Реферат: Загальна характеристика роботи

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ


Питання прискорення темпів економічного зростання регіонів, зокрема малих міст, що виявилися найбільш чутливими до впливу негативних факторів, спричинених некерованістю перебудови української економіки в 90-х роках, останнім часом все частіше знаходяться в центрі уваги вітчизняних науковців. Більшість вчених та практиків сходиться на тому, що для країн транзитивного типу економіки вирішення проблемних питань регіонів має здійснюватись за безпосередньою участю держави як носія загальнонаціональних інтересів. За цих умов роль уряду зводиться до розробки концептуальних засад і необхідної нормативно-правової бази, реалізації державної політики розвитку проблемних регіонів. Оскільки в сучасному світі одним із найважливіших факторів конкурентоспроможності є здатність сприймати передові технології, вкрай важливо розробити механізми вирішення проблем регіонів на основі активізації інноваційного фактора розвитку.

^ Актуальність теми. В умовах глобалізації економіки інноваційні процеси як фактор конкурентної боротьби відіграють кардинальну роль у національній та регіональній економіці. Сьогодні технологічні інновації створюють для окремих регіонів конкурентні переваги більше ніж природні ресурси, перетворюючись на основне джерело добробуту нації, формуючи сучасну концепцію стійкого розвитку. Стабільність економіки регіону в подальшому залежатиме від того, чи буде сформовано та запроваджено інноваційну модель його розвитку. Тому опанування проблемними територіями концептуальними засадами інноваційної моделі створить основу для їх економічного зростання та забезпечить економічну незалежність України при переході її економіки до фази економічного пожвавлення.

Дослідженню причин виникнення нерівномірного розвитку регіонів країн та розвитку регіональних соціально-економічних систем присвятили свої праці такі вітчизняні науковці, як: Б.Буркинський, З.Герасимчук, Б.Данилишин, М.Долішній, С.Дорогунцов, І.Лукінов, Л.Мельник, А.Новікова, М.Паламарчук, Я.Побурко, С.Писаренко, С.Харічков, М.Хвесик, М.Чумаченко, О.Шаблій. Інша група дослідників приділяє увагу важливості активізації інноваційної діяльності у регіонах. Так, З.Варналій, Я.Ващук, І.Гришин, В.Захарченко, С.Іщук, І.Колот, О.Лапко, В.Назаров, Д.Стеченко, Л.Федулова, Ю.Шкворець, розглядаючи сутність та характерні особливості інноваційної моделі розвитку економіки, пропонують широкий спектр організаційно-економічних заходів щодо підтримки інноваційної діяльності на регіональному рівні. Проте в умовах глобалізації, формування „нової економіки”, економіки знань, потужною постає нова роль інноваційно-технологічного фактора в забезпеченні соціально-економічного розвитку як суспільства в цілому, так і окремих регіонів. Оцінка інновацій, знання, технологій є ключовими серед індикаторів та показників міжнародних рейтингів конкурентоспроможності країн, національних економік та окремих регіонів.

Детальне ознайомлення з нормативно-правовими документами державних органів влади (у тому числі й регіонального рівня), працями вітчизняних науковців дозволило дійти висновку про відсутність системного методологічного інструментарію управління економічними та соціальними процесами українських регіонів з урахуванням концептуальних засад інноватики, реалей і викликів зовнішнього світу. Зокрема, не виявлено достатньо вагомих та деякою мірою специфічних саме для України факторів державного та регіонального рівнів, що заважають упровадженню інноваційної моделі розвитку, а також не розроблено принципів формування державної інноваційної політики розвитку певних територій з урахуванням їх ресурсного потенціалу (особливо науково-технологічного). Значної уваги як об’єкт дослідження потребують досить економічно розвинені в минулому регіони, що перетворилися за певний період та умов діяльності на проблемні.

