Реферат: Харківський національний університет внутрішніх справ На правах рукопису

Харківський національний університет внутрішніх справ


На правах рукопису


УДК 349.6 + 656.13(477)


Б Р И Г А Д И Р Іван Васильович


ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ В ГАЛУЗІ АВТОМОБІЛЬНОГО ТРАНСПОРТУ


Спеціальність 12.00.06 – земельне право; аграрне право; екологічне право; природоресурсне право


Д И С Е Р Т А Ц І Я

на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук


Науковий керівник:

кандидат юридичних наук, доцент

Ш У М І Л О  Олексій Михайлович


Харків – 2008
З М І С Т
З М І С Т 2

ВСТУП 4

^ РОЗДІЛ 1 14

ТЕОРЕТИЧНІ ТА ЗАКОНОДАВЧІ ЗАСАДИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ В ГАЛУЗІ АВТОМОБІЛЬНОГО ТРАНСПОРТУ В УКРАЇНІ 14

1.1 Історико-правові засади екологічної безпеки в галузі автомобільного транспорту 14

1.2 Законодавчі гарантії екологічної безпеки в галузі автомобільного транспорту 32

2.2 Забезпечення екологічної безпеки вантажів, що перевозяться автомобільним транспортом 68

Висновки до розділу 74

^ РОЗДІЛ 3 77

ПРАВОВІ ФОРМИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ АВТОМОБІЛЬНОГО ТРАНСПОРТУ 77

3.1 Роль державних органів, органів місцевого самоврядування та громадськості у підтриманні екологічної безпеки на автомобільному транспорті 77

3.2 Юридична відповідальність за правопорушення у сфері екологічної безпеки в галузі автомобільного транспорту 94

Висновки до розділу 97

ВИСНОВКИ 100

^ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 107

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ



АЗС

Автозаправна станція

ВРУ

Верховна Рада України

ГК

Господарський кодекс

ДАІ

Державна автомобільна інспекція

ЄС

Європейський Союз

ЗУ

Закон України

КК

Кримінальний кодекс

КМУ

Кабінет Міністрів України

КУпАП

Кодекс України про адміністративні правопорушення

МВС

Міністерство внутрішніх справ України

Мінприроди

Міністерство охорони навколишнього природного середовища України

Мінтрансзв’язку

Міністерство транспорту та зв’язку України

ООН

Організація Об’єднаних Націй

СНД

Співдружність Незалежних Держав

СТО

Станція технічного обслуговування

ЦК

Цивільний кодекс



ВСТУП
Актуальність теми дослідження. На сьогоднішній день держава і громадськість приділяють велику увагу проблемі забезпечення екологічної безпеки. В ст. 16 Конституції України закріплено такий обов’язок держави як забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи – катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу.

Правовому забезпеченню екологічної безпеки присвячено цілу низку національних нормативно-правових актів та міжнародних договорів, учасником яких є і Україна. Тому можна стверджувати, що формується певний елемент системи екологічного права України, норми якого знаходять своє місце в різних галузях права. Однією із таких сфер, виступає правове регулювання транспортної діяльності. Однак у зв’язку з кризою у більшості галузей економіки, суб’єктам господарювання та органам держави не завжди вдається виконувати законодавчий принцип пріоритетності вимог екологічної безпеки. Не є винятком і галузь автомобільного транспорту. Так склалося, що даний вид транспорту є найбільш поширеним і на нього припадає переважна частина пасажирських та вантажних перевезень, особливо у великих містах. Він же є одним з основних джерел забруднення довкілля в цілому та окремих його елементів.

Правове регулювання забезпечення екологічної безпеки в галузі автомобільного транспорту здійснюється за двома основними напрямками. З одного боку – екологічним законодавством, що висуває загальні вимоги до здійснення будь-якої господарської діяльності, а з другого – спеціальним законодавством щодо правового регулювання суспільних відносин, що скаладаються в транспортній галузі. Обидва напрямки інколи не узгоджуються, існують прогалини в законодавстві, використовуються застарілі стандарти та вимоги в галузі автомобільного транспорту, від яких світова спільнота уже відійшла. Це, в свою чергу, не дозволяє як слід забезпечити конституційне право кожного на безпечне для життя і здоров’я довкілля, породжує значні складнощі у забезпеченні правової охорони навколишнього природного середовища, створює умови для скоєння екологічних правопорушень, не дозволяє органам внутрішніх справ та іншим правоохоронним органам ефективно виконувати свої природоохоронні функції.

