Реферат: Харківський національний університет імені В. Н

УДК 528. 91+528.94

№ держреєстрації 0110U000581

Інв. №


Міністерство освіти і науки України

Харківський національний університет імені В.Н.Каразіна

(ХНУ)


61077, м. Харків, майдан Свободи, 4; тел. (057) 707 53 60, 707 52 53


ЗАТВЕРДЖУЮ

Проректор з наукової роботи,

член-кор.НАН України

д-р фіз-мат.наук, проф.

І.Залюбовський

2010. . .


ЗВІТ

ПРО НАУКОВО-ДОСЛІДНУ РОБОТУ

Дослідження інноваційних процесів у вітчизняній освіті засобами картографічного моделювання

теорія картографування ОСВІТНІХ ІННОВАЦІЙ

(8-17-10)

(проміжний)


Декан факультету

доктор географ. наук, проф. В.А. Пересадько


Керівник НДР

доктор географ. наук, проф. В.А. Пересадько


Харків 2010

Рукопис закінчено 10 листопада 2010 р.


^ СПИСОК АВТОРІВ


Керівник НДР,

ст. наук. співроб.,

доктор геогр. наук, доц.

В. Пересадько

(реферат, вступ, основна частина, висновки)


Ст. наук. співроб.,

канд.геогр.

наук, доцент

А. Байназаров

(реферат, основна частина, експериментальна частина)


Наук. співроб.,

канд.геогр. наук, доцент

Ю. Прасул

(основна частина, експери-

ментальна частина, висновки)


Молодш. наук. співроб.

Л. Фролова

(експериментальна частина)


Інженер І категорії

А. Пілюгін

(експериментальна частина)


Технік ІІ категорії

Д. Байназаров

(експериментальна частина)


Технік ІІ категорії

Н. Бубир

(експериментальна частина)

Технік ІІ категорії,

ст. викладач


Н.Свір

(експериментальна частина)


Лаборант без в/о

Н. Акользіна

(експериментальна частина)

Лаборант без в/о


І. Шишка

(експериментальна частина)

Аспірант


О. Журавель

(експериментальна частина)

Старший наук. співроб,

канд.географ.наук, доцент


Ю. Кобченко

(реферат, розд. 3.1, 3.2.,

3.3, висновки)


Інженер I категорії

З. Ковалевська

(розд. 3.4.)


Лаборант

К. Молчанов

(графіка)


Нормоконтролер,

канд. техн. наук, доцент


Г. Бенда

РЕФЕРАТ

Звіт про НДР: 137 с., 8 рис., 4 табл.,159 джерел.

Об’єктом досліджень є освітній комплекс України в цілому та його регіональні ланки зокрема

Предметом досліджень є картографування інноваційних процесів у вітчизняній освіті шляхом створення оригінальних експериментальних карт, серій карт і атласів освітніх комплексів різного регіонального рівня.

Мета дослідження – розробка наукових основ картографування інноваційних процесів в освітньому комплексі України, створення на базі ГІС-технологій системи карт, серій карт і атласів освітнього комплексу різних територіальних одиниць регіонального та державного рівня.

Завданням даного дослідження є розробка теорії картографування інноваційних процесів в освітньому комплексі України (зокрема обгрунтування його змісту, напрямків, масштабів, картографічних джерел, зображувальних засобів, норм генералізації, структури і змісту окремих комплексних карт, серій карт і атласів та методики їх проектування і укладання засобами ГІС-технологій, тощо).

^ Практичною реалізацією теоретичних розробок є створення експериментальних зразків оригінальних паперових та електронних карт, серій карт і атласів освітніх інноваційних процесів сільського адміністративного району, адміністративної області та держави.

Дослідження базуються на новітніх досягненнях методологій наукового пізнання, загальної теорії системності, існуючих теоретичних розробок з тематичного картографування, зокрема сфери освіти та проведенні експериментальних робіт.

ІННОВАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ, нОВАЦІЇ, іННОВАЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ, ОСВІТНІЙ КОМПЛЕКС, РЕФОРМУВАННЯ.

Умови одержання звіту: за договором. 61077, м. Харків-77, майдан Свободи, 4, ХНУ

ЗМІСТ

Стор.
ВСТУП …………………………………………………………………….. 6 1. ^ ТЕОРЕТИЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ ………………………………………. 9
1.1 Поняття інноваційних процесів в освітній галузі України ……….…..

