Реферат: Цехмістрова Г. С. Основи наукових досліджень-навчальний посібник. Київ: Видавничий Дім „Слово”, 2003-240 с. Зміст вступ

Цехмістрова Г.С.

Основи наукових досліджень-навчальний посібник.- Київ:Видавничий Дім „Слово”, 2003-240 с.


ЗМІСТ

Вступ

Наука — продуктивна сила розвитку суспільства

Предмет і сутність науки як сфери людської діяльності

Понятійний апарат. Класифікація науки

Організація наукової діяльності в Україні


2. Наукові дослідження – шлях до розв'язання проблем методики

Процес наукового дослідження, його характеристика та етапи проведення

Науково-дослідницька діяльність студентів

Вибір теми та реалізація дослідження

Ефективність наукових досліджень


^ 3. Основи методології науково-дослідної роботи

3.1. Поняття про методологію досліджень, види

та функції наукових досліджень

Методи та техніка наукових досліджень

Методи досліджень на емпіричному й

теоретичному рівнях


4. Інформаційне забезпечення наукових досліджень

4.1. Поняття про наукову інформацію та її роль

у про веденні наукових досліджень

4.2. Джерела інформації та їх використання в науково-дослідній роботі

4.3. Техніка роботи зі спеціальною літературою


^ 5. Курсова, дипломна, магістерська роботи: написання, оформлення, захист

Загальні положення

Курсова (дипломна) робота. Загальна характеристика та їх виконання на прикладі спеціальностей туристсько-готельного профілю

Етапи наукового дослідження, оформлення та захисту дипломної роботи

Магістерська робота як кваліфікаційне

Дослідження


^ 6. Оформлення та форми впровадження результатів наукового дослідження

Наукова публікація: поняття, функції, основні види

Наукова монографія, наукова стаття, тези

Методика підготовки та оформлення публікацій

Форми звітності при науковому

дослідженні


Вступ

Наука є складовою загальнолюдської культури, і тому кожна людина має знати, що таке наука, наукові дослід- . ження та як вони проводяться. Як показує статистика, 5-10 % випускників вищих навчальних закладів стають вче­ними, тобто наукова діяльність стає їх професійною роботою. З наукою вони безпосередньо стикаються, пра­цюючи керівниками державних установ та підприємцями. В першому випадку вони сприяють прискоренню науко­во-технічного прогресу, в другому - збільшенню особисто­го прибутку, що є особливо важливим в умовах ринкової економіки.

Наукові знання, методичні підходи до їх отримання, самі вчені стають товаром, який в умовах за негайним при­бутком поки що користується недостатнім запитом сусп­ільства й держави. Але відомо, що економіка будь-якої держави з однієї сторони залежить від успіхів галузі нау­ково-технічного прогресу, а з другої - впливає на інтен­сивність наукових досліджень та науково-технічних роз­робок. В Україні наукова діяльність регламентується Законом України «Про наукову та науково-технічну діяльність» який є основою цілеспрямованої політики в забезпеченні використання досягнень вітчизняної та світо­вої науки і техніки для задоволення соціальних, економі­чних, культурних та інших потреб. " .

У Законі України «Про вищу освіту» передбачено, що наукова і науково-технічна діяльність у вищих навчальних закладах є невід'ємною складовою освітньої діяльності й здійснюється з метою інтеграції наукової, навчальної і ви­робничої діяльності в системі вищої освіти. Вона передба­чає:

- розвиток різних форм наукової співпраці (в тому числі міжнародної), розв'язання складних науковихпроблем, упровадження результатів наукових дослід­жень і розробок;

безпосередню участь учасників навчального процесу
в науково-дослідних роботах, що проводяться у вищому
навчальному закладі;

планування проведення і виконання науково-педаго­
гічними працівниками наукових досліджень у межах ос­
новного робочого часу;

організацію наукових, науково-практичних, науко­
во-методичних семінарів, конференцій, олімпіад, кон­
курсів, науково-дослідних, курсових, дипломних та інших
робіт учасників навчально-виховного процесу.

Успішне оволодіння навичками дослідження і творчої роботи бакалаврами, спеціалістами і магістрами допома­гає їм порівняно легко включатися в професійну діяльність, переводити наукові знання в площину практич­ного використання.

