Реферат: Об’єкти та суб’єкти економічної політики держави

Об’єкти та суб’єкти економічної політики держави.

Об”єктом ДРЕ є ек.с-ма д., тбт об”кти ДРЕ і макроек-ки є тими ж самими. Об”єктами ДРЕ є також: ек.підс-ми; соц-ек процеси; відносини(кредитні, фін, зовн-ек тощо); ринки. Безпосереднім об”єктом ДР є діял-ть підп-в(установ, закладів, орг-цій), держ органів, дом.господ-в. З практ.погляду ДРЕ –це сфера діял-ті д.для цілеспрямованого впливу на поведінку учасників ринк.відносин з метою забезпечення пріоритетів держ ек політики. Вважається, що первинним суб”єктом ДР є людина(громадянин)….Суб”єктом ДРЕ стає д.в особі держ органів (президента, парламенту, уряду, місц.адмін-й)

^ Негативи державного впливу на економіку.

на сучасному етапі розвитку товарного вироб-ва держава об'єктивно змушена виконувати ряд ф-цій, спрямованих на регул-ння екон-ки. До головних її ф-цій можна віднести такі: 1. Розробка політики соціал/економ розвитку країни, за допомогою якої визначаються головні цілі, пріоритети та засоби розвитку економіки. Це означає, що держава розробляє стратегію соціально-економ-го розвитку: визначає ресурси та передбачає певні заходи, які необхідні для її реалізації; прогнозує економічні, соціальні та міжнародні наслідки від її впровадження в життя. Державна економічна політика реалізується через економічні прогнози, плани та програми, які в умовах ринкових відносин носять орієнтувальний та рекомендаційний хар-р. 2. Формування правових засад функц-ння економіки. З цією метою держава визначає правовий статус окремих форм власності, узаконює існування різних видів господарської діяльності, регулює відносини між окремими суб'єктами ринку, тобто встановлює «правила гри» на ринку. Спираючись на ек-не закон-во, вона виконує роль арбітра в сфері госп-х відносин, виявляє випадки незаконної діял-сті та застосовує відпов.заходи до порушників. 3. Захист конкуренції як головного “двигуна” ринкового механізму. З цією метою держава здійснює антимонопольну політику. 4. Перерозподіл доходів та ресурсів. Необх-ть в перерозподілі доходів обумовл-ся природою ринку, якщо первинні доходи окремих домогосп-в жорстко пов'язані з рез-ми їх індивідуальної трудової діял-ті. Це неминуче породжує надмірні коливання в особистих доходах, а також відсутність доходів у непрацездатних членів сус-ва. Для зменш-ня нерівності в доходах держава здійснює їх перерозподіл у формі трансфертних платежів, отримання яких не вимагає у відповідь будь-яких товарів та послуг. Крім цього, держава може регулювати індивід-ні доходи шляхом втручання в процеси формування первинних доходів (встановлення мінімальної заробітної плати, застосування прогресивної форми оподаткування первинних доходів). Вона може впливати на реальні доходи через регул-ня цін на товари та послуги першої необхідності тощо. 5. Стабілізація економіки. Ринок не завжди може самостійно протистояти ек-ній нестабільності. Тому виникає необхідність держ. виливу на економічний цикл. В основі стабіліз-ної функції держ. лежить та обставина, що витрати приват. сектора економіки можуть бути недостатніми для досягнення повної зайнятості або надмірними. В першому випадку держава може застос. стимулюючу політику, в іншому – стримувальну. Осн. методами виконання державою стабілізаційної функції є фіскальна та грошово-кредитна політика, за доп. яких вона впливає на сукупний попит. Держ. втручання в економіку може бути ефективним за умов, якщо воно є зваженим, тобто враховує «розподіл праці» між державою і ринком. Тому в теорії і на практиці завжди існує проблема співвідношення між державним регулюванням ек-ки і ринковим саморегулюванням. Значною мірою вирішення цієї проблеми залежить від того, як розуміється сутність державного регулювання економіки. Держава може втручатися в ринковий механізм лише в одному випадку – коли цей механізм ще не досяг необхідного потенціалу і тому не здатний виконувати свою позитивну роль в економіці. Показовим прикладом для цього є перехідна економіка, яка знаходиться в стані зміни економічних відн-н, коли адмін-командні механізми вже не діють, а ринкові – ще знаходяться в стадії становлення. Знайти раціональне співвідн-ня між державним втручанням в економіку і її ринковим саморегулюванням – актуальна проблема органів державного управління.

