Реферат: Львівський юридичний інститут мвс україни

ЛЬВІВСЬКИЙ ЮРИДИЧНИЙ ІНСТИТУТ МВС УКРАЇНИ


На правах рукопису


КРАСНИЦЬКИЙ ІВАН ВАСИЛЬОВИЧ


УДК 334.222.23+34.05](477+44)


ПОНЯТТЯ, ПІДСТАВИ ТА ФОРМИ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА КРИМІНАЛЬНИМ ПРАВОМ

ФРАНЦІЇ ТА УКРАЇНИ: ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ


Спеціальність 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія;

кримінально-виконавче право


Дисертація на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук


Науковий керівник

Грищук Віктор Климович

доктор юридичних наук, професор


Львів - 2005

ЗМІСТ




Стор.

ВСТУП

4

^ РОЗДІЛ 1. СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТОК ІНСТИТУТУ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ У КРИМІНАЛЬНОМУ ЗАКОНОДАВСТВІ ФРАНЦІЇ ТА УКРАЇНИ

12

1.1.

Становлення та розвиток інституту кримінальної відповідальності у кримінальному законодавстві Франції

12

1.2.

Становлення та розвиток інституту кримінальної відповідальності у кримінальному законодавстві України

34

^ РОЗДІЛ 2. ПОНЯТТЯ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ТА ЇЇ ПІДСТАВИ ЗА КРИМІНАЛЬНИМ ПРАВОМ ФРАНЦІЇ ТА УКРАЇНИ

47

2.1.

Поняття кримінальної відповідальності за кримінальним правом Франції та України

47

2.2.

Підстави кримінальної відповідальності за кримінальним правом Франції та їх характеристика

61

2.2.1.

Нормативна підстава кримінальної відповідальності

69

2.2.2.

Матеріальна підстава кримінальної відповідальності

74

2.2.3.

Суб’єктивна підстава кримінальної відповідальності

82

2.2.4.

Відсутність обставин, що виключають кримінальну відповідальність, як негативна підстава кримінальної відповідальності

97

2.3.

Підстави кримінальної відповідальності за кримінальним правом України

106

^ РОЗДІЛ 3. ФОРМИ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА КРИМІНАЛЬНИМ ПРАВОМ ФРАНЦІЇ ТА УКРАЇНИ

119

3.1.

Поняття та види форм кримінальної відповідальності в сучасній доктрині кримінального права Франції та України

119

3.2.

Характеристика форм кримінальної відповідальності за Кримінальним кодексом Франції 1992 р.

132

3.2.1.

Осуд з призначенням та виконанням (відбуванням) покарання

132

3.2.2.

Осуд з умовним невиконанням (звільненням від відбування) призначеного покарання

155

3.2.3.

Осуд з безумовним невиконанням (звільненням від відбування) призначеного покарання

163

3.2.4.

Осуд з умовним звільненням від призначення покарання

166

3.2.5.

Осуд без призначення покарання

169

3.3.

Форми кримінальної відповідальності за чинним Кримінальним кодексом України та шляхи удосконалення їх правового регулювання

170
ВИСНОВКИ
189

^ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

198
^ В С Т У П

Актуальність теми дослідження. Належне нормативне регулювання інституту кримінальної відповідальності та наявність узгодженої концепції його розуміння є безумовно важливими для кримінально-правової політики держави. Названий інститут став об’єктом дослідження багатьох вчених: Л.В.Багрія-Шахматова, Ю.В.Бауліна, Я.М.Брайніна, О.В.Васильєвского, В.О.Глушкова, В.К.Грищука, Т.А.Денисової, М.П.Карпушина, Л.Л.Круглікова, В.І.Курляндського, Т.О.Леснієвскі-Костарєвої, М.О.Огурцова, В.В.Похмелкіна, І.С.Ретюнських, О.І.Санталова, М.О.Стручкова, О.М.Тарбагаєва, А.Н.Трайніна, В.М.Хомича, О.О.Чистякова, С.Д.Шапченка, С.С.Яценка та ін. Однак, незважаючи на пильну увагу до цієї проблеми, вчення про кримінальну відповідальність і досі залишається складним і суперечливим.

