Реферат: Www mydisser com Заказ индивидуальных авторских работ, от контрольной до диссертации
www.mydisser.com - Заказ индивидуальных авторских работ, от контрольной до диссертации.
Сутність та проблеми залучення позикових фінансових ресурсів малими підприємствами
Можливості та умови фінансування малих підприємств стимулюють їх активний розвиток та реалізацію економічного потенціалу. За умов відсутності власних заощаджень із метою здійснення капітальних вкладень для розширення власного виробництва, його модернізації та освоєння нових видів продукції малі підприємства прагнуть залучити довгострокові позикові ресурси і безпосередньо звертаються за кредитами до комерційних банків.
Механізм регулювання залучення позикових ресурсів між кредиторами та позичальниками в особі малих підприємств включає два способи залучення фінансових ресурсів – зовнішній і внутрішній (рис. 2.1.).
Рис. 2.1. Способи залучення фінансових ресурсів підприємствами
Ястремська О., Гриньов А. вважають, що для забезпечення сталого розвитку економіки України треба розв’язати низку невідкладних проблем, з-поміж яких однією з основних є підвищення ефективності використання фінансових ресурсів суб’єктів господарювання, що зумовлено принциповою зміною правил їхнього функціонування у ринковому середовищі. Тому з метою ефективного управління фінансами підприємств необхідно удосконалювати і розвивати наявні, а також розробляти нові методичні підходи, що враховують особливості трансформаційного періоду економіки України [181, с. 121].
За думкою С. Проценко, особливості малого бізнесу апріорі визначають великий динамізм та досить невеликий загальний строк існування його конкретних суб’єктів, що на макрорівні характеризується швидким темпом оновлення складових малого бізнесу. Водночас законодавче невиділення малого бізнесу у окремий специфічний сектор національної економіки призводить до невикористання потенційних можливостей цього сектору на державному рівні [144, с. 110].
Баб’як М. акцентує увагу на тому, що сам факт знаходження малого підприємництва в зоні високих економічних ризиків визначає їхню короткотривалість, а також високі ставки кредитів, які малі підприємства одержують найчастіше готівкою у приватних осіб, оскільки банківське кредитування з різних причин недоступне. Основною причиною цього є відсутність у малих підприємств достатніх для банку гарантій повернення суми боргу та відсотків за ними. Незважаючи на те, що значна частина підприємств офіційно не легалізує всього обороту і господарських операцій з метою зменшення податкової частини доходу (податки, оренда, оплата ліцензій тощо), економічні умови для малого підприємництва все таки в нинішніх умовах залишаються несприятливими. Особливої уваги у сучасному розвитку підприємництва заслуговує зовнішнє фінансування за допомогою позикового капіталу, яке є кредитним фінансуванням і має використовуватись у підприємницькій діяльності ширше, ніж це відбувається в нинішніх умовах, коли тільки за недостатності власних джерел фінансування підприємець звертається у банк за кредитом [20, с. 77-83].
Карбовник С. визначає однією з найболючіших проблем для малого бізнесу проблему пошуку і отримання фінансових ресурсів, необхідних для розвитку і процвітання фірми, оскільки малі підприємства відчувають особливо гостро потребу в поповненні обігових коштів, а також кредитних ресурсів для налагодження нормального функціонування [85, с. 58-62].
Погоджуючись із думкою вищезазначених авторів про існування низки проблем, обумовлених як об’єктивними факторами загального стану економіки, так і суб’єктивними соціально-психологічними факторами, автор вважає за потрібне систематизувати та узагальнити проблеми розвитку малого бізнесу (рис. 2.2.).
Рис. 2.2. Проблеми розвитку малого бізнесу
Ситуація у сфері кредитування складається таким чином, що комерційні банки не готові до повноцінного кредитування як через брак капіталу, так і через стан власних кредитних портфелів, де має місце велика питома вага проблемних кредитів.
Згідно з цим доцільно визначити сутність та дослідити наявні проблеми залучення позикових фінансових ресурсів малих підприємств. Оскільки в Україні підтримка малого підприємництва з боку небанківського сектору на сьогодні є недостатньою через недостатню розвиненість небанківських установ (кредитних спілок, кредитних кооперативів), малі підприємства здебільшого залучають позикові ресурси за рахунок комерційних банків.