^ Система органів та методів державного управління економікою.

Законодавча влада : ВРУ є представницьким органом, тому обирається безпосередньо народом на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування. До складу Верховної Ради входять 2 органи, які мають особливий правовий статус-Рахункова палата та Уповноважений Верховної Ради України з прав людини. Рахункова палата є постійно діючим органом контролю, який утворюється Верховною радою України, підпорядкований і підзвітний їй. Особливий правовий статус цього органу полягає в тому, що він здійснює свою діяльність самостійно, незалежно від будь-яких органів державної влади. Специфіка статусу органу Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини в тому, що він є органом, який на постійній основі здійснює парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та захист кожного на території України в межах юрисдикції.

Виконавча влада; Президент України; ОМС міст республ-го АРК і міст обласного значення; ОМС районного значення; Представницька і виконавча влада АРК; Обласні ради

Державне управління-одна із головних форм діяльності держави, особливий вид соціального управління в суспільстві. У широкому значенні-це діяльність усіх видів державних органів: законодавчих, судових, контрольно-наглядових, виконавчо-розпорядчих з організації суспільного життя. Суб'єктами адміністративно-правового регулювання у сфері економіки є: ПУ; КМУ; профільні міністерства, державні комітети (державні служ­би); інші ЦОВВ зі спеціальним ста­тусом; урядові органи держ-го упр-ння; МДА та їхні структурні підрозділи; виконавчі органи сільських, селищних, міських рад.Кожний з перелічених суб'єктів здійснює адміністр/прав регулювання у сфері економіки в межах своєї компетен­ції, що встановлюється Конституцією України, законами та Іншими нормативними актами.

^ Методи державного регулювання економіки — це способи впливу держави на сферу підприємництва, інфраструктуру рин­ку, некомерційний сектор економіки з метою створення умов їх ефективного функціонування відповідно до напрямів державної економічної політики. Кожний метод грунтується на використан­ні сукупності інструментів (регуляторів, важелів тощо).

Методи ДРЕ класифікуються за двома ознаками: за формами впливу (прямі та непрямі (опосередковані) та засобами впливу(правові, адміністративні, економічні, пропагандистські).

^ Методи непрямого регулювання — це методи, які регламен­тують поведінку суб'єктів ринку не прямо, а опосередковано, через створення певного економічного середовища, яке змушує їх діяти у потрібному державі напрямі. Опосередковане регулю­вання — це вплив на економічні інтереси. Держава втілює в жит­тя свої рішення на підставі мотивації. У даному контексті моти­вація — це процес спонукання суб'єктів ринку до діяльності в напрямі державних пріоритетів.



^ Методи прямого та непрямого регулювання.

Методи державного регулювання економіки — це способи впливу держави на сферу підприємництва, інфраструктуру рин­ку, некомерційний сектор економіки з метою створення умов їх ефективного функціонування відповідно до напрямів державної економічної політики. Кожний метод грунтується на використан­ні сукупності інструментів (регуляторів, важелів тощо).

Методи ДРЕ класифікуються за двома ознаками: за формами впливу (прямі та непрямі (опосередковані) та засобами впливу(правові, адміністративні, економічні, пропагандистські).

^ Методи непрямого регулювання — це методи, які регламен­тують поведінку суб'єктів ринку не прямо, а опосередковано, через створення певного економічного середовища, яке змушує їх діяти у потрібному державі напрямі. Опосередковане регулю­вання — це вплив на економічні інтереси. Держава втілює в жит­тя свої рішення на підставі мотивації. У даному контексті моти­вація — це процес спонукання суб'єктів ринку до діяльності в напрямі державних пріоритетів.

Прямі методи ДРЕ безпосередньо впливають на функціону­вання суб'єктів ринку. Такий вплив здійснюється за допомогою інструментів адміністративно-правового характеру, які регламен ують діяльність суб'єктів господарювання, та економічних ін­струментів прямого впливу. Останні спрямовано на регулювання темпів зростання обсягів та структури економіки, обсягів вироб­ничого та невиробничого споживання, масштабів діяльності су­спільного сектору економіки та ін.

