Реферат: Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте

Для заказа доставки работы

воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

З М І С Т
ВСТУП 3


Розділ 1. Юридичний аналіз складу умисного вбивства

при перевищенні меж необхідної оборони

1.1. Об'єкт умисного вбивства при перевищенні меж необхідної оборони 12

1.2. Об'єктивна сторона умисного вбивства при перевищенні меж
необхідної оборони 23

1.3. Суб'єкт умисного вбивства при перевищенні меж необхідної оборони 44

1.4. Суб'єктивна сторона умисного вбивства при перевищенні меж

необхідної оборони 62


Розділ 2. Відмежування перевищення меж необхідної оборони
від стану необхідної оборони й умисного вбивства,
вчиненого при перевищенні меж необхідної оборони,

від суміжних складів злочинів

2.1. Відмінність перевищення меж необхідної оборони від стану

необхідної оборони 82

2.2. Розмежування умисного вбивства при перевищенні меж необхідної оборони
й умисного вбивства без обтяжуючих обставин і при обтяжуючих обставинах 113

2.3. Відмежування умисного вбивства при перевищенні меж необхідної оборони
від умисного вбивства в стані сильного душевного хвилювання 141

2.4. Відмінність умисного вбивства при перевищенні меж необхідної оборони
від умисного тяжкого тілесного ушкодження, вчиненого при перевищенні меж необхідної оборони, що потягло смерть потерпілого 153


ВИСНОВКИ 166


^ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 173


ДОДАТОК 188


ВСТУП


Будь-яке цивілізоване суспільство гарантує захист особистості засобами державно-правової системи. У першу чергу це стосується таких природних
і невід’ємних (невідчужуваних) благ, як життя і здоров'я людини,
її честь та гідність, воля й особиста недоторканність. Це абсолютні і непорушні блага, надані людині від народження. На захист загальнолюдських цінностей орієнтовано насамперед Розділ II Конституції України. Так, ст. 27 Конституції України гарантує кожній людині невід'ємне право на життя. “Ніхто не може
бути довільно позбавлений життя. Обов'язок держави – захищати життя людини.
Кожний має право захищати своє життя і здоров'я, життя та здоров'я інших людей від протиправних посягань”1. Дана стаття закріплює право громадян на необхідну оборону. На охорону основних прав і свобод громадян спрямовані прийняті
на основі Конституції норми галузевого законодавства. Зокрема, за неправомірне посягання на них кримінальним законом передбачена відповідальність.

На розвиток даної конституційної норми галузеве деліктне право звільняє
від відповідальності за шкоду, заподіяну при обороні в разі необхідності. Громадянину надається право захищатися від посягання як на свої, так і на чиї
б то ні було законні права й інтереси власними силами, навіть ціною заподіяння шкоди іншим правоохоронюваним інтересам, аби це не суперечило закону.

Хоча держава і визначила в законодавчому порядку право громадян
на самозахист, але до цих пір багато питань, що стосуються інституту необхідної оборони, залишаються спірними як у теорії, так і на практиці.

Соціологічне дослідження, що відноситься до практичної реалізації інституту необхідної оборони, показує, що дане право використовується громадянами рідко (понад 50% опитаних) чи навіть украй рідко (близько 40% респондентів). Серед причин такого становища назване: незнання даного права – 17%, незнання конкретних правил поведінки в такому стані – 19, побоювання настання небажаних правових наслідків – 48(!), відомий особі негативний
досвід настання подібних наслідків – 11 і лише 5% – недооцінка власних сил
і можливостей. Характерно, що з числа опитаних, тих, хто сам застосовував дане право, майже одна третина на момент захисту сумнівалися в законності своїх дій1.

Протягом двох десятиліть в Україні зберігається складна криміногенна ситуація. З 1985 по 2000 роки зростає кількість насильницьких злочинів, у тому числі і умисних вбивств. Починаючи з 2001 року кількість умисних вбивств незначно зменшується. Так, в Україні в 1985 році було зареєстровано 2,1 тисяч умисних вбивств і замахів на умисні вбивства, у 1990 – 2,8 тисяч, у 1995 – 4,8 тисяч, у 1997 – 4,5 тисяч, у 1998 – 4,6 тисяч, у 1999 – 4,6 тисяч, у 2000 – 4,8 тисяч,
у 2001 – 4,6 тисяч, у 2002 – 4296, у 2003 – 4041, у 2004 – 3788, у 2005 – 3315.

