Реферат: Н. О. Аналіз розвитку психолого-педагогічної складової підготовки інженерно-педагогічних кадрів постановка проблеми

УДК 371.133
Ó 2006

Брюханова Н.О.


АНАЛІЗ РОЗВИТКУ ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНОЇ СКЛАДОВОЇ

ПІДГОТОВКИ ІНЖЕНЕРНО-ПЕДАГОГІЧНИХ КАДРІВ


Постановка проблеми. Сучасний етап розвитку країни характеризується переходом «до істотних змін в освіті й умовах праці, до розмаїтості шляхів становлення фахової кар’єри з очевидною необхідністю навчання й підготовки протягом усього життя» [1, С. 17]. Сучасні публікації та видання не обходять констатації недоліків діючої освітньої галузі (особливо сектору вищої освіти), пропонується велика кількість нових підходів до її модернізації на всіх рівнях. Разом із тим цілком слушно лунають побоювання практиків, вчених стосовно того, на скільки ці підходи є природними з огляду історії розвитку країни, менталітету її народу та готовності до змін, адже в такій ситуації легко загубити той накопичений досвід, який впродовж багатьох років проявляв себе позитивно.

Як відомо, проникати в суть речей, пояснювати їх, прогнозувати зміни, управляти ситуацією можна лише за умови знання обставин їх зародження та розвитку. Тому звернення до історії виникнення та розвитку, в даному випадку, педагогічної складової підготовки інженерно-педагогічних кадрів, на нашу думку, – обов’язковий крок на шляху її вдосконалення.

^ Аналіз останніх досліджень і публікацій. Інженерно-педагогічна освіта – молода освіта, яка бере свій початок, приблизно, з XX століття. Інженерно-педагогічна освіта – специфічна освіта, по відношенню до якої завжди були й залишаються актуальними питання: «Якою вона має бути з точки зору змісту, термінів, вимог та ін.?», «В яких закладах та які фахівці її можуть надавати?», «Яку кваліфікацію отримує випускник інженерно-педагогічного навчального закладу (факультету, кафедри), тобто як він має бути охарактеризованим у дипломі, що б бути затребуваним?», «Як корисно поєднати дві складові: технічну й педагогічну?» та інші. Цим питанням присвячені численні праці сучасників В.В. Бажутіна, В.С.Безрукової, О.К.Бєлової, В.Б.Бакатанової, І.Б.Васильєва, Н.С.Глуханюк, Н.Є. Ерганової, Н.М.Жукової, Е.Ф.Зеєра, В.Д. Іванової, Г.О. Карпової, О.Е.Коваленко, В.П. Косирєва, М.В. Кухарєва, В.І. Никифорова, О.А.Орчакова, П.П.Силайчева, Г.М. Стайнова, Л.З.Тархан, В.Федосенка, Т.Хлєбнікової, М.Цирельчука, Є.В.Шматкова, О.І. Щербак та інших.

В пошуках відповідей на ці питання надання інженерно-педагогічної освіти ставилося в обов’язок технічним, педагогічним, інженерно-педагогічним навчальним закладам різних рівнів, іншим установам. Тому історія цієї освіти пов’язана з історією функціонування конкретних закладів та установ, які її надавали, і може бути відновленою через накази, розпорядження та документацію, яка регламентувала підготовку інженерно-педагогічних кадрів.

Серед історичних центрів вищої інженерно-педагогічної освіти можна вказати Петроград, Москву, Свердловськ, в сучасній Україні – це Харків. Російський досвід надання інженерно-педагогічної освіти досить ретельно зібраний та представлений у навчальному посібнику колективом Уральського державного професійно-педагогічного університету в 1997 році (у минулому – Свердловському інженерно-педагогічному інституті) під редакцією П.Ф.Кубрушка, В.П.Косирєва [2]. За радянських часів цей заклад був призначений, крім підготовки інженерно-педагогічних кадрів, також для здійснення організаційного і науково-методичного керівництва, узагальнення і розповсюдження досвіду навчально-виховної і методичної роботи на інженерно-педагогічних факультетах і в технікумах профтехосвіти.