У зв'язку з цим до навчальних планів більшості спец­іальностей в блок природничо-наукових дисциплін вклю­чено вивчення дисципліни «Основи наукових дослід­жень» . Метою вивчення дисципліни є надання студентам необхідного обсягу знань у галузі наукових досліджень, підготовка їх до самостійного виконання наукової роботи, ознайомлення з формами звітів, методикою підготовки по­відомлень, доповідей, наукових статей, курсових та дип­ломних робіт.

" Зміст дисципліни «Основи наукових досліджень» базується на знаннях, отриманих студентами на попереднь­ому курсі з основ економічної теорії, філософії, математи­ки, інформатики, статистики.

В умовах функціонування ринку та конкуренції сфера обслуговування населення, туризм і готельна індустрія, міжнародні відносини потребують фахівців, які змогли б знаходити оптимальні рішення в складних нестабільних умовах економічних відносин, тобто вони повинні мати необхідний мінімум знань з методології проведення нау­кових досліджень, вміти кваліфіковано самостійно оціню­вати і вирішувати поточні та стратегічні проблеми галузі. Державною програмою розвитку туризму в Україні до 2010 р. передбачено, що головною метою в сфері інновацій­ної діяльності та наукового забезпечення туризму є розроб­ка та впровадження новітніх технологій та наукових досяг­нень у практику здійснення туристичної діяльності, створення позитивного іміджу України як туристичної дер­жави та активізація просування національного туристич­ного продукту на світовий ринок послуг.

Становлення і розвиток інноваційної діяльності та нау­кове забезпечення туризму сприятиме створенню нових ори­гінальних туристичних продуктів, комплексному викори­станню та збереженню природного середовища та культурної спадщини, патріотичному вихованню, пропа­ганді здорового способу життя, зміцненню міжнародного авторитету України. Актуальність проблеми та динаміка міжнародних стосунків вимагають швидкого реагування на всі зміни в світовому господарстві, поглибленого вивчення та наукового обґрунтування їх причин та наслідків. Адже Україна завдяки своєму науковому потенціалу здатна відіграти велику роль щодо міжнародної участі її вчених у вирішенні глобальних завдань переходу до стійкого еконо­мічного безпечного розвитку, в якому особливо велике зна­чення належить науці, яка спроможна забезпечити мето­дологічні та технологічні основи всіх необхідних змін.

Тому завданням цього курсу є висвітлення теоретичних основ, питань методики, технології та організації науково-дослідницької діяльності, тобто формування теоретичного й практичного підґрунтя для ефективного, кваліфіковано­го проведення наукових досліджень студентами, магістра­ми, як у процесі навчання у вузі, так і на практиці.

Оволодіння методологією і методами дослідження сприяє розвиткові раціонального творчого мислення, оп-¦ тимальній організації наукової творчості в умовах прак­тичної діяльності.

Головною умовою результативності наукової діяльності є її безперервність та наступність, адже з кожним курсом студенти набувають за обраною темою наукового пошуку нові знання щодо попередніх. Починаючи з другого кур­су, студенти за допомогою викладачів обирають напрям та тему наукового дослідження, накопичують інформацію, формують програму, пишуть реферати, курсові роботи, наукові статті, тези, доповіді, дипломну (магістерську) роботу. В результаті вивчення теоретичного курсу та ви­конання дослідження за обраною тематикою студент по­винен засвоїти методологію і методику досліджень, а та­кож уміти відбирати та аналізувати необхідну інформацію, формулювати мету, завдання та гіпотезу, планувати та проводити експеримент, порівнювати його результати з теоретичними обгрунтуваннями проблеми; формулювати висновки наукового дослідження; складати звіти, доповіді та статті за результатами дослідження.

Отже, даний навчальний посібник допоможе студентам кваліфіковано оволодіти понятійним апаратом, методи­кою виконання та оформлення науково-дослідної роботи, успішно захистити дипломну роботу і бути готовим до по­дальших творчих наукових пошуків у практичній роботі спеціаліста з питань надання послуг в туристсько-го-тельній індустрії та міжнародній економічній діяльності.


Тема 1: Наука — продуктивна сила розвитку суспільства

Предмет і сутність науки як сфери людської діяльності.

Понятійний апарат. Класифікація наук.

Організація наукової діяльності в Україні.

