Реферат: Методика гігієнічної оцінки виробничого шуму Лабораторна робота №4

Міністерство освіти і науки України

Харківська національна академія міського господарства


Методичні вказівки до лабораторних робіт з дисциплін

«Виробнича санітарія» і «Гігієна праці»

(для студентів 5 курсу спец. 7.092202-«Охорона праці на електротранспорті»

і 3 курсу спец. 6.092100-«Охорона праці в будівництві»)


Харків – ХНАМГ – 2007


Методичні вказівки до лабораторних робіт з дисциплін «Виробнича санітарія» і «Гігієна праці»(для студентів 5 курсу спец. 7.092202 – «Охорона праці на електротранспорті») і 3 курсу спец. 6.092100 – «Охорона праці в будівництві» / Укл.: Будянська Е.М., Нестеренко С.В., Дмитрієв С.Л. – Харків: ХНАМГ, 2007.- 79 с.


Укладачі: Е.М. Будянська, С.В. Нестеренко, С.Л. Дмитрієв.


Рецензент: Ю.І. Жигло


Рекомендовано кафедрою БЖД (протокол № 10 від 13.03. 2007 р.)


ЗМІСТ

1. Вступ..............................................................................................................4

Лабораторна робота №1.

Дослідження важкості й напруженості праці...........................………….....6


Лабораторна робота №2.

Дослідження параметрів виробничого мікроклімату......................... .…….13


Лабораторна робота №3.

Методика гігієнічної оцінки виробничого шуму........................................ 24


Лабораторна робота №4.

Методи добору та аналізу проб повітря виробничих приміщень............. 34



Лабораторна робота №5.

Атестація робочих місць за умовами праці..................................................47

Додатки

Список літератури…………………………………………………………...77


Вступ

Ці методичні вказівки є складовою частиною навчально-методичного комплексу з дисциплін «Виробнича санітарія» і «Гігієна праці», що викладаються студентам 5 курсу спец. 7.092202 - «Охорона праці на електротранспорті» і 3 курсу спец. 6.092100 - «Охорона праці в будівництві».

До складу методичних вказівок входять такі лабораторні роботи:

дослідження важкості й напруженості праці. Заповнення Протоколу проведення досліджень важкості й напруженості праці (форма №401/0);

дослідження параметрів виробничого мікроклімату. Заповнення Протоколу досліджень метеорологічних факторів (форма № 336-1/0);

методика гігієнічної оцінки виробничого шуму. Заповнення Протоколу проведення досліджень шумового навантаження та інфразвуку(форма № 290/0);

методи добору та аналізу проб повітря виробничих приміщень. Заповнення Протоколу проведення досліджень повітря робочої зони (форма № 330/0);

атестація робочих місць за умовами праці. Заповнення Карти умов праці .

Завданням вказівок при вивченні курсу «Виробнича санітарія» є :

закріплення та поглиблення знань, що придбані при вивченні теоретичного матеріалу, здійснення зв’язку теорії з практикою;

набуття студентами в конкретних виробничих умовах практичних навичок контролю за станом умов праці, аналізу отриманих результатів;

придбання навичок з гігієнічної оцінки умов праці з метою атестації робочих місць;

придбання досвіду наукової роботи з дослідження умов праці.

При підготовці до лабораторного заняття студент повинен самостійно ознайомитися з методичними вказівками до наступної лабораторної роботи, рекомендованою літературою. Студент повинен з’ясувати мету роботи, ознайомитися з вимірювальною апаратурою, підготовити форми протоколів для внесення в них отриманих даних.

Завершують роботу оформленням протоколів вимірів та карти умов праці:

- Протокол проведення досліджень важкості й напруженості праці (форма №401/0);

- Протокол досліджень метеорологічних факторів

(форма № 336-1/0);

- Протокол проведення досліджень шумового навантаження та інфразвуку

(форма № 290/0);

- Протокол проведення досліджень повітря робочої зони

(форма № 330/0);

- Заповнення Карти умов праці.


Лабораторна робота № 1

^ ДОСЛІДЖЕННЯ ВАЖКОСТІ Й НАПРУЖЕНОСТІ ПРАЦІ

Мета роботи : ознайомитися з методом хронометражного спостереження на виробництві, методикою оцінки роботи за ступенем важкості та напруженості, методикою фізіолого-гігієничної оцінки детальної професії з метою атестації робочих місць за умовами праці та оформлення Протоколу проведення досліджень важкості й напруженості праці (Форма № 401/0) за Наказом № 91 МОЗ України від 24.04.1999 р; «Методичними рекомендаціями по проведенню атестації робочих місць за умовами праці», затвердженими Міністерством праці України ( постанова № 41) та Головним державним санітарним лікарем України 01.09.92 р; Гігієнічною класифікацією праці № 4137-86.


