Реферат: Ю. М. Петрушенко, канд екон наук

Ю.М. Петрушенко, канд. екон. наук
Сумський державний університет

ВПЛИВ ДИСТАНЦІЇ КУЛЬТУР НА РОЗВИТОК МІЖНАРОДНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН


Донедавна культура не відігравала значної ролі у поясненні динаміки міжнародних економічних відносин. Більшість учених припускали, що культура має значення, проте вважали, що відносно інших сторін життя суспільства вона є чимось відособленим та впливає на економіку лише опосередковано.

В умовах глобалізації, яка проникає через усі міжнародні економічні бар’єри, ситуація змінюється. На фоні суцільних глобалізаційних змін культура залишається відносно стійким і навіть інертним інститутом, що дозволяє виступати ефективним фактором захисту національної економіки від згубного впливу іноземного капіталу та технологій. Так, після вступу Польщі до Євросоюзу, змогли витримати конкуренцію з провідними європейськими компаніями тільки ті польські підприємства, які вже до цього мали визнані в інших європейських країнах бренди. При цьому ці бренди, як правило, ґрунтувались на національній культурі та традиціях.

Якщо ж говорити про наукове вивчення цих процесів, то глибоке розуміння того, що важливою метою економічного розвитку є створення національних культурних цінностей і що культура виступає рушійною силою та показником економічних змін, з’явилось не так давно – у середині 90-х років минулого століття.

Основу досліджень у сфері міжкультурного економічного співробітництва та актуальних питань крос-культурного менеджменту складають емпіричні дослідження голландських та американських учених Г.Хофстеда [1], Е.Лорана [2], Ф.Тромпенаарса [3], Е.Холла та Е.Т.Холла [4] та ін., базові постулати яких лежать в основі більшості наявних сьогодні наукових робіт з даної проблематики. Особливим їх внеском є розробка моделей, в основу яких покладені різноманітні культурні вимірники, що, на думку авторів, дозволяють охарактеризувати й описати домінуючі ціннісні системи представників різних країн та етнічних груп.

Ряд зарубіжних учених досліджували вплив культури на міжнародну торгівлю в межах відомої гравітаційної моделі, в яку включили культурні фактори, зокрема спільність мови, історії тощо.

Основні поняття гравітаційної моделі для аналізу міжнародної торгівлі запозичені з фізичного рівняння гравітації: обсяг торгівлі між двома країнами пропорційний їх економічній «масі» та обернено пропорційний відстані між ними. Аналітичне рівняння основної гравітаційної моделі має такий вигляд:

, де (1)

Fij – експортний потік з країни-джерела і в країну призначення j;

Мi та Мj – показники ВВП у країнах і та j (інколи використовуються показники економічного зростання двох країн);

Dij – відстань між двома країнами;

G – константа, що залежить від одиниць, що використовуються для вимірювання інших змінних [5].

Х.Ліннеманн (1966) уперше включив декілька додаткових змінних до основної моделі, досягнувши таким чином «розширення гравітаційної моделі» [6]. Р.Феєнстра (1998), вивчаючи за допомогою гравітаційної моделі взаємозв’язок фрагментації виробництва та культури, стверджував, що збільшення фрагментації виробництва спричиняють хоча б частково об’єднання в кластери в межах різних культур [7]. Моделювання культурних бар’єрів у міжнародній торгівлі досліджував І.Конья (2002) [8]. Х.Флоркемаєр (2002), використовуючи гравітаційну модель, визначив, що вплив культури на регіональну систему торгівельних зв’язків не є суттєвим [9].

Р.-А.Механна (2004) [9] та Р.Гуо (2004) [11] аналізували вплив релігії на торгівлю. Останній створив індекс культурної спорідненості між США, Китаєм та їхніми торгівельними партнерами. Результати його досліджень доводять, що релігійна спорідненість сприяє торгівлі, але лише між країнами, що розвиваються.

