Реферат: Навчально-тематичний план № п/п Назва розділів І тем 1

Глава 1. Основи стандартизації
1. НАВЧАЛЬНО-ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН
№ п/п

Назва розділів і тем

1.

Основні визначення в області стандартизації

2.

Органи стандартизації в Україні

2.1.

Органи державної служби стандартизації

2.2.

Органи галузевої служби стандартизації

3.

Державна система стандартизації України

3.1.

Загальні відомості

3.2.

Мета стандартизації

3.3.

Основні принципи стандартизації

3.4.

Об’єкти державної стандартизації

3.5.

Категорії нормативних документів з стандартизації

3.6.

Види стандартів

4.

Порядок розроблення, затвердження та застосування стандартів підприємства

5.

Порядок розроблення, побудови та оформлення технічних умов.

6.

Порядок впровадження стандартів

7.

Державний нагляд за впровадженням і додержанням стандартів

8.

Основні системи стандартів, діючих в Україні

9.

"Нові" напрямки стандартизації

9.1.

Штрихове кодування

9.2.

Стандарти з управління навколишнім середовищем

9.3.

Стандарти на забезпечення впевненості у виконанні етичних норм
^ 2. ТЕЗИ ЛЕКЦІЙ 1. Основні визначення в області стандартизації
СТАНДАРТИЗАЦІЯ – науково-технічна діяльність, направлена на досягнення оптимального ступеня систематизації в певній області шляхом встановлення положень (обов’язкових норм та рекомендованих вимог) для загального та багаторазового використання у відношенні реально існуючих або потенціальних задач.

СТАНДАРТ – документ, розроблений на основі консенсусу та затверджений відповідним органом, в якому установлюються для загального та багаторазового використання обов’язкові норми та рекомендовані вимоги, які стосуються різних видів діяльності або їх результатів і який направлений на досягнення оптимального ступеня систематизації в певній області.

ТЕХНІЧНІ УМОВИ – нормативно-технічний документ, який встановлює вимоги до конкретної продукції, призначеної для самостійної поставки споживачеві, який є невід’ємною частиною технічної документації.
^ 2. Органи стандартизації в Україні 2.1. Функції органів державної служби стандартизації
Державний комітет України із стандартизації, метрології та сертифікації (Держстандарт України) – є національним органом зі стандартизації.

^ Український науково-дослідний інститут стандартизації, сертифікації і інформатики (УкрНДІССІ) – розробка науково-технічних і економічних основ стандартизації.

^ Державний науково-дослідний інститут "Система" (ДНДІ "Система") – розробка основоположних стандартів.

Український державний науково-виробничий центр стандартизації метрології та сертифікації (УкрЦСМ) – централізована інформація організацій і підприємств про чинні стандарти.

^ Український навчально-науковий центр зі стандартизації, метрології та якості продукції (УкрННЦ) – підготовка кадрів і підвищення їх кваліфікації.

Технічні комітети зі стандартизації – організація та забезпечення розроблення державних стандартів України.

Територіальні центри стандартизації, метрології та сертифікації – контроль за впровадженням і додержанням стандартів.
^ 2.2. Функції органів галузевої служби стандартизації
Служба стандартизації міністерства або відомства – керівництво і координація діяльності з питань стандартизації в галузях.

Головні (базові) організації зі стандартизації – розробка нормативних документів зі стандартизації галузевого рівня.

Служби стандартизації на підприємстві (організації) – безпосередня участь у проведенні робіт зі стандартизації.
^ 3. Державна система стандартизації України 3.1. Загальні відомості 3.1.1 Призначення
Державна система стандартизації в Україні визначає мету і принципи управління, форми та загальні організаційно-технічні правила виконання всіх видів робіт зі стандартизації.
^ 3.1.2 Законодавча та нормативна база
Декрет Кабінету Міністрів України "Про стандартизацію і сертифікацію" (1993 року) та комплекс стандартів державної системи стандартизації.
^ 3.2. Мета стандартизації
реалізація єдиної технічної політики;

захист інтересів споживачів і держави з питань безпеки продукції;

забезпечення взаємозамінності та сумісності продукції, її уніфікації;

забезпечення якості продукції;

раціональне використання всіх видів ресурсів;