Загальні відомості

Метод хронометражного спостереження на виробництві застосовується при вивченні питань організації трудового процесу, якості і продуктивності праці, динаміки працездатності людини протягом робочого дня, часу дії на його організм факторів виробничого середовища і т.д.

Хронометражний метод дослідження працездатності технічно порівняно простий. Його можна проводити безупинно протягом робочого дня (не відволікаючи досліджуваного від виконання трудового завдання).

Хронометраж операцій і їхніх елементів здійснюють звичайно за допомогою одно- чи двохстрілочного секундоміра. При цьому секундомір не зупиняють, а лише реєструють щораз положення стрілки наприкінці виконання елемента операції, операції в цілому, окремого етапу трудового процесу. Тривалість процесів, що хронометруються, обчислюють за різницею в часі між закінченням послідовних етапів. За допомогою двохстрілочного секундоміра хронометрують кілька елементів операцій, що виконуються обома руками в водночас. Робота із секундоміром вимагає спеціальних навичок, швидкості при реєстрації елементів. Із самого початку спостереження дуже важливо установити фіксажні точки, тобто ті моменти в рухах досліджуваного, котрі надалі варто вважати границею даного елемента операції етапу трудового процесу.

Звичайно застосовують два способи хронометражного спостереження: детальний вибірковий хронометраж по елементах і «фотографія» робочого дня (груба і детальна). Детальний вибірковий хронометраж полягає у визначенні тривалості окремих елементів операції в різні періоди робочого дня, другий спосіб – у реєструванні часу від початку і до кінця всього робочого дня (часу основної роботи, підготовчого і заключного етапів, простоїв (із вказівкою їхніх причин), часу, витраченого на виправлення допущеного браку та ін.). При детальній фотографії робочого дня, крім цього, реєструють тривалість всіх операцій протягом дня. При грубій фотографії робочого дня за секундоміром (чи годинником) відзначають тільки час роботи і простоїв.

Перш ніж приступити до хронометражного спостереження, необхідно ознайомитися з технологічним процесом на даній дільниці виробництва, зі змістом кожної операції, кожного елемента роботи. Операцію необхідно розбити на елементи і здійснювати хронометраж, не зупиняючи секундоміра.

У підсумку відсліджується тривалість кожного елемента операції і всієї операції в цілому. Такий вибірковий хронометраж проводять 5–8 разів за зміну для того, щоб виявити зміни функціональних можливостей робітника протягом робочої зміни, «ведучий елемент», за рахунок якого головним чином відбувається зміна часу на операцію в цілому. Визначення «ведучого елемента» дозволяє використовувати зміни часу, витраченого на його виконання, як показник динаміки працездатності.

Оцінка відповідних умов праці починається з встановлення ступеня завантаженості робочого дня у всіх членів бригади. При цьому застосовують грубу фотографію робочого дня, виділяючи витрати часу на основну роботу, простої, виправлення браку і т.д. Таким чином, за допомогою грубої фотографії встановлюється тільки ступінь завантаженості робочого дня і наявність простоїв з установленням їхніх причин. Зазначені показники оцінюються у відсотковому вираженні до загальної тривалості робочого дня. Детальний спосіб ведення хронометражу, в зіставленні з динамікою зрушень фізіологічних функцій, дозволяє виявляти характер зміни працездатності в динаміці дня і використовувати його при нормуванні того чи іншого трудового процесу.

За допомогою хронометражу можуть бути виведені наступні показники кожні 30 хв. протягом дня: середня тривалість робочої операції; вільний час; час на переробку деталей; середня продуктивність (число операцій, елементів, деталей та ін.). Вони можуть бути використані при вирішенні питань раціоналізації трудових процесів і перевірки ефективності змінених умов праці і відпочинку. Тривалість робочої операції чи елемента операції в динаміці дня характеризує деякою мірою стан рухового аналізатора. При наявності коротких за часом операцій зручніше вимірювати сумарний час виконання декількох операцій.

При проведенні фотохронометражного спостереження на протязі усього робочого дня в бланку відзначається порядковий номер кожної операції, а також такі моменти, як перерви в роботі, переробки деталей і т.д.

При обробці індивідуальних хронометражних матеріалів варто давати їх у виді зведення за всіма показниками (в абсолютних і відносних величинах) за кожні півгодини роботи і за робочу зміну в цілому.

