Реферат: Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 2010 р

ЗАТВЕРДЖЕНО

розпорядженням Кабінету Міністрів України

від 2010 р. №


НАЦІОНАЛЬНА СТРАТЕГІЯ

розвитку експорту України


Вступ

Національна стратегія розвитку експорту України (далі – Стратегія) розроблена Мінекономіки за участю центральних органів виконавчої влади для визначення цілей, завдань та пріоритетів довгострокової державної політики, спрямованої на забезпечення стабільного розвитку економіки України та нарощування обсягів експорту української продукції (товарів та послуг). Стратегія має концептуальний характер.

Реалізація Стратегії сприятиме, серед іншого, забезпеченню стабільного зростання обсягів виробництва та валового внутрішнього продукту країни (ВВП), збільшення податкових та валютних надходжень, створення додаткових робочих місць, підвищення конкурентоспроможності вітчизняної економіки, поглиблення її інтеграції у світовий економічний простір та покращення поточного стану платіжного балансу держави.

Визначені Стратегією напрями розвитку експорту вітчизняної економіки, зокрема, сприятимуть:

розширенню та закріпленню присутності вітчизняних експортерів на традиційних та нових зовнішніх ринках;

створенню умов для сталого розвитку України на основі підвищення конкурентоспроможності національної економіки та ефективної участі у світовому поділі праці;

інтеграції України в європейську та світову економічну систему;

зростанню обсягів експорту української продукції.

Після затвердження Стратегії з метою її реалізації будуть розроблені нові нормативно-правові акти, а також унесені відповідні зміни до чинних.


^ Розділ І. Загальні положення


Сучасний стан та проблеми експортної політики

Одним з найголовніших аспектів зовнішньоекономічної діяльності України починаючи з моменту проголошення незалежності стало формування нового торговельного режиму з подальшою його інтеграцією у світове господарство.

Провідна роль у цьому процесі належала формуванню та реалізації зовнішньоторговельної політики України шляхом поступового збільшення ступенів відкритості національної економіки, послідовної перебудови товарної структури експорту та імпорту, створення потужного експортного потенціалу, запровадження сучасних форм економічної взаємодії із зарубіжними країнами, забезпечення стабільності зовнішньоекономічних зв’язків.

Так, зовнішньоторговельний оборот товарів та послуг у 1996 році становив 37,9 млрд. доларів США. Сальдо зовнішньої торгівлі товарами та послугами склалось позитивним в сумі 249,2 млн. доларів США.

Завдяки подоланню кризових явищ, що стали наслідком фінансово-економічної кризи 1998 року, в розвитку зовнішньої торгівлі 1999–2004 років спостерігалось щорічне значне нарощування показників як експорту, так і імпорту товарів та послуг.

Зовнішньоторговельний оборот товарів та послуг у 2004 році досяг рівня 69 млрд. доларів США при позитивному сальдо торгівлі товарами та послугами у 6,9 млрд. доларів США, що є рекордним показником за всі часи незалежності України.

У цей період, а саме після 2003 року, Україна скористалася постійним поліпшенням умов торгівлі при зростанні попиту на експортну продукцію, що сприяло збільшенню секторів, які виробляли експортну продукцію. Протягом цього часу, зокрема до 2006 року, певні надлишкові виробничі потужності допомогли без значних інвестицій збільшити обсяги виробництва. Хоча приплив капіталу і прямих іноземних інвестицій почав зростати ще на початку цього десятиліття, стрімко він зріс після 2005 року завдяки високоліквідним міжнародним ринкам капіталу, очікуванням на підвищення ефективності управління і поліпшення захисту прав власності та перспективам, які відкривав великий внутрішній ринок. Значна частка зовнішніх вливань капіталу спрямовувалася в банківський сектор, який зростав, надаючи кредити економіці (у тому числі споживчі), рекордними темпами.

