Реферат: Загальна характеристика роботи актуальність теми

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Реалізація інноваційної моделі економіч­ного розвитку України, безальтернативність якої на посттрансформаційному етапі є загальновизнаною, обумовлює необхідність ефективного використання різних форм інтеграції у глобальний ринок об’єктів інтелектуальної власності, у тому числі міжнародного трансферу технологій (МТТ). Нагромаджений в Україні людський капітал наукової сфери дає підстави стверджувати про доцільність і можливість поглиблення інтеграції у глобальне та європейське економічне середовище саме у формі міжнародної передачі технологій як однієї з найефективніших і довготривалих форм міжнародних економічних відносин.

Декларування урядом України структурно-інноваційної моделі розвитку та стратегії євроінтеграції України наприкінці минулого сторіччя, на жаль, не було підтверджено системними заходами довгострокового характеру. Відповідно, економічне зростання відбувалося на основі низькотехнологічних „старопромислових” галузей та високорентабельних торговельної, фінансової, банківської сфер, операцій з нерухомістю тощо. В результаті послабилися позиції динамічної конкурентоспроможності економіки в глобальній конкуренції і посилилися загрози економічній безпеці держави. При цьому високий ступінь інерційності розвитку науково-технологічної сфери, особливо людського капіталу, а також невизначеність довгострокових наслідків новітніх технологій для генофонду нації, здоров’я людини, еколого-техногенного стану переводить цю загрозу в категорію стратегічно важливих.

Проблеми теорії економічного зростання на основі науково-техноло­гічного прогресу знайшли своє відображення у працях видатних зарубіжних та українських вчених Р.Вернона, Р.Гаррода, М.Кондратьєва, М.Познера, П.Роме­ра, М.Туган-Барановського, Р.Солоу, Й.Шумпетера. Стратегічні систем­ні заходи інноваційного розвитку економіки України висвітлені у працях вітчиз­няних та російських науковців Л.Антонюк, А.Гальчинського, В.Гейця, О.Лапко, В.Новицького, В.Соловйова, Л.Федулової, Ю.Яковця, важливі аспекти адаптування економіки до умов глобалізації, при­скорення процесу євроінтеграції – в розробках О.Білоруса, В.Будкіна, В.Вергуна, М.Дудченка, В.Єре­мен­ка, Д.Лук’яненка, Ю.Пахомова, О.Плотнікова, А.Поручника, А.Ру­м’ян­­цева, В.Сіденка, А.Філіпенка. Формуванню системи зміцнення еконо­міч­ної безпеки держави, забезпечення конкурентоспроможності національної економіки присвячені праці О.Власюка, Я.Жаліла, А.Качинського, С.Пирож­кова, С.Сіденко, у тому числі її ре­гіональної компоненти – З.Варналія, Ю.Макогона, С.Писаренко та ін.

Утім, вагомі результати, одержані українськими науковцями, не заперечують необхідність подальших теоретичних і прикладних досліджень, пов’язаних з обґрунтуванням стратегічних рішень і тактичних заходів щодо залучення до міжнародного обміну технологіями на еквівалентних засадах, економічно, технологічно і екологічно безпечних для країни, у тому числі на мезорівні ієрархії управління. Актуальність таких досліджень зростає внаслідок уповільнення процесу євроінтеграції через об’єктивні та суб’єктивні причини, прояви асиметрії і структурних диспропорцій, незбалансованості економічних інтересів у відносинах України з країнами ЄС, які необхідно врахувати під час підготовки нової поглибленої угоди про вільну торгівлю з ЄС.

^ Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана у відділі регіональної політики Національного інституту стратегічних досліджень у межах наукових проектів „Нова хвиля економічних реформ: загальнодержавний та регіональний контекст” (номер державної реєстрації 0105U001181), „Стратегія соціально-економічних перетворень в Україні” (номер державної реєстрації 0106U002632), наукової теми „Стратегічні пріоритети регіональної політики України” (номер державної реєстрації 0107U002508).

^ Мета та завдання дослідження. Метою дисертації є виявлення системних характеристик глобального технологічного ринку, розробка методичних підходів та прикладних заходів ефективної участі України в міжнародному трансфері технологій в умовах євроінтеграції.