Актуальність теми дослідження. Після набрання чинності Кримінальним кодексом України (далі КК) 2001 року минуло достатньо часу для аналізу,
що дозволяє визначитися з ефективністю розглянутої норми, виявити прогалини закону, вирішити проблеми, які виникли при його застосуванні.

Питанням кримінально-правової характеристики умисного вбивства
при перевищенні меж необхідної оборони приділялася значна увага в теорії кримінального права. У підручниках, коментарях і монографіях окремі аспекти даної проблеми розглядали М.К. Аніянц, М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, С.В. Бородін, М.І. Загородніков, М.М. Ісаєв, В.М. Куц, А.А. Піонтковський,
Б.С. Сариєв, В.В. Сташис, М.Д. Шаргородський та ін.

В працях названих авторів містяться науково обґрунтовані і практично корисні висновки, але, тим не менш, є низка аспектів, які залишаються проблематичними, що також свідчить про необхідність подальшої монографічної розробки.

Більш комплексно розглядали дану проблему такі провідні юристи дореволюційного періоду як А.Ф. Коні, М.С. Таганцев; відомі вчені радянського періоду, серед яких Н.П. Берестовой, І.А. Гельфанд, В.П. Діденко, Ф.І. Євдокімов, С.Г. Кєліна, В.Н. Козак, Н.Т. Куц, М.П. Михайлов, М.М. Паше-Озерський,
А.Г. Пушечніков, І.І. Слуцький, Ю.М. Ткачевський, В.І. Ткаченко,
Т.Г. Шавгулідзе, М.І. Якубович. На сучасному етапі значний внесок у вирішення цього питання зробили у своїх працях вітчизняні та російські автори, зокрема: Ю.В. Баулін, В.В. Володарський, В.Л. Зуєв, Л.А. Остапенко, О.М. Попов,
І.Ф. Фаргієв, Ю.М. Юшков. Проте, незважаючи на позитивну роль цих досліджень, з деяких боків названа тема не аналізувалася. Окремі міркування, висловлені зазначеними авторами, вимагають додаткового аналізу.

Слід підкреслити, що проблеми кримінально-правової характеристики умисного вбивства при перевищенні меж необхідної оборони на дисертаційному рівні в Україні не розглядалися. Крім того, раніше проведені дослідження окремих аспектів цих проблем здебільшого ґрунтувалися на положеннях Кримінального кодексу України 1960 року.

Більш детального вивчення потребує склад умисного вбивства при перевищенні меж необхідної оборони.

Як і раніше, значну теоретичну та практичну зацікавленість представляє питання про кваліфікацію умисного вбивства, вчиненого при перевищенні
меж необхідної оборони, зокрема, його відмежування від основного складу умисного вбивства (у сварці, бійці, з помсти), умисного вбивства при обтяжуючих обставинах, умисного вбивства в стані сильного душевного хвилювання, умисного тяжкого тілесного ушкодження, вчиненого при перевищенні
меж необхідної оборони, яке потягло смерть потерпілого. Саме викладені обставини й обумовили вибір теми цього дослідження, яка, як представляється,
є актуальною.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Праця ґрунтується на положеннях програми “Правові проблеми становлення
і розвитку сучасної Української держави” (державний реєстраційний номер 0101U5001195) і виконана на кафедрі кримінального права Одеської національної юридичної академії в рамках кафедральної теми “Тенденції та перспективи розвитку кримінального права України” відповідно до плану науково-дослідної роботи Одеської національної юридичної академії на 2001-2005 роки.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження
є вивчення, доповнення й уточнення деяких теоретичних положень про умисні вбивства, вчинені при перевищенні меж необхідної оборони; спроба вирішення
на цій основі дискусійних питань теми дослідження; виявлення резервів удосконалення розглянутої кримінально-правової норми.

Зазначена мета конкретизується в низці дослідницьких завдань, найважливішими з яких є:

- аналіз конститутивних елементів і ознак складу умисного вбивства
при перевищенні меж необхідної оборони;

- розгляд відмінностей перевищення меж необхідної оборони та стану необхідної оборони;

- відмежування умисного вбивства при перевищенні меж необхідної оборони від суміжних складів злочинів;

- внесення пропозицій щодо змін законодавства про необхідну оборону.

