Реферат: Для заказа доставки работы

Для заказа доставки работы

воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html


Зміст

Вступ……………………………………………………………………….4

Розділ 1. Теоретичні положення про цінні папери

1.1. Цінні папери в цивілістичній доктрині. Інструментальна концепція.25

1.2. Поняття й ознаки цінних паперів………………………………….…...45

1.3. Відмежування цінних паперів від інших об’єктів цивільних прав, легітимаційних паперів і знаків………………………………………….…66

Висновки до Розділу 1………………………………………………………..89

Розділ 2. Місце й роль цінних паперів у механізмі правового

регулювання майнових відносин

2.1. Механізм правового регулювання як категорія. Цінні папери в технології реалізації норм права……………………………………………..96

2.2. Правовий режим цінних паперів, місце норм, що його визначають,

в системі цивільного права………………………………………………….127

Висновки до Розділу 2………………………………………………………..149

Розділ 3. Цінні папери як цивілістична конструкція

3.1. Цінні папери як базова цивілістична конструкція……………………..155

3.2. Видові конструкції цінних паперів………….…………………………175

Висновки до Розділу 3………………………………………………………..208

Розділ 4. Цінні папери в механізмі правовстановлення

4.1.Цінні папери як конструкція правовстановлення………………….213 4.2. Момент виникнення прав “на папери” і “з паперів”…………………236

Висновки до Розділу 4………………………………………………………..260

Розділ 5. Цінні папери в механізмі правоздійснення

5.1. Цінні папери як конструкція правоздійснення………………………...266 5.2.Роль цінних паперів у мінімізації ризиків сфери правоздійснення…...282

Висновки до Розділу 5………………………………………………………..294

Розділ 6. Цінні папери в механізмі правопередачі

6.1. Цінні папери як конструкція правопередачі……………….………….299

6.2. Правочини й цінні папери у забезпеченні оборотоздатності посвідчених ними майнових прав…………………………………………..317

Висновки до Розділу 6………………………………………………………..335

Розділ 7. Цінні папери в технології застосування права

7.1. Цінні папери як конструкція правозахисту й правовідновлення…….340

7.2. Визнання недійсними правочинів, учинених у сферах розміщення (видачі) й обігу цінних паперів……………………………………………..351

Висновки до Розділу 7………………………………………………………368

^ Загальні висновки………………………………………………….…..373

Список використаних джерел………………………………………...401

Додаток ………………………………………………………………….439


Для заказа доставки работы

воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html


ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Нормативні положення цивільного законодавства України постійно розвиваються та вдосконалюються. Тенденція оновлення є характерною і для системи нормативно-правових актів, положення яких забезпечують правове регулювання відносин у сфері виникнення та здійснення майнових прав, посвідчених цінними паперами. В цих умовах актуалізуються проблеми, пов’язані з висвітленням специфіки механізму правового регулювання майнових відносин, опосередкованих їх розміщенням (видачею) та обігом. Центральною серед них є проблема визначення місця й ролі самих цінних паперів (у значенні правової форми фіксації майнових прав) у цьому механізмі. Досить високий рівень висвітлення проблематики, пов’язаної з цінними паперами, забезпечується значною кількістю різноманітних наукових джерел. В Україні захищено більше десяти кандидатських і не виконано жодної докторської дисертації, присвяченої проблемам розгляду специфіки правового режиму та юридичної природи цінних паперів. В інших незалежних пострадянських країнах захищено більше п’ятидесяти (лише в Росії біля сорока) кандидатських і дві (відомі автору) докторські дисертації за цією тематикою (Див.: Карагусов Ф.С. Ценные бумаги и деньги в системе объектов гражданских прав: Дис… д-ра юрид. наук: 12.00.03.− Алматы, 2002. − 316 с.; Бєлов В.А. Проблемы цивилистической теории российского вексельного права: Дис… д-ра юрид. наук: 12.00.03. − М., 2004.− 405 с.). Аналіз їх основних положень, а також змісту більшості інших доступних наукових публікацій показує, що цінні папери досі здебільшого розглядались лише як об’єкти цивільних прав і правовідносин.