Беручи загалом, можна сказати, що основними інструментами прямого державного регулювання є: нормативно-правові акти, обов'язкові для виконання завдання макроекономічних планів і державних цільових програм, державні замовлення, централізо­вано встановлені ціни, нормативи, стандарти, ліцензії, квоти, державні бюджетні витрати, ліміти і т. д.

До методів непрямого регулювання належать інструменти фі­скальної, бюджетної, грошово-кредитної, інвестиційної, аморти­заційної, інноваційної та інших напрямів економічної політики, а також методи морального переконування.


^ Закон України «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства ЄС» як загальний нормативний акт, що визначає зміни у державному управлінні економікою.




^ Поняття державної регуляторної політики.

Державна регуляторна політика — це по­стійний та послідовний курс органів виконавчої влади та місце­вого самоврядування на впровадження оптимального державного управління в економічній та соціальній сферах, на зменшення їх втручання у діяльність суб'єктів підприємництва, усунення пра­вових, адміністративних, економічних та організаційних пере­шкод у розвитку господарської діяльності. Державна регуляторна політика відкриває нові методичні та практичні підходи до оптимізації, послідовності, передбачува­ності та стабільності відносин держави із суб'єктами підприєм­ництва в ринковому середовищі. Вона охоплює всі сфери держа­вного регулювання підприємництва, тобто всі види регуляцій, які встановлюють обов'язки та зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян і суб'єктів господарської діяльності. До сфери державного регулювання, зокрема, входять:

> правила та процедури щодо входження на ринок та виходу з нього суб'єктів господарської діяльності, їх створення та лікві­дації;

- дозвільна система на провадження певного виду господар­ської діяльності;

- правила та процедури, що регламентують певні види гос­подарської діяльності, які не підпадають під ліцензування;

- контроль за безпекою та якістю продукції;

- контроль за обов'язковими платежами до бюджетів і до державних цільових фондів;

- правила щодо обсягу та процедур подачі обов'язкової звіт­ності;

^ регулювання цін;

> антимонопольне регулювання;

> контроль та обмеження щодо грошових і товарних потоків (включаючи інвестиційну та зовнішньоекономічну діяльність);

- регулювання зайнятості та використання трудових ресурсів.

Державна регуляторна політика впроваджується шляхом про­ведення регуляторної реформи.

Реалізація Державної регуляторної політики в Україні відповідно до запропонованої Концепції забезпечить здійснення дер­жавного регулювання на якісно новому рівні. При цьому основ­ними характеристиками державного регулювання в економічній та соціальній сферах будуть передбачуваність, послідовність і відповідальність за кінцеві результати прийнятих рішень. Удо­сконалення державного регулювання дасть змогу за умов обме­жених ресурсів уряду зменшити витрати на виконання регулятор­них актів для громадян і держави, що сприятиме підвищенню конкурентоспроможності продукції та поліпшенню інвестиційно­го клімату в Україні. Державне регулювання економіки України має стати максимально прозорим і передбачуваним. Удосконале­ні процедури державного регулювання сприятимуть звуженню тіньового сектору. Усі ці фактори позитивно впливатимуть на динаміку економічного зростання в Україні, соціальну та полі­тичну стабільність у державі.


^ Сутність державного управління економікою.

Державне управління-одна із головних форм діяльності держави, особливий вид соціального управління в суспільстві. У широкому значенні-це діяльність усіх видів державних органів: законодавчих, судових, контрольно-наглядових, виконавчо-розпорядчих з організації суспільного життя. держ упр-ня ек-кою” –це організуючий і регулюючий вплив держави на ек.діял-ть суб”єктів ринку з метою її впорядкування та підвищення результативності. Осн.ф-ціями упр-ня є: орг-ція, планув-ня, регул-ня, кадрове забезпечення, контроль.



^ Сутність понять: «державне управління», «державне втручання в економіку», «державне регулювання економіки».