Практична робота

Провести хронометражне спостереження на конкретному робочому місці протягом робочого дня (вибір робочого місця обумовлюється індивідуальним завданням):

а) познайомитися з картами технологічних регламентів; б) виділити виробничі операції, розділити їх на елементи і вивчити зміст; в) визначити об'єкти хронометражного спостереження, обґрунтувати їхній вибір і провести хронометрування.

Підрахувати фактичний час роботи за зміну і виразити його у відсотках стосовно тривалості робочого дня.

3. Установити питому вагу часу, витраченого на допоміжні операції.

Обчислити час відпочинку протягом робочої зміни і виразити його у відсотках стосовно тривалості робочої зміни. Вказати, яку питому вагу часу, відведеного на відпочинок, займають регламентовані та нерегламентовані перерви.

Протягом робочої зміни обчислити погодинну середню тривалість окремих операцій чи елементів, їх складових, тривалість мікропауз, продуктивність праці.

Скласти графіки і діаграми, що відбивають ступінь завантаженості робочого дня, зміну працездатності протягом робочої зміни.

Оцінити існуючий режим праці і відпочинку і розробити фізіолого-гігієнічні рекомендації, спрямовані на його поліпшення.

^ МЕТОДИКА ОЦІНКИ РОБОТИ ЗА СТУПЕНЕМ ВАЖКОСТІ І
НАПРУЖЕНОСТІ

У деяких випадках необхідно оцінити важкість роботи, її фізіологічну вартість, ступень функціональної напруги організму працюючого під час роботи, тобто оцінити роботу людини з кількісної сторони. Така оцінка потрібна при рішенні питань режиму праці і відпочинку, праці жінок і підлітків, обґрунтуванні тривалості робочого дня, тарифікації праці, при обґрунтуванні пільг у відношенні відпусток і додаткових компенсацій, при нормуванні факторів зовнішнього середовища і та ін.

Функціональну напруженість організму під час роботи схематично можна охарактеризувати з двох сторін – енергетичної й інформаційної. Перша переважає при фізичній напруженості, друга – при розумовій праці. Характеристику праці, що вимагає інтенсивної роботи головного мозку при одержанні й аналізі інформації, фізіологи називають напруженістю; характеристику навантаження на організм при праці, що вимагає м'язових зусиль і відповідного енергетичного забезпечення, - важкістю. Усі роботи з важкості поділяються на легкі, середньої ваги, важкі, дуже важкі, а по напруженості – на ненапружені, малонапружені, напружені, дуже напружені. Для оцінки ступеня важкості і напруженості роботи в цей час використовують ергономічні і фізіологічні методи.

Ергономічними показниками важкості роботи є маса виробу, що піднімається, потужність виконуваної роботи, характер робочої пози, величина статичного навантаження.

Потужність роботи при фізичній праці визначають за формулою

N = А/Т,

де N – потужність роботи, Вт; А – робота, Дж; Т – час виконання роботи, с.

А=9,8(РН+Рl/g+PH/2)·6,

де Р – маса, кг; g – прискорення, рівне 9,8 м/с; Н – висота підйому вантажу, м; l – відстань переміщення по горизонталі, м; 9,8 – коефіцієнт перекладу в Дж.

Величина статичного навантаження обчислюється множенням величини зусилля на час втримання і виражається в кг/с.

Характеристика робочої пози і переміщення в просторі ґрунтується на даних спостережень, вимірів величини кута нахилу тулуба, довжини шляху переміщення, хронометражу і т.д.

Ергономічні показники напруженості роботи наступні:

1) число об'єктів одночасного спостереження; 2) тривалість зосередженого спостереження часу активних дій (у % загального часу робочого дня); 3) щільність сигналів (повідомлень) у 1 ч; 4) емоційна напруженість; 5) змінність; 6) напруженість функцій аналізаторів; 7) обсяг оперативної пам'яті; 8) інтелектуальна напруженість; 9) монотонність і ін. (додаток 5).

Основними показниками важкості праці є потужність і величина статичного навантаження.

При визначенні напруженості роботи основними показниками є показники ваги, щільність сигналів інформації, що переробляється, характеристика емоційної напруги. Інші критерії являються додатковими.

Визначити, до якої категорії відноситься та чи інша робота, можливо по одному найбільш інформативному основному показнику чи за двома додатковими.

