Реферат: Розподілення навчальних годин І зміст дисципліни «Технологія виробництва металів»

Зміст

стор.

Вступ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 4

Розподілення навчальних годин і зміст дисципліни «Технологія виробництва

металів». . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 5

РОЗДІЛ 1. ВИРОБНИЦТВО ЧАВУНУ. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 7

Сировина і матеріали виробництва чорних металів та підготовка

їх до виробничого процесу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 7

1.2. Висхідні матеріали, що використовуються при виробництві чавуну. . . . . . . . . . . . . . . . . . . 9

1.3. Вогнетривкі матеріали . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 10

1.4. Устрій доменної печі (ДП) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 11

1.5. Допоміжні пристрої доменної печі . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 12

1.6. Доменний процес . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 13

1.7. Фізико-хімічні процеси в доменній печі, що супроводжують

виробництво чавуну . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 14

1.8. Процеси відновлення інших елементів і шлакоутворення в

доменній печі . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 15

1.9. Продукти доменного виробництва . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 16

РОЗДІЛ 2. ^ ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ПРО ВИРОБНИЦТВО СТАЛІ . . . . . . . . . 16

2.1. Бесемерівський і томасівський способи виробництва сталі . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .. 17

2.2.Киснево-конверторна плавка . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 17

2.3. Виробництво сталі мартенівським способом . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 18

2.4. Отримання сталі в електропечах . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .. . . 21

2.5. Розливання сталі . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 23

2.6. Класифікація сталей . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 25

Розділ 3. ^ ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ПРО ОТРИМАННЯ ФЕРОСПЛАВІВ . . 26

3.1.Устрій феросплавної печі . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 27

3.2. Виробництво феросиліцію . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 28

3.3. Виробництво високовуглецевого феромарганцю . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 28

3.4. Виробництво силікомарганцю . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 29

Розділ 4. ^ ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ПРО ОТРИМАННЯ

КОЛЬОРОВИХ МЕТАЛІВ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .. . . . . . . . . . . . . . . . . 29

4.1. Виробництво міді . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 30

4.2. Виробництво алюмінію . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 31

4.3. Виробництво магнію . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 32

4.4. Виробництво титану . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 32

Запитання до контрольних завдань . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 33

Тема 1. Паливо, сировина, матеріали - підготування та застосування

їх для виробництва чорних металів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 33

Тема 2. Виробництво чавуну . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 34

Тема 3. Процеси прямого - (позадоменного) отримання заліза

із руд і концентратів та їх перспективи . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .. . . . . . . . . . . . . . . . . . 35

Тема 4. Виробництво сталі . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 36

Тема 5. Виробництво сталі в конвертерах . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 36

Тема 6. Виробництво сталі в мартенівських печах . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 37

Тема 7. Виробництво сталі в електричних печах . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .. . . . . . . . . . . . . . . 38

Тема 8. Розливання сталі . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 39

Тема 9. Позапічне рафінування, розкислення та легування сталей . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 40

Тема 10. Виробництво феросплавів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 41

Рекомендована література. . . . . . . . . . . . . . . . . . . .. . . . . . . . . . . . .. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 42

^ Таблиці вибору варіантів завдань до виконання контрольних робіт . . . . . . . .. 43


Вступ

Дисципліна «Технологія виробництва металів» ставить своєю метою дати студентам неметалургійних спеціальностей необхідні знання з виробництва чорних і кольорових металів та сплавів.

Область технології металів, яка займається вивченням способів виробництва металів і сплавів, називається металургією. Відповідно до загальної класифікації металів її можна розділити на металургію чорних металів і металургію кольорових металів.

Значення металургії для розвитку сучасного суспільства дуже велике. Особливе місце займає отримання чорних металів, частка яких складає 90% всього металургійного виробництва.

На теперішньому етапі розвитку цивілізації залізо та його сплави займають провідне місце серед конструкційних матеріалів, які складають основу виробництва машин, механізмів та металоконструкцій. В нашій державі чорна металургія є державоутримуючою галуззю народного господарства. Чорна металургія є кістяком всього виробництва, навколо якого утримуються гірничодобувна, вугільна, коксо-хімічна та багато інших галузей виробництва.

Найбільше поширення набули сплави заліза з вуглецем - чавуни і сталі. Чавун отримують у доменних печах відновленням заліза із залізних руд. Чавун буває переробним, який іде на виробництво сталі, і ливарним, що використовують для відливання ливарних виробів.

