Реферат: Структура робочої програми спеціального курсу «міжнародне кримінальне право» у 2011 2012 навчальному році

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ,

МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ


МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ


ЛУГАНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ВНУТРІШНІХ СПРАВ імені Е.О. ДІДОРЕНКА


ЗАТВЕРДЖУЮ

Перший проректор з навчально-методичної та наукової роботи

професор


Е.В. Віленська


Міжнародне кримінальне право


Р о б о ч а н а в ч а л ь н а п р о г р а м а

для студентів 3-го курсу заочної форми навчання

(термін навчання 3 роки – на базі молодшого спеціаліста)

2011-2012 н.р.


Луганськ 2011
Р о з р о б н и к и:

начальник кафедри кримінального права, кандидат юридичних наук, доцент Письменський Є.О.;

старший викладач кафедри кримінального права, кандидат юридичних наук Старовойтова Ю.Г.


Ухвалено на засіданні кафедри кримінального права Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка (протокол № 1 від 30 серпня 2011 року).

^ СТРУКТУРА РОБОЧОЇ ПРОГРАМИ

СПЕЦІАЛЬНОГО КУРСУ «МІЖНАРОДНЕ КРИМІНАЛЬНЕ ПРАВО»

у 2011 – 2012 навчальному році


Предмет спеціального курсу: загальнотеоретичні засади Загальної та Особливої частин міжнародного кримінального права та методичні засади застосування цих положень під час правозастосовної діяльності.


^ Мета:

Освітня (навчальна) – підвищувати юридичну культуру та ерудицію фахівців на підставі оволодіння досвідом інших держав і міжнародних інституцій щодо застосування норм кримінального права.

Розвивальна – формувати та розвивати знання про основні проблеми міжнародного кримінального права, виробити науково обґрунтоване розуміння злочину та відповідальності за нього згідно з нормами міжнародного кримінального права, розвивати вміння та навички правильного застосування норм міжнародного кримінального права.

Виховна – формувати в осіб, які навчаються, ставлення до кримінального права, що виховує громадян у дусі відданості Батьківщині, точного і неухильного виконання законів України, дотримання дисципліни праці, чесного ставлення державного і громадського обов’язку, поваги до прав, честі й гідності людини.

ПЕРЕДМОВА


Якісна професійна підготовка юриста забезпечується вивченням не тільки вітчизняних галузей права, а й дисциплін, які дають змогу ознайомитись із особливостями правових інститутів міжнародного права. Тому міжнародне кримінальне право дозволяє сформувати надійну основу для формування кваліфікованого, конкурентоспроможного та ерудованого фахівця-юриста. Обраний Україною шлях на побудову країни з європейською системою цінностей вимагає оволодіння на професійному рівні твердими знаннями теорії кримінального права, чинного вітчизняного й міжнародного кримінального законодавства, а також практики його застосування.

Метою вивчення спеціального курсу «Міжнародне кримінальне право» є підготовка висококваліфікованих фахівців, які відповідають світовим стандартам і можуть ефективно виконувати сучасні завдання, покладені на новочасного юриста, демонструючи глибокі знання міжнародного кримінального права та вміння правильно використовувати його положення у подальшій практичній діяльності.

Завдання вивчення курсу полягає, насамперед, в оволодінні особами, які навчаються, концепцією сучасного міжнародного кримінального права, вивченні особливостей міжнародного злочину й злочину міжнародного характеру й відповідальності за них, з’ясування правового статусу Міжнародного кримінального суду та міжнародних трибуналів. Викладання міжнародного кримінального права передбачає розкриття його соціальної суті та юридичного змісту, взаємозв’язку норм міжнародного кримінального права з національним законодавством.

Під час засвоєння спеціального курсу «Міжнародне кримінальне право» передбачається широке вивчення міжнародних нормативних правових актів, різного роду міжнародних і державних програм, спрямованих на боротьбу зі злочинністю.

Глибокі знання міжнародного кримінального права неможливі без обов’язкового поєднання роботи на лекціях з активною підготовкою до семінарських занять. Важливою складовою такої роботи є ретельне вивчення як основної (підручників, навчальних посібників), так і додаткової літератури (монографій, наукових статей), міжнародних та національних нормативно-право­вих актів. Це потрібно для визначення різних концепцій, поглядів, дискусійних положень з найважливіших питань, засвоєння понятійного апарату, формування вміння вести арґументовану полеміку, обмірковувати проблемні питання, відстоювати власну точку зору, робити певні висновки, для набуття необхідних навичок.