Д.Кюріак та С.Кіньйо (2005) досліджували спеціалізацію торгівлі в гравітаційній моделі міжнародної торгівлі. Вони ввели у модель додаткову змінну – спільну мову і дійшли висновку, що коли хоча б 9% населення обох країн використовують однакову мову, тоді це починає позитивно впливати на їх міжнародні стосунки [5].

Нещодавно, економісти запропонували більш комплексні вимірники для дослідження ефектів культури. У найпопулярнішому підході Л.Гуізо (2005) ефект впливу культури на торгівлю визначає ступінь довіри. В його дослідженнях основними факторами, що формують довіру між країнами, є генетична спорідненість, сумісність релігії та військової історії. Згідно з його висновками, збільшення спільної довіри на один відсоток може викликати збільшення обсягу експорту на одну третину [12]. А.Секкіа, Ф.Сантерамо, Г. де Бласі, Д.Карлуччі (2007) досліджували вплив політико-економічної інтеграції та лібералізації торгівлі на експорт італійських якісних вин і дійшли висновку про великий потенціал цієї продукції в далеких від Італії європейських регіонах [13].

С.Хойхемер та Х.Сандер (2007), ґрунтуючись на розрахунках Г.Хофстеда, запропонували ввести в гравітаційну модель комплексну змінну (одиницю культурних відмінностей), яка, на їх думку, охоплює широке розуміння культури. Вони також розрахували розширену гравітаційну модель, у якій замінили змінну культури мовною змінною (яка дорівнювала 1, якщо країни-експортери та імпортери мають спільну державну мову, й 0 – у протилежному випадку). У результаті досліджень було з’ясовано, що із сукупності складових, які визначають культуру, мова – єдиний елемент, який є дійсно важливим для всіх країн, і тому саме він допоміг би подолати труднощі, що можуть виникнути при введенні більш складних змінних. Крім того, С.Хойхемер та Х.Сандер стверджують, що мова – не лише найбільш важливий елемент культури, а й один з вагомих чинників, що впливає на інші культурні фактори [14]. Проте недоліком використання мовного фактору є те, що він є одночасно і широким, і обмеженим: з одного боку, мова здатна відобразити історичні та колоніальні зв’язки, а з іншого - її використання має обмеження, оскільки мова не відображає поняття культури у повній мірі.

У той же час необхідно звернути увагу, що науковці, зазначені вище, аналізуючи вплив культури на торгівлю через пошук значущих та надійних заміщуючих змінних для культури чи окремих її складових, ґрунтувалися на припущенні, що саме спорідненість культур позитивно впливає на збільшення обсягів міжнародного співробітництва, а культурні відмінності є перешкодою на шляху до ефективних міжнародних економічних відносин (традиція С.Хантінгтона: «народи та країни з подібними культурами йдуть разом, народи і країни з різними культурами йдуть порізно» [15, р.125]). У даному випадку культура розглядалась як джерело фундаментальних відмінностей, які є причиною протиріч, непорозуміння, що виникають між агентами міжнародних економічних відносин. Саме цим і пояснювались невдалі угоди, провали на переговорах, спотворення стратегій. Культурні відмінності передбачають непорозуміння, культурний шок, яких зазнає економічний агент, виходячи на світовий ринок, та ставлять під сумнів необхідність процесів злиття, поглинання та глобалізацію світового співтовариства в цілому.

Принципово новий підхід, який лежить в основі нашого дослідження і дозволяє по-іншому розглянути роль культури в міжнародних економічних відносинах, був запропонований Н.Дж.Холденом, він уперше розглянув крос-культурний менеджмент з позицій менеджменту когнітивного [16].

Метою даної статті є обґрунтування гіпотези про тенденцію підвищення ефективності міжнародних економічних відносин при взаємодії різних культур та розробка на цій основі пропозицій щодо вдосконалення зовнішньоекономічної політики України.