На сучасному етапі виробництва сталі, з якої виробляють більшість товарної продукції, найбільш широко використовується двохступінчастий спосіб виробництва. Цей спосіб на сьогодні є найбільш економічно вигідним. Він включає виплавку переробного чавуну в доменних печах, на першому етапі, і переробку рідкого і твердого переробного чавуну, сталевого і чавунного лому у різних сталеплавильних агрегатах: мартенівських печах, кисневих конвертерах, різного типу електросталеплавильних печах.

Кінцевим продуктом підприємств металургійної промисловості є прокатна продукція великої кількості найменувань - тонкий і товстий лист, швелер і кутик , тавр та двотавр, залізничні і шахтові рейки, вагонні восі та колеса та ще багато іншого – тисячі найменувань різних видів металопродукції.

Сучасний рівень металургійного виробництва заснований не тільки на знанні технології і устаткування металургійних виробництв, але і процесів, які супроводжують виплавку чавуну, сталі, феросплавів і кольорових металів.

У методичних вказівках наведений короткий огляд основних металургійних процесів, основних виробничих агрегатів, допоміжного устаткування, технологічних особливостей виробництва чавуну, сталі, феросплавів і кольорових металів.

Вивчення дисципліни "Технологія виробництва металів" студентами неметалургійних спеціальностей включає оглядові лекції з найважливіших розділів дисципліни, самостійну роботу з підручниками і методичними виданнями, виконання контрольних робіт і складання підсумкового іспиту.


Розподілення навчальних годин і зміст дисципліни «Технологія виробництва металів»



Види занять

Кіл.

год.

семестри

Ш

ІV
Всього по навчальному плану
162

81

81
Аудиторні заняття
36

18

18
Лекція
24

18

18

Лабораторні заняття

-

-

-

Практичні заняття

12

6

6

Семінарські заняття

-







Самостійна робота

126

63

63
^ Усього за семестр



81

81

Кількість контрольних робіт в семестрі

2

1

1

Підсумковий контроль




Екзамен

Залік



^ Зміст навчальної дисципліни



№

теми



Тема та зміст занять

Кількість

годин

1


Предмет та задачі дисципліни. Розвиток чорної металургії. Характеристика заводу з повним металургійним циклом. Класифікація сталей.

2

2

Підготовка сировини до доменного процесу. Агломерація. Фізико-хімічна сутність процесу агломерації. Виробництво окатків. Обладнання для виробництва агломерату та окатків.

2

3

Виробництво чавуну. Конструкція доменної печі, принципи її роботи. Фізико-хімічні основи процесів, що відбуваються у доменній печі.

2

4

Методи позадоменного отримання заліза, їх класифікація. Фізико-хімічна сутність прямого відновлення заліза різними відновлювачами.

2

5

Загальні принципи сталеплавильного виробництва. Класифікація засобів виробництва їх сутність. Конвертерний спосіб виробництва сталей. Різновиди конструкцій конвертерів. Фізико-хімічна сутність конвертерних процесів.

2

6

Характеристика мартенівського способу виробництва сталі. Фізико-хімічна сутність процесів у мартенівській ванні. Різновиди мартенівських печей.

2

7

Електросталеплавильне виробництво. Електродугові печі, особливості їх будови та технологія отримання сталей. Індукційні печі, особливості виплавлення сталей.

2

8

Конструкція печей опору. Електрошлаковий переплав (ЕШП), його фізико-хімічна сутність.

2

9


Фізико-хімічні основи процесів розкислення сталей. Методи дифузійного, глибинного або осаджувального та вакуумне розкислення сталей. Легування рідких сталей.

Методи розливання рідкого металу. Будова зливків. Спосіб безперервного лиття. Конструкції машин безперервного литва заготовок.

2

10

Виробництво феросплавів. Загальні умови виробництва феросплавів. Конструкції феросплавних печей. Виробництво феросиліцію. Сировина. Фізико-хімічні закономірності процесів отримання феросиліцію.

Виробництво феромарганцю. Виплавлення маловуглецевого феромарганцю. Отримання металевого марганцю. Виробництво комплексних феросплавів.

2


11

Кольорова металургія. Металургія міді. Фізико-хімічні основи процесів отримання міді.

Металургія нікелю. Виробничі процеси отримання нікелю. Фізико-хімічні основи процесів виробництва.

2


12

Виробництво алюмінію. Технологічні методи виробництва алюмінію. Фізико-хімічні основи процесів виробництва.

Металургія магнію і титану. Фізико-хімічні основи процесів виробництва.

Металотермічні способи отримання металів і феросплавів, фізико-хімічна сутність процесів металотермії.