Незважаючи на зазначені недоліки правового регулювання забезпечення екологічної безпеки в галузі автомобільного транспорту, дана тема не знайшла свого комплексного дослідження. До розгляду проблеми правової регламентації екологічної безпеки на різних рівнях підходили такі вітчизняні та зарубіжні вчені, як: В.І. Андрейцев, Г.В. Анісімова, Г.І. Балюк, Н.Н. Веденін, О.С. Колбасов, В.В. Костицький, М.І. Краснова, Г.П. Сєров, М.О. Фролов, Ю.С. Шемшученко та інші. У 1999 р. Н.В. Барбашова захистила дисертацію на тему „Правове забезпечення екологічної безпеки в процесі господарської діяльності”, де частково розглянула проблеми забезпечення екологічної безпеки всієї системи транспорту як частини господарської діяльності. Пізніше Л.О. Бондар провів дисертаційне дослідження на тему: „Правові засади здійснення екологічно небезпечної діяльності в Україні”, в якій досліджувалися заходи правового механізму регулювання екологічно небезпечної діяльності, визначалися особливості правового регулювання окремих її видів, здійснювалася правова розробка наукового поняття та теоретичні дослідження механізму правового регулювання екологічно небезпечної діяльності. Але комплексне дослідження правового регулювання забезпечення екологічної безпеки в галузі автомобільного транспорту не проводилося.

Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до п. 48 Пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ на період 2004 – 2009 років (затверджені Наказом МВС України № 755 від 05.07.2004), п.п. 4.3 та 9.1 Пріоритетних напрямів наукових досліджень Харківського національного університету внутрішніх справ на 2006 – 2010 р.р. і планів науководослідних робіт кафедри трудового, земельного та екологічного права Харківського національного університету внутрішніх справ.

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб на основі аналізу наукових розробок, узагальнення правозастосовної практики визначити зміст поняття екологічної безпеки в галузі автомобільного транспорту, основні правові заходи і механізми її забезпечення, розробити науково обґрунтовані пропозиції щодо удосконалення системи чинного законодавства для ефективного розв’язання проблем зменшення негативного впливу автомобільного транспорту на життя і здоров’я людини та довкілля.

Відповідно до поставленої мети дисертаційного дослідження, зроблено спробу вирішити такі завдання:

охарактеризувати юридичну природу екологічної безпеки та її правове регулювання в законодавстві України;

з правової точки зору оцінити галузь автомобільного транспорту та загрози екологічній безпеці, котрі в ній виникають;

визначити правові засоби зменшення негативного впливу безпосередньої експлуатації транспортних засобів та охарактеризувати їх різновиди ;

розкрити правові заходи гарантування екологічної безпеки при транспортуванні вантажів;

охарактеризувати правові заходи гарантування екологічної безпеки у сфері обслуговування діяльності автомобільного транспорту;

визначити правовий механізм, котрий дозволить забезпечити екологічну безпеку в галузі автомобільного транспорту;

з’ясувати роль та завдання органів державної влади і місцевого самоврядування та громадськості у підтриманні екологічної безпеки на автомобільному транспорті;

охарактеризувати значення та особливості юридичної відповідальності в досліджуваній сфері;

вивчити досвід інших країн щодо гарантування екологічної безпеки в галузі автомобільного транспорту та визначити основні напрямки міжнародної співпраці в цій галузі;

сформулювати шляхи вдосконалення існуючого законодавства для комплексного вирішення проблем забезпечення екологічної безпеки в галузі автомобільного транспорту.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, які формуються у сфері правового регулювання забезпечення екологічної безпеки в галузі автомобільного транспорту.