На нашу думку, у більшості випадків «гострі кути» – відмінності в мові та культурі – виходять на передній план лише тоді, коли все інше складається невдало. Тому культура є не причиною, а лише можливим стимулятором напружень в економічних відносинах. Як стверджують С.Снайдер та Дж.-Л.Барсу, «розуміння культури як ресурсу, а не загрози, необхідне для того, щоб відповідати вимогам світового ринку, отримувати максимальну вигоду від міжнародної співпраці «через кордони» та сприяти організаційному навчанню» [17].

Сьогодні багато вчених зазначають, що з кінця ХХ ст. і до цього часу у світі почали формуватися новий тип суспільства – постіндустріальний і характерна для нього нова модель економіки – економіка знань. Знання стають важливим ресурсом, який поряд з працею, капіталом і природними ресурсами забезпечує зростання і конкурентоспроможність економічної системи. В умовах інтенсивного розвитку економіки знань, крос-культурна трансляція сприяє створенню нового знання, що перетворюється в унікальну конкурентну перевагу. У даному випадку ми маємо на увазі ті знання, досвід, цінності, норми, переконання та образи, які формувалися віками під впливом національних культурних традицій, які укорінилися в соціальній пам’яті народу та не потребують доказів. Тобто це неявні підсвідомі знання, які формують специфіку ведення справ у тій чи іншій країні. Їх складно чітко сформулювати та висловити без двозначностей та невизначеностей. Ці знання накопичуються протягом усього часу існування організації й дозволяють їй розвивати інтуїцію та здатність пізнавати, що сприяє кращому розумінню бізнесу. Даний процес можна назвати накопиченням мудрості організації. Кожен співробітник вносить свою частку, засновану на особистій інтерпретації наявної інформації, в організацію. Групова інтерпретація та засвоєння (асиміляція) знань залежать від синергії всіх учасників у групі. Організаційні знання ґрунтуються на унікальній історії минулого організації та акумульованому досвіді досліджень. Не існує двох груп або організацій, які б думали або діяли однаково. Синергія окремих груп не може бути скопійована.

Таким чином, знання груп – це окрема незамінна компетенція. Зокрема, І.Нонака та Х.Такеючі доводять, що успіх японських фірм, які працюють на міжнародній арені, пояснюється їх здатністю виявляти в процесі спільної роботи із неявних знань, якими володіють співробітники компанії-партнера, явні знання та відтворювати їх у майбутньому, тим самим перетворюючи виявлені знання в додатковий корпоративний ресурс. Компанія, що залишає знання, які можуть бути корисними для багатьох підрозділів, доступними лише одному з них, ризикує втратити унікальну конкурентну перевагу [18]. Звичайно, представникам тих країн, культури яких є близькими, легше формувати структуру взаємовідносин. Проте легкість не завжди зумовлює вищу ефективність. Якщо країни розуміють доцільність та готові до співпраці з країнами, культури яких суттєво відрізняються, то, у випадку їх взаємодії, вони можуть отримати набагато більший ефект, ніж якщо б вони працювали виключно зі спорідненими культурами.

Цей ефект можна розглядати як трансакційні вигоди, а саме: вигоди від взаємного обміну неявними культурно зумовленими знаннями, цінностями, нормами, досвідом тощо. Ці вигоди можуть бути віддаленими у часі, і тому їх досить складно матеріалізувати. Проте діяльність провідних транснаціональних корпорацій, які розміщують різні за специфікою виробничі комплекси в багатьох країнах світу, уже зараз доводить, що цей ефект дійсно має місце. У даному випадку можна говорити про культурно зумовлені порівняльні переваги у міжнародній торгівлі.

Отже, розглядаючи культуру як сукупність знань, які здатні зумовити економічний ефект, можна стверджувати, що вектором розвитку міжнародних економічних відносин має стати взаємодія різних культур.

З метою перевірки цієї гіпотези були проаналізовані статистичні дані щодо динаміки зовнішньоекономічної діяльності України за останні 10 років та показники дистанції культур. Для аналізу співвідношення різних ділових культур країн світу ми використали модель нідерландського вченого, засновника етнометрії Гірта Хофстеда, яка на сьогоднішній день є найпопулярнішою у науковому світі.