Для визнач-ня ролі держави в ек-ці викор.такі терміни:

1.“державне втручання в ек-ку”- найменше відповідає сутності явища.Він породжує уявлення про насильницьке втручання, насправді д.є не зовн.с-мою щодо ек-ки, а її склад.частиною.

2. “ек політика держави” є елементом заг.держ.політики, яка включ соц., гуманітарний, оборонний, еколог та інші напрями. Вона має бути комплексною, охоплювати всі сфери сусп.життя. Держ.ек.політика-це є цілеспрямований вплив на ек.процеси на макро- і мікрорівні, створення й удосконалення умов ек.розв-ку відповідно до певного сусп.устрою. Ек.політика є тією основою, на якій базується держ.регул-ня ек-ки.

3. “держ упр-ня ек-кою” –це організуючий і регулюючий вплив держави на ек.діял-ть суб”єктів ринку з метою її впорядкування та підвищення результативності. Осн.ф-ціями упр-ня є: орг-ція, планув-ня, регул-ня, кадрове забезпечення, контроль.


^ Державна економічна політика: методи, засоби.

Екон.пол-ка- сук-сть заходів,що здійснюються уповноваженими держ.органами з метою досягнення бажаного стану ек-ки.Ек.пол-ка в цілому може бути поділена на галузь конституючої та галузь регулюючої ек.політики.Сутність конституючої ек.політики- у встановленні та закріпленні на тривалий час типових умов госп-ня.Рез-том впровадження конституючої ек.пол-ки є певні типи та моделі ек.с-ми, а осн засобом реалізації–встановлення певного ек-ко-правового порядку.Сутність регулюючої ек.пол-ки- полягає в поточному регул-ні госп-х процесів в межах існуючих типових умов госп-ня.Хар-р та зміст регулюючої ек.пол-ки визначається тим,в рамках якого типу ек.с-ми вона здійснюється.І в цьому відношенні регулююча ек.пол-ка є похідною від конституючої.Регулююча ек.пол-ка знаходить свій конкретний вияв в с-мі держ.регул-ня ек-ки,виходячи з цього під держ.регул-ням ек-ки ми будемо розуміти-один із різновидів ек-ної пол-ки держави,а саме регулюючу ек.пол-ку.



^ Державне управління щодо процесу реалізації економічної політики.

Виділяють такі ек.ф-ції держави в умовах ринк ек-ки:1)Правове забезп-ня ек-ки та надання деяких послуг,які сприяють ефективному функт-ню ринк с-ми.Сутність правового забезп-ня ек-ки полягає в тому,що держава у примусовому порядку визначає правила ек.гри і слідкує за їх дотриманням суб’єктів госп-ня.До послуг,які надаються державою відносяться:-забезп-ня ек-ки грошима;- здійснення арбітражних ф-цій;-застос-ня різноманітних стандартів,в т.ч. і стандартів якості товарів і послуг.2)підтримка конкурентного середовища.Монополія-це така ситуація на ринку,коли к-сть продавців е настільки малою, що дозволяє окремим продавцям контролювати заг обсяг вир-ва продукту,а отже і його ціну.Осн негативними наслідками монополізації ринків є:відхилення фактичного обсягу вир-ва від його оптим-го рівня,завищення цін та отримання монополістами в такий спосіб монопольних прибутків.Можливі такі антимонопольні заходи з боку держави:-запобігання утворенню монополій;-регул-ня цін на продукцію п-ва монополістів,і прир монополій (водо-,газо-,електропостачання,залізниця,кабельне постачання).–сприяння вступу на ринок п-ств,які вир-ють таку саму продукцію,що і п-во монополіст;-примусовий поділ п-ств монополістів на більш дрібні п-ства.3)Перерозподіл доходів - необхідність виконання державою цієї ф-ції пов’язана з тим, що сама по собі ринк с-ма забезпечує доходами лише ті домогосп-ва,які продають на відповідних ринках належні їм ек.ресурси.Проблема полягає в тому,що різні домогосп-ва наділені ек.ресурсами різною мірою.Мета перерозподілу доходів полягає в тому,аби забезпечити прийнятним рівнем доходів ті домогосподарства, які або взагалі не володіють ек.ресурсами або володіють ними у недостатній кількості.4)Коригування галузевої стр-ри сусп вир-тва.Необхідність виконання державою цієї ф-ції пов’язана з існуванням певних товарів та послуг які б сама по собі ринк с-ма або взагалі не виробляла б,або ж виробляла б в ек-но невиправданій к-сті,зокрема йдеться про сусп блага(нац.оборона,дороги, освітлення вулиць).5)стабілізація ек-ки та заохочення ек-го зростання.Під стабілізацією ек-ки звичайно розуміють забезп-ня повної зайнятості ек-них ресурсів та стабільного рівня цін.В ек.теорії існує впливовий напрямок представники якого вважають,що сама по собі ринк с-ма не здатна успішно розв’язувати ці завдання і що істотну роль тут має відігравати держава(кейнсіанська ек.теорія).Командну с-му хар-зує суп-на власність практично на всі матер ресурси і колективне прийняття ек-х рішень.Шляхом централізованого ек-го планування всі значні рішення,що стосуються об’єму ресурсів,що викор-ся,стр-ри і розподілу продукції,орг-ції вир-ва,приймаються центральним плановим органом.П-ва являються власністю держави і здійснюють вир-во на основі держ директивів,тобто вир-чі плани встановлюються плановим органом для кожного п-ва,при чому план конкретизує к-сть ресурсів,яка повинна бути виділена кожному п-ву.Співвідношення в нац продукті засобів вир-ва і засобів споживання встановлюється централізовано,таким же способом здійсн-ся і розподіл споживчих товарів серед населення.Засоби вир-ва розподіляються між галузями на основі довгострокових пріоритетів,що встановлювались центр-м плановим органом.



