Реферат: Програма дій ліберально-демократичної партії україни на 2004-2012 роки (змінена та доповнена програма виборчого блоку "команда озимого покоління" "порядок денний для україни: 2002-2012")

СВОБОДА ВЛАСНІСТЬ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ШЛЯХ ДО ВІЛЬНОГО ЗАМОЖНОГО СУСПІЛЬСТВА
ПРОГРАМА ДІЙ

ЛІБЕРАЛЬНО-ДЕМОКРАТИЧНОЇ ПАРТІЇ УКРАЇНИ НА 2004-2012 РОКИ
(ЗМІНЕНА ТА ДОПОВНЕНА ПРОГРАМА ВИБОРЧОГО БЛОКУ “КОМАНДА ОЗИМОГО ПОКОЛІННЯ” “ПОРЯДОК ДЕННИЙ ДЛЯ УКРАЇНИ: 2002-2012”) КИЇВ 2004 Передмова
Маніфест Команди Озимого Покоління
Шлях до вільного заможного суспільства
Вступ

1. Спадщина дванадцяти перших років незалежності

2. Проблема вибору

3. Базовий сценарій розвитку ситуації в Україні

4. Новий порядок денний для України на найближчі роки

5. На що ми робимо ставку в найближчі роки

6. З чого почати

7. Україна в Європі і світі

8. Ми – частина нового покоління світу, ми – частина «ліберального повороту» Європи





Передмова Виборчий блок “Команда Озимого Покоління” був створений чотирма партіями: Конституційно-демократичною партією України, Ліберально-демократичною партією України, Партією приватної власності, Українською селянсько-демократичною партією України під час проведення виборчої кампанії у Верховну Раду України 2002 року. ^ Блок і нині діє в частині висування кандидатів в деаутати Верховної Ради України на додаткових виборах у мажоритарних округах. ЛДПУ нині є партією, що репрезентує блок у виборчих кампаніях, міжпартійних переговорах і на представницьких заходах. ВрахаВраховуючи необхідність нагальних змін програми, відповідей на питання, що були поставлені в Програмі блоку блоку“ПОРЯДОК ДЕННИЙ ДЛЯ УКРАЇНИ: 2002-2012”, ЛДПУ доробляє цю програму та використовує в якост якості програми дій партії на 2004-2012 роки. ^ яя Маніфест Команди Озимого Покоління (із змінами та доповненнями) Озимі люди: з Україною в серці
Ми, громадяни України, протягом останніх років активно працюємо в підприємництві, науці, культурі та платимо податки нашій державі.

Понад це ми платимо лікарям «державної» медицини свої власні гроші: лікуватися задарма – дарма лікуватися. Ми платимо також і закладам “державної” освіти.

Чиновникам цієї держави платять копійки – тому ми вимушені їх утримувати на свої власні кошти.

Ми утримуємо наших батьків і дідів самі, на власні кошти. І свята цінність родини для нас полягає в тому, щоби батьків і дідів утримували їхні діти і внуки, з душею – а не розраховуючи на бездушну державу. Ці витрати ми також платимо державі понад податки та окрім податків.

Держава витрачає величезну кількість коштів на “розбудову” самої себе, прикрашає свій фасад, плодить величезну кількість чиновників, укріплює поліцейський апарат.

Держава не дає розвиватися вільному підприємництву – і недоотримує податки.

Кожен з нас любить свою Україну, яку тримає в серці – але відчуває сором за нинішню державу. Ми любимо нашу Країну – але нам нема за що любити державу.

Цій державі немає діла до нас – і нам треба народити і виховати собі нову Країну: як дочку.

Так вважає не менш 20 відсотків наших співвітчизників – тих, хто вже сьогодні забезпечує свою родину ціною власних зусвиль, без допомоги держави.

Озиме покоління – це ті, хто наперекір усьому проріс крізь холодну зиму постперебудовного періоду.

Так говоримо ми разом з усім поколінням і ми : Команда Озимого Покоління.

***

Інша частина громадян поки що говорить інше: вони волають до цієї держави, вони вимагають від цієї держави допомоги і підтримки – не помічаючи, що вона вже давно на останньому подиху - кінчився завод; і лише смикає в конвульсіях своїми «державними органами».

Державники обожнюють цю «державу», вони говорять про неї: «держава – ця святе». Якийсь морок застилає їм очі. І ще вони забули – «не сотвори собі кумира», і за комуністичною звичкою продовжують плутати «державу» - і Бога. І цей морок придушує їхню волю – до того, щоб надихнути своїх дітей і виховати своїх онуків готовими до важкої та від цього вдячної роботи.