безпека народногосподарських об'єктів;

створення нормативної бази функціонування систем;

усунення технічних та термінологічних перешкод;

впровадження та використання сучасних технологій;

сприяння забезпеченню обороноздатності;
^ 3.3. Основні принципи стандартизації
врахування рівня розвитку;

гармонізація нормативних документів;

забезпечення відповідності вимог;

участь у розробленні;

взаємозв'язок і узгодженість;

придатність для сертифікації продукції;

відкритість інформації;

відповідність для певної галузі;

застосування інформаційних систем;
^ 3.4. Об’єкти державної стандартизації
Об'єкти організаційно-методичні та загальнотехнічні, в тому числі:

організація проведення робіт із стандартизації;

термінологічні системи різних галузей знань та діяльності;

класифікація і кодування техніко-економічної та соціальної інформації;

системи та методи забезпечення якості та контролю якості (вимірювань, аналізу), методи випробувань;

метрологічне забезпечення (метрологічні норми, правила, вимоги, організація робіт);

вимоги техніки безпеки, гігієни праці, ергономіки, технічної естетики;

системи технічної та іншої документації загального використання, єдина технічна мова;

системи величин та одиниць;

типорозмірні ряди і типові конструкції виробів загально-машинобудівного застосування (підшипники, кріплення, інструменти, деталі тощо);

інформаційні технології, включаючи програмні та технічні засоби інформаційних систем загального призначення;

достовірні довідкові дані про властивості речовин та матеріалів;

Продукція міжгалузевого призначення та широкого вжитку;

Складові елементи народногосподарських об'єктів державного значення, в т.ч. банківсько-фінансова система, транспорт, зв'язок, енергосистема, охорона навколишнього природного середовища, вимоги до вживаних природних ресурсів, оборона тощо;

Об'єкти державних соціально-економічних та державних науково-технічних програм.
^ 3.5. Категорії нормативних документів із стандартизації 3.5.1 Державні стандарти Україні (ДСТУ)
Державні стандарти України розробляються на:

організаційно-методичні та загальнотехнічні об'єкти;

вироби загальномашинобудівного застосування;

складові елементи народногосподарських об'єктів;

продукцію міжгалузевого призначення;

продукцію для населення та народного господарства;

методи випробувань.

Державні стандарти України містять обов'язкові та рекомендовані вимоги.

^ ВИМОГИ СТАНДАРТІВ

ОБОВ’ЯЗКОВІ

Безпека

Метрологія

Єдність

РЕКОМЕНДОВАНІ

Законодавство

Контракт

Декларація

До обов'язкових вимог належать:

безпечність продукції;

техніка безпеки і гігієни праці;

метрологічні норми;

технічна єдність.

Обов'язкові вимоги державних стандартів підлягають безумовному виконанню на всій території України.

Рекомендовані вимоги державних стандартів України підлягають безумовному виконанню, якщо:

це передбачено чинними актами законодавства;

ці вимоги включено до договорів;

виробником (постачальником) продукції заявлено про відповідність.

Державні стандарти затверджує Держстандарт України.
^ 3.5.2. Галузеві стандарти (ГСТУ) розробляють на продукцію за відсутності державних стандартів України. 3.5.3. Стандарти науково-технічних та інженерних товариств і спілок (СТТУ) розробляють у разі необхідності поширення результатів фундаментальних і прикладних досліджень. ^ 3.5.4. Технічні умови (ТУУ) регулюють стосунки між постачальником та споживачем. 3.5.5. Стандарти підприємства (СТП) на продукцію (процеси, послуги) лише на конкретному підприємстві. 3.6. Види стандартів ^ 4. Порядок розроблення, затвердження та застосування стандартів підприємства.
Стандарти підприємства розробляють та затверджують самі підприємства.

Об'єктами стандартизації на підприємстві є:

виконання робіт для забезпечення якості продукції;

забезпечення діяльності підприємства;

продукція;

процеси;

оснащення та інструменти;

послуги;

На продукцію, призначену для самостійної поставки, стандарти підприємства не розробляють.

Порядок розроблення – ДСТУ 1.4. Оформлення стандарту підприємства – згідно ДСТУ 1.5.