9

1.2 Інноваційна діяльність в галузі освіти України .………………............

1.2.1 Інноваційні виховні технології у позашкільних навчальних закладах .......……….…………………………………………………....………...

1.2.2 Інноваційні процеси в галузі середньої освіти ....................................

1.2.3 Інноваційна діяльність у системі професійно-технічної освіти …....

1.2.4 Впровадження інноваційних рішень, підходів і технологій в науково-методичному забезпеченні та організації навчально-виховного процесу у вищій школі ..................................................................................
16

16

17

19


20

1.3 Забезпечення управління інноваційними процесами регіональних органів управління освіти ….….………………………................................
1.4 Тенденції картографування регіональних ланок освітнього комплексу..
1.5 Принципи розробки картографічних творів інноваційних процесів освітньої галузі …….…………….……………………………..…………...

1.6 Застосування геоінформаційних технологій в картографуванні інноваційних процесів в освітньому комплексі ….………..…….….....……….

1.7 Впровадження картографічного методу в практику управління та планування освітньої діяльності …….….……………………………....….

21

35


38


43


51
2. ^ ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНІ ДОСЛІДЖЕННЯ ………………....….…….... 64
2.1 Проектування та укладання серії карт загальноосвітніх навчальних закладів адміністративних районів Харківської області ……….………....

64

2.2 Розробка атласу освітніх інновацій в сільських адміністративних районах Харківської області ……….………………………....……....……

66

2.3 Розробка атласу “Основні показники освітньої сфери Валківського району Харківської області” ..........................................................................

67

3. СИСТЕМа РАЦІОНАЛЬНОГО КОМПЛЕКСУ МЕТОДІВ ПОЛЬОВИХ І КАМЕРАЛЬНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ ФІТОПОГОДНИХ КОМПЛЕКСІВ …………...……………………..……

77

3.1 Загально-наукові методи досліджень ….…………………………..…

3.1.1. Концептуальні передумови методів дослідження ………………...

3.1.2 Фітокліматологія і її місце в системі наук ….……….……………...

3.1.3 Фітопогодний комплекс – об’єкт дослідження фітокліматології .…
77
78

79

81

3.2 Методи польових моніторингових досліджень ФПК ….………...…..

3.2.1 Огляд моніторингових методів дослідження …….………………...

3.2.2 Організація польових досліджень фітопогодного комплексу …..…

3.2.3 Методи експедиційних польових досліджень ………..…………......
85
85

88

92

3.3 Методи камеральних досліджень ФПК ..................................................

3.3.1 Попередня обробка даних спостережень .............................................

3.3.2 Математико-статистичні методи дослідження ФПК ..........................

3.3.3 Моделювання розвитку фітопогодних комплексів ............................
94
94

97

101

3.4 Погодні умови звітного періоду (2009-2010 років) ...............................

3.4.1 Синоптична ситуація .............................................................................

3.4.2 Аналіз метеорологічних умов ...............................................................

3.4.3 Характеристика фітопогодних комплексів .........................................
104
105

108

112

ВИСНОВКИ……………………………………………………………........
117
ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ……………………………………………….….…
124


ВСТУП

В Україні формується розуміння інтелектуального потенціалу нації як головного чинника забезпечення національної конкурентноздатності. Зокрема, на цьому наголошується у щорічних Зверненнях Президента України до Верховної Ради України, у проекті Концепції гуманітарного розвитку України.

Актуальною проблемою виходячи з зазначеного є картографічне забезпечення органів управління освітнього комплексу України оперативною, достовірною інформацією, щодо інноваційних процесів, що відбуваються в галузі освіти, як на загальнодержавному, так і на регіональному рівні. Особливого значення ця проблема набуває у зв’язку з процесами модернізації і реформування системи освіти в Україні.

Наукові пошуки в галузі тематичного картографування до цього часу було зосереджено на створенні карт освітнього комплексу України в цілому (як окремих, так і вміщених в атласах). В той же час давно існує нагальна потреба відповідного інформаційно-картографічного забезпечення територіальних одиниць регіонального рівня, у яких безпосередньо здійснюється модернізація і реформування усіх складових освітнього комплексу. Таке становище можна пояснити декількома обставинами: відсутністю достатнього державного фінансування цих робіт і як наслідок - зниженням в останні десятиріччя темпів видання регіональних картографічних творів; відсутністю науково - обґрунтованої методики, а також недостатнім вітчизняним і закордонним досвідом застосування геоінформаційних технологій у тематичному картографуванні взагалі та картографуванні освітнього комплексу зокрема.