***

Перші – вміють працювати; але тільки праці недостатньо для того, щоб змінити умови і свого, і загального життя в нашій Країні. Другі помилково шукають винних, замість того, щоб працювати (якщо ще є час для праці) або надихати на працю і бізнес, як завжди робила старість відносно молодості. Вони плачуть за вже мертвою Історією: замість того, щоб творити важкою працею нову Історію.

Вони лають «нечесних» бізнесменів – замість того, щоб надихнути своїх дітей на чесне підприємництво.

Вони лають «ганебних» політиків – замість того, щоб надихнути своїх дітей на чесну політику.

Вони лають – замість того, щоб працювати або надихати на працю.

Це – їх біда, і це – наша біда: тому що ми з ними співвітчизники.

Це – їх зима; і це – наша зима.

Але ми виросли в цій зимі та крізь цю зиму, зберігши свою моральність і загартувавши наші сили.

Тому ми – озиме покоління.

Ми прийшли в політику для того, щоб своїм прикладом надихнути на чесну політику багатьох і багатьох, щоб розділити зі своїми співвітчизниками свій досвід бізнесу, який робить нас молодими і гордими, самостійними і самодостатніми – достатніми для того, щоб зробити цю спробу.

Ми повинні стати «політичним дахом» для тих, хто спробує народжувати і виховувати нашу Країну, нашу нову молоду Країну: вслід за нами, і разом з нами.

Ми вважаємо, що вибір між нами – і всіма іншими: не тому, що ми кращі – а тому, що ми нове покоління.

Ми вибрали ту дорогу для України в нашому серці, яка виведе її із самовбивчої депресії.

Наш вибір – це Ваш вибір.

І ми віримо: кожен з тих, хто по-справжньому любить себе, своїх співвітчизників і Україну в своєму серці, - допоможе нам зробити його вірним.

***

Наше призначення полягає в тому, щоб усі українські родини могли самостійно заробляти на життя, платити за якісні медичне обслуговування та освіту, не думати про пенсії. Тоді Україна зможе поважати своїх політиків, створити нову, справжню державу, що забезпечує права та свободи громадян, сприяє приватній ініціативі.

Нам слід привнести в життя Країни шляхетність: показати приклад того, як можна любити не лише заробляти – але й любити платити та відчувати вдячність за це. Ми повинні припинити розтринькування державного бюджету; зробити освіту та охорону здоров’я інвестиційними, а не витратними; замінити логіку освоєння бюджету на логіку інвестицій у конкурентоспроможні кадри ефективність котрих піддається об’єктивній оцінці; знищити завали що заважають новому поколінню розпочинати власну справу;скоротити чисельність чиновництва з одночасвним підвищення їх зарплатні до рівня, адекватного високій відповідальності державних службовців.

Наша головна мета полягає в приході до влади нового покоління політиків. Новий погляд на світ та на шляхи розвитку України повинен принести нові підходи та нові рішення. Цей погляд підготовлений діяльністю партій ліберально-демократичного спрямування, що заснували наш блок.

Обтяженість більшості політиків старими стереотипами гальмує розвиток нашої Країни. Ринкові відносини будуються руками нещодавніх будівників комунізму та “перебудовників”. Ця практика повинна бути припинена.

Україна чекає на нові позиції , методи, світогляд, нове бачення. Прийшовши до влади, нове- озиме покоління змінить політику нашої країни. Настав час втілювати мислення, ідеї та погляди нового покоління.

Ми і надалі використовуємо в своїй діяльності те, що вже зробила для України Команда Озимого Покоління.

Дисиденти розбудили вільну думку. Ми розбудили нову політику.



^ СВОБОДА ВЛАСНІСТЬ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ШЛЯХ ДО ВІЛЬНОГО ЗАМОЖНОГО СУСПІЛЬСТВА
ПРОГРАМА ДІЙ

ЛІБЕРАЛЬНО-ДЕМОКРАТИЧНОЇ ПАРТІЇ УКРАЇНИ

НА 2004-2012 РОКИ
^ (зз ЗМІНЕНА ТА ДОПОВНЕНА ПРОГРАМА ВИБОРЧОГО БЛОКУ “КОМАНДА ОЗИМОГО ПОКОЛІННЯ” “ПОРЯДОК ДЕННИЙ ДЛЯ УКРАЇНИ: 2002-2012” Вступ Проекти для України
Ми живемо в сучасному постіндустріальному світі, охопленому процесами глобалізації, який своєю метою проголосив розвиток, а основним способом дії – реалізацію проектів, наповнених осмисленим розрахунком сил і ресурсів, підпорядкованих ефективному управлінню. Збільшена масштабність проектів, що реалізовуються, створила новий глобальний світ у вигляді єдиного проектного простору. Стати повноправним і успішним суб'єктом цього світу можна лише в тому випадку, якщо подати власний проект розвитку, гармонійно пов'язаний з іншими.