О
2
тже, існує необхідність теоретичного узагальнення сутності проблемності регіону, розкриття змісту державної політики інноваційного розвитку так званих „проблемних” регіонів, розробки організаційних механізмів активізації інноваційної діяльності в них, розробки системного методичного інструментарію для вибору та обґрунтування державної інноваційної політики регіонального розвитку, що й обумовлює актуальність цієї дисертаційної роботи.

^ Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Роботу виконано згідно з планом науково-дослідних робіт ДУ „Інститут економіки та прогнозування НАН України” в розрізі держбюджетної науково-дослідної теми: „Технологічне прогнозування в контексті формування стратегії соціально-економічного розвитку України” (№ДР 0107U003526). В ній запропонована методика прогнозування впливу науково-технологічних факторів на розвиток промисловості регіону.

^ Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є теоретико-методичне обґрунтування сутності та особливостей проблемних регіонів і розробка науково-практичних рекомендацій щодо формування державної інноваційної політики їх розвитку.

Для досягнення мети вирішено такі завдання:

визначено сутність та ознаки проблемності регіонів;

обґрунтовано роль інноваційного напряму розвитку в подоланні проблемності регіонів;

проаналізовано соціально-економічний стан регіону і здійснено оцінку його взаємозв’язку з науково-технологічним та інноваційним потенціалом;

розроблено методичний інструментарій комплексної оцінки проблем регіону, проведено моделювання і прогнозування їх розвитку на інноваційній основі;

обґрунтовано модель побудови науково-інноваційного комплексу як провідного інституційного центру реалізації науково-технологічної та інноваційної політики регіону;

розроблені напрями формування моделі інноваційного розвитку проблемних регіонів та механізмів державної інноваційної політики її реалізації.

^ Об’єктом дослідження є соціально-економічні процеси проблемних регіонів як складові національної економіки.

Предмет дослідження – методологія і практика формування інноваційної політики державного та регіонального рівнів; теоретичні, методичні та практичні питання розвитку проблемних регіонів в умовах переходу до інноваційного типу розвитку економіки.

^ Методи дослідження. Теоретичну основу дисертаційної роботи становлять наукові праці і методичні розробки провідних зарубіжних та вітчизняних вчених-е
3
кономістів з питань соціально-економічного розвитку регіонів й управління інноваційними процесами на регіональному та національному рівні.

Методологічною базою дослідження є системний підхід до аналізу економічних явищ і процесів, що здійснюються при інноваційному розвитку проблемних регіонів. Використано: метод порівняння, статистичний аналіз, метод експертних оцінок, ретроспективний аналіз (для аналізу соціально-економічних проблем регіону), метод екстраполяції, моделювання та прогнозування (для розробки економетричної моделі та сценаріїв розвитку проблемних регіонів). Для проведення комплексного аналізу проблемності регіону, а також для визначення варіантів інноваційного розвитку застосовано системи комп’ютерної обробки та аналізу інформації за допомогою програми Microsoft Excel.

Інформаційною базою дослідження є законодавчі і нормативні документи Верховної Ради та Кабінету Міністрів України, публікації з питань регіонального розвитку та інноваційної політики, офіційні статистичні матеріали.

Експериментальні дослідження проводилися на прикладі регіонів України, зокрема міст Миколаївського регіону з наступною обробкою результатів.

^ Наукова новизна одержаних результатів. Отримані в процесі дослідження теоретичні і практичні результати вирішують наукове завдання обґрунтування теоретико-методологічних засад формування державної політики розвитку проблемних регіонів на інноваційній основі.

Найбільш істотними є результати, що характеризують наукову новизну дисертації, а саме:

вперше:

- розроблено та запропоновано економетричну модель проблемного регіону, що як об’єкт розвитку відноситься до багатоцільових систем і вирізняється наявністю факторів (проблем) внутрішнього та зовнішнього середовища, що мають деактивізуючий вплив на формування інноваційної політики. При цьому під проблемою розуміється негативне відхилення ситуаційного стану від бажаного в той чи інший момент, а сам проблемний механізм в загальному вигляді представлено в контексті математичного моделювання як систему підмножин декартових добутків множини системоутворюючих. Така модель дасть можливість обирати найкращий варіант прогнозу для приросту обсягу промислового виробництва за рахунок активізації науково-технологічної та інноваційної діяльності промислових підприємств регіонів;