Стандарт підприємства не повинен суперечити обов'язковим вимогам державних, чинних в Україні міждержавних та галузевих стандартів.
^ 5. Порядок розроблення, побудови та оформлення технічних умов.
Згідно ДСТУ 1.3, технічні умови (ТУ) є невід'ємною частиною комплекту технічної документації на продукцію і розробляються в таких випадках:

за відсутності державних та галузевих стандартів або за необхідності конкретизації їхніх вимог;

за необхідності доповнення та (або) посилення вимог.

ТУ розробляються на:

конкретний виріб;

декілька виробів.

ТУ допускається не розробляти за згодою замовника (основного споживача) згідно з:

технічним завданням – для одиничної продукції;

конструкторською документацією – для складових частин виробу;

технічною документацією – для речовин, матеріалів та півфабрикатів, які підлягають подальшій обробці.

зразком-еталоном – для непродовольчих товарів;

контрактом – для продукції, призначеної тільки для експорту.

Стадії розроблення ТУ – згідно з ГОСТ 2.102, ГОСТ 2.103.

Правила побудови та викладу ТУ регламентуються ДСТУ 1.5 та НД 50-009-93, а оформлення – ГОСТ 2.105 та ГОСТ 2.004

Основою для прийняття рішення про розроблення ТУ є:

технічне завдання на розроблення продукції;

державна програма;

ініціативні пропозиції підприємств.

Проект ТУ підлягає узгодженню членами приймальної комісії або замовником.

Порядок затвердження ТУ встановлюється відповідним міністерством.

Державну реєстрацію ТУ здійснюють територіальні органі Держстандарту України.

Не підлягають державній реєстрації ТУ на:

дослідні зразки;

сувеніри та вироби народних художніх промислів;

технологічні промислові відходи;

складові частини виробу;

продукцію одиничного виробництва.
^ 6. Порядок впровадження стандартів
Стандарт вважається впровадженим на підприємстві (організації), якщо встановлені ним вимоги додержуються у відповідності з його сферою дії і забезпечується стабільність якості виготовлення продукції.

Впровадження стандарту повинно бути закінчене до дати набуття ним чинності.

Впровадження стандарту здійснюється у відповідності з планом основних організаційно-технічних заходів, який передбачає:

відміну чинних і розробку нових нормативно-технічних документів;

розробку нової технічної документації;

постачання підприємств;

зміну технологічних процесів;

будівництво нових виробничих потужностей;

підготовку кадрів.

Завершення робіт з впровадження стандарту оформляється актом.
^ 7. Державний нагляд за впровадженням і додержанням стандартів
Державний нагляд – це діяльність спеціально уповноважених органів державної виконавчої влади по контролю за додержанням суб'єктами підприємницької діяльності (підприємцями стандартів, норм і правил при виробництві та випуску продукту (виконанні робіт, наданні послуг) з метою забезпечення інтересів суспільства і споживачів, її належної якості, безпечно для життя, здоров'я, майна людей і навколишнього середовища.

Державний нагляд здійснює Держстандарт України.

Об'єктами державного нагляду є:

продукція, що пройшла сертифікацію;

продукція імпортна – стосовно безпеки;

продукція експортна – на відповідність договорам (контрактам);

атестовані виробництва – на відповідність вимогам щодо сертифікації продукції.

Нагляд здійснюється за планами органів державного нагляду або за зверненням громадян.

Перевіряються:

додержання стандартів;

забезпечення стабільності якості сертифікованої продукції.

Етапи проведення робіт з державного нагляду: документальна перевірка – контроль якості – контроль строку впровадження стандартів – висновок.

Документальна перевірка:

вивчаються акти і пропозиції за результатами попередньої перевірки;

перевіряється забезпеченість підприємства необхідною технічною документацією;

ознайомлюються з методами і засобами контролю;

аналізуються рекламації на продукцію;

перевіряється наявність служби стандартизації.

Контроль якості продукції:

відбираються контрольні проби;

проводять випробування;

в цехах перевіряється додержання режимів технологічних процесів;

перевіряється додержання стандартів на матеріали і комплектуючі півфабрикати, які одержані від суміжників.