Для України, як молодої країни, що прагне зайняти гідне місце в світі, такий характер сучасного розвитку означає запит на власний проект сталого розвитку України, який був би порівняний з основною течією (main stream) глобальних процесів.

Знакові, ідеологічні партії діють і розвиваються за своїм світоглядом та ідеологією, ставлячи та вирішуючи довгострокові історичні завдання. Кожен етап історичного розвитку Країни потребує свого конкретного плану дій партії, блоку. Це і є власний проект розвитку, гармонійно пов’язаний з іншими проектами, як глобальними, так і регіональними.

Попередній проект – отримання незалежності – вже реалізований. Він був розроблений не нами. Наші проекти, викладені в перших програмах ЛДПУ та УселДП ще 1990 рку, не були прийняті політиками, що тоді були при владі. З великим часовим “лагом” (до 10 років) враховувались наші пропозиції.

Попередній проект – “розбудова держави” практично реалізований. Створена могутня виконавча вертикаль, що придушує вільну ініціативу народу. Це згубно для подальшого розвитку та не відповідає нашим поглядам на побудову держави, влад і самоуправління.

На суверенність сьогодні ніхто не посягає. Порядок денний для країни 1991-2003 р.р. вичерпаний. Мова йде про наступний крок розвитку і про новий порядок денний для України. У 2002 році в Україні пройшли парламентські вибори, в 2004 році будуть президентські. Ми переживаємо зміну поколінь політиків. Ті, хто прийде до керівництва країною в ці роки, будуть визначати її розвиток в найближче десятиріччя. Тому ми виголошуємо порядок денний для України на 2004-2012 р.р.:вільне заможне суспільство.  


^ 1. Спадщина дванадцяти перших років незалежності Порядок денний попереднього етапу

Так уже вийшло, що для України, яка отримала незалежність дванадцять років тому, першим національним проектом став проект отримання незалежності.

Ми освоювали суверенність, збираючи країну з «радянської спадщини», створювали знакові політичні партії, приймали Конституцію, формували національні органи управління, облаштовували міста;

Ми займалися творенням своєї нової історії, перебираючи тих, хто міг би стати символом для нації та країни. Ми шукали свою мову, збираючи її в історії та в людях. Ми долали спротив, та багато з нас спромоглися здійснити свої проекти;

У нас приватизація стала не просто переходом власності від держави до приватних осіб, це був проект формування національного корпусу господарів та менеджерів, що часто призводило до дивних форм приватизації тільки для «своїх»;

Ми шукали підтримку у людей, залучали їх до процесу побудови держави, розширюючи демократичні свободи, освоюючи виборність, відвертість, прилюдність, пропонуючи соціальні пільги часто як виправдання так бажаної незалежності;

Ми намагалися помістити себе на карті світу як самостійний суб’єкт, намалювати на ній власний шлях, який офіційно в 1997 році визначили як «Європейський вибір України».

Ми не кажемо, що реалізація цього проекту повністю відповідає нашим програмним положенням та конкретним пропозиціям. Цей проект здійснювала майже та сама влада, що користувалася можливостями “перебудови”.  


^ Ми для себе вирішили, чи буде новий проект розвитку країни
Сьогодні ми говоримо, що проект, яким влада займалася протягом минулого десятиріччя, фактично завершений, закладена в ньому енергія дії фактично вичерпана:

Наші стурбовані колеги продовжують “битися” за незалежність, хоча на суверенність більше ніхто не посягає; ми весь час обговорюємо геополітичне становище України, хоча давно потрібно було зосередитися на національній геоекономічній стратегії;

Замість вирішення питання книжкового друку в Україні наші колеги зав’язли в обговоренні питань статусу української та російської мов, хоча російська мова присутня у всіх сферах життя та навіть на паспортах незалежної України. Очевидно, що новому поколінню обов'язково в школі треба викладати російську, німецьку, французську, англійську та інші мови так, щоб воно ними володіли вільно. Це – питання конкурентноздатності нації в наступному десятиріччі.