Досягнення означеної мети передбачає постановку і вирішення таких завдань:

узагальнити теоретичні положення економічного зростання на інноваційній базі та роль міжнародного трансферу технологій у цьому процесі;

виявити визначальні тенденції розвитку глобального та європейського ринків технологій;

систематизувати та узагальнити методичні підходи до оцінки ефективності участі у міжнародному обміні технологіями на різних рівнях управління;

провести оцінку та виявити головні фактори ефективної участі в міжнародному технологічному обміні на макро- та мезорівні управління;

окреслити характерні особливості розвитку науково-технологічного потенціалу та передумови його реалізації в процесі євроінтеграції;

встановити взаємозв’язок технологічних чинників розвитку з екологічною безпекою регіонів України;

розробити методичні підходи до оцінки та заходи пом’якшення негативного впливу імпорту технологій на екологічну безпеку;

обґрунтувати концептуальні засади, напрями та заходи з удосконалення інституціонального та інфраструктурного забезпечення трансферу технологій в умовах євроінтеграції.

^ Об’єктом дослідження є процес участі України в міжнародному обміні технологіями як чинник економічного зростання.

Предметом дослідження є інституційні засади, методичні та організаційні засоби міжнародного трансферу технологій в умовах євроінтеграції України.

^ Методи дослідження. Методологічною і теоретичною основою роботи є положення теорій економічного зростання, технологічного розриву, міжнародного життєвого циклу товару, еконо­мічних циклів розвитку, інституціоналізму та трансакційних витрат, перехідних економічних систем (підрозділи 1.1 та 1.3). Основні наукові результати отримані на основі системного використання таких методів, як: історико-логічний, багатовимірний статистичний аналіз та графічний (для виявлення тенденцій глобального технологічного розвитку, типологізації країн та регіонів України за рівнем науково-технологічного потенціалу (підрозділ 1.2 та 2.1); метод огортаючих даних DEA (для оцінки ефективності використання ресурсів у науково-технологічній сфері окремих країн та регіонів України – у підрозділі 2.1); регресійний та кореляційний аналіз, метод головних компонент (для виявлення взаємозв’язків між економічним зростанням та рівнем розвитку науково-технологічного потенціалу на макро- і мезорівні, між технологічною компонентою розвитку і екологічною безпекою регіонів – у підрозділах 2.1 та 2.3); методи оцінки ефективності трансферу технологій на мікро- і мезорівні, інтегральної оцінки екологічної безпеки регіонів (у підрозділах 2.3 та 3.1); методи стратегічного регіонального менеджменту та програмування інститу­ціональних змін (для розробки системи заходів формування інфраструктури і вдосконалення інституціонального забезпечення трансферу технологій – у підрозділах 3.2 та 3.3).

Інформаційною базою дослідження є законодавчі акти та офіційні дані Державного комітету статистики України, статистична інформація країн-партнерів та міжнародних організацій, праці вітчизняних і зарубіжних дослідників, періодичні видання, матеріали міжнародних конференцій.

^ Наукова новизна одержаних результатів полягає у поглибленні окремих теоретико-методичних положень і розробці науково-практичних рекомендацій з підвищення ефективності міжнародного трансферу технологій в умовах євроінтеграції України. Основні положення дисертації, що визначають її наукову новизну, полягають у такому:

вперше:

виявлено відносно високу ефективність використання обмежених ресурсів у науково-технологічній сфері України, у тому числі у порівнянні з економіками розвинених країн, і обґрунтовано сукупність невідкладних заходів з удосконалення державної політики в сфері трансферу технологій (укладення секторальних дво- і багатосторонніх угод; регулювання ліцензійної і патентної торгівлі; розширення трансрегіонального співробітництва; формування інфраструктури) як пріорітетного напряму поглиблення взаємовідносин з країнами ЄС;

