Реферат: Лікувальне застосування мінеральних вод Буковини при лікуванні шлунка

Лікувальне застосування мінеральних вод Буковини при лікуванні шлунка.




Вступ
В комплексній терапії захворюванню травного каналу велика роль відводиться санаторно-курортному лікуванню – сильному фактору в закріпленні біологічного механізму захисно-пристосованих реакцій організму.

Велика увага приділяється розвитку місцевих курортних баз, що в значній мірі сприяє більш повному практичному використанню джерел мінеральних вод.

Практика показала, а наукові дослідження підтвердили велику ефективність лікування на місцевих курортах, в звичайних кліматичних умовах, так як акліматизація буває довгою і не завжди безхворобною.

Велике розповсюдження в лікуванні виразкової хвороби і хронічного гастриту дістають мінеральні води Буковини. В наш час досліджений хімічний склад більше 100 джерел, розміщених на території Чернівецької області, 20 із яких можуть бути використані для внутрішнього застосування. Експериментальні роботи Е.І. Каленай, О.Д. Гаске (1971) свідчать про зниження секції шлункового соку, вільної соляної кислоти, а також пепсиноутворення під дією сульфатно-алюмінієвої мінеральної води Лунки. В.А. Калугін (1973) підкреслює виражений гальмуючий вплив гідрокарбонатно-натрієвої мінеральної води Брусницька на основні функції шлунка. Е.Г. Самсон, Д.Е.Лук’янчук (1970), В.А. Ліхачев (1970) відмічають стимулюючу дію хлоридно-натрієвої мінеральної води Черешенка на секреторну, кислотоутворюючу і моторну функції шлунка хворих хронічним гастритом. Аналогічні дані в експерименті отримані Е.І. Капекой і Г.А. Дмітрієвой (1970). Благотворний вплив на протіканняя хронічного гастриту дають мінеральні води Дубова роща, Ожевська.

Профілактичний напрямок охорони здоров’я забезчує етапність надання медичної допомоги. При раціональному використанні таких етапів, як стаціонар, поліклініка, курорт, можна добитися в 70% достатньо довгої медичної, а потім, і соціально-трудової реабілітації. Цей показник може бути значно збільшений шляхом застосування в практику раціональних реабілітаційних міроприємств.

В Чернівецькій області організовано реабілітаційне відділення для гастроентерологічних хворих. Використовуються також профілакторії при великих підприємствах, проводиться амбулаторне лікування хворих в гастроентерологічних кабінетах. В комплексі реабілітаційних міроприємств використовується лікування мінеральними водами.

^ Анатомія шлунка
Шлунок – це м’язовий орган, який являється розширеним відділом травного каналу, розміщується у верхній частині живота, більше в лівій його половині, і є вмістилищем поживних речовин. Ємність шлунка 1-10 л. Із середини шлунок вистелений слизовою оболонкою, яка має повздовжні складки. В слизовій оболонці шлунка розміщено до 5 мільйонів залоз, які виділяють за добу до 1-1,5 літрів шлункового соку. Весь шлунок пронизаний кровоносними судинами та нервами.

Їжа в шлунку затримується на 10-12 год. Для нього характерні механічна і хімічна обробка їжі. Стінки шлунка мають здатність розмикати їжу. Шлункові залози виробляють шлунковий сік, ферменти якого розщеплюють поживні речовини. Шлунковий сік, ферменти якого розщеплюють поживні речовини. Шлунковий сік містить соляну кислоту, яка має значення в травленні, а також згубно діє на мікробів, які потрапляють в шлунок із їжею, і фермент пепсин, під дією якого проходить початкове розщеплення білків. Слиз, який виділяють особливі залози, захищає слизову оболонку шлунка від механічних пошкоджень і дії кислого шлункового соку.

В шлунку, який вміщує від 1,5 до 3 літрів рідини, їжа весь час переміщується, поступово переходить від вхідної частини через дно і тіло шлунка до вихідної його частини. Переміщування їжі і її проходження забезпечується мускулатурою шлунка.

Із шлунка харчова маса поступає в початковий відділ тонкого кишечника – дванадцятипалу кишку.

Шлунковий сік новонародженого містить ферменти, молочну та соляну кислоти і кухонну сіль, які звичайно є і в дорослих. У шлунковому вмісті дітей грудного віку знаходять сичужний фермент (лабфермант, хамазин), який має велике значення для перетравлювання молочних білків. Активність лабферменту наростає протягом першого року життя дитини.

Активність пепсину, який розщеплює гідролітично більшість альбумінів до альбумоз і пептонів, значною мірою залежить від стану здоров’я дитини, індивідуальних особливостей її організму, способу вигодовування та інших факторів.