Предмет і сутність науки як сфери людської діяльності

Національною доктриною розвитку освіти України в XXI столітті визначено, що основними чинниками подаль­шого розвитку освіти є:

єдність освіти і науки як умови модернізації освітньої системи;

достатній обсяг фінансування науки та підтримка вітчизняних наукових шкіл;

фундаменталізація освіти, інтенсифікація наукових досліджень у вищих навчальних закладах;

формування змісту освіти на основі новітніх науко­вих і технологічних досягнень;

інноваційна освітня діяльність у навчальних закла­ дах усіх типів, рівні акредитації та форми власності;

правовий захист освітніх інновацій та результати на­ уково-педагогічної діяльності як інтелектуальної Власності;

залучення до наукової діяльності учнівської та сту­дентської обдарованої молоді, педагогічних працівників;

поглиблення співпраці і кооперації навчальних закладів і наукових установ, іпироке залучення вчених НАН України та галузевих академій до навчально-виховного процесу та дослідницької роботи в навчальних закладах;

створення науково-інформаційного простору для дітей, молоді і всього активного населення, використання для цього можливостей нових комунікаційно-інформаційних засобів;

запровадження цільових програм, що сприяють інтеграції освіти і науки;

випереджальний розвиток педагогіки і психології, внесення цих наук до переліку пріоритетних напрямів роз витку науки в Україні.

Виникнення науки як сфери людської діяльності тісно пов'язано зі зростанням інтелекту людей. Ф. Енгельс пи­сав, що спочатку праця, а потім разом з нею і мова стали двома найголовнішими стимулами, під впливом яких мо­зок мавпи поступово перетворився в людський. Праця як діяльність викликана спочатку боротьбою за виживання, а потім — прагненням до комфорту. Це лише одна з рушій­них сил прогресу. З іншого боку, коли задоволені перші потреби людини, прокидається друга рушійна сила — цікавість, цікавість до самого себе, співпрацівників, ото­чуючого середовища, до природи.

Отже, виділяється дві сфери людського інтересу - ма­теріальна (прагнення до комфорту) і духовна (прагнення задовольнити цікавість).

До трудової діяльності відноситься виробнича діяльність людини, яка спрямована на отримання матері­ального продукту. До духовної сфери діяльності відносить­ся мистецтво, сфера послуг і наука. Вони забезпечують інте­лектуальне (духовне) багатство суспільства. У Віктора Гюго є таке висловлювання: « Наука безперервно рухається впе­ред, перекреслюючи саму себе... Шедевр мистецтва народ­жується навіки. Дайте не перекреслює Гомера», а Пушкін

писав: «Століття може рухатись вперед, але поезія зали­шається на одному місці... Між тим як поняття праці, відкриття великих представників астрономії, фізики, ме­дицини... застаріли і щодня змінюються іншими - твори ж істинних поетів залишаються свіжими і вічно юними».

Поняття науки ґрунтується на її змісті та функціях у суспільстві.

Сучасні науковці визначають, що:

Наука - це соціальнозначуща сфера людської діяль­ності, функцією якої є вироблення й використання теоре­тично-систематизованих знань про дійсність. Наука є скла­довою частиною духовної культури людства. Як система знань вона охоплює не тільки фактичні дані про предмети оточуючого світу, людської думки та дії, а й певні форми та способи усвідомлення їх.


Отже, наука виступає як:

специфічна форма суспільної свідомості, основою якої є система знань;

процес пізнання закономірностей об'єктивного світу;

певний вид суспільного розподілу праці;

- процес виробництва знань і їх використання. Можна сказати, що наука склалася історично і являє собою струнку систему понять і категорій, пов'язаних між собою за допомогою суджень (міркувань) та умовиводів.. Звісно, не всякі знання можна розглядати як наукові. Не є науковими ті знання, які людина отримує лише на основі простого спостереження. Вони важливі в житті людини, але не розкривають сутності явищ, взаємозв'язку між ними, які дозволили б пояснити принципи виникнення процесу, явища та їх подальший розвиток. Метою науки і є пізнання законів природи і суспільства, відповідний вплив на природу й отримання корисних суспільству ре­зультатів.

Предметом науки є пов'язані між собою форми руху матерії або особливості їх відображення у свідомості лю­дей. Саме матеріальні об'єкти природи визначають існуван­ня багатьох галузей знань. Достовірність наукових знань визначається не лише логікою, а перш за все обов'язковою перевіркою їх на практиці, адже саме наука є основного формою пізнання та зведення в певну систему знань про навколишній світ і використання їх у практичній діяль­ності людей.

