Реферат: Истовуються для будівництва та ремонту будівель, споруд різного призначення, зокрема в дорожньому будівництві, наприклад щебінь, асфальтобетон, цементобетон

Основні властивості будівельних матеріалів і виробів

Будівельні матеріали – це матеріали, що використовуються для будівництва та ремонту будівель, споруд різного призначення, зокрема - в дорожньому будівництві, наприклад – щебінь, асфальтобетон, цементобетон. Вони виконують такі основні функції – створюють сприятливі умови експлуатації, сприймають механічні навантаження, забезпечують довговічність і покращують естетичність будівель і споруд.
Будівельне матеріалознавство – наука, що вивчає технологію виготовлення матеріалів, їх властивості, застосування у будівництві.
При вивченні властивостей будівельних матеріалів їх класифікують за різними ознаками (походженням, видом сировини, технологією їх виготовлення і ін.). В залежності від технологічного процесу виготовлення (технологічний спосіб класифікації) будівельних матеріалів можна виділити такі групи: природні кам’яні матеріали, керамічні матеріали, мінеральні в’яжучі матеріали, будівельні розчини, бетони на основі мінеральних в’яжучих, органічні в’яжучі матеріали, бетони на основі органічних в’яжучих, деревина, метали, пластмаси і полімери, теплоізоляційні матеріали, скло, фарби та ін.
Будівельні матеріали в період експлуатації знаходяться під дією зовнішніх механічних сил та під впливом фізико-хімічних факторів навколишнього середовища, які з часом призводять до руйнування будівельних матеріалів в дорожніх конструкціях. Інтенсивність руйнування залежить від властивостей матеріалів.
^ Властивості матеріалу – це показники які оцінюють взаємодію матеріалу з навколишнім середовищем у відповідності з фізичними, механічними та хімічними законами. Властивості матеріалів поділяються на фізичні, механічні, хімічні, конструктивні, експлуатаційні, ізоляційні, декоративні та технологічні.
^ Фізичні показники характеризують фізичний стан матеріалу та визначають його відношення до фізичних процесів навколишнього середовища.
Виділяють сім головних груп характеристик фізичних властивостей матеріалів: параметри стану (дійсна щільність, середня щільність, пористість), гідрофізичні (водопоглинання, водостійкість та ін.), теплофізичні (теплопровідність, теплоємність та ін.), оптичні (блиск, прозорість та ін.), акустичні (акустичний опір, звукопоглинання та ін.), електрофізичні (електропровідність, електричний опір та ін.), радіаційно-фізичні (поглинання, радіаційна стійкість та ін.).
^ Механічні показники характеризують здатність матеріалу чинити опір деформуванню та руйнуванню під дією напружень, що виникають в результаті прикладання зовнішніх сил (міцність, пружність, пластичність, твердість, релаксація та ін.).
Виділяють дві головні групи характеристик механічних властивостей матеріалів: деформаційні (модуль пружності) та міцнісні (міцність на стиск, міцність на розтяг при згині та ін.)
^ Хімічні показники характеризують здатність вступати в хімічну взаємодію з речовинами середовища в якій вони знаходяться (розчинність, корозійна стійкість, адгезія, токсичність та ін.).
Властивості матеріалів характеризуються якісними показниками, що визначаються лабораторними, польовими та виробничими випробуваннями. Визначення цих показників дозволяє вирішити задачу доцільності, ефективності використання будівельних матеріалів при будівництві. Точне визначення будівельного матеріалу, класифікація, вимоги до якості, зовнішнього вигляду, методи випробувань, умови зберігання та транспортування зафіксовані у відповідних нормативних документах (ДСТУ, ГОСТ).