Об'єктом дослідження є вчення про необхідну оборону та перевищення
її меж у кримінальному праві України.

Предметом дослідження виступає умисне вбивство при перевищенні
меж необхідної оборони, практика його кваліфікації, розмежування з суміжними складами злочинів.

Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети в процесі дослідження використані такі наукові методи: системний – для комплексного розгляду складових елементів предмета дослідження як єдиного цілого; діалектичний – для дослідження елементів і ознак складу умисного вбивства при перевищені меж необхідної оборони, зокрема, при відмежуванні його від суміжних складів злочинів; функціональний – для з’ясування змісту об’єктивних і суб’єктивних ознак досліджуваного складу злочину при кримінально-правовій кваліфікації діяння; логічний – для тлумачення окремих положень КК, а також низки кримінально-правових понять; статистичний – для аналізу результатів, отриманих у процесі анкетування прокурорсько-слідчих працівників і суддів,
а також опитування пересічних громадян із досліджуваної теми.

Теоретичною основою роботи стали наукові праці дореволюційних, радянських, сучасних українських і російських вчених у галузях кримінального
та кримінально-процесуального права, кримінології, медицини, психології, психіатрії. У дисертації використовувалась енциклопедично-довідкова література та словники.

Нормативну базу праці складають Конституція України, Кримінальний
та Кримінально-процесуальний кодекси, інші закони та підзаконні акти.

Емпіричну основу дисертації складають дані, отримані в результаті вивчення й узагальнення судової практики за період з 1990 по 2006 роки.
Вивчено близько ста кримінальних справ за фактами вчинення умисних
вбивств при перевищенні меж необхідної оборони, заподіяння умисних тяжких тілесних ушкоджень, вчинених при перевищенні меж необхідної оборони,
які потягли смерть потерпілого. Проанкетовано вісімдесят сім працівників прокуратури, суду, органів внутрішніх справ міста Одеси й Одеської області
з найбільш актуальних питань, що належать до даного виду умисного вбивства, опитано двісті вісімдесят сім мешканців міста Одеси й Одеської області
щодо практичної реалізації ними права на необхідну оборону. У дослідженні використовувалась опублікована судова практика, постанови Пленуму Верховного Суду України.

Анкетне опитування на тему “Умисне вбивство при перевищенні
меж необхідної оборони” проводилось з метою отримання думки суддів
і прокурорсько-слідчих працівників з питання про причини умисних вбивств
при перевищенні меж необхідної оборони. Крім цього, передбачалося встановити подібності та відмінності в оцінці цих причин між суддями і прокурорсько-слідчими працівниками, які в ході розслідування та розгляду кримінальних справ виконують різні функціональні обов'язки.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що
в дисертаційному дослідженні вперше після прийняття Кримінального кодексу України 2001 року на монографічному рівні розглянуті питання, які стосуються умисних вбивств, вчинених при перевищенні меж необхідної оборони. Сформульовано висновки і пропозиції з удосконалення ст. 36 КК “Необхідна оборона”, запропоновано нову редакцію статті 118 КК “Умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони”.

На підставі проведеного дослідження автор виносить на захист такі
основні положення, пов’язані з науковою новизною:

1. Зроблено висновок про те, що необхідно покласти на особу, яка
відбиває суспільно небезпечне посягання на майно, обов’язок із попередження нападника про застосування зброї чи інших засобів, котрі можуть заподіяти йому шкоду.

У зв’язку з цим дисертант вважає за потрібне доповнити ч. 1 ст. 36 КК
таким реченням: “Особа, яка відбиває суспільно небезпечне посягання
на майно, зобов’язана попередити того, хто нападає, про застосування зброї
чи інших засобів, що можуть заподіяти йому шкоду, і лише після цього має
право удатися до захисту за допомогою зброї чи інших засобів, якщо посягання
не було припинено”.

2.Запропоновано закріпити в ст. 36 КК положення про природний для людини та суспільно корисний характер захисту від суспільно небезпечного посягання, бо відсутність прямої вказівки на це є прогалиною зазначеної статті, що часом призводить до переваги обвинувального ухилу при розгляді випадків захисту від суспільно небезпечного посягання.