Необхідно зазначити, що єдиного підходу до визначення культури та оцінки культурної подібності не існує. З безлічі трактувань культури, наявних у світовій і вітчизняній літературі, цілям нашого аналізу найбільше відповідає розуміння культури як соціальної пам'яті суспільства – особливого соціального механізму, що ґрунтується на динамічній системі правил (включаючи цінності, переконання, норми й моделі поведінки), які визнаються більшістю членів суспільства, передаються з покоління в покоління, відносно стійкі, але здатні змінюватись у часі.

Концепція культури як соціальної пам'яті суспільства була розроблена в західній соціології у 20-ті роки ХХ-го сторіччя. У 1927 році американський соціолог І.Майр визначив культуру, як «те, що зберігається з минулого людей і впливає на їхнє сьогодення для оформлення їхнього майбутнього» [19, С.177]. У радянській науці уявлення про культуру як соціальну пам'ять суспільства було розвинуто у 70-ті роки ХХ-го сторіччя Ю.А.Левадою. Його основна ідея полягала у трактуванні культури як особливого роду мови (цінностей, знань, норм, вимог, санкцій), освоєння якої дозволяє новим поколінням опановувати досвід минулого і примножувати його [20, C. 98].

Зі зростанням розуміння впливу культурних чинників на соціально-економічні процеси в останній третині XX століття формується етнометрія – напрямок етносоціальних досліджень, який аналізує ментальні характеристики різних етнічних груп з використанням формалізованих (математичних) методів. Російські вчені Н.Латова та Ю.Латов проаналізувавши найбільш відомі етнометричні методики порівняльного аналізу культурних цінностей (методики Г.Хофстеда, Ф.Тромпенаарса, Ш.Шварца, Р.Хоуза (проект GLOBE), Р. Інглхарта (проект WVS)) дійшли висновку, що невизначеність культурних вимірів пов’язана не стільки з недоліками етнометричних методик, скільки зі слабкою емпіричною базою подібних досліджень [21]. У своїх власних дослідженнях ці науковці найчастіше використовують методику Г.Хофстеда, за якою накопичено найбільше даних. Крім того перевагою цієї методики є те, що вона дозволяє розглядати культуру в якості екзогенної змінної. Г.Хофстед визначає культуру як «колективне програмування свідомості, що допомагає відрізняти членів однієї групи або категорії людей від інших» [1]. Згідно його підходу, культура не передається генетично (на відміну від спільної історії чи географічної близькості), а ґрунтується на засвоєних цінностях, які передаються від батьків дітям в процесі соціального виховання. Культура як розумове програмування охоплює багато факторів (від релігії до етичних і політичних переконань), формується на дуже тривалий період і може у значній мірі розглядатись як інваріант над життям індивіда.

Модель Г.Хофстеда ґрунтується на визначенні 5 культурних вимірників, за допомогою яких можна охарактеризувати й описати домінуючі ціннісні системи представників різних країн та етнічних груп:

1) дистанція влади (PDI) – готовність позитивно сприймати нерівність у розподілі влади і статусу в групі, організації чи суспільстві;

2) уникнення невпевненості (UAI) – готовність приймати нестабільність життєвих і виробничих умов, з одного боку, і потреба в захисті від непередбачуваних обставин, з іншого;

3) індивідуалізм / колективізм (IND) – баланс між «я» та «ми», межа, до якої кожна особа готова відмовитися від особистих потреб або прав на користь групи, організації чи суспільства, до якого вона належить;

4) чоловіче / жіноче начало (MAS) – баланс між так званими «чоловічими цінностями» (гроші, власність, успіх) і «жіночими цінностями» (якість життя, турбота про слабших);

5) «довгострокова орієнтація» (LTO) – показник того, наскільки суспільство схиляється до прагматизму й стратегічно орієнтується на майбутнє, на відміну від традиціоналізму та короткострокової (тактичної) орієнтації.