- запропоновано модель інноваційного розвитку проблемних регіонів, яка базується на створенні інноваційної структури нового типу (науково-інноваційний комплекс) - організаційної структури, започаткованої на принципах інтеграції науки, освіти та виробництва. Основним призначенням комплексу є забезпечення реалізації різноманітних послуг як на регіональному, так і на міжрегіональному рівнях з метою вирішення проблемних питань підвищення результативності процесів розробки, виробництва та впровадження конкурентоспроможної продукції й послуг;

удосконалено:

- на основі узагальнення існуючих науково-теоретичних підходів поняття проблемні регіони. Під цим поняттям запропоновано розуміти території, малі міста, що через системні прорахунки економічного, соціального та політичного характеру на державному рівні втратили конкурентоспроможність, проте й дотепер володіють достатнім потенціалом, який за умови застосування сучасних принципів стратегічного управління, характерних для постіндустріального суспільства, де основним ресурсом є інтелектуальні знання, навички та здібності людей, може бути основою для вирівнювання ситуації і забезпечення економічного зростання;

-
4
методологію оцінки промислового потенціалу та інноваційної діяльності регіонів у частині розробки та адаптації: методику багатофакторного порівняльного аналізу для визначення інноваційного потенціалу і технологічної структури промисловості регіону України, що дало змогу порівняти здатність регіонів до інноваційного розвитку, оцінити відхилення окремих показників інноваційної діяльності з урахуванням відповідних факторів впливу, відшукати резерви зростання економіки регіонів з низьким та середнім рівнями інноваційного потенціалу; визначено та уточнено набір показників (індикаторів) для формування матриці вихідних параметрів за допомогою експертної оцінки; уточнено назви та зміст системи оцінювання науково-технологічної активності проблемного регіону; запропоновано більш повний варіант класифікації проблем регіону, який започатковується на критеріях комплексності і значущості ознак класифікації.

дістало подальший розвиток:

- теорія регіональної економіки – визначено сучасні напрями реалізації інноваційної політики в регіональному контексті, основним з яких є взаємодія регіональної влади з науково-освітніми комплексами; обґрунтовано положення про існування методологічних підходів до побудови теорій регіонального зростання: перший передбачає застосування моделей економічного зростання, другий – аналіз поведінки окремих підприємств, оскільки їхня діяльність визначає розвиток регіонів; як окремий напрямок сучасних регіональних досліджень запропоновано виділити інституціональні підходи, в яких значна увага приділяється політиці регіональних органів влади як найважливішому фактору економічного розвитку регіонів; доповнено та обґрунтовано зміст теорії державного регулювання економічного розвитку регіонів у контексті особливостей застосування двох полярних підходів: 1) недоцільно державі втручатися в розвиток регіонів, тому що з часом рівні їхнього економічного розвитку вирівнюються (неокласичні теорії регіонального зростання); 2) необхідно проводити активну регіональну політику, стимулюючи економічний розвиток найвідсталіших районів (теорії кумулятивного росту);

- інноваційна теорія економічного зростання через обґрунтування нової ролі механізмів реалізації державної політики розв’язання проблемності регіонів, спрямованих на більш активне залучення споживачів до процесу розробки нової продукції з метою кращої адаптації її характеристик до вимог ринку; об’єднання підприємств в різноманітних формах, для розподілу витрат і ризику пов’язаних із в
5
провадженням інноваційної продукції; об’єднання науково-дослідних організацій і промисловості з метою створення науково-дослідних підрозділів, виконання спільних наукових програм, обміну досвідом;

- положення про інноваційний напрям розвитку проблемного регіону як цілеспрямований та керований процес інноваційних змін у різних сферах суспільства, спрямований на досягнення високої якості життя на території проблемного регіону з метою задоволення поточних та перспективних потреб населення цього регіону та інтересів держави; запропоновано складові інноваційного розвитку проблемного регіону.