^ Основні завдання державних органів щодо процесу реалізації економічної політики.

Відповідно до статті 118 Конституції Украї­ни виконавчу владу в областях і районах, містах Києві і Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації (МДА). Правовою основою діяльності місцевих державних адміністра­цій є Закон України «Про місцеві державні адміністрації». Закон ви­значає, що адміністрації виконують повноваження державної влади та делеговані їй виконавчі функції відповідних рад (обласних і ра­йонних) через створені управління, відділи та інші структурні під­розділи. Специфіка діяльності місцевих державних адміністрацій пов'язана з тим, що їхню фінансово-економічну основу станов­лять земля, природні ресурси, комунальна власність, доходи міс­цевого бюджету. До основних функцій місцевих державних адміністрацій сто­совно регулювання економічних відносин та соціально-економіч­ного розвитку регіонів належать: розробка прогнозів і програм соціально-економічного розвитку регіону; бюджетна діяльність;забезпечення функціонування об'єктів комунальної власності;забезпечення раціонального використання землі, природних ре­сурсів, охорони навколишнього природного середовища; упоряд­кування та стимулювання діяльності малого та середнього бізне­су; соціальний захист та розв'язання проблем зайнятості насе­лення і т. д


^ Реалізація економічної політики та роль Верховної Ради України в цьому процесі.

Законодавча влада : ВРУ є представницьким органом, тому обирається безпосередньо народом на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування. До складу Верховної Ради входять 2 органи, які мають особливий правовий статус-Рахункова палата та Уповноважений Верховної Ради України з прав людини. Рахункова палата є постійно діючим органом контролю, який утворюється Верховною радою України, підпорядкований і підзвітний їй. Особливий правовий статус цього органу полягає в тому, що він здійснює свою діяльність самостійно, незалежно від будь-яких органів державної влади. Специфіка статусу органу Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини в тому, що він є органом, який на постійній основі здійснює парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та захист кожного на території України в межах юрисдикції.

Верховна Рада України здійснюжє д-сть на основі сесійної роботи. Розробку законів здійснюють комітети ВРУ (14). На ВРУ покладено виконання таких ф-цій:

прийняття законів;

затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього; контроль за виконанням Державного бюджету України, прий­няття рішення щодо звіту про його виконання;

визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики;

затвердження загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля;

затвердження рішень про надання Україною позик і еко­номічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і між­народних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, здійснення контролю за їх використанням;

Виключно законами України визначаються:

засади використання природних ресурсів, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я;

Виключно законами України встановлюються:

Державний бюджет України і бюджетна система України; сис­тема оподаткування, податки і збори; засади створення і функціо­нування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків;



^ Основні адміністративно-правові засоби впливу у сфері підприємництва.