Важливе значення для вирішення національних кримінально-правових проблем має зарубіжний досвід їх розв’язання. Його осмислення дає можливість краще зрозуміти національне право. Як слушно зазначає відомий французький правник М.Ансель, вивчення зарубіжного права відкриває перед юристом нові горизонти, які дозволяють краще пізнати право своєї держави, адже специфічні його риси особливо яскраво проявляються лише при порівнянні з іншими системами. Окрім цього, вивчення зарубіжного права дозволяє використати позитивний досвід інших держав та уникнути помилок при вирішенні відповідних питань у національному кримінальному праві. І нарешті, вивчення іноземного права має важливе значення для уніфікації кримінального законодавства України з європейським законодавством, що, на сьогоднішній день, є об’єктивним процесом у зв’язку з поступовою реалізацією курсу на входження України до Європейського Союзу.

Вибір для порівняльного дослідження саме французького кримінального права обумовлений низкою обставин: Франція та Україна належать до держав з континентальною системою права; сучасне французьке та українське кримінальне законодавство характеризується подібністю ідей реформування та основних інститутів; чинне французьке кримінальне законодавство відносно нове і, на думку фахівців, увібрало в себе кращі надбання як французької, так і світової теорії та практики.

Різні аспекти французького кримінального права до прийняття чинного КК Франції розглянуто у працях С.В.Боботова, П.І.Грішаєва, М.М.Ісаєва, І.Д.Козочкіна, О.С.Попової, Ф.М.Решетникова, Б.С.Утєвського та ін. Питання кримінально-правової реформи у Франції висвітлені в роботах О.Г.Аванесова, С.В.Боботова, Н.Ф.Кузнецової. Дослідження положень чинного КК Франції 1992 р. знайшло відображення в роботах Н.Є.Крилової, О.О.Малиновского та ін. В Україні таких монографічних досліджень немає. До положень французького кримінального законодавства українські вчені звертаються лише зрідка, коли досліджуються окремі інститути або ж у навчальній літературі. На дисертаційному рівні порівняльних досліджень французького та українського кримінального права в Україні не проводилось.

З огляду на вищевикладене вибрана для дослідження тема видається актуальною.

^ Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Роботу виконано на кафедрі кримінального права і кримінології Львівського юридичного інституту МВС України у межах комплексної теми наукових досліджень "Проблеми вдосконалення кримінального законодавства України та практики протидії злочинності". Обраний напрям дослідження узгоджується з положеннями Програми інтеграції України до Європейського Союзу, схваленої Указом Президента України від 14 вересня 2000 р. №1072/2000.

^ Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є формулювання положень, спрямованих на розвиток науки кримінального права та вдосконалення чинного кримінального законодавства України про поняття, підстави та форми кримінальної відповідальності, на основі комплексного порівняльного дослідження інституту кримінальної відповідальності за кримінальним правом Франції та України.

Для досягнення вказаної мети були поставлені такі завдання:

здійснити аналіз становлення і розвитку нормативного регулювання поняття, підстав і форм кримінальної відповідальності у кримінальному законодавстві Франції та України;

визначити поняття кримінальної відповідальності за кримінальним правом Франції та України;

проаналізувати підстави кримінальної відповідальності за кримінальним правом Франції та України;

встановити форми кримінальної відповідальності за чинним кримінальним законодавством Франції та України та провести їх аналіз;

сформулювати на основі проведеного дослідження теоретичні положення та практичні рекомендації, спрямовані на подальший розвиток науки кримінального права та вдосконалення чинного кримінального законодавства України.

^ Об’єктом дисертаційного дослідження є інститут кримінальної відповідальності за кримінальним правом Франції та України.

Предметом дослідження стали положення Кримінальних кодексів та інших нормативно-правових актів Франції та України, Рішення Конституційного Суду України, опублікована судова практика, матеріали її узагальнення, а також положення доктрини кримінального права.

Теоретичну основу дослідження склали праці вже згадуваних українських та російських, а також французьких учених-юристів: М.Анселя, Р.Давіда, Ж.-П.Дусе, К.Жоффре-Спінозі, Ж.Левассера, А.Шавана, Ж.Монтрея, В.Жандід'є, М.-Л.Расса, Ф.Сальважа та інших. В процесі роботи над дисертацією опрацьовано ряд наукових праць з філософії, історії та інших галузей науки.

Емпіричною базою дослідження стали матеріали судової практики (вивчено 145 кримінальних справ, розглянутих у 2002-2005 р. місцевими судами м. Львова), статистичні дані.