За фізіологічні критерії оцінки ступеня важкості й напруженості праці запропоновано приймати рівень змін фізіологічних функцій під час роботи. Шкала оцінки важкості й напруженості праці, передбачає визначення частоти пульсу, енерготрат, показника витривалості до статичних зусиль, схованого періоду реакцій, показника пам'яті, важкості т. ін. При цьому фізіологічні показники визначають на початку роботи і наприкінці робочого дня. За ступенем зміни досліджуваних функцій до кінця робочого дня (вираженим у %) встановлюють категорію роботи. Такі показники, як частота пульсу, енерготрати, оцінюються в абсолютних величинах.


Експериментальна частина

Застосовувані прилади й обладнання: секундомір СОП пр-20-3


Порядок проведення досліджень

Познайомитися з фізіологічною характеристикою детальної професії одного з виробництв.

Виділити дані, необхідні для оцінки важкості й напруженості виконуваної роботи.

Зробити обчислення критеріїв оцінки категорії роботи.

Дати обґрунтований висновок з оцінки важкості й напруженості виконуваної роботи. Оформити протокол (форма 401/0).

^ МЕТОДИКА ФІЗІОЛОГО-ГІГІЄНІЧНОЇ ОЦІНКИ ПРОФЕСІЇ

Фізіолого-гігієнічна характеристика окремих професій складається з метою виявлення шкідливих і небезпечних впливів на організм працюючих, оцінки важкості й напруженості виконуваної роботи, встановлення фізіологічної сутності вимог, пропонованих до різних систем і функцій організму під час роботи. Визначена характеристика використовується для розробки оздоровчих заходів на робочому місці, заходів щодо охорони праці жінок і підлітків, для обґрунтування раціонального режиму праці і відпочинку, засобів індивідуального захисту й особистої профілактики, для правильної організації попередніх і періодичних медичних оглядів і та ін.

Фізіолого-гігієнічна характеристика детальних професій повинна бути обов'язковим доповненням санітарного паспорта кожного підприємства, що знаходиться в сфері спостереження і контролю, здійснюваного санітарно-епідеміологічною службою.

Характеристика повинна містити наступні дані.

1. Назва професії.

2. Докладний і послідовний опис робочого процесу; характеристика застосовуваних матеріалів і устаткування; характеристика режиму праці і відпочинку, ритму роботи; хронометраж окремих, що мають найбільше санітарно-гігієнічне значення, елементів роботи (операцій); розпорядок робочого дня (тривалість робіт до обідньої перерви, тривалість останньої, наявність короткочасних перерв у процесі роботи).

3. Відомості про можливий вплив буд-яких виробничих шкідливостей і боротьбу з ними: а) запиленість повітря робочої зони, якісна і кількісна характеристики пилу; б) виділення шкідливих газів і пару та їх характеристика; в) вплив теплового опромінення (інтенсивність, напрямок променистого потоку стосовно робітника); г) вплив електричного і магнітного поля, ультрафіолетового й іонізуючого випромінювання, характеристика джерел; д) шум, його джерела, інтенсивність, спектральна і часова характеристики, тривалість впливу; е) вплив на робочого струсу підлоги, машини чи інструмента, кількісна і часова характеристики вібрації; ж) метеорологічні умови на робочому місці й у місці відпочинку: температура, швидкість руху і вологість повітря, коливання метеорологічних умов протягом робочого дня; з) заходи щодо боротьби з виробничими шкідливостями на даному робочому місці, оцінка їхньої ефективності.

4. Організація робочого місця, розміщення елементів керування, робочі меблі.

5. Робоча поза, тривалість вимушеного одноманітного положення тіла.

6. Проведення робіт, зв'язаних з підйомом і переносом ваг (маса, відстань, загальна тривалість важких робіт, сумарне навантаження за зміну).

7. Робочі рухи (швидкість, одноманітність, кількість рухів в одиницю часу).

8. Функціональний стан аналізаторів (органа зору, слуху) при виконанні роботи.

9. Небезпека ушкоджень і заходи щодо безпеки на даному робочому місці.

10. Спецодяг. Індивідуальні захисні засоби.

11. Основні практичні висновки з фізіолого-гігієнічної характеристики: а) оцінка важкості й напруженості праці, небезпеки виробничих шкідливостей; б) перелік оздоровчих заходів на робочому місці; в) рекомендації з використання індивідуальних захисних пристосувань, засобів особистої гігієни і профілактики; г) вимоги до медичного обслуговування робітників (диспансеризація), організація попередніх і періодичних оглядів; д) рекомендації з охорони праці жінок і підлітків.

При складанні характеристики професії вивчають технологічні регламенти, рецептуру хімічної сировини, що надходить на підприємства, технічні паспорти машин і устаткування, хронометражні карти з організації трудового процесу та ін. Для характеристики факторів виробничого середовища використовують результати лабораторних досліджень, що проводяться санепідстанцією при планових обстеженнях підприємства. На великих підприємствах ці дані доповнюються матеріалами, що є в промислових лабораторіях цих підприємств.

