Реферат: Удк 37. 013. 42(075) ббк74. 6я7

УДК 37.013.42(075)

ББК74.6я7

3-13

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України

як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів

(лит №1.4/18-Г-2235 від 29.10.2008 р.)

Рецензенти:

Поліщук В.А. - доктор педагогічних наук, професор; Булах І.С. - доктор психологічних наук, професор; Архипова С.П. - кандидат педагогічних наук, професор.

3-13 Завацька Л.М. Технології професійної діяльності соціального педагога. Навчальний посібник для ВНЗ. – К.: Видавничий Дім "Слово", 2008. - 240 с.

ISВN 978-966-8407-98-7

У навчальному посібнику подано фундаментальні основи технології роботи соціального педагога у різних сферах професійної діяльності.

Видання розраховано насамперед на студентів вищих навчальних закладів, які опановують фах соціального педагога та соціального працівника, а також на спеціалістів у галузі соціальної педагогіки і соціальної роботи Посібник також буде цікавим та корисним для практичних працівників соціальної сфери, соціальних педагогів, учітелів і вихователів загальноосвітніх закладів.

ISВN 978-966-8407-98-7

©Завацька Л.М., 2008

© Видавничий Дім "Слово'', 2008


ЗМІСТ

^ РОЗДІЛ 1. ТЕХНОЛОГІЧНИЙ ПІДХІД ДО СУЧАСНОЇ СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Глава 1. Теоретичні засади технологій соціально-педагогічної роботи

Сутність соціально-педагогічної діяльності

Професійний портрет соціального педагога і соціального працівника

Комунікативні особливості діяльності соціального педагога

Глава 2. Типології соціальних технологій

Поняття соціальних технологій

Специфіка технологій у соціально-педагогічній діяльності

^ РОЗДІЛ 2 ЗАГАЛЬНІ ТЕХНОЛОГІЇ СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Глава 3. Технології індивідуальної та групової соціально-педагогічної роботи

Індивідуальна соціально-педагогічна робота, орієнтована на вирішення проблем суб'єкта

Поняття про метод групової роботи та його призначення


Глава 4. Технологія реалізації соціальним педагогом діагностичної функції

Поняття соціальної, педагогічної та соціально-педагогічної діагностики

Комплексна психолого-педагогічна діагностика.

Глава 5. Консультування як технологічний спосіб вирішення соціально-педагогічних проблем

Загальна характеристика та види соціально-педагогічного спілкування, як засобу консультативної допомоги

Соціально-педагогічні технології сімейного консультування

Консультування по телефону як різновид соціально-педагогічної допомоги

Глава 6. Технологія реалізації соціальним педагогом терапевтичної функції

Сутність і зміст поняття терапії

Методи терапевтичного впливу в практиці соціально-педагогічної роботи

Глава 7. Технологія організації соціального патронажу

Поняття та види соціального патронажу

Організація патронажу сім'ї і дітей

^ РОЗДІЛ 3. СПЕЦІАЛЬНІ СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНІ ТЕХНОЛОГІЇ


Глава 8. Технології соціально-педагогічної роботи з сім'єю

Особливості роботи соціального педагога з різними типами сімей

Технології допомоги потерпілим від жорстокості

в сім'ї


Глава 9. Технології соціально-педагогічної роботи з важковиховуваними дітьми

1. Напрямки педагогічної діяльності щодо профілактики і попередження соціально-
негативних форм девіантної поведінки дітей та підлітків

2. Соціально-педагогічна діяльність у спеціалізованих закладах для важковиховуваних
неповнолітніх


Глава 10. Технології профілактики адиктивної поведінки у молодіжному середовищі

Адиктивна поведінка: поняття і сутність

Форми і методи профілактики адиктивної поведінки серед учнівської молоді

Глава 11. Технології соціально-педагогічної роботи з дітьми вулиці

1. Загальна харектиристика явища дитячої бездоглядності та безпритульності

2.Технології взаємодії суспільних інституцій у процесі здійснення

соціально-педагогічної підтримки дітей вулиці
^ Глава 12. Технології роботи соціального педагога її пенітенціарних закладах
1. Основні завдання і принципи перевиховання

2.Методи соціально-виховної роботи з неповнолітніми, засудженими у виховних колоніях

