Реферат: Ролева гра в комп'ютерно-ігровій діяльності дошкільників

Ролева гра в комп'ютерно-ігровій діяльності дошкільників

Чекстере О.Ю.

Інформаційні і комп'ютерні технології, суттєво перебудовують практику повсякденного життя. Ці тенденції виявляються навіть в таких традиційних сферах, як гра і іграшки. Розвиток індустрії електронних і комп'ютерних ігор ставить перед психологією нові питання: про те, як вони впливають на розвиток дитини, чи можна цю діяльність назвати грою, у якому відношенні вона стоїть до традиційної сюжетно-рольової гри.

Більшість старших дошкільників останнім часом вибирають комп'ютерно-ігрову діяльність – ігри у віртуальній реальності. В результаті наших досліджень виявлено, що за визнанням батьків 10% Київських дітей 5-7 років проводять, граючи в комп'ютерні ігри більше 2 годин на день, 8% більше години на день 11% - 30-60 хвилин на день, 46% - від 2 до 4 годин на тиждень і лише 25% взагалі не грають. Більш всього дітям дошкільного віку подобаються ігри-стрілялки (дорослі ігри) – 42%, гонки –21,5%, броділки –19%, стратегії-11%.

Сучасні комп'ютерні ігри згідно із класифікацією Смирнової О. О. і Радєвой Р.Є. поділяються на основі позиції граючого на три досить великі видові групи ігор: над ситуацією, поза неї і усередині ситуації – це відповідно стратегії («Civilization», «Simcity», «Creatures», «Warcraft», «Ages of Empire»), ігри –оповідання («Рожева пантера», «Monkey Island») і симулятори («Doom», «F17», «Formula 1», «Quake»).

Коротко розглянемо їх рольові характеристики:

І. Стратегії. Роль в стратегіях вводиться на початку гри на позначення позиції, яку займає гравець, й змінюється з розвитком сюжету, при цьому вар’юється лише титул і повноваження, тобто можливості гравця. Така роль не містить смислового, потребністно-мотіваційного аспекту, оскільки в самій грі розкриваються способи, технологія того, як потрібно діяти. Замість соціальних взаємовідношень закладаються умовно-соціальні маніпулювання з її уявними об’єктами.

        Партнерських стосунків в стратегічних іграх немає і бути не може, оскільки гра полягає в управлінні певним набором об’єктів та прийнятті управлінських рішень і не вимагає врахування людських відносин. Ігрові проблеми та конфлікти витікають з логіки розвитку запрограмованого сюжету.

ІІ. Симулятори. Розкид ігрових сюжетів сучасних симуляторів дуже широкий, можна знайти ігри, що моделюють практично будь-яку сферу людської діяльності, для якої важливі певні спеціальні навички, враховано динаміку зовнішніх дій, швидкість і точність реакції.

Позиція льотчика, бійця або водія виникає в іграх-симуляторах не в результаті прийняття ролі героя, а з придбанням навичок, уміння «водити автомобіль», «битися», «вести повітряний бій». Відбувається максимально близьке до реального проживання неможливого у звичайному житті, замість дитячого ігрового нереального проживання неможливого (колесо-штурвал корабля, крісло-літак), але зближує їх реальність переживання, уявлення себе льотчиком або водієм. Але якщо традіційно дитина відіграє «ідеального льотчика» (солдата, водія й т.п.), то в комп'ютерній грі їй пропонується стати реальним льотчиком, з тренувальними польотами, з освоєнням всієї технологічної сторони. 

       У симуляторах з'являється задоволення від самого процесу гри, від проживання (але не ролі, а самого себе) в незвичайних ситуаціях. Партнерство в одиночній грі не може виникнути за відсутністю ролі і образу «іншого».

ІІІ. Ігри-оповідання . Це, на наш погляд, єдиний вид ігор, де можливе виникнення рольових стосунків, які можна було б порівняти з традиційною рольовою грою. Якщо герой може здійснювати дії, які здаються необхідними, гравець — «діє як я» – то виникає ідентифікація – герой це моє дзеркало. Якщо є певний ступінь «опору» героя, його незалежності від бажання граючого, обмеження свободи дій - виникає змушене підстроювання під нього. Таке моделювання власної «ідеальної поведінки» близьке до рольової гри дитини. Воно дає можливість реалізації нездійсненних бажань і імпульсів, проб недоступних способів поведінки.

  Розглянувши основні види комп'ютерних ігор, ми можемо висловити припущення, що можливість виникнення ролі у них надзвичайно обмежена. Комп'ютерне моделювання особистості ще не знаходиться на тому рівні, коли можлива поява несподіваних, непередбачуваних і унікальних реакцій у відповідь на нелогічні, «неправильні» дії дитини. Соціальні взаємодії, складові традиційної гри, з комп'ютерними персонажами залишаються регламентованими і обмеженими фантазією їх розробників.

Багато в чому комп'ютерна гра близька до реальної гри. Комп'ютерна гра, як і традиційна рольова, є символіко-моделюючою діяльністю. Дія, що відбувається в ній нереальна, сенси окремих дій неясні без розуміння правил і умовностей гри. Уявна ситуація задається правилами, ігровим простором і ігровими об'єктами. Але комп'ютерна гра дошкільників не є рольовою. Лише рольова гра, основним вмістом якої є норми людських відносин, може бути способом освоєння моральних норм. Лише у рольовій грі дитина отримує навички соціальної взаємодії, в цій взаємодії, в переходах «Я – я-в-ролі» і узгодженні «моя роль – роль партнера» відбувається пізнавальна і емоційна децентрація.

Затримання процесу децентрації в дошкільників призводить не тільки до конфліктів з однолітками та дорослими, відсутності успіхів в навчанні, а й негативно впливає на процес формування особистості дитини, закріплює таки риси характеру, як домінантність, нечуйність, егоїзм.