Предмет дослідження становить правове регулювання забезпечення екологічної безпеки в галузі автомобільного транспорту.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертації є сукупність методів і прийомів наукового пізнання. У ході дослідження використано загальнонаукові та спеціальні правові методи дослідження. Логічний метод (аналізу, синтезу, індукції, дедукції) використано під час дослідження нормативно-правових актів, аналітичних матеріалів, концепцій та точок зору авторів з окремих питань, які входили до предмета дослідження (розділи 1, 2, 3). Із використанням діалектичного методу досліджувався розвиток законодавства у сфері регулювання екологічної безпеки та система правових засобів гарантування екологічної безпеки в галузі автомобільного транспорту (підрозділ 1.2, розділ 2). За допомогою методу системного аналізу визначено систему правового регулювання забезпечення екологічної безпеки та основні загрози екологічній безпеці від діяльності у сфері автомобільного транспорту (підрозділи 1.2 та 1.3). Для встановлення змісту правових норм та вимог використовувався метод доктринального тлумачення правових норм (розділи 1, 2, 3). Системно-структурний метод використовувався при дослідженні ролі органів державної влади, місцевого самоврядування та громадськості в забезпеченні екологічної безпеки в галузі автомобільного транспорту (підрозділ 3.1). За допомогою порівняльно-правового методу досліджувалося законодавство інших країн щодо правового регулювання забезпечення екологічної безпеки в галузі автомобільного транспорту (розділ 2, підрозділ 3.3). З використанням емпіричного методу досліджувалась практика застосування чинного законодавства (розділ 2, підрозділи 3.1, 3.2).

Усі використані методи наукового дослідження ґрунтуються на вимогах об’єктивного і всебічного аналізу процесів та явищ суспільного розвитку, що відбувалися і відбуваються в Україні та інших країнах протягом усієї історії використання автомобільного транспорту. Це, в свою чергу, дозволило різнобічно дослідити міжгалузевий правовий інститут екологічної безпеки в галузі автомобільного транспорту та обґрунтувати напрями подальшого вдосконалення законодавства України у цій сфері.

Теоретичною базою дослідження стали праці провідних вітчизняних та зарубіжних вчених. У дисертації використані праці таких відомих вчених у різних галузях права: В. І. Андрейцева, Г.В. Анісімової, Г. І. Балюк, А. Г. Бобкової, С. А. Боголюбова, М. М. Бринчука, Ю.О. Вовка, А. П. Гетьмана, В.А. Єгіазарова, Б. В. Єрофєєва, І.І. Каракаша, Т. Г. Ковальчук, О. С. Колбасова, В.В. Костицького, М. В. Краснової, Н. Р. Малишевої, М. І. Малишко, В. Л. Мунтяна, В.В. Носіка, В. В. Петрова, О. О. Погрібного, В. К. Попова, Г. П. Сєрова, Н. І. Титової, М. О. Фролова, Ю. С. Шемшученка, М. В. Шульги, О. М. Шуміла та інших.

Нормативну базу дисертації становлять Конституція України, міжнародні нормативно-правові договори, Закони України, Постанови Верховної Ради України, акти Президента та Кабінету Міністрів України, відомчі нормативні акти, які регулюють суспільні відносини щодо забезпечення екологічної безпеки в галузі автомобільного транспорту, нормативні акти іноземних країн. Використано також низку проектів законодавчих актів. Інформаційну і емпіричну основу дослідження становлять також узагальнення результатів діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування у зазначеній сфері, політико-правова публіцистика, довідкові видання, статистичні матеріали.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше у вітчизняній юридичній науці на дисертаційному рівні проведено комплексне дослідження правового регулювання забезпечення екологічної безпеки в галузі автомобільного транспорту. У результаті проведеного дослідження сформульовано низку нових наукових положень, висновків та рекомендацій, котрі виносяться на захист, зокрема:

1. Уперше дано юридичне визначення поняття „екологічна безпека в галузі автомобільного транспорту”, яка є станом захищеності життєво важливих інтересів людини, суспільства, держави та довкілля, за якого гарантується право кожної людини на здорове та безпечне навколишнє середовище та існують необхідні умови для захисту довкілля, відтворення природних об’єктів і задоволення інших прав громадян та інтересів держави, який досягається шляхом виканання юридичними та фізичними особами нормативних вимог щодо експлуатації автомобільних транспортних засобів, перевезення вантажів та обслуговування автомобільного транспорту.