Гіпотеза проекту передбачає, що інформаційно - картографічне забезпечення інноваційних процесів в освітньому комплексі України можливо здійснювати шляхом розробки окремих стінних карт, серії стінних карт та атласів для кожного регінального рівня управління освітою (районного, міського, обласного, загальнодержавного).

Об’єктом досліджень є освітній комплекс України в цілому та його регіональні ланки зокрема

Предметом досліджень є картографування інноваційних процесів у вітчизняній освіті шляхом створення оригінальних експериментальних карт, серій карт і атласів освітніх комплексів різного регіонального рівня.

Вирішується проблема розробки ефективної методики дослідження інноваційних процесів у вітчизняній освіті засобами картографічного моделювання і створення системи картографічних творів освітніх інновацій в освітніх комплексах різного територіального рівня.

Мета дослідження – розробка наукових основ картографування інноваційних процесів в освітньому комплексі України, створення на базі ГІС-технологій системи карт, серій карт і атласів освітнього комплексу різних територіальних одиниць регіонального та державного рівня.

Завданням даного дослідження є розробка теорії картографування інноваційних процесів в освітньому комплексі України (зокрема обгрунтування його змісту, напрямків, масштабів, картографічних джерел, зображувальних засобів, норм генералізації, структури і змісту окремих комплексних карт, серій карт і атласів та методики їх проектування і укладання засобами ГІС-технологій, тощо).

Дослідження базуються на новітніх досягненнях методологій наукового пізнання, загальної теорії системності, існуючих теоретичних розробок з тематичного картографування, зокрема сфери освіти та проведенні експериментальних робіт. Створювані картографічні твори освітньої тематики мають стати найбільш адекватною формою передачі комплексної інформації про регіональні ланки освітнього комплексу України і сприятимуть процесам модернізації та реформування освіти, підвищенню її якості, що відповідає Національній доктрині розвитку освіти, де наголошується, що якість освіти є національним пріоритетом і передумовою національної безпеки держави, додержання міжнародних норм і вимог законодавства України щодо реалізації права громадян на освіту.

При розробці даного проекту використано напрацювання кафедри фізичної географії та картографії Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна з розробки наукових основ картографування освітнього комплексу України та створення картографічних творів освітньої тематики.

Співробітниками кафедральної лабораторії тематичного картографування в процесі дослідження розроблена значна кількість експериментальних регіональних карт, серій карт і атласів освітної тематики (атласи освітньої сфери Московського району м. Харкова, атлас освітньої сфери Валківського (сільського) району Харківської області, атлас освітньої сфери м. Харкова, атлас освітньої сфери Харківської області, серія карт та атлас освітньої мережі адміністративних районів Харківської області та атлас освітніх інновацій в адміністративних районах Харківської області, серія карт “Зовнішнє незалежне оцінювання” і ін.); окремі серії карт та атласи передано до Харківського обласного науково-методичного інституту безперервної освіти та Головного управління освіти і науки Харківської обласної державної адміністрації для потреб планування та управління освітою; одержано схвалення на ряді міжнародних, всеукраїнських та регіональних конференцій та семінарів; результати досліджень включено до навчальних посібників, словників та враховано при створенні “Науково-технічної програми регіонального картографування”

Результати дослідження можна використати: в обласних, районних і міських органах управління освітою; у навчальному процесі при підготовці фахівців з географії, картографії, менеджменту освіти; при підготовці наукових робіт; при розробці конкурентноспроможних методик з тематичного картографування (зокрема картографування освітнього комплексу); на географічних факультетах університетів, картографічними підприємствами Укргеодезкартографії; розроблені наукові основи та зразки експериментальних карт, серій карт і атласів будуть передані організаціям, установам і підприємствам, які займаються тематичним картографуванням.

^ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ

^ 1.1 Поняття інноваційних процесів в освітній галузі України

При аналізі термінологічного апарату картографування освітньої сфери виявилося, що на сьогодні не має єдиного трактування терміну “інновація” . У різних наукових джерелах і навіть офіційних документах та нормативних актах це поняття розуміється по різному, що значно ускладнює визначення та дослідження об’єкта картографування.

В Україні прийнято закони "Про інноваційну діяльність" [85] та "Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні" [88], в яких визначено механізми впровадження інноваційної діяльності в суспільстві та які орієнтують його на інноваційний розвиток, а саме: створення необхідних (правових, економічних та організаційних) умов для оновлення, подальшого розвитку і використання науково-технічного потенціалу країни, відродження духовності, інтелекту держави, формування інноваційної культури нації тощо.

У Російській Федерації питання інноваційності розвитку держави також розроблено та висвітлено в цілій низці документів, зокрема в Концепції інноваційної політики Російської Федерації на 1998-2000 роки, Концепції державної інноваційної політики Російської Федерації на 2001-2005 роки та в інших документах.

Розглянемо та проаналізуємо сутність понять теорії інноваційної педагогіки.

У загальновизнаному тлумаченні "інновація" означає "нововведення; інновація освіти" [38].

У сучасній педагогічній науці існують такі трактування понять "інновація", "інновація в навчанні":

"інновація – оновлення, зміни, впровадження нового/новизни" (Л.Г.Вікторова) [39, с.6];

"процес створення, розповсюдження, засвоєння і використання нововведень" (Э.А. Абасов) [1, с.58];

"інновація – кінцевий результат творчої діяльності у вигляді нової чи удосконаленої продукції, нового чи удосконаленого технологічного процесу" (В.І.Слободчиков) [102, с.5];

"процеси введення та освоєння педагогічних нововведень" (В.І. Сафіулін) [100, с.56];

"вперше створені, удосконалені або застосовані освітні, дидактичні, виховні, управлінські системи, їх компоненти, що суттєво поліпшують результати освітньої діяльності" (Положення про порядок здійснення інноваційної освітньої діяльності, затверджене МОН України від 17.11.2000 р. №522) [80] ;

"реалізоване нововведення, яке постійно вдосконалюється в процесі впровадження. У широкому розумінні "інновація" – це синонім успішного розвитку певної сфери діяльності на базі різноманітних нововведень" (О.Є.Остапчук)[81, с.3];

"комплексний процес створення, розповсюдження і використання нового практичного засобу для формування у того, хто навчається, інноваційного мислення та інноваційної культури" (В.Ф.Самохін, В.П.Чорноліс) [95, с.8];

кінцевий результат інноваційної діяльності, втілений у вигляді нового змісту, форми організації навчально-виховного процесу або вдосконаленого технічного засобу навчання, який використовується у практичній діяльності, а також у новому підході до соціальних послуг в освіті. Головна ознака інновації: позитивні соціальні і (або) економічні зміни, які виникають в роботі освітніх установ в результаті спеціально організованої інноваційної діяльност. По суті мова йде про впровадження нововведення у практику та визначення його соціально-економічного ефекту" (В.М.Полонський) [80, с.9-10];

"новизна, що істотно змінює результати освітнього процесу, створюючи при цьому удосконалені чи нові:

освітні, дидактичні, виховні системи;

зміст освіти;

освітні педагогічні технології;

методи, форми, засоби розвитку особистості, організацію навчання і виховання;

технології управління навчальними закладами, системою" (Л.І.Даниленко) [47, с.70].

Як бачимо, одні з визначень зазначеного поняття є досить загальними [1; 36; 97], такими, що не вказують на суттєві ознаки, які вирізняють інновації серед інших явищ і процесів, притаманних сучасній системі освіти; інші привертають увагу намаганням їхніх авторів визначити посутнісні якості, властиві саме інноваціям у педагогічному середовищі [47; 81].