Крім того, по-перше, Україна експортувала порівняно більшу кількість товарів, світові ціни на які стрімко зростали. По-друге, Україна вигравала від скорочення різниці середніх експортних цін її продукції порівняно з провідними експортерами розвинених країн.

Останні два роки зовнішня торгівля України перебувала в умовах розгортання кризових явищ у світовій економіці, що значно вплинуло на показники її розвитку. Так, зовнішньоторговельний оборот товарів та послуг у 2009 році становив 99,8 млрд. доларів США. Сальдо торгівлі товарами та послугами у 2009 році хоча і склалося від’ємним в сумі 1,4 млрд. доларів США, але порівняно з попереднім роком значно покращилось.

Слід відзначити, що сучасний стан зовнішньої торгівлі зумовлений впливом таких економічних факторів:

суттєве зростання цін на імпортовані енергоносії (з 50 доларів США за
1 тис. куб.м у 2004 році до 210 доларів США у 2009 році);

скорочення світового попиту на українську продукцію та обвальне падіння цін на сировинних ринках внаслідок розгортання світової фінансово-економічної кризи;

падіння промислового виробництва та скорочення будівельних робіт, що вплинуло на зниження потреби вітчизняних підприємств у сировині, матеріалах та напівфабрикатах;

падіння інвестиційної активності, що позначилось на зниженні потреби вітчизняних товаровиробників в імпорті машин та устаткування, а також інших інвестиційних товарів;

обмеження доступу до фінансових ресурсів, порушення рівноваги банківської системи та відтік капіталу;

недоліки у системі прав власності, макроекономічна нестабільність та високі граничні ставки податків;

низький рівень показників створення спільних підприємств між українськими та іноземними партнерами, що гальмує передачу технологій;

звуження споживчого попиту в умовах зниження заробітної плати та споживчого кредитування, що позначилось на зменшенні обсягів імпорту споживчих товарів, включаючи легкові автомобілі.

Український експорт є важливим елементом у системі функціонування національної економіки. Його частка становить понад 50 відсотків валового національного продукту України.

На сьогодні основними експортними галузями економіки є металургійна промисловість, сільське господарство, машинобудівна та хімічна промисловості, частка яких становить понад 80 відсотків українського експорту.

Особливістю сучасного розвитку вітчизняних експортоорієнтованих галузей є їх сировинний характер та досить високий рівень залежності від кон’юнктурних коливань на світових ринках. Україна продовжує експортувати на міжнародні ринки товари сировинної групи (зерно, металопродукцію), які є найбільш підвладні впливу зміни цінової кон’юнктури на світових ринках. Проте виробничі потужності та потенціал вітчизняних підприємств дозволяють виробляти продукцію, аналогічну тій, що становить значну частку в структурі імпорту товарів. Відсутність чіткої політики, спрямованої на підтримку виробництва таких товарів, робить українську економіку вразливою та залежною від кон’юнктури на основних світових товарних ринках.

Однією з ключових характеристик розвитку вітчизняного експорту в 2005–2008 роках є нарощування обсягів експорту за рахунок сприятливої кон’юнктури світових ринків та постійного зростання цін на продукцію основних експортних галузей.

Важливим моментом розвитку експорту стало набуття Україною у травні 2008 року повноправного членства в СОТ, що надало можливість стати рівноправним партнером на світових товарних ринках. У результаті було скасовано окремі обмеження та лібералізовано умови доступу на зовнішні ринки для цілого ряду українських товарів базових експортних галузей.

Слід відзначити, що Україна має потужний науково-промисловий потенціал, який, на відміну від більшості країн світу, не має відповідної інституційної та фінансової державної підтримки для просування на світові ринки, через що, незважаючи на наявні цінові та технічні переваги, не використовується повною мірою експортний потенціал високотехнологічних товарів українського виробництва на зовнішніх товарних ринках.

Таким чином, на сьогодні існує нагальна необхідність створення інституційної основи для запровадження державної підтримки упровадження фінансових інструментів розвитку експорту, що забезпечить подальший розвиток і нарощування вітчизняного економічного потенціалу та закріплення на традиційних і нових ринках збуту.