регулювання ринку виражають по суті пряме управління з боку держави і включають застосування системи державних замовлень і Контрактів, державне підприємництво, застосу­вання державою санкцій і штрафів, ліцензій, дозволів, квот, встанов­лення норм і стандартів, які регламентують вимоги до якості робіт, послуг, продукції, до організації виробничих процесів, операцій на внутрішньому і зовнішньому ринку тощо.

Так, ліцензування

здійснюється з метою недопущення на споживчий ринок неякісної продукції, впорядкування підприємництва у видах діяльності, які не можуть регулюватися ринком.

Ліцензії — спеціальні дозволи, які видаються суб'єктам під­приємницької діяльності на здійснення окремих її видів(102 види). До таких видів діяльності в Україні належать: пошук та експлуатація родовищ, корис­них копалин, ремонт мисливської зброї, і ще деякі види діяльності.

Квотування - пряме встановлення державою для учасників монополістичної діяльності їх частки у виробництві, збуті або експорті продукції. Квота також відображає частку, частину, норму, яка в чомусь допускається (наприк­лад, імпортна квота). Квота встановлюється і на вивіз (експорт) деяких видів продукції.

Система санкцій — це заходи, які передбачає держава або зако­нодавство проти порушення або невиконання суб'єктами ринку встанов­лених умов діяльності.

Норма — науково .обгрунтована міра суспільне необхідних затрат ресурсів на виготовлення одиниці продукції (виконання робіт, надання послуг) заданої якості. Норматив — послсмснтна складова норми, яка характеризує ступінь використання ресурсу на одиницю виміру' (продукції, роботи, поверхні, обсягу і т.ін.).

Стандартизація — це встановлення єдиних норм за типами, мар­ками, параметрами, розмірами і якістю виробів, а також за величинами вимірювань, методами випробовування, контролю і правилами упаков­ки, маркування і зберігання продукції, технології виробництва. Об'єктами стандартизації с конкретна продукція, норми і нормативи, вимога, позначення і т.ін

Особливе місце у складі адміністративних методів займає механізм державних замовлень, контрактів та управління майном, що є у загаль­нодержавній власності.


^ Система суб’єктів, що здійснюють державний контроль у сфері підприємництва.




Правові засади здійснення державної політики у сфері захисту економічної конкуренції.

Конкуренція–це осн регулюючий механізм в ринковій ек-ці.Досконала конкуренція передбачає існування достатньої к-сті виробників, де вплив кожного п-ва на ціноутворення не може бути визначальним.Недосконала конкуренція та наявність монополії створюють серйозні проблеми.Недосконала конкуренція виникає тоді,коли будь-який конкурент має змогу одноосібно впливати на ціни.Якщо монополія замінює конкуренцію,то продавці впливають на ринок і маніпулюють цінами на власну користь,завдаючи шкоду суспільству загалом.Зважаючи на особливості монополізованих товарних ринків в Україні, тут доцільно впроваджувати такий комплекс заходів щодо захисту конкуренції:- децентралізація упр-ня(передбачає розмежування ф-цій між органами державної виконавчої влади; позбавлення зазначених органів невластивих їм ф-цій;надання права втручатись у госп-ку д-сть п-ств;зменшення к-сті галузевих органів державної виконавчої влади);-зменшення к-сті чи зняття бар’єрів,що обмежують вихід суб’єктів господарювання на існуючі ринки (це можна зробити шляхом скорочення переліку товарів, які в процесі зовнішньоекономічної діяльності підлягають квотуванню та ліцензуванню);-стимулювання виходу на монополізовані ринки нових суб’єктів господарювання (це надання їм додаткових пільг в отриманні кредитів, державних замовлень);-поділ існуючих держ монопольних утворень(передбачає розукрупнення підприємств із метою зниження рівнів монополізації ринку державними монопольними утвореннями та створення кількох самостійно діючих п-ств або об’єднань на місці монополістів);-ліквідація держ-х орг-ційних структур монопольного типу.


^ Державний контроль у сфері захисту економічної конкуренції.