Контроль строку впровадження стандарту:

наявність наказу міністерства чи відомства, а також наказу на підприємстві про впровадження стандарту;

наявність плану організаційно-технічних заходів;

забезпеченість підприємства;

з яких показників стандарту при впровадженні допущені відхилення;

якщо стандарт не впроваджується, то які є на це причини.

За результатами контролю складається акт з висновками та пропозиціями.

При порушенні вимог стандартів органи держнагляду:

дають вказівку на усунення виявлених недоліків;

забороняють відвантаження недоброякісної продукції;

ставлять питання про притягнення до відповідальності.
^ 8. Основні системи стандартів, діючих в Україні
Назва системи

Позначення системи перед номером стандарту

Державна система стандартизації

Цифра 1

Єдина система конструкторської документації (ЄСКД)

Цифра 2

Єдина система технологічної документації (ЄСТД)

Цифра 3

Державна система забезпечення єдності вимірювань (ДСВ)

Цифра 8

Система стандартів безпеки праці (ССБП)

Число 12

Єдина система технологічної підготовки (ЄСТПВ)

Число 14

Система розробки і постановки продукції на виробництво (СРПВ)

Число 15
^ 9. "Нові" напрямки стандартизації 9.1. Штрихове кодування
Європейська Асоціація "EAN-Intemational" розробила 13-розрядний код. На сьогодні штрих-кодами EAN користуються 97 країн світу. Штрихові коди в залежності від їх структури поділяються на: цифрові й буквено-цифрові; дискретні; безперервні; двонаправлені; контролепридатні; з фіксованою довжиною коду; із змінною довжиною коду; з різною інформаційною щільністю.

Постановами Кабінету Міністрів України №180 від 11.03.93 р. та №326 від 04.05.93 р. було прийнято рішення про створення комплексу стандартів у галузі штрихового кодування в Україні" 30.10.94 p. Європейська Асоціація прийняла рішення про членство України в Асоціації товарної нумерації – "EAN-Україна".

Держстандарт України в 1995 p. видав такі нормативні документи в галузі штрихового кодування:

ДСТУ 3144-95. Штрихове кодування. Терміни та визначення.

ДСТУ 3145-95. Штрихове кодування. Загальні вимоги.

ДСТУ 3146-95. Штрихове кодування. Маркування об'єктів ідентифікації, штрих-кодові позначення EAN.

ДСТУ 3147-95. Штрихове кодування, маркування об'єктів ідентифікації. Форми та розташування штрих-кодових позначок EAN на тарі та пакуванні товарної продукції.

ДСТУ 3148-95. Штрихове кодування. Система електронного обміну документами на постачання продукції.

Міністерство зовнішньоекономічних зв'язків і торгівлі в 1996 видало наказ, згідно з яким з 01.01.2000 р, всі товари, що реалізуються через роздрібну торгівлю, повинні маркуватися штрих кодами – тринадцяти- або восьмирозрядними. Восьмирозрядні присвоюються тільки у виняткових випадках для малих товарів поверхня упаковки яких не перевищує 40 кв. см.

Штрих-код EAN містить таку інформацію. Перші дві або три цифри називаються префіксом і позначають країну виробника продукції. Так, Україні присвоєно префікс 482.

Остання цифра штрих-коду є контрольною. Вона служить для того, щоб після зчитування коду апарат міг переконатися, що він зрозумів все правильно. В її розрахунку використані всі цифри коду, і тому, якщо хоч одна з них зчитана неправильно, результат не розпізнається і апарат подасть сигнал про те, що необхідно поновити зчитування.

Всі інші цифри позначають підприємство і товар. Система кодування розроблена таким чином, що кожний товар, виготовлений в будь-якій точці світу, має свій власний неповторний код і не може бути сплутаний ні з яким іншим.
^ 9.2. Стандарти з управління навколишнім середовищем
ISO в 1993 p. був створений комітет ТС 207, відповідальний за підготовку стандартів з управління навколишнім середовищем, які можуть бути використані в усіх сферах бізнесу.

Перші стандарти серії 14000, які встановлюють загальні критерії для оцінки відповідності систем управління навколишнім середовищем (EMS), були опубліковані ISO у вересні 1996 p. TC/ISO 207 координує свою діяльність з TC/ISO 176.