Основними проблемами сучасного розвитку українського експорту, на вирішенні яких повинні бути сконцентровані зусилля Уряду, визначаються:

сировинний характер значної частини експорту;

відсутність чітко визначеної політики структурних змін в матеріально-технічній базі виробництв та технологіях галузей економіки;

незначна частка продукції з високою часткою доданої вартості у структурі українського експорту;

відсутність правових основ запровадження фінансових механізмів державної підтримки розвитку експорту;

недостатній рівень інвестування в модернізацію експортоорієнтованих виробництв та гостра нестача новітніх технологій;

застаріла транспортна інфраструктура, що не відповідає сучасним вимогам ефективного транскордонного сполучення;

поширення практики вжиття обмежувальних та протекціоністських заходів з боку окремих країн та провідних транснаціональних корпорацій;

наявність диспропорцій у двосторонній торгівлі з основними партнерами;

високі ризики фінансових втрат при проведенні експортних операцій;

невигідні умови кредитування експорту (високі відсоткові ставки та короткі строки наданих кредитів);

здійснення розрахунків з експортних операцій через офшорні компанії та ухилення від податків.


^ 1.2. Традиційні та перспективні ринки українського експорту

Проблемним питанням зовнішньої торгівлі України в процесі входження у світове господарство є нераціональна структура економіки, а отже, малоперспективна модель міжнародної спеціалізації. Це пов’язано з тим, що Україна експортує на міжнародні ринки товари, які здебільшого мають низький ступінь переробки (товари агропромислового комплексу та харчової промисловості, руди, метали, передусім чорні, продукція хімічної промисловості тощо).

Крім того, на цих ринках панує жорстка цінова конкуренція і переваги можуть швидко переходити до інших країн, особливо коли щодо країн уживаються обмежувальні, дискримінаційні торговельно-економічні заходи. Водночас украй незначними є поставки українських товарів на високодинамічні ринки, які визначають перспективи розвитку світової економіки.

Упродовж останніх років спостерігаються позитивні зміни в географічній структурі зовнішньої торгівлі, зокрема експорті українських товарів. Відбувається її переорієнтація на ринки країн далекого зарубіжжя.

Очікується подальше зростання українського експорту до країн далекого зарубіжжя, зокрема до країн – членів ЄС. Водночас збільшиться і торгівля з країнами СНД, насамперед Росією. Ураховуючи це, процес інтеграції української економіки у світове господарство повинен органічно поєднувати загальні для всіх регіонів підходи зі здійсненням специфічного комплексу заходів щодо окремих з них.

Одним із важливих напрямів розвитку експортного потенціалу України повинно стати поглиблення торговельних відносин з країнами ЄС, у яких визначальним завданням є створення зони вільної торгівлі та, як результат, нарощування обсягів реалізації готових виробів і високотехнологічної продукції.

Традиційний український експорт орієнтований на ринки країн СНД унаслідок кооперації та спеціалізації національного господарства, закладених ще за радянських часів.

У відносинах з країнами – членами СНД принципова позиція України полягатиме в необхідності встановлення між цими країнами режиму вільної торгівлі на основі норм і принципів СОТ без будь-яких обмежень та вилучень.

Ринки Близького Сходу, Африки, Латинської Америки та окремих країн Азіатсько-Тихоокеанського регіону є найбільш перспективними для збуту української продукції агропромислового комплексу, машинобудування та металургії.

Перспективним є розширення співробітництва з країнами Азії, Африки та Латинської Америки у військово-технічній сфері, спільне впровадження українських технологій з подальшим спільним освоєнням національних і регіональних ринків.