Кожна категорія об’єктів цивільних прав підпорядкована правовому режиму, що визначає особливості їх об’єктивації (зовнішнього вираження). Речі, а саме до них цінні папери віднесені положеннями ст. 177 ЦК, мають матеріально-просторову об’єктивацію. Власне майнові права як окрема категорія об’єктів цивільних прав та майнові права, посвідчені цінними паперами, можуть мати лише правову форму їх об’єктивації (юридичного вираження). Специфіка юридичної технології їх установлення визначена механізмом регулювання майнових відносин і зводиться до наступного.

Впорядкування будь-яких цивільних відносин забезпечується сукупністю нормативних (норми цивільного права) і ненормативних регуляторів (правочини, звичаї, локальні акти тощо). Їх регламентація полягає у застосуванні окрім вихідних, установницьких норм – норм-дефініцій, норм-принципів, також і норм-правил, положення яких моделюють можливу належну поведінку учасників відповідних відносин. Відомо, що більшість з цих норм є вираженням імперативних або диспозитивних велінь, змодельованих як найбільш загальні правила поведінки, розраховані на широке коло осіб та багатократність їх застосування у регламентаційних цілях, що визначає нормативність цивільного права як системи норм. Обумовлена нею абстрактність приватно-правових нормативних приписів об’єктивно потребує застосування юридичної технології їх переведення у конкретику впорядкованості реальних відносин за участю і згідно потреб їх учасників. Специфіка цієї технології визначається механізмом (динамічною структурою) правового регулювання відповідного сегмента цивільних відносин. У майновій сфері вона розрахована на застосування таких конструкцій правомоделювання і правовстановлення, а відтак ненормативних регуляторів майнових відносин, як договори, односторонні правочини та цінні папери. Окремі з них можуть мати як самостійне правововстановлююче значення, так і виступати одним з елементів відповідного юридичного складу. Однак всі вони займають певне місце у загальній системі приватно-правових засобів (інструментів), що забезпечують регламентаційний вплив досліджуваного механізму правового регулювання на відповідні сегменти майнових відносин.

Забезпечення регулятивного впливу цього механізму не характеризується автоматичністю. Для реалізації управоможуючих приписів норм цивільного права учасникам майнових правовідносин необхідно здійснити певні інтелектуально-вольові зусилля. Врахування визначених положеннями актів цивільного законодавства України вказаних (абстрактних) приписів можливе лише у межах технології реалізації норм права шляхом виявлення та на належної фіксації своєї волі на виникнення відповідних правовідносин на рівні правочину. У цьому значенні цінні папери постають правовим засобом (інструментом) фіксації одностороннього волевиявлення емітента стосовно підпорядкування форми об’єктивації посвідчених ними майнових прав встановленому для них правовому режиму (об’єктів цивільних прав) шляхом самомоделювання їх змістовних параметрів (реквізитів). Конкретизації на рівні самомоделювання підлягають абстрактні веління щодо найменування та місцезнаходження емітента, номінальної вартості цінних паперів, загальної суми їх випуску, розміру обіцяних відсотків за борговими цінними паперами тощо. Належна фіксація волевиявлення емітента є однією з головних умов застосування цих абстрактних нормативних приписів для активації конкретних правовідносин. Тому моделювання абстрактних параметрів (реквізитів) майнових прав, що визначають особливості видових конструкцій цінних паперів, первісно здійснюється на законодавчому рівні, але розраховане на їх односторонню конкретизацію емітентом на рівні самомоделювання. Виходячи з цього, цінні папери (у значенні конструкції правомоделювання, правовстановлення та правопосвідчення) виконують аналогічне з правочинами призначення у механізмі правового регулювання відносин, що виникають у сфері установлення та реалізації посвідчених ними майнових прав. Термін “цінні папери” позначає окрему конструкцію (типових модельну схему побудови прав, обов’язків та відповідальності учасників відповідної сфери майнових відносин) правомоделювання, правовстановлення та правопосвідчення, що з метою розширення її регулятивного потенціалу легально віднесена до об’єктів цивільних прав.