2




1. ^ ВИРОБНИЦТВО ЧАВУНУ


1.1. Сировина і матеріали виробництва чорних металів та підготовка їх до виробничого процесу.

На першому етапі металургійного виробництва видобувають із ґрунту корисні копалини, що являють собою різні руди. ^ Рудою називають корисні копалини, що видобувають із надр землі. Їх називають по назвах металів, які містяться у руді, наприклад, залізні, мідні, мідно-нікелеві, хромітові та інші. Залізні руди є основною сировиною для виготовлення чавуну або заліза методами прямого відновлення.

Руду видобувають у шахтах закритим способом або у кар’єрах відкритим способом. Розмір видобутих шматків руд різний і залежить від способу видобування. Наприклад, при відкритому видобуванні розмір окремих кусків сягає кількох метрів, звичайний розмір більшості кусків 300 – 400 мм. Якщо руду будуть використовувати напряму у доменній плавці, то розмір шматків не повинен перевищувати 40 -50 мм для магнетитових руд і 70 – 100 мм для гематитових. Якщо руда йде на збагачення, то розмір часток не перевищуватиме 0,074 мм. Вартість дроблення складає 35 – 40 % загальної вартості збагачення руд, а вартість механізмів, що дроблять, – близько 60 % вартісті обладнання збагачувальної фабрики. Кожна стадія дроблення характеризується ступенем подрібнення – і, яка являє собою співвідношення діаметрів D – найбільш крупних кусків руди, що прийшла на подрібнення до діаметра d – найбільших частинок руди після подрібнення. i = D : d.

Машини, які застосовують для дроблення - дробарки, можуть зменшувати розмір шматочків до 5-6 мм. Більш дрібне дроблення називають подрібненням, його здійснюють в млинах.

Прийнято розділяти процес дроблення на чотири стадії:

а) крупне дроблення – до розміра кусенів 100 – 300 мм;

б) середнє дроблення (вторинне) – 100-300 до 40-60 мм;

в) мілке дроблення - 40-60 до 8-25 мм;

г) тонке подрібнення - 8-25 до 1мм та менше.

Залежно від характеристики руди, що видобувається, застосовують наступні стадії підготовки її до плавки: 1) дроблення; 2) сортування по класах крупності; 3) збагачення; 4) окислювальне обпалення; 5) усереднювання; 6) окускування.

Дроблення і подрібнення майже завжди супроводжуються грохоченням і класифікацією - процесами, мета яких - розділення кусків і частинок руди по крупності (по фракціях). Відмінність грохочення від класифікації полягає в тому, що при грохоченні проводять сортування кусків на ситах, а класифікацією розділяють дрібні шматочки і частинки (менше 1-3 мм) у водному або, рідше, в повітряному середовищі.

Збагаченням називають розділення руди, що готується до плавки, на концентрат з високим вмістом металу, що вилучають, і хвости з низьким його вмістом. Існують наступні основні способи збагачення корисних копалин: 1) промивання; 2) гравітаційне збагачення; 3) магнітна сепарація; 4) флотація.

Промивання ефективне для матеріалів з м'якою, особливо глинистою порожньою породою і щільними мінералами металу, що вилучають.

^ Гравітаційне збагачення засновано на відділенні корисних мінералів від порожньої породи по відмінності їх густини. Магнітна сепарація заснована на різній магнітній сприйнятливості залізомістячих мінералів і частинок порожньої породи.

Флотація заснована на різній змочуваності поверхні зерен окремих мінералів.

Окислювальне обпалення (нагрів руди до високих температур 900-1000 °С в повітряному середовищі), це проводить для видалення СО2 із карбонатов і сірки (у вигляді SО2). Мета відновного обпалення (нагрів руди у відновній атмосфері) полягає в тому, щоб перетворити слабомагнітний оксид Fе2О3 в сильномагнітний Fe3O4 по реакції Fе2О3+СО(Н2)=Fе3О4+СО2(Н2О).

Усереднювання є перемішуванням великої маси рудного матеріалу для придання рівномірності складу по об’єму штабеля.

Одержувані після збагачення руд тонкоподрібнені концентрати (<0,1 мм) не можуть бути направлені безпосередньо в доменну піч, оскільки вони не забезпечують необхідної високої газопроникності шихти. Перетворення дрібних частинок рудних концентратів і деяких інших матеріалів в більш крупні шматки складає основну мету процесів окускування.