^ 1.3. Експорт товарів з високою часткою доданої вартості

Економіка України має істотні природні порівняльні переваги, але характеризується вузькою структурою експорту та низькою продуктивністю праці порівняно зі своїми конкурентами з-поміж країн, що розвиваються, а також нестабільним зростанням експорту. Незважаючи на багаті природні ресурси, стратегічне географічне розташування та успадковані певні наукові і людські ресурси, у структурі експорту України все ще переважають товари з низькою часткою доданої вартості. При цьому, не використовуються належним чином наявні високотехнологічні можливості окремих галузей промисловості (космічної, авіаційної, суднобудівної тощо).

Отже, розвиток виробництва товарів з високою часткою доданої вартості є головним пріоритетом у створенні бази для нарощування обсягів та поліпшення структури українського експорту в напрямі збільшення в ньому питомої ваги високотехнологічних товарів.

Цей процес, хоча і потребуватиме значного обсягу інвестицій в оновлення технологій, у кінцевому результаті забезпечить зростання конкурентоспроможності української продукції на зовнішніх ринках в умовах постійно зростаючого попиту на високотехнологічні товари.

З боку держави допомога з урахуванням норм СОТ та зобов’язань, узятих Україною при вступі до СОТ, повинна надаватися:

існуючим підприємствам, що виробляють та експортують високотехнологічну продукцію (підприємствам літакобудування, космічної галузі, оборонно-промислового комплексу, енергетичного машинобудування тощо);

перспективним виробництвам переважно на доконкурентній стадії;

підприємствам, які в минулому спеціалізувалися на виробництві товарів з високою часткою доданої вартості, але внаслідок відсутності модернізації стали неконкурентоспроможними (підприємства суднобудування, автомобілебудування та приладобудування);

на створення принципово нових видів високотехнологічних виробництв (підприємства з виробництва сонячних батарей та інших сучасних високотехнологічних товарів, які не виробляються в Україні);

при підготовці спеціалістів для здійснення зовнішньоекономічної діяльності за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Роль держави при наданні допомоги експортерам повинна бути сконцентрована не лише на створенні безпосередньо виробництва, а головним чином на проведенні необхідних фундаментальних наукових та науково-прикладних досліджень та розробок, а також стимулюванні попиту на них.

Розвиток та підтримка експорту українських товарів з високою часткою доданої вартості дозволить, використовуючи вітчизняний науково-дослідний потенціал, забезпечити сталий та послідовний розвиток значної кількості галузей національної економіки.


^ 1.4. Експорт послуг

Частка сфери послуг становить 10–15 відсотків зовнішньоторговельного обороту країни, що є компенсуючим фактором, який певною мірою нівелює негативне сальдо у зовнішній торгівлі товарами.

Традиційно баланс торгівлі послугами складається позитивним. Сфера послуг має значний потенціал у напрямі збільшення пропозиції для зовнішнього світу та розширення можливостей їх надання.

До основних видів послуг, завдяки яким може бути розширений експорт, насамперед належать:

транспортні (послуги трубопровідного, автомобільного, авіаційного, морського та залізничного транспорту);

технічні (інжиніринг, будівельні послуги, ремонт, сервісне обслуговування та ін.);

туристичні (курортні, історичні, бальнеологічні, зелений туризм, полювання тощо);

освітні та консультаційні;

комп’ютерні та ІКТ-послуги;

медичні.


^ 1.5. Система державної підтримки експорту

Розвиток системи державної підтримки експорту може здійснюватися за рахунок розширення та підвищення ефективності існуючих функцій державних органів, а також створення інституційних основ для впровадження нових механізмів, які може використовувати держава в цій сфері.

^ До державних органів з підтримки експортної діяльності українських підприємств належатимуть:

Мінекономіки як провідний орган у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної зовнішньоекономічної політики;

галузеві центральні органи виконавчої влади як органи, які формують державну політику з підтримки експорту підприємств у відповідних галузях економіки України;

регіональні (обласні, місцеві) органи влади;

публічне акціонерне товариство “Державний експортно-імпортний банк України” як державний банк, метою діяльності якого є створення сприятливих умов для розвитку економіки та підтримки вітчизняного товаровиробника, кредитно-фінансова підтримка процесів структурної перебудови, зміцнення та реалізація виробничого і торговельного потенціалу галузей економіки, переважно експортоорієнтованих та імпортозаміщуючих.