Зазначене бачення сутності цінних паперів закріплене нормативними приписами і зумовлене уніфікованістю та єдністю застосовуваних у сфері приватно-правової регуляції юридико-технологічних процедур і прийомів юридичної техніки. Застосувати абстрактні нормативні веління, що забезпечують регламентацію майнових відносин, у площині правовідносин з урахуванням інтересів та за участю самих їх учасників (за рахунок надання їм можливості здійснення інтелектуально-вольових, юридично вагомих актів) можливо лише шляхом вчинення правочинів як різновиду юридичних фактів-дій (а у їх системі – юридичних актів). Універсальність юридично-механізменної технології забезпечення виникнення майнових правовідносин (включаючи установлення майнових прав, посвідчених цінними паперами), не дозволяє розглядати односторонні дії емітента поза юридичними фактами-діями (юридичними актами,а відтак правочинами).

Цінні папери підлягають розгляду як правовий засіб (інструмент) забезпечення реалізації управоможуючих приписів норм права щодо застосування емітентом (а також першими правонабувачами) технології правоустановлення, розрахованої на правочинну активацію. Однак лише цим їх значення у досліджуваному механізмі не вичерпується. Такий прийом правового регулювання як поширення на цінні папери (форму існування майнових прав, об’єктивація якої лежить у площині правочину) правового режиму об’єктів цивільних прав розширює їх регулятивний потенціал як цивілістичної конструкції. Адже правочин, що також підлягає розгляду як правовий засіб (інструмент) реалізації наданої нормою права можливості правовстановлення, забезпечує лише виникнення відповідного правовідношення, але завжди залишається поза його межами. Саме тому юридичний факт ніколи не визначається як один із складників усталеного у цивілістиці елементного складу правовідношення (об’єкт, суб’єкти, зміст). Адже письмова форма правочину (як договору, так і одностороннього правочину, що є юридичним фактом і підставою виникнення відповідних майнових правовідносин), ніколи не набуває значення об’єкта цивільних прав, як це передбачено правовим режимом цінних паперів відносно належної правової (документарної чи бездокументарної) форми фіксації посвідчених ними майнових прав.

Таким чином, положення законодавства України закріплюють порядок застосування цінних паперів не тільки як правового засобу (інструмента) правомоделювання, правоустановлення і правопосвідчення (у цьому аспекті вони, безсумнівно, мають схожість з правочинами і правочинне походження). Цінні папери також постають інструментом реалізації наданої нормою права можливості правоздійснення, правопередачі, правовідновлення та правозахисту. Враховуючи це законодавчо окреслене їх значення, словосполучення “цінні папери” охоплює лаконічне нормативно визначене термінологічне позначення окремої цивілістичної конструкції розширеного регулятивного потенціалу. Розширення цього потенціалу забезпечується за рахунок унікальних прийомів правового регулювання, які розраховані лише на використання кострукції цінних паперів і в інших сферах майнових відносин застосованню не підлягають. Як приклад варто навести такий нормативно визначений механізм, як відновлення прав на втрачені цінні папери на пред’явника та векселі (глава 7 чинного ЦПК). Показово, що законодавець не вживає фразеологічні звороти “документарні (або бездокументарні) цінні папери” (вони напрацьовані на доктринальному рівні), а застосовує легальні термінологічні словосполучення “документарна або бездокументарна форма цінних паперів”. Надання формі об’єктивації майнових прав значення об’єкта правовідносин (квазі-об’єкта, об’єкта-фікції) забезпечується шляхом вчинення емітентом односторонніх дій по оформленню сертифікатів цінних паперів документарної форми або їх бездокументарної фіксації.

Запропоноване бачення специфіки цінних паперів доводиться змістом дисертаційного дослідження і визначає його структурну побудову. Новизна дисертаційного дослідження обумовлена необхідністю подолання однобічності наявних у цивілістиці наукових результатів аналізу специфіки правового режиму цінних паперів і обумовленої ним їх правової природи. Актуальність поставлених й розв’язаних у роботі проблем обумовлена і водночас ускладнена стереотипністю сприйняття цінних паперів лише як об’єктів цивільних прав (легально пойменованих саме так у ЦК України). Між тим, такий підхід не враховує, що поширення на цінні папери (форму фіксації майнових прав) правового режиму об’єктів цивільних прав засноване на фікції, адже ними можуть бути лише певні блага, а форма посвідчення майнових прав може розглядатися лише як квазі-об’єкт, об’єкт-фікція. Застосування конструкції цінних паперів дозволило значно розширити можливості регламентації майнових відносин шляхом моделювання кількох додаткових способів (прийомів) правового регулювання, у яких вона технологічно “задіяна”.