Глава 13. Технології організації молодіжного дозвілля

1.Теоретичні основи дозвіллєвої діяльності у молодіжному середовищі

2.Методика організації дозвілля дітей та молоді
ПЕРЕДМОВА
Процес становлення нової професії завжди не позбавлений помилок і протиріч. Найбільш складними є питання змісту діяльності професій соціальної сфери. Особливо це стосується соціальної педагогіки як спеціальності, яка інтенсивно розвивається, узагальнюючи і впроваджуючи досвід соціально-педагогічної діяльності та розширюючи інноваційний пошук інтеграції теоретичних, практичних і технологічних знань. Реальна і перспективна область професійної діяльності соціального педагога надзвичайно широка і різнопланова. Вона включає спектр специфічних різновидів соціально-педагогічної діяльності, в залежності від об'єкта, на який вона спрямована. І кожен з цих різновидів професійної діяльності соціального педагога повинен бути забезпечений відповідними, адекватними змісту роботи методами, методиками, технологіями.

А відтак стає очевидним, що соціальний педагог необхідний і в дитячих лікарнях та санаторіях; і в медичних реабілітаційних центрах для дітей з обмеженими можливостями; і в наркологічних диспансерах для неповнолітніх; і у виправних закладах, значну частину контингенту яких складає молодь, і в багатьох інших закладах та організаціях, які вже існують або з'являться у найближчий час у відповідь на потреби соціальної сфери, що активно розвивається. Тому підготовка соціальних педагогів передбачає засвоєння ними великого обсягу фахових знань і умінь. І саме оволодіння технологіями соціально-педагогічної роботи визначає ефективність цієї діяльності. Ця мета досягається у процесі вивчення навчального курсу «Технології соціально-педагогічної роботи». Наявність такого курсу, який би спирався на цілий комплекс інших дисциплін, змістовно мав би інтеграційно-аналітичний характер є об'єктивною необхідністю в системі підготовки соціальних педагогів. Запропонований навчальний посібник ставить перед собою мету допомогти студентам у засвоєнні даного курсу, що обумовлює його структуру і зміст.

Цей посібник «Технології професійної діяльності соціального педагога» є спробою узагальнення і систематизації технологічного підходу до сучасної соціально-педагогічної діяльності. В ньому розкриваються теоретичні основи технологій соціально-педагогічної діяльності, а також запропоновані різні технологічні підходи до розв'язання найбільш типових на сьогоднішній день соціально-педагогічннх проблем, оскільки охопити всі напрямки соціально-педагогічної діяльності, враховуючи їх різноманіття, неможливо. У підготовці даного видання автором залучались новітні публікації і розробки провідних фахівців у галузі соціальної педагогіки і соціальної роботи, які вказані в списках літератури до кожної глави, а також використаний власний досвід викладання навчального курсу “Технології соціально-педагогічної роботи” для студентів спеціальності «Соціальна педагогіка »

Посібник містить навчально-методичний матеріал для проведення лекційних занять, питання для самоконтролю та рекомендовану літературу, яка охоплює основні монографічні джерела стосовно конкретних тем курсу. У першому розділі розкрито зміст технологічного підходу до сучасної соціально-педагогічної діяльності з точки зору теоретичних засад технологій визначеної діяльності та їх характеристики.

У другому розділі запропоновані загальні технології соціально педагогічної діяльності, які можуть бути використані у роботі з різними категоріями клієнтів. У третьому розділі узагальнено матеріали практичного застосування спеціальних соціально-педагогічних технологій у роботі з сім’єю, дітьми та молоддю. Матеріали посібника можуть бути використані студентами, соціальними педагогами, соціальними працівниками, учителями, практичними психологами та співробітниками громадських організацій, орієнтованих на діяльність у соціальній сфері.


Розділ 1.

^ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ ПІДХІД ДО СУЧАСНОЇ

СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ


Глава 1

1 Теоретичні засади технологій соціально-педагогічної роботи

Сутність соціально-педагогічної діяльності.

Соціально-педагогічна діяльність як суспільне явище являє собою своєрідну модель діяльності, спрямованої на розв’язання завдань соціального виховання і соціально-педагогічного захисту.