Агломерація - це термічний спосіб окускування дрібних матеріалів для поліпшення їх металургійних властивостей, що здійснюється шляхом безпосереднього спалювання дрібного палива в об’ємі залізорудного матеріалу за рахунок безперервного просмоктування повітря. Найдоцільнішим способом окускування тонкоподрібнених концентратів (<0,1 мм) є обкотування або отримання обкотишів (кульок діаметром 15-20 мм). Технологія виробництва залізорудних обкотишів для доменного процесу складається з двох стадій: 1) отримання сирих обкотишів з концентрату; 2) зміцнюючого обпалення.

Для отримання чавуну використовують шихту- суміш сирих матеріалів. Шихта для виробництва чавуну складається з агломерату, або обкотишів, підготовленого залізняку, палива і флюсів, узятих в певних співвідношеннях.

Підготовлений залізняк представлений різними оксидами заліза. ^ Паливо тверде і газоподібне забезпечує необхідну температуру процесу і сприяє відновленню заліза і залізорудних матеріалів. Флюси служать для скріплення домішок і зниження температури плавлення порожньої породи.
^ 1.2. Вихідні матеріали, що використовуються при виробництві чавуну
Залізняк

Залізняк є гірською породою, в якій залізо знаходиться у вигляді хімічних з'єднань з киснем, сіркою і іншими елементами. В руді знаходяться інші з'єднання, що не містять заліза, такі як кремнезем (SiO2), глинозем (А12О3) і ін. Вони утворюють порожню породу.

Залізняк містить в своєму складі основні залізовмісні мінерали: магнітний залізняк, червоний залізняк, бурий залізняк, шпатовий залізняк.

Магнітний залізняк складається головним чином з мінералу магнетиту. Ця руда містить 60-70% заліза і невелику кількість шкідливих домішок (сірі і фосфору), вона важка, чорного кольору, має високу густину і володіє магнітними властивостями.

Червоний залізняк містить гематит, мінерал, що представляє безводний оксид заліза (Fе203). Руда червоного кольору з різними відтінками, містить близько 60 % заліза і мало шкідливих домішок. Вона більш рихла і пориста, внаслідок чого залізо легше відновлюється.

^ Бурий залізняк є водним оксидом заліза і зустрічається у вигляді лимоніту (2Fe2О3 • ЗН2О) і гетиту (Fе2O3 • Н2О). Руда бурого кольору з відтінками, містить близько 50 % заліза і незначна кількість шкідливих домішок.

Шпатовий залізняк — це вуглекислі з'єднання заліза — сідерити (FеСО3), найбідніший залізняк. Ця руда сірого, жовтуватого або бурого кольору, містить близько 40 % заліза.

Паливо. При виробництві чавуну в доменній печі джерелом теплоти є паливо: тверде і газоподібне, яке одночасно бере участь в хімічних реакціях відновлення заліза з шихтових матеріалів.

Якість палива характеризується перш за все його теплотворною здатністю, тобто кількістю теплоти, що виділяється при спалюванні. Для твердого палива велике значення має зольність, воно повинне володіти високою міцністю, пористістю і мінімальним вмістом сірки.

Вказаним вимогам краще всього відповідає кокс. Він має високу теплотворну здатність, добре горить і розвиває високу температуру, містить близько 80% вуглецю і незначну кількість сірки і фосфору. Кокс є основним видом твердого палива при виробництві чавуну.

Одержують кокс шляхом сухої перегонки кам'яного вугілля, що коксується, в коксівних печах. Процес коксування полягає в нагріві цього вугілля без доступу повітря до температури 1000—1100° С.

Флюси

Для нормального ходу доменного процесу необхідно, щоб домішки плавилися при певній температурі після відновлення з руди заліза. Температури плавлення домішок і золи палива, що є в шихті, значно перевищують цю температуру.

Для пониження температури плавлення порожньої породи і золи в доменну піч вводять флюси, які сплавляються з порожньою породою руди і золою, утворюючи шлак.

Самим споживаним флюсом при отриманні чавуну є вапно СаО, а також вапняк - СаСО3. В процесі нагріву шихти СаСО3 під впливом температури дисоціює (розпадається на СаО і СО2).
^ 1.3. Вогнетривкі матеріали
Металургійні процеси відбуваються при високих температурах. Тому печі футерують вогнетривкими матеріалами, які повинні володіти механічною міцністю, не розм'якшуватися і не розтріскуватися при високих температурах, не вступати в хімічні реакції з пічними газами, шлаками, розплавленими металами.