Узагальнено та систематизовано методичні підходи до формування політики інноваційного розвитку проблемних регіонів, що дозволить на різних стадіях управління виробничою, науково-технологічною та інноваційною діяльністю орієнтувати керівництво на обсяги та глибину інноваційних процесів, які потрібно здійснити як на державному рівні взагалі, так і на регіональному рівні, зокрема.

^ Практичне значення одержаних результатів обумовлюється важливістю використання отриманих результатів і рекомендацій у практиці системи управління регіональним розвитком на інноваційній основі на державному рівні.

Пропозиції щодо створення інноваційної інфраструктури враховано при створенні Інноваційного центру при Первомайському політехнічному інституті Національного університету кораблебудування. Матеріали дисертаційного дослідження використовуються також у навчальному процесі кафедри економіки і бухгалтерського обліку при викладанні дисциплін „Регіональна економіка” і „Економіка та організація інноваційної діяльності” (довідка №100 від 03.03.2008).

Концептуальні підходи до формування державної політики інноваційного розвитку проблемного регіону знайшли своє відображення при розробці Стратегічного плану економічного розвитку м.Первомайськ, а саме: враховані пропозиції щодо розробки інноваційно-інвестиційної моделі розвитку міста (довідка № 1965/16-1 від 31.03.2008).

Результати теоретико-методологічних досліджень використовувалися при формуванні та реалізації політики соціально-економічного розвитку м.Котовськ Одеської області. Практична значимість розробки підтверджується довідкою виконавчого комітету Котовської міської ради (довідка №526 від  20.03.2008). Зокрема, прийняті до практичного використання методичні рекомендації щодо визначення рівня науково-технологічної та інноваційної активності регіону, системи моніторингу та прогнозування соціально-економічних показників. Упровадження запропонованого методичного інструментарію в практичну діяльність дозволить отримувати аналітичну інформацію для прийняття обґрунтованих управлінських рішень, спрямованих на формування стратегії соціально-економічного розвитку проблемного регіону на інноваційній основі та забезпечення результативності її виконання.

^ Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є одноосібно виконаною науковою працею. Сукупність отриманих наукових результатів, викладених в роботі, є власними авторськими підходами і розробками щодо формування і розробки механізмів реалізації державної інноваційної політики на регіональному рівні. Особистий внесок у працях, опублікованих у співавторстві, наведено у списку публікацій.

^ Апробація результатів дисертації. Основні ідеї, висновки та пропозиції оприлюднені на міжнародних науково-практичних конференціях: „Наука і освіта 2005” (м.Дніпропетровськ, 2005 р.), “Проблеми планування виробництва в умовах переходу до ринку” (м.Алушта, 2006 р.), „Технічний прогрес та ефективність виробництва” (м.Харків, 2006 р.), „Соціально-економічний розвиток України та її регіонів: проблеми науки та практики” (м.Харків, 2008 р.); науково-практичних конференціях: „Економічні проблеми розвитку регіонів” (м.Миколаїв, 2006 р.), „Економічні проблеми розвитку промисловості регіонів” (м.Первомайськ, 2007 р.); засіданні експертного Комітету стратегічного планування економічного розвитку міста Первомайськ (в рамках проекту „Економічний розвиток міст” при підтримці USAID), науково-методичних кафедральних та міжкафедральних семінарах.

Публікації. За темою дисертації у фахових виданнях опубліковано 11 наукових праць, серед яких: 7 статей у фахових журналах (3,2 др.арк.), 1 стаття у збірниках наукових праць (0,4 др.арк.) та 3 (0,4 др.арк.) – у збірниках тез доповідей. Особисто автору належать 7 робіт (2,5 др.арк.).

^ Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Повний обсяг дисертації становить 288 сторінок, список використаних джерел включає 182 найменування на 16 сторінках. Роботу викладено на 196 сторінках комп’ютерного тексту, що містить 23 таблиці, розміщені на 28 сторінках, та 37 рисунків розміщених на 34 сторінках. Робота має 11 додатків на 62 сторінках.

