Реферат: Залучення інвестицій: інтереси інвестора та місцевої влади – ризики для місцевого бізнесу

Залучення інвестицій: інтереси інвестора та місцевої влади –

ризики для місцевого бізнесу


Любомир Чорній


Існують три основні сторони, зацікавлені в інвестуванні: місцева влада, власне інвестор і місцевий бізнес. Як не дивно, інтереси у них досить часто протилежні, але інколи вони збігаються.

Якщо абстрагуватися від кон’юнктурних моментів, пов’язаних із історичним періодом, то інтереси місцевої влади полягають у тому, щоб:

розвивалася місцева інфраструктура (будувалося житло, соціальні інфраструктурні мережі, шляхи сполучення тощо);

збільшувалися обсяги надходжень до місцевого бюджету;

створювалися нові робочі місця;

підвищувалася якість життя членів громади.

Таким чином, окрім того, що потрібно зайняти людину, необхідно ще й забезпечити їй поступове зростання заробітної плати, надати відповідні послуги соціальної інфраструктури, системи освіти та охорони здоров’я, доступ до соціальних програм тощо. Інші словами, сьогодні потрібно дати громадянам можливість купувати певні, раніше недоступні продукти, тобто покращувати свій рівень і якісь життя.


Інтереси інвестора:

доступ до дешевих ресурсів, які сконцентровані на певній території. Україна поки що пропонує відносно дешеві ресурси – землю, робочу силу, сировину тощо;

освоєння нових ринків (у т.ч. наближення виробництва до ринків збуту). Наприклад, кожен інвестор думає, що він повинен чергову пляшку „кока-коли” продати якомога більшій кількості людей. І якщо на поруч розташованих територіях (скажімо, селах) ще не знають про нові продукти, то його завдання – зробити так, щоб там стало про них відомо. Відтак інвестор прагнутиме відкрити у таких населених пунктах торгову точку чи поставити завод;

здешевлення виробництва. Будь-який інвестор, вкладаючи мінімум коштів, розраховує отримати максимум прибутку. А тому визначальними для нього будуть такі сприятливі фактори, як низький рівень податкового навантаження (варто відмітити, що податки, які потрібно сплачувати у Нідерландах чи Швеції, будуть значно вищими, ніж в Україні), дешевша сировина (наприклад, залізна руда, фосфати чи інші корисні копалини, яких є вдосталь в нашій країні), нижчі транспортні витрати (приміром, економія може відбутися за рахунок того, що потрібно транспортувати сировину на коротшу відстань);

розширення виробництва. Прихід інвестора в кожне нове місто – це або новий ринок, або нове виробництво, яке на цей ринок орієнтоване. В результаті його виробництво, обсяги реалізованої продукції і відповідно прибутки зростають.


Інтереси місцевого бізнесу:

отримання замовлень (підряд, поставки, закупки тощо), що дасть можливість надавати додаткові послуги, виконувати певні роботи, продавати (нові або в більшому обсязі) товари;

розширення бізнесу або продаж власного бізнесу. Місцевий бізнес сподівається на те, що входження інвестицій допоможе йому знайти або партнера для подальшого розвитку, або потенційного покупця для свого бізнесу. До речі, тенденція продажу українських підприємств зарубіжним інвесторам в Україні протягом двох останніх років у зв’язку з політичною нестабільністю нарощується;

залучення нових технологій (особливо, якщо йдеться про створення спільного підприємства або інтеграцію місцевого бізнесу в новий виробничий процес);

можливості розвитку власного бізнесу – насамперед через підвищення інвестиційної привабливості міста. Якщо місто стає цікавішим, воно дорожчає, відповідно бізнес, який функціонує в цьому місці, так само стає дорожчим і має можливості для розширення. Росте купівельна спроможність мешканців, а відтак і бізнес більше заробляє.


Однак поруч із цією красивою моделлю, де, начебто, сходяться інтереси всіх сторін, виникає і ряд потенційних конфліктів, з якими можна стикнутися, якщо територія стає привабливою для інвестування:

По-перше, відбувається підвищення цін на місцеві ресурси (земельні ділянки, нерухомість, робочу силу, сировину тощо), що завжди викликає негативну реакцію мешканців. Чим жвавіше починає жити місто, чим більше воно притягує до себе коштів, тим більше людей хоче жити і заробляти в ньому. Щоб підвищити якість свого життя, вони купують нові товари і послуги, в результаті чого пропозиція дуже часто не може задовольнити зростання попиту, а відтак ціни лізуть угору. Чому в Києві так дорого коштують земля, житло? Тому що багато людей хоче працювати саме у столиці, бо тут рівень оплати вищий, ніж в інших містах чи регіонах. Зараз у Києві дуже складно знайти працівника на заробітну плату нижче 300–350 дол. США. Але кияни не задоволені тим, що кількість людей, які проживають у місті, стрімко зростає, а ціни значно вищі, ніж в інших містах України.

По-друге, спостерігається укрупнення бізнесу. Інвестор, який заходить у місто, починає домінувати. Він перекуповує чи переманює кращу робочу силу, а потім може придбати й похідні бізнеси. Ідеться, наприклад, про виробників комплектуючих чи транспортні компанії, які доставляють сировину. Інвестор також часто створює власні конкурентні фірми в галузях, дотичних до його основного бізнесу.