окреслено передумови (нееволюційний, фрагментарний характер запозичення інституцій; зруйнування соціального капіталу інноваційної сфери) та обґрунтовано необхідність і напрями модифікації інституціонального забезпечення міжнародного трансферу технологій (вдосконалення „знизу-вгору” під впливом зовнішніх викликів, у тому числі євроінтеграції, та внутрішніх критеріальних обмежень – усунення асиметрії трансферу технологій; протидії втратам людського капіталу; зменшення ризику еколого-техногенних загроз; призупинення структурних деформацій в освітній сфері) та обґрунтовано концептуальні засади удосконалення інституцій (цільова орієнтація на зміцнення економічної безпеки; збалансованість інтересів в процесі імплементації Спільного доробку ЄС та підготовки посиленої Угоди про вільну торгівлю; врахування стратегічних наслідків; узгодження функціональних компонент; поетапний та демонстраційний характер інституціональних змін);

удосконалено:

теоретичні положення щодо ефектів міжнародного трансферу технологій для умов економіки з неефективними інституціями, зокрема на регіональному рівні встановлено прямопропорційний зв’язок між економічним зростанням та імпортованими технологіями і негативний – між інтегральним показником екологічної безпеки та економічним зростанням, у тому числі його технологічною компонентою;

підходи до цільового програмування інноваційного розвитку регіонів на основі виявленої високої ефективності використання ресурсів в регіонах з нижчим рівнем економічного розвитку, у тому числі науково-технологічного потенціалу, що дозволило аргументувати доцільність концентрації фінансових ресурсів, організаційних заходів та розвитку інфраструктури трансферу технологій в цих регіонах;

отримали подальший розвиток:

теоретичні припущення щодо поглиблення технологічного відставання в процесі обміну технологіями у різних формах та вагомого впливу таких чинників, як експорт високих технологій, надходження ліцензійних платежів, рівень розвитку інформаційного середовища на економічне зростання з посиленням в останні роки ролі людського капіталу науково-технологічної сфери;

методичні підходи до оцінки ефективності інноваційних проектів на основі імпорту технологій з урахуванням невизначеності еколого-техногенних наслідків їх реалізації в довготривалій перспективі, а саме: здійснення оцінки ефективності інноваційно-інвестиційних проектів з врахуванням екологічного ризику і змен­шення очікуваних прибутків, за рахунок чого передбачається компенсувати збитки, завдані екосистемі на регіональному рівні;

методи стратегічного менеджменту формування регіональної інноваційної інфраструктури, що дозволило обґрунтувати територіальне розміщення, цільову функцію та етапність створення інноваційних центрів прикордонних регіонів, а також визначити цільове призначення інноваційних організацій не лише як наукових або контролюючих установ, а, більшою мірою, – координаційних, організаційних, експертно-консультаційних.

^ Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані у дисертації теоретичні положення, аналітичні висновки та прикладні рекомендації сприятимуть формуванню ефективного механізму реалізації політики участі України в міжнародному трансфері технологій, забезпеченню національних інтересів та безпеки в процесі поглиблення інтеграції з країнами ЄС.

Концептуальні підходи до стратегії створення регіональних інноваційних центрів, їх функціонально-цільового призначення, у тому числі у формі транс­­­регіонального обміну технологіями, знайшли застосування при виконанні науково-дослідної теми „Стратегії розвитку регіональних інноваційних структур та розробка статусних документів” на замовлення Державного агентства України з інвестицій та інновацій (довідка № 2180/03-0608 від 26.09.07). Результати дослідження науково-технічного потенціалу регіонів України і передумов його реалізації та аналізу ефективності участі у міжнародному технологічному обміні знайшли відображення в аналітичних матеріалах та рекомендаціях Регіонального філіалу Національного інституту стратегічних досліджень у м. Львові (довідка № 2/49-69 від 15.10.2007 р.). Дослідження стану і перспектив розвитку науково-технологічного потенціалу Львівської області та участі у міжнародному трансфері технологій використані головним управлінням економіки Львівської обласної державної адміністрації при розробці Стратегії розвитку Львівщини до 2015 р. та цільових програм розвитку малого та середнього підприємництва, стимулювання інвестиційної діяльності „Назустріч інвесторам” (довідка № 40-40-1-619 від 01.03.2007 р.). Основні теоретичні положення та підходи до оцінки ефективності інноваційних проектів на основі імпорту технологій були використані у навчальному процесі при викладанні дисципліни „Міжна­родний інноваційний менеджмент” і „Комерціалізація технологій та об’єктів патентного права” у Львівській комерційній академії (довідка №1074/01-108 від 20.12.2007 р.).