Ліпоза шлунка, активована соляною кислотою, відзначається у дітей особливістю розщеплювати тільки добре емульсований жир, особливо жир молока. Активність ліпози наростає з віком дитини і зазнає впливу всіх ендо- та екзогенних перелічених вище факторів, так само як і інші ферменти травлення. У шлунку близько 25% емульсованих жирів їжі розщеплюється до гліцерину і жирних кислот.

Соляну кислоту, яка є важливою частиною шлункового соку, виявляють у вільному і зв’язаному вигляді вже у новонароджених. Кількість її з віком дитини збільшується, що сприяє ферментативному розщепленню білків і жирів у шлунку. Від кількості соляної кислоти залежить також бактерицидні властивості шлункового вмісту. Ступінь кислотності залежить від характеру прийнятої їжі та стану здоров’я дитини.

Загальна тривалість шлункового травлення залежить насамперед від складу та характеру їжі. При природному вигодовуванні у здорової дитини залишків грудного молока в шлунку немає вже через 2-3 год., коров’яче молоко виявляють протягом тривалішого часу – через 3-4 год.


Механізм дії мінеральних вод на функціональний стан шлунка

В результаті багаточисленингх досліджень, основних на фізіологічній науці І.П. Павлова, було створено уявлення про механізм дії курортних факторів на організм, згідно якому відповідна реакція органіка на діб складного комплексу курортних факторів проявляється в трьох взаємозв’язаних фазах:

Виражені рефлекторні реакції відмічаються при дії мінеральних вод на інтерфецептори різних ділянок травного каналу В.Г.Кассіль, 1971, Т.Г. Кіпіані, 1974). Про рефлекторну природу впливу мінеральних вод на різні функції травного каналу і інші системи свідчить швидкість наступаючих відповідних реакцій. Так, наприклад, зміна секреторної і моторної функції шлунка спостерігається в перші хвилини після введення мінеральних вод.

Збудження секреції шлунка при подразненні блукаючого нерва виникає в присутності привратникового гастрина, на участь якого в механізмі дії мінеральних вод указують Е.Б. Вигоднер (1979), В.М. Дерябіна з співавторами (1979( і ін. Тормозячий вплив секретину на секрецію шлунка в екперементі установлено L.Jonson (1970) і ін. В працях Г.П. Абрамова, Н.Д. Лебедєва (1971) представлені дані про вплив блукаючого нерва на збереження рівня і активності деяких біологічно активних явищ, приймаючих учать в гуморальній регуляції дії травної системи організму. Є відомо про участь симпатичної частини автономної нервової системи в рухово-секреторних реакціях шлунка Г.Н. Пропастін (1971) відмічає, що симпатична частина автономної нервової системи шляхом дії катехоламінів на адренорецептори шлунка приймає участь в регуляції травних реакцій.

Я.П. Скляров (1961, 1968) доказав, що збудження в торможення шлункових залоз находиться в прямій залежності від співвідношення кількості вільного ацетилхаліна і активності холінестерози. Таким чином, халінергічна активність шлункового соху являється показником участі парасимпатичної частини автономної нервової системи в регуляції функціонального стану шулнквоиї залоз. Л.Н. Карпенко (168) і інші відводили значну роль дії гормонів процесі регулятивної діяльності мозку на травну систему. В існуванні мінеральних вод на секреторну і інші функції шлунка беруть участь гормони гіпофіза, надниркових залоз, щитовидної залози, інсулярний апарат підшлункової залози. Установлено стимулюючі дії глюкокортикоїдів на секрецію шлунка. При зміну рівня гормонального напруження коркового явища надниркових залоз при хронічному гастриті повідомляють багато авторів.

І.Н. Білоусов (1965) рахує, що при дії хлоридно-натрієвих мінеральних вод джерела Карма дон на рецепторні поля слизової оболонки травного апарату збільшується виділення 17-кетостреоїдів, натрію і калію з сечею, а також рівень АДГ крові. Таким чином, мінеральна вода збільшує фільтраційну функцію нирок, стимулює діяльність гіпотатамо-гіпофізорної системи і коркового явища надниркових залоз. На фоні прискорення секреції шлункового соку збільшують вміст антидіуретичного гормона гіпофіза, уповільнюючи втрату рідини з сичею.

Зрошення мінеральних вод Боржомі слизової оболонки привратникової частини шлунка збуджує виділення кислого вмісті тіла його в слизовій оболонці. Цей ефект пояснюється як результат віддачі в кров гормона гастрична.