За О. Філімоненковим, до складу позикових фінансових ресурсів входять довгострокові і короткострокові кредити банків, а також інші довгострокові фінансові зобов’язання, пов’язані із залученням позикових коштів (крім кредитів банків), на які нараховуються відсотки та ін. [170, с 20].
Сучасні умови розвитку та функціонування малих підприємств викликають сумніви та обережність комерційних банків щодо їх кредитування, оскільки формальні перевірки позичальників не завжди гарантують достовірність їх приналежності або непричетності до сектору тіньової економіки, а також не в змозі виявити наявність подвійного бухгалтерського обліку. Крім того, існує низка чинників, які обмежують можливості малих підприємств отримати банківський кредит (рис. 2.3.).
Запозичення необхідних фінансових ресурсів шляхом залучення банківського кредиту як класичної технології збільшує можливість фінансувати витрати суб’єктів підприємництва, пов’язані з придбанням основних і поточних активів, покриттям таких потреб підприємства, як тимчасове збільшення виробничих запасів, виникненням (збільшенням) дебіторської заборгованості, іншими зобов’язаннями. Банківські позики дають можливість природно поєднувати усі джерела оборотних коштів й активно впливають на раціональне формування запасів сировини, матеріалів, готової продукції та інших видів матеріальних цінностей підприємств малого бізнесу у промисловості.
Рис. 2.3. Чинники, які обмежують можливості малих підприємств в отриманні банківського кредиту
Таким чином, можливо зробити висновок, що перед малими підприємствами виникають наступні проблеми, пов’язані з залученням позикових фінансових ресурсів шляхом банківського кредитування:
1) неможливість надання відповідного забезпечення для отримання кредиту;
2) високі процентні ставки за кредитами;
3) складність та довготривалість оформлення документів на кредит;
4) недостатній для позичальника термін кредитування.
На цей час діяльність банківських установ в Україні щодо кредитування малого та середнього бізнесу активізувалася. Кредитні лінії, започатковані міжнародними фінансовими організаціями та НБУ, виконують значну роль у розв’язанні проблем фінансування суб’єктів малого бізнесу. Реальний процес кредитування сьогодні відбувається за рахунок Європейського банку реконструкції і розвитку, Світового банку, Німецького банку реконструкції та ін.
Треба зазначити, що в умовах інфляції зменшується привабливість цих кредитів, оскільки надання позики та її повернення відбувається у вільно конвертованій валюті, а прибуток підприємця на внутрішньому ринку – у гривні. Ризик втрат на різниці курсу на дату отримання становить валютний ризик, який найчастіше додається до витрат малого підприємства.
За умов використання іноземної валюти вітчизняні банки розвивають власні кредитні лінії для малого бізнесу. Великі банки здійснюють кредитування за рахунок власних коштів, поступово відмовляючись від фінансових ресурсів іноземних кредитних ліній. Основна відмінність кредитних ліній міжнародних фінансових організацій – вимоги до позичальників. В українських банках кредитні ресурси дорожчі, оскільки навіть банківські оцінювачі істотно занижують вартість заставного майна.
Програми кредитування по лініях міжнародних фінансових організацій пропонують клієнтам один вид продукту, тому недоліком цієї роботи є відсутність гнучкого підходу до потреб потенційних клієнтів – малих підприємств. Здебільшого українські комерційні банки практикують комбінування використання клієнтом іноземного кредиту та залучення частки коштів, або подовження терміну кредитування саме малих підприємств за рахунок вітчизняних банків.
Світовий досвід показує, що функцію спеціального гаранта або поручителя для малого бізнесу, як правило, виконує держава, однак в Україні світовий досвід не використовується настільки широко. Незважаючи на те, що доступ до кредитних ресурсів для суб’єктів малого бізнесу в нашій країні залишається незадовільним, кількість українських комерційних банків, які кредитують мале підприємництво без стимулювання з боку держави, потроху збільшується. Це обумовлює поступове зростання основних показників розвитку підприємств-суб’єктів підприємницької діяльності та малих підприємств (табл. 2.1) [188].