Для більш образного і точного висловлювання своєї думки, підвищення правової культури студентів бажано використовувати під час роботи на занятті окремі афоризми, фразеологізми, порівняння, оригінальні думки видатних науковців, мовознавців, письменників, ораторів тощо.

Після закінчення вивчення курсу особи, які навчаються, повинні знати:

- поняття, принципи, джерела та предмет регулювання міжнародного кримінального права;

- сучасні пріоритети кримінальної політики світової спільноти;

- значення міжнародного кримінального права для правозастосовної діяльності правоохоронних та інших органів.

Вивчення спеціального курсу «Міжнародне кримінальне право» передбачає досягнення такого кваліфікаційного рівня підготовки, за якого студент повинен вміти:

- здійснювати пошук та систематизацію норм міжнародного кримінального права;

- правильно застосовувати норми міжнародного кримінального права при кваліфікації злочинів;

- аналізувати вплив політичних, економічних чинників при правовій оцінці міжнародної спільнотою діянь, які мають ознаки міжнародних злочинів.

В осіб, які навчаються, має сформуватися позитивне ставлення до міжнародного кримінального права, що виховує громадян у дусі точного і неухильного виконання законів України та ратифікованих нею міжнародних документів, поваги до прав, честі й гідності людини.

Програма зазначеного спеціального курсу розроблена відповідно до Законів України «Про освіту» від 23 травня 1991 р., «Про вищу освіту» від 17 січня 2002 р., «Про міліцію» від 20 грудня 1990 р., Положення про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах, затвердженого наказом Міністерства освіти України № 161 від 2 червня 1993 р., наказу МВС України № 263 від 15 березня 2006 р. «Про реформування галузевої системи освіти та забезпечення ступеневої підготовки фахівців для органів внутрішніх справ», інших нормативних актів Міністерства освіти та науки України та Міністерства внутрішніх справ України.

Під час розробки програми враховані міжпредметні зв’язки з різними навчальними дисциплінами (в тому числі, спеціальними), наприклад: теорією держави та права, конституційним правом, міжнародним правом, кримінологією тощо.

«Міжнародне кримінальне право» є факультативним курсом, наприкінці якого передбачено складання студентами заліку.

^ ЗМІСТ СПЕЦІАЛЬНОГО КУРСУ

ПОНЯТТЯ МІЖНАРОДНОГО КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА. ПОНЯТТЯ ТА ВИДИ МІЖНАРОДНИХ ЗЛОЧИНІВ ТА ЗЛОЧИНІВ МІЖНАРОДНОГО ХАРАКТЕРУ. МІЖНАРОДНІ СУДОВІ ІНСТИТУЦІЇ.


ТЕМА 1. Поняття, завдання та система міжнародного кримінального права.

ТЕМА 2. Міжнародний злочин і відповідальність за нього.

ТЕМА 3. Міжнародний кримінальний суд. Міжнародні трибунали.

ТЕМА 4. Злочини міжнародного характеру й відповідальність за них.

ТЕМА 5. Співробітництво держав у боротьбі зі злочинністю.


Лекція 1: Особливості міжнародного кримінального права.

Поняття, принципи та предмет регулювання міжнародного кримінального права.

Джерела міжнародного кримінального права.


Термін "міжнародне кримінальне право" з'явився наприкінці XIX ст. для позначення норм, які регулювали надання державами взаємодопомоги при здійсненні ними національної кримінальної юрисдикції. Після другої світової війни у зв'язку з притягненням до міжнародної відповідальності осіб, що вчинили військові злочини, злочини проти миру та людства, поняття "міжнародне кримінальне право" почало використовуватися і щодо подібних відносин.

У доктрині існує декілька підходів до формулювання поняття МКП. Серед них слід сказати про такі:

МКП – це самостійна галузь міжнародного права.

МКП є частиною міжнародного публічного (або приватного) права – це галузь міжнародного публічного права, принципи й норми якої регулюють співпрацю держав та міжнародних організацій в боротьбі зі злочинністю.