По-третє, у місцях входження інвестицій згортається місцевий малий та середній бізнес, скорочуються прибутки, адже за умови високій вартості ресурсів великий інвестор є більш конкурентоспроможним. Відтак деякі місцеві підприємства, особливо ті, що управляються не дуже кваліфікованими менеджерами, припиняють свою діяльність.

Наведу такий приклад. У 2007 році в м. Івано-Франківську був проведений земельний аукціон, який дав змогу залучити інвестора й отримати за 5 га землі колосальна суму – 32 млн. грн. З одного боку, це непоганий показник. Але з другого боку, в результаті аукціону в місті відбулося подорожчання землі – з 5–6 тис. до 10–12 тис. дол. США за 0,01 га. Відтак цей ресурс став практично недоступним для місцевого бізнесу. Він виявився позбавленим можливості конкурувати з великим інвестором, що заходить у місто.

Інший приклад: прихід у м. Дніпропетровськ великих ретейл-операторів (гіпермаркетів), які розвивають сегмент продажу великими роздрібними партіями товару, призвів до занепаду малих підприємств у сфері роздрібної торгівлі.


Можливі наслідки:

1) підвищення залежності місцевої влади від одного або декількох інвесторів, які є власниками “бюджетоутворюючих” для міста підприємств. Усі пам’ятають промислові міста Радянського Союзу, які формувалися навколо крупних заводів. Якщо вони закриваються, то місто впадає в повну стагнацію, а люди виїжджають. Отже, будь-який менеджер міста має думати про те, щоб диверсифікувати виробництво і уникнути залежності від одного підприємства;

2) згортання або ослаблення місцевого бізнесу та зменшення його впливу на життя міста і громади. Місцевий бізнес переважно належить городянам, мешканцям цього міста. Вони відповідно більше дбають про його зовнішній вигляд, збереження історичної спадщини та певної ментальності. Іноземний інвестор, який заходить у місто, особливо якщо він із категорії бюджетоутворюючих, може повністю змінити його ментальність, настрої членів територіальної громади;

3) домінування “інтересу прибутку” над інтересами громади. Керівник бюджетоутворюючого підприємства, у яке вкладена інвестиція, зазвичай вирішує будь-які питання з міською владою на свою користь. Останній доводиться рано чи пізно здатися й піти на поступки, оскільки це підприємство приносить значні відрахування до бюджету, займає багато працівників і т.д.


Шляхи запобігання конфліктам, які виникають із приходом у місто інвесторів:

Перше: необхідно виробити стратегію розвитку міста, яка б не тільки містила аналіз його економічного становища, а й визначала конкурентні переваги. Не може бути в України 100 міст, які є центрами історичного туризму, або тисяча міст, які є рекреаційними зонами. Тож потрібно проводити порівняння, оцінити слабкі та сильні місця, виявити джерела ресурсів для розвитку свого потенціалу. І на цій основі сформувати бачення свого міста в майбутньому.

Друге: потрібно виробити чітку, цілеспрямовану інвестиційну програму розвитку міста, що, зокрема, передбачає оцінку наявних людських ресурсів; визначення сфер, до яких доречно залучати інвесторів; планування відтворення/розширення місцевих ресурсів.

При розробці таких планів на порядку денному завжди повинно бути досягнення балансу між соціальними потребами громади та потребами розвитку місцевого бізнесу. Сьогодні держава, з одного боку, виплачує компенсації населенню, підвищили пенсії, заробітну плату працівникам бюджетної сфери тощо. А з другого боку, не витрачаються кошти на інновації, наукові та технологічні розробки, підтримку економіки і т.д. Отже, очевидно, що баланс не дотриманий. Такі самі перекоси існують і на рівні будь-якого міста.

Не менш важливо дотримати баланс інтересів інвесторів та інтересів місцевого бізнесу. Потрібно забезпечити таку систему, щоб інвестор купував землю у межах тієї ціни, за якою і місцевий бізнес міг її купити. Завданням міського голови є стримати ріст цін, якщо він хоче залишитися на посаді й дружити з місцевим бізнесом. Причому зазначений баланс необхідний як у досягненні як короткострокових цілей (інвестор прийшов і одразу приніс пеані надходження до бюджету), так і довгострокових результатів (зайнятість населення, ціни на ресурси, пріоритетність підтримки тощо).


Оцінка ресурсного потенціалу міста:

Географічне положення та сполучення. Наприклад, місто Кам’янець-Подільський сьогодні б уже приймав не 600–650 тис. туристів на рік, а, певно, 1–1,5 млн., але брак відповідних транспортних шляхів не дають йому можливості залучити до себе таку кількість туристів.

Стан бюджету та його основні тренди. Треба проаналізувати, з чого складається місцевий бюджет, яка пропорція між загальним і спеціальним фондами, як наповнюється доходна частина, по яких статтях відбувається недобирання, де є потенціал для збільшення бюджету. Економісти здатні прорахувати можливі та бажані тенденції бюджетотворення на перспективу 3–5 років, це цілком реально.