На сьогодні підставою для надання кредитів комерційними банками України починає виступати серйозний фінансовий аналіз замість вимог забезпечення (застави). Однак вагомим бар’єром для цього залишається недостатньо високий рівень кваліфікації персоналу управління й фінансів на малих підприємствах, а особливо розробки фінансової стратегії та бізнес-планування.
Крім цього, стимулювання залучення позикових фінансових ресурсів у сферу малого бізнесу залежить від цільового спрямування частини бюджетних коштів на компенсацію банкам недоотриманих доходів при здійсненні кредитування малого бізнесу на пільгових умовах, а також від створення державних гарантій уряду за позиками і кредитами, наданими малим підприємствам України вітчизняними й іноземними кредитно-фінансовими організаціями [104, с.101-105].
Відповідно до статті 6 Закону України «Про Національний банк України» та з метою підвищення надійності банків, зміцнення довіри до банків та банківської системи, зменшення ризиків, що виникають при обслуговуванні клієнтів, Національним банком України створено за участю банків єдину інформаційну систему обліку позичальників (боржників), які мають прострочену заборгованість за кредитами, наданими банками (далі – ЄІС «Реєстр позичальників»).
До ЄІС «Реєстр позичальників» підключаються банки, що уклали договір з Національним банком про надання інформаційно-довідкових послуг через цю систему. Після підключення банк регулярно надає інформацію про своїх ненадійних клієнтів і несе повну відповідальність згідно з чинним законодавством за достовірність наданої інформації.
Таблиця 2.1
Основні показники розвитку підприємств - суб’єктів підприємницької діяльності та малих підприємств у 2002-2007 роках
Показник
Одиниця виміру
Роки
2002
2003
2004
2005
2006
2007
Всього по підприємствах - суб’єктах підприємницької діяльності
Кількість підприємств
одиниць
300334
318359
331121
344514
360297
380789
Кількість малих підприємств на 10 тис. чоловік наявного населення
одиниць
62
67
70
73
77
82
Середньорічна кількість зайнятих працівників
тис.осіб
10151,3
9744,5
9575,6
9429,9
9272,5
9154,3
Середньорічна кількість найманихпрацівників
тис.осіб
10137,2
9725,6
9521,3
9369,9
9197,1
9075,2
Фонд оплати праці
млн.грн.
45467,8
53228,7
67115,5
87805,1
110059
140948
Середньомісячна заробітна плата одного найманого працівника
грн.
373,77
456,09
587,41
780,91
997,23
1294,27
Операційні витрати на одиницю реалізованої продукції
коп./грн.
94,2
91,8
95,1
95,8
96,8
95,8
По малих підприємствах
Кількість малих підприємств
одиниць
253791
272741
283398
295109
307398
324011
Кількість малих підприємств на 10 тис. чоловік наявного населення
одиниць
53
57
60
63
66
70
Середньорічна кількість зай-нятих працівників на малих підприємствах
тис.осіб
1932,1
2052,2
1978,8
1890,4
1816,6
1748,1
Середньорічна кількість найманих працівників на малих підприємствах
тис.осіб
1918,5
2034,2
1928,0
1834,2
1746,0
1674,2
Середня чисельність найманих працівників на одному малому підприємстві
осіб
8
7
7
6
6
6
Фонд оплати праці
млн.грн.
5157,7
6541,7
7608,9
9441,6
11431,7
13820,3
Середньомісячна заробітна плата одного найманого працівника
грн.
224,03
267,99
328,87
428,97
545,63
687,91
Операційні витрати на одиницю реалізованої продукції, робіт, послуг
коп./грн.
103,4
101,4
102,9
103,5
105,8
101,4
Питома вага малих підприємств до загальних показників по підприємствах - суб’єктах підприємницької діяльності
за кількістю найманих працівників
відсотків
18,9
20,9
20,2
19,6
18,98
18,45
за обсягами реалізованої продукції, робіт, послуг
відсотків
7,3
7,7
5,3
5,5
5,3
5,3
Для забезпечення конфіденційності всі файли інформаційного обміну обробляються електронними засобами захисту інформації, розробленими в Національному банку. З метою підвищення ефективності функціонування ЄІС «Реєстр позичальників» банк-учасник може надавати своїм філіям, обласним дирекціям дозвіл на користування інформаційно-довідковими послугами реєстру.
