Реферат: Програма курсу „Українознавство для студентів Київського

Програма курсу „Українознавство” для студентів Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Загальна редакція Обушного М.І. – К., 2008. Затверджено Вченою радою філософського факультету Протокол № 2 від 29 листопада 2007р. Рецензенти: Лубський Володимир - доктор філософських наук, професор, завідувач кафедри релігієзнавства. Панченко Валентина - доктор філософських наук, професор, завідувач кафедри етики, естетики та культурології Русин Мирослав – кандидат філософських наук, професор, завідувач кафедри української філософії та культури Ярошовець Володимир- доктор філософських наук, професор., завідувач кафедри історії філософії

Програма курсу розроблена авторським колективом Центру українознавства філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка у складі:


Обушний Микола, проф., д.політ.н. (загальна редакція)

Воропаєва Тетяна, с.н.с., к. психол.н.

Грабовська Ірина, с.н.с., к.філос. н.

Кагамлик Світлана, с.н.с., к.і.н.

Мостяєв Олександр, с.н.с., к.філос.н.

Пасько Ірина, с.н.с., к.і.н.

Піскун Валентина, с. н. с., к.і.н.

Ціпко Анатолій, с.н.с., к.філол.н.

Ємець Тетяна, н.с., к.філос.н.

Конча Сергій, н.с., к.і.н.

Сорочук Людмила, н.с., к.філол.н.

Шептицька Тетяна, н.с., к.філол.н.

Авер’янова Ніна, м.н.с, к.філос.н.

Короленко Богдан, м.н.с., к.і.н.

Божук Людмила, пров. історик

Вступ

Характерною рисою сучасного наукового пізнання є розвиток інтеґративних і комплексних досліджень. Він зумовлений тими суспільно-політичними та соціально-економічними змінами, які відбуваються в Україні та світі. Із розширенням типів і форм знань змінилися й підходи до їх осягнення. Невід’ємною ознакою часу став епістемологічний плюралізм, пошук істини вже неможливий в рамках лише однієї парадигми, інформація стає одним з основних суспільних ресурсів, підвищується значення когнітивних і освітніх практик та інтелектуального сектора в економіці, суттєво посилюються інтеґраційні процеси в науковій сфері.

Українознавство, як інтеґративна система знань про Україну і світове українство, формує свій предмет не за аспектним, а за об’єктним принципом. Адже утвердження українознавства відбувається в епоху становлення постнекласичної науки, якій властиві тенденції поступового переходу від дисциплінарної диференціації до міждисциплінарної інтеґрації.

Виходячи із завдань, які постають сьогодні перед українським суспільством, важливим чинником формування національної самосвідомості сучасного громадянина України є не тільки бачення ним цілісного образу своєї держави і себе в ній як неподільних чинників буття, але й відчуття себе повноправним суб’єктом суспільного життя, який ідентифікує себе з українством та реалізує свої здібності на благо України. Національні цінності, як центральний компонент національної самосвідомості громадян України, можуть стати основним чинником збереження власної самобутності, адекватного бачення історичного минулого та майбутніх перспектив України у глобалізованому світовому просторі.

Об’єктом українознавства є реальний український світ, який творився і трансформувався упродовж тисячоліть, і сьогодні репрезентує суть буття і свідомості українців як нації.

Предметом українознавства є Україна, як геополітична, етнонаціональна і культурна реальність, та українство, як загальноцивілізаційний феномен у всій своїй неповторності й своєрідності, що постають і розвиваються у просторі й часі.

Поняття “Україна” охоплює територію, яку посідає український етнос сьогодні й апріорі все, що відбувається на цій території з найдавніших давен.

Поняття “світове українство” охоплює українців у всіх країнах поселення, які не втратили своєї національно-культурної ідентичності.