Державний контроль за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції, забезпечення інтересів суб’єктів господарювання та споживачів від його порушень здійснюються органами Антимонопольного комітету України. Його правовий статус визначений Законом України « Про Антимонопольний комітет України» від 26.11.93.

Антимонопольний комітет України є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності. Він підконтрольний Президентові України та підзвітний Верховній Раді України (щорічно подає парламенту звіт про свою діяльність).

Основні завдання Антимонопольного комітету України: здійснення державного контролю за дотриманням антимонопольного законодавства; запобігання, виявлення і припинення порушень антимонопольного законодавства; контроль за економічною концентрацією; сприяння розвитку добросовісної конкуренції.

Реалізація іншими органами державної влади повноважень Антимонопольного комітету України у сфері державного контролю за дотриманням антимонопольного законодавства не допускається.

Антимонопольний комітет України утворюється у складі голови та десяти державних уповноважених. Комітет та його територіальні відділення, які утворюються ним в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, становлять систему органів Антимонопольного комітету України, яку очолює голова Комітету.

Останній призначається на посаду та звільняється з неї Президентом України за згодою Верховної Ради України. Строк повноважень голови Антимонопольного комітету України становить 7 років


^ Зміст державної політики у сфері промисловості.

Промисловість є однією з провідних галузей економіки, яка утворює фундамент науково-технічної трансформації, економічного зростання і соціального прогресу суспільства. Основні положення промислової політики, схвалені Указом Президента України „Про Концепцію державної промислової політики" від 12.02.03 №102, знайшли втілення в Державній програмі розвитку промисловості на 2003-2011 роки, що затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 28 липня 2003р. №1174.

Внаслідок бурхливого розвитку інновацій і різкого підвищення рівня інформаційного обміну в масштабах планети зростає потенціал великих транснаціональних корпорацій і їх вплив на процеси структурної перебудови світового господарства.

Більш прогресивною стає галузева структура світової промисловості, в якій перші місця посідають: машинобудування (40% всієї продукції), хімічна промисловість (більше 15%), харчова (14%), легка промисловість (9%), металургія (7%). Найбільш швидкозростаючою галуззю залишається електронна й електротехнічна промисловість.

Під впливом науково-технічного прогресу в передових країнах, швидко формується новий тип економіки – економіки, заснованої на знаннях.

Значні зміни відбуваються в організаційному устрої промисловості. Ознаками цього процесу у сфері великого бізнесу є концентрація ресурсів, вертикальна й горизонтальна інтеграція, збільшення капіталізації бізнесу. Малий та середній бізнес іде по шляху утворення регіональних кластерів.

На фоні глобалізаційних процесів економічного і технологічного розвитку загострюється міжнародна конкуренція не тільки окремих виробників, а й цілих країн. Україна хронічно відстає від більшості країн майже за всіма макроекономічними показниками, що визначають конкурентоспроможність.

В той час, як провідні країни світу широко використовуючи можливості інноваційної розбудови економіки, формують постіндустріальне суспільство, промисловість України базується переважно на традиційних технологіях, започаткованих ще на ранніх стадіях індустріалізації. „Стратегія національної безпеки України”, що затверджена Указом Президента України №105 від 12 лютого 2007 року, також визначає недостатню конкурентоспроможність як одну з основних загроз національної безпеки.


 

^ Система органів, що здійснюють державне управління у сфері промисловості.

Система органів управління промисловістю складається із:

промислових міністерств; державних комітетів та відомств, які ма­ють свої промислові об'єкти; управлінь промисловості місцевих державних адміністрацій; місцевих рад та їх виконавчих комітетів (з пи­тань, делегованих їм державою); адміністрацій промислових об'єд­нань та промислових підприємств.

Встановлення засад управління промисловістю в Україні нале­жить до компетенції Верховної Ради України, яка визначає держав­ну політику, здійснює законодавче регулювання відносин, що вини­кають в цій сфері (галузі).

Загальне управління промисловістю в України, здійснення дер­жавної політики в цьому напрямку покладені на Кабінет Міністрів України, який управляє об'єктами державної власності, спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади та ін.

Близькі за обсягом та напрямом діяльності повноваження по управлінню промисловістю має Рада міністрів АРК у межах ав­тономії.