Використовуючи значення показників Г.Хофстеда для України та значення культурних вимірників для інших країн світу (найбільших торгівельних партнерів України), за формулою середньої геометричної культурних вимірників (2) ми здійснили порівняльний аналіз вітчизняної культури та культур інших країн та розрахували показники дистанції культур.

, (2)

де – показник дистанції культур (culture distance);

– кількісна оцінка і-го культурного вимірника для України (від 0 до 100);

– кількісна оцінка і-го показника культури для країни-цілі (від 0 до 100);

і – індекс чотирьох або п’яти показників культури Г.Хофстеда, за якими порівнюються країни (п’ятий показник довгострокової орієнтації був визначений не для всіх країн), і = (1…4(5)).

Відповідно, дві країни, для яких → 0, характеризуються дуже подібними національними, а відповідно й корпоративними культурами, а для яких → 50 (це максимальне значення даного показника) – діаметрально протилежними.

Виявилося (див. Табл. 1), що близькими до нас є культури таких країн, як Румунія, Болгарія, Російська федерація, Греція, Польща, Португалія, Іспанія, Франція, Чеська республіка.

Країни з культурами, що найбільш відрізняються від української: Данія, Ірландія, Швеція, Австрія, Великобританія, Фінляндія, Ізраїль, Швейцарія, США.

Таблиця 1

Значення показників дистанції між українською культурою

та культурами інших країн*

№ п/п

Країна

PDI

UAI

IND

MAS

LTO

CD

1

Україна

78

93

30

54

40




2

Румунія

90

90

30

42

 

4,31

3

Болгарія

70

85

30

40

 

4,50

4

Російська Федерація

93

95

39

36

 

6,29

5

Греція

60

112

35

57

 

6,70

6

Польща

68

93

60

64

32

6,82

7

Португалія

63

104

27

31

 

7,43

8

Іспанія

57

86

51

42

 

8,20

9

Франція

68

86

71

43

30

9,06

10

Чеська республіка

57

74

58

57

13

9,64

11

Бельгія

65

94

75

54

 

11,71

12

Індія

77

40

48

56

61

11,96

13

Японія

54

92

46

95

80

12,83

14

Німеччина

35

65

67

66

31

13,00

15

Італія

50

75

76

70

 

14,75

16

Угорщина

46

82

80

50

 

15,13

17

Канада

39

48

80

52

23

15,92

18

Китай

80

60

20

50

118

17,08

19

США

40

46

91

62

29

17,39

20

Швейцарія

34

58

68

70

 

17,43

21

Ізраїль

13

81

54

47

 

17,67

22

Фінляндія

33

59

63

26

 

17,77

23

Великобританія

35

35

89

66

25

19,04

24

Австрія

11

70

55

79

 

19,79

25

Швеція

31

29

71

5

33

20,43

26

Ірландія

28

35

70

68

 

21,88

27

Данія

18

23

74

16

 

27,25


*Розраховано за даними досліджень Г.Хофстеда // www.geert-hofstede.com/ hofstede_dimensions.php


Виходячи з гіпотези про можливість отримання трансакційних вигод від обміну культурно зумовленими знаннями, цікавими для України, з точки зору міжнародного співробітництва, повинні бути країни, культури яких суттєво відрізняються від нашої. Цю тезу підтвердили результати наших досліджень у сфері пошуку зв’язку між показниками економічного співробітництва та показниками дистанції культур.

Наведемо значення коефіцієнтів кореляції (Ккор), розрахованих нами за даними Міністерства економіки України для таких масивів даних за 2007 рік: 1) обсяг експорту – дистанція культур: Ккор = –0,36; 2) обсяг імпорту – дистанція культур: Ккор = –0,1; 3) українська діаспора – дистанція культур: Ккор = –0,26; 4) обсяг прямих іноземних інвестицій – дистанція культур: Ккор = 0,43; 5) спільні підприємства – дистанція культур: Ккор = 0,13. Зазначимо, що під час розрахунків показників економічного співробітництва були використані корегуючі коефіцієнти, що враховують ВВП та просторову відстань між аналізованими країнами (за аналогією з гравітаційною моделлю міжнародної торгівлі).