Вогнетриви - це матеріали, температура оплавлення яких не нижче 1500 °С. Захисне внутрішнє облицьовування робочого простору печей вогнетривкими матеріалами називається футерівкою.

Всі вогнетривкі матеріали підрозділяються на кислі, оснόвні і нейтральні.

До кислих вогнетривких матеріалів відноситься динас, основу якого складає SiO2 - кремнезем (90-96 %). Його вогнетривкість 1670-1730 °С.

До оснόвних вогнетривких матеріалів відносяться магнезит, доломіт і хромомагнезит.

Магнезит (MgO) - тугоплавкий матеріал (температура плавлення 2000-2200 °С), володіє хімічною стійкістю.

Доломіт - містить в основному СаО і MgO. Його вогнетривкість 1800-1900 °С.

Хромомагнезит містить оксид хрому (Сг2О3), оксид магнію (MgO). Вогнетривкість хромомагнезиту 2000 °С, він витримує коливання температури і не розтріскується при високих температурах.

Нейтральними вогнетривкими матеріалами є шамот і хромовий залізняк.

Шамот - недорогий вогнетривкий матеріал, що містить: 35-42 % (А12О3), 45-64% (SiO2) і малий вміст (Fe2O3). Шамот володіє достатньою вогнетривкістю (температура плавлення 1600-1700 °С), трохи розтріскується при високих температурах.

^ Хромовий залізняк є нейтральним вогнетривким матеріалом (вогнетривкість його 1850-1950 °С), не чутливий до змін температури.

Лещаді доменних печей футерують вуглецевими блоками, що складаються з суміші антрациту, коксу або графіту з мастилопеком, і високоглиноземистими вогнетривкими матеріалами.
^ 1.4. Устрій доменної печі (ДП)
Виплавка чавуну ведеться в доменній печі, що представляє шахтну піч безперервної дії. Зверху в неї завантажується шихта, яка по ходу плавки опускається до низу. Назустріч шихті вгору підіймаються гази.

Доменні печі мають висоту в середньому 30 м.

Робочим простором ДП називають контур внутрішнього простору ДП в осьовому вертикальному перетині, обмежений вогнетривкою кладкою. Конфігурація профілю ДП виконується з урахуванням зміни об'єму шихтовых матеріалів при нагріві і взаємодії з відновниками і флюсами в процесі отримання чавуну.

Верхня частина ДП зветься колошником. Через колошник в піч поступає шихта, а з печі відводяться колошникові гази. Для завантаження шихти є колошниковий пристрій. Нижче за колошник розташовується шахта. Щоб шихта, що нагрівається, опускалася в процесі плавки, шахта розширяється донизу. Найширша частина печі - розпар - має форму циліндра. Нижній усічений конус - заплічики - звужується донизу, для утримування шихти, що знаходиться в шахті і розпарі . В нижній частині доменної печі - горні - йде горіння коксу і збираються рідкий чавун і шлак. Нижня частина горна зветься лещаддю. У верхній частині горна рівномірно по колу розміщуються 12-20 фурм, через які повітродувними машинами під тиском подається в піч підігріте до температури 900-1100 °С повітря, що забезпечує горіння палива.

Частина горна, що розташована нижче фурм, називається металоприймальником; в ньому збираються чавун і шлак. В горні, нижче фурм, є шлакова льотка - отвір для випуску шлаку, а в нижній частині - чавунна льотка для випуску чавуну.

Основними технологічними характеристиками доменної печі є її корисна висота і корисний об'єм. Корисною висотою називається відстань від осі чавунної льотки до рівня опускання великого конуса засипного апарата. Корисний об'єм - об'єм, заповнений шихтою з продуктами плавки. Доменні печі мають корисний об'єм до 5000 м3.
^ 1.5. Допоміжні пристрої доменної печі
До допоміжних пристроїв доменної печі відносяться газоочисники, повітронагрівачі, підйомні і завантажувальні механізми.

Доменні, або колошникові гази, що виділяються під час плавки чавуну, містять значну кількість оксиду вуглецю - СО і інших горючих газів. Їх можна використовувати як паливо. Проте доменні гази забруднені рудним пилом і частинками коксу. Перед спалюванням їх потрібно очистити. Для цього колошникові гази по трубах направляють в газоочисники.

Спочатку проводиться грубе очищення в пиловловлювачах, де під дією відцентрової сили тверді частинки, що знаходяться в газі, відкидаються до стінок циліндра і падають, а газ, що пройшов первинне очищення, йде далі. Напівтонке очищення газу проводиться в скруберах, де назустріч газу подається вода, що захоплює за собою тверді частинки. Тонке очищення здійснюється в електрофільтрах або трубах Вентурі.