Ми побудували розмаїту та протирічливу за стилями та смаками свою столицю – Київ, але при цьому наче забули, що в Україні є й інші міста, є села, в яких живуть 9/10 кількості нашого народу. Досі у країни немає власного плану просторового розвитку, який давно вже став неодмінним атрибутом європейської державності;

Ми зростили багатих впливових людей – так званих національних олігархів, але отримали досі недостатньо реструктуризовану витратну економіку, в якій досі лідерами є ті підприємства й галузі, що задумувалися і будувалися Радянським Союзом 30-50 років тому і перестали бути конкурентноздатними в світі років 20 тому. Вантаж штучної підтримки олігархічних володінь навантажує нас субсидуванням енергетики. Через надмірну енергоємність деяких експортоутворюючих галузей (передусім металургії та хімії) значна частина валютної виручки (за експертними оцінками, $3,0 - $3,2 млрд.) йде не на технологічне переозброєння, а на оплату імпортних енергоресурсів. При цьому загальний імпорт енергоресурсів у 2000 році становив близько 6-ти млрд. дол. Також така “економічна” політика обертається прихованими дотаціями, підштовхує до нарощування зовнішнього і внутрішнього боргів , що перекриває шлях до нової економіки;

Ми збирали під свої національні знамена українські землі, але ніяк не уявляємо простір країни як простір єдиної дії, простір великих проектів. Навіть багато політичних партій у нас є «містечкові», партії однієї області та однієї олігархічної групи. Національне «стягування» земель, не підкріплене подальшим господарським і культурним зростанням, що тримається на адміністративному каркасі, рано чи пізно виснажується;

Будуючи національну державу, ми так захопилися цим процесом, що наплодили органів і чиновників, яких вистачить на декілька держав ;

Домагаючись національної згоди, держава набрала дуже багато зобов'язань перед українцями і зараз не в змозі їх виконати.

^ Далі рухатися шляхом розроблених питань порядку денного вже минулого десятиріччя - закривати шлях для майбутнього нашої країни.

Ми повинні дати новий проект розвитку країни.
^ Озиме покоління
Нове покоління приходить у життя, не задумуючись про те, що воно «нове» і що воно – «покоління». Ми народжуємося і зростаємо, а поколінням стаємо тільки тоді, коли виявляється, що «старші» більше не в змозі вирішувати питання, які перед ними ставить життя, коли виникає потреба у новому баченні світу, у нових способах дії.

Становлення покоління полягає в тому, що воно перетворюється в «старше» не за віком, а за рівнем відповідальності. Воно бере відповідальність за все і за всіх.

Відповідальність полягає в тому, що окрім представників цього покоління в суспільстві немає тих, хто міг би приймати рішення. Тому часто становлення нового покоління припадає на час кризи, а від «старших» воно вимушено приймати гірку спадщину.

 Сьогодні Україна переживає складні часи: старі рішення вичерпані, в кінці звичних доріг ми все частіше бачимо глухий кут.

Настає час для нового покоління в Україні – того, що практично працювало останні десять років, накопичувало сили, створювало, то тут, то там, острівці нового в країні – озимого покоління. Саме це покоління за десять років утвердилося в новому розумінні сучасного суспільства:

розвиток більше не зводиться до індустріалізації за радянським зразком, а є розкриттям здібностей людей, приростом людського капіталу;

провідним чинником виробництва є не гігантські основні фонди, а володіння знаннями, технологіями, насамперед управлінськими;

найвищий соціальний ефект дають не стабільність і незмінність виробничих та соціальних систем, а мобільність й управління ризиками;

найбільш ефективними та інноваційними в сучасному суспільстві є не індустріальні гіганти, що будувалися 20-40 років тому (а спроектовані 50-70 років тому), які в основному «спалюють» ресурси суспільства і тримаються «на плаву» тільки за рахунок гігантського перехресного субсидування, а малі та середні підприємства. Вони є зараз основними носіями нового в Україні .

Прийшло нове покоління, яке відкрито заявило, що порядок денний попереднього курсу розвитку України вичерпаний, що країні для її нормального зростання потрібен новий порядок денний – перелік тих питань, на вирішенні яких треба сконцентрувати сили сьогодні, зараз, від їх вирішення залежить майбутнє України, її завтрашній день.


^ 2. Проблема вибору Динамічний розвиток або неочікувані зміни?