2. Дістали подальшого розвитку наукові погляди на історію та процес формування права екологічної безпеки, яке розглядається як комплексна галузь екологічного права, котра, крім властивих їй функцій як частини екологічного права, виконує завдання об’єднати різні галузі права з метою найбільш ефективного та комплексного виконання покладених на екологічне право та законодавство функцій.

3. Уперше визначено систему правових норм що регулюють суспільні відносини по забезпеченню екологічної безпеки в галузі автомобільного транспорту як міжгалузевий правовий інститут, який формується з метою охорони довкілля, гарантування кожному здорового та безпечного навколишнього середовища та створення необхідних умови захисту довкілля, відтворення природних об’єктів і задоволення інших прав громадян та інтересів держави.

4. Уперше з правової точки зору визначено та класифіковано загрози екологічній безпеці в галузі автомобільного транспорту, які залежно від джерел таких загроз слід розділити на групи: автомобільні транспортні засоби та безпосередня їх експлуатація; вантажі, що перевозяться автомобільним транспортом; сфера обслуговування діяльності автомобільного транспорту.

5. Уперше визначено систему та проведено авторську класифікацію правових засобів забезпечення екологічної безпеки в галузі автомобільного транспорту, які залежно від джерел загроз та напрямку і способу правового впливу слід поділяти на такі:

забезпечення екологічної безпеки при експлуатації транспортних засобів: правові засоби зменшення викидів шкідливих речовин в атмосферне повітря від роботи автомобілів; правові засоби попередження негативного впливу автомобіля на життя і здоров’я людини та довкілля після виведення його з експлуатації як транспортного засобу; правові засоби забезпечення екологічної безпеки в галузі автомобільного транспорту через поліпшення якості пального; правові засоби гарантування екологічної безпеки при поводженні з витратними матеріалами;

гарантування екологічної безпеки при перевезенні вантажів: економіко-правові та адміністративно-правові засоби;

забезпечення екологічної безпеки сфери обслуговування діяльності автомобільного транспорту.

6. Дістали подальшого розвитку наукові позиції щодо місця та повноважень органів державної влади, місцевого самоврядування та громадськості з огляду на їх роль у гарантуванні екологічної безпеки в галузі автомобільного транспорту, обґрунтовано пропозиції щодо необхідності розширення повноважень посадових осіб МВС та Державної екологічної інспекції з метою належного реагування на правопорушення у сфері забезпечення екологічної безпеки в галузі автомобільного транспорту.

7. Обґрунтовано наукові пропозиції щодо:

- якісно нового використання фінансово-економічних важелів забезпечення екологічної безпеки в галузі автомобільного транспорту, зокрема, поширення обов’язку сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища на всіх власників та користувачів автомобілів, запровадження збору за екологічний клас автомобіля;

- посилення ролі інституту юридичної відповідальності власників та користувачів автомобільних транспортних засобів шляхом більш широкого застосування заходів впливу майнового характеру, не відмовляючись при цьому від санкцій особистісного спрямування.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони становлять як науково-теоретичний, так і практичний інтерес:

у науково-дослідній сфері – положення та висновки дисертації можуть бути основою для подальшої розробки проблем забезпечення екологічної безпеки окремих галузей економіки та матеріального виробництва, визначення нових напрямків у розвитку права екологічної безпеки;

у правотворчості – в результаті дослідження сформульовано ряд пропозицій щодо удосконалення законодавства України, зокрема, прийняття поданих до Верховної Ради України, Екологічного кодексу України та Податкового кодексу України, внесення змін до КУпАП, інших законів України та цілої низки підзаконних нормативно-правових актів; у процесі дослідження було підготовлено, підписано та направлено до ВРУ відкритий лист представників громадських організацій природоохоронного спрямування з пропозицією внести зміни до деяких законодавчих актів України з метою встановлення як обов’язкових європейських вимог до автомобілів на рівні Євро-2;

у правозастосовній діяльності використання одержаних результатів дозволить поліпшити практичну діяльність суддів, працівників правоохоронних та контролюючих органів державної влади та місцевого самоврядування; результати дослідження використовувалися в практичній діяльності органів Прокуратури, МВС, неурядових організацій.