В Україні з часів її незалежності таким закладом стала Українська інженерно-педагогічна академія (у минулому – Харківський інженерно-педагогічний інститут). При цьому історія розвитку української інженерно-педагогічної освіти, яка зосереджена в УІПА, втілення у роботах так і не отримала.

^ Постановка завдання. Метою даної статті є аналіз умов виникнення та становлення педагогічного компоненту підготовки інженерно-педагогічних кадрів, виявлення закономірностей, отримання висновків, які сприятимуть в подальшому розробці ефективного механізму конструювання змісту навчання та вибору на його основі технологій навчання.

^ Виклад основного матеріалу. Вивчення умов виникнення та становлення інженерно-педагогічної освіти показує, що вона невід’ємно пов’язана з розвитком промислової та сільськогосподарської галузей економіки. Кожний етап у розбудові країни не обминає ці галузі, які можуть приносити суттєвий дохід у державну скарбницю. Тому, як тільки виникає гостра потреба у підготовці значної кількості кваліфікованих робітників для підприємств, станцій, фермерських угідь тощо, то така ж саме потреба виникає у підготовці спеціальних педагогічних кадрів, які можуть належним чином готувати зазначених робітників.

Мета підготовки таких педагогічних кадрів у загальному виді завжди була однаковою: сформувати у них таку технічну та психолого-педагогічну базу, яка буде достатньою і необхідною для організації та здійснення підготовки робочих і аграріїв на рівні сучасних вимог суспільства. Але досягнення цієї мети залежить від багатьох факторів. Серед об’єктивних факторів можна вказати такі: потреба в робітничих та інженерно-педагогічних кадрах, кількість коштів Державного бюджету, виділених на освітню діяльність, сучасні вимоги суспільства до робітників промислової, аграрної і, відповідно, інженерно-педагогічної галузей, досягнення педагогічної теорії та практики, інші.

Рівень розвитку економіки, наявність чи відсутність фінансування підготовки інженерно-педагогічних кадрів приводили до того, що майбутній викладач мав змогу або до базової технічної освіти у вигляді, так званої, надбудови отримати короткострокову педагогічну освіту на курсах, в технікумах, вищих технічних навчальних закладах, або педагогічна освіта передбачала поглиблене вивчення окремих природничих чи гуманітарних дисциплін в напрямку одержання деяких технічних чи аграрних знань в педагогічних інститутах, або, що набагато рідше, – паралельно проходити педагогічну і технічну підготовки в інженерно-педагогічних вищих навчальних закладах, на інженерно-педагогічних факультетах, кафедрах вищих технічних навчальних закладів.

Підготовка інженерно-педагогічних кадрів за сто років своєї історії здійснювалася завдяки:

– курсам (Курси при Управлінні навчальних округів, Курси при вищих і середніх сільськогосподарських навчальних закладах, Курси підготовки викладачів з монокультури при Петроградському техніко-педагогічному інституті, Вищі технопедагогічні курси при Петроградському педінституті ім. Герцена, Вищі науково-педагогічні курси в Москві і Петрограді, Педагогічні курси при ряді сільськогосподарських, текстильних і будівельних шкіл, Вищі педагогічні курси при вищому технічному училищі, Інституті ім.  Плеханова, МДУ, Вищих художньо-технічних майстернях в Москві, технологічному і сільськогосподарському інститутах в Ленінграді, Центральні курси удосконалення і перепідготовки інженерно-педагогічних працівників трудових резервів та ін.);

– училищам і технікумам (Московський індустріально-інструкторський технікум, Спеціальні індустріальні (пізніше – індустріально-педагогічні) технікуми в Куйбишеві, Москві, Магнітогорську, Баку, Ростові-на-Доні, Харкові, Ташкенті, Тбілісі, Ленінграді, Уфі та ін. містах, Вище технічне училище ім.  Баумана (Москва));

– вищим технічним навчальним закладам (Технічні та сільськогосподарські вузи: Інженерно-педагогічні факультети або відділення: Інженерно-педагогічні факультети в Львівському, Харківському, Донецькому, Київському, Білоруському політехнічних інститутах, в Київському інституті легкої промисловості і агропедагогічні факультети в Уманському і Полтавському сільськогосподарських інститутах та ін.);