Структура місцевої економіки та питома вага основних складових (великі, середні та малі підприємства, посередницькі структури, виробництво та сфера послуг і т.д.).

Стан та потенціал розвитку інфраструктури, можливі об’єкти залучення інвестицій.

Демографічна ситуація та основні тренди. Якщо скорочується кількість мешканців, навіщо будувати колосальними темпами житло, адже завтра в ньому нікому буде жити? Якщо відбувається старіння населення, то хто завтра буде прибирати вулиці, працювати продавцем у магазинах і т. ін.? Потрібно не тільки проаналізувати можливий розвиток ситуації, а й визначити шляхи впливу на неї.

Система освіти та підготовки кадрів. Чи буде розвиток бізнесу забезпечуватися відповідними кадрами? Має бути замовлення з боку мерії до своїх навчальних закладів, щоб принаймні кілька шкіл готували достатньо розумних і кваліфікованих випускників певних професій, яких потребує місто.

Основні конкурентні переваги. Потрібно здійснити аналіз і на його основі визначити, як, використовуючи потенціал міста, свої ресурси та можливості, можна конкурувати з подібними собі та іншими містами України.


Шляхи реалізації потенціалу:

Вироблення інвестиційної стратегії, де чітко визначаються сфери інвестування, можливості забезпечення балансу інтересів, план роботи, короткострокові та довгострокові ефекти.

Підготовка місцевою владою інвестиційних пропозицій (“інвестиційних пулів”). Не варто чекати, що інвестор сам прийде до вашого міста, необхідно виділяти земельну ділянку, об’єкт, описувати його, робити привабливим, показувати перспективність та пропонувати носію коштів, щоб він прийшов і взяв цей об’єкт, створив нові робочі місця.

Розробка програм із соціального замовлення кадрів певної спеціалізації та кваліфікації у вищих навчальних закладах свого міста.

Забезпечення інформаційної відкритості й вироблення інформаційної стратегії міста з метою просування своїх конкурентних переваг, „інвестиційних пулів” і якнайширшої презентації можливостей міста.

Наприкінці хотів би підкреслити, що Україна – єдина країна серед колишніх країн СРСР, яка відтворює свою інфраструктуру за рахунок переважно власних інвестицій. Навіть у Російській Федерації обсяг іноземних інвестицій, які залучаються в інфраструктурний розвиток, значно більший. Але й вітчизняні інвестори бувають різні. Прийшла корпорація „Індустріальний союз Донбасу” (ІСД) у місто Алчевськ, у якому 100 тис. населення, побудувала два нових електричних домени. І мер сьогодні на 100% залежний від ІСД. Таких прикладів на Східній Україні досить багато. Якщо говорити про менших інвесторів і створення нових робочих місць, то зараз є величезний інтерес як українського, так і зарубіжного бізнесу саме до сфери виробництва. Хочуть будувати заводи, але ви покажіть хоч одне місто в Україні, яке підготувало майданчик чи технопарк, щоб зробити нормальну промзону? Хто підвів комунікації, розробив генплан розвитку цієї промислової зони, хто подумав про якість цих комунікацій та інженерне забезпечення їх підтримки? Такої практики в українських містах, на жаль, поки що немає.

Водночас, міста, які вже залучили інвестиції і почали розвивати свій потенціал, нині вже довичерпують ресурс залучених ресурсів. У них відсутні вільні земельні ділянки під забудову, перевантажена інженерна інфраструктура. Україна ж продукує величезний масив капіталу, і рано чи пізно вивільнені кошти доберуться до кожного міста. А будь-які ресурси, які є у вашому місті, завтра будуть значно дорожчими, ніж вчора чи сьогодні. Іншими словами, на кожному квадратному метрі землі ви зможете заробити значно більше, ніж, приміром, зараз якийсь обласний центр. До того ж у світі активно розгортається величезна продовольча криза, росте споживання при наростанні дефіциту власне продуктів харчування. І чим ближче місто до аграрного сектора (думаю, що у нас колись буде знято мораторій з продажу земель сільськогосподарського призначення), тим більше коштів воно почне приймати з сіл, де почнуть продавати землі, але не для того щоб забудовувати їх, а щоб сіяти, садити і збирати врожай. Зазначу, що лише потенціал споживання зернових щороку зростає приблизно на 10–12%.

І ще один момент, на якому я б хотів наголосити. На мій погляд, адміністративно-територіальна реформа ще не скоро розпочнеться в Україні. Поки на загальнодержавному рівні ще всі ресурси не поділено, політики не мають великого інтересу зосереджувати свою увагу на рівні міст. Ось коли доділять, тоді ми побачимо, як політичні партії почнуть різко децентралізовуватися, робити ставки на посади мерів, на більшість у місцевих радах, аби захопити контроль над місцевими ресурсами. Відтак будуть вноситися зміни в положення Конституції, законодавство, аби максимально децентралізувати управління, і перш за все ресурсами. Нагадаю, що більшість війн у світі починалося заради ресурсів. Те саме стосується і політичної боротьби. А ресурси сьогодні зосереджені на місцевому рівні.