Історично наука пройшла довгий і складний шлях роз­витку від первинних, елементарних знань про природу до пізнання складних закономірностей природи, суспільного розвитку та людського мислення. Перші елементи науки з'явилися ще у стародавньому світі у зв'язку з потребами суспільної практики і носили суто практичний характер. Ще на зорі свого розвитку людство поліпшувало умови жит­тя за рахунок пізнання і деякого перетворювання оточую­чого його світу. Століттями і тисячоліттями досвід накопи­чувався, певним чином узагальнювався і передавався наступним поколінням. Механізм наслідування накопиче­них відомостей поступово вдосконалювався за рахунок вста­новлення певних обрядів, традицій, а потім — і писемності. Так виникла історично перша форма науки (наука антич­ного світу), предмет вивчення якої становила вся природа в цілому. Первісно створена (антична) наука ще не ділилася на окремі відособлені галузі і мала риси натурфілософії.

Натурфілософії відповідав метод наївної діалектики і стихійного матеріалізму, коли геніальні здогадки перепліта­лись із фантастичними вимислами про оточуючий світ.

У V ст. до н.е. з натурфілософської системи античної науки в самостійну галузь пізнання починає виділятися математика, яка поділялася на арифметику і геометрію. В середині IV ст. до н.е. відособлюється астрономія.

У науково-філософській системі Аристотеля намітився поділ науки на фізику і метафізику (філософську онтоло­гію). Далі всередині цієї системи починають виділятися як самостійні наукові дисципліни логіка і психологія, зоо­логія і ботаніка, мінералогія і географія, естетика, етика і політика. Отже, розпочався процес диференціації науки і виділення самостійних за своїм предметом і методами ок­ремих галузей знань.

З другої половини XV ст., в епоху Відродження, почи­нається період значного розвитку природознавства як на­уки, початок якого (середина XV ст. — середина XVI ст.) ха­рактеризується накопиченням великого фактичного матеріалу про природу, отриманого експериментальними методами. У цей час відбувається подальша диференціа­ція науки; в університетах починається викладання основ фундаментальних наукових дисциплін - математики, фізики, хімії.

Другий період у розвитку природознавства, що може бути охарактеризований як революційний у науці, посідає час від середини XVI ст. до кінця XIX ст. Саме в цей період було зроб­лено видатні відкриття в фізиці, хімії, механіці, математиці, біології, астрономії, геолога. Геоцентрична система побудо­ви світу, яка створена Птоломеєм у П ст., замінюється геліо­центричною (М.Копернік, Г.Галілей - ХУІ-ХУп ст.); були, відкриті закони всесвітнього тяжіння (І. Ньютон - кінець XVII ст.), збереження маси в її хімічних перетвореннях (М.Ломоносов, А. Лавуазьє - друга половина XVIII ст.), ви­явлені основні закони спадковості (Г. Ме'ндель - кінець ХУШ ст.). У другій половиш XIX ст. Д .Менделєєвим було відкри­то періодичний закон у хімії. Справжній переворот у приро­дознавстві відбувся в результаті таких великих відкриттів: створення еволюційної теорії (Ч. Дарвін) і закону збережен­ня і перетворення енергії.

Революційні процеси, що відбувались у науці в XVI-XIX ст., привели до докорінної зміни поглядів на оточу­ючу дійсність. Перший етап революції (середина XVI ст. — кінець XVIII ст.) дозволив дійти висновку, що за види­містю явищ існує дійсність, яку наука і покликана висв­ітлювати.

Другий етап революції (кінець XIX ст.) призвів до кра­ху поглядів, згідно з якими природа з її предметами і зв'яз­ками вважалася незмінною і такою, що рухається вічно в одному і тому самому колі. Вирішальну роль у цілому зігра­ли І. Кант і П. Лаплас, які створили космогонічну теорію.

Наприкінці XIX — на початку XX ст. революція приро­дознавства вступила в нову, специфічну стадію. Фізика переступила поріг мікросвіту, було відкрито електрон (Дж.Дж.Томсон, 1897 р.), закладено основи квантової ме­ханіки (М. Планк, 1990 р.), виявлено дискретний харак­тер радіоактивного випромінювання.

У XX ст. розвиток науки в усьому світі характеризуєть­ся виключно високими темпами. На основі досягнень ма­тематики, фізики, хімії, біології та інших наук отримали розвиток молекулярна біологія, генетика, хімічна фізика, фізична хімія, кібернетика, біокібернетика та ін.

У сучасних умовах різко змінився характер наукового дослідження, підхід до вивчення явищ природи. На місце попередньої ізоляції окремих дисциплін приходить їх взає­модія, проникнення одна в одну. Тепер який-небудь об'єкт природи або явище вивчається у комплексі взаєпов'яза-'. них наук.