За результатами виконаної роботи заповнюється Протокол проведення досліджень важкості й напруженості праці – форма № 401/0 (додаток 5).

Лабораторна робота № 2 ^ ДОСЛІДЖЕННЯ ПАРАМЕТРІВ ВИРОБНИЧОГО МІКРОКЛІМАТУ
Мета роботи: Навчитися методиці дослідження й гігієнічної оцінки метеорологічних умов на виробництві:

1) засвоїти особливості вимірів параметрів мікроклімату у виробничих умовах; 2) опанувати методи дослідження факторів, з урахуванням яких нормується виробничий мікроклімат (період року, категорія важкості виконуваної роботи, величина надлишку явного тепла); 3) ознайомитися з методами фізіологічних досліджень, що дозволяють судити про стан терморегуляторної функції організму; 4) освоїти принципи гігієнічної оцінки виробничого мікроклімату і розробки оздоровчих заходів для його нормалізації з метою оформлення протоколу досліджень метеорологічних факторів (Форма № 336-1/0) за Наказом № 91 МОЗ України від 24.04.1999 р; Державні санітарні норми мікроклімату виробничих приміщень ДСН 3.3.6.042 – 99; Гигиеническая классификация труда № 4137 – 86; Державні санітарні норми мікроклімату виробничих приміщень ДСН 3.3.6.042 – 99 СНиП 2.1.01 – 82 Строительная климатология и геофизика.

1. Загальні відомості

Під мікрокліматом виробничих приміщень мається на увазі сукупність фізичних факторів виробничого середовища (температура, вологість, рухливість повітря і теплове випромінювання від навколишніх поверхонь), що вчиняють вплив на тепловий стан організму. На стан виробничого мікроклімату можуть впливати характер технологічного процесу, умови повітрообміну в приміщенні, метеорологічні умови зовнішньої атмосфери, період року, доби. Виробничий мікроклімат відрізняється великою кількістю варіантів складових його факторів і різним сполученням їхніх рівнів.

По характеру впливу на організм працюючих Г. X. Шахбазян і Ф. М. Шлейфман (1977) запропонували наступну класифікацію виробничого мікроклімату.

1. Мікроклімат гарячих цехів: а) з перевагою радіаційного тепла (доменні, конверторні, мартенівські, електросталеплавильні, прокатні цехи в кольоровій і чорній металургії; ливарні, ковальсько-пресові, термічні цехи в машинобудуванні; виробництво скла, цегли й та ін.); б) з перевагою конвекційного тепла (сахаропісочні заводи, котельно-турбінні цехи теплових електростанцій, фарбувальні цехи в текстильній промисловості, глибокі підземні вироблення та ін.).

Мікроклімат холодних цехів: а) холодний мікроклімат, підтримуваний штучно (холодильні цехи в харчовій та інших галузях промисловості); б)мікроклімат неопалюваних приміщень (до цієї групи умовно відноситься мікроклімат відкритої атмосфери в холодні періоди року).

Мікроклімат з вираженими коливаннями основних його факторів (більшість гарячих цехів у зимовий і перехідний періоди року).

4. Мікроклімат, створюваний штучно (системою опалення, вентиляції та кондиціонування).

В умовах нагріваючого, охолоджуючого і нагрівально-охолоджувального мікроклімату в організмі людини може розвиватися стан, що характеризується напруженістю функцій органів і систем, що забезпечують терморегуляцію, що призводить надалі до розвитку патологічних змін.

Обмеження чи повне виключення окремих шляхів тепловіддачі в умовах мікроклімату, що нагріває, призводить до розвитку перегрівання організму і теплового удару. Можливі стійкі зміни у функціональному стані серцево-судинної, дихальної і центральної нервової систем, порушення водно-електролітного, білкового, вуглеводного і вітамінного обмінів. Повторний тепловий вплив призводить до ослаблення імунологічної реактивності організму.

При вивченні стану здоров'я і захворюваності працюючих гарячих цехів відзначається високий рівень захворювань харчового тракту, органів дихання, периферичної нервової системи. Часто реєструються порушення серцево-судинної системи. Тривала дія високих рівнів інфрачервоної радіації може супроводжуватися помутнінням кришталика ока (професійна катаракта).