^ Особистий внесок здобувача. Усі наукові результати, які викладені у дисертаційній роботі і виносяться на захист, отримані автором особисто. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, у дисер­тації використані лише ті положення, що є результатом власної роботи автора.

^ Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації до­повідалися і обговорювалися на міжнародній науково-практичній конференції „Туристична індустрія як вектор регіонального розвитку” (Чернівці, 2005 р.), XV міжнародній науково-практичній конференції „Стратегічний розвиток регіону – економічне зростання та інтеграція” (Чернівці, 2006 р.), міжнародній науково-практичній конференції „Україна, Польща та Німеччина в Європі майбутнього” (Львів, 2006 р.), V міжнародній науковій конференції „Проблеми та перспективи розвитку співробітництва між країнами Південно-Східної Європи в рамках ОЧЕС” (Ялта–Донецьк, 2007 р.), міжнародному форумі культури та економіки „Як досягти ринкового успіху в сфері культури” (Республіка Польща, Стальова Воля, 2006 р.), І та ІІ міжнародних науково-практичних семінарах „Актуальні проблеми регіонального розвитку в контексті європейської інтеграції” (Луцьк, 2005 р. та 2006 р.), ХІ, ХІІ, XIII міжнародних науково-практичних семінарах „Проблеми розвитку зовнішньоекономічних зв’язків та залучення іноземних інвестицій: регіональний аспект” (Донецьк, 2005 р., 2006 р., 2007 р.), міжнародному семінарі Української групи з аналізу продуктивності та ефективності при EROC/EERC-Київ „Productivity and Efficiency Analysis: Theory and Implications” (Львів, 2006 р.), науково-практичному семінарі в рамках VI міжнародного ярмарку інвестицій та нерухомості „Україна–ЄС” „Інноваційні аспекти транскордонного співробітництва” (Львів, 2006 р.), міжнародному семінарі „Торгівля, розвиток, міграція: Галіція” (Республіка Польща, Перемишль, Львів, 2007 р.).

Публікації. За темою дисертаційного дослідження опубліковано 14 наукових праць, з них: 1 підрозділ у колективній монографії, 8 статей у провідних наукових фахових виданнях, 5 статей у інших виданнях.

^ Обсяг та структура дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, додатків та списку використаних джерел. Основний зміст викладено на 178 сторінках, містить 14 таблиць на 14 сторінках та 17 рисунків на 16 сторінках та 20 додатків на 55 сторінках. Список використаних джерел містить 247 найменувань на 23 сторінках.


^ ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, сформульовані мета, завдання, об’єкт, предмет та методи дослідження, наукова новизна та практичне значення отриманих автором результатів.

У першому розділі “Теоретико-методичні засади технологічного обміну” систематизовано теоретичні моделі економічного зростання на технологічній основі у взаємозв’язку з теоріями економічних циклів, передачі технологій, інституціоналізму та трансакцій, окреслено визначальні тенденції розвитку глобального технологічного ринку, узагальнено методи вимірювання ефектів трансферу технологій.

Проведене узагальнення положень теорій економічного зростання з урахуванням технологічних змін Р.Солоу, Й.Шумпетера, П.Ромера, Р.Лукаса, Б. Джовановича, циклічності розвитку М.Туган-Барановського, М.Кондратьєва дозволило виявити їх розвиток від розгляду переважно ендогенних чинників зростання до домінування в теоретичних побудовах технологічного розриву М.Познера чи міжнародного життєвого циклу продукту Р.Вернона, С.Хірша, С.Магге екзогенних факторів впливу з боку провідних країн і глобального середовища. Втім, як показує теоретичний аналіз, в умовах глобалізації не відбувається зміна країн-лідерів світового розвитку на технологічній основі. Більше того, для перехідних економік технологічний розрив поглиблюється внаслідок технологічної кризи, яка, на відміну від інших складників трансформаційної кризи, проявляється у довготривалій перспективі. Вказаним, а також інерційністю розвитку науково-технологічної сфери зумовлено важливість розбудови інституціонального базису участі в технологічному обміні і посилення ролі держави у цьому процесі на якісно інакшій основі згідно теоретичних побудов Д.Норта, Ф.Ліста, А.Вагнера.