Обидві системи (ISO серії 9000 та ISO 14000) необхідно розробляти на підприємствах таким чином, щоб вони могли легко інтегруватися в систему управління виробництвом. Схожість між системами управління якістю (QMS) і системами управління навколишнім середовищем (EMS) можна охарактеризувати таким чином:

очолюються керівництвом;

є частиною політики компанії;

зосереджуються швидше на попередженні, ніж на виявленні і коригуванні;

спрямовані на розвиток і удосконалення діяльності підприємства;

прагнуть до підвищення конкурентоспроможності компанії;

покликані забезпечити повне розуміння власних інтересів підприємства і вимоги зовнішніх споживачів.
^ 9.3. Стандарти на забезпечення впевненості у виконанні етичних норм
Міжнародні стандарти SA серії 8000, розроблені Радою Економічного Пріоритету.

Якщо раніше для споживачів важливими були якість і ціна продукції, а хто і як її виготовляв – їх не цікавило, то в останні роки споживач зацікавився етичними моментами її виробництва.

Якщо підприємство має сертифікат на відповідність цим стандартам, то споживач впевнений в тому, що продукція виготовлена без порушення етичних норм.

Нормативні елементи стандартів SA серії 8000 взяті з Конвенції праці, прийнятої ООН, яка враховує такі моменти як : використання праці дітей, тривалість праці, її оплату, якість здоров'я колективу, охорона праці, свобода організацій працівників тощо.
^ МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ТА ТЕМАТИКА КОНТРОЛЬНИХ РОБІТ
В процесі вивчення дисципліни "Стандартизація" студенти-заочники курсу виконують одну контрольну роботу, яку представляють до інституту в терміни, визначені індивідуальним планом.

Виконання контрольної роботи сприяє поглибленому вивченню функціонування систем стандартизації в Україні. Завдання до контрольної роботи складені в 10 варіантах. Варіанти визначаються по першій літері прізвища студента.

Початкова літера прізвища студента

Варіант контрольної роботи

А,Й,У

1

Б,К,Ф

2

В,Л,Х

3

Г,М,Ц

4

Д,Н,Ч

5

Є,О,Ш

6

Е,П,Щ

7

Ж,Р,Ю

8

З,С,Я

9

І,Т,И

10
^ Тематика контрольних робіт
Варіант №1

Види стандартів

Варіант № 2

Використання стандартів та технічних умов

Варіант № 3

Порядок проведення робіт із стандартизації в Україні

Варіант № 4

Загальні вимоги до стандартів

Варіант № 5

Порядок розроблення і затвердження державних стандартів

Варіант № 6

Порядок видання, перевірки зміни і скасування стандарту

Варіант № 7

Роль уніфікації в промисловому виробництві

Варіант № 8

Нормоконтроль технічної документації

Варіант № 9

Техніко-економічна ефективність стандартизації

Варіант № 10

Міжнародна та Європейська стандартизація
ЛІТЕРАТУРА
Про стандартизацію і сертифікацію: Декрет Кабінету Міністрів України № 46-93 від 10.05.1993 р.// "Голос України", №99(599) від 29.05.93р.

Про державний нагляд за додержанням стандартів, норм і правил та відповідальність за їх порушення: Декрет Кабінету Міністрів України // "Урядовий кур’єр", № 56 (166) від 20.04.93р.

Про забезпечення єдності вимірювань: Декрет Кабінету Міністрів України // "Голос України", № 85 (585) від 11.05.93р.

Державна система стандартизації. – К.: Держстандарт України

Про внесення змін і доповнень до Закону Української РСР "Про захист прав споживачів": Закон України від 15 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – №1. С.3

Ткаченко В.В. Основы стандартизации. – М.: Изд-во стандартов, 1986.

Таныгин В.А. Основы стандартизации и управления качеством продукции. – М.: Изд-во стандартов, 1989.

Шаповал М.І. Основи стандартизації, управління якістю і сертифікації. – К.: 2000

Безфамильная Л.В. и др. Экономика стандартизации, метрологии и качества продукции. – М.: Изд-во стандартов, 1988.
^ Лекция 13. Сертификация системы качества. Общие сведения о сертификации систем качества.
Сертификация – действие, выполняемое независимой третьей стороной, которое показывает, что существует соответствующее доверие, что надлежащим образом маркированный продукт, метод или надлежащим образом маркированная услуга соответствует определенному стандарту или другому нормативному документу. Результатом сертификации является свидетельство о соответствии – сертификат, имеющий установленную форму.