При роботі в умовах охолоджуючого мікроклімату розвивається переохолодження, знижується загальна опірність організму до розвитку деяких захворювань, виникають місцеві ангіоспастичні розлади, найчастіше на пальцях рук і ніг з ослабленням шкірної чутливості. Зустрічаються захворювання периферичної нервової системи і м'язової тканини, а також суглобів. При частому і сильному охолодженні кінцівок можуть наставати нейротрофічні зміни в тканинах (холодовий поліневрит).

Основу профілактики несприятливого впливу виробничого мікроклімату на організм працюючих складає його гігієнічне нормування.


Експериментальна частина

^ МЕТОДИ ГІГІЄНІЧНОЇ ОЦІНКИ ВИРОБНИЧОГО МІКРОКЛІМАТУ

Застосовані прилади й обладнання:

психрометр аспіраційний МВ-4М №22405;

анемометр чашковий МС-13 №603

Вивчення метеорологічних умов на промислових підприємствах є важливою складовою частиною санітарного нагляду і проводиться при вирішенні наступних завдань:

1) складання докладної характеристики умов праці робітників – опис детальних професій;

2) фізіологічні спостереження – вивчення функціонального стану органів і систем працюючих під впливом тих чи інших метеорологічних умов;

3) вивчення стану здоров'я і захворюваності робітників (цеху, промислового підприємства, галузі) з метою оздоровлення умов праці;

4) гігієнічна оцінка нових технологічних процесів, установок, машин, виробничого устаткування;

5) добір проб повітря для визначення вмісту в ньому шкідливих хімічних речовин і пилу (з метою приведення відібраного об’єму повітря до стандартних умов);

6) оцінка ефективності вентиляції й інших санітарно-технічних пристроїв і оздоровчих заходів.

Мікрокліматичні умови вивчаються як безпосередньо на робочому місці, так і в межах робочої зони (добір проб повітря, оцінка ефективності вентиляції і т.д.).

Під робочою зоною мають на увазі простір висотою до 2м над рівнем підлоги чи площадки, на яких знаходяться місця постійного чи тимчасового перебування працюючих.

Постійним робочим місцем називається таке місце, на якому робітник знаходиться значну частину (більш 50 % чи 2 год. безупинно) свого робочого часу. Якщо при цьому робота здійснюється в різних пунктах робочої зони, постійним робочим місцем вважається вся робоча зона. Для вирішення питання про сталість робочого місця варто застосовувати хронометражні спостереження (детальну фотографію робочого дня).

Дослідження з гігієнічної оцінки мікроклімату на промисловому підприємстві проводяться в кілька етапів.

Вивчення особливостей виробничого мікроклімату, характерного для аналогічних чи близьких за профілем промислових підприємств, за даними літератури.

Обстеження технологічного процесу, виробничого устаткування, вибір точок для визначення параметрів мікроклімату.

Проведення інструментальних вимірів – визначення температури, вологості, рухливості повітря і рівня теплової радіації.

Вивчення додаткових факторів.

Дослідження фізіологічних зрушень в організмі працюючих, розрахунок теплового балансу.

Дослідження стану здоров'я і захворюваності контингенту працюючих, які піддаються впливу досліджуваних параметрів мікроклімату.

Зіставлення результатів інструментальних вимірів з даними нормативно-технічної документації, матеріалами фізіологічних досліджень.

Розробка оздоровчих заходів.

9. Впровадження і перевірка ефективності запропонованих рекомендацій.

Попереднє ознайомлення з літературою дає можливість вивчити особливості технологічного процесу і застосовуваного виробничого устаткування, вибрати точки для проведення інструментальних вимірів.

При описі технологічного процесу основну увагу варто приділити тим ланкам і устаткуванню, що можуть служити джерелом нагрівання чи охолодження повітря, надлишкового виділення тепла і вологи. З'ясовуються причини значних конвекційних струмів повітря. Вибір точок для виміру параметрів мікроклімату зазначається залежно від завдань проведеного дослідження з урахуванням наведених вище особливостей.

Вимір окремих параметрів мікроклімату при вирішенні тих чи інших завдань може мати свої відмінності, однак при цьому потрібно дотримувати ряд загальних правил: а) виміри складових мікроклімату необхідно здійснювати на постійних робочих місцях; у місцях тимчасового перебування працюючих виміряється лише температура повітря; б) виміри необхідно робити на рівні грудей, тобто на висоті 1,25 – 1,5 м від підлоги чи робочої площадки; в) виміри проводяться в різні зміни, дні тижня, місяці року, тому що параметри мікроклімату коливаються в часі; г) кількість вимірів повинна бути достатньою для проведення статистично достовірної гігієнічної оцінки метеорологічних умов; д) виміри метеорологічних умов здійснюються з урахуванням особливостей технологічного процесу (особливо якщо технологічний процес характеризується циклічністю); е) інструменти для вимірів необхідно закріплювати на спеціальних штативах, не розміщаючи їх поблизу нагрітих і холодних поверхонь.