Також з метою формування інфраструктури для реалізації державної політики щодо підтримки національного експорту передбачається створення та забезпечення функціонування спеціалізованої фінансової установи, яка буде здійснювати із залученням коштів державного бюджету підтримку вітчизняних експортерів відповідно до правил та вимог СОТ, зокрема:

представлення інтересів українських експортерів;

надання системної інформаційної та консультаційної підтримки вітчизняним компаніям, зокрема малим та середнім підприємствам;

підготовку підприємств до започаткування співробітництва з іноземними партнерами;

інформування іноземних ділових кіл та іноземних торговельних представництв щодо можливостей співробітництва з вітчизняним компаніями.


^ Розділ ІІ. Цілі та завдання Стратегії


Результати аналізу сучасного стану експортної діяльності України дають підстави визначити ключовим завданням державної політики у сфері зовнішньоекономічної діяльності створення ефективної системи підтримки експорту, яка забезпечить сталий розвиток та реалізацію експортного потенціалу держави. Стратегічною метою державної підтримки експорту є посилення позицій України на світових ринках високотехнологічної продукції, диверсифікація поставок та забезпечення конкурентоспроможності вітчизняної продукції на зовнішніх ринках шляхом ефективного використання економічних, правових та політичних важелів впливу.

Реалізація експортного потенціалу першочергово полягає в необхідності суттєвого корегування зовнішньоторговельної політики за такими стратегічними напрямами.

1. Розвиток експортного потенціалу держави в рамках міжнародної спеціалізації, що базується на вигідних для України напрямах структурних змін в економіці і повинен забезпечити збалансованість між внутрішнім та зовнішнім попитом на українські товари та послуги.

2. Активізація співробітництва в найбільш перспективних секторах світової економіки (нано- та біотехнології, передові технології агросектору, розвиток міжнародних транспортних коридорів).

3. Утворення конкурентоспроможних транснаціональних корпорацій для реалізації великих міжнародних коопераційних проектів.

4. Поглиблення інтеграційних процесів з окремими країнами, митними союзами та іншими економічними утвореннями, зокрема реалізація виваженої політики в рамках існуючої договірно-правової бази, спрямованої на подальше формування зон вільної торгівлі без вилучень та обмежень з основними торговельними партнерами.

5. Диверсифікація структури зовнішньої торгівлі в напрямі мінімізації критичної залежності від окремих держав, товарних ринків з метою укріплення економічної безпеки країни.

6. Забезпечення збалансованості зовнішньої торгівлі України.

У зв’язку з тим, що Стратегія розраховується на період до 2020 року включно, доцільно передбачити два етапи її реалізації.

Перший етап – включно до 2012 року – є короткостроковим, другий – включно до 2020 року – довгостроковим.

На період до 2012 року основні зусилля відповідних державних органів виконавчої влади повинні концентруватися на розвитку інституційної структури підтримки українського експорту та впровадженні всіх можливих механізмів й інструментів його стимулювання та підтримки.

Група цілей першого рівня відображає пріоритети створення сприятливих умов для експорту української продукції:

інституційне забезпечення підтримки експорту;

створення сприятливих регуляторних умов для розвитку експорту;

розвиток системи інформаційної підтримки експорту;

створення умов для фінансового та ресурсного забезпечення розвитку експорту;

створення умов для інвестора в частині організації нових високотехнологічних виробництв продукції імпортозаміщення та експорту;

розробка механізмів розвитку експорту технологій та заохочення створення спільних науково-дослідних програм з їх подальшим втіленням у виробництво;

посилення політично-дипломатичного сприяння просуванню української продукції на зовнішні ринки.