Соціальне виховання – турбота суспільства про підростаюче покоління та створення суспільством, державою, приватними та громадськими структурами відповідних умов для фізичного, психічного і соціального розвитку особистості.

На сучасному етапі становлення соціально-педагогічної діяльності її концептуальні і процесуальні складові базуються на грунті соціальної роботи, яка з одного боку має грунтовніші засади та історію, а з іншого боку – частина функцій у структурі соціальної роботи є явно соціально-педагогічними. Згідно точки зору Василькової Ю.В. та Василькової Т.В., даний вид діяльності за замістом є соціальною роботою, що включає педагогічну діяльність і спрямована на допомогу дитині, підлітку, молодій людині в самоорганізації, встановлення нормальних відносин в сім’ї, школі, у суспільстві. Тому очевидно, що призначення соціально-педагогічної діяльності є здійснення компетентної соціально-педагогічної допомоги населенню, підвищення ефективності процесу соціалізації виховання і розвитку дітей, підлітків і молоді.

Ця соціально-педагогічна модель визначена як модель практики соціальної роботи орієнтованої на допомогу індивіду або соціальній групі, що потрапили у складну життєву ситуацію, через систему інститутів - сім'ю, школу, позашкільні, виховні, реабілітаційні та інші заклади.

Ми поділяємо думку провідних науковців та дослідників у галузі соціальної роботи (А.Й.Камська, О.Г.Карпенко, Л.І.Міщик, В.А.Поліщук), що соціальна робота здійснюється соціальними працівниками і соціальними педагогами.

Об'єктом соціальної роботи може бути будь-яка людина, яка добровільно звернулася за допомогою і потребує її. В ролі об'єкта може виступати одна особа, група людей чи сім'я, незалежно від їх відмінностей (раси, статі, мови, релігії, національності, переконань і соціального походження).

За характером потреб об'єкти соціальної роботи можна поділити на три групи: перша - соціально незахищені люди, друга-маргінальні і третя - особи з відхиленнями у поведінці.

Об'єкти за своїм складом можуть бути досить неоднорідними - від людини, яка втратила людську подобу (жебрак, алкоголік, наркоман, безпритульний), до цілком забезпеченої, але не здатної перебороти ті чи ті складні, проблемні або негативні обставини та прояви у своєму житті. Це дає можливість скористатись, розробленими в теорії соціальної роботи, ризиковим, ресурсним і проблемним підходами, які дозволяють конкретизувати об'єкти соціально-педагогічної діяльності.

Ризик визначається як ситуативна характеристика діяльності. Соціально-педагогічний ризик - врахування і врегулювання небажаних, соціально або педагогічно неприйнятних факторів і наслідків, що загрожують життю, здоров'ю та повноцінній соціалізації особистості.

Фактори адаптації до ситуації ризику у різних груп населення різні. Ті групи неповнолітніх, які залежно від поєднання об'єктивних і суб'єктивних причин максимально піддаються різним соціальним і соціально-педагогічним ризикам, називають «групами» або «категорія-ризику». Типовими представниками «групи ризику» вважаються дезадаптанти, девіанти та делінквенти.

Кількість «груп ризику» наразі значно збільшилась. До них належать сироти, соціальні сироти, безпритульні, безнадзорні, а також діти з неблагополучних сімей, сімей безробітних, дистантних сімей та мігрантів і інші. Такі соціально-вразливі групи населення об'єктивно і суб'єктив­но перебувають у стані потенційного ризику. Особливу групу складають обдаровані діти.

Ресурсний підхід - визначає арсенал засобів та спроможність для виконання будь-якого завдання або удоскона-лення тих або тих дій, особливо коли вони мають надзвичайним характер чи здійснюються в критичній ситуації.

Ресурси в соціально-педагогічній діяльності розглядаються з точки зору їх природи, джерел і корисності застосування:

- внутрішні або зовнішні по відношенню до особистості, колективу, групи

- офіційні (формальні) або неофіційні (неформальні)

- реально існуючі або потенційні (приховані)

- керовані з точки зору їх використання

Як і соціальна робота соціально-педагогічна діяльність повинна сприяти найбільш повному ефективному і скоординованому виявленню і застосуванню внутрішніх матеріальних і соціальних ресурсів. Вона передбачає створення і реалізацію програм діяльності, що спрямовані на активізацію внутрішніх ресурсів особистості і забезпечення її зовнішніми ресурсами.