Додатне значення Ккор для таких масивів даних, як кількість спільних підприємств – дистанція культур та обсяг прямих іноземних інвестицій – дистанція культур, підтверджує когнітивну концепцію, оскільки саме пряме іноземне інвестування та створення спільних підприємств передбачає безпосередню взаємодію з іноземним партнером, а отже, й потенційний обмін культурно зумовленими знаннями, нормами, цінностями, досвідом тощо. Проте необхідно наголосити, що в даному випадку нас більше цікавили не абсолютні значення, а сам напрямок зміни зв’язку між визначеними масивами даних.

Незважаючи на від’ємне значення показника кореляції для таких рядів даних, як експортно-імпортні операції – дистанція культур, динаміка цих показників підтверджує гіпотезу про тенденцію підвищення ефективності міжнародних економічних відносин у напрямку збільшення дистанції культур.

На рисунку 1 можна побачити, що за останні 10 років залежність між експортно-імпортними операціями та показником дистанції культур поступово змінюється в бік додатного значення. Для країни-імпортера більш цікавими є товари, які певним чином втілюють у собі особливості національної культури країни торгового партнера. Придбавши такий товар, можна не лише використовувати його основні функціональні властивості, а й здобувати унікальні знання, які несе в собі його культурна складова.



Рисунок 1 – Динаміка коефіцієнта кореляції експортно-імпортні операції – дистанція культур за 1997-2007 роки*


*Розраховано за даними Світового банку та Державного комітету статистики України // www.worldbank.org, www.ukrstat.gov.ua


Значення коефіцієнта кореляції для прямих іноземних інвестицій та показника дистанції культур додатне і теж зростає (рис. 2).



Рисунок 2 – Динаміка коефіцієнта кореляції прямі іноземні інвестиції – дистанція культур за 1997-2007 роки*


*Розраховано за даними Світового банку та Державного комітету статистики України // www.worldbank.org, www.ukrstat.gov.ua


Отже, показники дистанції культур дозволяють визначити перспективи майбутніх міжнародних контактів нашої держави, тобто з’ясувати, у співробітництві з якими країнами міжкультурні взаємодії можуть підвищити ефективність міжнародних економічних відносин.

У ході дослідження пріоритетів міжнародних економічних відносин варто звернути увагу на проблему впливу крос-культурного співробітництва на формування національної конкурентоздатності в умовах конфлікту між глобальною уніфікацією та подальшим розвитком національних соціально-культурних систем.

У всьому світі антиглобалісти занепокоєні наслідками, які глобалізація та міжнародна торгівля несуть традиційним культурам. На їх думку панівна (у більшості випадків «американська») культура насамперед пригноблює та знищує культури корінних народів, ніж збагачує їх. Подібний підхід певною мірою заперечує право кожної культури на вибіркове зберігання її елементів та природну еволюцію при взаємодії з іншими культурами. Економічна доцільність виступає однією з головних детермінант процесу відбору. Застарілі культурні норми поступаються місцем новим, економічно більш ефективним.

Практика свідчить, що у більшості випадків крос-культурна взаємодія характеризується двостороннім обміном. Панівна культура не в меншій мірі піддається асиміляції, ніж корінна: сьогодні у багатьох галузях американського соціально-економічного устрою існує тенденція до космополітизму та мультикультуралізму. Перестороги відносно того, що американська культура знищить інші світові культури, не враховують того факту, що деякі з них продовжують розвиватися швидкими темпами, не втрачаючи своєї самобутності та посилюючи свій вплив на інші частини світу (мова йде перш за все по Китай та Індію). Організація ООН з питань освіти, науки і культури підрахувала, що в 1998 році частка країн, що розвиваються, в світовому експорті музики, друкованих видань, предметів мистецтва підвищилась за останні 20 років з 12 відсотків до 30 відсотків, що свідчить про багатовекторність культурних потоків [22]. Крім того, на думку С.Бехнабіб масштабні міграції представників світової «периферії» в західні країни заради досягнення економічних цілей призводять до процесу «зворотної глобалізації», коли в самому центрі західної цивілізації виникають мультиетнічні та мультикультурні осередки [23].