^ Методи дослідження. При проведенні дослідження використовувався комплекс загальнонаукових та спеціальнонаукових методів. Загальнонауковим діалектичним методом досліджувалось поняття кримінальної відповідальності, її підстави та форми. Використання для дослідження становлення та розвитку у кримінальному законодавстві Франції та України інституту кримінальної відповідальності історичного методу дало можливість зрозуміти зміст та сутність цього інституту у сучасному праві обох держав. Для аналізу підстав та форм кримінальної відповідальності як за кримінальним правом Франції, так і України, застосовувалися методи формальної логіки та системного аналізу. В дисертації широко використовувався порівняльно-правовий метод. Комплексне застосування названих методів дало можливість сформулювати низку нових наукових положень та пропозицій щодо вдосконалення чинного кримінального законодавства України.

^ Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вона є першим в Україні монографічним, порівняльним дослідженням інституту кримінальної відповідальності, її підстав та форм за кримінальним правом Франції та України. В проведеному дослідженні обґрунтовано і сформульовано положення і висновки, які є новими для науки кримінального права і виносяться на захист, а саме:

Вперше обґрунтовано положення про те, що, незважаючи на розвиток кримінального законодавства Франції та України у різних соціально-політичних умовах, сучасне кримінальне законодавство обох держав є близьким за принципами кримінально-правового регулювання, а аналіз чинних КК Франції та України дозволяє зробити висновок, що застосовувані в них поняття «кримінальна відповідальність» за своїм логіко-правовим змістом є подібними.

Запропоновано авторське визначення поняття структури кримінальної відповідальності, під якою пропонується розуміти її внутрішню будову, сукупність елементів, які її утворюють. Вперше обґрунтовано можливість та доцільність визначати поняття та форми кримінальної відповідальності з врахуванням її структури. На відміну від висловлених в українській юридичній літературі позицій, доведено, що кримінальна відповідальність за чинним КК України включає такі елементи: обов’язковий – осуд судом від імені держави вчиненого діяння та особи, яка його вчинила; факультативні - призначення покарання; загроза виконання (відбування) покарання; виконання (відбування) покарання; позбавлення і обмеження, конкретизовані вироком суду, які не є покаранням; судимість.

Вперше встановлено, що структура кримінальної відповідальності за чинним КК Франції є подібною до структури кримінальної відповідальності за чинним КК України, проте включає, окрім вищеназваних, ще один факультативний елемент – загрозу призначення покарання.

На відміну від висловлених в юридичній літературі позицій, запропоновано поняття кримінальної відповідальності за кримінальним правом України визначати з врахуванням її структури як регламентовану законом одну з форм реалізації охоронних кримінально-правових відносин, що полягає в осуді судом від імені держави вчиненого діяння та особи, яка його вчинила, як правило, поєднаному з призначенням їй покарання, а в певних випадках також у виконанні призначеного покарання, і (чи) забезпеченні встановлених вироком суду позбавлень і обмежень, які не є покаранням, а також судимості та у вимушеному перетерпінні такою особою названих негативних правових наслідків вчиненого діяння.

Вперше в українській юридичній літературі визначено та проаналізовано підстави кримінальної відповідальності за кримінальним правом Франції, а саме: нормативну; матеріальну; суб’єктивну; та негативну - відсутність обставин, що виключають кримінальну відповідальність.

Сформульовано авторський підхід до вирішення проблеми підстав кримінальної відповідальності за кримінальним правом України. Обґрунтовано доцільність розмежування понять підстави кримінальної відповідальності та підстави настання кримінальної відповідальності. Підставами кримінальної відповідальності пропонується вважати вчинення особою одного чи декількох суспільно небезпечних діянь, які містять ознаки одного чи декількох, передбачених КК, складів закінченого злочину або готування до злочину чи замаху на злочин, а так само організаторства злочину, підбурювання до злочину чи пособництва у злочині. Для настання кримінальної відповідальності необхідні дві підстави: позитивна – наявність якої обов’язкова, та негативна - відсутність якої обов’язкова. Позитивна підстава настання кримінальної відповідальності має місце за наявності підстави кримінальної відповідальності у вищевикладеному розумінні. Негативною підставою настання кримінальної відповідальності є відсутність підстав для обов’язкового безумовного звільнення особи від такої відповідальності. З врахуванням викладеного запропоновано уточнення ч. 1 ст. 2 КК України.