Вплив мінеральних вод, опосередкує через центральну нервову систему і кору великого мозку, а через них передане на автономну нервову і ендокринну систему, викликає організмі цілий ряд здвигав: зміну обміну явищ, місцевої і загальної реактивності організму і покращує дію регуляторних механізмів.

Рефлекторний механізм діє мінеральних вод передбачає не тільки складно-рефлекторну і нервово-хімічну фазу, але також і фазу наслідку.

Біологічна сутність наслідку стоїть в переході організму на новий метаболічний рівень.

Г.В. Данилевич, А.А. Дзизинський (1967), Я.В. Поляков, В.П. Казначеєв (1968) відмічають, що під впливом мінеральних вод змінюються трофічні функції центральної нервової системи, параметри збудження периферичних і центральних нервових елементів і окисно-відновні процеси в тканинах, нормалізуються функції системи гіпофіз – надниркові залози, збільшують потенціал імунологічної системи. Указані зміни дають передвисилки для складного ланцюга реакції, яка почавшись і період непосердкованої дії курортних факторів, продовжується в наслідках. В цьому плані механізм дії мінеральних вод відновлюється, напевно, через середовище невро-арденало-холінергічних і невро-гіпофізарно-картоикоїдних функцій. Ця особливо упевненість в світі даних про вплив гормонів і біологічно активних явищ на генетичний апарат клітини.

А.П. Пелещук, С.А. Горчакова, Л.А. Серебріна (1974) та інші автори ражують. Що механізм дії мінеральних вод потрібно розглядати з позиції загальної регуляції водно-сольового обміну. Регуляція водно-електролітного балансу в організмі відновлюється нервовою системою при участі гуморального звена. Під впливом мінеральних вод на нервову систему в організмі змінюються процеси осмосу і дифузії, поверхневе напруження. Електричні заряди клітин, концентрація іонів водню, реактивність організму, часто вирівнюються або зникають обернені функції різних органів і іноді безслідно-патологічні утворення.

Багато авторів указують, що складові частини мінеральних вод швидко діють на рецептори судин і тканин, при всмоктуванні в кров змінюють електролітний склад останнім. Це веде до зміни осмотичного тиску крові, лімфи, здатності білків тканин зв’язувати воду, регуляції кислотно-щілинної рівності в організмі і т.д.

Спостереження В.В. Желтвай (1967), R. Yunter (1967), W. Smidtkessen (1969) свідчать про те, що хлоридні води змінюють водно-сольовий обмін, збільшують гідрофільність тканин, зменшують діурез, підсилюють кислотообмін, тому при виразковій хворобі їх назначення недоречне. Разом з тим у здорових людей прийом мінеральної води не спричиняв впливу на цей вид обміну.

Вплив мінеральної води на процеси травлення зв’язані із змінами рН, його осмотичного тиску і з хімічною взаємодією цього складу з компонентами над ходячої мінеральної води. Зміни рН в першу чергу можуть відзначатися на активності ферментних процесів, протікаючи в травному каналі. Максимальна активність кишкових ферментів спостерігається при рН 5,0-7,0. В більшості мінеральних вод рН знаходиться в цих розмірах. Тому їхній вплив на рН середовища особливо важливий при запальних процесах в слизовій оболонці травного канала, а також при порушенні секреції підшлункової залози, супроводжується різким зниженням рН складового тонкої кишки.

Мінеральні води, які містять іони в тій концентрації що й тканини тіла, викликають порушення іонної рівноваги. Співвідношення іонів NaБ К, Са, в крові людини змінюється під впливом споживання мінеральних вод, при чому збільшення іонів Са особливо важливо з точки зору протизапальної дії мінеральних вод. Вони потовщують оболонки клітин, послаблюють перистальтику кишок, посилюють фагоцитоз, сприяють вимиванню продуктів запалення.

Іони Na, особливо разом з іонами Са, затримують воду в організмі, збільшують секрецію шлункових залоз, підсилюють моторну функцію кишок, причому гіпертонічні розчини натрія хлорида, лихо всмоктуючись, викликають транссудацію в порожнині кишки. Рідкий вміст кишок викликає посилену перистальтику.

Наявність іонів НСО3 в мінеральній воді, особливо в гідрокарбонатній, має велике значення. З ними зв’язують стимуляцію секреторної діяльності шлунка і видільної функції нирок.

Ю.Д. Попов, М.П. Новиков (1965), H. Cehmidt, U/Keltseh, L.A. Martini (1970) установили, що при активації залоз шлунка виникає падіння концентрації іонів Na, невеликий ріст рівня іонів К з слідуючим падінням і ріст рівня хлоридів. Вони також установили, що при високому вмісті іонів К і Na рівень уроперсина низький.