МКП є частиною національного кримінального права. Поняття злочину й кримінального права в цілому мають суто внутріш­ньодержавну природу, отже, належать до національного кримінального права, і немає необхідності переводити їх у міжнародно-правове поле.

МКП – це самостійна, комплексна галузь права – самостійна комплексна юридична наука, яка вивчає нормі, що визначають і регулюють відповідальність за міжнародні злочини, а також умови надання правової допомоги держав одна одній у боротьбі з певними злочинами.

МКП тісно пов’язане з національним кримінальним правом. Його метою є захист миру і безпеки, міжнародного правопорядку та забезпечення співробітництва між державами для ефективного судового переслідування злочинців.

Особливості МКП у порівнянні з національним кримінальним правом:

предметом регулювання МКП є співробітництво держав у боротьбі з організованою злочинністю;

міжнародне кримінальне право має комплексний характер: його джерела включають норми кримінального, кримінально-процесуального та кримінально-виконавчого права.

Виділяються такі принципи міжнародного кримінального права:

- заборона агресивної війни;

- невідворотність покарання за вчинення будь-якого діяння, що розглядається міжнародним правом як злочинне;

- незастосування строків давності до військових злочинів та злочинів проти людяності;

- якщо держава не встановлює відповідальності за діяння, віднесені міжнародним правом до злочинів проти миру і людства, це не є підставою звільнення винної особи від міжнародної кримінальної відповідальності;

- виконання злочинного наказу або посадове становище особи, що вчинила міжнародний злочин, не звільняє її від персональної відповідальності;

- будь-яка особа, звинувачена у вчиненні міжнародного злочину чи злочину міжнародного характеру, має право на справедливий розгляд своєї справи у суді;

- забезпечення прав людини при притягненні особи до міжнародної кримінальної відповідальності (презумпція невинуватості, заборона тортур, обмеження або заборона смертної кари, рівність перед законом та судом тощо);

- індивідуальність кримінальної відповідальності;

- гласність судового провадження;

- співробітництво держав у боротьбі зі злочинністю тощо.

Основним джерелом МКП є договір. Договори, або конвенції, регламентують: 1) співробітництво держав у боротьбі зі злочинністю; 2) міждержавні відносини з метою попередження небезпечних для міжнародного співтовариства (групи держав) злочинних діянь та покарання за їх вчинення.

Класифікація договорів:

І. За обсягом дії:

1) універсальні – відкриті для підписання будь-якою державою;

2) регіональні – відкриті для підписання державами певного регіону.

ІІ. За кількістю сторін учасників:

двосторонні;

багатосторонні (переважна більшість).

ІІІ. За об’єктом регулювання:

універсальні та регіональні конвенції, що регламентують співробітництво у боротьбі з окремими видами злочинів, заходи щодо їх попередження та особливості покарання;

конвенції, спрямовані на врегулювання співробітництва у боротьбі зі злочинами проти миру і безпеки людства, а також військовими злочинами;

акти, які визначають правовий статус окремих міжнародних організацій, що координують діяльність держав у боротьбі зі злочинністю.

Норми МКП характеризуються незавершеною кодифікованістю. Початком процесу кодифікації МКП було прийняття в 1945 р. Статуту Міжнародного воєнного трибуналу для суду та покарання головних воєнних злочинців європейських країн осі. У вказаному Статуті міжнародні злочини вперше були систематизовані. Значний крок у вказаному напрямку був зроблений із прийняттям у 1998 р. Римького статуту Міжнародного кримінального суду (далі – Римський статут), який набрав чинності 1 липня 2002 р. Цим документом закладено організаційно-правові основи створення та діяльності Міжнародного кримінального суду – постійного органу, уповноваженого здійснювати юрисдикцію щодо осіб, відповідальних за найбільш серйозні злочини, які викликають стурбованість міжнародного співтовариства, зазначені в цьому Статуті, і який доповнює національні системи кримінального судочинства. До юрисдикції Суду віднесені злочини геноциду, злочини проти людяності, військові злочини та злочини агресії.


Лекція 2. Міжнародний злочин: поняття та види.

Поняття міжнародного злочину.

Види міжнародних злочинів.

Підстави відповідальності за міжнародний злочин.

Покарання за міжнародний злочин.