Заслуговує на увагу визначення, запропоноване В.Самохіним, В.Чорнолісом, в якому поняття "інновація" поєднується з двома іншими – "інноваційне мислення" та "інноваційна культура" [95]. У зв'язку з використанням авторами праці нових термінів, потрібно розкрити їх зміст – "інноваційне мислення – вищий ступінь пізнання, усвідомлення протиріч, які виникають у суспільних відносинах, їх творчого вирішення на основі усвідомлення відповідності чи невідповідності нового потребам та інтересам людини", "інноваційна культура людини – це сфера її духовного життя, що відтворює її ціннісну орієнтацію, закріплену в мотивах, знаннях, уміннях, навичках, у зразках і нормах поведінки, та забезпечує прийнятність їх новим ідеям, готовність і здатність до підтримки та реалізації нововведень у всіх сферах життя" [95, с.8]. Не вдаючись до аналізу окреслених понять, зазначаємо, що, на нашу думку, хоч інновації, напевне, сприяють формуванню і розвитку нового типу мислення та інноваційної культури особистості, однак мета їх реалізації полягає не у досягненні зазначеного; вважаємо, що зазначене є складовою мети чи (або) завдань інноваційної діяльності, а також її важливою ознакою.

Окрім цього, твердження авторів про інновації в освіті, як "створення, розповсюдження і використання нового практичного засобу" (вид. наше –С.М.) вважаємо таким, що значно звужує значення поняття, яке розглядається.

Таким чином, можемо зробити висновок, що в педагогіці інновацію варто розглядати як реалізоване нововведення в освіті – у змісті, методах, прийомах і формах навчальної діяльності та виховання особистості (методиках, технологіях), у змісті та формах організації управління освітньою системою, а також в організаційній структурі закладів освіти, у засобах навчання і виховання та у підходах до соціальних послуг в освіті, що суттєво підвищує якість, ефективність та результативність навчально-виховного процесу.

Варто зазначити, що аналіз ключових понять інноваційної педагогіки дозволяє зробити висновок про відсутність у науковій літературі єдиних підходів до трактування та, відповідно, використання певних понять. Для прикладу, в зарубіжній – російській – педагогіці введено поняття "новація" та "інновація" як такі, що істотно відрізняються за сутністю. Так, Э.А.Абасов та В.І.Слободчиков розмежовують зазначені поняття за низкою показників [1; 99]. Критеріями для розрізнення цих понять ученими визначено конкретні форми, зміст та обсяг перетворювальної діяльності, а саме: "Якщо діяльність короткочасна, не має цілісного і систематичного характеру, має на меті лише зміни окремих елементів певної системи, то ми маємо справу з новацією. Якщо в основі діяльності є концептуальний підхід, а її результатом є розвиток даної системи чи її принципове перетворення, то ми маємо справу з інновацією" [101, с.8].

Дещо інакше трактування відмінності окреслених понять зустрічаємо у В.І.Бєляєва: "Відмінність між новацією та інновацією – у глибині, обсягах і перспективі цих перетворень: перша певною мірою удосконалює усталений процес, друга – передбачає його докорінну перебудову" [7]. Однак, на нашу думку, в основі обох наведених положень – однакове бачення різними авторами відмінності між поняттями, що розглядаються, а саме: новація є модернізуючим, а інновація – радикальним нововведенням.

Окрім проаналізованих, у педагогічній літературі існують поняття "педагогічна інновація" та "освітня інновація".

На думку Э.О.Абасова, специфіка освітніх інновацій полягає в тому, що вони, зазвичай, "прив’язані" до певного навчального закладу, конкретних особистостей тощо [1]. Отже, їхня трансляція в інше педагогічне середовище завжди викликає труднощі, оскільки інший навчальний заклад має відмінний від попереднього рівень інноваційності, інше бачення вирішення будь-якої проблеми, інше ставлення до нового, традицій та інновацій. Тому спроби перейняти досвід учителів-новаторів не завжди є вдалими. Тобто, вважає автор праці, поняття "освітня інновація" пов’язане з реальною практичною діяльністю освітнього закладу; в той час як педагогічна інновація передбачає нове в педагогічній науці, що характеризується високим рівнем узагальненості та є науково-теоретичним відкриттям.

Таким чином, узагальнюючи зазначене вище, доходимо логічного висновку, що суттєвою відмінністю освітніх та педагогічних інновацій є рівень узагальнення і розповсюдження інноваційного досвіду. Інакше кажучи, освітня інновація може набути значення педагогічної, якщо нові ідеї та досвід (певне розроблення і результати його впровадження) певного освітнього суб'єкта стають доступними іншим, що, безумовно, передбачає фіксацію інновації, осмислення та узагальнення її результатів, відповідне оформлення, популяризацію і розповсюдження.