Виходячи з наведеного, вважаємо за потрібне доповнити ч. 2 ст. 36 КК
перед тепер існуючим реченням наступним: “При необхідній обороні захист
від суспільно небезпечного посягання носить природний для людини та суспільно корисний характер”.

3. Стверджується, що коли при відбитті суспільно небезпечного посягання особа усвідомлювала, що нападником є неповнолітній, обмежено осудний
чи неосудний, то було б неправильно висувати тому, хто захищається,
вимогу врятуватися втечею, звернутися по допомогу до громадян, представників влади або обрати будь-який інший спосіб, який не носить характеру активної протидії тому, хто посягає.

У зв’язку з цим друге речення ч. 2 ст. 36 КК пропонується викласти
в такій редакції: “Кожна особа має право на необхідну оборону
незалежно від можливості уникнути суспільно небезпечного посягання
або звернутися за допомогою до інших осіб, органів влади чи обрати будь-який інший спосіб, що не носить характеру активної протидії тому, хто посягає, незважаючи на усвідомлення про вчинення суспільно небезпечного
посягання неповнолітньою, обмежено осудною чи неосудною особою”.

Підвищенні вимоги до особи, яка захищається від суспільно
небезпечного посягання таких осіб, є надмірними: в умовах захисту її єдине завдання – здійснити цей захист максимально ефективно, але без перевищення меж необхідної оборони. Будь-які інші критерії оцінки її дій можуть зменшити ефективність захисту та призведуть до порушення права особи на необхідну оборону від суспільно небезпечного посягання. Було б також невірно більш суворо карати особу у випадку перевищення нею меж необхідної оборони
при відбитті посягання зазначених осіб, тому що вона захищала свої інтереси
чи інтереси інших осіб від суспільно небезпечного посягання та не повинна
була думати про інтереси того, хто нападав. Хоча, керуючись вимогами гуманності, той, хто обороняється, повинен намагатися заподіяти тому,
хто нападає, мінімальну шкоду, якщо він усвідомлює, що нападником є неповнолітня, обмежено осудна чи неосудна особа.

4. Пропонується дати визначення перевищення меж необхідної оборони
у диспозиції ст. 118 КК і сформулювати ч. 3 ст. 36 КК таким чином: “Перевищення меж необхідної оборони тягне кримінальну відповідальність
лише у випадках, передбачених статтями 118 і 124 цього Кодексу”.

5. Пропонується доповнити ч. 5 ст. 36 КК положенням такого змісту: “Правомірним є захист охоронюваних законом прав та інтересів особи,
яка захищається, або іншої особи, а також інтересів суспільства та держави
шляхом заподіяння будь-якої шкоди тому, хто посягає, якщо посягання виражалося в нападі, поєднаному з насильством, небезпечним для життя,
чи з погрозою застосування такого насильства”.

6. Висловлено думку, що вік, з якого повинна наставати
кримінальна відповідальність за статтями 118 і 124 КК, необхідно підвищити
до вісімнадцяти років, тому що підліток у віці 16 років не може розібратися
в характері і ступені небезпечності посягання та правильно вирішити питання
про те, коли й у яких межах можна захищатися. Це не під силу особі зазначеного віку через відсутність у неї життєвого досвіду, вміння швидко орієнтуватися
в складній обстановці, яка зненацька виникла.

7. Дістала подальшого розвитку пропозиція про виключення кримінальної відповідальності того, хто обороняється, за частинами першою або другою
ст. 263 КК з метою нейтралізації переваги суспільно небезпечного посягання, забезпечення рівності умов оборони та нападу, найбільшої ефективності суспільно корисних оборонних дій.

З огляду на це здобувач пропонує частину третю статті 263 КК викласти
в такій редакції: “3. Звільняється від кримінальної відповідальності особа,
яка вчинила злочин, передбачений частинами першою або другою цієї статті,
якщо вона добровільно здала органам влади зброю, бойові припаси, вибухові речовини або вибухові пристрої чи використала їх при необхідній обороні
від суспільно небезпечного посягання, включаючи і випадки перевищення
меж необхідної оборони”.