Визначення температури повітря. Температура повітря виміряється, як правило, за допомогою «сухого» термометра аспіраційного психрометра Ассмана. У деяких випадках застосовуються самописні прилади – термографи, а також багатоточечні термовимірювальні прилади на напівпровідниках. Іноді, зокрема при доборі проб повітря для хімічного аналізу, використовують звичайні термометри.

Визначення вологості повітря. Вологість повітря характеризується наступними величинами.

Абсолютна вологість – тиск (пружність) водяної пари, що знаходиться в даний момент у повітрі (Па), чи кількість водяної пари у грамах, що міститься в 1 м3 повітря в момент дослідження.

Максимальна вологість – тиск водяної пари (Па) при повному насиченні повітря вологою при даній температурі.

Відносна вологість – відношення абсолютної вологості до максимального, виражене у відсотках.

Вологість повітря виміряють психрометрами, що бувають статичними (психрометр Августа) і динамічними (аспіраційний психрометр Ассмана). Для систематичного спостереження за вологістю повітря застосовують самописний прилад – гігрограф. При визначенні вологості повітря за допомогою аспіраційного психрометра, виходячи з показань «сухого» і «вологого» термометрів, по прикладеним до приладу таблицям чи графікам визначають відносну вологість повітря. При відсутності таблиць відносна вологість (%) може бути розрахована по формулі

R = f/ F·100,

де f – абсолютна вологість, Па; F – максимальна вологість, Па.

(1 мм рт. ст. = 133,3 Па (0,1333 кПа).

Абсолютну вологість розраховують по формулі

f = [F1 - 0,5(t– t1)·H] 101,31,

де F1 – максимальна вологість при температурі «вологого» термометра Па; t – температура «сухого» термометра, ДО; t1– температура «вологого» термометра, ДО; H-атмосферний тиск у момент спостереження, кПа; 101,31 - середній атмосферний тиск, кПа; 0,5 – постійний психрометричний коефіцієнт, обчислений з урахуванням швидкості руху повітря в аспіраційному психрометрі і середньому атмосферному тиску(К=(273+t°С).

Визначення швидкості руху повітря

Рухливість повітря виміряють за допомогою анемометрів і кататермометрів. Анемометри служать для дослідження рухливості односпрямованих (у відкритих перетинах повітроводів, дверних і світлових прорізах), а кататермометри – різнонаправлених (на робочих місцях) струмів повітря. Анемометри реєструють відносно великі швидкості руху повітря (крильчаті – від 0,3 до 5 м/с, чашкові – від 1 до 30 м/с). При роботі з ними спочатку визначають кількість оборотів чи крильчатки чашок 1 с, а потім по прикладеним до приладу каліброваних графіках розраховують швидкість руху повітря в метрах за секунду.

При визначенні швидкості руху повітря менш 1 м/с застосовують метод кататермометрії. Для цього спочатку визначають охолоджувальну здатність повітря (Дж/з – мкал·с-1) (1 мкал·с-1=4,186·10-3 Дж/з; 1 мкал·с-2 =41,86 Дж·м-2) по формулі

Н = F/T,

де F – фактор кататермометра; Т – час охолодження приладу, с. Фактор F означає кількість тепла (Дж), що втрачається з 1 см2 поверхні кататермометра при його охолодженні з 38 до ,35 °С чи з 40 до 33°С. Фактор кататермометра нанесений на зворотному боці приладу.

Приведена формула придатна для розрахунку охолоджувальної здатності повітря при роботі з циліндричним кататермометром, а також, коли відлік часу охолодження по кульовому кататермометру ведеться від 38 до 35 °С. У тих випадках, коли час охолодження відраховується від 40 до 33 °С чи від 39 до 34 °С, що прохолоджує, здатність повітря розраховують по іншій формулі

H=[Ф·(tl-t2)]/T,

де Ф – константа, рівна F/3, Дж(кал) ; t1 – початкова температура кататермометра 40 чи 39 °С; t2 – кінцева температура приладу відповідно 33 чи 34 °С; Т – час охолодження кататермометра від верхнього до нижнього розподілу шкали, с.

Надалі обчислюють величину Q, що позначає різницю між середнім значенням шкали кататермометра і температурою повітря в точці проведення виміру.