Для спалювання палива в доменну піч безперервно подається повітря. З метою зменшення витрат палива і підвищення продуктивності доменної печі, повітря, перед подачею в піч, нагрівається до температури 900-1100 °С. Підігрів виконують у повітронагрівачах - кауперах - за рахунок спалювання в них колошникового, або природного газу.

Каупер має циліндричну форму (висота 25-40 м, діаметр 6-8 м) з куполоподібним верхом. Всередині він викладений вогнетривкою шамотною цеглою і заповнений спеціально викладеною кладкою, або заповнений трубчастими елементами з великою поверхнею і розділений на дві частини: камеру горіння і насадку з вогнетривкої цегли. Спочатку каупер працює на нагрів. В нього подається газ, змішаний з повітрям. Продукти горіння, що утворюються при спалюванні, проходячи через вертикальні канали насадки, нагрівають кладку до заданої температури і йдуть в димар.

Після нагріву насадки (1-2 год.) повітронагрівача перемикають на дуття: припиняють подачу палива і турбоповітродувкою нагнітають холодне повітря, яке нагрівається до високої температури і по трубопроводу поступає в доменну піч. Зазвичай доменна піч має 3-4 повітронагрівача.
^ 1.6. Доменний процес
Нова доменна піч або та, що пройшла капітальний ремонт, просушується, після чого задувається — пускається в хід. Горн до фурм наповнюється дровами, потім піч через колошник завантажується спеціальною шихтою - коксом з вапняком, подаються залізорудні матеріали, із зменшеною проти норми кількістю. Завантаживши таким чином піч, розпалюють дрова і подають гаряче дуття. Температура підвищується і спалахує кокс. Коли піч розігріється, поступово підвищують кількість руди і флюсу, доводячи колошу (порцію шихти) до нормального складу.

В основі виробництва чавуну лежить процес відновлення заліза з його оксидів (в залізняку залізо може бути у вигляді Fe2O3, Fe3O4 і FeO). Відновники - оксид вуглецю, вуглець і водень, що утворюються в ході доменного процесу. В результаті фізико-хімічних процесів оксиди заліза втрачають кисень. Відновлене залізо має здатність розчиняти вуглець. Термодинаміка дозволяє вуглецю розчинятися в залізній матриці і, чим вища температура тим більше вуглецю розчиняється. У результаті утворюється сплав заліза з вуглецем (чавун). Але при зниженні температури розчинність вуглецю падає і цим пояснюється наявність вільного вуглецю у затверділому чавуні.

Чавун, що утворюється в доменній печі, накопичується в горні. Він випускається періодично 6 - 8 разів на добу через чавунну льотку. Для цього в льотці спеціальними бурильними машинами пробивається отвір, і рідкий чавун по жолобу прямує в чавуновозні ковші. Після випуску чавуну чавунна льотка закладається вогнетривною масою.

Шлак накопичується в горні поверх чавуну і випускається через шлакову льотку в шлаковозні ковші. Далі його переробляють на граншлак або використовують на будівництві та відсипці доріг. На сучасних великих доменних печах шлак випускають через чавунну льотку після випуску чавуну.
^ 1.7. Фізико-хімічні процеси в доменній печі, що супроводжують виробництво чавуну
В доменній печі в ході плавки спостерігаються два потоки: зверху вниз переміщаються шихтові матеріали; від низу до верху — нагріті відновні гази.

Знизу в піч через фурми поступає нагріте повітря. Кисень повітря взаємодіє з вуглецем коксу по реакції: С + О2 = СО2 + Q.

Реакція йде з виділенням великої кількості теплоти, і на рівні фурм температура досягає 1700—2000 °С. Реагуючи з розжареним коксом, СО2 перетвориться в оксид вуглецю по реакції: СО2 + С = 2СО.

Велика частина оксиду вуглецю йде на відновлення оксидів заліза, кремнію, марганцю і інших хімічних елементів.

Завантажена в доменну піч шихта висушується, втрачає хімічно пов'язану з рудою вологу і стає більш пористою, що полегшує її відновлення.

Опускаючись нижче, шихта потрапляє в зони більш високих температур, де йдуть процеси відновлення заліза.

^ Процес відновлення заліза оксидом вуглецю, що має назву непряме відновлення, проходить ряд стадій:

3Fe2O3 + СО = 2Fe3O4 + СО2.

Fe3O4 + CO = 3FeO + CО2.