у навчальному процесі – матеріали дисертації уже використовуються в Харківському національному університеті внутрішніх справ та Навчально-науковому інституті права, економіки та соціології ХНУВС під час проведення занять з дисциплін „Екологічне право”, „Земельне право”, „Аграрне право” та „Основи екології”.

Апробація результатів дисертації. Підсумки розробки проблеми в цілому, окремих її аспектів, одержані узагальнення і висновки були оприлюднені дисертантом на науково-практичних конференціях: „Права граждан, правоохранительная и правоприменительная деятельность в России и Украине: состояние и перспективы развития” (м. Бєлгород, 2003 р.), „Регіон – 2003: Стратегія оптимального розвитку” (м. Харків, 2003 р.), „Понт Эвксинский ІІІ” (м. Севастополь, 2003 р.) „Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих вчених” (м. Харків, 2003 р.), „Актуальні проблеми реформування приватного права України” (м. Запоріжжя, 2006 р.) „Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих вчених” (м. Харків, 2006 р.), на засіданнях кафедри трудового, земельного та екологічного права Харківського національного університету внутрішніх справ і кафедри трудового, екологічного та земельного права Навчально-наукового інституту права, економіки та соціології Харківського національного університету внутрішніх справ, а також в роботі Харківської міської громадської організації „ЕкоПраво-Харків”.

Публікації. Основні положення та результати дисертації опубліковані в 7 статтях, з яких 4 у фахових збірниках наукових праць та 6 тезах наукових доповідей на конференціях; матеріали дисертаційного дослідження використані при підготовці Науково-практичного коментаря Закону України „Про охорону навколишнього природного середовища”.

Структура дисертації. Робота композиційно складається зі вступу, трьох розділів, що містять дев’ять підрозділів, висновків, списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 212 сторінок, із яких список використаних джерел 36 сторінок (342 найменування).
^ РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ТА ЗАКОНОДАВЧІ ЗАСАДИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ В ГАЛУЗІ АВТОМОБІЛЬНОГО ТРАНСПОРТУ В УКРАЇНІ


1.1 Історико-правові засади екологічної безпеки в галузі автомобільного транспорту
Починаючи дослідження правового забезпечення екологічної безпеки в галузі автомобільного транспорту, необхідно в першу чергу визначитися, що становить екологічна безпека як правове явище в цілому.

У процесі розвитку та становлення екологічного права його норми поступово охоплювали все більший обсяг суспільних відносин. Так, спочатку в праворозумінні охорони навколишнього природного середовища йшлося про збереження окремих природних територій та об’єктів: заповідників, національних та природних парків, пам’яток природи, лікувально-оздоровчих та курортних зон. Поступово, враховуючи інтенсифікацію експлуатації природних ресурсів у процесі розвитку промисловості та сільського господарства, виникла необхідність створення нового виду природоохоронної діяльності – раціонального використання природних ресурсів. Однак слід зауважити, що питання первісності права охорони навколишнього середовища чи права користування природними ресурсами досить дискусійне. Перші норми щодо закріплення права користування природними ресурсами зустрічаються ще в правових пам’ятках Київської Русі. Так, у Руській Правді встановлювалася відповідальність за самовільне збирання меду диких бджіл або зрубування дубів у князівських лісах [, с. 35].

Подальший розвиток масштабів промисловості, збільшення антропогенного навантаження на навколишнє природне середовище, поява територій, що зазнали екологічної катастрофи, поставили під загрозу життя і здоров’я людини. Це, в свою чергу, викликало необхідність розробки правових норм, які б гарантували безпеку людини в процесі змін у середовищі її існування, що в подальшому розвинулися в право екологічної безпеки. У такій ситуації доречним видається висловлювання В.І. Андрейцева щодо обґрунтування існування права екологічної безпеки: „Якщо дорога вготована на Голгофу, то мова йде не про охорону, а спасіння приреченого”. Навколишнє природне середовище, яке є джерелом підвищеної екологічної небезпеки, перетворюється внаслідок дії стихійних сил природи або техногенної руйнівної дії на екологічно небезпечний об’єкт, що вимагає „ізоляції” від людини і суспільства, інших природних систем і комплексів шляхом встановлення спеціального правового режиму, який би обмежував або забороняв взагалі проживання населення, здійснення суспільного і приватного виробництва, проведення системи заходів щодо ліквідації джерел небезпеки, встановлення особливого правового статусу постраждалих громадян [, с. 14].