Викладені в дисертації положення, узагальнення, висновки та рекомендації можуть вважатися невеликим творчим доробком автора до кримінального законодавства, оскільки спрямовані на удосконалення норм про необхідну оборону й умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони.

Практичне значення одержаних результатів. Основні положення
та результати дисертаційного дослідження можуть бути використані:
у законотворчості – в процесі подальшого удосконалення статей 36, 118, 124, 263 Кримінального кодексу України та при підготовці постанов Пленуму Верховного Суду України з питань, пов'язаних з необхідною обороною та умисними вбивствами; для покращання практичної діяльності правоохоронних і судових органів, які застосовують кримінальний закон; у науково-дослідницькій діяльності – для подальшого вивчення питань, пов’язаних із кримінально-правовою характеристикою умисних вбивств, вчинених при перевищені меж необхідної оборони; у навчальному процесі – при розробці навчально-методичної літератури, проведенні лекцій і семінарських занять із студентами (курсантами)
з кримінального права та спецкурсів з питань необхідної оборони, а також
при підготовці відповідних розділів підручників, навчальних посібників,
науково-практичних коментарів до КК.

Особистий внесок здобувача в опублікованих статтях складають результати його власних наукових розробок проблем, що стосуються умисного вбивства при перевищенні меж необхідної оборони, відмежування умисного вбивства при перевищенні меж необхідної оборони від деяких видів умисних вбивств, відмежування умисного вбивства при перевищенні меж необхідної оборони від умисного вбивства в стані сильного душевного хвилювання,
умов правомірності необхідної оборони, поняття та видів перевищення меж необхідної оборони.

Апробація результатів дослідження. Основні положення
дисертації обговорювались на засіданнях кафедри кримінального права Одеської національної юридичної академії, доповідалися на п’яти конференціях:
6-й (58-й) (Одеса, 2003), 7-й (59-й) (Одеса, 2004), 8-й (60-й) (Одеса, 2005),
9-й (61-й) (Одеса, 2006), 10-й (62-й) (Одеса, 2007) звітних наукових конференціях професорсько-викладацького й аспірантського складу Одеської національної юридичної академії.

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження висвітлені
в п’яти наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях, затверджених ВАК України, – збірниках наукових праць Одеської національної юридичної академії та Південноукраїнського центра гендерної політики.


^ Для заказа доставки работы

воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html


ВИСНОВКИ


У дисертаційній роботі проаналізовано склад умисного вбивства
при перевищенні меж необхідної оборони за об'єктом, об'єктивною
стороною, суб'єктом і суб'єктивною стороною; проведено відмежування перевищення меж необхідної оборони від необхідної оборони за умовами правомірності останньої, умисного вбивства при перевищенні меж необхідної оборони від умисного вбивства без обтяжуючих обставин (вчиненого в бійці, сварці, з помсти), умисного вбивства при обтяжуючих обставинах, умисного вбивства в стані сильного душевного хвилювання, умисного тяжкого тілесного ушкодження, яке заподіяно при перевищенні меж необхідної оборони та потягло смерть потерпілого.

Викладене дозволяє сформулювати основні висновки:

1. В теорії кримінального права, поряд з іншими питаннями, значна
увага приділялася проблемі кримінально-правової характеристики умисного вбивства при перевищенні меж необхідної оборони. Окремі аспекти даної проблеми розглядалися провідними радянськими, сучасними українськими
та російськими юристами – вченими та практичними працівниками – в науково-практичних коментарях до Кримінального кодексу, підручниках із кримінального права та монографіях з цього питання. В цих працях містяться науково обґрунтовані та практично корисні висновки, але, тим не менш, є низка аспектів, які залишаються проблематичними. Незважаючи на позитивну роль цих досліджень, з деяких боків названа тема не аналізувалася. Окремі висловлені міркування вимагали додаткового аналізу.

Слід зазначити, що проблеми кримінально-правової характеристики умисного вбивства при перевищенні меж необхідної оборони на дисертаційному рівні в Україні не розглядалися. Крім того, раніше проведені дослідження окремих аспектів цих проблем здебільшого ґрунтувалися на положеннях Кримінального кодексу України 1960 року.

Все вищевикладене, а також прогалини кримінального закону, що виявилися після набуття чинності Кримінальним кодексом України 2001 року, необхідність вирішення проблем, які виникли при його застосуванні, спонукало автора до подальшої розробки зазначеної теми.

