексу України. Готовність вітчизняних машинобудівних підприємств до інтеграції в міжнародний економічний простір визначається, насамперед, їхнім рівнем сприйняття інновацій у сфері виробництва й управління. Активність розвитку інноваційних процесів на машинобудівних підприємствах визначається рівнем інтенсивності конкуренції на товарних ринках машинобудівної продукції.

Для оцінки інтенсивності конкуренції на товарному ринку застосовуються такі показники, що характеризують рівень концентрації продавців: індекс концентрації, індекс Херфіндаля-Хіршмана, показник дисперсії часток підприємств на ринку, індекс ентропії, індекс Джині, узагальнений показник інтенсивності конкуренції (науковий підхід Г. Л. Азоєва). Основні характеристики даних показників представлені в додатку В. Для оцінки рівня інтенсивності конкуренції на вітчизняних машинобудівних ринках їхнє використання вкрай важко. У першу чергу це пов'язано з низькою інформативністю цих показників, які не враховують конкретні особливості машинобудівного ринку. По-друге, використання запропонованих показників на практиці утруднено відсутністю повної інформації про розподіл часток між підприємствами на товарних ринках машинобудівної продукції.

Для визначення рівня інтенсивності конкуренції на товарних ринках машинобудівної продукції скористаємося результатами досліджень українських учених-економістів І. М. Волик і Д. У. Бікулової [], відповідно до яких більшість українських товарних ринків машинобудівної продукції є ринками олігополістичного типу - 90,1% від загальної їхньої кількості, і тільки 7,3% з них абсолютно монополізовані. Це обумовлено існуючою специфікою технологічного процесу в багатьох підгалузях машинобудування, насамперед у важкому, енергетичному, транспортному машинобудуванні, виробництві генераторів і великих електричних машин, важких і унікальних верстатів, у літакобудуванні й суднобудуванні, і робить економічно ефективними в основному великі виробництва. Саме перераховані галузі становлять основу машинобудівного комплексу України, на них припадає більша частина виробленої й експортованої машинобудівної продукції. Економія, отримана від масштабів виробництва, дозволяє в таких фондо- і енергоємних підгалузях машинобудування істотно знизити витрати виробництва на одиницю продукції, що виробляється, тобто скоротити питомі витрати виробництва. Великі підприємства мають і інші переваги, які дозволяють їм у ряді випадків завдяки випуску конкурентоспроможної продукції й забезпечення високої ефективності виробництва перетворюватися в монополії, ставати монополістами з виробництва тієї чи іншої продукції. Однак це далеко не завжди приводить до негативних економічних наслідків для суспільства, які традиційно в економічній літературі прийнято співвідносити з явищем монополізму. Отже, можна зтверджувати, що економічні наслідки, які спостерігаються в ряді випадків монополізації ринків, обумовлюються не стільки великими розмірами підприємств і їхнім домінуючим положенням на ринку, скільки станом і ефективністю використання існуючого потенціалу суб'єктів господарювання машинобудівного комплексу, що й визначає рівень їхньої конкурентоспроможності, як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. Важливе практичне значення отриманого висновку полягає в тому, що визначено чіткі орієнтири при розробці системи стратегічного управління потенціалом машинобудівного підприємства.

Таким чином, за сучасних умов інтернаціоналізації світової економіки зростає різноманіття й складність проблем у сфері стратегічного управління потенціалами машинобудівних підприємств України. І це пов'язано в першу чергу з необхідністю істотно прискорити перехід від ситуативно-інерційної до інноваційно-структурної моделі стратегічного управління машинобудівними підприємствами. Отже, сьогодні дослідження проблем, які пов'язані з розробкою нових, а також з розвитком і вдосконалюванням існуючих теоретичних підходів, концептуальних положень і науково-практичних рекомендацій, спрямованих на стратегічне управління потенціалами машинобудівних підприємств, є особливо актуальними.

У зв'язку з цим виникає необхідність у дослідженні особливостей процесів формування динаміки результатів виробничо-господарської діяльності машинобудівних підприємств (на прикладі Харківської області) і в розробці пропозицій по вдосконалюванню стратегічного управління їх потенціалами в сучасних умовах розвитку економіки України.

Вырезано.

Для приобретения полной версии работы перейдите по ссылке.

Як показав проведений аналіз динаміки інтегральних показників стану і ефективності використання потенціалів, при розробці стратегії довгострокового розвитку машинобудівного підприємства необхідно базуватися на системному підході до оцінки потенціалу у відповідності з такими положеннями: оцінка повинна бути підсумком кількісного та якісного виміру часткових показників стану й ефективності використання потенці