Цінні папери вперше розглядаються у площині започаткованої інструментальної концепції — узгодженої сукупності теоретичних положень, що враховують визначену нормативно їх регламентаційну значущість у механізмі правового регулювання відносин у сфері установлення та здійснення (у широкому розумінні) посвідчених ними майнових прав.

^ Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до цільової комплексної програми кафедр цивільного права №1 та №2 Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого “Основні проблеми здійснення й захисту майнових та особистих немайнових прав в умовах ринкової економіки” № 0186.0.070867.

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у виявленні та визначенні шляхів вирішення проблем, обумовлених необхідністю врахування специфіки правового режиму та юридичної природи цінних паперів не тільки як об’єктів цивільних прав, але і як об’єкта-інструмента реалізації норм права, розрахованих на впорядкування сфери виникнення та здійснення посвідчених ними майнових прав, а відтак одного із елементів механізму правового регулювання відносин, опосередкованих їх розміщенням (видачею) та обігом.

Основні завдання дисертаційного дослідження підпорядковані досягненню цієї мети, визначаються його теоретико-прикладним характером і включають:

1) обґрунтування започаткованої інструментальної концепції цінних паперів;

2) висвітлення специфіки правового режиму та юридичної природи цінних паперів, їх відмежування від інших різновидів матеріальних об’єктів цивільних прав, а також легітимаційних паперів та знаків;

3) розгляд цінних паперів як цивілістичної конструкції, технологія застосування якої забезпечує переведення абстрактної можливості правоустановлення у практичну площину – виникнення та впорядкування майнових правовідносин;

4) окреслення юридичної технології реалізації управоможуючих приписів норм права щодо застосування цінних паперів у механізмах моделювання, установлення, здійснення, передачі, відновлення та захисту посвідчених ними майнових прав;

5) аналіз положень актів чинного цивільного законодавства України про цінні папери з метою виявлення прогалин у ньому і формування науково обґрунтованих пропозицій щодо його подальшого вдосконалення.

^ Об’єктом дослідження є загальнотеоретичні аспекти окреслення специфіки правового режиму і юридичної природи та обумовленого ними інструментального призначення цінних паперів в механізмі правового регулювання відносин, опосередкованих їх розміщенням (видачею) та обігом.

^ Предметом дослідження є основні доктринальні, законодавчі та правозастосовні підходи, визначені монографічними та іншими науковими джерелами, положеннями чинного цивільного законодавства України та інших країн, а також судовою практикою та звичаями ділового обороту, які є підґрунтям окреслення шляхів вирішення теоретико-прикладних проблем, пов’язаних із врахуванням особливостей механізму правового регулювання відносин, у межах яких забезпечується виникнення та здійснення майнових прав, посвідчених цінними паперами.

^ Методи дослідження. Основним методологічним підґрунтям дисертаційного дослідження є загальнонауковий діалектичний метод. Однак, враховуючи обраний ракурс дослідження нормативно визначеної інструментальної специфіки цінних паперів, базовою методологічною платформою, що визначає логіку змістовної побудови дослідження, є інструментальний підхід. У інтерпретації С.С. Алексєєва він полягає у тому, що “предметом наукової розробки стає правова матерія в цілому, весь спектр юридичного інструментарія як такий”. У ході проведення окремих етапів дослідження використовувались також інші методи, зокрема історичний, аналітичний, порівняльно-правового моделювання, формально-логічний, нормативно-догматичний тощо.