Людина розглядається як комплекс ресурсів, здібностей, можливостей, які використовуються для досягнення бажаної мети. Її життєвий потенціал складається з внутрішніх ресурсів, які застосовуються особисто, в процесі створення сприятливих умов для здійснення необхідних дій або в результаті виникнення кризової ситуації. Здатність впливати на інших, визначати хід подій, можливість досягати успіхів залежить від володіння необхідними ресурсами.

Нормальний процес соціалізації є реакцією відповідно на гармонію або дисгармонію між внутрішніми ресурсами і властивостями індивіда, з одного боку, і зовнішніми ресурсами та особливостями життєвої ситуації, з другого. Виснаження соціальних ресурсів, обмеження в їх реалізації сприяє появі різного роду соціальних проблем.

Соціальні проблеми - соціальне протиріччя, що усвідомлюється людиною (групою) як значима для неї невідповідність між метою і результатом. Ця невідповідність виникає в результаті відсутності або нестачі засобів для досягнення мети і виявляється у незадоволенні соціальних потреб.

Проблемні ситуації в соціальному житті існують у будь-якої дитини як у організму, що росте і розвивається. На кожному етапі розвитку дитина і її оточення виявляють протиріччя між новим і наявним рівнем соціальних якостей, не своєчасна зміна норм і оцінок протидіє створенню відповідних умов і в результаті виникають різного роду проблеми на шляху самостійного вирішення життєво важливих завдань.

Науковцями і практиками визначені такі проблеми в житті дитини:

- проблеми, пов'язані зі збереженням психічного здоров'я дитини, розвитком людини, самовизначенням дітей і підлітків;

- проблеми, пов'язані з неблагополуччями родини, порушенням прав дитини та насиллям;

- проблеми, пов'язані з неадекватною і девіантною поведінкою, дезадаптацією дітей і підлітків у соціальному середовищі;

- проблеми, пов'язані з конфліктами та морально-психологічним кліматом у школі, мікросередовищі.

Суб'єктами соціально-виховної роботи виступають спеціалісти, що надають допомогу. Вони також є неоднорідними, враховуючи соціально-виховні інститути, що спеціалізуються у наданні того певного виду допомоги на основі законів і законодавчих актів, визнаних державою.

Соціальна робота набуває свого розвитку, якщо враховуються такі особливості:

добровільність (допомога має надаватися, виходячи з добровільного звернення);

своєчасність;

персоналізація (допомога повинна здійснюватись персонально кожній особистості);

повага (допомога не повинна принижувати честь і гідність людини, її самооцінку і самоповагу);

активізація клієнта (основний зміст допомоги полягає в оволодінні людиною спроможністю до самостійного вирішення своїх проблем);

комплексність ( надається допомога, яка має бути спрямована на зняття небажаної емоційної напруги і на ліквідацію причин, які викликають такий стан у людини);

Таким чином, соціально-педагогічна діяльність має значні можливості для подальшого розвитку, враховуючи потреби соціуму та активний розвиток соціально-виховних інституцій, здатних до продуктивної реалізації відповідних технологій.

^ 2. Професійний портрет соціального педагога і соціального працівника

Очевидно, що провідним суб'єктом соціально-педагогічної діяльності є соціальний педагог. Проте соціальне виховання і соціально-педагогічний захист ефективні тільки у випадку активної позиції тих, на кого вони спрямовані, самої особистості, її сім'ї, групи спілкування.

Конкретизація діяльності соціального педагога випливає із його основних функцій: діагностичної, прогностичної, комунікативної, реабілітаційної, корекційної. Для реалізації цих функцій соціальний педагог повинен мати фундаментальну професійну підготовку, знання в різних галузях психології, педагогіки, фізіології, економіки, законодавства, статистики; володіти інформацією про сучасні політичні, соціальні й економічні процеси в суспільстві й критично їх оцінювати; вміло контактувати і взаємодіяти з різними типами клієнтів; мати професійний такт, який може допомагати викликати симпатію і довіру у клієнта, зберігати професійну таємницю, проявляти делікатність у всіх питаннях, що стосуються сторонньої людини; вміти оперативно приймати потрібне рішення навіть в екстремальних ситуаціях.