– педагогічним інститутам (Псковський, Рязанський, Костромський, Омський, Ленінградський, Орловський, Орехово-Зуєвській педагогічні інститути, Педагогічні інститути: 5 інженерно-педагогічних факультетів (Коломенське, Таганрог, Ніжнєтагильськ, Волгоград, Кіров) і 3 агробіологічні факультети (Ростов, Куйбишев, Мічурінськ), Педагогічні вузи (машинобудівний профіль – Мозирській інститут, сільськогосподарський профіль – Херсонський і Глухівській інститути));

– інженерно-педагогічним навчальним закладам (Петроградський техніко-педагогічний інститут, Лосиноостровській агропедагогічний інститут, Московський індустріально-педагогічний інститут ім. К.Лібкнехта, Новозибковський агропедагогічний інститут, Харківський і Сормовській індустріально-педагогічні, Ленінградський і Саратовський агропедагогічні, Київський кооперативно-педагогічний і Ленінградський вищий педагогічний фінансово-економічний інститути, Всесоюзний інститут підвищення кваліфікації інженерно-педагогічних кадрів, Свердловській інженерно-педагогічний інститут, Українська інженерно-педагогічна академія).

Відповідно до мети і характеру підготовки визначаються умови прийому та строки підготовки.

Цільова педагогічна підготовка на курсах вимагала наявності якісної, повноцінної вищої освіти в певній галузі і не рідко – педагогічного стажу, що робило курси частіше за все короткостроковими (від 3-4 чи 6 місяців до 1-2 років).

В технікумах педагогічна підготовка здійснювалася, як правило, разом із технічною, тому складала 3 роки при наявності у якості базової загальної середньої освіти з виробничою кваліфікацією не менше 3 розряду та схильністю до педагогічної роботи.

У вищих технічних чи сільськогосподарських навчальних закладах педагогічна освіта надавалася у якості доповнення до вже отриманої, відповідно, технічної чи сільськогосподарської освіти на протязі 1 року. Вимогами до абітурієнтів були наявність вказаної освіти та виробничий стаж.

Такі ж саме вимоги пред’являлися і до майбутніх інженерно-педагогічних кадрів, підготовка яких здійснювалася у вищих педагогічних навчальних закладах. Нерідко вимагався досвід педагогічної роботи (наприклад, коли йшла мова про підготовку методистів).

Інженерно-педагогічні вищі навчальні заклади мають практику педагогічної підготовки відповідних кадрів і у якості надбудови стосовно технічної освіти, і у якості сумісного оволодіння двома складовими освіти. Перший варіант вимагав наявності вищої технічної освіти, педагогічного стажу не менше 1 року та міг бути реалізованим за 6 місяців; або наявності вищої технічної освіти, стажу роботи на виробництві та міг бути реалізованим за 2 роки. Другий варіант вимагав наявності середньої спеціальної освіти і міг бути реалізованим вздовж 3 років; або наявності середньої загальної освіти і міг бути реалізованим вздовж 5 років.

Відповідно до строку та характеру підготовки фахівців визначалися кількість та зміст дисциплін психолого-педагогічного циклу (табл. 1). Нажаль порівняти питому вагу психолого-педагогічного циклу у загальній підготовці неможливо: її частина в річній підготовці, яка додається до основної технічної буде явно переважати ту, яка розподіляється вздовж всієї, зокрема, технічної підготовки.

Розмістимо відомості про зміст та обсяг психолого-педагогічної підготовки по мірі історичного розвитку інженерно-педагогічної освіти.

Так, 6-місячна підготовка викладачів для технікумів, середніх і нижчих технічних шкіл і курсів (Петроградський техніко-педагогічний інститут) при наявності вищої освіти та педагогічного стажу передбачала вивчення із 40 предметів тільки семи психолого-педагогічних та методичних, що складає приблизно 18 % від загальної кількості предметів (майже п’ята частина).

Річна підготовка викладачів для середніх і нижчих професійних навчальних закладів (Вищі науково-педагогічні курси в Москві та Петрограді) з числа осіб, що закінчили чи закінчують агрономічні, індустріально-технічні або соціально-економічні навчальні заклади передбачала вивчення ними дисциплін психолого-педагогічного циклу, обсяг годин яких у загальній кількості годин складав 82 %.