Сертификат на систему качества – это документ, который выдается предприятию органом по сертификации систем качества, и свидетельствует о соответствии системы качества требованиям нормативного документа (стандарта) и подтверждает способность предприятия обеспечивать, и поддерживать качество результатов своей деятельности на соответствующем уровне.

Различают сертификацию обязательную и добровольную (рыночную). Сертификация системы качества относится к категории добровольной сертификации. Вместе с тем, в случаях, когда требуется выполнение повышенных требований к надежности продукции, как и в других особых случаях, сертификация системы качества входит в схему сертификации продукции обязательным элементом. Рассмотрим отличия между добровольной и обязательной сертификацией.

Обязательная сертификация проводится на соответствие требованиям нормативной документации в отношении безопасности для жизни, здоровья, имущества граждан; защиты окружающей среды; совместимости и взаимозаменяемости продукции, соответствия требованиям охраны труда, а также метрологическим нормам и правилам, которые обеспечивают достоверность и единство измерений. Обязательная сертификация проводится в регулируемой законом сфере.

Регулируемая законом сфера – это сфера, в которой движение материальной и нематериальной продукции регулируется национальными законами и постановлениями.

Перечень товаров, подлежащих обязательной сертификации, включает товары для детей, продукты питания, товары бытовой химии, парфюмерию, косметику, удобрения и минеральные добавки, приборы бытового назначения и др. На начало 1999 года в Украине обязательной сертификации подлежит 32 группы продукций. Обязательной сертификации подлежит продукция отечественного и импортного производства. Выпуск и реализация продукции, которая подлежит обязательной сертификации, без соответствующего сертификата о соответствии облагается штрафными санкциями.

Добровольная (рыночная) сертификация проводится на соответствие всем необходимым потребительским требованиям. Добровольная сертификация проводится в нерегулируемой законом сфере.

^ Нерегулируемая законом сфера – это свободная экономическая сфера, в которой обращение материальной и нематериальной продукции осуществляется не только на основании национальных законов и постановлений, но и частноправовых договоров и добровольных соглашений, не выходящих за рамки существующего законодательства.

Проведением добровольной сертификации может заниматься как государственная, так и частная организация, аккредитованная в качестве органа по сертификации. Ценность сертификата при добровольной сертификации выше, чем сертификата на соответствие обязательным требованиям, т. к. он свидетельствует о соответствии более высоким требованиям, чем обязательные требования законодательств. Доверие к такому сертификату обеспечивается уровнем компетенции и репутацией органа по сертификации, выдавшего сертификат. Добровольная сертификация проводится, как правило, на основании заявления производителя, поставщика или продавца продукции. Добровольная сертификация проводится с целями рекламы продукции, освоения новых рынков сбыта, формирования и поддержания имиджа фирмы, а также в случае, если это оговорено в условиях контракта на поставку продукции. В промышленно развитых странах принято, чтобы качество товара оценивала независимая негосударственная структура.

Основные отличия между обязательной и добровольной сертификацией показаны на Рис. 1.


Рис. 1 Основные отличия обязательной и добровольной сертификации.
^ Цели сертификации системы качества.
В передовых странах, сертификация систем качества предприятий в различных отраслях промышленности стала элементом культуры производственно-хозяйственной деятельности и одним из серьезных факторов конкурентноспособности. Начавшись в 80-х годах, как оценка крупными фирмами своих субподрядчиков (то, что называют сертификацией "второй стороной"), сертификация систем качества перешла на единую нормативную базу с принятием международных стандартов ISO серии 9000, что в числе других причин способствовало бурному развитию процесса сертификации. Согласно исследованиям центра Grant Thornton Public Relations, еще в 1995 году 29% компаний среднего бизнеса в США имели системы качества. Более половины всех промышленных компаний в США (с объемами реализации от 10 до 500 млн. долларов) готовились сертифицировать свои системы качества на соответствие международным стандартам ISO – 9000 в течение двух лет. Среди причин, обуславливающих потребность в сертификации, были указаны:

Освоение новых рынков и стремление получить преимущества на зарубежных рынках (более 50 %).