Швидкі темпи розвитку науки в XX ст. стимулювали створення наукознавства, яке вивчає закономірності фун­кціонування і розвиток науки, структуру і динаміку нау­кової діяльності, економіку та організацію наукових дос­ліджень, форми взаємодії її з іншими сферами матеріального і духовного життя нашого суспільства.

Наука виникла внаслідок потреби виробництва в XVIII ст., коли численні хаотичні дані пізнання було впоряд­ковано, виділено й приведено в причинний зв'язок і знан­ня стали наукою, а наука наблизилася до свого завер­шення, тобто зімкнулась: з одного боку, з філософією, з іншого - з практикою. Масове виробництво, кооперація у великих підприємствах із застосуванням машин підко­ряють уперше у великих масштабах сили природи (вітер, воду) і безпосередньо процес виробництва. Вико­ристання у широких масштабах сил природи у вироб­ництві, включення їх до капіталу збігаються з розвит­ком науки як самостійного фактора виробничого процесу. Якщо виробничий процес стає фактором, сфе­рою застосування науки, то наука, навпаки, стає факто­ром, функцією виробничого процесу. Накопичення ем­піричних знань упродовж тисячоліть дозволило розвиватися знаряддям праці, хоча й дуже повільно, але в напрямку все більш складних пристроїв. Емпірична епоха у виробництві тривала майже до XX ст. Досягнув­ши певної межі складності, емпірична технологія вичер­пала свої можливості. Практичні потреби суспільства обумовили розвиток технічних наук, що викликали про­грес у техніці. Через техніку наука стала все більше впливати на виробництво. Наука почала перетворювати­ся на галузь суспільного виробництва, яка добуває необ­хідну для суспільства нову інформацію. Процес вироб­ництва нової інформації набув характеру прискореного відтворення, і наука стала бурхливо розвиватися, що оз­начало початок епохи науково-технічної революції.

У науковому співтоваристві розрізняють три наукові на­прями: класичний, иекласичний (індустріальне суспіль­ство) і постнекласичний (постіндустріальне суспільство), які виникли відповідно в ХУТ-ХУП, XIX та другій половині XX століття. Завдяки специфічним умовам розвитку, кла­сична наука виникла в умовах боротьби зі схоластикою і авторитарністю середньовічного мислення, в основу якого було взято методи вимірювання об 'єкту пізнання, незалеж­но від суб'єкту.

МинулеХХ століття ввійшло в історію як століття рац­іоналізму і розуму. Біля 500 природничих і 300 гуманітар­них наук та породжені ними техніка і технології деклару­вали свою спрямованість на захист інтересів людини в природі та суспільстві. В індустріальному суспільстві відбу­вається концентрація виробництва і населення, урбаніза­ція, формування системи цінностей, орієнтованих на ефек­тивність, раціональність безвідносно до можливостей природного середовища, тобто за будь-якої ціни. Суспіль­ство, сягнувши надзвичайно високого рівня пізнання і роз­витку, створило реальну загрозу своєму існуванню.

Насправді вперше за всю історію в першій половині XX століття людство досягло критичної межі і в другій поло­вині цього століття, переступивши поріг, реально увійш­ло в період Великої Кризи. Пережито дві світові війни, атомні бомбардування, геноцид, з'явилися нові хвороби, загострилася екологічна проблема і це викликає сумнів у абсолютному прогресі науково-технічного шляху розвит­ку. Адже потужний розвиток економіки на основі досяг­нень науково-технічного прогресу виявився руйнівним і для біосфери, погіршився стан довкілля, виснажуються природні ресурси, внаслідок чого зростає злиденність, дег­радують всі сфери суспільного життя, втрачаються духовні цінності.

На підставі аналізу минулого сучасна постнекласична наука обирає шлях антропосферного, біосферного чи но-осферного розвитку. При цьому економічне зростання тут досягається на основі нових технологій, відбувається перехід від товаропродукуючоїдо обслуговуючої економіки, переважає виробництво послуг, інформації. Звідси і друга назва постіндустріального суспільства характерною ознакою якого є знання та інформаційні тех­нології, поєднані з високою духовністю.

Сьогодні в контексті екологічних досліджень людина знову з'явилась у центрі науки, і в науковій карті світу надається перевага гуманізації науки, бо «який світ, така й людина, яка людина, такий і світ». Вчений В. Гейзен-берг, відзначаючи цю тенденцію науки, зазначив, що, чим глибше ми вдивляємося у Всесвіт, тим більше бачимо в ньому людину. Отже, розумна, творча діяльність людини є вирішальним фактором розвитку біосфери та перетворен­ня ії в ноосферу, яка буде задовольняти всі матеріальні, соціальні і естетичні потреби людства.