Обґрунтовано можливість та доцільність визначення поняття форми кримінальної відповідальності як передбаченого кримінальним законом варіанту поєднання елементів кримінальної відповідальності, застосування яких об'єднане єдиною метою. Вперше встановлено, що за чинним КК Франції кримінальна відповідальність може реалізуватись у таких формах: 1) осуд з призначенням та виконанням (відбуванням) покарання; 2) осуд з умовним невиконанням (звільненням від відбування) покарання; 3) осуд з безумовним невиконанням (звільненням від відбування) покарання; 4) осуд з умовним звільненням від призначення покарання 5) осуд без призначення покарання. Вперше в українській юридичній літературі проведено аналіз їх змісту.

Додатково аргументовано, що за чинним КК України кримінальна відповідальність може реалізуватися у чотирьох формах: 1) осуду з призначенням та виконанням (відбуванням) покарання; 2) осуду з умовним невиконанням (звільненням від відбування) покарання; 3) осуду з безумовним невиконанням (звільненням від відбування) покарання; 4) осуду без призначення покарання. Обґрунтовано доцільність доповнення ст. 2 КК України частиною 4, в якій пропонується закріпити види форм, в яких може реалізуватися кримінальна відповідальність.

Додатково аргументовано, що в Розділі ХІІ Загальної частини КК України закріплено принаймні п’ять самостійних кримінально-правових інститутів: 1) звільнення від покарання; 2) звільнення від відбування покарання; 3) звільнення від подальшого відбування покарання; 4) заміна покарання більш м’яким; 5) пом’якшення покарання. Проте у назві цього розділу та ч. 1 ст. 74 КК це не відображено. Відтак запропоновано викласти назву цього Розділу в такій редакції: ”Звільнення від покарання, його відбування, подальшого відбування, заміна покарання більш м’яким та пом’якшення покарання" та відповідно уточнити ч. 1 ст. 74 КК України.

Додатково обґрунтовано, що терміни “звільнення від покарання”, “звільнення від відбування покарання”, “звільнення від подальшого відбування покарання” позначають відмінні за змістом кримінально-правові поняття. З метою узгодження термінології запропоновано уточнення статей 78-84, 106, 107 КК України.

Обґрунтовано необхідність вдосконалення КК України з метою підвищення його ефективності в частині нормативного регулювання підстав та форм кримінальної відповідальності, а саме: уточнити ч. 2 ст. 39, ч. 1 ст. 40, ст. 70; доповнити КК новою статтею ст. 701 , а ч. 1 ст. 76 новими пунктами; викласти ст. 86 КК в новій редакції; виключити з КК ч. 5 ст. 74.

^ Практичне значення дисертації. Основні положення і висновки, викладені в дисертації, можуть бути використані в науці кримінального права як матеріал для подальшого дослідження проблем кримінального права Франції та України.

Результати дослідження можуть бути використані в законотворчій діяльності для подальшого вдосконалення чинного кримінального законодавства України.

Основні положення дисертації можуть використовуватись у навчальному процесі – при вивченні Загальної частини кримінального права України та спецкурсів, присвячених вивченню кримінального права зарубіжних держав і порівняльного кримінального права. Крім цього, матеріали дисертації можуть бути використані при підготовці відповідних розділів підручників, навчальних посібників тощо.

^ Апробація результатів дослідження. Результати дослідження були апробовані на 5 наукових конференціях: двох міжнародних - “Систематизація законодавства в Україні: проблеми теорії і практики” (Київ, 1999 р.), “Проблеми коментування кримінального закону” (Львів, 2004 р.); трьох науково-практичних - ”Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (Львів, 2003 р.), “Кримінальний кодекс України 2001р. (проблеми, перспективи та шляхи вдосконалення)”(Львів, 2003 р.), “Актуальні питання реформування правової системи України” (Луцьк, 2005 р.).

Матеріали дисертаційного дослідження використовуються у навчальному процесі під час проведення занять з кримінального права з курсантами та студентами Львівського юридичного інституту МВС України.

Публікації. Основні положення дисертації викладено у 11 наукових працях, з яких 6 опубліковано у наукових виданнях, включених до переліку фахових видань ВАК України. Дві наукові статті опубліковано у співавторстві. Особистий внесок дисертанта у кожній з них становить близько 60 % загального обсягу.