Теоретичною основою дисертації є наукові результати, отримані українськими та зарубіжними правниками дореволюційного, радянського та сучасного періодів розвитку правової науки: Агаркова М.М., Алексєєва А.А., Алексєєва М.Ю., Алексєєва С.С., Алісова Є.О., Басіна Ю.Г., Безклубого І.А., Беляневич О.А, Бервено С.М., Бєлова В.А., Бобрової Д.В., Боднар Т.В., Борисової В.І., Брагінського М.І., Братуся С.М., Вітрянського В.В., Вітушко В.О., Гамбарова Ю.С., Гордона В.М., Горшеньова В.М., Гревцова Ю.І., Грибанова В.П., Гурвича М.О., Дзери О.В., Довгерта А.С., Ефімової Л.Г., Жилінкової І.В., Задихайло Д.В., Ігнатенко В.М., Йоффе О.С., Камінки О.І., Карагусова Ф.С., Кібенко О.Р., Колоножнікова Г.М., Коссака В.М., Кохановської О.В., Красавчикова О.О., Кузнєцової Н.С., Кучеренко І.М., Лапача В.О., Ломідзе О.Г., Луця В.В., Майданика Р.А., Мици Ю.В., Мозоліна В.П., Мурзіна Д.В., Нерсесова Н.Й., Онуфрієнко О.І., Панової Л.В., Пенцова Д.А., Посполітака В.В., Рабіновича П.М., Сібільова М.М., Синенко О.Ю., Спасибо-Фатєєвої І.В., Суханова Є.О., Толстого Ю.К., Труби В.І., Харитонова Є.О., Цитовича П.П., Черепахіна Б.Б., Шевченко Я.М., Шершеневича Г.Ф., Шишки Р.Б., Яковлева В.Ф. та інших.

^ Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим у цивілістиці комплексним дослідженням теоретичних проблем, пов’язаних із з’ясуванням місця й ролі цінних паперів у механізмі правового регулювання відносин у сфері виникнення і здійснення посвідчених ними майнових прав.

Системний і всебічний аналіз правового режиму цінних паперів, їх юридичної природи й регламентаційного призначення в досліджуваному механізмі знайшов вираження в таких теоретичних положеннях:

Уперше започатковано інструментальну концепцію цінних паперів – сукупність теоретичних положень, у яких послідовно (відповідно до структури дисертації) висвітлюються основні ракурси нормативно закріпленого їхнього призначення як однопорядкової (з огляду на їх обопільну правомоделюючу, правовстановлюючу і правопосвідчуючу, а відтак, регламентаційну значущість) з пойменованими договорами й односторонніми правочинами цивілістичної конструкції.

Додатково обґрунтовано, що кожна цивілістична конструкція (визначена нормами права типова модельна схема побудови прав, обов’язків і відповідальності) розрахована на застосування закріплених нею моделей належної поведінки в конкретних правовідносинах за умови настання передбачених нормами права життєвих обставин, які положеннями теорії юридичних фактів визначені як дії (правомірні й неправомірні) та події. Цивілістичними конструкціями, нормативно розрахованими на встановлення майнових правовідносин шляхом здійснення їх потенційними учасниками правомірних дій по реалізації управомочуючих норм права, є договори, односторонні правочини та цінні папери.

Уперше під цим кутом зору цінні папери досліджуються як окрема цивілістична конструкція (модельна схема, що може бути виражена умовною формулою “об’єкт-інструмент”) установлення, здійснення, передачі, відновлення й захисту майнових прав двох можливих (документарної або бездокументарної) форм їх фіксації, участь яких у майновому обороті ґрунтується на односторонніх діях емітента, що є елементом (юридичний факт-дія – юридичний акт – правочин) механізму правового регулювання окремого сегмента майнових відносин, укладення яких у межах єдиного юридичного складу забезпечує фіксацію його волевиявлення (шляхом урахування ним приписів закону стосовно їх форми, реквізитів та інших вимог) на їх підпорядкування закріпленому для них правовому режиму (як об’єктів цивільних прав).

Уперше правові наслідки реалізації управомочуючих приписів норм права щодо можливості встановлення майнових прав, посвідчених цінними паперами, розглядаються в межах фіксації волевиявлення емітента шляхом укладення ним односторонньо-управомочуючого правочину (одного з елементів юридичного складу послідовного накопичення), форма якого набуває значення об’єкта-фікції, квазі-об’єкта, розрахованого на застосування у способах (прийомах) правового регулювання (переважно дозволи), закріплених їх правовим режимом (як об’єктів цивільних прав).

Уперше доведено, що засноване на фікції нормативне встановлення тісного правового зв’язку між майновими правами (об’єкт-благо) і цінними паперами (об’єкт-фікція, квазі-об’єкт) з наданням останнім значення форми-носія інформації юридичного змісту, об’єктивованої в паперових документах або здійснених зберігачем облікових записах, дало змогу сконструювати цілий комплекс модельних схем можливої поведінки, у межах яких вони підлягають застосуванню емітентом і правоволодільцями як конструкція, яка лише легально йменується об’єктом цивільних прав, але законодавчо сконструйована як ненормативний регулятор – об’єкт-інструмент прововстановлення, правопосвідчення, правоздійснення, правопередачі, правовідновлення й правозахисту, забезпечуючи впорядкування відносин у сфері виникнення і здійснення цих прав.