Національний банк регламентує і забезпечує функціонування ЄІС «Реєстр позичальників», гарантує її надійність і безпеку, організовує підключення банків до системи відповідно до чинного законодавства, вносить зміни у порядок функціонування системи, забезпечує зберігання інформації в базі даних.
Інформація, що зберігається в ЄІС «Реєстр позичальників», становить банківську таємницю. Національний банк та банки-учасники системи не мають права використовувати цю інформацію не за цільовим призначенням, розголошувати, надавати іншим юридичним чи фізичним особам, крім особи, про яку зібрана інформація.
Очевидно, що банки-учасники активно користуються інформаційно-довідковими послугами ЄІС «Реєстр позичальників». На кінець 2006 року уклали договори з НБУ про участь в ЄІС «Реєстр позичальників» 126 банків, сумарні активи яких складають 75,2 % від активів банківської системи України. Загальна кількість банківських установ – учасників ЄІС «Реєстр позичальників» (з урахуванням філій) – 603.
Розвиток ситуації на грошово-кредитному ринку України адекватний ситуації, що складається в макроекономічній сфері. Стала тенденція до пожвавлення темпів економічного розвитку стимулює подальше збільшення попиту на гроші, що знаходить своє відображення у породженні поступового зростання грошової маси, розширенні ресурсної бази банків та обсягів кредитних вкладень.
Треба зазначити, що зберігається тенденція до збільшення кредитних вкладень. Кумулятивний приріст кредитних вкладень протягом 2006 року є найбільшим в історії банківської системи України. Кредитні вкладення банків фізичним особам зростають більшими темпами, ніж обсяги кредитів, наданих юридичним особам [188].
З метою достовірної оцінки стану малих підприємств України автор вважає за доцільне проаналізувати функціонування малого бізнесу протягом останніх років. За підсумками 2007 року в Україні функціонувало 324,0 тис. малих підприємств, що на 16,6 тис. підприємств, або 5,4% більше, ніж у 2006 році. У загальній кількості підприємств частка малих підприємств складала 85,1% і зменшилась проти попереднього року на 0,2 відс. пункти.
В середньому по країні у розрахунку на 10 тис. осіб наявного населення припадало 70 малих підприємств. Порівняно з 2006 роком цей показник зріс на 4 підприємства, або на 6,1%.
За галузевою структурою більше двох третин малих підприємств було зосереджено у сфері торгівлі та послуг. Так, 32,0% малих підприємств від їхньої загальної кількості були торговельними, 23,3% – займалися операціями з нерухомим майном, орендою, інжинірингом та наданням послуг підприємцям, 5,1% – функціонували у сфері транспорту та зв'язку, по 3,2% – припадало на діяльність готелів та ресторанів; надання комунальних та індивідуальних послуг, діяльність у сфері культури та спорту.
У 2007 році середньорічна кількість зайнятих працівників на малих підприємствах зменшилась на 3,8% і становила 1748,1 тис. осіб, у тому числі кількість найманих працівників – відповідно на 4,1% і 1674,2 тис. осіб. У загальних показниках суб'єктів підприємницької діяльності частка зайнятих й найманих працівників складала відповідно 19,1 та 18,4%, що на 0,5 та 0,6 відс. пункти менше попереднього року. На одному малому підприємстві в середньому працювало 5 осіб, що на 1 особу менше, ніж у 2006 році.
Кількість малих підприємств, які фактично реалізовували продукцію та надавали послуги, складала 211,6 тис., або 65,3% від їхньої загальної кількості. Обсяг реалізованої ними продукції (робіт, послуг) становив 106,0 млрд. грн., або 4,4% від загального обсягу реалізації по економіці України. У порівнянні з 2006 роком ці показники зменшились відповідно на 1,8 та 0,4 відс. пункти.