Постнекласична наука передбачає сітку взаємозв'язків, у яку включена людина. Характерною рисою постнекласич-ної науки є «людиновимірність». Значимість сучасної на­уки характеризується: усвідомленням місця і ролі людини в системі Людина — Природа — Суспільство.

Усвідомлення людиною незнання в будь-якій галузі буття викликає об'єктивну необхідність здобуття та транс­формації нових знань про нескінченну загальну гармонію з природою.

Знання — це перевірений практикою результат пізнан­ня дійсності, адекватне ії відбиття у свідомості людини. Саме процес руху людської думки від незнання до знання називають пізнанням, в основі якого лежить відтворення . у свідомості людини об'єктивної реальності. Це взаємодія г суб'єкта й об'єкта, результатом якого є нове знання про світ, відображення об'єктивної дійсності в свідомості лю­дини в процесі її практичної діяльності (виробничої, розу­мової, наукової).

Вся наука, людські пізнання спрямовані на досягнен­ня достовірних знань, що відображають дійсність. Ці знан­ня існують у вигляді законів науки, теоретичних поло­жень, висновків, вчень, підтверджених практикою і існуючих об'єктивно, незалежно від праці та відкриття вчених. Але разом з тим наукові знання можуть бути відносні, абсолютні тд апріорні.

Відносні знання відзначаються неповнотою відповід­ності образу і об'єкту.

Абсолютні знання - це повне, вичерпне відтворення узагальнених уявлень про об'єкт, що забезпечує абсолют­ну відповідність образу і об'єкту в певний період пізнання. Апріорні знання - ті, що не ґрунтуються на досвіді, а передують йому і вказують шлях здобуття наукових знань. Наукове пізнання - це дослідження, характерне свої­ми особливими цілями й завданнями, методами отриман­ня і перевірки нових знань. Воно покликане прокладати шлях практиці, надавати теоретичні основи для вирішен­ня практичних проблем. Рушійною силою пізнання є прак­тика, вона дає науці фактичний матеріал, який потребує теоретичного осмислення та обґрунтування, що створює надійну основу розуміння сутності явищ, об'єктивної дійсності. Шлях пізнання визначається від живого спог­лядання до абстрактного мислення і від останнього — до практики. Це є головною функцією наукової діяльності. Пізнання може бутчуттєвим іраціональним (схема 1). Чуттєве пізнання є наслідком безпосереднього зв'яз­ку людини з оточуючим середовищем і реалізується через елементи чуттєвого пізнання: відчуття, сприйняття, пред­ставлення та уявлення.

Відчуття — це відображення в мозку людини власти­востей предметів чи явищ об'єктивного світу, які сприй­маються його органами чуття.

Сприйняття - це відображення в мозку людини влас­тивостей предметів чи явищ, які сприймаються його орга­нами чуття в якийсь відрізок часу і формують первинний чуттєвий образ предмету, явища.

Представлення — це вторинний образ предмету, яви­ща, які в даний момент часу не діють на чуттєві органи людини, але обов'язково діяли раніше.

Уявлення - це систематизація різних представлень в мозку людини, об'єднання їх у цілісну картину образів.

Раціональне пізнання — це опосередковане і узагальнене відображення в мозку людини суттєвих властивостей, причинних відносин і закономірних зв'язків між об'єктами та явищами. Воно сприяє усвідомленню сутності процесу, виявляє закономірності їх розвитку. Формею^заціонального пізнання є абстрактне мислення, різніміркування людини, структурними елементами яких є поняття, судження, умовивід. . - -

Отже, наука має дати відповідь на запитання: Що? Скільки? Чому? Які? Як?

На запитання: Як зробити? відповідає методика

На запитання: Що зробити? - практика

Відповіді на ці запитання зумовлюють безпосередні цілі науки - описування, пояснення і передбачення процесів та явищ об'єктивної дійсності, що становлять предмет її вивчення на основі законів, які вона відкриває, тобто у широкому значенні - теоретичне відтворення дійсності.