^ Структура дисертаційного дослідження. Робота складається з вступу, трьох розділів, висновку та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації складає 220 стор., з них основного тексту 197 стор., список літератури (242 джерела) викладений на 23 стор.


^ РОЗДІЛ 1 СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТОК ІНСТИТУТУ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ У КРИМІНАЛЬНОМУ ЗАКОНОДАВСТВІ ФРАНЦІЇ ТА УКРАЇНИ


Становлення і розвиток інституту кримінальної відповідальності у кримінальному законодавстві Франції

Історія корисна для вивчення будь-якої дисципліни, а для кримінально-правових наук, зокрема. Заглиблення в історію кримінального законодавства цікаве не тільки для істориків. Для дослідників чинного законодавства історія може допомогти краще зрозуміти сучасні проблеми. Тому, перш ніж розглядати сучасний стан та особливості вирішення питання про поняття, підстави та форми кримінальної відповідальності за чинними КК Франції та України слід провести аналіз їх становлення та розвитку.

Насамперед слід зазначити, що аналіз розвитку французького кримінального законодавства проводився багатьма науковцями. Фактично всі французькі правники, праці яких опрацьовано, присвятили увагу висвітленню процесу його виникнення і розвитку. Однак, якщо в роботах окремих він зводиться до кількох сторінок [156], то в інших – займає більше півсотні [239].

Генезис і розвиток французького кримінального законодавства досліджувався і радянськими вченими, зокрема О.Г.Аванесовим [1; 2], С.В.Боботовим [25], М.М.Ісаєвим [197], Ф.М.Решетніковим [151; 152; 153; 154], М.Д.Шаргородським [211; 212] та ін. Правда, такі дослідження проводились, як правило, з позиції необхідності критики буржуазного законодавства. Серед сучасних досліджень французького кримінального права на теренах СНД, слід особливо виділити праці Н.Є.Крилової [88; 89; 92].

На відміну від праць названих науковців, в даній роботі буде проведено дослідження становлення і розвитку кримінального законодавства Франції в частині нормативного регулювання інституту кримінальної відповідальності. Однак, оскільки поняття кримінальної відповідальності, як таке, виникло лише близько середини ХІХ ст. [162] і зміст цього поняття буде висвітлено в наступному розділі дисертації, основна увага буде зосереджена на дослідженні виникнення та зміни нормативного закріплення інститутів, які мають істотне значення для сучасного вирішення питання про поняття, підстави та форми кримінальної відповідальності.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

“Декларація прав” уперше в історії закріпила низку положень, які стали фундаментальними положеннями кримінального законодавства Франції, як тогочасного, так і сучасного. Зокрема, у ст. 5 зазначено, що закон може забороняти лише діяння, які шкідливі для суспільства. Діяння, які не заборонені законом, є дозволеними, і ніхто не може бути примушеним виконувати те, що законом не встановлено. А ст. 7 і 8 закріплюють два інших важливих принципи французького кримінального законодавства, а саме: ніхто не може бути підданий кримінальній відповідальності інакше, як у випадках, передбачених законом, а також ніхто не може бути підданий покаранню інакше, як це передбачено законом. Ст. 9 закріплює принцип презумпції невинуватості [47]. Таким чином, фактично 4 з 17 статей “Декларації прав” присвячено закріпленню принципів кримінального права.

Нові принципи і прагнення в сфері кримінального права почали реалізовуватися Установчими зборами вже в Кодексі 1791 р.1, який має велике значення, як для історії відповідної галузі французького права, так і для кримінального права багатьох держав світу.

Основою досліджуваного Кодексу стала “теорія покарання” Лепелетье де-Сан-Фаржо. Вона базувалась на положеннях, окремі з яких є актуальними для сучасного кримінального законодавства не тільки Франції, а й більшості держав світу, а саме: 1) гуманність кримінального закону; 2) співрозмірність між тяжкістю кримінального правопорушення і тяжкістю покарання, яке підлягало застосуванню за його вчинення; 3) відповідність між природою забороненого діяння і природою покарання, яке могло бути застосоване за їх вчинення (за жорстокість - фізичні страждання, але не тілесне покарання; за злочини породжені лінню – покарання пов’язані з виконанням роботи; за злочини породжені “низькою і підлою душею” - ганьба); 4) рівність всіх перед законом; 5) визначений характер покарань (проте, видається, що автори Кодексу 1791 р. зайшли занадто далеко в бажанні покінчити з свавіллям суддів. Встановлення абсолютно-визначених санкцій позбавило суд можливості врахувати обставини, що пом’якшували та обтяжували покарання та саму особу, яка вчинила кримінальне правопорушення). До названих основних вимог додавалось ще кілька додаткових: 1) тривалість покарання; 2) публічність покарання; 3) виконання покарання у місці вчинення злочину; 4) відсутність безстрокових покарань [197, с. 12].