Щодо дослідження регіонального аспекту розвитку малих підприємств, треба зазначити, що за підсумками 2007 року в Україні зберігається позитивна тенденція збільшення кількості малих підприємств. Так, за підсумками 2007 року в Україні діяло 324,0 тис. малих підприємств, що у порівнянні з 2006 роком більше на 5,4%, з 2002 – в 1,3 рази.
Аналогічна ситуація спостерігається у більшості регіонів України, а в Київській, Запорізькій, Одеській, Полтавській, Миколаївській, Львівській, Харківській, Дніпропетровській областях, містах Києві та Севастополі приріст цього показника перевищив середнє значення по країні на 0,2-7,0 відс. пункти. В той же час, у Сумській та Закарпатській областях кількість малих підприємств зменшилась проти 2006 року відповідно на 0,6 та 3,0% (Додаток Б, табл. Б.1.).
Більше половини малих підприємств зосереджено в семи регіонах України: у м. Києві (19,5% від загальної кількості малих підприємств), Донецькій (8,0%), Дніпропетровській (6,7%), Харківській (6,3%), Львівській (5,7%), Одеській областях (5,3%) та Автономній Республіці Крим (5,0%).
В середньому по Україні у розрахунку на 10 тис. осіб наявного населення припадало 70 малих підприємств, що на 4 підприємства (або 6,1%) більше 2006 року і на 17 підприємств (або 1,3 рази) більше 2002 року.
Середня кількість малих підприємств у розрахунку на 10 тис. осіб наявного населення збільшилась майже в усіх регіонах України, крім Вінницької та Рівненської області, у яких цей показник залишився на рівні минулого року, та Закарпатської області, де спостерігалося її зменшення. Найбільше зростання спостерігалося у місті Києві (22 підприємства), у місті Севастополі (9), Київській (7), Запорізькій (6), Миколаївській та Одеській (по 5), Львівській, Полтавській, Харківській (по 4 підприємства) областях. Територіальна структура кількості малих підприємств у розрахунку на 10 тис. осіб наявного населення характеризується нерівномірністю їх розподілу (рис. 2.4.).
Рис. 2.4. Кількість малих підприємств на 10 тис. осіб наявного населення та середня кількість найманих працівників на одному малому підприємстві за 1995-2005 роки
У 2007 році найвище значення цього показника спостерігалося у місті Києві – 232 підприємства, а найнижче у Рівненській та Тернопільській областях – по 43 підприємства. У містах Києві та Севастополі, Автономній Республіці Крим, Харківській, Львівській, Миколаївській та Одеській областях рівень даного показника вищий за середній по Україні (Додаток Б, табл. Б.2.).
Аналіз розподілу малих підприємств за видами економічної діяльності свідчить, що як і в попередніх роках, у 2007 році зберігалася тенденція щодо поступового зменшення частки торговельних підприємств з подальшою їх переорієнтацією на інші сфери ринкових послуг та виробничу діяльність. Так, у порівнянні з 2006 роком, питома вага малих торговельних підприємств зменшилась на 1,6 відсоткових пункти. При цьому, зросла частка малих підприємств із здійснення операцій з нерухомістю, здавання під найм та надання послуг юридичним особам – на 1,5 відс. пункти, будівельних підприємств – на 0,4 відс. пункти, освітянських – на 0,1 відс. пункти, підприємств з охорони здоров'я і соціальної допомоги – на 0,1 відс. пункти.
Аналогічна тенденція відстежується і у більшості регіонів України. Так, в Автономній Республіці Крим, Волинській, Житомирській, Запорізькій, Івано-Франківській, Київській, Львівській, Одеській, Рівненській, Харківській, Херсонській, Хмельницькій областях, містах Києві та Севастополі при зменшенні частки торговельних підприємств відзначалося зростання питомої ваги підприємств з надання різноманітних послуг та виробничої діяльності.
За підсумками 2007 року кількість зайнятих працівників на малих підприємствах становила 1748,1 тис. осіб, у тому числі найманих – 1674,2 тис. осіб, що становить відповідно 19,1 та 18,4% від загальної кількості зайнятих та найманих працівників по країні в цілому. Порівняно з 2006 роком показники зайнятості зменшилися на 3,8 та 4,1%, з 2002 – на 9,5 та 12,7%.