У міжнародних правових актах, на відміну від національних законодавств, загальне поняття злочину як таке не визначається. Дослідженню цього поняття приділяється увага у фаховій літературі, виходячи з чого науковцями формулюється визначення поняття злочину в міжнародному праві.

^ Ознаки, притаманні злочину за міжнародним кримінальним правом:

злочин є юридичним фактом, який породжує правовідносини в міжнародному праві;

злочин – це діяння (дія або бездіяльність – ч. 2 ст. 28 Римського статуту) особи, акт поведінки, що має часові й просторові характеристики. При цьому таке діяння повинно бути свідомим (особа розуміє фактичний характер своєї поведінки; у міжнародному праві презуміюється той факт, що вчинення низки діянь будь-якою особою повинно усвідомлюватися як явно злочинне, наприклад, вважається, що будь-яка особа через те, що вона є людиною, повинна усвідомлювати неприпустимість геноциду) та вольовим (будь-яка особа має свободу волі, тобто обирати на свій розсуд варіант своєї поведінки);

здатність міжнародного злочину спричинити шкоду інтересам світового правопорядку або складовим частинам такого правопорядку (суспільна небезпечність). При цьому інтереси забезпечення світового правопорядку стосуються інтересів не тільки всіх держав, але й усіх людей незалежно від їх місця проживання й інших характеристик;

протиправність – пряма заборонність діяння за міжнародним правом. Відповідно до ч. 2 ст. 22 Римського статуту визначення злочину має тлумачитися точно й не може застосовуватися за аналогією. Діє принцип nullun crimen sine lege;

винне діяння – особа, яка його вчинює, має певне психічне ставлення до своєї дії (бездіяльності) й можливим наслідкам такого діяння;

відповідальність – обов’язок суб’єкта зазнати за вчинене ним діяння передбачені негативні примусові наслідки. Як правило, формальні межі відповідальності в міжнародно-правових актах не встановлюються, а визначаються окремими державами самостійно.

Злочин у міжнародному праві становить собою винне діяння особи, яке порушує світовий правопорядок, протиправність якого й індивідуальна відповідальність за яке встановлені в міжнародному кримінальному праві.

За ступенем небезпечності в теорії міжнародного кримінального права вирізняють:

міжнародні злочини;

злочини міжнародного характеру (злочини проти міжнародного правопорядку).

У фаховій літературі немає єдиного підходу до визначення поняття міжнародного злочину.

Міжнародний злочин можна визначити як міжнародне протиправне діяння, яке виникає внаслідок порушення державою міжнародного зобов’язання, основоположного для забезпечення життєво важливих інтересів міжнародної спільноти, що можна розглядати як злочин перед міжнародною спільнотою в цілому.

В.М. Кудрявцев: міжнародні злочини – це вчинювані як державою, так і фізичними особами одночасно діяння, що порушують міжнародні обов’язки, настільки основоположні для забезпечення життєво важливих інтересів міжнародної спільноти, що їх порушення розглядається міжнародним співтовариством у цілому як злочин. (совершаются как государством, так и физическими лицами одновременно и нарушают международные обязательства, столь основополагающие для обеспечения жизненно важных интересов международного сообщества, что их нарушение рассматривается международным сообществом в целом как преступление).

^ Особливості міжнародного злочину:

а) найнебезпечніші посягання на життєво важливі інтереси світової спільноти;

б) суб’єктами є суб’єкти міжнародного права (держави, державні органи, державоподібні утворення, народи (нації), міжнародні організації). Особливістю є також і те, що суб’єкти правопорушень і суб’єкти відповідальності в міжнародному кримінальному праві можуть не співпадати;

в) відповідальність настає кримінальна (для фізичних осіб) та політична, матеріальна (для інших суб’єктів). Визнається кримінальна відповідальність фізичних осіб за міжнародні злочини зазвичай за умови, що їх злочинні дії, пов’язані з злочинною діяльністю держав;

г) із суб’єктивної сторони ці злочини характеризуються лише прямим умислом (наміром).

На сьогоднішній день міжнародні норми, що закріплюють ознаки міжнародних злочинів, не є кодифікованими й містяться в різних міжнародних документах.