Взявши за основу характерні ознаки особистості і співвідносячи їх з новими професіями - соціальною роботою і соціальною педагогікою, їх гуманістичною сутністю, можна визначити такі групи цінностей цієї діяльності.

Цінності, які відображають специфіку професійної діяльності альтруїстичного характеру (допоможи тому, хто потребує допомоги).

Цінності етичної відповідальності перед професією (соціальний педагог і соціальний працівник захищає гідність і цілісність професії, дотримується етичних принципів і норм, примножує знання і розширює місію соціально-педагогічної роботи).

Цінності, пов'язані з потребами самореалізації, самоствердження, самовдосконалення особистості соціального педагога і досягнень у професійній діяльності.

Метою соціально-педагогічної роботи є налагодження балансу між відповідальністю суспільства перед особистістю і відповідальністю особистості перед суспільством. Виходячи з того, що головною метою соціально-педагогічної роботи є турбота про людину, розкриття можливостей особистості, сім'ї, суспільства, відповідно її можна розглядати як особистісну службу допомоги.

Діяльність соціального педагога поширюється на всі вікові категорії дітей і дорослих; здійснюється у різних сферах їх життя (навчання, праця, відпочинок, спілкування), передбачає взаємодію всіх інститутів соціалізації, активізацію виховних функцій суспільства, сім'ї і особистості.

Діяльність соціального педагога зорієнтована на роботу з усіма категоріями дітей і дорослих, з сім'ями (незалежно під наявності у них проблем) з пріоритетом виховних завдань. На відміну від педагога, який працює у навчальному закладі, у соціального педагога на першому місці - не навчаюча і освітня роль, а виховна функція соціальної допомоги і захисту. Робота соціального педагога покликана стимулювати і активізувати різносторонню діяльність добровільних працівників, педагогічної спільноти. Спеціаліст в області соціальної педагогіки покликаний інтегрувати, усувати розрізненість у діяльності всіх соціальних інститутів не взагалі, а на конкретному рівні.

Завдання соціального педагога – включити у соціальну роботу різноманітні благодійні, добровільні організації, фонди милосердя і культури, творчі спілки, церкви та інші організації, підприємства і заклади.

На основі вище перерахованих основних функцій соціального педагога можна визначити загальні якості спеціаліста.

Високий професіоналізм, компетентність у різноманітних проблемах, високий рівень загальної освіти і культури (в тому числі і духовної), володіння суміжними спеціальностями і знаннями з педагогіки, психології, юриспруденції та ін.

Доброта, любов до людей, душевність, доброзичливість, чуйність, бажання прийняти чужий біль на себе, милосердя, людяність, відчуття співпереживання і емпатія.

Комунікабельність, вміння правильно зрозуміти людину і поставити себе на її місце, гнучкість і делікатність, тактовність у спілкуванні, вміння слухати, спроможність підтримати іншого і стимулювати його на розвиток особистих сил, вміння викликати довірливе ставлення до себе, організаційні здібності.

Оцінка діяльності соціального педагога повинна здійснюватись за її реальними результатами з урахуванням стажу, накопиченого досвіду роботи та на основі глибокого аналізу процесу діяльності, а також думки учнів, колег, працівиків закладів, які причетні до соціально-педагогічної діяльності. Під час аналізу беруться до уваги початковий рівень стану проблеми, досягнуті результати, особливості соціально-педагогічної діяльності, її новизна. Аналізуючи рівень професіоналізму соціального педагога, потрібно оцінити розвиток його особистісних, морально-психологічних якостей, оскільки даною професією можна оволодіти лише в індивідуально - особистісному контексті (В.А.Сластьонін).

Таким чином, готовність соціальних педагогів до виконання професійної діяльності необхідно розглядати на трьох рівнях:

- особистісна готовність соціального педагога;

- процес діяльності (в якому втілюються теоретична і технологічна готовність педагога);

- результативність діяльності.