Д.В. Тасмач (1965) відмічає, що при пониженні рівня іонів К спостерігається послаблення рухової функції шлунка, а підвищення їх рівня супроводжується підсиленням її. При порушенні обміну іонів Na і Л змінюється екскреторна і всмоктувальна функції шлунка. Іони К і Na відіграють головну роль у водному обміні організму як буфери, підтримуючи необхідний осмотичний тиск в тканинах і не тканинних рідинах організму.

Сульфатний іон збуджує і посилює моторну і евакуаторну функції шлунка, збільшують жовчовиділення, При з’єднанні його з іоном Са утворюється кальцій сульфат, який послаблює перистальтику кишок, одночасно маючи протизапальну дію.

За останні десятиліття в зв’язку з розвитком фізичних і хімічних методів аналізу в багатьох мінеральних водах знайдено різну кількість мікроелементів. Г.А. Невраєв (1962) показує, що найбільш часто в мінеральних водах присутній (йод, бром, залізо, миш’як, кобальт, марганець та ін. Деякі із них в деякій кількості мають на організм лікувальну дію (йод, бром), інші входять в склад гемоглобіну (залізо), деяких гормонів (цинк), вітамінів (кобальт) і т.д.

Присутність їх в мінеральній воді відмічає її фізіологічну і лікувальну дію. Дія мінеральної води на організм залежить від того, які біологічно активні компоненти містяться в ній.

Залізо, марганець, мідь, кобальт участують в процесах кровотворення. Кобальт стимулює, а мідь зменшує секрецію і моторну функцію шлунка. Накопичення цинку в органах тісно зв’язане з процесами синтезу білка. Мідь, молібден, цин та інші мікроелементи мають вплив на активність ферментів, окисно-відновні та інші процеси в організмі.

С.П.Білак (1967) установив, що невелика кількість заліза в мінеральних водах Келегін і Шиян, може дати на організм людини великий вплив, так як окислення і прискорення біохімічних процесів виникає під впливом залози.

В основі механізму дії мінеральних вод на моторну діяльність травного каналу лежать нерво-рефлекторні і нерво-гуморальні механізми при регуляційній участі нервової системи. Аналізуючи механізм дії мінеральних вод на моторику функцію шлунка, А.Г. Сакян (1960) відмічає, що під впливом внутрішнього прийому мінеральних вод в зв’язку з активізацією сульфгідрильних груп виникає поновлення порушеного обміну явищ в рецепторних і ефекторах, завдяки чому нормалізуються рефлекторні реакції шлунка. В руховій діяльності шлунка при дії мінеральних вод, очевидно, важливу роль відіграє збільшення активності сульфгідрильних груп ряду ферментів, які участують в хімізмі скорочення м’язів.

Відомо, що деякі мінеральні води сприяють розчиненню і вимиванню слизі, затуханню запальних явищ в слизовій оболонці і т.д.

П.Г. Царфіс (1971) видав теорію багатоступеневої дії – 8 ступенів. Перша ступінь включає ефективний шлях рефлекторного процесу. Він починається з нервових закінчень на периферії і закінчується в підкоркових структурах мозку. Частина імпульсів реалізується на молекулярно-органому рівні без участі центральних механізмів регуляції. Друга ступінь формується в місцевих клітинних утвореннях слизової оболонки і шкіри. Це первинний механізм утворення енергії фактора, який сприяє поступленню сигналів в центральну нервову систему. Інтенсивність і характер цих сигналів оприділюються структурою фактора, методикою його використання, характером поломки функціональної системи, потенціальною можливістю клітинних структуру і їх реактивністю. Третя ступінь включає шлях, по якому трансформована енергія направляється із коркових і підкоркових структур в органи і тканини.

Четверта ступінь зв’язана з включенням регуляторів і оновлюється шляхом нервово-гуморальної регуляції. Транспорт гормонів до тканин і клітинних структур, в свою чергу, змінює тканевий метаболіз і становище гомеостаза. П’ята ступінь переключає адаптивні системи на розвиток захисних і компенсаторних механізмів, а також на регуляцію і поновлення порушених функцій. Шоста ступінь знаходиться в тісному зв’язку з гепато-лієнальною системою і наднирковими залозами, включання яких поновлюється ваго-симпатичними утворами і імпульсами синокаротидної зони. Сьома ступінь зв’язана з процесом резорбції фармакологічно активних явищ мінеральних фон, восьма – із міною внутріклітинного метаболізму, в результаті виникає новий рівень енергетичного потенціалу, змінюється реактивність клітинних структур органів і систем, через які реалізується терапевтичний ефект.