Підготовка викладачів із загальноосвітніх і загальнотехнічних дисциплін в Московському інституті ім. К.Лібкнехта починалася з 5 р. та згодом була зменшена до 2 р. та 8 місяців. Педагогічний цикл передбачав лекційні та практичні заняття з певних дисциплін (табл. 1), семінарій по ФЗУ «Дидактика профтехосвіти» (3 курс) і педагогічну практику (3-5 курси по 2-3 годин щонеділі), а також виконання кваліфікаційної роботи (5 курс). Структура кваліфікаційної роботи: 1 частина (дипломна робота), де розглядалися теоретичні питання тієї або іншої наукової дисципліни (відповідно до одержуваної спеціальності), в 2-й (дипломному проекті) – розроблялися педагогічні проблеми.

Річна психолого-педагогічна підготовка на Вищих педагогічних курсах у вигляді надбудови стосовно базової технічної чи якоїсь іншої освіти складала 67-89 % від загальної кількості годин (табл. 1).

Річна підготовка викладачів спеціальних дисциплін для сільськогосподарських технікумів (Сільськогосподарські вузи) з осіб, що мали вищу освіту і, бажано, виробничий стаж, передбачала вивчення дисциплін психолого-педагогічного циклу (табл. 1), які складали у навчальному плані 54-65 %.

Підготовка в індустріально-педагогічних технікумах велася з 1943 р. і тривала 3 р. Крім загальноосвітнього, загально технічного та спеціального циклів дисциплін вона також передбачала вивчення педагогічного циклу, який у 1946 р. складав у навчальному плані приблизно 4,5 %, у 1947 р. – 5,3 %, у 1949 р. – 6 %.

Таблиця 1

Зміст психолого-педагогічної складової навчальних планів підготовки інженерно-педагогічних кадрів

Назва навчального закладу, рік заснування

Петроградський техніко-педагогічний інститут, 1920 р.

Вищі науково-педагогічні курси в Москві та Петрограді, 1920 р.

Московський інститут ім. К.Лібкнехта, 1923 р.

Вищі педагогічні курси, 1924 р.

Сільськогосподарські вузи, 1934 р.

Спеціальні індустріальні (індустріально-педагогічні) технікуми, 1843 р.

Свердловський інженерно-педагогічний інститут, 1979 р.

Термін навчання

6 місяців

1 р.

5 р.-2 р. та 8 місяців

1  р.

1  р.

3 р.

5 р.

Навчальні предмети

«Експериментальна педагогіка», «Експериментальна психологія», «Історія методів освіти і навчання»; 4 предмети методичного циклу

«Психологія (вікова і загальна)»,

«Педагогіка»,

«Історія організації трудової школи і професійної освіти»,

«Вікова фізіологія і анатомія»,

педагогічна практика (1/3 психолого-педагогічної підготовки)

«Педагогіка»,

«Педологія (введення, основи педології, вікова педологія)»,

«Фізіологія»,

«Методика викладання»,

«Дитячий і юнацький рух»,

семінарій,

педагогічна практика,

кваліфікаційна робота

«Психофізіологія підлітків»,

«Основи гігієни і шкільної санітарії»,

«Система соціального виховання»,

«Система професійного виховання»,

«Професійне виховання за кордоном»,

«Педагогіка (основи виховання)»,

«Організація навчального закладу»,

«Методи роботи в школі» та ін.

«Історія педагогіки»,

«Педагога»,

«Приватні методики»,

«Психологія»,

педагогічна практика,

випускна кваліфікаційна робота

Педагогічний цикл, педагогічна практика



«Введення в спеціальність»,

«Психологія»,

«Педагогіка»,

«Методика викладання спеціальних дисциплін»,

«Технічні засоби навчання»,

«Виховна робота в ПТУ»,

«Основи профорієнтації»,

«Наукова організація навчального процесу».

В 1979 р., коли у Свердловську на базі індустріально-педагогічного технікуму було засновано Свердловський інженерно-педагогічний інститут, підготовка студентів передбачала вивчення дисциплін суспільного, загальнонаукового, психолого-педагогічного і спеціального циклів, проходження практики (робоча, навчальна, технологічна і педагогічна). Психолого-педагогічний цикл за змістом такий саме, як згодом затверджений в УІПА у 1983 р. Отже він займав приблизно 11 % загального навчального часу, що в двічі перевищує попередні показники. Саме в таких межах він залишився й понині. Змінюються назви навчальних дисциплін та їх зміст.