Уперше спроба юридично закріпити перелік та ознаки міжнародних злочинів була здійснена в ст. 5 Міжнародного військового трибуналу для Далекого Сходу 1946 р., згідно з якою злочинами, підсудними Токійському трибуналу, за які притягають до індивідуальної відповідальності визнавалися: злочини проти миру (планування, підготовка, розв’язання або ведення оголошеної чи неоголошеної агресивної війни або війни, що порушує міжнародне право, договори, угод і завірень, або участь у загальному плані чи зговорі, що спрямовані на вчинення будь-якої із зазначений дій); військові злочини, передбачені конвенціями (порушення законів або звичаїв війни); злочини проти людяності (вбивства, знищення, перетворення на рабів, висилання й інші жорстокості, вчмнені щодо цивільного населення до чи під час війни, або переслідування за політичними, расовими и релігійними мотивами з метою вчинення чи у зв’язку із вчиненням будь-якого злочину, що належить до юрисдикції Трибуналу).

Майже аналогічний перелік міжнародних злочинів було включено до Статуту Міжнародного військового трибуналу для засудження й покарання головний військових злочинців європейських країн осі 1948 р., згідно зі ст. 6 якого юрисдикції Нюрнберзького трибуналу підлягали: злочини проти миру (планування, підготовка, розв’язання або ведення агресивної війни на порушення міжнародних договорів, угод і завірень, або участь у загальному плані чи зговорі, що спрямовані на вчинення будь-якої із зазначений дій); військові злочини (порушення законів або звичаїв війни: вбивства, мордування, взяття в рабство цивільного населення або полонення цивільного населення на окупованій території для інших цілей, вбивства або мордування військополонених чи осіб, які знаходяться в морі, вбивства заручників, пограбування суспільної чм приватної власності, безглузде знищення міст і сел., разоріння, невиправдане військовою необхідністю тошо); злочини проти людяності (вбивства, знищення, перетворення на рабів, висилання й інші жорстокості, вчинені щодо цивільного населення до чи під час війни, або переслідування за політичними, расовими и релігійними мотивами з метою вчинення чи у зв’язку із вчиненням будь-якого злочину, що належить до юрисдикції Трибуналу).

У подальшому перелік та ознаки міжнародних злочинів знайшли своє відображення в ^ Женевській конвенції про поводження з військополоненими 1949 р., Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього 1949 р. Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Про визначення агресії» 1974 р., Статуті Міжнародного трибуналу по Руанді 1994 р., Статуті міжнародного трибуналу для судового переслідування осіб, відповідальних за серйозні порушення міжнародного гуманітарного права, вчинені на території колишньої Югославії 1993 р.

Остання потужна спроба об’єднати норми про міжнародні злочини в єдиному документі була здійснена в ^ Римському статуті міжнародного кримінального суду 1998 р. У цьому документі передбачені чотири групи міжнародних злочинів, ознаки яких увібрали в себе відповідні приписи попередніх зазначених документів та розширили їх перелік, а саме:

Злочин геноциду – будь-яке з діянь, зазначених у ст. 6 Римського статуту, що вчинюються з наміром знищити, повністю або частково, будь-яку національну, етнічну, расову чи релігійну групу як таку.

Злочини проти людяності – будь-яке з діянь, зазначених у ст. 7 Римського статуту, коли вони вчинюються в рамках широкомасштабного чи систематичного нападу на будь-яких цивільних осіб, і якщо такий напад вчинюється свідомо.

Військові злочини – серйозні порушення Женевської конвенції 1949 р. проти осіб та майна; інші серйозні порушення законів та звичаїв війни, що застосовуються в рамках міжнародного права.

Злочин агресії (відповідно до ст. 3 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН).

Під відповідальністю в МКП розуміється обов’язок особи зазнати за вчинене нею діяння передбачені негативні примусові наслідки.

Виходячи з принципу індивідуальної кримінальної відповідальності, суб’єктом міжнародної кримінальної відповідальності можуть бути лише фізичні особи. Слід зазначити, що у випадку, коли інші суб’єкти міжнародного права визнаються суб’єктами злочину вони можуть нести політичну чи матеріальну відповідальність.

На думку Ю.А. Решетова, юридичні підстави відповідальності фізичних осіб за міжнародні злочини – це обов’язкові приписи міжнародних правових актів, що кваліфікують окремі склади в якості міжнародних злочинів, відповідальність за які може бути покладена на фізичних осіб, і що встановлюють принципи й норми покарання.