Основним підходом у розгляді українських посутніх явищ є інтегративний підхід як провідна тенденція сучасного наукового пізнання, базовими дослідницькими принципами є системність, комплексність і сумативність, єдність логічного та історичного, національного та загальнолюдського, суспільного та особистісного, теорії та практики, навчання та виховання. Провідне місце в сучасних наукових дослідженнях з українознавства посідає соціогуманітарний пошуковий інструментарій.

Саме таких підходів і принципів, з огляду на логіку свого завдання, потребує сучасне українознавство, адже комплексне міждисциплінарне опрацювання українознавчого матеріалу уможливлює системне бачення України і українства в минулому та сьогоденні. Спираючись на таку основу, студентство, слухаючи курс з українознавства, зможе засвоїти осяжні знання про Україну як цілісне і неповторне буттєво-культурне явище з усіма його розмаїтими виявами. Ознайомлення студентської аудиторії з такими підходами дасть їй змогу підійти до розуміння та застосування сучасних наукових розробок з українознавства, здійснених у дослідженнях Центру українознавства філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, та українознавчих інституцій в Україні й зарубіжжі, як з навчальною метою, так і у власному науковому пошуку.
^


Навчально-тематичний план курсу “Українознавство”



№ теми

Назва теми

Обсяг годин

Всього

Лекції

Консультації

Самостійна робота

1

2

3

4

5

6

Змістовий модуль 1.

1

Українознавство як наука і навчальна дисципліна

2

1







2

Становлення та основні етапи розвитку українознавства

4

2







3

Україна як цілісність: територіальний та етнонаціональний виміри

4

2







4

Походження українського народу

4

2










Підсумковий контроль з модуля 1







2

6




Всього з модуля 1

14

7

2

6

Змістовий модуль 2.

5

Процес українського культуротворення та культурозбереження

8

4







6

Державотворчий та націєтворчі процеси в Україні

6

3







7

Українство у світі

6

3







8

Українська перспектива

2

1










Підсумковий контроль з модуля 2







4

6




Всього з модуля 2

22

11

4

6

Разом

36

18

6

12
Загальний обсяг 54 години, в тому числі:
Лекцій – 36 годин

Консультації – 6 годин

Самостійна робота – 12 год.
^ Змістовий модуль 1


Тема 1. Українознавство як наука і навчальна дисципліна (2 год.)
Українознавство як система знань про Україну й українство. Об’єкт та предмет українознавства та його теоретико-методологічний інструментарій (закономірності, методи, категорії, принципи науки тощо). Специфіка курсу та його взаємозв’язок з іншими українознавчими науками.

Структура курсу українознавства та його основні функції. Проблема синтезу в українознавстві: сумативний, міждисциплінарний та інтегративний підходи. Пізнавальні рівні в українознавстві: науково-прикладний, теоретичний та метатеоретичний.

Місце і роль українознавства у формуванні національної свідомості українців. системі сучасних наук, його основні традиції та їх роль у життєдіяльності українського суспільства.

Характеристика та типологія українознавчих джерел.
Терміни і поняття: українознавство, україністика, україніка, українство, Україна, українці, українськість, сумативний підхід, міждисциплінарний підхід та інтегративний підхід, українознавчі джерела. ^ Рекомендована література до теми:
Винар Л. Михайло Грушевський: історик і будівничий нації (Статті і матеріали). – К., 1995.

Воропаєва Т. Проблема розвитку поняттєвого апарату українознавства // Українська перспектива: свідомісні та соціокультурні виміри. – К., 2005. – С. 289–307.

Горбань Т. Концептуальні засади та періодизація українознавства в дослідженнях українознавців ХХ ст. // Україна, українці, українознавство у ХХ ст. в джерелах і документах: Зб. наук. праць. У 2-х ч. – К., 1999. – Ч. 1. – С. 58–66.

Горбач О., Коптілов В., Наулко В. Україністика // Енциклопедія українознавства. Словникова частина – доповнення. – Т.11. – Париж; Нью-Йорк, 1995. – С. 203-223.