Функціонально розрізняють такі складові готовності спеціаліста до професійної діяльності: морально-психологічна або мотиваційна, науково-теоретична і практична. Сукупність потреб і мотивів, що характеризують спеціаліста, складають його мотиваційно-потребову сферу. Структура мотиваційної сфери фахівця, який досягнув вищого рівня сформованості особистості, передбачає наявність у нього домінуючих мотивів, які підпорядковують собі інші потреби і мотиви, що набувають у його життєдіяльності провідне значення.

Мотиваційна готовність виражається у загальній орієнтації на професії типу «людина-людина», в подальшому формуванні мотиваційно-цілісного ставлення до професії соціального педагога і соціального працівника. Практична ж діяльність формує його соціальні і професійні позиції. Вона пов'язана з виконанням різноманітних соціальних ролей: посередника поміж дітьми і дорослими, поміж сім'єю і соціальними службами; порадника, друга, експерта, психотерапевта, помічника та ін. Оволодіння різними ролями визначає рівень професійної компетентності соціального педагога, що характеризує єдність теоретичної і практичної готовності до здійснення соціально-педагогічної діяльності .

3^ . Комунікативні особливості діяльності соціального педагогГлава 2. Типології соціальних технологій

^ 1. Поняття соціальних технологій

Поняття «технологія» використовується в різних значеннях. З одного боку, «технологія» - це способи матеріалізації трудових функцій людини, її знань, навичок і досвіду щодо перетворення предмету праці або соціальної діяльності. З другого боку, «технологія» — це практична діяльність, яка характеризується раціональною послідовністю використання обладнання з метою досягнення якісних результатів праці. В широкому розумінні слова, технологія - це спосіб здійснення діяльності на основі її раціонального розчленовування на процедури і операції з їх подальшою координацією і вибором оптимальних засобів і методів їх виконання. Характерними ознаками технологій є: процесуальність як єдність цілей, змісту, форм і результатів діяльності; сукупність методів зміни об'єкта; проектування процесів зміни.

В останні десятиліття використання поняття «технологія» вийшло за межі технічних дисциплін і активно використовується в управлінні, менеджменті, педагогіці та інших галузях. Наразі активно формується поняття «соціальна технологія». Соціальна технологія визначається як розробка методів і методик результативного і раціонального цілеспрямованого соціального впливу, які застосовуються соціальними службами, окремими закладами соціального обслуговування і соціальними працівниками для вирішення соціальних проблем і забезпечення соціального захисту населення.

Ознаками соціальної технології є:

Наявність стратегічної програми, в межах якої вирішується конкретна соціальна проблема;

Алгоритм послідовності операції для досягнення конкретного результату;

Наявність критеріїв оцінки успішної діяльності спеціаліста;

Неперервність контакту з клієнтом соціальної роботи;

Динамізм змісту, форм і методів соціальної роботи.

Соціально-педагогічна діяльність як нова галузь інтенсивно розробляє і засвоює власні технології або запозичує їх із суміжних сфер: соціальної роботи, соціології, соціальної психології, педагогіки. В арсеналі роботи соціального педагога дослідники виділяють. технології власне соціальної роботи як ключові: соціальна діагностика, соціальна адаптація, соціальна профілактика, соціальний контроль, соціальна опіка (патронаж), соціальна реабілітація, соціальне забезпечення, соціальна терапія, соціальне консультування.

Соціальна діагностика - комплексний процес дослідження соціальних явищ з метою виявлення і вивчення причинно-наслідкових зв'язків і відносин, які характеризують їх стан і тенденції подальшого розвитку. Соціальна діагностика передбачає аналіз соціальної проблеми шляхом поділу її на окремі елементи, згідно яких здійснюється дослідження.

Соціальна адаптація - система методів і прийомів, метою яких с здійснення соціальної підтримки людей у процесі їх соціалізації чи пристосування до нових соціальних умов.

Соціальна профілактика - сукупність державних, суспільних, соціально-медичних і організаційно-виховних заходів, які спрямовані на попередження, усунення чи нейтралізацію основних причин і умов, які викликають різноманітні соціальні відхилення негативного характеру та інші соціально небезпечні прояви у поведінці.

Соціальний контроль - механізм, за допомогою якого реалізується сукупність процесів соціально-економічного, адміністративно-правового і організаційно-виховного характеру в соціальній системі.

Соціальна опіка (патронаж) - особлива форма державного захисту прав особистості, майна недієздатних та інших громадян у випадках, передбачених законом.