FeO + CO = Fe + CO2.

Відновлення заліза з руди може відбуватися також за рахунок сажистого вуглецю (пряме відновлення) при температурі 950-1000 °С:

FеО + Ссаж = Fе + СО.

Відновлене залізо, контактуючи з оксидом вуглецю, при температурі 820-850 °С навуглецьовується:

3Fe + 2СО = Fe3C + СО2.

В нижній частині шахти і в розпарі кількість вуглецю в залізі досягає 1%. Утворюється карбід заліза Fe3C, який сприяє навуглецьовуванню заліза, вуглець розчиняється в залізі, утворює чавун, тим самим, знижуючи температуру плавлення залізовуглецевого розплаву.

Подальше насичення заліза вуглецем відбувається, коли залізовуглецевий розплав проходить через шар розжареного коксу. Залізо зазвичай розчиняє до 3,5-4 % вуглецю.
^ 1.8. Процеси відновлення інших елементів і шлакоутворення в доменній печі
Разом з оксидами заліза в шихті звичайно є оксиди марганцю, кремнію, фосфору і з'єднання сірки. В ході доменного процесу ці з'єднання вступають в хімічну взаємодію з вуглецем. Реакції ці йдуть з поглинанням теплоти, а тому відновлення вказаних домішок залізняку відбувається при температурі 1000-1200° С. Відновлені марганець, кремній і фосфор переходять в чавун.

Таким чином, виплавлений в доменній печі чавун, окрім заліза і вуглецю, містить кремній, марганець, сірку і фосфор.

При нормальному ході плавки в районі розпару починається утворення шлаку з порожньої породи залізняку, золи і сірки коксу.

Вапняк, що вводиться в шихту як флюс, при високій температурі розкладається на оксид кальцію (СаО) і вуглекислий газ (СО2).

СаСО3 + Q → СаО + СО2 - реакція термічної дисоціації.

Оксид кальцію реагує з порожньою породою (оксидами кремнію, алюмінію і т. п.) і іншими домішками утворює шлак. Частково віддаляються в шлак і сірка (у вигляді з'єднання CaS), закис заліза і оксид марганцю.

Регулюючи склад шлаку, що утворюється, можна регулювати склад чавуну, що виплавляється.

Кількість шлаку, що утворюється в доменній печі, складає приблизно 40-50 % від об'єму чавуну, що виплавляється.

^ 1.9. Продукти доменного виробництва
Продуктами доменного виробництва є чавун, шлак і доменний (колошниковий) газ.

Основним продуктом доменної плавки є чавун - сплав заліза з вуглецем та іншими хімічними елементами. Він використовується для переробки в сталь і отримання литих виробів. Чавун для литва у доменних печах виробляють дуже рідко тому, що його виробництво коштує дорожче, ніж переробного.

Побічним продуктом є шлаки, що підрозділяються на оснóвні і кислі.

Приблизний склад оснóвного шлаку: 30-35 % SiO2, 40-45 % СаО, 10-15 % А12О3, 1-1,5 % FeO, 2-5 % CaS. Його питома вага 2-3 г/см3, в гранульованому вигляді - 0,6-1,0 г/см3.

Побічним продуктом є і доменний або колошниковий газ. Нормальний склад його: 8-10 % СО2; 25-35 % СО, 1-3 % Н2, 55-60 % N2. Температура газів що йдуть з доменної печі, 150-300 °С, їх теплотворна здатність 3300-4200 кДж/м3, таким чином, колошниковий газ є висококалорійним паливом і після очищення він використовується як паливо у повітронагрівачах, металургійних печах, коксівних батареях.

^ 2. Загальні відомості про виробництво сталі

Отримання сталі - це процес зниження вмісту вуглецю в сплаві. Воно досягається шляхом окислення вуглецю чистим киснем або киснем повітря. Одночасно з вуглецем окислюються і інші домішки, що містяться в чавуні – кремній, марганець, фосфор і інші.

Чисте залізо плавиться при 1539 оСтемпературі більш високій, ніж температура плавлення чавуну. В процесах отримання сталі з чавуну підвищення температури металу відбувається за рахунок теплоти реакцій окислення домішок чавуну. Сталь виплавляють у конвертерах, мартенівських і електричних печах. Таким чином, за способом виробництва розрізняють сталі: конвертерну, мартенівську та електросталь.

Конвертерний спосіб отримання сталі, у свою чергу, підрозділяється на бесемерівський, томасівський, з продуванням металу атмосферним повітрям, і киснево-конвертерний, з продуванням металевої ванни майже чистим киснем. Чистота кисню сягає 99,6 - 99,8 %.