Таким чином, порівняння питомої ваги психолого-педагогічних дисциплін у річній підготовці інженерно-педагогічних кадрів вказує на те, що поступово її значення зменшувалося:

82 % (Вищі науково-педагогічні курси, 1920 р.);

67-89 % (Вищі педагогічні курси, 1924 р.);

54-65 % (Сільськогосподарські вузи, 1934 р.).

Різниця існує також і між питомою вагою психолого-педагогічної підготовки в індустріально-педагогічних технікумах та інженерно-педагогічних вузах, що пояснюється різницею у призначенні випускників та, відповідно, їх посадовими обов’язками.

Розглянемо більш детально розвиток педагогічної складової підготовки інженерно-педагогічних кадрів, пов'язаний з Українською інженерно-педагогічною академією.

Українська інженерно-педагогічна академія була заснована 24 січня 1958 року спочатку як Український заочний політехнічний інститут (УЗПІ), головним завданням якого була підготовка інженерних кадрів для відбудованої після Великої Вітчизняної війни промисловості. За порівняно короткий час УЗПІ став провідним вищим навчальним закладом у цій галузі, а з 1963 року – визнаним Республіканським науково-методичним центром заочного навчання в Україні.

У 1966 році разом із заочною формою в УЗПІ відкрилася підготовка спеціалістів за денною формою навчання за такими вкрай потрібними для виробництв спеціальностями, як “Теплові електричні станції” та “Обладнання і технологія зварювального виробництва”.

Пізніше УЗПІ увійшов у науково-методичне об’єднання вищих навчальних закладів, які готували інженерно-педагогічні кадри, і став провідним в Україні вищим навчальним закладом з інженерно-педагогічної освіти, що спричинило його перепрофілювання та перейменування в 1990 році на Харківський інженерно-педагогічний інститут (ХІПІ).

У тому ж 1990 році до складу ХІПІ було передано на правах гірничого факультету колишній Стаханівський філіал Комунарського гірничо-металургійного інституту, єдиного в усьому Радянському Союзі навчального закладу, який готував інженерно-педагогічні кадри для ПТУ гірничої промисловості.

У 1994 році ХІПІ отримав IV акредитаційний рівень і статус Української інженерно-педагогічної академії (УІПА), яка відтоді стала вирішувати складні завдання реформування вітчизняної інженерно-педагогічної освіти.

За часи свого існування академія підготувала понад 50 тис. випускників, які працюють в закладах освіти та на підприємствах різних галузей промисловості.

Сьогодні УІПА – це:

– вісім факультетів (енергетичний, технологічний, машинобудівний, соціально-економічний, гірничий, механіко-технологічний, електротехнологічний, факультет радіоелектроніки, електротехніки та комп’ютерних систем);

– 38 кафедр;

– загальна кількість спеціальностей, за якими ведеться підготовка, дорівнює 34, з них 22 інженерно-педагогічних – (електроенергетика; електроніка, радіотехніка, електронна схемотехніка та зв'язок; технологія і обладнання механоскладального виробництва; технологія і обладнання автоматизованого виробництва в машинобудуванні та приладобудуванні; металургія в машинобудуванні та приладобудуванні; технологія та обладнання зварювального виробництва; експлуатація та ремонт місцевого та автомобільного транспорту; експлуатація та ремонт промислового транспорту; технологія харчової промисловості та організація громадського харчування; технологія та комплексна механізація добування корисних копалин і руд; електромеханічне обладнання, автоматизація процесів добування корисних копалин та руд; технологія текстильної та легкої промисловості; машини та апарати хімічних виробництв; автоматизовані системи управління промисловими установками; економіка підприємства, маркетинг та менеджмент; автоматизація технологічних процесів хімічних виробництв; поліграфічне виробництво; метрологія, стандартизація та сертифікація в машинобудуванні; комп'ютерні технології в управлінні та навчанні; комп'ютерні технології машинобудівного виробництва; моделювання, конструювання і дизайн швейних виробництв; комп'ютерні системи та мережі);

– 34 наукових спеціальності, з яких відкрито аспірантуру, та 2 – з яких відкрито докторантуру;

– 3 спеціалізованих вчених ради із захисту дисертацій (спеціальності: 05.05.05 - піднімальне-транспортні машини; 13.00.02 – теорія та методика навчання (технічні дисципліни); 19.00.03 – психологія праці, інженерна психологія).