У МКП особа підлягає відповідальності не тільки у випадку вчинення нею закінченого злочину, а й у тих випадках, коли злочинний намір не був нею до кінця реалізований, тобто у випадках готування або замаху. Разом з тим особливістю те, що джерела МКП завжди спеціально вказують, яка стадія вчинення злочину тягне кримінальну відповідальність. Наприклад, у ст. 6 Статуту Міжнародного військового трибуналу злочином проти миру, зокрема, визнавалася участь в зговорі, спрямованому на підготовку, планування, роз’язання агресивної війни (готування), у ст. 3 Конвенції про попередження злочину геноциду та покарання за нього злочином, у тому числі, є замах на вчинення геноциду (замах). Про замах йдеться й у п. f) ч. 3 ст. 25 Римського статуту.

У теорії кримінального права під співучастю у вчиненні злочину розуміється умисна спільна участь двох або більше осіб у вчиненні умисного злочину. При цьому вирізняють об’єктивні (вчинення злочину двома або більше особами, що є суб’єктами злочину; спільність діяльності двох або більше осіб при вчиненні злочину; спільний для співучасників злочинний результат, який перебуває в причиновому зв’язку з діями всіх співучасників) і суб’єктивні (взаємна обізнаність співучасників про спільні дії; спільність умислу співучасників).

Зазначені ознаки притаманні співучасті й за МКП (див. п.п. а), d) ст. 25 Римського статуту).

У МКП вирізняють такі види співучасників:

виконавець – особа, яка безпосередньо вчинила злочин або замах на злочин самостійно чи спільно з іншими особами. Особливість полягає в тому, що виконавець діє не тільки сам, а й за допомогою складного виконавчого апарату; основний виконавець злочину діє за допомогою осіб, які також виступають у ролі виконавців;

організатор злочину – особа, котра організує вчинення злочину або замаху на нього, тобто не лише схиляє іншу особу до вчинення злочину, а й планує його вчинення, шукає співучасників тощо;

керівник злочину – особа, яка керує безпосереднім вчиненням злочину як розпорядник злочинної діяльності інших співучасників;

підбурювач – особа, яка шляхом умовлянь, підкупу, погроз чи в інший спосіб схиляє іншу особу (виконавця) до вчинення злочину або замаху на вчинення злочину. Підбурювання може бути самостійним злочином, наприклад «пряме й публічне підбурювання до вчинення геноциду – ст. 3 Конвенції про запобігання геноциду;

пособник – особа, яка сприяє вчиненню злочину порадами, указівками, наданням інформації, засобів чи знарядь вчинення злочину, а також, яка заздалегідь обіцяли сховати злочинця, засоби й знаряддя злочину, сліди злочину, предмети, здобуті злочинним шляхом, а також особа, котра заздалегідь обіцяла придбати чи збути предмети злочину.

Відповідальність співучасників базується на доктрині обмеженої акцесорної співучасті.


^ Теми і плани семінарських занять:

Семінарське заняття 1. Правовий статус Міжнародного кримінального суду та міжнародних трибуналів.

Мета заняття: з’ясувати правову основу діяльності, склад та порядок здійснення юрисдикції Міжнародного кримінального суду та Міжнародних трибуналів.


^ Питання до семінару

Міжнародний кримінальний суд: правова основа діяльності, склад та повноваження.

Юрисдикція Міжнародного кримінального Суду та умови її здійснення. Питання наступництва.

Оскарження та перегляд рішень.

Юрисдикція міжнародних трибуналів.


Питання для самоконтролю

Який правовий статус Міжнародного кримінального Суду?

Де розташований Міжнародний кримінальний Суд?

Які органи існують у складі Міжнародного кримінального Суду?

Які вимоги висуваються до суддів Міжнародного кримінального Суду?

Які повноваження має Міжнародний кримінальний Суд?

Які міжнародні злочини входять до юрисдикції Міжнародного кримінального?

Який порядок здійснення юрисдикції Судом стосовно міжнародних злочинів, вчинених на території окремих держав?

Що становить собою процедура оскарження та перегляду рішень Міжнародного кримінального суду?

Чи є Міжнародний кримінальний суд складовою судової системи України?

Що таке міжнародний трибунал?

Які міжнародні трибунали відомі всесвітній історії?