У роботі показано, що визначальним чинником економічного зростання залишається технологічний прогрес, при цьому важливість інших компонент з кожним роком зменшується (рис. 1). Як бачимо, позиція країн у рейтингу за показником обсягу ВВП у розрахунку на одну особу корелює з місцем за показниками технологічного розвитку, особливо середньорічної кількості патентів як результату нагромадженого інтелектуального капіталу.




Рис. 1. Місце країн у рейтингу за основними показниками соціально-економічного та технологічного розвитку, станом на 2006 р.


Побудовано автором за даними: Kevin Watkins. Human Development Report 2006. Beyond scarcity: Power, poverty and the global water crisis // United Nations Development Program (UNDP). – 2006. – P. 238-391.

Теоретичне припущення щодо поглиблення технологічного відставання в процесі обміну технологіями в різних формах підтверджується статистичними даними (сім країн-лідерів контролюють 80% обсягу ринку наукомісткої продукції) та проведеною типологізацією 44-х країн за показниками технологічного розвитку з допомогою методів БСА. Отримані групування за даними 2002 і 2004 рр. показують, що в складі перших двох кластерів країн-лідерів і з високими показниками розвитку не відбувається істотних змін за винятком втрати позицій Російською Федерацією. При цьому, лідируючі позиції тісно корелюють з участю у технологічному обміні, патентною активністю, обсягами сукупних витрат на фінансування НДіДКР, підтримуються ефективною державною політикою.

Для країн з перехідною економікою з недостатньо розвиненими інститутами стратегічна віддаленість у часі і масштаби позитивних і негативних (у формі трансферу структурних криз) наслідків участі у технологічному обміні зумовлюють необхідність врахування ефектів трансферу технологій. Застосовувані для оцінки ефектів на мікрорівні (валютна ефективність продажу ліцензій; валютна виручка від продажу нової продукції чи технології; економічний ефект продажу ліцензій; ефективність імпорту ліцензій), на мезорівні (інтегральна ефективність сукупності інноваційних проектів) та на макрорівні (індекси технологічного прогресу та технологічних досягнень) методичні підходи не зовсім узгоджені між собою, а на макрорівні не враховують масштаби економік та зовнішні ефекти. Тому для поглибленого дослідження запропоновано доповнити існуючі підходи взаємопов’язаною послідовністю кластеризації, регресійного аналізу та методу огортаючих даних (DEA) оцінки ефективності використання ресурсів у науково-технологічній сфері.

У другому розділі “Науково-технологічний потенціал України у міжнародному обміні технологіями” здійснено компаративний аналіз ефективності участі у міжнародному технологічному обміні на макро- та мезорівнях, оцінку науково-технологічного потенціалу України, передумов його ефективної реалізації та взаємозв’язку технологічних чинників розвитку з регіональною екологічною безпекою.

З метою визначення взаємозалежності економічного зростання і науково-технічного прогресу використані методи багатофакторного статистичного аналізу в розрізі вибраних 44-х країн світу станом на 2002 р. Як залежну змінну обрано ВВП на одну особу, як незалежні – множину з дев’яти показників розвитку науково-технічної та інноваційної сфери (рівняння 1).


ВВП = 0,4+0,14х2+0,15х4+0,3х5+0,4х7 (1),

де х2 – частка експорту високотехнологічної продукції (в % від обсягу експорту промислових товарів); х4 – надходження роялті та ліцензійних платежів (в дол. США на одну особу); х5 – магістральні телефонні лінії (на одну тис. осіб); х7 – кількість користувачів мережі Інтернет (на одну тис. осіб).

Як видно з результатів регресійного аналізу, статистично значущий позитивний вплив на економічний розвиток мають такі показники, як експорт високих технологій, одержання роялті та ліцензійних виплат, забезпечення населення магістральними лініями передачі електронних даних, кількість користувачів мережі Інтернет (коефіцієнт кореляції – 0,95; скоригований коефіцієнт детермінації – 0,89; коефіцієнт Дарбіна–Уотсона – 1,75). Вплив інших показників з досліджуваної сукупності є статистично незначущим.