^ ОСНОВНИЙ ЗМІСТ


У першому розділі „Теоретичні аспекти державної інноваційної політики розвитку проблемних регіонів” викладено теоретичні та методичні аспекти інноваційної політики проблемних регіонів і роль державного регулювання цієї сфери, визначено суть проблемності регіонів; проаналізовано генезис даної проблеми в працях зарубіжних і вітчизняних учених-економістів; визначено місце інноваційних структур у загальній інституціональній системі регіону та доведено, що інноваційний напрямок розвитку є основним шляхом подолання проблемності регіонів.

За результатами дослідження встановлено, що сучасний стан соціально-економічного розвитку деяких регіонів України характеризується проблемною ситуацією, причинами якої є: кризові явища у промисловості, вузька спеціалізація виробництва, нестача кваліфікованих управлінських кадрів, низькі темпи будівництва житла і об'єктів соціальної інфраструктури, обмеженість вибору професій, недостатня кількість робочих місць, нерозвиненість сфери обслуговування, низький рівень доходів населення. До такого стану привели чинники як економічного, так і політичного характеру.

Аналіз сутності, закономірностей підводить до необхідності теоретичного обґрунтування поняття „проблемний регіон” і визначення його ознак. Запропоновано розглядати категорію „проблемні регіони” як території, малі міста, що через системні прорахунки економічного, соціального та політичного характеру на державному рівні втратили конкурентоспроможність, проте й дотепер володіють достатнім потенціалом, який за умови застосування сучасних принципів стратегічного управління, характерних для постіндустріального суспільства, де основним ресурсом є інтелектуальні знання, навички та здібності людей, може бути основою для вирівнювання ситуації і забезпечення економічного зростання.

Виявлено найбільш важливі класифікаційні ознаки (джерело походження, період виникнення, наслідки, ступінь охоплення, основні причини) та запропоновано більш повний варіант класифікації, який базується на критеріях комплексності і значущості ознак класифікації.

Вирішення проблем регіонального розвитку можливе за умови вивчення практичного досвіду країн світу. Обґрунтовано, що при використанні їх досвіду необхідно враховувати те, що в більшості європейських країн проблеми були лише в окремих регіонах, а в Україні проблеми соціально-економічного розвитку мають більшість регіонів з відмінністю лише у характері та рівні існуючих проблем, і тому застосування механізмів вирішення регіональних проблем має супроводжуватися розробкою адекватної регіональної політики.

Зарубіжний досвід та існуюча практика показують, що структура економіки сьогодні значною мірою визначається впливом інноваційних процесів, і які стають дедалі актуальнішими для вирішення проблем економічного та соціального розвитку територій, окремих міст.

Встановлено, що для подолання проблемності територій може бути обрано інноваційний напрям розвитку, під яким запропоновано розуміти цілеспрямований та керований процес інноваційних змін у різних сферах суспільства та економіки, спрямований на досягнення високої якості життя з метою задоволення поточних і перспективних потреб населення кожного окремого регіону та інтересів держави в цілому.

Визначено, що на розвиток і ефективність інноваційних процесів у регіоні впливає його інноваційна інфраструктура. Запропонована класифікація інноваційних структур дає змогу шляхом опитування й паспортизації провести діагностику суб’єктів інноваційного підприємництва, виділити їх основні особливості та зафіксувати найоптимальніші варіанти їх діяльності для певних регіонів. Обґрунтовано, що для регіонів, які мають соціально-економічні проблеми розвитку, кожна інноваційна структура (що розташована в цьому регіоні) може створити сприятливі умови для їх вирішення.

Важливим у процесі обґрунтованості рішення щодо формування інноваційної політики розвитку проблемних регіонів є методологія, яка передбачає: розробку системи соціально-економічного дослідження та прогнозування розвитку проблемних регіонів; удосконалення критеріїв визначення проблемності регіонів (міст, районів, територій); оцінку науково-технологічної та інноваційної активності, узагальнення методів формування інноваційної політики розвитку проблемних регіонів.