Наступним поняттям, співвідносним з інноваціями в освітньому середовищі, є "інноваційна діяльність" (або "інноваційна освітня діяльність"), яка трактується таким чином:

"розробка, розповсюдження та застосування освітніх інновацій" (Положення про порядок здійснення інноваційної діяльності) [85];

"діяльність, яка призводить до суттєвих змін порівняно з існуючою традицією"; "діяльність, спрямована на вирішення комплексної проблеми, яка виникла як наслідок зіткнення усталених та нових форм практики або у зв'язку з невідповідністю традиційних норм новим соціальним запитам" (В.І.Слободчиков) [102, с.6-7];

"діяльність, яка виявляється у внесенні в освітню практику нових ідей, методик, технологій, відмові від навчальних штампів, служить оновленню змісту сучасної освіти, створює нові педагогічні технології, пропонує нові можливості для творчості вчителя" (В.І. Сафіулін) [95, с.55];

У педагогічній науці має місце також використання й іншого терміна – "інноваційний процес", зміст якого В.М. Полонський трактує таким чином: "Мотивований, цілеспрямований і усвідомлений процес зі створення, освоєння, використання і розповсюдження сучасних (або осучаснених) ідей (теорій, методик, технологій тощо), актуальних та адаптованих до даних умов і таких, що відповідають певним критеріям" [81, с.12].

В.А.Сластьонін розкриває сутність поняття "інноваційні процеси" на основі визначення їх значення в системі освіти. Так, на думку науковця, зазначені явища сприяють такому: перебудові цільових установок і ціннісних орієнтацій педагогічної діяльності;

Ураховуючи близькість значень понять "діяльність" ("Праця, дії людей у якій-небудь галузі" [36, с.228]) і "процес" ("Сукупність послідовних дій, засобів, спрямованих на досягнення певного наслідку" [38, с.228]) та тлумачення змісту понять"інноваційна діяльність" і "інноваційні процеси в освіті", вважаємо, що ці терміни є синонімічними, а їх сутність полягає у створенні, освоєнні, використанні та розповсюдженні нововведень.

Ще одним з понять, що використовується в теорії інноваційної педагогічної діяльності, є "інноваційна освітня технологія" – "сукупність форм, методів і засобів навчання, виховання та управління, об’єднаних єдиною метою; добір операційних дій педагога з учнями, в результаті яких суттєво покращується мотивація учнів до навчального процесу" (Л.І.Даниленко) [47, с.71].

Зміст останнього із запропонованих визначень дозволяє зауважити таке: у трактуванні сутності "інновація в освіті" Л.І.Даниленко вважає, що це – "новизна, що істотно змінює результати освітнього процесу" [46, с.70], тобто ціль освітньої інновації – покращення навчально-виховного процесу, а у тлумаченні поняття "інноваційна освітня технологія" автором як результат її впровадження визначено покращення мотивації учнів до навчання, тобто наявна певна неузгодженість у змісті визначень взаємопов'язаних понять в одного з авторів теорії інноваційної педагогіки.

В енциклопедії освіти подається таке тлумачення терміну “нновація в освіті” – джерелом інновацій є цілеспрямований пошук ідеї (зародження) з метою розв’язання суперечностей. ЇЇ освоєння відбувається шляхом апробації у формі педагогічного експерименту або пілотного впровадження. Розвиток інновацій залежить від того наскільки соціально-педагогічне середовище потребує нової ідеї [55],

Виходячи зі змісту понять "інновація в освіті" , "інновація в навчанні", інноваційну освітню технологію розглядаємо як сукупність взаємопов’язаних елементів – змісту, методів, прийомів і форм навчальної діяльності, її організації, – що характеризується новизною; результатом її упровадження є суттєве підвищення ефективності навчально-виховного процесу .

Неоднозначною щодо її вирішення є проблема класифікації інновацій в системі освіти. На думку Л.І.Даниленко, всі сучасні освітні інновації у вітчизняній системі загальної середньої освіти можна класифікувати таким чином: інновації

у змісті навчання й виховання учнів;

у формах, методах і технологіях навчання;

у змісті, структурі, формах і методах управління закладом освіти.