Слід звернути увагу на те, що наявність чіткого визначення екологічної безпеки, встановлення її правової природи, критеріїв визначення її рівня та загроз для неї має не тільки теоретичне, а й велике прикладне значення. Сучасний стан регулювання суспільних відносин характеризується широким спектром використання правового інституту екологічної безпеки і відсутністю чітких механізмів і критеріїв її забезпечення. При використанні даного правового інституту можна виділити два основні, але не зовсім правильні підходи, спільним для яких є відсутність критеріїв визначення загроз у даній сфері, чітких вимог, механізмів та процедур забезпечення екологічної безпеки.

По-перше, досить часто відбувається просте декларування мети екологічної безпеки на рівні принципів або завдань, що ставляться перед суб’єктами. Так, ст. 32 ЗУ „Про наукову і науково-технічну діяльність” [] вказує, що додержання вимог екологічної безпеки визнано принципом державного управління та регулювання наукової діяльності. Відповідно до ст. 3 ЗУ „Про стимулювання розвитку вітчизняного машинобудування для агропромислового комплексу” [], основними завданнями машинобудування для агропромислового комплексу, зокрема, є: проведення науково-технічної політики розвитку машинобудування для агропромислового комплексу, сприяння підвищенню рівня технологічних процесів та екологічної безпеки. Подібне декларування міститься в правовому регулюванні відносин у галузі патентування, ліцензування, сертифікації тощо. Так, державна система стандартизації у сфері туристичної діяльності спрямована, зокрема, на забезпечення дотримання обов’язкових норм, правил, вимог щодо охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки []. Така ситуація могла б бути прийнятною у зв’язку із загальним характером цих норм. Однак у спеціальних нормативно-правових актах, наприклад в Ліцензійних умовах провадження господарської діяльності з організації іноземного, внутрішнього, зарубіжного туризму, екскурсійної діяльності [], жодної згадки про виконання таких вимог не міститься, а саме недотримання ліцензійних умов є основною підставою для позбавлення суб’єкта ліцензії і заборони такої діяльності. Подібна ж ситуація склалася з виробництвом вибухових речовин та матеріалів [].

По-друге, відбувається підміна забезпечення екологічної безпеки вимогами охорони навколишнього природного середовища або природокористування. Наприклад, ст. 7 Повітряного кодексу України [] закріплює, що авіаційні правила визначають і регулюють порядок діяльності авіації України з метою забезпечення безпеки польотів і екологічної безпеки. Тут же зазначено, що до авіаційних правил належать стандарти і нормативи у галузі охорони навколишнього природного середовища, а крім того, нормативні акти, що регулюють і порядок здійснення охорони навколишнього природного середовища.

На сьогоднішній день існує велика кількість підходів до правового визначення екологічної безпеки. Характеризуючи визначення екологічної безпеки, необхідно враховувати, що його основу становить міжгалузеве наукове поняття „безпека”.

До проблем безпеки почали звертатися мислителі починаючи з часів Стародавньої Греції. Згідно із „договірною теорією” (Епікур, Спіноза, Дідро), основною причиною створення держави було укладення „суспільного договору” для подолання „природного стану війни всіх проти всіх”, а основною метою держави є забезпечення безпеки як суспільства, так і окремої людини [].

За часів панування монархій ця концепція зводилася до забезпечення безпеки монарха, панівних станів (класів) та самої монархії. Але на початку епохи Відродження та Просвітництва об’єктами безпеки стають: людина (громадянин) – суспільство (нація політична) – держава. При цьому остання, тобто держава, вважалась і суб’єктом безпеки. У творах видатних мислителів епохи Відродження, зокрема Н. Макіавеллі („Государ”) та Т. Гоббса („Левіафан”), які заклали засади сучасної теорії держави та політичних наук у цілому, розглянуто проблеми безпеки й виживання, структуру взаємин між урядом, населенням і державою, покликаних забезпечити добробут та захист від зовнішніх загроз. Безпека визначалась як „засіб колективного захисту” у війні „усіх проти всіх”, розглядалася тоді як основа держави. Інакше кажучи, безпека, що гарантується державою, визначалася як засада виживання і розвитку людини „як істоти, цивілізованої дією смерті” [].