Відповімо собі на питання: чи можемо ми відмовитися від претензій на самостійний проект національного розвитку? Зрештою, саме так вчинили деякі європейські країни, зробивши вибір на користь «єдиної Європи», в якій вони аж ніяк не претендують на роль “проектувальників”. Чи таким уже необхідним атрибутом сучасної держави і суспільства є самостійне входження в геоекономічний простір світу? Хіба не можна не прагнути до масштабної дії, обмежившись сумою оперативних, але розумних рішень? Хіба не до цього закликають нас ті, хто готовий ввести Україну в різні «блоки» (ЄС чи Росію) бачить панацею, ледь чи не від усіх соціальних хвороб, в огульному та некритичному прийнятті чужих культурних, правових, технічних, господарських стандартів?

 Багато хто в світі вважає, що ставка на розвиток є не єдино вірною, що насправді «розвитку» немає, а є «зміна», яку не можна заздалегідь спроектувати, а значить, і не можна реалізувати точно за інтелектуальними «кресленнями».

Відмова від власного проекту не означає автоматичного виключення країни із загального проектного простору світу. Але Україна, її люди будуть захоплені, поглинуті чужою більш масштабною дією, стануть частиною чужого проекту, втративши можливість істотно впливати на його реалізацію.

Більш того, формування проекту, що не збігається  за масштабами з існуючим процесом світового розвитку, неминуче викликає сумніви в успішності та ефективності цієї проектної дії.

Країни, що чіпляються за територію, але позбавляються своєї фінансової ваги, рано чи пізно втрачають і суверенний контроль над своєю землею.

Люди, що живуть на периферії геоекономічного простору, «голосують ногами», тягнуться в центри розвитку за межами їх Батьківщини, віддаючи цим центрам свою енергію та здібності, як це вже спостерігається в Україні.

Володіння природними ресурсами землі більше не є безумовною підставою для світового лідерства.

Тому, якщо ми були готові до самостійної активної та масштабної дії, то повинні були вибрати масштаб національної дії хоча би на наступні десять років і визначити ставки, які забезпечать гідне становище України в світовому устрої, який формується сьогодні.

Реалізовуючи свій попередній національний проект, Україна проходила той шлях, який інші європейські народи подолали за 50-100 років у XIX і на початку ХХ ст. – шлях будівництва національної держави. Майданчиком реалізації цього проекту стала національна територія, масштаб подання його – національний ринок. А поки ми освоювалися в геополітичному просторі світу, найбільш передові країни розпочали реалізацію нового класу проектів – геоекономічних. Їх масштаб – світові ринки, їх основа – глобальні транскордонні потоки фінансів, товарів і людей, їх суб'єкти – ті, хто здатні мислити і діяти глобально.

Внаслідок цього європейці консолідують свої зусилля з розвитку в рамках Європейського Союзу, США від торгово-правового союзу НАФТА (США, Канада і Мексика) до 2005 р. готуються перейти до ФТАА, який об'єднає 34 країни обох Америк. Вже очевидно, що геополітичні проекти більше не рівні за величиною новому геоекономічному простору дії. Замкнені в національних кордонах суспільства більше не можуть поодинці будувати економічно ефективне господарство і вирішувати свої соціальні проблеми (забезпечити гідне існування своїм громадянам).

Як Україні у цих умовах ввійти в світовий геоекономічний простір, на що зробити ставку в своїй власній проектній пропозиціїсталого розвитку? 
^ Параметри нашого вибору
Ставка, яку ми можемо зробити в сучасних умовах, може бути ставкою на продумане активне приєднання України до основної течії (main stream) світового розвитку або на перелом цієї течії. Вибір залежить від наявності у нас ресурсів (матеріальних, інтелектуальних, демографічних), від характеру і стану світових процесів розвитку, до яких наша країна вже приєдналася, від наявності суб'єкта, готового взяти на себе роль ініціатора, відповідального за реалізацію нового проекту «Україна». Іншими словами, ставка має містити не тільки новий порядок денний для України, але й оцінку базового сценарію розвитку процесів в країні та довкола неї.

Наш вибір ставки залежить від наших досвіду, світогляду, а тому від прихильності до певної системи цінностей і принципів дії. Ми вважаємо, що правий лібералізм, який сформувався на основі неоліберальних економічноих та політичних теорій в європейсько-американському політичному просторі в 1970-1980-і р.р. як рух за розвиток суспільства на основі традиційних цінностей: поваги до влади; свободи; рівності можливостей, а не результатів; моралі; сім'ї, - сьогодні має бути представлений і в українській політиці та є нашою ідейною основою для вибору шляху в майбутнє всієї країни. Тим більше, що лібералізм в Україні має міцне історичне коріння у вигляді подвижницької діяльності Драгоманова та Вернадського та інших. Правий лібералізм може бути основою позиції нового – озимого - покоління України в суспільстві, в політиці, в економіці та державному будівництві.