Огляд названих концептуальних ознак “теорії покарання” дає підстави для висновку про значний вплив на погляди Лепелетье правових ідей тогочасних мислителів, зокрема Ч.Беккаріа, Ш.Монтеск’є та інших. Так, наприклад, ознака гуманності кримінального закону перегукується з твердженням Ч.Беккаріа, що “політична мораль, щоб створити для суспільства яке-небудь добро повинна бути заснована на почуттях людського серця. Всякий закон створений не на цій основі, завжди буде мати перепони для свого існування” [21, с. 51]. А щодо покарань, то для того “щоб вони не були насиллям одного чи багатьох проти одного громадянина, то потрібно щоб вони були публічними, швидкими, необхідними, найменшими, які тільки можливі в даних обставинах, співрозмірними до злочинів і визначені законами” [21, с. 268].

Розробляючи Кодекс 1791 р., його творці вважали, що “вперше зійшло сонце, наступило царство розуму” і з цих пір “… несправедливість, привілеї і пригнічення поступляться місцем вічній істині, вічній справедливості, природній рівності і невід’ємним правам людини “ [197, с. 6]. Саме в цьому Кодексі вперше було чітко закріплено низку положень, які мають істотне значення для сучасного вирішення питання про підстави та форми кримінальної відповідальності.

Зокрема, стосовно підстав кримінальної відповідальності, то слід зазначити, що в аналізованому Кодексі було закріплено певні умови, за яких особа може підлягати кримінальній відповідальності, розрізнялись форми вини, було зафіксовано певні обставини, що виключали кримінальну відповідальність. В ньому також знайшли закріплення інститут співучасті у кримінальному правопорушенні та відповідальності за попередню злочинну діяльність.

Щодо умов, за яких особа підлягала кримінальній відповідальності (ознак суб’єкта злочину за українською кримінально-правовою термінологією), то доцільно насамперед зазначити, що за Кодексом 1791 р. кримінальній відповідальності підлягали лише фізичні особи. Питання віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність в ньому вирішувалось по-новому. Відкидаючи положення римського права «malitia suplet aetatem» (злісність доповнює вік), Кодекс 1791 р. розмежовував, чи діяв неповнолітній, який не досяг на момент вчинення злочину 16 років «із усвідомленням» (avec discernement) чи ні. У другому випадку неповнолітній визнавався невинним у вчиненні кримінального правопорушення, але суд, в залежності від обставин, міг або повернути його батькам, або направити у виправну установу для “виховання і утримання” на строк, визначений судом, але не більше як до досягнення ним 20 річного віку. При визнанні неповнолітнього таким, що діяв із усвідомленням, покарання підлягало обов'язковому пом’якшенню. Смертна кара, наприклад, до таких осіб не застосовувалась. Ці новели стали в майбутньому основою не лише для Кримінального кодексу 1810 р. (далі КК 1810 р.), але й кримінального законодавства низки європейських держав. Разом з тим, абсолютного віку, до досягнення якого кримінальна відповідальність не наступала, в Кодексі 1791 р. встановлено не було. Окрім цього, творці аналізованого Кодексу повною мовчанкою оминули інститут неосудності, незважаючи, що тогочасні юристи і психіатри, обґрунтовували, що у випадку “божевілля” особа не повинна підлягати покаранню.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Насамперед слід зазначити, що за період чинності КК 1810 р. поняття кримінальної відповідальності в ньому так і не було закріплено. Більше того, на момент втрати чинності КК 1810 р. вислів “кримінальна відповідальність” в ньому не вживався. Разом з тим, за цей період, французьке кримінальне законодавство зазнало змін, які є істотними для вирішення питання як про підстави, так і про форми кримінальної відповідальності.