У працях Канта „Щодо вічного миру” та Гегеля „Філософія історії”, „Філософія права” приділялася увага ролі права та держави у забезпеченні безпеки людини та суспільства. Проблеми зовнішньої та внутрішньої безпеки розвивалися в працях Монтеск’є, Бентама, Берка, Липинського, Донцова та інших [, с. 60–61, 156–161.].

Узагальнюючи філософські підходи до терміна „безпека”, припустимо зробити висновок, що дане визначення завжди пов’язується з поняттям „стан” – категорія наукового пізнання, що характеризується здатністю матерії, яка рухається, до прояву в різних формах з притаманними їм суттєвими властивостями і відношеннями []. Безпека розглядається як стан захищеності, відсутності загроз з боку різних чинників.

Подібне визначення міститься і в довідковій літературі, де безпека розглядається як відсутність загрози для об’єкта з боку внутрішніх та зовнішніх чинників [, с. 43; , с. 207]. Залежно від походження загроз, природи їх виникнення виділяється безпека екологічна, економічна, політична, військова та інші. Безпека також розглядається як невід’ємна ознака будь-якої системи, що, в свою чергу, знаходить відображення в таких системних якостях, як цілісність, відносна самостійність і сталість [, с. 8].

Досліджуючи правове поняття екологічної безпеки, слід відзначити, що виділяються два основні підходи до його визначення.

Перший підхід полягає в тому, що екологічна безпека розглядається як певний стан. Г.П. Сєров дає визначення екологічної безпеки як стану захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства і держави у процесі взаємодії суспільства і природи від загроз: а) з боку природних об’єктів, властивості яких змінені забрудненням, засміченням внаслідок антропогенної діяльності (виникнення аварій, катастроф, здійснення тривалої господарської, військової та інших видів діяльності) чи навмисно з метою екологічних диверсій, агресії або ж природних явищ та стихійного лиха; б) обумовлених знищенням, пошкодженням або виснаженням природних ресурсів (загроза незабезпечення суспільства і держави природними ресурсами) [, с. 33].

Також М.Н. Ведєнін наводить визначення екологічної безпеки як стану захищеності людини, суспільства, держави і навколишнього природного середовища від негативного природного та техногенного впливу, що забезпечується організаційно-правовими, економічними, науково-технічними та іншими засобами та способами. Тут же вказує на принципи забезпечення екологічної безпеки:

– презумпція екологічної небезпечності будь-якої виробничо-господарської діяльності;

– обов’язковість екологічної експертизи виробничо-господарської та іншої діяльності, яка створює або може створити екологічну небезпеку;

– здійснення такої діяльності можливе лише в разі отримання позитивного висновку екологічної експертизи;

– обов’язкове ліцензування екологічно небезпечної господарсько-виробничої діяльності;

– заборона, обмеження або призупинення будь-якої екологічно небезпечної діяльності;

– державний і громадський контроль та нагляд за забезпеченням екологічної безпеки [, с. 52].

О.С. Заржицький визначає екологічну безпеку як комплексний стан певних властивостей довкілля, які створені цілеспрямованою діяльністю людей, з урахуванням обґрунтованих допустимих навантажень антропогенних чинників на навколишнє середовище і негативних змін, що відбулися в ньому, і забезпечують збереженість життєдіяльності людини [, с. 32].

Екологічна безпека також розглядається як стан, за якого всі складові природного оточення, за рахунок балансування взаємовпливів природних, технічних і соціальних систем, формування природо-культурного середовища, є оптимальними для нормального функціонування і розвитку людської цивілізації [, с. 7].