Який порядок здійснення юрисдикції міжнародними трибуналами?

Який порядок виконання рішень міжнародних трибуналів?

Яке співвідношення міжнародних трибуналів з національними судовими системами?


Додаткова література

Адельханян Р.А. Категория «военные преступления» в международном уголовном праве // Уголовное право. – 2003. – № 1. – С. 4-5.

Блищенко И.П., Фисенко И.В. Международный уголовный суд. – М., 1998.

Гутник В.В. Адвокатськы об’єднання в Міжнародному кримінальному суді / В.В. Гутник // Адвокат. – 2011. – № 7. – С. 31–34.

Дремина Н.В. К вопросу об учреждении и юрисдикции Международного уголовного суда / Н.В. Дремина //Актуальні проблеми держави і права: збірник наук. праць. – Одеса, 2002.– Вип. 14. – С. 131 – 136.

Дремина Н.В. Международно-правовая интерпретация понятия и виды уголовной юрисдикции / Н.В. Дремина //Актуальні проблеми держави і права: збірник наук. праць. – Одеса, 2002. – Вип. 15. – С.21 – 24.

Дремина Н.В. Персональная юрисдикция Международного уголовного суда и проблемы имплементации Римского статута / Н.В. Дремина //Актуальні проблеми політики: збірник наук. праць.– Одеса, 2005. – Вип. 25. – С. 352 – 357.

Дреміна Н.В. Предметная юрисдикция Международного уголовного трибунала по бывшей Югославии / Н.В. Дреміна //Актуальні проблеми держави і права: Збірник наук. праць. – Одеса, 2003. – Вип. 18. – С. 455 – 459.

Дремина Н.В. Учреждение международных уголовных судов ad hoc в ситуации угрозы международному миру и безопасности / Н.В. Дремина //Актуальні проблеми політики: збірник наук. праць. – Одеса, 2004. – Вип. 21. – С. 58 – 66.

Дремина Н.В. Юридическая квалификация террора в условиях этнополитического конфликта (в контексте предметной юрисдикции Гаагского трибунала) / Н.В. Дремина // Социально-правовые аспекты терроризма: Монография. – Одесса: ФЕНІКС, 2003. – С. 117 – 150.

Дрьоміна Н.В. Юрисдикція міжнародних кримінальних судів і трибуналів: моногр./Н. В.Дрьоміна. – Одеса: Фенікс, 2006. – 223 с.

Київець О.В. Ще раз до питання діяльності Міжнародного кримінального суду та розвитку міжнародного процесуального права / О.В. Київець // Правове регулювання економіки : зб. наук. праць. –Київ, 2007. – Вип. 7. – С. 47 – 54.

Костенко Н.И. Международный уголовный суд / Н.И. Костенко. – М. Приор, 2002. – 270 с.

Костенко Н. И. Судопроизводство Международного уголовного суда – основа международного уголовного процесса / Н.И. Костенко // Государство и право. – 2001. – №  2. – С. 64-70.

Кучевська С.П. Проблеми гармонізації законодавства України про кримінальну відповідальність та Статуту Міжнародного кримінального суду: дис. …канд. юр .наук.: 12.00.08 / С. П. Кучевська– Львів, 2009. – 331 с.

Нюрнбергский процесс: право против войны и фашизма / Отв. ред. И.А. Ледях, И.И. Лукашук. – М., 1995.

Репецький В. В. Представництво інтересів потерпілих у Міжнародному кримінальному суді // Наукові читання, присвячені пам’яті В. М. Корецького : зб. наук. праць / Київський університет права НАН України. – К. : Вид-во Європейського університету, 2011. – С. 404– 407.


Семінарське заняття 2. Злочини міжнародного характеру: поняття та класифікація.

Мета заняття: з’ясувати поняття злочину міжнародного характеру й визначити, чим він відрізняється від міжнародного злочину, розглянути підстави відповідальності за злочини міжнародного характеру, з’ясувати ознаки деяких злочинів міжнародного характеру.


Питання до семінару

Сучасні підходи до розуміння злочинів міжнародного характеру.

Види злочинів міжнародного характеру.

Відповідальність за злочини міжнародного характеру.

Юрисдикція держав щодо злочинів міжнародного характеру. Інститут екстрадиції.