Багатоступенева теорія механізму дії, як підкреслює автор, не тільки розкриває значення терапевтичного ефекта, але і визначає тактику при оцінці характеру протікання захворювань і методику диференціального призначення лікувального фактора, в тому числі і мінеральних овд.

Представляється важливим висновок П.Г. Уарфіса про те, що на кожному етапі включення різних ступеней виникає бальнео-фізіологічна або бальнео-патологічна реакція.

Ці реакції в різній степені виражені при включенні останніх ступеней і при неадекватних умовах можуть привести до загострення захворювання.

Автор розглядає бальнеологічну реакцію як складний процес, зв’язаний з порушенням обміну катехоламінів, дисоціацією ферментних систем, підвищення автоімунних процесів, що приводить до деструкції калогенових структур з’єднувальної тканини і погіршення клінічного протікання захворювання.


Вплив однократного введення мінеральних вод Буковини на основні функції шлунка у хворих виразковою хворобою та хронічним гастритом

Біологічні дії мінеральних вод залежать від функціонального стану шлункових залоз і організму в цілому, способу їх застосування і ряду інших факторів.

Для виявлення характеру дії мінеральних вод на кислотоутворюючу і моторну функції шлунка використали “Гострі” спостереження, включаючи вплив інших факторів комплексної терапії (режим дня, лікувальне харчування та ін.), що дозволяє встановити оптимальну температуру і дозу прийомної мінеральної води.

“Гострі” спостереження. Є однократним введенням мінеральної води, його проводили при неперервній регістрації змін рН і тиску (Р) внутрішлункового середовища за допомогою вітчизняних радіотелеметричних пристроїв “Капсула”, “Капсула-М” і методу внутрішлункової рН-метрії по Лідару.

При радіотелеметричному дослідженні за допомогою прийомного пристрою, який записує сигнали мініатюрного радіопередатчика, введеного в травний канал, регіструються відповідні фізіологічні, фізичні і хімічні явища.

Метод внутрішлункової рН-метріх по Лідару оснований на змінах активної реакції складового шлунка яе елкетроліта.

По даним В.Н. Чорнобрового (1969) і Н.Ф. Трояна (1970), рН і розмірах 1,5-2,2 відповідає нормальним показникам кислотності, оприділених за допомогою тетраційного метода, 2,3 і більше – пониженим, 1,0-1,4 – повишеним показникам кислотності складового шлунка.

Використані методи дослідження були удосконалені. Так, для виявлення характеру дуодентального впливу гідрокарбонатних мінеральних вод на кислотну речовину шлунка був удосконалений зонд, який дозволяє під час дослідження внутрішлункової рН вводити мінеральну воду прямо в дванадцятипалу кишку. В дуодентальний зонд діаметром 4 мм пропускається зонд меншого діаметру (2,5 мм), на кінці якого укріплюється дуодентальна олива. Радіопілюля закріплюється до дуодентального зонда в 10-12 см від оливи.

Цю відстань можна змінювати в залежності від положення органів в черевній порожнині або досліджуваної ділянки кишки.

Дослідження рН вмісту шлунка проводили також за допомогою комбінованого методу: зонда Лідара і радіо пілюлі рН. Відстань між датчиками склала 1 см, вимірювання проводили на одній рівні шлунка, і тому різниця між показниками двох датчиків майже не виявлялась, але в окремих випадках досягала 0,1-0,2.

Через 60 хв. після дослідження базального кислотоутворення однократно вводили 150-200 мм мінеральної води.

Аналіз результатів, отриманих при вивченні динаміки рН вмісту шлунка хворих хронічним гастритом, показав, що виражене збільшення концентрації іонів водню базального секрету після введення мінеральної води з високою достовірністю спостерігалось у хворих з рівномірно зниженою інтенсивністю кислотоутворення. При коливанні крайніх величин рН від2,3 до 3,2 до введення мінеральної води після введення її спостерігалось зниження рН в кислу сторону. Коливання крайніх величин складали на 120-й хвилині досліду 1,3-2,2.

При кінцевій внутрішлунковій рН, рівній 3,5-6,8 (кислотоутворення різко зниженої інтенсивності), після введення мінеральної води рівень рН знаходився в розмірах 2,40,17.

У хворих з різко зниженою інтенсивністю кислотоутворення змін внутршішлункової рН не спостерігалось.

У окремих хворих з кінцевим кислотоутворенням середньої інтенсивності при коливаннях крайніх величин рН від 1,5-2,1 після введення мінеральної води спостерігається зсув її до стану максимальної активності кислотопродукуючих залоз.