На період до 2020 року головним пріоритетом державних органів виконавчої влади буде всебічне сприяння розвитку та підтримка ефективних і конкурентоспроможних експортоорієнтованих та імпортозамінних галузей, які стануть локомотивом для сталого розвитку країни.

Виходячи з мети реалізації Стратегії, формулюються цілі другого рівня:

створення інституційних, правових, організаційно-економічних та інформаційно-аналітичних умов для значного щорічного збільшення обсягу експорту підприємствами всіх форм власності на основі відповідного збільшення обсягу виробництва;

підготовка на пільгових умовах на основі державного замовлення фахівців для галузей, які становлять профіль міжнародної спеціалізації країни;

створення високотехнологічної інфраструктури, що підтримує експортну діяльність;

розроблення плану заходів інституційного та організаційно-економічного характеру, реалізація яких сприятиме процесу імпортозаміщення в країні;

упровадження у виробництво новітніх енерго- та ресурсозбережних технологій, які сприятимуть підвищенню рівня інноваційності національної економіки, збільшенню частки продукції 4, 5 та 6-го технологічних укладів, що, в свою чергу, забезпечить створення бази для підвищення обсягів експорту високотехнологічної продукції;

освоєння трансферу високих промислових технологій та ринку інтелектуальної власності;

збільшення частки наукоємних і високотехнологічних хімічних виробництв;

створення умов для розвитку оборонно-промислового комплексу шляхом прийняття відповідних нормативно-правових актів з питань розробки і освоєння виробництва сучасних видів озброєння і військової техніки, утворення на базі розрізнених науково-дослідних інститутів, конструкторських бюро та підприємств, зокрема шляхом їх реструктуризації, ефективних науково-виробничих комплексів, проведення технологічної модернізації виробництва;

виготовлення технологічного обладнання для модернізації базових галузей промисловості — енергоблоків теплових електростанцій, котельного та когенераційного обладнання, теплових насосів, котлів та двигунів, що працюють на біопаливі, шахтного устаткування, ресурсо- та енергозбереження, екологізації, автоматизації та підвищення ефективності виробництв металургійної і хімічної промисловості, та агропромислового комплексу;

розвиток виробництва промислової продукції для споживчого ринку (товари широкого вжитку, одяг, взуття, меблі тощо) на основі запровадження енергоефективних технологій та обладнання.

До цілей третього рівня, спрямованих на збільшення обсягів експорту, належать:

створення умов для збільшення обсягів експорту продукції традиційних галузей (металургійна, хімічна, легка та деревообробна промисловість, агропромисловий комплекс);

створення умов для збільшення обсягів та підвищення частки експорту високотехнологічних продуктів (приладо- та машинобудування, авіаційна та космічна галузі, оборонно-промисловий комплекс);

створення умов для збільшення обсягів експорту традиційних послуг, таких як транспортні та ділові;

формування кластерів підтримуючих та суміжних виробництв для формування комплексів конкурентоспроможних на міжнародному рівні виробництв;

розширення механізмів довгострокового експортного кредитування, гарантування, страхування та здешевлення кредитних ресурсів;

створення умов для збільшення обсягів експорту перспективних послуг (туризм, зв’язок, фінансові послуги);

збереження позицій гірничо-металургійного комплексу на світовому ринку шляхом модернізації виробничого потенціалу із застосуванням енергозбережних та екологічно безпечних технологій;

освоєння технологій водневої енергетики, виробництва моторного палива з рослинної сировини (соя, ріпак), уведення в експлуатацію потужностей відновлюваних джерел енергії;

розвиток виробництва складної побутової техніки тривалого користування, підвищення рівня конкурентоспроможності такої техніки на світовому ринку;

розвиток перспективних промислових наукоємних технологій на основі використання результатів фундаментальних досліджень Національної академії наук та вищих навчальних закладів України;

реалізація програм з фінансування потенційних покупців української продукції шляхом створення національної лізингової компанії, метою роботи якої було б створення умов для закупівель іноземними державними та комерційними покупцями високотехнологічних товарів українського виробництва.