Соціальна реабілітація - процес, спрямований на відновлення здатності людини до життєдіяльності в соціальному середовищі.

Соціальне забезпечення - система надання різноманітних соціальних послуг у рамках державної системи матеріального забезпечення та обслуговування людей похилого віку і непрацездатних громадян, сімей з дітьми, а також осіб, які потребують соціальної допомоги.

Соціальна терапія - цілеспрямований процес практичних дій державних структур, суспільних і громадських організацій і об'єднань, у тому числі і релігійних, спрямованих на конкретні форми виявлення соціальних відносин чи соціальних дій.

Соціальне консультування - технологія надання соціальної допомоги шляхом цілеспрямованої інформаційної дії на людину чи малу групу з приводу їх соціалізації.

Соціальні технології також розглядаються як сукупність способів професійного впливу на соціальний об'єкт з метою його покращення, забезпечення оптимізації функціонування при можливому тиражуванні даної системи впливу.

Соціальні технології характеризуються відповідними ознаками:

1. Суб'єктивний зміст соціальних технологій (процеси соціального розвитку ініціюються, розвиваються чи гальмуються в першу чергу лідерами і відповідно до цього будуються процеси управління, керівництва, зміни окремих мікросоціумів).

Соціальні технології побудовані на суб'єкт-суб'єктних стосунках.

Соціальні технології і технології соціальної роботи, мають комплексний характер.

У більшості випадків зміст соціальних технологій має превентивний характер.

Зважаючи на багатоаспектність соціальних технологій їх класифікація здійснюється на різних основах:

-у залежності від сфери застосування:

- глобальні;

- універсальні;

- регіональні;

- локальні.

- зважаючи на специфіку соціального впливу на об'єкт (залежно від рівня суспільних відносин):

- групові

- общинні

- індивідуальні

- залежно від запозичених методів:

- соціально-педагогічні;

- власне соціальної роботи;

- соціально-психологічні;

- соціально-медичні.

Діяльнісний аспект розуміння соціальних технологій дозволяє визначити такі їх види:

соціальний контроль;

соціальна профілактика;

соціальна терапія;

соціальна реабілітація;

соціальна допомога;

соніально-правовий захист;

-соціальне страхування;

-соціальне обслуговування;

-соціальне опікунство;

- соціальне посередництво;

-соціальний супровід.

Зважаючи на активне впровадження соціальної діяльності у сферу життя людини важливого значення набувають технології, що класифікуються за ступенем новизни.

Інноваційні соціальні технології - це методи і прийоми інноваційної діяльності, спрямовані на створення і матеріалізацію нововведень у суспільстві, реалізацію нового, що приводить до якісних змін у різних сферах соціального життя, до раціонального використання матеріальних та інших ресурсів у суспільстві.

Інформаційні соціальні технології являють собою оптимізацію самого інформаційного процесу, його відтворення і функціонування.

Інтелектуальні соціальні технології спрямовані на розвиток і стимулювання мислительної діяльності людей, розвиток їх творчих здібностей.

Історичні технології передбачають осмислення історичного досвіду за законами соціальної технологізації, тобто технологізацію історичних знань як умови політичного, економічного, духовного і соціального діагностування.

Демографічні технології вивчають розробляють способи механізму відтворення населення, зміни його чисельності, складу і розміщення.

Соціальні технології злагоди являють собою методи досягнення згоди більшості населення відносно розв'язання найбільш актуальних питань суспільного життя, їх взаємної дії. До цього типу технологій можна додати соціальні технології розв'язання конфліктів, зокрема соціально-етнічних.

Політичні технології як вид соціальних технологій являють собою методи розв'язання політичних проблем, ви роблення політики, її реалізації, здійснення політичної діяльності.

Таким чином, під час аналізу технологій у соціальній роботі як системи необхідно враховувати різновиди соціальних систем.

^ 2. Специфіка технологій у соціально-педагогічній діяльності

Поняття «соціально-педагогічні технології» пов'язано з такими поняттями, як «соціальні технології» і «педагогічні технології».

Термін «педагогічні технології» з'явився в США спочатку як «технології освіти», який потім був видозмінений у «педагогічні технології».