Дашкевич Я. Українознавство, україністика, україніка. Еволюція понять та їх майбутнє // Другий міжнародний конгрес україністів. Історіографія українознавства. – Львів, 1993. – С. 3–8.

Дорошенко Д. Розвиток науки українознавства у ХІХ – на поч. ХХ ст. та її досягнення // Українська культура: Лекції за редакцією Дмитра Антоновича. – К., 1993. – С. 26–39.

Жмир В. Українознавство // Політологічні читання. – 1994. – № 2. – С. 276–278.

Ісаєвич Я. Українознавство – україністика – українські студії: обсяг понять і їх суспільний контекст // Покликання університету: Зб. наук. пр. – К., 2005. – С. 266–278.

Калакура Я. Методологічний інструментарій українознавця // Зб. наук. праць. НДІУ. – Т. І. – К., 2003. – С. 174–181.

Кононенко П. Українознавство. Підручник для вищих навчальних закладів. – К., 2006. – C. 17–26.

Мейс Дж. Українознавство в контексті світової науки // Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. Серія: Українознавство. - Вип. 2. – К., 1997. – С. 136–138.

Мостяєв О. Українознавство в контексті культурно-цивілізаційного підходу // Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. Серія: Українознавство. - Вип. 5. – К., 2001. – С. 10–15.

Піскун В. Українознавство в системі вищої освіти України // Українознавство в системі вищої освіти. – К., 2001. – С. 5–13.

Сизоненко Г. , Головай І. Українознавча наука в освітньому процесі // Зб. наук. праць НДІУ. – Т. І. – К., 2003. – С. 209–216.

Українознавство. Посібник / Відп. ред. В. Сайко. Передмова Ю. Кузнєцова. – К., 1994.

Шаблій О. Суспільна географія. – Львів, 2001. – С. 318–331.
^ Тема 2. Становлення та основні етапи розвитку українознавства (4 год.)
Накопичення знань про Україну й українців. Введення наукових знань в освітню практику.

Концепційні узагальнення бачення українського світу й українського простору в ранньомодерну добу. Етапи розвитку українознавства як наукового знання. Базові чинники формування цілісності українознавства. Українська справа і меценатство - економічне підґрунтя розвитку українознавчих досліджень. Інституювання українознавства. Наукові товариства, університети, інститути, дослідницькі центри, наукові видання, форуми. Визначні постаті українознавців.
Терміни і поняття: український світ, український простір, інституювання. ^ Рекомендована література до теми:
Атаманенко А. Українське Історичне Товариство: 1965-2005 // Український історик. – 2005. – № 2–4. – С. 50–89.

Братковський Д. Світ, по частинах розглянутий. Фототипічне видання. Переклад. Джерела. Студії. – Луцьк, 2004.

Дзюба І.Академія наук України // Енциклопедія сучасної України. К., 2001. – Т. 1. – С. 250-287.

Дорошенко Д. Огляд української історіографії / НАН України; Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С.Грушевського / Ю. Пінчук (упоряд. та нарис), Л. Гриневич (упоряд. та нарис). – К., 1996.

Крисаченко В. Образ України у світовій культурі: природні та духовні виміри. Вид. друге, доповнене і виправлене. – Луцьк, 2007.

Липа Ю. Призначення України. – К., 1992.

Нагірняк О. Нариси історії українознавства у Наддніпрянській Україні (остання чверть ХІХ ст.. – 1917 р. ). – К., 2007.

Піскун В. Українознавство в системі вищої освіти України: проблеми, підходи, перспективи // Українознавство в системі вищої освіти: Збірник наукових праць. – К., 2001. – С. 5–13.
^ Тема 3. Україна як цілісність: територіальний та етнонаціональний виміри (4 год.)
Чинники формування та розвитку України як цілісності. Походження назв «Україна» і «українці».

Україна як геополітична реальність. Природні межі, особливості рельєфу, клімату, гідрологічної структури, ґрунтів та ландшафтів.