Проте головна траєкторія глобалізація сьогодні направлена з «центру» до «периферії», тому для більш успішного та безпечного розвитку національних культурних переваг, необхідно створювати відповідні умови. Яскравим прикладом є японська політика «регульованої відкритості». Не зважаючи на те, що в японській культурі завдяки технологічній революції, організаційним інноваціям та глобалізації відбулись досить значні зміни, сама Японія теж відчутно змінила обличчя світу своєю літературою, естетикою, кухнею та ін.

Ще з роботи М.Вебера «Протестантська етика і дух капіталізму» відомо, що не всі культури однаково сприяють розвитку економічних відносин. Якщо розглянути показники дистанції культур та провідні міжнародні індекси, що характеризують сучасні національні економічні та соціальні переваги (табл. 2), то навіть без точних розрахунків легко помітити, що між цими рядами даних існує тісний зв’язок (індекси кореляції вищі ніж 0,7).

Таблиця 2

Зв’язок між культурними показниками та міжнародними індексами*

№ п/п

Країна

CD

Індекс людського розвитку

(дані за 2006 рік, опубліковані в 2008 році)

Індекс глобальної конкурентоспроможності (2008-2009 роки)

Індекс економічної свободи (2009 рік)

1

Україна




0,786

4,09

48,80

2

Румунія

4,31

0,825

4,10

63,20

3

Болгарія

4,50

0,834

4,03

64,60

4

Російська федерація

6,29

0,806

4,31

50,80

5

Греція

6,70

0,947

4,11

60,80

6

Польша

6,82

0,875

4,28

60,30

7

Португалія

7,43

0,9

4,47

64,90

8

Іспанія

8,20

0,949

4,72

70,10

9

Франція

9,06

0,955

5,22

63,30

10

Чеська республіка

9,64

0,897

4,62

69,40

11

Бельгія

11,71

0,948

5,14

72,10

12

Індія

11,96

0,609

4,33

54,40

13

Японія

12,83

0,956

5,38

72,80

14

Німеччина

13,00

0,94

5,46

70,50

15

Італія

14,75

0,945

4,35

61,40

16

Угорщина

15,13

0,877

4,22

66,80

17

Канада

15,92

0,967

5,37

80,50

18

Китай

17,08

0,762

4,70

53,20

19

США

17,39

0,95

5,74

80,70

20

Швейцарія

17,43

0,955

5,61

79,40

21

Ізраїль

17,67

0,93

4,97

67,60

22

Фінляндія

17,77

0,954

5,50

74,50

23

Великобританія

19,04

0,942

5,30

79,00

24

Австрія

19,79

0,951

5,23

71,20

25

Швеція

20,43

0,958

5,53

70,50

26

Ірландія

21,88

0,96

4,99

82,20

27

Данія

27,25

0,952

5,58

79,60




Коефіцієнти кореляції

0,71

0,75

0,74


*Розраховано за даними офіційних сайтів Організації об’єднаних націй – www.hdr.undp.org/en/media/HDI_2008_EN_Tables.pdf., Світового економічного форуму – www.weforum.org/pdf/gcr/2008/rankings.pdf., Стратегічного дослідницького інституту США Heritage Foundation («Спадщина») – www.heritage.org/index/Ranking.aspx.


Ці дані демонструють зв’язок між економічними та соціально-культурними показниками розвитку. Культурні вимірники країн, які займають провідні позиції в рейтингах соціально-економічного розвитку, досить далекі від України. І, навпаки, культурно близькі країни знаходяться у відстаючій групі.

Згідно з когнітивною концепцією культури, це означає для України потенційну можливість отримання додаткових трансакційних вигод від міжнародного співробітництва за рахунок збагачення культурними цінностями більш успішних ділових культур світу. Європейських стандартів життя неможливо досягти без формування у населення європейських цінностей. Це положення необхідно врах