По співвідношенню H/Q за допомогою прикладених до приладу таблиць відшукується значення швидкості руху повітря, виражений у м/с. При відсутності таблиць значення швидкості руху повітря може бути отримано розрахунковим шляхом. Так, для обчислення швидкості руху повітря менш 1 м/с (відношення H/Q <0,6) користуються формулою Хілла



При швидкості руху повітря від 1 до 1,7 м/с (H/Q >0,6) застосовують формулу Хілла, уточнена Вейсом



Останнім часом для визначення невеликих швидкостей руху повітря усе ширше використовують електроанемометри. Принцип роботи цих приладів заснований на реєстрації охолодження повітрям металевого напівпровідникового датчика, що рухається, нагрітого до визначеної температури електричним струмом. Електроанемометри дозволяють визначати швидкість руху повітря в діапазоні від 0,03-0,05 до 5 м/с і більш.

Перевагою електроанемометрів у порівнянні зі звичайними є те, що вони практично безінерційні, реєструють швидкість руху повітря в абсолютних одиницях виміру, однаково чуттєві до рівнонаправлених потоків повітря, що рухається. Окремі конструкції цих приладів дозволяють, поряд зі швидкістю руху, вимірювати температуру повітря.

Вітчизняною промисловістю розроблені і в даний час застосовуються кілька типів електроанемометрів: ЭА-2М; ТЭ-8М; АТЭ-2; ЭТАМ-3А; ТА-ЛИОТ і інші.

Визначення інтенсивності теплового випромінювання. Інтенсивність теплового випромінювання виміряється за допомогою актинометра конструкції Н.У. Носко. В основу його роботи покладений принцип термоелектричного ефекту. Час одного виміру складає 2-3 з, шкала приладу відградуйована в кал/см2·хвил2.

Визначення періоду року. Період року при оцінці виробничого мікроклімату визначають середньодобовою температурою атмосферного повітря. Якщо середньодобова температура повітря складає +10°C і вище, період року вважається теплим, якщо нижче – холодним чи перехідним. Ці дані одержують на підставі власних вимірів або запитують у метеорологічних станцій.

Визначення категорії виконуваних робіт. Категорії робіт розмежовуються на основі енерготрат організму. Усілякі види м'язової роботи, виконуваною людиною в процесі його трудової діяльності, можна віднести до легких, середньої легкості і важким роботам.

До легких фізичних робіт (категорія I), відповідно до ДСН 3.3.6.042 -99, відносяться види діяльності з енерготратами до 172 Дж/с (150 ккал/ч).

Фізичні роботи середньої легкості (категорія II) - це роботи, при яких витрата енергії складає від 172 до 232 Дж/с (150–200 ккал/ч) - категорія IIа і від 232 до 293 Дж/с (200–250 ккал/ч) – категорія IIб.

При важких фізичних роботах (категорія III) енерготрати перевищують 293 Дж/з (250 ккал/ч).

Категорію роботи можна визначати, користуючись класифікацією, наведеною в ДСН 3.3.6.042 -99 і заснованою на професіографічних описах.

Визначення розміру надлишку явного тепла. Розмір надлишку явного тепла визначається співвідношенням (різницею) теплопостачань і тепловтрат у конкретному виробничому приміщені.

Джерелами нагрівання повітря можуть бути інсоляція, екзотермічні процеси, нагріті сировина й устаткування, подих людей і т.д. Тепловтрати відбуваються за рахунок передачі тепла зсередини приміщення через огородження будівельних конструкцій, внаслідок роботи вентиляційних установок, нагрівання матеріалів, що надходять у цехах охолоджених сировин і, у холодний і перехідний періоди року і т.д.

Якщо зазначене співвідношення сумарних теплопостачань і тепловтрат перевищує 23,2 Дж/мэ·с (20 ккал/м2·ч), то надлишок явного тепла вважається значним і такі цехи відносяться до гарячих. Якщо ж співвідношення складає менш 23,2 Дж/м3·с, то надлишок явного тепла незначний і характерний для холодних цехів.

Метод розрахунку величини надлишку явного тепла приведений у Сніп 2.04.05-91 * «Опалення, вентиляція і кондиціонування».

Відповідно до вимог ДСН до легких фізичних робіт відносяться ті, котрі виконуються сидячи чи стоячи, пов'язані з постійною ходьбою, але не вимагають систематичної фізичної напруги чи підняття і перенесення ваги. До категорії IIа відносяться роботи, пов'язані з постійною ходьбою, виконувані стоячи чи сидячи, але не потребуючі переміщення ваги. Категорія IIб включає роботи, пов'язані з ходьбою і перенесенням невел