У сфері економічних знань „екологічна безпека” визнається залежно від того, яке її значення в економічному розвитку держави. Так, існує точка зору, що це певний стан – ступінь адекватності екологічних умов завданням збереження здоров’я населення і забезпечення тривалого соціально-економічного розвитку [, с. 80]. Виходячи з такого визначення забезпечення екологічної безпеки можна оцінити в грошовому еквіваленті. Якщо не дотримуватися її нормативів, якість навколишнього середовища знижується. Виникає необхідність якимось чином компенсувати його негативний вплив на здоров’я людей та виробничий сектор (наприклад: сільське господарство). Для такої компенсації необхідно здійснювати різні заходи, що в свою чергу вимагає відповідного фінансування. Крім того, залежно від часу дії, обсягів охоплення та інтенсивності чинників екологічної небезпеки сума необхідних коштів збільшується. Це і становить вартість екологічної безпеки для держави та суб’єктів господарювання. Для окремої фізичної особи таку вартість буде становити сума коштів, витрачених на медичне обслуговування, на встановлення додаткових систем очищення повітря та води тощо. У зв’язку з цим у сфері економіки екологічна безпека розглядається як економічна цінність, що має свою грошову оцінку [, с. 80; ]. Також обґрунтовується необхідність розробки та впровадження ліній із виробництва екологічно безпечних товарів, в тому числі тих, які йдуть на експорт. Пояснюється це тим, що в світі, особливо в розвинутих країнах, екологічно чисті та безпечні товари досить „розкручені”, і існує певна екологічна „фобія”. Таке становище на сьогодні підтверджується нещодавніми соціологічними дослідженнями в різних країнах світу. На запитання: „Скільки Ви готові переплачувати за екологічну безпечність товару?”, жителі Великої Британії вказали суму, еквівалентну 100 доларам США, а громадяни Китаю – відповідно 200! [].

В інших джерелах розкривається зміст екологічної безпеки через поняття національного екологічного інтересу [, с. 80] або національного інтересу в сфері екологічної безпеки [, с. 8] як сукупності інтересів держави, що визначають її політику в галузі забезпечення екологічної безпеки.

У Державному стандарті України „Безпечність промислових підприємств. Терміни і визначення” [, с. 25] безпека населення, матеріальних об’єктів, навколишнього середовища визначається через стан відсутності недопустимого ризику, пов’язаного з можливістю заподіяння будь-якої шкоди. Екологічна безпека пов’язана з існуванням екологічного ризику. Теорія екологічного ризику вже знайшла відображення в наукових працях з питань екологічної безпеки. Він відрізняється від інших форм ризиків такими характеристиками, як:

1) антропоцентрична спрямованість екологічного ризику, яка виходить із того положення, що екологічний ризик є, перш за все, ризиком зниження якості навколишнього природного середовища, що справляє негативний вплив на життя та здоров’я людини;

2) поліваріантність форм походження екологічного ризику визначає можливість його прояву внаслідок природно-стихійних чинників (повеней, землетрусів, зсувів тощо) та техногенно-антропогенних загроз;

3) обмеженість можливості абсолютного визначення екологічного ризику зумовлена об’єктивною неможливістю повного вивчення проявів екологічних загроз;

4) кумулятивність екологічного ризику внаслідок прояву так званого „ефекту ланцюгової реакції” та „ефекту доміно”, за яких певний конкретний чинник екологічного ризику тягне за собою реалізацію цілої низки інших екологічних ризиків з множинністю негативних наслідків для життя та здоров’я людини та якості довкілля;

5) субституційність екологічного ризику, яка пов’язана з можливістю його прояву через інші ризики природного та техногенного походження, що зумовлює настання екологічних інцидентів з наслідками технологічних, технічних порушень, правопорушень у галузі охорони праці тощо [, с. 14].

Е.М. Желваков запропонував інше поняття екологічної безпеки: він визначив її як відсутність небезпеки біологічним основам життя і здоров’я, розвитку людини. Таке поняття, на думку автора, містить стан захищеності і систему заходів, практично спрямованих дій із забезпечення життєдіяльності [, с. 120]. Однак при цьому не згадується про захищеність суспільства і держави від чинників небезпеки.

Найбільш широке визначення екологічної безпеки дає В.І. Андрейцев. На його думку, екологічна безпека як юридична категорія – це складова національної і транснаціональної безпеки, тобто такий стан розвитку суспільних правовідносин і