При введенні мінеральної води хворим з кінцевим рівнем рН 1,0-1,4 зсуву не було, лише у частини з них відмічалось збільшення рН на 0,1-0,2.

Таким чином зрівняльне вивчення динаміки показників базального рН в зв’язку з однократним введенням мінеральної води хворим хронічним гастритом виявлено стимулюючий вплив її на базальне кислотоутворення. У частини хворих з рівномірно зниженою кислотоутворюючою функцією шлунка під впливом одноразового прийому мінеральної води збільшення концентрації іонів водню не спостерігалось. При гастрофіброскопії відмічено, що переробник великих розмірів зіяє.

Мінеральна вода строком годності 1-3 міс.має таку ж стимулюючу дію на кислот видільні залози, так як вода, яку використовують прямо із джерела. Усе після одноразового введення у 77% хворих відмічалось збільшення концентрації іонів Н і виділеного базального сектору.

Ефект від введення мінеральної води при строці годності 6 міс. невеликий, так чи інакше і в цьому випадку відмічається активізуючи дія мінеральної води на шлункові залози.

Оптимальна концентрація одноразової дози мінеральної води мала існуюче значення для слідуючи досліджень, її підбирали індивідуально з урахуванням даних, отриманих при радіотелеметрії. Ліпший ефект відмічався при введенні 200 мл нерозведеної мінеральної води.

Аналогічні дослідження, проведені з мінеральною водою Черешенка, виявили чітку стимулюючу дію на кислотовидільні залози у хворих хронічним гастритом. Ці дослідження дозволили встановити, що мінеральна вода Черешенка може давати як збуджуючу, так і тормозячу дію на секреторну діяльність шлунка.

Однак тормозяча дія цієї мінеральної води виявилося менш постоянним, що в більшості випадків об’яснюється затрудненням евакуації мінеральної води із шлунка.

При вивченні впливу одноразового прийом мінеральної води на показнику внутршлункової РН установлено найбільш виражене збільшення концентрації іонів Н у хворих хронічним гастритом з рівномірно зниженою секреторною функцією шлунка. При кінцевому кислотоутворенні високої інтенсивності введення цієї мінеральної води на рівень внутрішлункової рН особливого впливу не виявило.

Представляє інтерес дії мінеральної води на ритм кислотоутворення шлунка. Так, переривчасте кислотоутворення після прийому мінеральної води, як правило, змінювалось неперервним ритмом його.

Відмітили більш виражений зсув показника рН в кислу сторону при двомоментному введенні мінеральної води х інтервалом 30 хв. Установлено також, що мінеральна вода разом з харчовим подразником приводить до великої стимуляції кислотоутворення відносно з введенням харчового подразника з кип’яченою водою.

Після прийому мінеральної води з харчовим подразником в жодному разі не спостерігався переривчастий ритм кислотоутворення.

Використання метода внутрішлункової рН-метрії показало, що прийом мінеральної води особливо не змінював рівня внутрішлункової рН або спостерігалась тенденція до збільшення кислотоутворення на рівні тіла шлунка і збільшення щілинного компонента секреції на рівні його приворотневої печери при кінцевому кислоту творенні середньої інтенсивності.

При базальному килсотоутворенні рівномірної або різко зниженої інтенсивності після введення мінеральної води спостерігається достовірний зсув показника рН в кислоту сторону на рівні тіла шлунку Відмічені зсуви показників внутрішлункової рН більш точніше просліджувалися при рівномірно зниженій інтенсивності кислотоутворення.

Однократне введення мінеральної води Брусницька в період дослідження бащального килостоутворення методом ендорадіозондування показало, що вслід за її прийомом спостерігалось збільшення рівня внутрішлункової рН. Тому через 10-30 хв. в залежності від рівня базальної рН і евакуаторної функції шлунка показник внутрішлункової рН повертався до кінцевого рівня.

Найбільший інтерес представляли зміни в динаміці, тобто через 1 год. Після введення мінеральної води. Майже у 1/5 хворих виразковою хворобою з високим показником базальної рН малась тенденція до її зниження.

У 2/3 обслідуваних уже через 45-60 хв. після введення мінеральної води спостерігалось підвищення рівня внутрішлункової рН.

Підвищення показників рН було більш виражено у хворих з кислотоутворенням високої інтенсивності і значно рідше – у хворих з кислотоутворенням середньої інтенсивності.

У 1/5 випадків у хворих виразковю хворобою із зниженим кислотоутворенням під впливом мінеральної води відмітили зниження рівня внутрішлункової рН.

Думки дослідників про вплив мінеральної води, прийнятої після пробного сніданку (після їди), суперечливі.