Визначаючи параметри свого проекту «Україна», ми дотримуємося таких  принципів:

^ Сталого розвитку України
Активний динамічний розвиток - це спосіб ставлення до майбутнього, коли люди визнають, що це майбутнє залежить від них, воно може бути змінене. Розвиток - це коли майбутнього не чекають як долі, а реалізовують як план.

Свободи, яка вимагає свободи вибору, демократії, чесної вільної конкуренції та  законності як способу забезпечення чесного вибору і конкуренції, прав і свобод людей, реалізаціїіх творчих можливостей. Свобода виражається в заохоченні індивідуальності, в просторі для приватної ініціативи.

Остаточного переходу від радянського директивного державного управління економікою до функціонального, системного, інфраструктурного, при якому держава зосереджується на забезпеченні нормального функціонування і розвитку «кровоносної системи» економіки - основної інфраструктури - енергетики, транспорту, зв'язку, банківсько-фінансової та ін., але не втручається в господарську діяльність підприємств. Податки державі в цій частині можуть бути розглянуті як плата за інфраструктурне облаштування їх життя. Причому плата має відповідати тому, наскільки є значним рівень використання соціальної інфраструктури.

^ Боротьби з бідністю, яка на сьогодні є основним завданням для українського суспільства. Праволіберальний підхід передбачає, що боротьба з бідністю проводиться не соціалістичним способом перерозподілу і зрівнювання всіх («рівність результатів»), а заохоченням ініціативи та енергії, працьовитості людей та їх активності («рівність можливостей»). Нам потрібен не соціальний захист бідності - а рішучий соціальний наступ на бідність, створення умов для економічного розвитку українських сімей.

Дії в національних кордонах, яка враховує глобальний масштаб сучасного життя. Для України важливо, щоб проекти, які реалізовуються нею, відповідали основній течії життя світу: Європи, Росії, регіону. Активні дії з впровадження міжрегіональних європейських та інших інвестиційних проектів. Миролюбність - перепустка в сучасний світ, розвиток - прагнення відповідати темпу життя в ньому, демократія - спосіб комунікації в глобальному світі, що визнається нами.

^ Самостійності активних людей як здатності і готовності до активної діяльності, як можливості отримувати винагороду в житті за зроблене, а не за статус. Любити платити і розраховувати на себе - основні риси, які мають відкрити людям дорогу в майбутнє, що перестає залежати від державної бюрократії.

Опори на нове покоління в Україні - праве покоління, - що є основною рушійною силою змін у суспільстві.

Наше покоління виросло в ситуації, коли держава перестала виконувати перед своїми громадянами більшу частину зобов'язань, що іще декларуються; наше покоління вже звикло саме відповідати за себе; воно готове взяти на себе відповідальність за країну.




^ 3. Базовий сценарій розвитку ситуації в Україні Нова геометрія світу
У даний час ми захоплені світовим процесом глобалізації та в той же час нової регіоналізації.

У світі виникають нові центри, що «стягують» на себе найбільш дефіцитні та мобільні ресурси: кваліфіковані кадри, фінанси, інформацію, престижні культурні зразки і таке інше. Нові центри розвиваються як пункти логістичного управління потоками даних ресурсів, а також вузли інфраструктури, по яких ці потоки «перекачуються» . З середини 1990-х рр. обсяг ВВП перестав бути універсальним показником рівня розвитку країни і добробуту її жителів. Макроекономічна статистика, прив'язана до «економіки місць», перестала відображати стан «економіки потоків».


Світ геоекономіки свою нову геометрію простору будує за рахунок інфраструктурної організації останнього. Інфраструктури (і не тільки інженерні, але й інформаційно-комунікаційні, фінансові, гуманітарні та ін. ) стають способом входження у світ геоекономіки, а також каналом його експансії на інші простори. Тому становище України в світі все більше і більше залежить від того, як вона входить у мережі світових інфраструктур. Тому є всі підстави вважати, що входження України в нову регіоналізацію світу відбудеться, передусім, як вступ країни в світову інфраструктурну революцію, тобто в активний випереджуючий розвиток нової інфраструктури (комунікаційних, соціальних, банківських), що інтенсивно розвиваються сьогодні у світі, і старих – інженерних, комунальних та ін., що створюють принципово нове інфраструктурне середовище діяльності як для держави, співтовариств і господарюючих суб'єктів, так і для індивідів.