Для забезпечення ефективності формування такої політики запропонована схема моніторингу, яка дозволить встановити спостереження за тенденціями зміни соціально-економічних показників, дасть можливість вчасно виявляти слабкі сигнали негативних відхилень; аналізувати та корегувати параметри стратегічних рішень стосовно політики інноваційного розвитку.

З метою прогнозування обсягів реалізованої промислової продукції, робіт, послуг у містах, районах та інших адміністративних одиницях розроблено методичний підхід, який враховує вплив факторів, що характеризують науково-технологічну та інноваційну активність регіонів.

У другому розділі „Аналіз проблем регіону, пов’язаних з формуванням інноваційної політики” здійснено детальний аналіз соціально-економічних проблем регіону та його науково-технологічного й інноваційного потенціалів, виявлено проблеми формування інноваційної політики державного та регіонального рівнів.

Доведено, що розвиток регіонів більшою мірою залежить від здійснюваних там інноваційних процесів. Так, визначено, що середнє значення показника валового регіонального продукту самодостатніх розвинених регіонів України за 2006 р. становить 38325 млн грн, відповідно цей показник для проблемних регіонів – 9465 млн грн. Майже вдвічі нижчими в проблемних регіонах є інвестиції в основний капітал (відповідно, близько 6705 млн грн і 1297 млн грн), а також кількість інноваційно-активних підприємств. Загальна сума витрат на інновації в проблемних регіонах взагалі менша в п’ять разів, ніж у розвинених. Встановлено, що в Україні в ході перебудови економіки проблемними територіями виявилися багатогалузеві райони з деякими галузями військово-промислового комплексу (ВПК), текстильної, легкої та машинобудівної промисловості. Основні причини кризи – втрата попиту на продукцію, що випускається (внаслідок низької конкурентоспроможності), низька рентабельність виробництва в ринкових умовах. Криза основного районо- або місцеутворюючого підприємства викликала занепад і деградацію цілих територій. Особливо постраждали райони, що спеціалізувалися на випуску продукції для ВПК, які приречені на депресію через штучне насадження в них одного або двох виробництв без урахування соціальних інтересів.

Так, встановлено, що, починаючи з 1995 р., на досліджуваній території Миколаївського регіону, зокрема м.Первомайськ, спостерігається уповільнення темпів економічного зростання. Негативні явища, спричинені системною кризою економіки країни, вкрай негативно відбились на місцевому рівні. Розпад СРСР призвів до занепаду машинобудівної галузі, яка мала гіперзалежність від його військово-стратегічного курсу. Внаслідок цього більшість підприємств міста не змогли вчасно переорієнтуватися на випуск конкурентоспроможної продукції. Сьогодні такі підприємства змушені виробляти товари, що користуються попитом на місцевому рівні, і частково забезпечувати випуск профільної продукції. Все це призвело до того, що порівняно з іншими містами Миколаївського регіону, схожими за розміром та галузевим виробництвом, економічний розвиток м.Первомайськ має найгірші показники. Зокрема, у 2006 р. 286 підприємств міста виробляли продукцію на суму в 235,2 млн грн, що менше ніж у Вознесенську (304,8 млн грн), яку виробляли 252 підприємства. Така тенденція зберігається протягом останніх 20 років, на відміну від 80-х років, коли обсяг реалізованої промислової продукції в Первомайську перевищував такий же показник Вознесенська в середньому на 7%. Рівень соціально-економічного розвитку регіонів у сучасних умовах значною мірою залежить від темпів та пропорцій інвестицій в галузі та виробництва регіону. В Первомайську інвестиції у 2006 році склали лише 0,9% всіх інвестицій в Миколаївській області, іноземні інвестиції – 0,2%, а в основний капітал – взагалі не здійснювалися.