Тому вивчили вплив мінеральної води, прийнятої після пробного сніданку, використовуючи метод ендорадіозондування рН.

Введення мінеральної води через 1-1,5 год після пробного сніданку дало короткочасну дію на вміст шлунка, а потім показник внутршіцілинної рН повертається до кінченого рівня. Пальпуючий вплив її на кислотоутворення виявити не удалося. Мінеральна вода, введена зразу або через 15-20 хв. після пробного (хлібного) сніданку, подовжувала проти кислотну дію їжі, яке продовжувалося 60 хв. і більше, після чого показник кислотності вмісту шлунка повернувся до кінцевого рівня або знизився.

Дуодентальну дію мінеральної води ми можемо спостерігати у тих випадках, коли вона вводиться прямо в дванадцятипалу книжку. Вивчення впливу мінеральної води на секрецію шлунка прямо з поверхні дванадцятипалої кишки має без сумніву, практичне значення. Дійсно, якщо буде встановлено гальмуючу дію тої чи іншої мінеральної води на секрецію шлунка, задача лікування хворих з підвищеною збудливістю шлункових залоз зведеться головним чином до вибору таких методів дачі мінеральної води, які розвивали б найшвидше перевести її в дванадцятипалу кишку. Між тим, вплив мінеральних вод, введених прямо в дванадцятипалу кишку, на секреторну діяльність шлунка недостатньо.

Було вивчено дію мінеральної води Черешенка, введеної прямо в дванадцятипалу кишку за допомогою радіотелеметричної системи “Капсула”, на секрецію шлунка.

Хворому у дванадцятипалу кишку було введено зонд, до якого прикріплена рідаокапсула рН так, щоб вона знаходилась в шлунку. Положення зонда і капсули контролювали за допомогою рентнегоскопії. Радіо капсулою досліджували кінцевий фон шлунка. 150-200 мл мінеральної води 4-го розведення, підігрітої до температури 37,7оС, і продовжували регістрацію показників внутрішлункової рН. Проведення дослідження позволили встановити, що мінеральна вода Черешенка з поверхні дванадцятипалої кишки дає негативну дію на секрецію шлунка.

Вплив мінеральної води Брусницька із дванадцятипалої кишки на кислотоутворення виражено значно сильніше, ніж китп’яченою і мінеральної води Черешенка. Крім того, слід відмітити, що введення кип’яченої і менеральної води прямо в дванадцятипалу кишку не виявило гальмуючої дії на кислотоутворюючу функцію шлунка.

Також вивчили вплив мінеральних вод Буковини на моторну функцію шлунка у хворих хронічним гастритом і виразковою хворобою.

Внутрішлунковий тиск вимірювали методом електрогастрографії, за допомогою радіокапсули Р і методом електрометричної гастрографії. У хворих хронічним гастритом встановлений переривчастий ритм перистальтичної активності шлунка. Частота хвиль в період “роботи” шлунка не відрізнялася від аналогічного показника у здорових людей. У хворих хронічним гастритом з незмінною секреторною функцією відмічена тенденція до підвищення базального тиску на рівні тіла шлунка (Р<0,3).

При хронічному гастриті з рівномірно вираженою секреторною недостатністю базальний внутрішлунковий тиск на обох рівнях був знижений. Фазовий тиск, амплітуда хвиль у цих хворих в зрівнянні з контролем були зменшені на обох рівнях.

Значно понижені показники гастро грами з високою ступінню статистичної достовірності відмічено у хворих хронічним гастритом з різко вираженою секреторною недостатністю. У 1/3 обслідуваних хворих хронічним гастритом на гастро грамах оприділяються явища дискінезії. У всіх хворих хронічни гастритом на гастро грамах можна було відрізнити періоди “роботи” і “спокою” шлунка.

Однократне введення мінеральної води Черешенка визивало повишення внутршілунковго тиску у більшості хворих хронічним гастритом. Разом з тим відмічено незначне пониження внутрішлункового тиску під впливом цієї води у хворих виразковою хворобою.

Таким чином, мінеральну воду Черешенка треба назначати строго диференційовано з урахуванням кінцевого стану не тільки кислотутворюючих залоз, але також і моторно-евакуаторної функції шлунка.

Прийом мінеральної води Ожевська застосовувався як в період “спокою”, та і в період “роботи” шлунка. В подальшому після введення мінеральної води протягом 60 хв. продовжували спостерігати за змінами кінцевого стану моторики шлунка.

Аналіз гастро грам дозволив виявити деякі особливості дії мінеральної води на моторику шлунка в залежності від його рухливої активності в момент введення.