На властивості будівельного матеріалу істотно впливає його склад. Хімічний склад звичайно характеризується кількістю оксидів (у процентному вираженні), що їх містить матеріал. За наявністю тих чи інших оксидів можна робити висновки щодо хімічної стійкості, міцності, вогнестійкості та інших властивостей матеріалу.
Мінералогічний склад виражається видом і кількістю мінералів (хімічних сполук), які утворюють будівельний матеріал мінерального (неорганічного) походження. Матеріали можуть бути моно-та полімінеральними. В останньому випадку великого значення набуває кількісне співвідношення мінералів з різними властивостями.
Фазовий склад характеризується наявністю в матеріалі різних фаз: твердої (кристалічні й аморфні речовини), рідкої (вода) та газоподібної (повітря). Тверді речовини утворюють «каркас» матеріалу, стінки пор, які звичайно заповнені повітрям і водою. Коли вода витісняє повітря або відбувається перехід води у твердий стан (лід), тоді змінюються міцність і теплопровідність матеріалу.
Властивості штучних матеріалів можна регулювати в процесі їх виготовлення, змінюючи сировину, технологічні параметри й обладнання, а також використовуючи різноманітні добавки. При цьому, навіть застосовуючи один і той самий вид сировини, можна випускати різні за властивостями будівельні матеріали.
Щоб полегшити вивчення різних видів будівельних матеріалів, їх основні властивості можна класифікувати за окремими групами.
^ Фізичні  властивості можна поділити на такі підгрупи:
структурно-фізичні, що характеризують особливості фізичного стану матеріалу: істинна густина, питома вага, середня густина, насипна густина, пористість, порожнистість, будова та структура;
гідрофізичні, що зумовлюють реакцію матеріалу на дію вологи: гігроскопічність, капілярне всмоктування, водопоглинання, водостійкість, вологість, водовіддача, водо- і паропроникність, гідрофільність, гідрофобність, вологові деформації (набухання та усадка), морозостійкість;
теплофізичні, що визначають реакцію матеріалу на дію теплоти та  вогню; теплопровідність, теплоємність, теплостійкість, термічна стійкість, температурні деформації, температуропровідність, теплозасвоєння, вогнестійкість, вогнетривкість, жаростійкість.
Фізико-механічні властивості характеризують здатність  матеріалу чинити опір руйнуванню під дією різних механічних навантажень: міцність (при стиску, розтягу та вигині), твердість, стираність, опір удару, опір зношуванню, деформативні властивості (пружність, пластичність, крихкість, повзучість, утома, релаксація).
Ф і з и к о-х і м і ч н і   властивості характеризують взаємозв'язок фізичного та хімічного станів або хімічних процесів, які відбуваються в будівельних матеріалах: дисперсність, в'язкість, пластичність мінерального тіста, когезія, адгезія, здатність до твердіння та емульгування.
Хімічні властивості відбивають здатність матеріалу до хімічних перетворень при взаємодії з речовинами, що контактують з ним: стійкість щодо дії мінералізованих середовищ, кислото- та лугостійкість, токсичність тощо.
Т е х н о л о г і ч н і   в л а с т и в о с т і   визначають здатність матеріалу піддаватись технологічній переробці під час виготовлення та наступній обробці: технологічність, полірувальність, подрібнюваність, гвоздимість, оброблюваність, розпилюваність, абразивність, формів якість, розшаровуваність, злежуваність тощо.
Спеціальні   властивості:   декоративність (колір, блиск, фактура), акустичні властивості (звукопоглинання, звукопроникність, звукоізоляція), електропровідність, прозорість, газопроникність, радіаційна непроникність.
Експлуатаційні властивості характеризують здатність матеріалу чинити опір руйнівній дії зовнішніх факторів: атмосферо- та повітростійкість, біостійкість, корозійна стійкість, старіння, надійність тощо.
Істинна густина (або просто густина) р - границя відношення маси матеріалу m до об'єму V.
Істинна густина - це маса одиниці об'єму матеріалу в абсолютно щільному стані.                
Істинна густина в такому разі вимірюється в г/см3,
р = тІVа
Показник р — довідкова величина, яка має допоміжне значення для будівельних матеріалів і звичайно застосовується для деяких розрахунків.
Питома вага у характеризується відношенням ваги тіла до його об'єму і тому залежить від прискорення вільного падіння. Питома вага виражається в ньютонах на кубічний метр (Н/м3) і дорівнює добутку істинної густини на прискорення вільного падіння. Цей показник використовують у розрахунках будівельних конструкцій, споруд тощо.