Требования большинства потребителей (41%).

Рекламная демонстрация своих обязательств по качеству (25%).

Обеспечение преимуществ над конкурентами, которые не прошли сертификацию (14%).

В Европе процесс сертификации систем качества развивается чрезвычайно активно.


Рис. 2 Сравнительный анализ изменения количества предприятий, сертифицировавших свои системы качества в Германии, Венгрии, на Украине в период с 1987 по 1996 год (результаты по Венгрии и Германии предоставлены TUV RHEINLAND).

Как показано на Рис. 2, процесс сертификации систем качества на Украине только начинается. Среди первых предприятий на Украине, построивших и сертифицировавших систему качества были: ЗАО «Новокраматорский машиностроительный завод» (Краматорск); ПО «Зоря» (Николаев) и др.

Активный рост в мире количества предприятий, сертифицировавших свои системы качества, и перспективность для Украины внедрения этого опыта обусловлены следующими причинами:

Сертификат на систему качества, выданный признанным на международном уровне органом по сертификации, служит гарантией выхода продукции предприятия на ведущие рынки мира. Например, сертификация системы качества Новокраматорского машиностроительного завода германским обществом технического надзора TUV CERT обеспечила выход на внешний рынок и позволила увеличить объемы экспортных поставок до 50-60%.

Сертификат на систему качества часто бывает обязательным условием участия в тендере или конкурсе, которые могут завершаться контрактами.

Сертификат на систему качества часто бывает обязательным требованием заказчика. Например, такое требование было выдвинуто американскими автомобильными фирмами Дженерал Моторс, Форд и Крайслер в отношении 13 000 фирм, поставляющих им свою продукцию. В Европе такие же требования выдвинула фирма Опель.

Некоторые модели сертификации продукции, выпускаемой серийно, предусматривают обязательную сертификацию системы качества. Такая потребность может возникнуть при обязательной государственной сертификации продукции с повышенными требованиями к ее надежности (безопасности). Другие причины обязательной сертификации системы качества: разрушение изделий в ходе испытаний, период испытаний изделий соизмерим с периодом изменения их свойств, изделия не могут быть испытаны до их монтажа и начала их эксплуатации у потребителя. Сертификат на продукцию, выпускаемую серийно, имеет срок действия, установленный лицензионным соглашением с учетом срока действия сертификата на систему качества.
^ Органы по сертификации систем качества.
Сертификацию систем качества проводят органы по сертификации систем качества, аккредитованные в системе сертификации. Сертификация системы качества может быть проведена государственным или негосударственным органом по сертификации. Рыночная ценность сертификата на систему качества определяется уровнем доверия торговых партнеров (существующих и перспективных) к органу по сертификации. Для предприятия, которое поставило задачу выхода на мировой рынок или расширения торговой деятельности на мировом рынке, сертификат на систему качества, выданный независимой, международно-признанной организацией по сертификации имеет очень высокую рыночную ценность.

На Украине сертификация системы качества может быть проведена в государственной системе сертификации УкрСЕПРО и в негосударственной системе сертификации. Сертификация в негосударственной системе может быть произведена отечественным органом по сертификации или представительством зарубежного органа по сертификации. Среди представительств зарубежных органов по сертификации на Украине хорошо себя зарекомендовали: концерн TUV; Бюро Веритас (BVQI – Франция); Регистр Лойд (Англия); TNO (Голландия); SGS.
^ Государственная система сертификации УкрСЕПРО.
На Error: Reference source not found представлена организационная структура системы сертификации УкрСЕПРО.

Возглавляет и координирует работу в системе УкрСЕПРО Госстандарт Украины.
^ Функции Госстандарта в системе УкрСЕПРО:
Разработка стратегии развития системы сертификации на Украине.

Организация и координация работ в системе УкрСЕПРО.

Взаимодействие с национальными и международными организациями по сертификации.

Принятие международных соглашений по сертификации.

Аккредитация органов по сертификации и испытательных лабораторий (центров).

Аттестация экспертов-аудиторов.