2. Вирішення поставленої в дисертації наукової проблеми здійснювалось
за допомогою таких методів:

- логічного – для тлумачення окремих положень КК, а також низки кримінально-правових понять;

- системного – для комплексного розгляду складових, елементів предмета дослідження як єдиного цілого;

- функціонального – для з’ясування змісту об’єктивних і суб’єктивних ознак досліджуваного складу злочину при кримінально-правовій кваліфікації діяння;

- діалектичного – для дослідження елементів і ознак складу умисного вбивства при перевищені меж необхідної оборони, зокрема, при відмежуванні його від суміжних складів злочинів;

статистичного – для аналізу результатів, отриманих у процесі анкетування прокурорсько-слідчих працівників і суддів, а також опитування пересічних громадян із досліджуваної теми.

Анкетне опитування на тему “Умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони” проводилося з метою отримання думки суддів і прокурорсько-слідчих працівників із питання про причини умисних вбивств
при перевищенні меж необхідної оборони. Крім цього, передбачалося встановити подібності та відмінності в оцінці цих причин між суддями та прокурорсько-слідчими працівниками, які виконують різні функціональні обов'язки в ході розслідування та розгляду кримінальних справ.

Судді і прокурорсько-слідчі працівники у своїй більшості мають стаж роботи від 3 до 5 років, тобто вони можуть виступати як експерти.

З точки зору суддів, кількість умисних вбивств при перевищенні меж необхідної оборони зросла (так вважають 36% опитаних), скоротилася (23%), залишилася колишньою (29%). Серед прокурорсько-слідчих працівників – 13% вважають, що кількість умисних вбивств при перевищенні меж необхідної оборони залишилася колишньою, приблизно нарівно – зросла і скоротилася.

Причину зростання кількості умисних вбивств такого роду
судді вбачають у загостренні криміногенної обстановки (33%), недостатній роботі правоохоронних органів (28%), недовірі до правоохоронних органів
з боку громадян, які самі намагаються запобігти суспільно небезпечним посяганням (26%), збільшенні кількості підстав для здійснення “розборок” (6%). Прокурорсько-слідчі працівники також вважають головною причиною зростання кількості даних умисних вбивств загострення криміногенної обстановки.
Проте багато хто з них вказує на збільшення кількості підстав для здійснення “розборок”.

Судді стверджують, що неправильна кваліфікація дій винного
в умисному вбивстві при перевищенні меж необхідної оборони має місце
рідко (45%), прокурорсько-слідчі працівники вважають, що часто (29%).

Судді відзначають, що причиною неправильної кваліфікації дій винного
в умисному вбивстві при перевищенні меж необхідної оборони є невірна оцінка зібраних доказів органами слідства (30%), неповнота зібраних доказів (25%), недостатність аргументів захисту (23%), неправильна оцінка зібраних доказів
судом (3%), тобто більшість указує на недоліки в роботі слідчих органів. Прокурорсько-слідчі працівники вважають, що причиною цього є недостатність аргументів захисту і неповнота зібраних доказів. З їхніх відповідей видно,
що причина помилкової кваліфікації полягає в неповноті зібраних доказів,
але ніяк у неправильній їхній оцінці.

Слід зазначити недостатню інформованість суддів щодо перегляду судами вищої інстанції справ даної категорії. Більшість з них утруднилися відповісти
на це питання. Прокурорсько-слідчі працівники досить впевнено вважають,
що перегляд справ даної категорії відбувається рідко. Вони демонструють
більшу інформованість з цього приводу, ніж судді (тільки 16% утруднилися відповісти на це питання).

Між тими суддями, які вважають, що в доперебудовний період таких злочинів було менше, а в умовах демократії їхня кількість зросла, і тими,
котрі дотримуються протилежної точки зору, різниця незначна. Близько 23% відповіли, що кількість залишилася колишньою. Прокурорсько-слідчі
працівники досить упевнено відповіли, що кількість цих умисних вбивств
у постперебудовний період зросла, 19% вважають, що вона залишилася колишньою.