Наука, як специфічний вид діяльності, спрямована на отримання нових теоретичних і прикладних знань про за­кономірності розвитку природи, суспільства і мислення, характеризується такими основними ознаками:

наявністю систематизованих знань (ідей, теорій, кон­цепцій, законів, принципів, гіпотез, основних понять, фактів);

- наявністю наукової проблеми, об'єкта і предмета дослідження;

практичною значущістю процесу, що вивчається.

Отже, виникнення науки як сфери людської діяльності,

т
існо пов'язане з природним процесом розподілу суспільної праці, зростанням інтелекту людей, прагненням їх до пізнан­ня невідомого, всього сущого, що складає основу їх буття.
^ Понятійний апарат, зміст та класифікація наук
Первинним поняттям при формуванні наукових знань є наукова ідея - форма відображення у мисленні нового розуміння об'єктивної реальності. Тому наукові ідеї є своє­рідним якісним скачком думки за межі вже раніше пізна­ного. Вони виступають і як передумови створення теорій, і як елементи, що об'єднують окремі теорії у певну галузь знань. Ідея є основою творчого процесу, продуктом людсь­кої думки, формою відображення дійсності. Вона базуєть­ся на наявних знаннях, виявляє раніше не помічені зако­номірності. Ідеї народжуються з практики, спостереження навколишнього світу і потреб життя, (схема 2). Матеріал­ізованим вираженням наукової ідеї є гіпотеза - це науко­ве припущення, висунуте для пояснення будь-яких явищ, процесів або причин, які зумовлюють даний наслідок. Гіпс теза як структурний елемент процесу пізнання є спробою на основі узагальнення вже наявних знань вийти за його межі, тобто сформулювати нові наукові положення, дос­товірність яких потрібно довести. 'Процес пізнання вклю­чає в себе гіпотезу як вихідний момент пошуку істини, до­помагає суттєво економити час і сили, цілеспрямовано зібрати і згрупувати факти.

Гіпотези як і ідеї мають імовірнісний характер і прохо­дять у своєму розвитку три стадії:накопичення фактичного матеріалу і висунення на його основі припущень;

формулювання та обґрунтування гіпотези;

перевірка отриманих результатів на їх практиці і на основі уточнення гіпотези.

Якщо отриманий практичний результат відповідає припущенням, то гіпотеза перетворюється на наукову те­орію, тобто стає достовірним знанням. У практиці може формулюватись декілька гіпотез з одного і того самого не­відомого явища, бо будь-яке явище багатогранне і пов'я­зане з іншими. Наявність різних гіпотез забезпечує той різнобічний аналіз, без якого неможливе суворе наукове узагальнення.

Процедури, за допомогою яких установлюється істинність будь-якого твердження, називають доказами. Докази використовують як у науці, так і в практичній діяль­ності людей. Доказами гіпотез у досліджуваних об'єктах можуть бути цитати, запозичені в інших авторів, оприлюд­нені аксіоматизовані знання, сформовані теорії (наприклад: таблиця Менделєєва - у хімії, закон Бойля-Маріотта — у фізиці) тощо. У доказах застосовують два способи встанов­лення істини: безпосередній і опосередкований.

П
ри безпосередньому способі істина встановлюється в процесі практичних дій — це може бути спостереження, демонстрація, вимірювання, розрахунок, облік тощо. При опосередкованому способі, доказ є логічною проце­дурою встановлення істинності будь-якого твердження за допомогою інших тверджень, істинність яких уже до­ведена, у структурі доказів можуть бути такі елементи: теза, аргумент і демонстрація.

Теза - це систематизований виклад основних поло­жень, думок, спостережень, в ній відсутні деталі, пояснен­ня, ілюстрації тощо.

Аргумент - це підстава, доказ, які використовуються для обґрунтування, підтвердження чогось.

Демонстрація (ілюстрація) — це форма зв'язку між ар­гументами та тезою (макети, таблиці, схеми).

Внутрішній суттєвий стійкий взаємозв'язок явищ в при­роді і суспільстві, що зумовлює їх закономірний розвиток, визначає закон. Це філософська категорія, що відображає істотні, загальні, стійкі повторювані об'єктивні внутрішні зв'язки в природі, суспільстві і мисленні. Закон здійснюєть­ся через сукупність одиничних, випадкових, мінливих, не- ¦¦ повторюваних відношень та функціонування речей. Закон фіксує спільність явищ. Винайдений через здогадку, він по­требує логічного доведення і лише в такому разі він визнаєть­ся наукою.