В напрямку розвитку психолого-педагогічної складової підготовки інженерно-педагогічних кадрів функціонують наукові школи УІПА, які очолюють д.пед.н., проф. О.Е.Коваленко, д.психол.н., проф. С.П.Бочарова, д.техн.н., проф. А.Т.Ашеров.

Простежимо становлення психолого-педагогічної складової підготовки інженерно-педагогічних кадрів в УІПА за навчальними планами.

Аналіз навчальних планів підготовки спеціалістів від заснування Української інженерно-педагогічної академії по 1982 рік показав відсутність у явній формі дисциплін психолого-педагогічного циклу. Але ці дисципліни могли бути доданими до плану як ті, що встановлені Радою ВНЗ, загальна кількість годин на які приблизно встановлювала 182 години.

Розвиток психолого-педагогічної складової в УІПА можна простежити, починаючи з 1983 року, у 1985 р., 1988 р., 1993 р., 1995 р., 2001 р., та у 2003 р (табл. 2).

Навчальні плани підготовки спеціалістів у 1983 р. за спеціальностями 0315 «Електроенергетика» та 0577 «Машинобудування» з отриманням кваліфікацій, відповідно, «Інженер-викладач електроенергетичних дисциплін» та «Інженер-викладач машинобудівних дисциплін» містять психолого-педагогічні дисципліни серед основних дисциплін підготовки, факультативних та дисциплін спеціалізації [3, 4].

Серед основних дисциплін зазначені такі: «Психологія» (88 г.), «Педагогіка» (106 г.), «Технічні засоби навчання» (88 г.), «Методика викладання дисциплін» (140 г.), «Навчально-виховна робота в ПТУ» (36 г.). Загальна кількість аудиторних годин становить 458, що дорівнює приблизно 11 % від загальної кількості аудиторного навчального часу всієї підготовки спеціалістів. Із всіх дисциплін передбачені лекційні та лабораторні заняття, а з педагогіки та технічних засобів навчання – ще й практичні заняття; крім того, з педагогіки, психології та методики викладання дисциплін передбачені курсові роботи.

Серед факультативних дисциплін у 1985 році з’являються «Основи організаторської та виховної роботи в трудовому колективі».

Дисципліни спеціалізації містять серед інших такі: «Наукова література та робота з нею», «Наукова організація розумового труда», «Методика виховної роботи», «Естетичне виховання», «Вікова фізіологія та гігієна», «Основи культури та техніки мови», «Основи профорієнтації», «Психологія та етика сімейного життя», «НОТ у навчальному процесі». Загалом на вивчення дисциплін спеціалізації відводиться 511 годин у навчальному плані від 1983 р. та 495 годин – у плані від 1985 р.

Крім цього, в планах зазначені дві педагогічні практики у 8 та 9 семестрах і Державний екзамен з педагогіки та методики викладання.

У 1988 р. навчальні плани [5] стосовно психолого-педагогічної складової підготовки спеціалістів зостаються майже без змін: збільшено годин на психологію до 102, зменшено годин на методику викладання дисциплін до 108 аудиторних годин і зменшено на технічні засоби навчання до 54 годин; також перша педагогічна практика на період дії плану перенесена у 7 семестр. Аудиторна робота з психолого-педагогічних дисциплін дорівнює 9 %.