Проаналізувавши відповіді, дисертант дійшов таких висновків:

1)прокурорсько-слідчі працівники і судді вважають, що кількість умисних вбивств при перевищенні меж необхідної оборони за останні п'ять років зросла;

2)головну причину зростання цих видів злочинів вони вбачають
у загостренні криміногенної обстановки;

3)серед опитаних переважає думка, що кількість даних умисних вбивств збільшилась у постперебудовний період.

Проте, здобувач констатує наявність відмінностей в оцінці підстав
даного виду злочинів між прокурорсько-слідчими працівниками та суддями,
що, на думку автора, є результатом впливу різних посадових функцій цих категорій працівників.

Основні положення дисертаційного дослідження відображенні, зокрема,
у таких пропозиціях до чинного законодавства та рекомендаціях правозастосовнику:

1)покласти на особу, яка відбиває посягання на майно, обов'язок із попередження нападника про застосування зброї чи інших засобів, що можуть заподіяти йому шкоду, та закріпити це положення в ч. 1 ст. 36 КК;

2)закріпити також в ч. 2 ст. 36 КК положення про природний для
людини та суспільно корисний характер захисту від суспільно небезпечного посягання;

3)не висувати тому, хто захищається, вимогу врятуватися втечею, звернутися по допомогу до громадян, представників влади або обрати будь-який інший спосіб, котрий не носить характеру активної протидії тому, хто посягає, коли при відбитті суспільно небезпечного посягання особа усвідомлювала,
що нападником є неповнолітній, обмежено осудний або неосудний.
Цією пропозицією необхідно доповнити ч. 2 ст. 36 КК. Було б також невірно більш суворо карати особу у випадку перевищення нею меж необхідної оборони при відбитті посягання зазначених осіб;

4)скоротити ч. 3 ст. 36 КК, вказавши в ній тільки, що перевищення меж необхідної оборони тягне кримінальну відповідальність у випадках, передбачених статтями 118 і 124 КК;

5)доповнити ч. 5 ст. 36 КК пропозицією про правомірність заподіяння
будь-якої шкоди тому, хто посягає, якщо посягання виражалося в нападі, поєднаному з насильством, небезпечним для життя, чи з безпосередньою загрозою застосування такого насильства.

З урахуванням зазначених доповнень пропонуємо викласти ст. 36 КК
у новій редакції:
^ Стаття 36. Необхідна оборона

1. Необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи,
а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої
в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання,
якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.
Особа, яка відбиває суспільно небезпечне посягання на майно, зобов’язана попередити того, хто нападає, про застосування зброї чи інших засобів,
що можуть заподіяти йому шкоду, і лише після цього має право удатися
до захисту за допомогою зброї чи інших засобів, якщо посягання не було припинено.

2. При необхідній обороні захист від суспільно небезпечного посягання носить природний для людини та суспільно корисний характер. Кожна особа має право на необхідну оборону незалежно від можливості уникнути суспільно небезпечного посягання або звернутися за допомогою до інших осіб, органів влади чи обрати будь-який інший спосіб, що не носить характеру активної протидії тому, хто посягає, незважаючи на усвідомлення про вчинення суспільно небезпечного посягання неповнолітньою, обмежено осудною чи неосудною особою.

3. Перевищення меж необхідної оборони тягне кримінальну відповідальність лише у випадках, передбачених статтями 118 і 124 цього Кодексу.

4. Особа не підлягає кримінальній відповідальності, якщо через сильне душевне хвилювання, викликане суспільно небезпечним посяганням, вона
не могла оцінити відповідність заподіяної нею шкоди небезпечності посягання
чи обстановці захисту.

5. Не є перевищенням меж необхідної оборони і не тягне за собою кримінальну відповідальність застосування зброї або будь-яких інших
засобів чи предметів для захисту від нападу озброєної особи або нападу групи осіб, а також для відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло
чи інше приміщення, незалежно від тяжкості шкоди, яку заподіяно тому,
хто посягає. Правомірним є захист охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також інтересів суспільства та
держави шляхом заподіяння будь-якої шкоди тому, хто посягає, якщо посягання виражалося в нападі, поєднаному з насильством, небезпечним для життя, чи
з погрозою застосування такого насильства.