З приводу вирішення питання про підстави кримінальної відповідальності слід зокрема зазначити, що 22 липня 1912 р., так званим законом «Про дитячі суди»2, було виправлено недолік Кодексів 1791 р. та КК 1810 р. і введено вік – 13 років, до досягнення якого кримінальна відповідальність не наставала.

23 грудня 1958 р. на підставі та з метою реалізації положень прийнятої в цьому ж році Конституції, було прийнято ордонанс № 58-1297 “Ордонанс про зміну окремих покарань з метою визначення компетенції поліцейських судів”, за яким з КК було вилучено всі проступки [142, с. 50]. Такий крок був необхідним для узгодження кримінального законодавства з Конституцією, згідно положень якої закон визначає лише злочини і делікти і передбачає покарання за їх вчинення. Види поліцейських проступків та їх караність повинні визначатись не законами, а декретами (постановами) уповноважених органів виконавчої влади. Ці органи обмежені визначеними в законі видами поліцейських покарань, їх межами і умовами застосування, але не більше. Дане положення викликало критику з боку демократично настроєних юристів Франції, які побачили в цьому порушення принципу законності. На їхню думку, стосовно цих положень, Конституція входить в протиріччя сама з собою, проголошуючи принцип законності, і в тай же час відносячи визначення проступків до компетенції виконавчої влади [181, с. 115].

З приводу форм кримінальної відповідальності, то слід зазначити, що найбільше змін у французькому кримінальному законодавстві стосувалися перегляду системи покарань, змісту окремих видів покарань, порядку їх виконання. Зокрема, в 1832 р. були скасовані такі середньовічні болісні та ганьблячі покарання, як таврування, залізний нашийник, виставляння біля ганьблячого стовпа, скалічення кулака, що передувало виконанню покарання для батьковбивць [169]. Ці зміни стали наслідком посилення буржуазно-ліберальних тенденцій в епоху липневої монархії. Основна ідея цієї реформи належала представниками так званої “еклектичної школи”, метою якої було встановити в галузі кримінального права баланс між мілітаристськими ідеями і ідеалом іманентної справедливості. Свою позицію її представники обґрунтовували тим, що практичний досвід виявляє розбіжність між суворістю КК (йдеться про КК 1810 р. – І.К.) і ставленням населення до судових рішень Населення, як правило вважало, що обвинувачуються “невинні”, хоча вони насправді і вчинили акти, які їм ставляться в вину, але за вчинення яких передбачені занадто суворі покарання [239, р. 31-32].

У 1848 р., у зв’язку з прийняттям Конституції Франції, яка, на відміну від всіх інших конституційних актів, що, як правило, суто кримінально-правових положень не містять, було закріплено відміну смертної кари за політичні злочини. Дане положення, незважаючи на те, що названа Конституція була невдовзі скасована, довгий час вважалося одним з конституційних принципів французького кримінального законодавства.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Головною концептуальною ідеєю створення чинного КК Франції в період реформи, була реалізація в ньому принципів правової держави. Другою концептуальною ідеєю реформи французького кримінального кодексу, була реалізація принципу примату міжнародного права над внутрішньодержавним. Третьою, тісно пов’язаною з першою, стала ідея захисту основних прав людини, її життя, здоров'я, психічної і фізичної недоторканності, честі і гідності, безпеки, сприятливого навколишнього природного середовища тощо. Новий кодекс покликаний гарантувати дотримання принципів, закріплених у Декларації прав людини і громадянина 1789 р., Загальній Декларації Прав Людини, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН у грудні 1948р., Європейській Конвенції з захисту основних прав і свобод людини підписаної в Римі в листопаді 1950 р. і ратифікованої Францією в грудні 1973 р. та інших міжнародних актах. Четверта ідея реформи - істотне оновлення кримінального законодавства з урахуванням сучасних потреб у боротьбі зі злочинністю. І, нарешті, п’ятою концептуальною ідеєю реформи стало створення нової системи покарань [92, с. 15-19].

Наскільки ефективно вдалося втілити вищеназвані ідеї в чинному КК Франції, як вирішується в ньому питання про поняття кримінальної відповідальності, її підстави та форми буде розглянуто в наступних розділах дисертації.