Характерною особливістю вказаних способів є те, що сталь отримують у вигляді металевої рідини, розігрітої вище 1550 ОС. Сталь, що розлита у форми (виливниці, кокілі і т.інш.) або на установках безперервного литва заготовок і затверділа сталь, називається литою.
^ 2.1. Бесемерівський і томасівський способи виробництва сталі
Бесемерівську сталь одержують в конвертері. Конвертер Бесемера є судиною грушовидної форми, викладеною з середини кислим вогнетривким матеріалом, як правило,ф дінасової групи, основний компонент SiO2. Дно конвертера з‘ємне і має в одній частині спеціальні отвори-фурми для подачі повітря в метал під тиском 1,5-2,5 атм.

Чавун в конвертор заливається в горизонтальному положенні, отвори в днищі будуть при цьому вище за рівень залитого чавуну. Після заливки чавуну включається подача повітря і конвертор повертають у вертикальне положення. Кисень повітря окислює складові чавуну: кремній, марганець, вуглець і залізо. Ці елементи є хімічним паливом процесу. При цьому виділяється теплота, якої достатньо для підвищення температури розплаву і отримання необхідної температури металу в процесі плавки.

Для переробки фосфоровмісних чавунів в сталь футеровку конвертера виконували з оснóвного вогнетривного матеріалу, на базі доломітизованих вапняків (СаО, MgO). Такий спосіб виробництва сталі називається томасівським, при якому в конвертер Томаса разом з рідким чавуном додають обпалене вапно в кількості 12—18 % від маси чавуну. Спочатку окислюється кремній і марганець, потім - вуглець, фосфор і, в останню чергу, залізо. Ці елементи складають хімічне паливо томасівського процесу. В кінці процесу додають дзеркальний чавун або ферромарганец для розкислювання і навуглецьовування.
^ 2.2.Киснево-конверторна плавка
Для киснево-конвертерної плавки використовуються кисневі конвертери ємністю до 350 т. Робоча футеровка має комплексний склад. Внутрішні шари викладають із доломітової і магнезитової цегли, її перемощують спеціальними термокомпенсуючими шарами матеріалу типу азбесту. Внутрішній (робочий) шар, що оздоблює робочий простір викладають смолодоломітовою або смоломагнезіальною цеглою.

Відомі кисневі конвертери різних конструкцій: для продування зверху, знизу, збоку, фурмами, що подають кисень потоками, які вертикально або під різними кутами нахилу, тангенціально направлені до поверхні металу, всілякі варіанти комбінованого дуття, з обертанням конвертера навколо вертикальної восі, у нахиленому стані. Найбільше поширення набув спосіб конвертації чавуну продуванням киснем зверху через вертикальну фурму. Конвертер має суцільне дно, а кисень, чистотою 99,8 %, подається за допомогою кисневої водоохолоджуваної фурми, що вводиться в конвертер зверху через горловину. Фурми мають три чи більше соплових отворів, розташованих у один, або декілька рядів. Спочатку в конвертер завантажують тверду шихту (металевий лом, вапно, плавиковий шпат, тощо), потім заливають чавун, піднімають конвертер у вертикальне положення і починають продування киснем.

Кисень окисляє складові чавуну: кремній, марганець і вуглець і залізо. Ці елементи є хімічним паливом процесу. При цьому виділяється теплота, якої достатньо для розігріву шихти і отримання необхідної температури розплаву в процесі плавки. Проводиться проміжне викачування шлаку з ковертерної ванни, потім спеціальними пробовідбірниками відбирають проби на вміст основних елементів; проводять вимір температури. Після отримання результатів при необхідності проводять додування на сірку, на температуру і т.п. операції.

Після закінчення продування одержану сталь зливають з конвертера в сталерозливний ківш. Ківш із сталлю подають на установки позапічної обробки і комплексного доведення сталі, де розплав розкислюють, доводять до необхідних кондицій за вмістом елементів, температури і іншим необхідним параметрам. Після всіх операцій позапічної обробки ківш із сталлю передають в розливний проліт для розливання в виливниці на зливки різної маси або на машини безперервного литва заготовок.
^ 2.3. Виробництво сталі мартенівським способом
При мартенівському способі сталь виплавляється в полуменевих відбивних печах з оснόвною або кислою футеровкою.

Залежно від складу шихти, що використовується в плавці, розрізняють мартенівські методи виробництва сталі.


^ 1) скрап-процес :

а) із застосува