Спочатку «технології в освіті» передбачали використання різних технічних засобів навчання в школі. Наступною була ідея програмованого навчання і третій крок розширив горизонти педагогічних технологій до вивчення, розробки і застосування принципів оптимізації навчального процесу на основі новітніх досягнень науки і техніки.

Таким чином, педагогічна технологія має своє коріння у двох принципово різних галузях: технічні науки - розробка і застосування різних технічних засобів, що сприяють підвищенню ефективності навчального процесу; гуманітарна область знань - педагогіка, в межах якої здійснюється формування і відтворення результатів виховної та навчальної діяльності.

На сучасному етапі розвитку педагогічної науки і практики під педагогічними технологіями розуміють систематичні методи планування, впровадження та оцінювання всіх процесів навчання і виховання учнів шляхом використання людських і технічних ресурсів для досягнення і ефективності навчання. Технологічний підхід у педагогіці має багато спільного з «соціальними технологіями» в плані побудови та структури процесу, що включає раціональну послідовність використання різних методів і засобів з метою досягнення якісних результатів.

Соціально-педагогічна технологія є інтегративним різновидом соціальної і педагогічної технології. Тобто соціально-педагогічна діяльність як і будь-який інший різновид соціальної діяльності, має свою структуру, завдяки якій може поетапно розроблятись і послідовно реалізовуватись.

Під соціально-педагогічними технологіями окремі автори розуміють певну програму дій соціального педагога, його співробітництво з індивідом чи соціальною групою в прогнозованих чи спонтанних умовах.

Основним завданням соціально-педагогічних технологій є, перш за все, - розробка методів та методик результативного та раціонального цілеспрямованого соціального впливу; застосування технологізації як способу оптимізації соціально-педагогічного результату.

Застосування технологій у роботі соціального педагога дозволяє поетапно реалізовувати структурні компоненти його діяльності. Соціально-педагогічна діяльність починається з постановки мети та завдань, які необхідно вирішити спеціалісту: допомога дитині в соціалізації та адаптації, набуття навичок спілкування та ін. Мета, в свою чергу визначає зміст діяльності, методи її реалізації та форми організації, які взаємопов’язані між собою. Зміст, методи і форми не можуть існувати незалежно одні від одних, їх взаємозв’язок визначається тим, що зміст впливає на форми і методи, а ті у свою чергу, можуть коректувати зміст соціально-педагогічної діяльності.

Розв’язання будь-якої проблеми дитини, що потребує втручання соціального педагога, починається з діагностики проблеми. Цей етап включає в себе обов’язковий збір, аналіз і систематизацію інформації, на основі яких може бути зроблений певний висновок. Складність діяльності соціального педагога полягає в тому, що дитина не завжди може сформулювати проблему, яка у неї виникає, пояснити чим вона викликана (конфліктом з однолітками, батьками чи вчителями та ін.), тому завдання соціального педагога в тому, щоб щоб самому виявити всі значимі обставини ситуації дитини і поставити діагноз.

Наступний етап - пошук шляхів розв'язання цієї проблеми. Розв'язання визначених задач може здійснюватись двома шляхами. Перший - скориставшись вже розробленими технологіями. Завданням соціального педагога є підбір саме тієї технології, яка забезпечить успішне вирішення проблеми. Другий шлях - це складання власної програми, тобто розробка технології своєї діяльності в конкретному випадку. Відповідно соціальний педагог повинен бути компетентним щодо індивідуальної програми, яка враховує особливості дитини, характер проблеми та ін.

В залежності від обраної технології, соціальний педагог обирає відповідні методи і форми своєї діяльності, визначає засоби, які будуть використані в роботі і дозволять вирішити проблему дитини. В окремих випадках може виникнути необхідність корекції діяльності соціального педагога на кожному етапі і повторне розв'язання проблеми.

Впровадження технологій у діяльність соціального педагога сприяє більш ефективному вирішенню завдань, дозволяє реалізувати науковий підхід у соціально-педагогічній діяльності.

ЛІТЕРАТУРА:

Актуальні проблеми соціально-педагогічної роботи (модульний курс дистанційного навчання) / А.Й.Капська, О.В.Безпалько, Р.Х.Вайнола. - К., 2002.

Методика и технологии работы социального педагога: Учебн. посо