^ Становлення і розвиток інституту кримінальної відповідальності у кримінальному законодавстві України


На відміну від проведеного в попередніх підрозділах дисертації аналізу становлення та розвитку інституту кримінальної відповідальності у кримінальному законодавстві Франції провести такий аналіз щодо України більш проблемно. Складність його проведення обумовлена насамперед тим, що історія України є, по суті, чередування періодів здобуття та втрати державності. А з приходом нової влади, завжди виникають нові законодавчі акти, що регулюють ті відносини, які вона вважає головними. Та і сучасна територія України до середини 20-го століття фактично не перебувала в складі однієї держави. Враховуючи це, та виходячи з аксіоматичного твердження про нерозривний зв’язок розвитку держави і права, можна зробити висновок, що українське законодавство, в цілому, і кримінальне в тому числі, на відміну від французького, не мало такої можливості поступального розвитку.

Наведене, однак, абсолютно не означає, що чинне кримінальне законодавство України не має національних історичних коренів, не спирається на історичні традиції. Навпаки, витоки кримінального законодавства України сягають сивої давнини. Та і далеко не кожна європейська країна може пишатися такими правовими пам’ятками, як Україна. Відтак, в цьому підрозділі дисертації буде проведено аналіз виникнення та розвитку положень, які мають істотне значення для сучасного вирішення питання про поняття, підстави та форми кримінальної відповідальності не в законодавстві, що діяло на теренах сучасної України, а в джерелах, які, як правило, вважаються пам’ятками власне українського законодавства.

Історію кримінального законодавства України не можна вважати дослідженою на належному рівні, однак основні правові пам’ятки України знайшли своє відображення у працях українських вчених в цілому, і криміналістів, зокрема. Серед сучасних дослідників історії розвитку кримінального законодавства України слід відзначити В.К.Грищука [39; 40; 41; 43], Є.М.Кісілюка [68; 69; 70], С.В.Кудіна [96], , П.Л.Фріса [198] та інших. Значну увагу дослідженню проблем розвитку кримінального законодавства України приділено у фундаменталь­них працях П.П.Михайленка [111].

Узагальнення викладеного в працях названих науковців та в інших наукових джерелах з історії держави і права України [60; 98; 117] дало можливість провести аналіз розвитку нормативного регулювання інституту кримінальної відповідальності в українському кримінальному праві. Проте, як і в попередньому підрозділі дисертації, слід зробити уточнення, що оскільки поняття кримінальної відповідальності виникло лише у середині ХІХ-го століття, увагу буде зосереджено на дослідженні нормативного закріплення положень, що мають істотне значення для сучасного вирішення питання про поняття, підстави та форми кримінальної відповідальності.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

У французькому та українському праві мало місце якісне зростання від примітивно викладених до належним чином врегульованих інститутів, які мають істотне значення для сучасного вирішення питання про підстави кримінальної відповідальності, а саме: віку з якого може наставати кримінальна відповідальність; неосудності; стадій вчинення злочину; інституту співучасті у злочині; обставин, що виключають злочинність діяння тощо.

Подібністю характеризується і розвиток в кримінальному праві Франції та України нормативного закріплення форм, в яких може реалізуватись кримінальна відповідальність: від єдиної – осуду з призначенням та виконанням (відбуванням) покарання до п’яти у французькому та чотирьох в сучасному українському кримінальному законодавстві.


^ РОЗДІЛ 2 ПОНЯТТЯ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ТА ЇЇ ПІДСТАВИ ЗА КРИМІНАЛЬНИМ ПРАВОМ ФРАНЦІЇ ТА УКРАЇНИ


2.1. Поняття кримінальної відповідальності за кримінальним правом Франції та України

Чинний КК Франції неодноразово вживає вислів “кримінальна відповідальність”, зокрема в ст.ст. 121-1, 121-2, 122-1 - 122-5 КК та інших. Більше того, Розділ 2 книги 1 КК Франції називається „Про кримінальну відповідальність”. Неодноразово словосполучення “кримінальна відповідальність” вживається і французькими науковцями. Однак ні в чинному КК Франції, ні в вищезгадуваних пам’ятках французького кримінального права, ні в досліджуваних фундаментальних наукових працях в галузі кримінального права Франції, аналізу даного поняття немає. Більше того, окремі французькі правники в межах однієї наукової праці, не проводячи аналізу інституту кримінальної відповідальності, визначають її поняття по різному. Наприклад, М.Сальваж зазначає, що кримінальна відповідальність є синонімом винності в широкому розумі