Питання для самоконтролю

Що розуміється під злочином міжнародного характеру?

Хто є суб’єктом відповідальності за злочин міжнародного характеру?

Які покарання застосовуються до винних у злочинах міжнародного характеру?

Що таке конвенційний злочин?

Як співвідносяться поняття «міжнародний злочин», «злочин міжнародного характеру» та «конвенційний злочин».

Які дії утворюють злочин «торгівля людьми» згідно з нормами міжнародного кримінального права та кримінального законодавства України?

Які злочини терористичної спрямованості вирізняє міжнародне кримінальне право?

Що таке легалізація злочинних доходів відповідного до норм міжнародного кримінального права?


Додаткова література

Бергер І., Коваленко В.Л. Боротьба з відмиванням грошей в Україні – глобальна перспектива // Новий Кримінальний кодекс України: Питання застосування і вивчення: Матер. міжн. наук.-практ. конф. [Харків] 25-26 жовтня 2001 р. – К.-Х.: Юрінком Інтер, 2002. – С. 145-146.

Броневицька О.М. Кримінально-правова юрисдикція України згідно з принципом пріоритету міжнародних договорів / О.М. Броневицька // Держава і право. – 2011. – Вип. 51. – С. 585–592.

Емельянов В.П. Терроризм – как явление и как состав преступления. – Х.: Право, 1999. – 272 с.

Ємельянов В.П. Поняття та види терористичних злочинів / В.П. Ємельянов // Наука – 2010: проблеми та перспективи розвитку : тези виступів та доповідей учасників Всеукраїнської науково-практичної конференції, Черкаси, 22-23 квітня 2010 р. : у 2-х т. Черкаси : СУЕМ, 2010. – С. 84 – 86.

Иногамова-Хегай Л.В. Преступление по международному уголовному праву и его закрепление в национальном уголовном праве // Международное и национальное уголовное законодательство: проблемы юридической техники. – М., 2004. – С. 333-336.

Карпец И.И. Преступления международного характера. – М., 1979.

Кибальник А. Ответственность в международном уголовном праве // Уголовное право. – 2003. - № 2. – С. 39-41.

Кибальник А. Порядок применения международного уголовного права в национальной юрисдикции // Российская юстиция. – 2002. - № 10. – С. 61-62.

Петрищев В.Е. Заметки о терроризме. – М., 2001.

Сыроед Т.Л. Правовое положение судебных палат Международного уголовного суда / Т.Л. Сыроед // Право і безпека. – 2011. – № 3.


Основні поняття до теми 1: міжнародне кримінальне право, функції та завдання міжнародного кримінального права, система міжнародного кримінального права, міжнародний договір.

^ Основні поняття до теми 2: міжнародний злочин, злочин геноциду, злочини проти людяності, військові злочини, злочини агресії.

Основні поняття до теми 3: Міжнародний кримінальний суд, юрисдикція, міжнародний трибунал.

^ Основні поняття до теми 4: злочин міжнародного характеру, транснаціональний злочин, конвенційний злочин, імплементація.

Основні поняття до теми 5: міжнародна злочинність, інституційний механізм співробітництва, конвенційний механізм співробітництва, екстрадиція.


^ Методичні рекомендації до вивчення тем спеціального курсу


Студентам треба звернути увагу на такі питання:

Тема 1: Поняття, завдання та система міжнародного кримінального права.

Розвиток концепцій міжнародного кримінального права. Комплексний характер міжнародного кримінального права.

Міжнародне кримінальне право як галузь права. Ознаки міжнародного кримінального права. Соціальна обумовленість міжнародного кримінального права. Предмет і метод міжнародного кримінального права України. Завдання та головні функції міжнародного кримінального права та їх реалізація в діяльності правозастосовчих органів.

Міжнародне кримінальне право в системі права. Міжнародне кримінальне право та суміжні галузі права (кримінальне право, кримінально-процесуальне право, кримінально-виконавче право, адміністративне право).

Система міжнародного кримінального права. Загальна й Особлива частини. Поняття та система Загальної та Особливої частин.

Принципи міжнародного кримінального права, їх поняття та система. Значення принципів міжнародного кримінального права у здійсненні кримінальної політики держави. Принцип nullum crimen sine lege в міжнародному кримінальному праві.

Джерела міжнародного кримінального права. Договір