К. Ангеловські класифікує педагогічні інновації за низкою критеріїв, зокрема, за сферою, в якій упроваджуватиметься нове; за способом виникнення інноваційного процесу; за широтою і глибиною інноваційного впровадження; за основою, на якій виникає нове [95]. Тобто автор визначає педагогічні інновації у змісті освіти, технологіях, в організації, в системі управління, а далі вони поділяються на систематичні, планові, заздалегідь замислені; стихійні, спонтанні, випадкові, масові, крупні, глобальні, радикальні, фундаментальні, стратегічні, істотні, глибокі, часткові, малі, мілкі, зовнішні та внутрішні.

Щодо цієї пропозиції автора зазначаємо, що з огляду на різні критерії, покладені в основу запропонованих класифікацій інновацій в освіті, та на повноправне існування різних класифікацій певних понять у педагогічній науці (наприклад, у педагогіці та методиці викладання предметів існують різні класифікації методів і прийомів навчання залежно від ознак (критеріїв), які покладені їх авторами в основу тієї чи іншої класифікації), вважаємо, що спроба уніфікувати класифікування педагогічних інновацій є невиправданою.

Узагальнюючи все сказане вище, варто зазначити таке:

у сучасній системі середньої загальної освіти мають місце інновації як практичного, так і теоретичного рівнів; вони є показником її активного розвитку та адаптації до нових соціально-економічних умов, намаганням відповідати потребам і запитам суспільства, тобто і надалі ефективно реалізувати функції освіти;

кожен інноваційний процес пов’язаний із творчістю, креативністю особистості вчителя, управлінця системою освіти, науковця чи то педагогічного колективу; мета такої діяльності – підвищення ефективності та якості навчання і виховання, а одним із важливих завдань є формування та розвиток інтелектуальної, творчої, компетентної особистості;

у теорії інноваційної педагогіки наявні певні розбіжності у тлумаченні одних і тих же понять різними її авторами, це пояснюється насамперед відносно незначним "віком" інноваційної педагогіки, тим, що ця галузь педагогічної науки перебуває у процесі становлення, а отже, її категоріально-понятійний апарат ще цілком не сформовано.


^ 1.2 Інноваційна діяльність в галузі освіти України


1.2.1 Інноваційні виховні технології у позашкільних навчальних закладах

Інститутом інноваційних технологій і змісту освіти МОН України розроблено та впроваджується технологія створення:

нової управлінської моделі позашкільного навчального закладу (технології: формування управлінської команди; підготовка педагогічного колективу до роботи в нових умовах);

нової моделі виховного простору позашкільного навчального закладу, який забезпечує свідомий вибір системи духовно-естетичних цінностей, реалізацію оптимальних психолого-педагогічних умов для розвитку соціально адаптованої особистості, здатної реалізувати власні потенційні можливості(технології: особистісно орієнтовані; нетрадиційні та ігрові заняття; розвитку творчої активності всіх учасників навчально-виховного процесу; психолого-педагогічної корекції та соціально-психологічної допомоги з використанням методів соціального захисту ; оздоровлення та формування культури здоров’я);

позашкільного навчального закладу нового типу мистецького спрямування(впровадження в процес гурткової роботи елементів класно-урочної системи на основі взаємодії різних видів народного мистецтва);

нової моделі закладу професійного самовизначення художньо-естетичного спрямування(технології: підготовка педагогічного колективу до роботи в нових умовах; розвиток конкурентноздатності позашкільного навчального закладу; диференціація за інтересами; особистісно-діяльнісне становлення та розвитку творчої особистості; компетентнісного розвитку).
Впроваджуються інноваційні виховні системи, проектні технології з метою подальшого розвитку позашкільних навчальних закладів (технології: удосконалення та покращання існуючих елементів освітньої системи позашкільних навчальних закладів; створення цілісної системи дидактичних засобів шляхом оновлення змісту освіти, методів і прийомів виховання).


^ 1.2.2 Інноваційні процеси в галузі середньої освіти

Модернізація шкільної освіти на засадах гуманістично-інноваційної парадигми об’єднує в інноваційний рух оновлення традицій, здобутки державних реформ, інноваційні ідеї та досвід сучасних педагогів-практиків. Вимагає від педагогів знань тенденцій інноваційних змін в системі сучасної освіти, відмінностей традиційної, розвивальної та особистісно орієнтованої систем освіти; розуміння суті педагогічних технологій, знання інтерактивних форм та методів навчання, критеріїв технологічності; оволодіння технологіями проектування, діагностування, створення оптимальної авторської методичної системи; розвинутих дидактичних рефлексивних, діагностичних умінь; уміння аналізувати й оцінювати свій індивідуальний стиль.