Уперше з’ясовано, що ускладнення досліджуваного механізму застосуванням конструкції цінних паперів підвищує його ефективність за рахунок розширення діапазону способів правового регулювання окремого сегмента майнових відносин завдяки нормативно визначеному “проникненню” форми існування майнових прав у структуру регулятивних та охоронних правовідносин як їх об’єкта (об’єкта-фікції, квазі-об’єкта), адже зазвичай правочин є лише підставою (юридичним фактом) виникнення правовідносин, а його письмова чи електронна форма ніколи не набуває значення їх об’єкта.

Уперше наголошується на тому, що нормативно визначене “проникнення” цієї правової форми об’єктивації майнових прав у межі регулятивних правовідносин як їх об’єкта (об’єкта-фікції, квазі-об’єкта) за рахунок їх застосування для конструювання унікальних способів правового регулювання, заснованих на їх легітимаційній здатності й оборотоздатності, забезпечує підвищення (порівняно з конструкціями пойменованих договорів та односторонніх правочинів) регламентаційного навантаження конструкції цінних паперів (з урахуванням її правочинного походження й регламентаційної значущості), а “проникнення” в межі охоронних – можливість правовідновлення (відновлення майнових прав шляхом відновлення прав на пред’явницькі цінні папери й векселі), а також правозахисту (робить можливим захист майнових прав, що становлять зміст відносних, по суті, відносин, правовими засобами, які зазвичай забезпечують абсолютний захист), а зрештою значно розширює регламентаційні можливості стандартних для більшості зобов’язальних правовідносин механізмів реалізації й застосування норм права.

Уперше висвітлюється підпорядкованість інструментально-допоміжних прав “на папери” (право власності на квазі-об’єкт, об’єкт-фікцію – сертифікат документарної форми цінних паперів або право вимоги здійснення зберігачем відповідних облікових записів для їх бездокументарної форми) основним правам “з паперів”, тобто посвідченим цінними паперами майновим правам (об’єкт-благо, що зумовлює інтерес правоволодільця і специфіку їх видових конструкцій), механізм установлення яких визначає одномоментність їх виникнення, а наявність і потенційна здійсненність останніх – саму можливість поширення на правову (документарну чи бездокументарну) форму їх об’єктивації правового режиму цінних паперів (як об’єктів цивільних прав).

Уперше зроблено висновок про те, що цінні папери документарної форми, які вже не посвідчують майнових прав (після їх здійснення або у зв’язку з настанням їх нездійсненності з тих чи інших причин), втрачають нормативно визначену регламентаційну значущість, а їх сертифікати можуть мати лише доказове значення (наприклад, погашені цінні папери) або набувають правового режиму рухомої речі (приміром, цінний папір – колекційний, нумізматичний чи музейний екземпляр), а здійснені зберігачем облікові записи, що уособлюють їх бездокументарну форму, за вказаних умов взагалі підлягають анулюванню, що найбільш наочно ілюструє сутність цінних паперів як квазі-об’єкта, об’єкта-фікції.

Удосконалено доктринальні характеристики сукупності основних ознак цінних паперів, підкреслюється їх інструментальна природа, що дає змогу відмежувати їх від речей, грошей і власне майнових прав як окремих категорій матеріальних об’єктів цивільних прав, називаються критерії розмежування цінних паперів і легітимаційних паперів та знаків.

Наводяться додаткові аргументи на підтвердження недоцільності законодавчого віднесення цінних паперів до різновидів речей, у зв’язку з чим ч. 1 ст. 177 ЦК України пропонується викласти в новій редакції: “Об'єктами цивільних прав є речі, гроші, цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні й нематеріальні блага”.