До цілей четвертого рівня належать:

підтримка галузевого розвитку за допомогою маркетингових та фінансових механізмів;

закріплення на традиційних ринках та вихід на нові ринки експорту товарів та послуг;

забезпечення доступу до нових технологій підприємств традиційних галузей;

покращення інвестиційного та податкового режиму для підприємств традиційних експортних галузей;

організація ефективної державної фінансової підтримки розвитку високотехнологічних виробництв з урахуванням норм СОТ та зобов’язань, узятих Україною при вступі до СОТ;

забезпечення доступу до необхідних технологій та продуктів у рамках міжнародної та регіональної кооперації для розвитку високотехнологічних виробництв, орієнтованих на експорт;

створення державної системи розвитку та впровадження інноваційних технологій на виробничих підприємствах;

забезпечення державної підтримки національної високотехнологічної продукції та підприємств на висококонкурентних ринках;

збільшення частки повітряного, авіаційного, залізничного та морського транспорту в експорті транспортних послуг;

вихід на нові ринки стосовно надання різного роду ділових, професійних і технічних послуг;

збільшення експорту туристичних послуг за рахунок розвитку традиційних та створення нових напрямів туристичної діяльності;

подальша інтеграція національного ринку фінансових послуг в міжнародну фінансову систему;

комерціалізація ринку зв’язку для залучення сучасних та інноваційних технологій.


Відповідно до окреслених цілей Стратегія має такі основні завдання:

1. Інституційне забезпечення передбачає створення всередині країни умов для експорту української продукції, а також функціонування органів підтримки експорту як на державному, так і на громадському та приватному рівнях. Інституційний розвиток здійснюватиметься за рахунок розширення та підвищення ефективності існуючих функцій державних органів, а також створення інституційних основ для впровадження нових механізмів, які можуть використовуватися в зазначеній сфері.

Реалізація даного завдання потребує:

утворення ринкових інституційних форм для підтримки експортної діяльності українських підприємств;

розвитку галузевих інституцій підтримки експорту;

розвитку регіональних та муніципальних інституцій підтримки експорту;

розроблення нормативно-правових актів з питань створення та впровадження моделі кластерної організації промисловості.

В результаті виконання завдання передбачається:

організація інститутів партнерства місцевої влади та підприємницьких об’єднань;

участь місцевої влади в діяльності регіональних та міжрегіональних торговельних асоціацій;

підготовка підприємств до започаткування співробітництва з іноземними партнерами;

налагодження співробітництва між державними, громадськими та приватними організаціями сприяння експорту;

сприяння захисту інтересів експортерів.

2. Упровадження і функціонування державної підтримки експорту повинні бути забезпечені належним рівнем підготовки та прийняття відповідних законодавчих і нормативно-правових актів, а також проведенням аналізу норм чинних нормативно-правових актів з метою виявлення та усунення суперечностей, що впливають на ефективність зазначеної діяльності державних органів та суб’єктів господарювання.

Реалізація даного завдання потребує:

укріплення позицій українських експортерів на традиційних ринках за допомогою посилення двостороннього торговельно-економічного співробітництва та інтеграційних процесів;

наближення законодавства України до законодавства ЄС за окремими напрямами (у тому числі адаптація національних промислових, санітарних та фітосанітарних стандартів до європейських);

удосконалення системи нетарифного регулювання експорту на основі результатів аналізу діючих інструментів формування торговельної політики, існуючої практики регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні та світового досвіду;

аналізу законодавства з метою виявлення можливостей удосконалення відповідних норм, що регулюють сферу здійснення експортних операцій;

проведення податкової реформи, реформи дозвільної системи та митного регулювання.

В результаті виконання завдання передбачається:

удосконалення нормативного забезпечення підтримки експорту;

ефективне нетарифне регулювання експорту та адаптація податкової і митної політики до норм ЄС;

створення законодавчої бази сприяння експорту;

збільшення обсягу та розширення номенклатури експорту на традиційні для українських підприємств ринки;

зменшення трансакційних витрат при здійсненні експортної діяльності.