Середня густина рт — фізична величина, яка визначається відношенням маси тіла або речовини до всього зайнятого ним (нею) об'єму V, включаючи пори та пустоти: р=m/V.
Середня густина найчастіше вимірюється в кілограмах на кубічний метр (кг/м3), проте можна також використовувати одиниці г/см3 і т/м3. У разі потреби середню густину встановлюють для матеріалів, що  перебувають у будь-якому стані: зволоженому, повітряно-сухому або сухому (тобто висушеному до сталої маси).
Визначаючи середню густину, масу випробуваного матеріалу встановлюють зважуванням, а об'єм для зразків правильної геометричної форми — звичайним вимірюванням, неправильної форми (для пористих матеріалів — після покриття тонким шаром парафіну або повного насичення водою) — в об'ємомірі за об'ємом витісненої інертної рідини.     
Середня густина має велике практичне значення для виконання .різних розрахунків (обсягів транспортування, складування матеріалів тощо). Вона тісно пов'язана з іншими властивостями будівельних матеріалів, такими як пористість, міцність, теплопровідність, водонепроникність та інші, що дає змогу за показником rт орієнтуватися, де можна використовувати матеріал у будівництві.
Насипна густина – це відношення маси сипкого матеріалу до його об¢єму, включаючи простір між частинками.
Коефіцієнт щільності Кщ характеризує ступінь заповненості об'єму матеріалу твердою речовиною: ^   Кщ = rт/r 
Пористість П-це ступінь заповненості об'єму будівельного матеріалу порами розміром не більше І...З мм. Пористість  обчислюють за формулою  П = 1 - rт/r         або        П=(r-rт)/r • 100 %.У сумі пористість П та коефіцієнт щільності Кщ  дають одиницю, або 100 %.Пористість є важливою характеристикою, оскільки з нею пов'язані такі технічні властивості матеріалу, як міцність, водопоглинання, морозостійкість , теплопровідність тощо.Самі пори можуть бути закритими, тобто недоступними для заповнення водою, і відкритими.
Пустотність характеризується наявністю порожнин (пустот) у будівельних виробах (порожниста цегла, панелі) або між зернами в сипких матеріалах (пісок, щебінь) і визначається в процентах від загального об'єму виробу чи матеріалу. Пустотність виробів сприяє зниженню маси будівельних конструкцій і поліпшенню теплозахисних властивостей. Приклади показника пустотності: керамічна порожниста цегла 15...50 %, щебінь і пісок — 35...45 %.
У процесі транспортування, зберігання і в будівельних конструкціях матеріали найчастіше зазнають дії води в рідкому стані або у вигляді пари. Повітря, що міститься в порах сухого матеріалу, переміщуючись, створює умови для дифузії водяної пари, тому будівельні матеріали в спорудах завжди перебувають у вологому стані.
Гігроскопічність —нездатність матеріалу поглинати водяну пару з повітря. Гігроскопічну вологу можна поділити на адсорбційно зв'язану, яка утримується сорбційними силами на поверхні пор, і капілярну, яка перебуває в мікропорах матеріалу. Якщо процес сорбції супроводжується хімічною взаємодією з матеріалом, то це явище називається хемосорбцією й іноді буває шкідливим.
Капілярне всмоктування пористими матеріалами відбувається за рахунок піднімання вологи по капілярах, коли частина матеріалу (конструкції) перебуває у воді. Наприклад, грунтові води за відсутності гідроізоляції призводять до зволожування нижньої надземної частини будівель.
Водопоглинання  -  здатність матеріалу всмоктувати й утримувати вологу при безпосередньому стиканні з водою. Щоб визначити водопоглинання, зразок матеріалу поступово занурюють у воду й витримують там доти, доки він не набере сталої маси. Водонаситити матеріал до остаточного заповнення доступних для води пор можна кип'ятінням з наступним охолодженням у воді або під вакуумом.
Водопоглинання за масою Wм визначають як відношення кількості поглинутої матеріалом води до маси сухого матеріалу:     Wм=m2-m1/m1 ×100%де m2, m1  - маси матеріалу відповідно в насиченому водою та сухому стані,г. Водопоглинання за об ємом Wо характеризується ступенем заповненості пор матеріалу водою при насиченні й виражається відношенням об'єму поглинутої води до загального об'єму матеріалу в природному стані:                 Wо=(m2-m1/v)×1/rв×100% де m2 - m1  -  маса поглинутої води, г;    V - об'єм матеріалу, см3.