Зниження економічних показників виробничих підприємств призвело до вивільнення більшої частини працівників і, як наслідок, до швидкого зростання рівня безробіття. Найбільший відсоток безробітних спостерігається серед осіб з вищою освітою (30 %). Середня заробітна плата також залишається найнижчою.

У 2006 році в м.Первомайськ вона становила 940 грн на відміну від середньоукраїнської – 1041 грн. Середньоспискова чисельність працівників науково-дослідних і технологічних організацій, що виконували НДДКР протягом 1985-2006 рр., помітно знизилась, зокрема: на СКТБ «Бріг» (сьогодні ВАТ «Бріг») – майже в десять разів, ПФ «Біотехніка» – у вісім разів (рис.1). ВАТ «Первомайськдизельмаш» взагалі перестало здійснювати науково-технічні роботи з 1995 р. Протягом цього ж періоду підприємства провадили НДДКР зі створення та удосконалення нової техніки (рис.2), кількість яких різко скоротилася.



Рис. 1. Середньоспискова чисельність працівників науково-дослідних і технологічних організацій, що виконують НДДКР в м.Первомайськ Миколаївського регіону



Рис. 2. Виконання НДДКР зі створення і удосконалення нової техніки підприємствами та організаціями в м.Первомайськ Миколаївського регіону


Проведене дослідження рівня соціально-економічного розвитку аналогічних за історією розвитку територій дозволило виявити етапи виникнення проблем та їх наслідки (рис.3). Визначено, що для здійснення успішного переходу регіональної соціально-економічної системи на інноваційний шлях розвитку, необхідно розробити та реалізувати ефективні стратегії, основою яких є наявний науково-технологічний та інноваційний потенціал. Дослідження науково-технічного потенціалу Миколаївського регіону та м.Первомайськ показують його достатній рівень порівняно з середньоукраїнськими показниками. Проте сучасний стан інноваційної діяльності м.Первомайськ характеризується розпадом наукових і науково-технічних зв’язків між регіональними, галузевими та функціональними науковими комплексами, проблематичним правовим полем інвестиційної діяльності, знецінення наукових кадрів, складністю у впровадженні інновацій у реальному секторі економіки. До того ж, невпорядкованість та недосконалість систем управління інноваційними процесами на місцевому рівні не дозволяють використовувати їх з достатньою ефективністю, що проявляється таким чином: рівень розвитку науки й техніки не забезпечує підвищення ефективності суспільного виробництва та підвищення конкурентоспроможності продукції.





Рис. 3. Етапи виникнення проблем соціально-економічного розвитку регіонів


Визначені проблеми науково-інноваційної сфери виокремлено за такими рівнями: державний, регіональний (місцевий) та підприємницький. Встановлено, що майже кожному рівню притаманні однакові недоліки, зокрема: недостатність фінансування для забезпечення наукових досліджень та впровадження інноваційних розробок; недовершеність нормативно-правової системи регулювання і стимулювання інноваційної діяльності; невідповідність моделі корпоративних структур, що формується в державі, головним вимогам інноваційного розвитку; відсутність дієвої системи пріоритетів розвитку науково-технологічної сфери; повільне формування сучасного та масштабного ринку інноваційної продукції; неготовність державного та регіонального апарату управління до діяльності, спрямованої на інноваційний розвиток економіки.

В третьому розділі „Формування державної політики інноваційного розвитку проблемного регіону” визначено та обґрунтовано, що одним із головних напрямків державної політики розвитку проблемних регіонів має бути науково обґрунтована політика, що передбачає подальший розвиток науково-технологічного та інноваційного потенціалів. З цією метою запропоновано: інноваційну та економетричну моделі, створення інфраструктури нового типу, а також механізми реалізації державної політики інноваційного розвитку проблемних регіонів.

На основі проведеного дослідження встановлено, що характерними ознаками інноваційної моделі розвитку проблемних регіонів має стати: стимулювання інноваційних процесів за допомогою державної та регіональної політики і законодавства; інтеграція науки і освіти на основі непрямих важелів державної підтримки; інтегровані технології (рис.4).