Введення мінеральної води як в період активної перистальтичної діяльності шлунка, так і в “спокої” супроводжувалось першоначальним короткочасним (2-3 хв.) підвищенням внутрішлункового тиску, в більшості випадків на рівні тіла шлунка. В дальнішому динаміка змін внутрішлункового тиску оприділювалась кінцевим станом моторної діяльності шлунка.

Так, при введенні мінеральної води в період високої моторної активності протягом 10-15 хв. достовірно зменшився в порівнянні з кінцевим, при чому більш інтенсивно – в порожнині приворотневої печери. Подібна тенденція відмічена і в змінах перистальтичних скороченнях.

Максимальне пониження рухової активності шлунка спостерігається на 18-27-й хвилині дослідження. В подальшому моторна діяльність шлунка активізувалась, причому зареєстровано збільшення амплітуди хвиль і фазового внутрішлункового тиску в порівнянні з кінцевим рівнем.

При введенні мінеральної води Ожевська в період “спокою” спостерігалось підвищення внутрішлункового тиску. Максимальна перистальтична діяльність спостерігалась через 12-20 хв. після прийому мінеральної води.

Дія мінеральної води Ожевська, веденої в кількості 100-150 і 200-1250 мл, однакова. В першому випадку відмічено тільки збільшення внутрішлункового тиску.

Таким чином, відповідна реакція нервово-рухового апарату шлунка на введення мінеральної води Ожевська оприділюється його кінцевим функціональним станом. Мінеральна вода, введена в період “роботи” шлунка, визиває першоначальне гальмування з наступною активізацією рухової діяльності шлунка. Прийом мінеральної води в фазу “спокою” забезпечується через деякий період під час виникнення секреції шлунка.

У хворих хронічним гастритом при введенні кип’яченої води (контрольна група). Так як і при введенні мінеральної води, в 14 випадках спостерігалась тенденція до зміни рухової функції шлунка. Однак період гальмування скорочень шлунка після введення кип’яченої води в період активних перистальтичних скорочень продовжувався не більше 4-9 хв. без суттєвої активізації їх в наступному. Введення кип’яченої води в фазу “спокою” трохи стимулювало скорочення шлунка тільки через 13-26 хв.

Був врахований метод електроманометричної гастрографії з внутрішлунковою рН-метрією по Лідару. Це дозволило одночасно вести спостереження не тільки за кінцевим станом рухової і кислотоутворюючої функції шлунка на двох рівнях, але і прослідити за наслідком їх зміни при введенні мінеральної води Ожевської.

Установлений зсув рН в кислу сторону при введенні мінеральної води Ожевська в період “спокою” шлунка. При введенні її в шлунок в активну фазу також спостерігався зсув рівня рН в кислу сторону, однак без статичної достовірності.

Аналіз дії мінеральної води на моторику шлунка при введенні її в різні фази перистальтичної діяльності дозволить уточнити методику її прийому з ціллю забезпечення найбільш продовжуючого контакту складових частин мінеральної води з рецепторним апаратом слизової оболонки шлунка. Для збереження спостережливих зсувів моторної діяльності шлунка при введенні мінеральної води одноразовий об’єм її не повинен бути менше 100 мл. Час повторного введення мінеральної води розрахували на основі співвідношення усереднених графіків дії мінеральної води на рухову активність шлунка.

В зв’язку з тим, що мінеральна вода, введена в період активних скорочень шлунка, протягом 18-27 хв. гальмує його перистальтику, а при введенні в період “спокою” через 12-20 хв., активізує її, повторний прийом повинен співпадати з початком встановлення інтенсивності рухової діяльності шлунка. Така методика розрахована на повторне гальмування мінеральної води активізуючи секрецій шлунка. Повторний прийом мінеральної води в період “спокою” діяльності шлунка буде направлений на пониження активізації нервово-рухового апарата його, що забезпечить довге знаходження мінеральної води в шлунку.

Слід зазначити, що частина води, прийнята в період активної перестальтичної діяльності, все ж встигне перейти в дванадцятипалу кишку. Виходячи з цього методика двохмоментного прийому може бути застосована тільки для вод, які не мають дуодентальної дії.

У хворих виразковою хворобою з пов0,07, після лікування за двомомнетною методикою – до1,90,06 (Р<0,05); при кінцевій рН 3,5-5,9 – відповідно до 3,93,6 і 3,60,11 (Р<0,3).

По даним Я.В. Гавриленко і Г.С. Рибаковой, у здорових людей з нормальною секрецією внутрішлункова рН після однократного прийому води повертається до кінцевої величини в середньому через