Уперше здійснено аналіз специфіки правового режиму цінних паперів, що за рахунок визначених ним способів правового регулювання – дозволів, розрахованих на їх використання емітентом для реалізації норм цивільного права з метою правовстановлення (або правоволодільцями для ініціювання застосування норм права для відновлення й захисту посвідчених ними майнових прав), створення Національної депозитарної системи України, системи реєстрації прав власників іменних цінних паперів та можливості здійснення контрольних функцій, передбачених компетенцією спеціального державного органу (Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку), забезпечує підвищений рівень безперешкодності й мінімізованої ризикованості здійснення посвідчених ними майнових прав.

Уперше розкриваються особливості нормативного моделювання змісту цінних паперів (законодавчого визначення їх обов’язкових формально-змістовних параметрів залежно від групи, виду, форми випуску тощо), подається його зв’язок з механізмом індивідуального моделювання (самомоделювання), що за рахунок цінних паперів як конструкції, яка в механізмі правового регулювання відповідного сегмента майнових відносин забезпечує трансформацію статики (положення нормативно-регламентаційної основи) в динаміку (реальні регулятивні та охоронні правовідносини) його регламентаційного впливу, окреслено їх подібність до пойменованих договорів і односторонніх правочинів, вчинення яких може бути підставою виникнення інших відносин майнової сфери.

Уперше окреслюються особливості механізму самомоделювання, що в межах односторонніх, юридично значущих дій емітента щодо врахування нормативно змодельованих абстрактних вимог, які стосуються основних правових характеристик посвідчених ними майнових прав (форми й реквізитів цінних паперів, аналогом яких є форма й істотні умови пойменованого договору) дає можливість ідентифікувати обрану ним їх видову конструкцію завдяки врахуванню емітентом вказаних приписів у формально-змістовних параметрах цінних паперів (одна з необхідних умов їх участі в майновому обороті).

Подальшого розвитку набула теза про те, що будь-які майнові права, у формуванні змістовних параметрів яких застосовуються спрямовані на виникнення майнових правовідносин інтелектуально-вольові зусилля їх майбутніх учасників, можуть мати лише правову форму вираження, а значить дії емітента щодо фіксації майнових прав у цінних паперах з врахуванням нормативних вимог щодо їх форми та реквізитів мають значення юридичних фактів, наявність яких є підставою виникнення майнових правовідносин.

Уперше, з огляду на закріплену положеннями п. 4 ч. 2 ст. 11 ЦК України невичерпність переліку юридичних фактів, як один із елементів єдиного юридичного складу (юридичний факт, а в системі юридичних фактів-дій – юридичний акт), визначається односторонньо-управомочуючий правочин, правовим наслідком вчинення якого є реалізація потенційним емітентом наданої йому нормами цивільного права абстрактної можливості оформлення майнових прав у вигляді сертифікатів цінних паперів документарної форми розміщення (видачі) та обігу або виконання нормативних приписів щодо їх можливої бездокументарної фіксації.

Уперше доведено, що засноване на фікції поширення на цінні папери (форму-носій інформації юридичного змісту) правового режиму об’єктів цивільних прав дало змогу забезпечити регулятивні правовідносини унікальними правовими механізмами, розрахованими на реалізацію першим правоволодільцем (або останнім із наступних, за умови наявності актів належної правопередачі) управомочуючих приписів норм цивільного права, що ґрунтуються на таких способах (прийомах) правового регулювання, як дозволи, що розраховані на використання документарних цінних паперів правоволодільцем з метою здійснення посвідчених ним майнових прав у межах моделей поведінки, умовою належності якої є презентація (пред’явлення) документа, його передача іншим особам за умови вчинення на його звороті передавального напису (індосаменту) тощо.

Уперше зроблений акцент на тому, що нормативно визначена можливість знерухомлення, конвертації та зворотної конвертації цінних паперів у межах індивідуальної форми реалізації управомочуючих приписів норм цивільного права урізноманітнює (порівняно з договірними конструкціями, розрахованими на фіксацію майнових прав та обов’язків) цивілістичний інструментарій і способи (прийоми) правового регулювання майнових відносин.

Уперше пропонується об’єднати розрізнені на сьогоднішній день механізми врахування прав на цінні папери в Національній депозитарній системі України і системі реєстрації прав власників іменних цінних паперів шляхом створення та організаційно-правового забезпечення єдиної Національної депозитарно-реєстраційної системи України, що забезпечить уникнення існуючих та можливих зловживань на фондовому ринку.