Плани 1993 р. [6] розраховані на підготовку та випуск фахівців з такими характеристиками: освітня ступінь «бакалавр професійної педагогіки» з терміном навчання 4 роки; фахова ступінь (кваліфікація) «інженер-педагог» з терміном навчання 1 рік; наукова ступінь «магістр наук» з терміном навчання 1,5 роки. Фахова підготовка подана такими вже відомими дисциплінами, як «Психологія» (102 г.), «Педагогіка» (106 г.), «Технічні засоби навчання» (50 г.), «Методика викладання дисциплін» (120 г.); зміненою дисципліною «Методика виховної роботи в ПТУ» (32 г.) та новою – «Додаткові глави психолого-педагогічних дисциплін» (130 г.). Окремо освітньо-наукова програма підготовки магістра крім іншого містить дисципліни «Соціальна психологія» (12 г.) та «Соціальна педагогіка» (12 г.). Загальна кількість аудиторних годин з наведених дисциплін становить 564 години, що складає 12,5 % від загальної кількості годин аудиторних занять. Незмінними залишаються педагогічні практики у 8 та 9 семестрах та Державний екзамен з педагогіки та методики викладання.

У 1995 році термін навчання магістра наук зменшується до 1 року. Суттєвих змін за назвою та змістом зазнають психолого-педагогічні дисципліни, розраховані на ті ж години [7]. До циклу фундаментальних та професійно-орієнтованих дисциплін відносяться: «Психологія» (96 г.), «Теорія та історія педагогіки» (96 г.), «Технічні засоби навчання» (48 г.), «Методика професійного навчання» (118 г.), «Професійна педагогіка» (98 г.), «Вікова та педагогічна психологія» (32 г.), «Психологія праці» (48 г.). Освітньо-наукова програма підготовки магістра незмінно містить дисципліни «Соціальна психологія» (12 г.) та «Соціальна педагогіка» (12 г.). Загальна кількість аудиторних годин з наведених дисциплін становить 560 години, що складає 12 % від загальної кількості годин аудиторних занять. Незмінними залишаються педагогічні практики у 8 та 9 семестрах та Державний екзамен з вже педагогіки, психології та методики професійного навчання. Додається Державний екзамен з бакалаврату, який в обов’язковому порядку містить завдання з методики професійного навчання.

У 2001 р. в циклі професійної та практичної підготовки можна побачити ті ж дисципліни з дещо зменшеною часткою аудиторного сектору [8]: «Психологія» (90 г.), «Теорія та історія педагогіки» (64 г.), «Технічні засоби навчання» (42 г.), «Методика професійного навчання» (112 г.), «Професійна педагогіка» (90 г.), «Вікова та педагогічна психологія» (28 г.), «Психологія праці» (42 г.); крім того, з’являється дисципліна «Риторика» (28 г.). Разом навчальні заняття з цих дисциплін розраховані на 496 г., що складає 11,5 % від загальної кількості аудиторних годин. Незмінними залишаються педагогічні практики у 8 та 9 семестрах та Державні екзамени: з бакалаврату і педагогіки, психології та методики професійного навчання.

Передостанні зміни у навчальних планах підготовки інженерно-педагогічних кадрів відбулися у 2003 р., коли стала можливою підготовка магістрів на базі освітньо-кваліфікаційного рівня «бакалавр». Вздовж одного року студенти обов’язково вивчають дисципліни «Педагогіка вищої школи», «Психологія вищої школи», «Моделі технічних і соціальних систем», а також мають змогу вивчати за вибором такі дисципліни «Технології навчання у сучасній освіті» та «Планування і організація навчального процесу у вищій школі».

Цікаві висновки можна отримати, простеживши зміни в обсязі навчальних дисциплін психолого-педагогічного циклу за останні 20 років.

Як видно з рис. 1, питома вага вивчення психології, майже, не змінюється з часом і удержується в межах 18-19 % від загальної кількості часу. Педагогіка завжди перевищувала за часом психологію, доки у 1995 році не була перейменована у теорію та історію педагогіки і з часом скоротилася до 13 %. Постійно скорочується час на вивчення технічних засобів навчання з 19 % до 8 %. На вивчення методики викладення дисциплін відразу відводилося найбільше часу – 31 %. І навіть якщо згодом питома вага дисципліни скоротилася до 22 % і відбулося її перейменування у методику професійного навчання, вона й досі – найбільша за часом дисципліна у циклі. Навчально-виховна робота в ПТУ чи згодом методика виховної роботи в ПТУ до 1995 року коливалася від 6 % до 9 %, поки не увійшла одним з розділів у нову навчальну дисципліну «Професійна педагогіка», питома вага якої, зрозуміло, зросла до 18 %. Це стало можливо за рахунок частки годин з додаткових глав психолого-педагогічних дисциплін, а інші години з цих глав у тому ж 1995 році розподілилися між дисциплінами «Вікова та педагогічна психологія» і «Психологія праці».