^ Коефіцієнтом водопоглинання називають відношення об'єму поглинутої води до загального об'єму пор у досліджуваному матеріалі:    Кв=Wо/П

 Насичення матеріалів водою істотно позначається на їхніх найважливіших властивостях: підвищується середня густина, теплопровідність, знижується міцність, морозостійкість.
Водостійкість — це здатність матеріалу зберігати міцність при тимчасовому чи постійному зволоженні водою. Водостійкість характеризується коефіцієнтом розм'якшення, або водостійкості, який визначається відношенням міцності насиченого водою матеріалу Rн до його міцності в сухому cтані Rс:
Кр=Rн/Rс.

Вологість W визначається вмістом вологи в порах і на поверхні пор матеріалу за масою або об'ємом в процентах, причому цей вміст значно менший за показник водопоглинання. Вологість матеріалу в будівельних конструкціях залежить від вологості навколишнього середовища, атмосферних явищ (дощ, танення снігу). Із зволоженням погіршуються теплозахисні властивості, морозостійкість та інші показники.

Вологовіддача — це здатність матеріалу віддавати воду із зміною температури та вологості навколишнього середовища.

Водопроникність — це здатність матеріалу пропускати крізь себе воду при певному гідростатичному тиску. Ця здатність визначається кількістю води в кубічних метрах, що пройшла крізь одиницю поверхні матеріалу за одиницю часу при сталому (заданому) тиску. Водопроникність характеризується коефіцієнтом фільтрації Кф, який вимірюється в метрах за секунду й залежить від щільності матеріалу та його будови.
Показник коефіцієнта фільтрації особливо важливий для матеріалів, застосовуваних у гідротехнічному будівництві, для  водопроводів, каналізаційних систем, резервуарів, а також для покрівельних матеріалів.
Паропроникність- здатність матеріалу пропускати водяну пару за наявності різниці тиску біля поверхні огороджень. Стіни житлових будинків, лікарень та інших приміщень мають дихати, тобто бути досить проникними для водяної пари без її конденсації (природна вентиляція).
Гідрофільність —це здатність матеріалу зв'язувати воду й змочуватися водою. Майже всі будівельні матеріали є гідрофільними, й пори в них легко заповнюються водою.
 Гідрофобність — це здатність твердого тіла не змочуватися водою (відштовхувати воду). Проникнення води крізь пори, що мають гідрофобну внутрішню поверхню, значно ускладнене, хоча вони легко пропускають повітря та водяну пару. Гідрофобність матеріалів визначається насамперед хімічною природою його поверхні та рідини, що змочує її, тобто фаз, які взаємодіють. До гідрофобних матеріалів належать парафін, жирові мастила, бітум, а також інші піддані  гідрофобізації матеріали.
Гідрофобізація сприяє підвищенню водонепроникності, водо- та морозостійкості, збереженню кольору та фактури будівельних матеріалів.
Вологові деформації — це здатність матеріалу змінювати свій об'єм із зміною вологості, що може спричинитися до структурних напружень у матеріалі.
Властивості матеріалу при зволоженні (насиченні,) водою збільшуватися в об'ємі називають набуханням (глина, деревина). Це явище пояснюється тим, що полярні молекули води, проникаючи між частинками речовини або волокнами, які утворюють матеріал, розклинюють їх, знижують капілярні сили. Вироби можуть покоробитися.
Із зменшенням вологості (з висиханням) деякі матеріали дають усадку, тобто зменшуються в об'ємі та розмірах (наприклад, паркет), оскільки часточки матеріалу зближуються під дією капілярних сил. Через нерівномірність висихання у матеріалі (наприклад, у цеглі-сирці) можуть виникати тріщини.
Морозостійкість - це здатність матеріалу в насиченому водою стані витримувати багаторазове навперемінне заморожування й відтавання без зниження міцності при стиску понад 15% (для деяких матеріалів —до 25%) і втрати маси не більш як 5%. Марка за морозостійкістю характеризується оптимальним числом циклів заморожування - відтавання, які витримує випробуваний матеріал. Наприклад, цеглу керамічну випускають марок F15, F25,F35,F50, дорожній бетон  - F50...F200, а гідротехнічний бетон - до F500 (цифри позначають число циклів).
Довговічність матеріалів у зовнішніх конструкціях, які в процесі експлуатації зазнають дії води, змінних температур та інших атмосферних факторів, значною мірою залежить від їхньої морозостійкості.