3. Інформаційна підтримка спрямована на надання ефективних послуг експортерам у сфері інформування щодо можливостей здійснення зовнішньоторговельних операцій, виходу на світові ринки та укріплення на них, розширення зовнішньоекономічних зв’язків та номенклатури експорту.

Реалізація даного завдання потребує:

пошуку перспективних ринків збуту традиційної експортної продукції українських підприємств;

удосконалення системи інформаційно-консультаційної підтримки експорту;

надання інформаційно-методичної підтримки українським компаніям для забезпечення участі в міжнародних тендерах, виставках та ярмарках.

В результаті виконання завдання передбачається:

надання системної інформаційної та консультаційної допомоги вітчизняним компаніям, зокрема малим та середнім підприємствам;

забезпечення підприємств необхідною інформацією щодо перспективних ринків збуту їх продукції.

Удосконалення механізмів фінансової підтримки експорту здійснюватиметься шляхом надання фінансових послуг, спрямованих на стимулювання експортної діяльності.

Реалізація даного завдання передбачає:

упровадження спеціальних програм підтримки експорту за рахунок державного та місцевих бюджетів, інших джерел тощо з урахуванням норм СОТ та зобов’язань, узятих Україною при вступі до СОТ;

удосконалення та розвиток фінансових інструментів підтримки українських експортерів.

В результаті виконання завдання передбачається:

функціонування ефективних систем страхування та кредитування експорту, спрямованих на створення умов для збільшення обсягів та підвищення частки експорту високотехнологічних продуктів (приладо- та машинобудування, авіаційна та космічна галузі, оборонно-промисловий комплекс тощо);

зниження ризиків, пов’язаних з експортом українських товарів та послуг;

здійснення фінансування і страхування експортних операцій та передекспортного виробництва продукції за рахунок державних та приватних коштів.

Результати аналізу сучасної світової зовнішньоторговельної практики свідчать, що політичні важелі впливу стали невід’ємним супроводом проведення агресивної та ефективної економічної політики інших країн на світових ринках. При цьому належне їх використання дає змогу отримувати додаткові переваги для економічної експансії національних експортерів.

Реалізація даного завдання передбачає:

сприяння українським експортерам у спрощенні доступу до ринків країн – членів СОТ;

здійснення системних заходів, спрямованих на запобігання застосуванню обмежувальних заходів до вітчизняних товаровиробників на зовнішньому ринку;

створення нових ринків збуту української продукції, зокрема в країнах Близького Сходу, Африки, Латинської Америки та Азіатсько-Тихоокеанського регіону;

участь у розробленні та вдосконаленні системи світових торговельно-орієнтованих правил і вимог на переговорах у рамках СОТ.

В результаті виконання завдання передбачається:

підтримка українських експортерів на найвищому рівні дво- та багатосторонніх переговорів та консультацій;

ефективний захист інтересів українських підприємств за кордоном;

створення додаткових конкурентних та/або політичних переваг для українських експортерів.

^ Розділ ІІІ. Основні механізми державної підтримки експорту


Відповідно до цілей та завдань Стратегії необхідно виділяти механізми розвитку, підтримки та стимулювання експорту.

Механізми розвитку експорту забезпечать появу нових об’єктів та суб’єктів експортної діяльності в Україні (галузі, підприємства, продукти, ринки).

Механізми підтримки експорту сприятимуть забезпеченню ефективності експортної діяльності вітчизняних підприємств (законодавчі, фінансові, інформаційні).

Механізми стимулювання експорту дозволять зацікавити підприємства до виходу на зовнішні ринки (зовнішньоекономічні, соціальні, законодавчі, фінансові, інформаційні).

До основних механізмів розвитку експорту належать:

розвиток державно-приватного партнерства в інноваційних галузях;

створення сприятливих умов для здійснення експорту;