^ Рис.4. Модель інноваційного розвитку проблемних регіонів

Розроблено економетричну модель проблемного регіону, яка вирізняється наявністю факторів (хk) внутрішнього та зовнішнього середовища, що мають деактивізуючий вплив на формування інноваційної політики. Проведені розрахунки за період з 2000 по 2006 рр. вказують на існування таких залежностей:





де: у1 – обсяг реалізації промислової продукції в регіоні; у2 – обсяг реалізації промислової продукції на душу населення; х1 – витрати на технологічні інновації; х2 – кількість освоєних нових видів продукції; х3 – обсяг реалізованої інноваційної продукції; х4 – інвестиції в основний капітал; х5 – кількість виконаних розробок; х6 – інвестиції в основний капітал на душу населення; x0 =1 – допоміжна змінна; и – вектор похибок.

Використання запропонованої моделі надасть можливість обирати найкращий варіант прогнозу (залежно від приросту обсягу промислового виробництва) за рахунок активізації науково-технологічної та інноваційної діяльності промислових підприємств проблемних регіонів.

З метою апробації моделей зроблено прогноз значень факторів xk, які використовуються в обох моделях. Проведена апроксимація величин регресорів x1, x2, x3, x4, x5 та x6 за допомогою поліноміальної регресії в середовищі електронних таблиць Microsoft Office Excel 2003.

Зроблено припущення, що тенденція зміни значень цих факторів зберігається для певного періоду часу, наприклад до 2010 р. На підставі отриманих залежностей здійснено прогнозування вищезазначених показників на 2006-2010 рр. за двома сценаріями: базовим та оптимістичним. Останній враховує активізацію науково-технологічної та інноваційної діяльності проблемного регіону.

Для забезпечення успішного функціонування моделі інноваційного розвитку проблемного регіону запропоновано алгоритм формування науково-інноваційного комплексу (рис.5).

Такий комплекс має забезпечити інтеграцію освітніх закладів з реальним сектором економіки для вирішення соціально-економічних проблем регіонів і реалізації цільових та галузевих програм, пов’язаних, насамперед, з технологічним розвитком галузей промисловості. Доведено, що найкращою його сучасного формою можна вважати науково-інноваційний комплекс, побудова якого передбачає поєднання традиційного і віртуального ведення бізнесу, який має низку переваг: різні елементи структури можуть бути розміщені на далекій відстані один від одного; скорочуються трансакційні витрати, пов'язані з пошуком та обробкою інформації; зменшуються витрати на створення та утримання офісів, виробничих площ, зникає необхідність у поїздках для організації персональних зустрічей та переговорів; збільшується швидкість виконання замовлення і повнота задоволення вимог клієнта.

Від реалізації цього проекту очікується як економічний ефект, так і соціальний – збільшення кількості нових робочих місць, рівня зайнятості населення. Рентабельність проекту можна очікувати в межах 18%; термін окупності – 1 рік.




Рис. 5. Структура науково-інноваційного комплексу


Основним інструментом механізму реалізації державної політики можуть бути програми інноваційного розвитку проблемних регіонів, спрямовані на: 1) більш активне залучення споживачів до процесу розробки нової продукції з метою кращої адаптації її характеристик до вимог ринку; 2) об’єднання підприємств різноманітних форм, для розподілу витрат і ризиків пов’язаних із впровадженням інноваційної продукції; 3) об’єднання науково-дослідних організацій і підприємств промисловості з метою створення науково-дослідних підрозділів, виконання спільних наукових програм, обміну досвідом. Тому для чіткого узгодження та координації зусиль з реалізації інноваційної політики проблемного регіону та вирішення тактичних завдань запропоновано до виконання шість напрямків-програм: „Інноваційне машинобудування”, „Інноваційний малий бізнес”, „Інвестор”, „Наука + Освіта”, „Інноваційна культура суспільства”, „Електронне місто”. Остання удосконалює управління інноваційним розвитком, втілює в життя завдання державної та регіональної політики в проблемному регіоні на осно