Геокультурний образ України та його сталість. Традиційні господарсько-культурні типи та екологічна культура українців.

Поняття етнічної території і державних меж та їхнє співвідношення. Українська етнічна територія та її зміни протягом історичного часу. Розміщення етнографічних груп. Формування території сучасної української держави.

Місце України у світовому геополітичному просторі.


Терміни і поняття: геополітична реальність, геокультурний образ, господарсько-культурний тип, екологічна культура, етнічна територія.
^ Рекомендована література до теми:
Баран В. , Баран Я. Походження українського народу. – К., 2002. – C. 308–319.

Братко-Кутинський О. Феномен України. – К., 1996. – С. 64–67.

Дністрянський М. Етнополітична географія України: проблеми теорії, методології, практики. – Львів, 2006.

Заставний Ф. Географія України. – Львів, 1994.

Заставний Ф. Українські етнічні землі. – Львів, 1993.

Крисаченко В. Людина і біосфера: основи екологічної антропології: Підручник. – К., 1998. – С. 526–531.

Крисаченко В., Мостяєв О. Україна: природа і люди. - Вид. 2, перероб. і доп. – К., 2002.

Наконечний Є. Украдене ім'я: Чому русини стали українцями. – Львів, 1998.

Півторак Г. Походження українців, росіян, білорусів та їхніх мов. – К., 2004. – С. 101–105.

Пономарьов А. Українська етнографія. – К., 1994.

Сергійчук В. Етнічні межі і державний кордон України. – К., 2001.

Скляренко В. Україна: походження назви // Вісник МАУ. – 1991. – № 1. – С. 66–72.

Артюх Л., Балушок В., Борисенко В., Брицина О., Горленко В. Українці: Історико- етнографічна монографія: У 2-х книгах. – Опішне, 1999.
^ Тема 4. Походження українського народу (4 год.)
Історія поглядів на український етногенез. Гіпотези про доісторичні витоки українського етносу. Основні наукові концепції походження укра­їнців: ранньосередньовічна, давньоруська, пізньосередньовічна.

Етногенез українців на тлі загальносвітового етнічного розвитку. Основні закономірності етногенетичних процесів і основні типи етнічних спільнот. Час і обставини виокремлення українців зі слов’янського етномовного контінууму.

Етнодемографічна ситуація в VI – XІІI ст. Значення впливів степових сусідів. Монгольська навала та її наслідки. Міграційні та інтеграційні процеси у XIV – XVI ст. Хронологічні та історичні рамки етногенезу. Співвідношення етногенезу та етнічного розвитку. Співвідношення етногенезу і культурогенезу українців.

Корінні народи, національні меншини та етнічні групи сучасної України.
Терміни і поняття: етнічність, етнічна спільнота, археологічна культура, етнічна культура, етногенез, етнічна історія, етноніми, етнічні процеси, корінні народи, національні меншини та етнічні групи. ^ Рекомендована література до теми:
Арутюнов С. Народы и культуры: развитие и взаимодействие. – М., 1989.

Балушок В. Етногенез українців. – К., 2005.

Баран В. Баран В. По­ход­ження українського народу. – К., 2002.

Василенко Н. Очерки по истории Западной Руси и Украины. – К., 1916.

Грушевський М. Іс­торія України-Руси. – Т. І–VІІ. – К., 1991–1995.

Грушевський М. Звичайна схема “руської” історії і справа раціо­наль­ного укладу історії східного слов’янства. – СПб, 1904.

Залізняк Л. Поход­ження українського народу. – К., 1996.

Залізняк Л. Від склавинів до української нації. – Вид. 2-е. – К., 2004.

Історія української мови. Хрестоматія. – К., 1996.

Конча С. Проблема “пустки” в середньовічній Україні // Український досвід спільнотного згуртування: Збірник наукових праць. – К., 2006. – С. 84–94.

Кордуба М. Найважливіший момент в історії України (Україна у складі Литовської держави) // Літературно-науковий вістник. – Т. 102. – 1930.