Як і в цілому по економіці, подібна ситуація спостерігається майже в усіх регіонах, за виключенням міста Києва, де ці показники збільшились проти попереднього року відповідно на 0,8 та 0,7%; міста Севастополя, де кількість найманих працівників зросла на 1,2%, та Київської області, в якій кількість зайнятих працівників залишилась без змін (Додаток Б, табл. Б.3.)
Аналізуючи зайнятість на малих підприємствах, слід відзначити, що впродовж 1995-2007 років відслідковується поступове зменшення цього показника: з 12 осіб у 1995р. до 5 осіб у 2007р. У переважаючій більшості регіонів України у 2007 році рівень середньої кількості працюючих на одному підприємстві становив 5-7 осіб, крім міста Києва та Закарпатської області, де цей показник менше середнього значення на 1 особу. (рис. 2.5.). Рівень зайнятості на малих підприємствах (кількість найманих працівників у відсотках до кількості населення у працездатному віці) становив 6,0%, що менше 2006 року на 0,2 відс. пункти. Зменшення цього показника відбулось в усіх регіонах України, крім міста Києва, де рівень зайнятості залишився на рівні попереднього року, та міста Севастополя, де він збільшився на 0,2 відс. пункти.
Рис. 2.5. Рівень зайнятості на малих підприємствах у 2007 році за регіонами України (у відсотках до кількості населення працездатного віку)
Із загальної кількості діючих у 2007 році малих підприємств фактично реалізовували продукцію та надавали послуги 211,6 тис., або 65,3% від їхньої загальної кількості, що менше проти минулого року на 1,8 відс. пункти.
У 16 регіонах частка малих підприємств, що фактично реалізовували продукцію та надавали послуги, перевищує середнє значення по країні: у Запорізькій (70,0%), Рівненській (69,2%), Донецькій та Одеській (по 68,7%), Черкаській (68,5%), Дніпропетровській та Чернігівський (по 67,9%), Львівській та Харківській (по 67,7%), Луганській (67,4%), Полтавській (66,5%), Київській (65,8%), Житомирській (65,6%), Хмельницькій (65,5%) областях та містах Севастополі (67,2%), Києві (66,1%). Малими підприємствами реалізовано продукції (робіт, послуг) на суму 106,0 млрд. грн., або 4,4% загального обсягу реалізації по економіці України (у 2006 році – 4,8%).
У переважній більшості регіонів (у 22 з 27) частка обсягів реалізованої продукції (робіт, послуг) малих підприємств у регіональних обсягах значно вища за середній показник по Україні. Найактивніше реалізовували продукцію та надавали послуги малі підприємства у місті Севастополі, Тернопільській, Чернівецькій, Херсонській, Сумській, Чернігівській, Закарпатській, Кіровоградській, Хмельницькій, Житомирській областях та Автономній Республіці Крим, де цей показник становив 9,1-11,2%. Одночасно нижче середнього значення по Україні цей показник спостерігався у Луганській й Полтавській (по 4,3%), Дніпропетровській (2,9%), Донецькій (2,6%) областях та місті Києві (3,2%).
За внеском в обсяг реалізованої продукції, виконаних робіт та наданих послуг провідне місце належить малим підприємствам восьми регіонів: міста Києва (25,4%), Донецької (8,1%), Дніпропетровської (7,7%), Харківської (6,2%), Одеської (5,3%), Львівської (4,8%), Запорізької (4,1%) та Київської (4,0%) областей.(Додаток Б, табл. Б.4-Б. 13).
Оскільки базою дослідження слугуватиме низка підприємств швейної промисловості, доцільно проаналізувати стан розвитку цієї галузі в сучасних умовах. У 2006 році в легкій промисловості спостерігалось зниження обсягів продукції на 1,9% порівняно з 2005р., що в основному обумовлено скороченням її випуску на підприємствах текстильної промисловості та пошиття одягу (на 4,8%). Зокрема, на 42–59% знижено виробництво ковдр та пледів, тканин ворсових, махрових і тканин спеціальних інших, на 9–20% – тканин лляних та бавовняних, светрів, джемперів, пуловерів, жилетів та виробів аналогічних трикотажних, панчішно-шкарпеткових виробів. Водночас на 5–11% збільшився випуск тканин вовняних, жіночих та дівчачих спідниць та спідниць-брюк, килимів та виробів килимових.