Інфраструктурна революція
Інфраструктурна революція вже йде, просто починається поки не у нас, а в Європі та Росії, які сьогодні прискорено рухаються до узгодження своєї енергетичної, транспортної, торгової та ін. політики . Як тільки цей перехід для них буде завершено, нам потрібно чекати зміни умов поставок енергоносіїв , а також перегляду положення України в загальній транспортній системі континенту. Очевидно, що принципові перетворення в цих сферах відбудуться протягом двох - п'яти років. 

Ми повинні бути готові до того, що з різних причин політичне субсидування енергетики і транспорту і з боку Росії, і з боку Європи та США, з різних причин, закінчиться.Утримувати нині існуючі інфраструктури, розгорнуті ще СРСР - застарілі, збиткові, такі, що не відповідають вимогам сьогоднішнього дня - самостійно ми не зможемо .

Нам доведеться перейти до перебудови енергетичного і транспортного ринку: як технологічної, так і організаційно-правової.Якщо ми не виробимо власного проекту розвитку, інфраструктурно пов'язавши його з російським і європейським, це зроблять за нас інші . Не управляючи інфраструктурними ринками, ми значною мірою втратимо управління країною.
Структурні зміни в економіці
Інфраструктурна революція неминуче спричинить структурні зміни в нашій економіці.

Коли до 1994 р. Росія постачала Україні енергоносії за низькими цінами, домінуючими галузями господарства були ті, що базувалися на виробництвах з енергомісткою продукцією. Їх всіляко підтримували, опікали, на них будували економічну політику країни.

Але сьогодні дані виробництва не стільки «локомотиви», скільки «баласт» української економіки. Їх підтримання створює для останньої нестерпне навантаження: зростання зовнішнього і внутрішнього боргу; поширення взаємозаліків і грошових сурогатів для прикриття перехресного субсидування ; та ін.

Це – неминучі наслідки колишньої економічної політики, ігнорувати які не вдасться довго. Інфраструктурна революція, яка неминуче призведе до відновлення ринкового цінового балансу і реальної вартості енергії та транспортних послуг для виробника, не дозволить нам довго підтримувати підприємства і галузі – лідерів «вчорашнього дня».

Питання щодо майбутнього України: на які галузі господарства зробити ставку, що стане тим «локомотивом», який витягне з кризи всю економіку країни. Це повинні бути в першу чергу високотехнологічні галузі , наука, освіта, малоенергомісткі галузі.
^ Нова регіоналізація країни
Інфраструктурна революція і структурні зміни в економіці викличуть нову регіоналізацію країни. Зони економічної та соціальної активності будуть вимальовані на її карті по-новому, причому поверх адміністративних кордонів. Наприклад, в регіоні Києва і області вже тепер сконцентровано 40% всіх іноземних інвестицій.

Процес нової регіоналізації триває в Європі вже понад 10 років. Найбільш хворобливо він позначається на старопромислових регіонах , які з лідерських майже повсюдно перетворюються в кризові (індустріалізація як така в сучасному світі більше не є синонімом ані модернізації, ні розвитку).

Головним питанням нової регіоналізації стає питання про те, де в країні є плацдарми прориву до майбутнього, де є точки концентрації сил модернізації.
^ Криза адміністративно-територіального управління і старих систем розселення
Нова регіоналізація вимагає адекватних державно-правового оформлення цього процесу, а точніше – адміністративно-територіального устрою. Зони юрисдикції державних органів повинні бути співмірні з простором, на якому розгортаються соціальні процеси, які підлягають державному регулюванню.

Вже зараз проглядаються контури енергетичних і транспортних ринків, що з`являються в Україні, вони все більше і більше будуть відрізнятися від зон обленерго і зон юрисдикції транспортних департаментів облдержадміністрацій.

Стара адміністративно-територіальна організація країни вже не може виступати ефективним інструментом управління новими господарськими і соціальними процесами. До того ж потрібно враховувати той факт, що системи розселення, що склалися, є продуктом попереднього етапу розвитку, що нині вже завершується, - господарського – індустріального - і адміністративно-територіального, прив'язаного до радянського народногосподарського районування країни. Починають утворюватись нові системи розселення в Україні, що будуть сприяти її розвитку.
Неминучість комунальних перетворень
Усі вищеназвані зміни неодмінно підводять до висновку про неминучість комунальних перетворень.