Крымский А. Филология и Погодинская гипотеза. – К, 1904.

Петров В. Похо­д­же­ння українського народу. - К., 1992.

Пиро­жен­ко В. Походження українців: стара концепція і новітні міфи // Віс­ник Національної академії наук України. – 1998. - № 9 - 10.

Півторак Г. Українці: звідки ми і наша мова. - К., 1993.

Чебоксаров Н., Чебоксарова И. Народы, расы, культуры. – М., 1984.

Яко­венко Н. Нарис історії середньовічної та ранньомодерної Ук­раїни. – Вид. 2. – К., 2005.


Змістовий модуль 2
^ Тема 5. Процес українського культуротворення та культурозбереження (8 год.)
5.1. Світоглядні основи українського культуротворення. Тяглість українського культуротворення. Українська культура: питоме і занесене (особливості засвоєння). Культура як спосіб себепредставлення та самозбереження українців. Дихотомія "Схід-Захід" та її відбиття у формах культури. Давній міфологічний світогляд українців та його відбитки на різних етапах культуротворення. Віровизнавчий чинник в українському культуротворенні та культурозбереженні. Село, хутір, місто, містечко як середовища українського культуротворення. Українські культурні несення у світі. Проблеми культурної та національної ідентичності в умовах глобалізації.

^ 5.2. Слово в українській культурі: усна та писемна традиція. Українська словесна творчість (усна і писемна): образи, ідеї, архетипи, символи. Особове та гуртове творчі начала. Пісня і музичне мистецтво в українському духовному досвіді. Етапи становлення і розвитку українського письменства: прадавнє, давнє, нове, новітнє. Книга і книгодрукування в українській культурі. Освіта, наука, просвітництво – форми й течії українського національного та культурного збагачення, пробудження, самопізнання та самореалізації. Українська література і драматичне мистецтво в обстоюванні, відродженні та пропагуванні України, українського, українськості. Культурні та геополітичні перспективи України у сучасній літературі.

^ 5.3. Мова як духовний чинник формування українського світу. Мова у творенні світоглядних основ буття українців. Мова як чинник єднання, культурно-історичного самовираження українців. Священна мова в українській традиції, роль в культуротворенні та культурозбереженні. Завдання української мови в різних ділянках суспільного життя. Витіснення, заборона та нищення української мови (лінгвоцид): причини, прояви, наслідки. Державна мова – спосіб єднання української нації. Сучасні програми державної мовної політики.

^ 5.4. Виявність національних особливостей художньої традиції. Уречевлений образ України. Українське образотворче мистецтво та архітектура. Особливості забудови українських поселень. Своєрідність українських театрально-видовищних форм. Україна, українці, їхня історична доля в мистецьких моделюваннях. Музейна справа у осягненні та збереженні української культурної спадщини.

^ 5.5. Українська правова культура у суспільному поступі. Правова культура та правосвідомість українського народу. Етапи розвитку українського права. Українське право в соціо-культурному вимірі.
Терміни і поняття: культуротворення, культурозбереження, культурна спадщина, світогляд, віровизнання, тяглість, музеєфікація, усна та писемна традиції, звичаєвість, обрядовість, мовотворчість, мовомислення, культурні несення, україноцентризм, правова культура. ^ Рекомендована література до теми:
Братко-Кутинський О. Феномен України. – К., 1996.

Грушевський М. Історія української літератури: В 6 т. , 9 кн. – К., 1993.

Єфремов С. Історія українського письменства. – К., 1995.

Давидюк В. Первісна міфологія українського фольклору. – Луцьк, 2005.

Іванишин В., Радевич-Винницький Я. Мова і нація. – Дрогобич, 1994.

Історія української культури: У 5 т. – К., 2001.

Кагамлик С.Р. Києво-Печерська лавра: світ православної духовності і культури (XVII – XVIII ст.). – Київ: Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Центр українознавства, 2005.