Для виявлення динаміки впливу рівня технологічного розвитку на економічне зростання у розрізі вибраних 44-х країн було проведено аналогічне дослідження за даними 2004 р. Результати свідчать про певну зміну взаємозв’язків між показниками розвитку науково-технологічної та інноваційної сфери і зростанням ВВП (рівняння 2).


ВВП = -10413,8+0,12х4+0,6х5+0,3х9(2),

де х4 – надходження роялті та ліцензійних платежів (в дол. США на одну особу); х5– магістральні телефонні лінії (на одну тис. осіб); х9 – кількість працівників, зайнятих в НДіДКР (на один млн. осіб).

Статистично значущим в даному випадку є вплив таких показників, як надходження роялті та ліцензійних платежів, забезпечення населення магістральними лініями передачі електронних даних та кількість працівників, зайнятих у НДіДКР (коефіцієнт кореляції, скоригований коефіцієнт детермінації та коефіцієнт Дарбіна–Уотсона дорівнюють, відповідно – 0,89; 0,77 та 1,86). Причому, усі показники характеризуються позитивним впливом. Отже, частка високотехнологічних товарів у загальному обсязі експорту промислових товарів перестає відігравати ключову роль в економічному розвитку, хоча і залишається важливим фактором. У свою чергу, людський капітал науково-технологічної сфери зміцнює позиції як чинник економічного зростання.

Отримані висновки підтверджуються і результатами багатовимірного статистичного аналізу: до групи країн з найвищим рівнем технологічного розвитку входять країни-лідери за показником індексу розвитку людського капіталу (Норвегія, Швеція, США, Японія, Австралія, Канада, Бельгія, Франція, Німеччина, Нідерланди, Великобританія, Австрія та ін.). У той же час, результати оцінки ефективності використання ресурсів методом DEA доводять, що наявність значного технологічного потенціалу не завжди пов’язана з його ефективним використанням. Так, недостатньо ефективно використовується технологічний потенціал такими країнами, як Італія (коефіцієнт ефективності 0,17), Франція (0,40), Німеччина (0,34), Іспанія (0,32) тощо. Відповідно до проведеного аналізу технологічного потенціалу та кластеризації країн за показниками його рівня, вказані країни відносяться до країн-лідерів та країн з високим розвитком технологічного потенціалу. Україна, Росія, Грузія, Угорщина, Болгарія, які у кластерному аналізі були віднесені до груп країн з середнім і нижчим, ніж середній, рівнем технологічного розвитку, характер­ризуються максимально ефективним використанням наявних ресурсів. Можна припустити, що такі результати зумовлені невідповідністю наявного науково-технологічного потенціалу та обмежених ресурсів („входу”), ефектив­ність використання яких оцінюється методом DЕА.

Таким чином, для окремих країн, навіть при відносно незначному рівні науково-технологічного потенціалу та ресурсів, можливе лідерство за ефективністю його використання. Відтак, для таких країн доцільно збільшувати обсяги фінансування інноваційної сфери, у тому числі розвитку інфраструктури МТТ, сприяти зростанню кількості зайнятих у цьому секторі та зменшувати рівень „відтоку інтелекту” за кордон.

У дослідженні показано, що для регіонів України спостерігаються деякі відмінності ефективності використання ресурсів науково-технологічною сферою. При достатньо високому рівні ефективності (лише для трьох областей коефіцієнт дорівнював від 0,5 – Рівненська до 0,55 – Київська та Волинська області) використання обмежених ресурсів за результатами кластеризації у групах регіонів з середнім та високим рівнем розвитку науково-технологіч­ного потенціалу знаходяться області з коефіцієнтом ефективності, рівним одиниці (Вінницька, Закарпатська, Тернопільська – ІІІ група; Львівська, Житомирська – ІІ група). Вказане є підставою для обґрунтування програмних заходів з розміщення інноваційної інфраструктури, регіонального розподілу фінансових ресурсів для забезпечення ефективної участі в МТТ та усунення регіональних диспропорцій соціально-економічного розвитку на інноваційній базі.