На підприємствах з виготовлення одягу з текстилю на 43% зменшено виробництво курток вітрозахисних і виробів аналогічних жіночих та дівчачих, на 17–24% – чоловічих та хлопчачих костюмів, жіночих та дівчачих брюк, бриджів, жакетів та блейзерів, піджаків, курток типу піджаків, джемперів, пальт, напівпальт, накидок, плащів, курток теплих типу "парки" або "аляски" і виробів аналогічних, суконь та сарафанів, на 8% – костюмів жіночих та дівчачих і брюк, бриджів чоловічих та хлопчачих. У виробництві шкіри та взуття одержано приріст продукції (10,3%). За 2006р. випущено 19,1 млн. пар взуття.
За оперативними даними Держкомстату України, індекс виробництва промислової продукції по легкій промисловості у грудні 2006 р. до листопада 2006 р. становить 93,9%, у грудні 2006 р. до грудня 2005 р. – 97,6%, а за 12 місяців 2006 р. до відповідного періоду попереднього року – 98,1%; причому в текстильній промисловості та пошитті готового одягу зафіксовано спад на 4,8%, а у виробництві шкіри та шкіряного взуття – зростання на 10,3%.
Хоча в цілому за рік зафіксовано зниження індексів виробництва у легкій промисловості на 1,9% проти 2005 p., слід зазначити, що з вересня 2006 р. намітилась тенденція до стабілізації та зменшення відставання промислового виробництва товарів легкої промисловості. Так, індекси виробництва за цей період становлять: січень-серпень – 3,2%, січень-вересень – 3,1, січень-жовтень – 2,2, січень-листопад і січень-грудень – 1,9% до відповідного періоду 2005 р. Загалом за 2006 р. щодо 2005 р. поліпшилися показники за 8-ми видами економічної діяльності легкої промисловості. У текстильній промисловості спостерігається незначне зниження обсягів виробництва (-2,2%), в основному завдяки зменшенню ткацького виробництва (-15,1), а також виробництва готових виробів з текстилю, крім одягу (-5,8) та трикотажних виробів машинного і ручного в'язання (-2,5%). У решті видів економічної діяльності підгалузі зафіксовано зростання обсягів виробництва: прядіння волокна – 100,8%, виробництво килимів, нетканих матеріалів і трикотажних тканин (полотен) – 107,1 та 105% відповідно. У виробництві готового одягу та хутра в 2006 р. скорочення обсягів виробництва – 94,1 % до 2005 р. через спад у виробництві одягу з текстилю (-6,1) та у виробництві хутра і хутряних виробів (-10,1%).
Водночас, у даній групі збільшилися обсяги виробництва шкіряного одягу – 104,5% (до 2005 p.). У виробництві шкіри та взуття індекс обсягів виробництва сягнув 110,3% до попереднього року, причому, слід відзначити зростання за всіма видами економічної діяльності даної групи: виробництво натуральної шкіри та штучної на основі натуральної шкіри – 113,4%, шкіряних галантерейних та дорожніх виробів – 104,1, взуття – 107,5%. У грудні 2006 р. порівняно з листопадом значно поліпшилися показники з виробництва шкіряного одягу – 130,8%, хутра та хутряних виробів – 106,7, шкіряних галантерейних та дорожніх виробів із шкіри – 105%. В 2006 р. обсяг реалізованої продукції легкої промисловості становив 4,5 млрд. грн., що на 15% більше, ніж в 2005 р. (Довідково: 2005 р. – 3,9 млрд. грн.). У натуральному вираженні у грудні 2006 р. щодо листопада з 12 найважливіших контрольованих видів продукції легкої промисловості відбулося нарощування виробництва за 4-ма позиціями від 5,6 до 52,6%. Слід зазначити, збільшення обсягів виробництва готового одягу, а саме: суконь та сарафанів жіночих, у 1,5 разу (74 тис. шт.), костюмів жіночих – на 17,6% (16 тис. шт.), одягу верхнього трикотажного – на 24,8% (542 тис. шт.), светрів, пуловерів та інших трикотажних виробів машинного і ручного в'язання – на 5,6% (286 тис. шт.). У грудні 2006 р. на 3,1% зросло виробництво тканин порівняно з груднем 2005 р.