Значну роль у формуванні інноваційних процесів в останнє десятиріччя відіграли тенденції розвитку педагогічної науки й практики: поєднання інноваційних змін з освітніми реформами, активізація інноваційного руху педагогів-практиків, створення міжнародних інноваційних мереж, державних інфраструктур з координації інноваційних процесів, підтримки недержавних утворень. Результати інноваційної діяльності педагогів дозволили утвердити альтернативність педагогічних систем; подолати стереотипи педагогічної і управлінської діяльності щодо нових цілей і стратегій в освіті; розширити мережу інформаційних джерел; утвердити соціально-педагогічну роль ініціативи освітян.

Створюються і супроводжуються фонди кваліфікаційних та освітніх вимог до випускників навчальних закладів, текстів і комплексних освітньо-кваліфікаційних знань для оцінки якості усіх ступенів освіти, навчальних програм і планів підготовки фахівців різного рівня та з базових дисциплін; інноваційних методик і технологій навчання та виховання, наукових досліджень і розробок, дисертаційних робіт й анотацій дисертаційних розвідок, що проводяться в галузі чи становлять інтерес для освіти. Здійснюється обмін між різноманітними базами даних і знань (у тому числі міжнародними) щодо інформації, яка може використовуватись в освіті; забезпечуються різні форми індивідуального і колективного доступу користувачів до баз даних, цілеспрямоване розповсюдження інформації в заклади і установи освіти. Готуються до випуску інформаційні видання (бюлетені, проспекти тощо) щодо структури і змісту баз даних й механізмів їх функціонування, поповнення та використання.

У практику роботи навчальних закладів активно впроваджуються найсучасніші педагогічні технології, інноваційні науково-педагогічні проекти, які підтримуються Міністерством освіти і науки України та затверджені відповідними наказами.

З метою активізації інноваційних процесів в галузі освіти, поширення нового педагогічного мислення, педагогічних ідей, зміни традиційної педагогічної системи, розробки моделей інноваційного навчального закладу, створення і забезпечення високої результативності навчально-виховного процесу на базі 250 загальноосвітніх навчальних закладів, які мають статус експериментальних навчальних закладів всеукраїнського рівня, під керівництвом Міністерства освіти і науки України, за участю провідних науковців Академії педагогічних наук України, Інституту інноваційних технологій і змісту освіти проводиться дослідно-експериментальна робота.

На регіональному рівні до цих процесів залучено педагогічні колективи 1504 загальноосвітніх і дошкільних навчальних закладів.

^ 1.2.3 Інноваційна діяльність у системі професійно-технічної освіти
Інноваційна освітня діяльність в системі професійно-технічної освіти (далі – ПТО) здійснюється на базі 16-ти ПТНЗ і спрямована на створення нової інноваційної практики організації професійно-технічної освіти, яка відрізняється від існуючої змістом, організаційною структурою, системою управління з таких напрямів: - розробка, апробація та впровадження державних стандартів ПТО; - використання в навчально-виробничому процесі інноваційних та інформаційних технологій; - професійне навчання за модульними технологіями; - соціальна адаптація учнів в умовах ПТНЗ; - соціальне партнерство; - підвищення кваліфікації інженерно-педагогічних працівників ПТНЗ.


^ 1.2.4 Впровадження інноваційних рішень, підходів і технологій в науково-методичному забезпеченні та організації навчально-виховного процесу у вищій школі

Протягом останніх двох років Інститутом інноваційних технологій і змісту освіти спільно з вищими навчальними закладами розроблена, апробована і впроваджена низка інновацій, направлених на покращення рівня науково-методичного забезпечення підготовки фахівців, підвищення якості освіти.

Запровадження інноваційного підходу при розробленні складових галузевих стандартів вищої освіти з метою переходу до нового покоління галузевих стандартів на основі компетентнісного підходу.

В умовах перманентної науково-технологічної революції життєвий цикл сучасних технологій стає меншим, ніж термін професійної діяльності фахівця. За цих умов домінуючим в освіті стає формування здатності фахівця на основі відповідної фундаментальної освіти перебудовува