6)підвищити до вісімнадцяти років вік, з якого повинна наставати кримінальна відповідальність за статтями 118 і 124 КК;

7)виключити зі ст. 118 КК кримінальну відповідальність за умисне вбивство при перевищенні заходів, необхідних для затримання злочинця, передбачивши відповідальність за це діяння в окремій статті Особливої частини Кримінального кодексу. Така пропозиція пов’язана з тим, що необхідна оборона та затримання особи, яка вчинила злочин, є самостійними обставинами, котрі виключають злочинність діяння, та розташовані у різних статтях (ст.ст. 36, 38) Розділу VIII Загальної частини Кримінального кодексу України.

Дати у диспозиції ст. 118 КК визначення умисного вбивства при перевищенні меж необхідної оборони, зробивши цю диспозицію описовою.

Вперше обґрунтовується позиція, відповідно до якої пропонується передбачити у ст. 118 КК спеціальний вид звільнення від кримінальної відповідальності обмежено осудної особи. На наш погляд, таку особу необхідно звільнити від кримінальної відповідальності, тому що навіть осудній особі при відбитті нападу важко визначити відповідність тяжкості шкоди небезпечності посягання й обстановці захисту. Обмежено осудній особі ще важче під час відбиття нападу оцінити відповідність тяжкості шкоди небезпечності посягання й обстановці захисту через наявний у неї психічний розлад, який позбавляє її здатності повною мірою усвідомлювати свої дії та (або) керувати ними.


Пропонується сформулювати ст. 118 КК таким чином:

^ Стаття 118. Умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони

1. Умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони, тобто умисне заподіяння смерті тому, хто посягає, якщо така шкода явно не відповідає небезпечності посягання чи обстановці захисту, – карається...

2. Звільняється від кримінальної відповідальності особа, яка вчинила злочин, передбачений ч. 1 цієї статті, якщо її у встановленому законом порядку визнано обмежено осудною;

8)передбачити в ч. 3 ст. 263 КК звільнення особи від кримінальної відповідальності за злочин, зазначений у частині першій або другій вказаної статті, за умови використання нею зброї, бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв при необхідній обороні від суспільно небезпечного посягання, включаючи і випадки перевищення її меж.


Для заказа доставки работы

воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html


^ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ


Конституція України// Голос України. – 1996. – 07. – 13.07.96. – № 128.

Конституция Украины. Принята на пятой сессии Верховной Рады Украины
28 июня 1996 года. Официальное издание Верховной Рады Украины//
К.: Информационно издательское агентство “ИВА”. – 1996. – 116с.

Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року// Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 25-26 (29.06.2001). – ст.131.

Закон України від 20 грудня 1990 року № 565–ХІІ “Про міліцію”//
Голос України 1991. – 01. – 04.01.91. – № 3.

Постанова Верховної Ради України від 17 червня 1992 року
№ 2471–ХІІ “Про право власності на окремі види майна”//
Голос України. – 1992. – 07. – 02.07.92. – № 123.

Постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 року № 1 “Про судову практику у справах про необхідну оборону”// Вісник Верховного Суду України. – 2002. – 05. – № 3.

Постанова Пленуму Верховного Суду України від 7 лютого 2003 року № 2 “Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи”// Вісник Верховного Суду України. – 2003. – 01-02. – № 1.

Акимочкин В. Нападение и защита// Российская юстиция. – 1998. – № 1. – С.15-16.

Александров Ю.В., Антипов В.И., Володько Н.В. и др. Уголовное право Украины: Общая часть. Учебник/ Отв. ред. Кондратьев Я.Ю./
Под. ред. Клименко В.А., Мельника Н.И. – К.: Атика, 2002. – 448с.

Андреянкова В.Г., Мацокина Г.Н. Основание возникновения права на необходимую оборону и условия её правомерности// Право и политика. – 2000. – № 12. – C.95-98.

Аниянц М.К. Ответственность за преступления против жизни
по действующему законодательству союзных республик. – М.: Юридическая литература, 1964. – 212с.

Баулин Ю.В. Обстоятельства, исключающие преступность деяния. – Харьков: Основа, 1991. – 360с.

Баулин Ю.В. Основания необходимой обороны// Проблемы социалистической законности. – 1991. – Вып.26. – С.26-30.

Беляев В.Г., Свидлов Н.М. Вопросы квалификации убийств: Учебное пособие.