Кагамлик С., Ціпко А. Культурно-місійний провід України впродовж тисячоліття // Українознавство-2001. Календар-щорічник. – К., 2000. – С. 87-97.

Кобченко К. „Жіночий університет Святої Ольги”: історія Київських вищих жіночих курсів. – К.: МП „Леся”, 2007.

Конституція України. – К., 1996.

Концепція державної мовної політики України // Робочі документи IV Всесвітнього форуму українців. – К., 2006. – С. 60–77.

Корній Л. Історія української музики. Ч. 1: Від найдавніших часів до середини XVIII cт. – К.; Харків; Нью-Йорк, 1996; Ч. 2: Друга половина XVIII cт. – К.; Харків; Нью-Йорк, 1998.

Маланюк Є. Нариси з історії нашої культури. – К., 1992.

Музейна справа та музейна політика в Україні ХХ ст. Збірник наукових праць за ред. д-ра мист. М. Селівачова. – К., 2004.

Пасько І. Музейна справа як соціокультурний феномен в Україні // Могилянські читання 2006 року: Зб. наук. пр.: Доля музейних зібрань / Нац. Києво-Печер. іст.-культ. Заповідник; Ред. рада: В.М.Колпакова (відп. ред.) та інш.- Ч.II. – К.: Фенікс, 2007. – С. 283-291.

Півторак Г. Українці: Звідки ми і наша мова. – К., 1993.

Потебня А. Слово и миф. – М., 1989. – С.17–200.

Семчишин М. Тисяча років української культури. – К., 1993.

Сірополко С. Історія освіти в Україні. – К.: Наукова думка, 2001.

Слабошпицький М. Укpаїнськи меценати. – К., 2001.

Сорочук Л. Міфологічна основа календарно-обрядової поезії як основний спосіб осмислення світу // Література. Фольклор. Проблеми поетики. Збірник науковий праць. – К., 2004. – Вип. 18. – С. 694–704.

Феномен української культури: методологічні засади осмислення. – К., 1996.

Шептицька Т. Українська література як вияв національного єднання // Українознавство-2007. Календар-щорічник – К., 2006. – С.106–111.

Щербаківський В. Українське мистецтво: Вибрані неопубліковані праці / Упоряд., вступ. ст. В.Ульяновського. – К., 1995.

Щербатюк О. Україна в діалозі культур: роздуми з приводу “концепту відкритості” // Українознавство-2002. Календар-щорічник. – К., 2001. – С.86–95.
^ Тема 6. Державотворчий та націєтворчий процеси в Україні (6 год.)
6.1. Українське націєтворення. Українське буття. Від етносу до нації. Ментальність українців як чинник націєтворення. Роль козацтва у становленні української нації. Національна ідея в філософському та культурно-історичному процесі. Концепції і практика націєтворення. Модернізаційні завдання націєтворення.

^ 6.2. Українське державотворення. Етапи становлення і розвитку української держави. Ідеологія та практика українського державотворення: автономізм, самостійництво, соборництво, єврофедералізм. Україна – суверенна і незалежна демократична, соціальна, правова, унітарна держава. Українознавство про тяглість української державотворчої традиції. Причини та уроки перервності української державності.

^ 6.3. Особистісні виміри українського націє- та державотворення. Українська людина. Громадянське суспільство. Формування національної ідентичності українських громадян. Проблема формування української політичної еліти.

Терміни і поняття: українське буття, етнос, нація, держава, ментальність, українська людина, націєтворення, державотворення, автономізм, незалежництво, єврофедералізм, громадянське суспільство, громадянин, політична еліта, унітарна держава, цивілізаційний вибір. ^ Рекомендована література до теми:
Андрущенко В., Губерський Л., Михальченко М. Культура. Ідеологія. Особистість. Методолого-світоглядний аналіз. – К., 2002.

Воропаєва Т. Українські націє творчі процеси крізь призму сучасних націєтворчих концепцій: комплексний підхід // Українознавство-2005. Календар-щорічник. – К., 2004. – С. 94–103.