Комунальні інфраструктури і служби існуючої експлуатації далі не витримають. Їх «запас міцності» - як технологічний, так і фінансовий (у разі остаточної перебудови енергетичного і транспортного ринку) - буде вичерпаний за дуже короткі терміни . Прихованого субсидування у формі списання боргів за комунальні та енергетичні послуги далі допускати не можливо . В Україні діє ще багато законів та нормативно-правових актів, які встановлювали для населення різноманітні пільги та привілеї. Під час продовження комерціалізації комунального господарства майже неминуче постане питання про банкрутство муніципалітетів і приватизацію муніципальних комунальних підприємств, а також про перебудову ринку житла і комунальних послуг. З одного боку, в країні відкриється ринок, на якому вже зараз є в обігу колосальні фінансові ресурси, але поки що регульований державою. З іншого боку, цей ринок має бути повністю переструктурований. Це торкнеться життєво-важливих інтересів величезної кількості людей.
^ Стара соціальна політика себе вичерпала
 Якщо оцінювати масштаб «зрушення» як пакету, що складається з інфраструктурних, структурно-економічних, комунальних і адміністративно-територіальних перетворень, то стане зрозуміло, що саме ці сфери суспільного життя «зв'яжуть» на найближчі десять років зусилля і держави, і багатьох нових перспективних учасників національного господарювання, зацікавлених в освоєнні нових ринків. Причому наступні перетворення неминуче мають спричинити болючі процеси перерозподілу робочої сили між секторами економіки і підприємствами, між територіями, мають підвищити з боку людей, що погано пристосовуються до швидких соціально-економічних змін, вимоги соціального захисту до й так переобтяженої соціальними зобов'язаннями держави.

При цьому вже сьогодні зрозуміло, що стара соціальна політика, успадкована Україною від Радянського Союзу, ні на що не придатна. Це політична декларація   захисту бідних, а не наступ на бідність.

 Шістнадцять років тому в Україні офіційно не було бідних. Усуспільстві рівних бідних не існує, - такою була головна ідеологема соціалізму. Тому основний роботодавець – держава – займався лише «вирівнюванням» своїх працівників, роздаючи їм пільги і забезпечуючи усереднені умови життя. Інша річ, що вирівнювання не могло проходити в одну мить і всюди відразу, тому замість бідності в Радянській Україні була запроваджена «черговість».

«Черговість», задумана як найвища форма справедливості, не була справедливою. Люди отримали своєрідне «відкладене життя», яке так і минало в чергах. Причому в «чергах для всіх» і «чергах без проміжних зупинок» - для декого.

 Коли в Україні розпочалися політичні, економічні і соціальні трансформації, основними мотивами дії для більшості людей була боротьба за справедливість, за свободу, яку розуміли як свободу від «усереднених умов» і «вирівнювання» та стояння в чергах.

Але коли ми звільнилися від черг, виявилося, що легалізувався ворог, якого раніше старалися не помічати – бідність. До боротьби з цим ворогом влада виявилися не готова: ні організаційно,ні внутрішньо-ідеологічно,ні політично.

 Країна гордиться своїм «соціальним» бюджетом, над яким можна хіба що плакати.

Бідність, яку сприймають як несправедливе вигнання з черги за благами, позбавляє людей можливості діяти; українці привчаються постійно підвищувати свої вимоги до держави і одночасно сподіватися на неї; активність блокується, активних людей витісняють або в трудову еміграцію, або в «тінь» - сектор, який виключений з публічного простору насамперед як такий, що в ньому люди ділять між собою і державою обов’язки перед суспільством. 

Бідність, таким чином, сьогодні є головним ворогом майбутнього України. У боротьбі з нею, яка насправді поки що тільки імітується (тому що на ділі величезна машина держави досі служить цілям «вирівнювання» і «черговості»), спалюються основні ресурси суспільства.



^ 4. Новий порядок денний для України на найближчі роки
Якщо загалом оцінити базовий сценарій розвитку ситуації в Україні і світі, то можна визначити контури нового «порядку денного» для України, як переліку завдань, які повинні бути розв’язані в ході нового, найважливішого етапу національного розвитку.
^ Як ми будемо залучені до інфраструктурної революції
Інфраструктурна революція розгортається у формі будівництва нової інфраструктури і реорганізації інфраструктурних ринків (поки що передусім транспортного і енергетичного), створення принципово нових ефективних систем управління ними, в тім