Для доведення закону наука використовує судження. Це форма мислення, яка шляхом порівняння кількох по­нять дозволяє стверджувати або заперечувати наявність в об'єктах дослідження певних властивостей, якостей. Іна­кше, це будь-яке висловлювання, думка про певний пред­мет чи явище. Його можна отримати при безпосередньому спостереженні будь-якого факту, або опосередковано за допомогою умовиводу

Умовивід — це розумова операція, в процесі якої з пев­ної кількості заданих суджень виводиться інше суджен-' ня, яке певним чином пов'язане з вихідним.


Одним із результатів наукової діяльності є формування теорії - найбільш високої форми узагальнення і система­тизації знань, що дає цілісне уявлення про закономірності та суттєві зв'язки дійсності. Під теорією розуміється вчен­ня про узагальнений практичний досвід, тобто теорія будується на результатах, отриманих на емпіричному рівні досліджень. Ці результати впорядковуються, вписують­ся у струнку систему, об'єднану загальною ідеєю,


уточнюються на основі введених до теорії абстракцій, іде­алізацій, принципів, які дають можливість узагальнити і пізнати існуючі процеси і явища, проаналізувати вплив різних факторів і запропонувати використати їх у прак­тичній роботі. Теорія виступає як форма синтетичного знання, в межах якого окремі поняття, гіпотези і закони втрачають колишню автономність і перетворюються на елементи цілісної системи наукових знань.

Н
аукові теорії, що ґрунтуються на пізнанні об'єктив­них законів природи, дозволяють передбачити явища, які можуть виникнути в майбутньому як результат дії цих законів (наприклад: періодичний закон Д.І.Менделєєва передбачив не існуючі на той час елементи).


Схема 3. Структура формування теорії.

Структуру теорій формують факти, поняття і суджен­ня, положення, закони, аксіоми і постулати, принципи. (Схема 3).

Первинною ланкою в процесі пізнання є накопичення наукових фактів — знань про об'єкт чи явище, аргументо-ваність яких доведена, які стають складовою наукових знань лише після їх систематизації та узагальнення за допо­могою понять, абстракцій, визначень.

Поняття ^'відображенням найбільш суттєвих і влас­тивих предмету чи явищу ознак. Вони можуть бути загаль­ними, частковими, збірними, абстрактними, конкретни­ми, абсолютними і відносними.

Зміст поняття — це сукупність об'єднаних у ньому ознак та властивостей. Розкриття змісту поняття нази­вається визначенням. У процесі розвитку наукових знань визначення можуть уточнюватись, доповнюватись у змісті новими ознаками. Визначенням, як правило, завершуєть­ся процес дослідження. Найбільш узагальнені й фундамен­тальні поняття називаються категоріями. Це форми лог­ічного мислення, в яких розкриваються внутрішні суттєві сторони і відносини досліджуваного предмету. Найбільш загальні абстракції: поняття про форму і зміст явищу-філософії; товарна вартість - у політекономії тощо.

Аксіома - це положення, яке сприймається без доказів у зв'язку з їх очевидністю.

Постулат - це твердження, яке сприймається в ме­жах певної наукової теорії, як істина без доказовості і вис­тупає в ролі аксіоми. Основою великих теоретичних уза­гальнень є принципи.

Принцип - це головне вихідне положення будь-якої наукової теорії, вчення, науки чи світогляду, виступає як перше і найабстрактніше визначення ідеї, як початкова форма систематизації знань. Під принципом в науковій теорії розуміють саме абстрактне визначення ідеї, що ви­никла в результаті суб'єктивного вимірювання і аналізу досвіду людей.

У процесі пізнання наукові працівники користуються певною методологією наукового пізнання, яка передбачає. відповідні види наукової діяльності.

Науковою діяльністю вважається інтелектуальна твор­ча праця, спрямована на здобуття і використання нових знань.

У практиці застосовують різні види наукової діяльності:

науково-дослідни^ Організація наукової діяльності в Україні
Організацією науки в Україні займається Державний комітет у справах науки і технологій України, який виз­начає разом з науковими установами напрям розвитку на­укових досліджень та використання їх у народному госпо­дарстві. Державний комітет подає плани розвитку науки Уряду або Верховній Раді України на затвердження та за­безпечення фінансування із державного бюджету або інших джерел.

Державна система організації і управління науковими дослідженнями в Україні дає можливість концентрувати та орієнтувати науку на виконання найбільш важливих завдань. Управління науковою діяльністю будується за територіально-галузевим принципом. Сьогодні науково-дослідну роботу ведуть:

науково-дослідні та проектні установи й центри Акад