Надзор за деятельностью органов по сертификации, испытательных лабораторий (центров) и экспертов-аудиторов.

Проведение работ по сертификации продукции при отсутствии органов по сертификации данного вида продукции.

Утверждение перечня продукции, которая подлежит обязательной сертификации.

Рассмотрение апелляций.

Организация информационного обеспечения деятельности по сертификации в системе УкрСЕПРО


Глава 2. Развитие систем менеджмента качества


2.1. Исторический очерк эволюции систем менеджмента качества. Звезды качества.

На протяжении всей истории человечества, качество товаров и услуг всегда имело большое значение. Первоочередной целью изготовителей, торговцев и свободных ремесленников всегда являлось предложение покупателям доброкаче­ственных товаров и услуг. Для этого применялись разные стратегии и концепции.

В простейшей форме качество обеспечивалось уже за тысячи лет до нашей эры. В Китае существовали стандарты по качеству изготовления чайной бумаги, фарфора и других изделий. Египтяне применяли для строительства пирамид измерительную технику, а в средние века цеха брали на работу так называемых «мастеров-смотрителей», задачей которых являлась проверка товаров, предназначенных для продажи.

Когда в конце 19 века предприятия начали выходить на национальные рынки с продукцией массового производства, им потребовались эксперты для подготов­ки работы, производства и сбыта. Само руководство не могло больше справиться с этой задачей. Увеличилась потребность в консультантах по управлению. Самым известным среди них был американец Фредерик Уинслоу Тэйлор. Его имя было тесно связано с «научным управлением», революционным движением, целью которого являлось предотвращение расточительства при помощи тщательного контроля работы. Разочаровавшись в неэффективности фабрик, которая, по его мнению, была вызвана плохо обученной рабочей силой и ее медленными темпами работы, Тэйлор выработал решения для устранения этих причин. С помощью введения учета времени и обучения приемам работы, интенсивного разделения труда по функциям и аккордной оплаты, фабрики должны были снова работать эффективно и экономично. Началось время так называемых «производственных мастеров». Предме­том разделения труда по Тэйлору являлась, разумеется, и проверка качества. Благодаря системе Тейлора вошли в практику понятия верхнего нижнего предела качества, поля допуска, технические средства в виде проходных и непроходных калибров. Это было задачей «мастеров-контролеров» и их подразделений по контролю качества. Эта система позволила разделить продукцию на качественную дефектную (брак). Она дала возможность построить замкнутый механизм управления качеством, используя экономические и административные санкции в отношении рабочих, допускающих брак. Основные черты разработанных Тэйлором элементов и принципов организации труда до сих пор имеются в структурах многих предприятий, заводов и целых отраслей.

Для более яркого представления этапов эволюции систем менеджмента качества (СМК) используем принцип представления звезд качества, предложенного професором В.А. Лапидусом (Россия) [ ] представленных в приложениях к параграфу. Система Тейлора – соответствует звезде №1.

В первой половине прошлого века проверка качества была значительно улучшена с помощью статистики, особенно с помощью плана проведения выборочных проб. Применение научно обоснованных методов статистического контроля качества началось в США с 1924 года, доктором Уолтером Эндрю Шухартом, работавшим тогда инженером в ВеІІ Telephone Laboratories, которая ввела и до сих пор приме­няет названные его именем карты регулирования качества. Это явилось началом управления качеством в том виде, в котором оно существует до сих пор. С помо­щью применения статистического контроля процессов стала возможной проверка каждой отдельной части процесса. В 1931 году Шухарт опубликовал отчеты о “Control Chart”. Кульминацией их развития стало применение статистических методов на оборонных предприятиях США во время Второй мировой войны. Далее мы более подробно остановимся на статистических методах. Здесь же подчеркнем, что сегодня управление качеством на производстве строится не на основе эмоций, ощущений и интуиции руководителей, а на основе фактических данных, получением, обработкой и представлением которых в удобной форме для принятия решений и занимаются статистические методы (см. звезду №2).

Шухарт был учителем доктора В. Эдвардса Деминга, «отца менеджмента качества». Как продолжатель дела Шухарта, Деминг разработал более точное использование статистических методов. С помощью определения и минимизации распределения несоответствий ему удалось сократить затраты на несоответ