Грабовська І., Ємець Т., Мостяєв О. Філософія українського буття. – К, 2006.

Грабовський С. ХХ століття та українська людина. Виклики і відповіді. – К., 2000.

Грицак Я. Нариси історії України. Формування модерної української нації ХІХ–ХХ ст. – К., 1996.

Грушевський М. Хто такі українці і чого вони хочуть? – К., 1991.

Гунчак Т. Україна: перша половина ХХ століття: нариси політичної історії. – К., 1993.

Демократія. Антологія. – К., 2005.

Забужко О. Філософія української ідеї та європейський контекст: франківський період. – К., 1993.

Конституція України. – К., 1996.

Кресіна І. Українська національна свідомість і сучасні політичні процеси: (Етнополітологічний аналіз). – К., 1998.

Лук’яненко Л. Національна ідея і національна воля. – К., 2006.

Мала енциклопедія етнодержавознавства. – К., 1996.

Маланюк Є. Книга спостережень. – К., 1995.

Націоналізм. Антологія. – К., 2000.

Сергійчук В. Українська соборність. – К., 1999.

Феномен нації: основи життєдіяльності. – К., 1998.

Шлемкевич М. Загублена українська людина. – К., 1992.

Шпорлюк Р. Імперії та нації. – К., 2000.
^ Тема 7. Українство у світі (6 год.)
7.1. Україна і світ у розмаїтті взаємин: культурних, спільнотних, міждержавних, торговельно-економічних. Україна у взаєминах зі Сходом та Заходом: дотики, перетини, паралелі. Історичні форми української державності та її сприйняття у світі. Світ про Україну і українців. Українські знання про світ – народи, землі держави. Українська дипломатія – давня і сучасна: династійна, професійна, народна. Світові правозахисні організації в обороні політичних і культурних прав українців. Роль України у загальносвітових політичних і культурних організаціях (ООН, ЮНЕСКО).

^ 7.2. Українське зарубіжжя: пошук форм та механізмів самозбереження і розвитку. „Українці на поселеннях”, українське зарубіжжя, діаспора, українська еміграція як окреме явище у світовому просторі: причини появи і теперішній стан, проблеми життєдіяльності. Трудова (заробітчани), політична (вигнанці), інтелектуальна та релігійна еміграція. Часова послідовність виникнення українських поселень у світі (хвилі української еміграції). Різні форми входження та пристосування в середовищі нових країн проживання. Законодавчі умови в країнах проживання. Українська державницька ідея в єднанні українського зарубіжжя. Політичний вибір українських емігрантів.

^ 7.3. Духовне життя української діаспори. Освіта українського зарубіжжя як чинник культурного самозбереження (недільні школи, українське шкільництво у загальноосвітніх школах, вища школа і наука у зарубіжжі, їх завдання для української справи). Церква у гуртуванні та збереженні традицій в українському зарубіжжі. Українське культурне самозбереження та завдання розмаїтих діаспорних організацій на цьому полі: гуртів, товариств, допомогових спілок, фондів, спортивних, танцювально-співочих, сестринств, братств, політичних організацій. Українські творчі вияви та орієнтири в іншокультурному просторі (стилізована українська забудова – церкви, музеї; літературна творчість, малярство, різьблення, пластика). Внесок українців-діаспорян до світової наукової, культурно-мистецької, спортивної скарбниці.


Терміни і поняття: українське зарубіжжя, діаспора, еміграція, хвилі еміграції, самозбереження, іншокультурне середовище, культурне сусідство, освіта та шкільництво українського зарубіжжя, український внесок.
^ Рекомендована література до теми:
Ващенко Г. Виховний ідеал. – Полтава, 1994.

Євтух В., Трощинський В., Попок А. Закордонне українство. – К., 2005.

Заставний Ф. Східна українська діаспора. – Львів, 1992.