Висновки. Таким чином, з проведеного аналізу видно, що зміст та обсяг психолого-педагогічної підготовки інженерно-педагогічних кадрів протягом всього періоду її становлення визначався економічним розвитком країни: як на рівні затребуваності робочих, службовців, аграріів, так і на рівні створення та матеріальної підтримки інженерно-педагогічних навчальних закладів, факультетів, кафедр.

Разом із тим, можна побачити елементи підготовки, які за різних часів не змінилися. У змісті – це питання педагогіки, психології, методики викладання, виховання. У формах – це проходження практики, складання Державних екзаменів, підготовка та прилюдний захист дипломної роботи. З поверненням магістратури явного характеру здобувають питання саме педагогіки вищої школи, теорії та практики наукових досліджень в освітній галузі.

При цьому відсутнім зостається механізм формування змісту психолого-педагогічної освіти інженерно-педагогічних кадрів, який би пояснював існуючі навчальні плани та програми і сприяв створенню підготовки, адекватної сучасному стану розвитку суспільства.


Таблиця 2

Зміст психолого-педагогічної складової підготовки інженерно-педагогічних кадрів

Форми навчання

1983

1985

1988

1993

1995

2001

2003

Обов’язкові навчальні дисципліни

Психологія

Психологія

Психологія

Психологія

Психологія

Психологія

Психологія

Педагогіка

Педагогіка

Педагогіка

Педагогіка

Теорія та історія педагогіки

Теорія та історія педагогіки

Теорія та історія педагогіки

Технічні засоби навчання

Технічні засоби навчання

Технічні засоби навчання

Технічні засоби навчання

Технічні засоби навчання

Технічні засоби навчання

Технічні засоби навчання

Методика викладання дисциплін

Методика викладання дисциплін

Методика викладання дисциплін

Методика викладання дисциплін

Методика професійного навчання

Методика професійного навчання

Методика професійного навчання

Навчально-виховна робота в ПТУ

Навчально-виховна робота в ПТУ

Методика виховної роботи в ПТУ

Методика виховної роботи в ПТУ

Професійна педагогіка

Професійна педагогіка

Професійна педагогіка










Додаткові глави психолого-педагогічних дисциплін






















Вікова та педагогічна психологія

Вікова та педагогічна психологія

Вікова та педагогічна психологія













Психологія праці

Психологія праці

Психологія праці

Продовження табл. 2

Форми навчання

1983

1985

1988

1993

1995

2001

2003

Обов’язкові навчальні дисципліни
















Риторика

Риторика










Соціальна психологія

Соціальна психологія
















Соціальна педагогіка

Соціальна педагогіка

























Педагогіка вищої школи



















Психологія вищої школи



















Моделювання технічних та соціальних систем

Державний екзамен

ДЕК з педагогіки та методики викладання

ДЕК з педагогіки та методики викладання

ДЕК з педагогіки та методики викладання

ДЕК з педагогіки та методики викладання

ДЕК з бакалаврату;

ДЕК з педагогіки, психології та методики професійного навчання

ДЕК з бакалаврату;

ДЕК з педагогіки, психології та методики професійного навчання

ДЕК з бакалаврату;

ДЕК з педагогіки, психології та методики професійного навчання

Педагогічні практики

8, 9 семестри

8, 9 семестри

7, 9 семестри

8, 9 семестри

8, 9 семестри

8, 9 семестри

8, 9 семестри




Рис. 1 Лінійчата діаграма питомої ваги кожної з дисциплін у психолого-педагогічному циклі підготовки інженерно-педагогічних кадрів з 1983 р. по 2003 р.


^ Перспективи подальших досліджень. На основі результатів проведеного аналізу та сучасних вимог до педагогічної діяльності інженерно-педагогічних робітників потребує розробки наукова теорія формування педагогічної складової підготовки інженерно-педагогічних кадрів.


Література

Основні засади розвитку вищої освіти України в контексті Болонського процесу (документи