Центральне місце серед органів управління промисловістю на­лежить промисловим міністерствам та державним комітетам, на які покладені завдання по безпосередній практичній реалізації держав­ної політики у відповідних галузях. До промислових центральних органів виконавчої влади належать Міністерство палива і енергети­ки України, Державний комітет промислової політики України та ін. Вони управляють промисловими підприємствами, які входять до відповідної галузі. Слід зазначити, що поділ міністерств та держав­них комітетів на суто промислові та інші є досить умовним, тому що промислові підприємства мають і деякі інші міністерства та державні комітети, а також недержавні (громадські та ін.) утворення. Це Міне­кономіки України, Міністерство транспорту України, різні товариства, об'єднання (профспілкові, релігійні) тощо.

Згідно із Загальним положенням про міністерство, інший цент­ральний орган державної виконавчої влади ці органи беруть участь у формуванні та реалізації державної політики як у цілому, так і за відповідними напрямами; розробляють та застосовують механізм реалізації такої політики; забезпечують всебічний розвиток підпо­рядкованої їм підгалузі; підвищують ефективність виробництва та якість продукції на підпорядкованих їм підприємствах; здійснюють у межах повноважень, визначених законодавством, функції управ­ління майном підприємств, що належать до сфери управління мі­ністерства; розробляють відповідні фінансово-економічні та інші нормативи, механізми їх впровадження; затверджують галузеві стан­дарти та стежать за їх додержанням тощо.

Безпосереднє керівництво основною виробничою ланкою про­мисловості — промисловим підприємством здійснює вищий (віднос­но нього) орган — адміністрація об'єднання — для підприємства, яке входить до його складу, або безпосередньо міністерство — для об'єднань і деяких важливих підприємств та казенних підприємств, які прямо підпорядковані міністерству.

До ланки управління підприємством, яке розташоване на території АРК, може включатися ще й відповідний керівний орган автономії.



^ Особливості здійснення державного контролю у сфері промисловості.

Всі підприємства промисловості у встановленому законодав­ством порядку здійснюють оперативний та бухгалтерський облік своєї діяльності (як господарської, так і іншої), за правильність якого поса­дові особи цих підприємств несуть передбачену законодавством Ук­раїни дисциплінарну, адміністративну або кримінальну відповідальність.

Державний контроль у промисловості відповідно до чинного законодавства здійснюють перш за все власники цих під­приємств. Їх контрольні повноваження закріплені в різних норматив­них актах: Законі України «Про підприємства в Україні», положен­нях про відповідні міністерства, відомства, державні комітети, актах, що визначають статути об'єднань, підприємств, та ін. Надгалузевий контроль також здійснюють Кабінет Міністрів України, Рада міністрів АРК (на території автономії), управління промисловості місцевих державних адміністрацій.

Державний контроль в промисловості здійснюють і спеціальні контролюючі органи за відповідними напрямками своєї діяльності.

Державна контрольно-ревізійна служба України ревізує і пе­ревіряє правильність ведення грошової та бухгалтерської документації, звіти, кошториси та інші документи, що підтверджують надходження і витрачання коштів та матеріальних цінностей; стан їх збереження;

повноту оприбуткування; правильність витрачання і збереження валют­них коштів тощо.

Державна податкова служба України здійснює контроль за до­держанням промисловими підприємствами законодавства про податки:

за обчисленням і сплатою промисловими підприємствами податків та інших обов'язкових платежів у бюджет; сплатою інших платежів; валют­ними операціями; порядком розрахунків з споживачами з використанням електронних контрольно-касових апаратів, комп'ютерних систем і товар­но-касових книг; наявністю свідоцтв про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності та ліцензій, інших спеціальних дозволів на здійснення окремих видів підприємницької діяльності тощо.

Міністерство екології та природних ресурсів України (в особі своїх спеціалізованих контролюючих органів) контролює додержан­ня промисловими підприємствами природоохоронного законодав­ства. Посадові особи Державної інспекції України по охороні навко­лишнього природного середовища та Головної державної інспекції по нагляду за ядерною безпекою України складають протоколи та притягають винних у порушенні природоохоронного законодавства осіб до адміністративної відпов