Лановик Б. та ін. Роль та місце української діаспори в становленні незалежної української держави. – Тернопіль, 2001.

Наріжний С. Українська еміграція: культурна праця української еміграції. 1919–1939. – К., 1999.

Наріжний С. Українська еміграція. Культурна праця української еміграції між двома світовими війнами. Ч.І. – Прага, 1942.

Освіта в українському зарубіжжі: досвід становлення і перспективи: Матеріали І Міжнародної науково-практичної конференції, 1- 4 листопада 2000 р. – К., 2001.

Петлюра С. Сучасна українська еміграція та її завдання // Симон Петлюра. Статті. – К., 1993. – С.231–276.

Піскун В. Політичний вибір української еміграції (20-і роки ХХ століття): Монографія. – К., 2006.

Піскун В., Ціпко А., Щербатюк О. та ін. Українство у світі: традиційність культури та спільнотні взаємини. Монографія. – К., 2004.

Попок А. Історична батьківщина – діаспора: європейський досвід взаємин. – К., 2003.

Руснак І. Розвиток українського шкільництва в Канаді (кінець ХІХ – ХХ століття). – Чернівці: Рута, 2000.

Сергійчук В. Українці в імперії. – К., 1992.

Трощинський В., Шевченко А. Українці в світі. – К., 1999.

Україна і світ: етнічні, науково-інтелектуальні та освітні виміри. Збірник наукових праць / Упоряд. І. Грабовська, В. Піскун, В. Сергійчук. – К., 2004.

Україна і Схід: панорама культурно-спільнотних взаємин / Упоряд. А. Ціпко, В. Резаненко. – К., 2001.

Український досвід спільнотного згуртування: Збірник наукових праць. – К., 2006.

Українські поселення. Довідник. – Нью-Йорк, 1980.

Шлемкевич М. Українська душа. – Нью-Йорк, 1956.


Тема 8. Українська перспектива (2 год.)


Україна в системі сучасного глобалізованого світу. Євразійський та європейський виміри українського поступу. Основні принципи сталого розвитку. Соціальне структурування в українському суспільстві як складова сталого розвитку України. Досконалість суспільства як спроможність до саморозвитку. Українська культура і наука як способи себепредставлення світові. Співмірність розвитку як запорука перспективи.


Терміни та поняття: глобалізація, перспектива, іноваційність, сталий розвиток, співмірність розвитку.
^ Рекомендована література до теми:
Бжезінський З. Велика шахівниця. Американська першість та її стратегічні імперативи / Переклад Олени Фашовець. - Івано-Франківськ, 2000.

Бжезінський З. Україна в геостратегічному контексті. - К., 2006.

Гаврилишин Б. Дороговкази в майбутнє. До ефективних суспільств. Доповідь Римському клубові. - К., 1993.

Залізняк Л. Україна серед світових цивілізацій / Координаційний комітет допомоги Україні (США); Центр "Українознавство" Товариства "Знання" України / Упоряд. Анатолія Мартинюка. – К., 2001.

Білорус О. Глобалізація і національна стратегія України. – К. : ВО "Батьківщина", 2001.

Онопрієнко В. Міжнародний рейтинг української науки // Вісник Національної академії наук України. – №5. – 2005. – С. 20.

Піскун В. У пошуках ідентичності. Українська перспектива як усвідомлений вибір // Віче. – 2004. – №12. – С.53–58.

Піскун В. Національна ідентичність і процеси глобалізації: роз’єднаність у взаємозалежності //Українознавство-2003. Календар-щорічник / Упоряд. Валентина Піскун, Анатолій Ціпко, Олена Щербатюк. – К., 2002. – С.235–239.

Україна в системі духовних, економічних та політичних координат глобалізованого світу. – К., 2006.

Українська перспектива: свідомісні та соціокультурні виміри. – К., 2005.

Шейко В. М. Культура. Цивілізація. Глобалізація (кінець ХІХ – початок ХХІ ст.