Для окреслення головних передумов та чинників реалізації науково-технологічного потенціалу в Україні було використано кластерний аналіз на основі узагальнення експертних оцінок. У результаті перетворень бінарної матриці причинно-наслідкових взаємозв’язків між передумовами низької ефективності науково-технологічного потенціалу виявлено чотири основних кластери, а також послідовність їх прояву у соціально-економічній системі (рис. 2).




У роботі показано, що саме недосконалість інституцій зумовлює зниження обсягів та рівня фінансування інноваційної та науково-освітньої сфери. З цим пов’язані соціально-структурні диспропорції, які у довгостроковому періоді спричиняють істотні структурні деформації, які, своєю чергою, не дозволяють модифікувати інституціональний базис економіки, у тому числі інноваційної сфери, відповідно до динамічних зовнішніх викликів глобального та мегарегіонального економічного середовища.

Недосконалість інституцій, у тому числі інфраструктури, є головною передумовою негативних ефектів міжнародного трансферу технологій. Дослідження підтверджує тісний прямопропорційний зв’язок між множиною факторних змінних, що характеризують технологічну компоненту розвитку, та обсягами валової доданої вартості (ВДВ) на одну особу. У той же час, виявлено статистично значущий негативний зв’язок між економічним розвитком, у тому числі його технологічними факторами, та інтегральним показником екологічної безпеки регіонів України.

У третьому розділі “Міжнародний трансфер технологій як напрям інтенсифікації процесу євроінтеграції України” запропоновано методичні підходи до оцінки негативних ефектів імпорту технологій, сукупність економіко-організаційних засобів формування інфраструктури трансферу технологій та окреслено передумови і напрями вдосконалення інституційного забезпечення в умовах поглиблення євроінтеграції.

Погіршення основних показників ефективності використання інновацій­ного потенціалу в Україні унеможливило використання останнього як вагомої детермінанти посилення конкурентоспроможності економіки і безпеки держа­ви. Інтенсифікація інноваційних процесів за недосконалого інституцій­ного базису зумовлює не лише позитивні ефекти, але й втрату інтелектуального капіталу, загострює екологічні та техногенні проблеми. Тому інвестиційні проекти, пов’язані з імпортом технологій, повинні передбачати досягнення таких основних цілей, як високий рівень прибутку, задоволення потреб суспіль­ства на макро- та мезорівні, збереження потенційної міцності екосистеми.

Оцінка екологічного ризику залежить від того, чи отримає суспільство переваги від його збільшення при економічному зростанні і які втрати інвестора на забезпечення допустимої межі ризику. В умовах нестабільної перехідної економіки проблема економічного, зокрема екологічного, ризику набуває важливого значення при обґрунтуванні управлінських рішень не лише стратегічного характеру, але і на стадії короткострокового планування діяльності підприємства. Враховуючи викладене, у роботі модифіковано методи оцінки ефективності інноваційних проектів. Зокрема, при розрахунку внутрішньої норми рентабельності інноваційних проектів у промислових і екологічно критичних регіонах запропоновано враховувати вірогідність екологічних збитків шляхом змен­шення очікуваних прибутків на певну величину (так званий екологічний податок), для компенсацій збитків, завданих екосистемі на регіональному рівні. Величина такого податку залежатиме від рівня екологобезпечності проектів (пропонується запровадження шести рівнів).

Для оцінки вірогідності втрат, обумовлених погіршенням екологічної ситуації, необхідно, насамперед, виявити усі можливі загальні фактори ризику, властиві діяльності, пов’язаній із реалізацією інвестиційного проекту, та специфічні, які притаманні лише певним типам економічних систем чи економікам з певним рівнем розвитку. Крім того, потрібно здійснити ранжування факторів ризику за важливістю та за ступенем їх впливу на екологічну безпеку. Таким чином, усі фактори ризику поділяються на дві групи: „передбачувані” згідно положень економічної теорії чи відомі з господарської практики; фактори, виявити які з належним рівнем достовірності на стадії проектування неможливо.