Руйнування матеріалів під дією води й морозу можна пояснити такими явищами. Зволоження, наприклад, зовнішніх стін відбувається як із середини внаслідок міграції пари від «тепла до холоду» і наступної  її конденсації, так і іззовні — дощ, сніг з вітром. Під дією морозів вода у великих порах замерзає, а як відомо, перетворення води на лід супроводжується збільшенням об'єму приблизно на 9 %, що спричинюється до виникнення тиску на стінки пор, який становить 210 МПа при температурі - 20°С. При цьому в матеріалі з'являються внутрішні напруження, які можуть призвести до його руйнування, особливо, якщо коефіцієнт водопоглинання наближається до одиниці, тобто всі пори відкриті.
Теплопровідність — це здатність матеріалу передавати теплоту від однієї поверхні до іншої за наявності різниці температур на цих поверхнях. Така здатність характеризується коефіцієнтом теплопровідності.
Значення коефіцієнта теплопровідності залежить від ступеня пористості й характеру пор, структури, вологості, температури, а також від виду матеріалу. Найсильніше на теплопровідність впливає пористість.
Проте показник теплопровідності залежить не лише від кількості,  а й від величини та форми пор. Будівельні матеріали з дрібними й закритими порами менш теплопровідні, тоді як матеріали з великими та сполученими порами характеризуються вищим коефіцієнтом теплопровідності, оскільки в таких порах виникає рух повітря, що супроводжується перенесенням теплоти (конвекція).
Теплопровідність — один з найважливіших показників, що характеризують теплозахисні властивості матеріалів, за яким визначають їхню належність до групи теплоізоляційних або конструктивно-теплоізоляційних.
Теплоємність — це здатність матеріалу під час нагрівання поглинати теплоту. Вона характеризується питомою теплоємністю (коефіцієнтом теплоємності), тобто кількістю теплоти, необхідної для нагрівання одиниці маси на один градус, Дж/(кг • К).
Для огороджувальних конструкцій житлових та опалюваних будівель вибирають матеріали з невеликим коефіцієнтом теплопровідності, але з вищою питомою теплоємністю.
Теплостійкість — це здатність матеріалу витримувати нагрівання до певної температури (нижчої за температуру плавлення) без переходу в пластичний стан.
Термічна стійкість — це здатність матеріалу витримувати навперемінне нагрівання й охолодження (певний цикл) без руйнування. Стійкими до різких змін температур мають бути матеріали для футерування (внутрішньої кладки) пічних агрегатів.
Термічна стійкість залежить від ступеня однорідності матеріалу, його природи й показника температурного коефіцієнта розширення, причому чим останній менший, тим вища термічна стійкість матеріалу.
Температурні деформації — нездатність матеріалу під дією зміни температур у процесі експлуатації змінювати свої розміри (переважно розширюватися). Температурний коефіцієнт лінійного розширення (ТКЛР) характеризує видовження 1 м матеріалу під час нагрівання на один градус і вимірюється в метрах на кельвін (м/К).
Теплостійкість — це здатність матеріалу витримувати дію високих температур або вогню й води (під час пожеж), не руйнуючись.
Границя вогнестійкості характеризується проміжком часу від початку займання до виникнення в конструкції граничного стану: втрати несучої здатності (обвалення конструкції), виникнення наскрізних тріщин, нагрівання протилежної щодо дії вогню поверхні, що може призвести до самозаймання.
 Вогнетривкість — це здатність матеріалу витримувати тривалу дію високих температур, не деформуючись і не розплавляючись. Такі матеріали використовують переважно при спорудженні печей промислового та побутового призначення, труб, котельних установок тощо.
Жаростійкість — це здатність матеріалу витримувати тривале нагрівання до температури 1000 °С без втрати або з частковою втратою міцності. До жаростійких матеріалів належать цегла, жаростійкий бетон, жаростійкі чавуни та сталь, різні види вогнетривів.

^ Якість дорожньо-будівельного матеріалу визначають ступенем відповідних показників та властивостей відповідно до вимог ДСТ України.
Обумовлені конструкцією окремих елементів дорожнього будівництва, технологією виробництва, природними умовами, економічністю і довговічністю споруд. Якість визначають:

польовими випробуваннями;

в спец. лабораторіях;

в спец. лабораторіях на моделях;

дослідних доріжок і ділянок;

дослідних ділянках в виробничих умовах.

Технічні вимоги до будь-якого виду будівельного матеріалу викладені в ДСТ Українт, де є всі параметри і характеристики, умови зберігання тощо.