Хоча, в цілому за 2006 р. вироблено 98,4 млн. м2 тканин, що становить 87,6% до 2005 р. Негативно вплинула на показники роботи текстильної галузі практична зупинка виробництва тканин на таких великих підприємствах, як ВАТ «Рівнельон» (м.Рівне), ВАТ «Льонотекс» (м.Житомир) та ВАТ «Херсонський бавовняний комбінат» (м.Херсон) через впровадження процесу банкрутства. Значне насичення внутрішнього ринку дешевими імпортними тканинами поставило вітчизняних виробників аналогічної продукції в нерівні умови.
За січень-грудень 2006 р. відбулося нарощування обсягів виробництва одягу верхнього трикотажного – 127,6% та трикотажу спіднього – 108,3% до відповідного періоду 2005 р. На рівні минулорічних показників залишилось виробництво взуття – 99,98% (19,1 млн. пар).
Однак, в 2006 р. зменшилося виробництво деяких видів швейних виробів: пальт та напівпальт, плащів жіночих та чоловічих відповідно на 24,1 та 1,8%; костюмів жіночих і чоловічих відповідно на 7,6 та 21,6; пальт і шуб з натурального хутра – на 21,5%, що в основному пов'язано з переходом до випуску весняно-літнього асортименту продукції.
В цілому на роботу підприємств легкої промисловості негативно вплинуло подорожчання енергоресурсів та підвищення тарифів на вантажні перевезення, що зумовило сповільнення зростання обсягів промислового виробництва, особливо у енергоємних текстильній та шкіряній підгалузях. Зниженню купівельної спроможності населення та попиту на товари легкої промисловості сприяло підвищення тарифів на комунальні послуги. Не сприяє збільшенню власного виробництва високе насичення внутрішнього ринку імпортними товарами, що ввозяться за заниженою митною вартістю та контрабандно, а також товарами «секонд-хенд».
Одна з причин зменшення показників виробництва у легкій промисловості – перехід підприємств галузі у малий бізнес (єдиний податок) або, взагалі, у тіньове виробництво. В обох випадках офіційна статистика не має звітності з виробництва продукції в натуральному вираженні і досить суттєвий її обсяг, який з кожним роком зростає, не відображається у офіційних даних Держкомстату України. Для поліпшення ситуації в легкій промисловості, на виконання доручення Кабінету Міністрів України, Департаментом розвитку легкої та деревообробної промисловості Мінпромполітики України розроблено проект Концепції Державної програми розвитку легкої промисловості України на період до 2011 року, яку схвалено Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2006 р. №673. Таким чином, перед Департаментом стоїть завдання розробити та подати до Кабінету Міністрів України до 1 липня 2007 р. Державну програму розвитку легкої промисловості на період до 2011 року України.
За 2007р. у легкій промисловості обсяги виробництва проти 2006р. зросли на 0,4%. У текстильному виробництві, виробництві одягу, хутра та виробів з хутра збереглося відставання від минулорічних обсягів на 0,3% (табл. 2.2).
^ Таблиця 2.2
Виробництво найважливіших видів промислової
продукції швейної промисловості за січень–грудень 2007 року
Вироблено за
Приріст,
зниження (–)
грудня 2007р.
у % до
Приріст,
зниження (–) січня–грудня
2007р.
у % до
січня–грудня
2006р.
січень–
грудень 2007р.
грудень 2007р.
листопада 2007р.
грудня 2006р.
Тканини – всього, тис.кв.м
112770
10720
2,7
17,9
14,1
Вироби панчішно-шкарпеткові
трикотажні машинного чи ручного в’язання, тис. пар
55091
4551
–7,0
3,9
7,7