Аналіз зарубіжного досвіду доводить пріоритетність стратегії формування розвиненої інноваційної інфраструктури в системі інституціонального базису технологічного обміну. Успішна реалізація стратегії передбачає дотримання таких принципів: етапність; послідовність; варіативність; економічна ефективність; досягнення інтегрального ефекту, включно з соціальним та екологічним; наукова обгрунтованість; узгодженість з програмними документами та об’єктивними передумовами регіонального розвитку.

Окреслена у роботі послідовність реалізації стратегії формування інноваційних структур передбачає два етапи: становлення регіональних центрів інноваційного розвитку як центральної ланки інноваційної системи; формування регіональної інноваційної системи як механізму зв’язків між елементами інноваційного ринку.

Відповідно, доцільно визначити таку цільову орієнтацію та форми регіональних центрів: в прикордонних областях – інноваційних центрів трансрегіонального співробітництва та трансферу технологій; в регіонах з розвиненим науково-технологічним потенціалом – як „ядра” майбутніх технополісів і технопарків; в областях з аграрно-промисловою структурою економіки – як „ядра” інноваційних кластерів.

Як показано у дослідженні, для України доцільно здійснювати модифікацію існуючого інституціонального базису технологічного обміну на основі послідовного врахування інтересів суб’єктів обміну та держави (рис.3).





^ Рис. 3. Загальна схема моделі модифікації інституціонального забезпечення участі в міжнародному технологічному обміні



Сукупність критеріїв цільового відбору конкретних інструментів забезпечення інституціональних змін включає: усунення асиметрії експорту-імпорту технологій в бік зростання від’ємного сальдо ліцензійних платежів і надходжень; зменшення ризику можливих екологічних і техногенних загроз внаслідок імпорту технологій і відповідних матеріальних втрат на основі їх вартісної оцінки в динаміці; застосування компенсаційних і страхових засобів управління ризиками; усунення передумов втрат людського капіталу внаслідок асиметрії у процесі міжнародної міграції науковців і зменшення науково-технологічного потенціалу; призупинення структурних деформацій в освітній сфері, втрати престижності підготовки фахівців з фундаментальних і технічних спеціальностей.

Процес інституціонального проектування в інноваційній сфері, зокрема в МТТ, полягає у модифікації існуючих інститутів внаслідок імпульсів „знизу-вгору” і впливів „згори-вниз” під дією зовнішніх викликів (світових тенденцій технологічного обміну) і внутрішніх чинників (критеріальних обмежень). Враховуючи стратегічну домінанту євроінтеграційного вектора, очевидною є необхідність імплементації Спільного доробку ЄС (acquis communautaire) у цій сфері, причому, не лише у забезпеченні захисту прав інтелектуальної власності, а й гармонізації ліцензійного та патентного регулювання, умов еквівалентного обміну інтелектуальним капіталом.


ВИСНОВКИ

У дисертації запропоновано новий підхід до розв’язання науково-прикладної задачі розробки механізму ефективної участі України в міжнародному технологічному обміні в умовах поглиблення євроінтеграції. Основні науково-теоретичні, методичні та практичні результати дозволяють стверджувати наступне:

1. Еволюція теорій інноваційного розвитку передбачає поступовий перехід від технічної до техноекономічної, і далі – до соціотехноекономічної парадигми, яка базується на уявленні про господарський розвиток як про нерівномірний хвилеподібний процес, основу якого становлять інноваційно-технологічні зміни та соціально-інституційне середовище. Втім, циклічність економічного зростання на інноваційній основі не забезпечує емпіричних підтверджень інших теорій (міжнародного життєвого циклу товару, технологічного розриву) в сенсі очікуваного вирівнювання диференціації країн за рівнем розвитку. Фактично відтоді, як країни стали набувати світового лідерства на технологічній основі, не відбувається істотних змін складу країн-гегемонів. Саме цим обумовлено посилення ролі держави як на міжнародному, так і на національному рівні, де трансакційні витрати, пов’язані з невизначеністю зовнішніх ефектів (екстерналій) технологічного розвитку, можуть набувати істотних розмірів. До таких видатків відносяться й витрати на відновлення людського капіталу науково-технологічної сфери, втрати від економічно нееквівалентного трансферу технологій, неконтрольованого експорту об’єктів інтелектуальної власності (ОІВ), незахищеності прав власності на ОІВ.