Уперше звертається увага на те, що механізм розміщення й обігу цінних паперів бездокументарної форми, як і документарної, ґрунтується на тісному правовому зв’язку між майновими правами і формою їхньої фіксації (здійсненими зберігачем обліковими записами), забезпечуючи найбільш оптимальний з точки зору оперативності правопередачі механізм їх оборотоздатності, максимально безпечний як для правоволодільця, так і нового правонабувача.

Уперше наведено аргументацію стосовно того, що при визначенні сфери застосування тієї чи іншої видової конструкції цінних паперів у майновому обороті (зокрема, їх допустимості бути об’єктом відповідних цивільних правовідносин, наприклад рентних) необхідно враховувати перш за все їх інструментальні характеристики: форму (документарна чи бездокументарна), строк їх обігу, змістовні параметри посвідчених ними майнових прав, номінальну вартість і розмір відсотків (для боргових цінних паперів), специфіку встановленого для окремих їх видових конструкцій правового режиму тощо.

Уперше пояснюється специфіка закріплених нормативними приписами напрямків використання правоволодільцем конструкції цінних паперів у механізмі застосування норм права компетентними юрисдикційними органами з метою захисту його порушених майнових прав та інтересів, зокрема шляхом реалізації наданої йому цивільно-процесуальними нормами можливості набути статусу заявника, а згодом і позивача (за умови подачі відповідної заяви до суду держателем втраченого цінного папера) в межах визначених главою 7 ЦПК України процедур застосування унікального для приватноправової сфери механізму правовідновлення – відновлення прав на цінні папери на пред’явника та векселі, який в кінцевому підсумку опосередковує поновлення посвідчених ними майнових прав.

Уперше з урахуванням ефективності застосування окремих видових конструкцій цінних паперів для забезпечення відновлюваності посвідчених ними майнових прав пропонується внести зміни до глави 7 чинного ЦПК, поширивши визначений її положеннями механізм правовідновлення й на інші їх види, правовий режим яких закріплює можливість правопередачі шляхом здійснення бланкового (безіменного) індосаменту.

Уперше окреслено інструментальне призначення конструкції цінних паперів у застосуванні адресованої емітентові й нотаріусам заборони здійснення будь-яких операцій за втраченим цінним папером на пред’явника або за векселем (ст. 262 ЦПК України) як превентивно-запобіжного заходу, який на доктринальному рівні пропонується термінологічно визначити механізмом призупинення здійснення посвідчених цінними паперами майнових прав і виконання кореляційно підпорядкованих їм обов’язків.

Уперше доводиться, що неналежність юридично вагомих, правомірних, односторонніх дій емітента щодо встановлення формально-змістовних параметрів посвідчених цінними паперами майнових прав (у цьому разі документи не є цінними паперами у зв’язку з невідповідністю їх форми й реквізитів вимогам ч. 2 ст. 196 ЦК України) дає підстави визнати їх дефектним юридичним фактом, недійсність якого зумовлена вадами їх форми й реквізитів, що за правовими наслідками фактично прирівнюється до вад форми та змісту правочину і має наслідком невизнання цих дій елементом єдиного юридичного складу, який міг би бути підставою виникнення правовідносин, у межах яких правова форма фіксації майнових прав набуває значення об’єкта (об’єкта-фікції, квазі-об’єкта) цивільних прав і правовідносин.

Уперше наслідки наявності вад форми й реквізитів кожного стандартизованого сертифіката емісійних документарних цінних паперів одного випуску або неналежність бездокуме
^ ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

У дисертації здійснене нове вирішення наукової проблеми, що полягає у визначенні місця і ролі цінних паперів у механізмі правового регулювання майнових відносин як однопорядкової з правочинами конструкції, що формується внаслідок закріплення та постійного вдосконалення в нормах цивільного права, що визначають їх правовий режим, одиничних модельних схем правого регулювання, розрахованих на реалізацію емітентом визначених ними управовомочуючих приписів щодо можливості встановлення посвідчених ними майнових прав і, додатково, правоволодільцем – для їх здійснення й передачі, а також можливості ініціювання останнім застосування норм права з метою відновлення і захисту цих прав, що знайшло теоретичне узагальне