Реферат: Cловник “українські реалії” За книгою академіка Телешуна С. О., Рейтеровича І. В

CЛОВНИК “УКРАЇНСЬКІ РЕАЛІЇ”


За книгою академіка Телешуна С.О., Рейтеровича І.В. Вплив фінансово – політичних груп на прийняття стратегічних рішень у сфері політики та економіки: українські реалії.

- Київ – Херсон , 2008. – 151 С.


Акціонер міноритарний – “грінмейлерство”, рейдерство корпоративний шантаж, одержання матеріальної вигоди без встановлення контролю над компанією; реалізується через “закошмарювання” менеджменту або власників компаніі – міноритарним акціонером, складається: в подачі судових позовів з будь – яких приводів, заперечуванні рішень зборів акціонерів і керівництва підприємства, організації негативних публікацій, проведенні акцій “народного протесту”. Таким чином гринмейлери досягають мети: “поступаються” своїми мізерними пакетами за ціною вищою ринкової.( С.116.)

Авторитаризм патримонімально – олігархічний . 1999р. сформовані фінансово – промислові групи потребували підтримки президента як головного лобіста і гаранта захисту нагромаджених капіталів та їхнього подальшого зростання, а також прориву на зовнішні ринки.Такий політичний режим (змішане правління близького оточення, окремих членів сім’ї президента та кількох впливових фінансово промислових груп, котрі в обмін на лояльність до центру одержували привілеї) визначається як – патр. оліг. авторитаризм. [Мацієвський Ю. Між авторитаризмом і демократією: політичний режим після “помаранчевої революції” / Ю. Мацієвський // Політичний менеджмент. -2006. –№5 - С. 16 – 32. (C. 19.)]. (С .87.).


Банківська олігополія. Банківська сфера є найпривабливішою для олігархічного капіталу. 1990 – 1991р. (за відсутності законодавства) була сформована банківська олігополія, довкола банку “Україна”, яка активно просувала своїх людей у структури державної влади. (В.Гетьман, О. Андронов, О.Кірєєв, І.Мітюков, Ю.Лях, В.Ющенко.). [Гальчинський А.С. Суперечності реформ у контексті цивілізаційного процесу / А.С. Гальчинський. _ Київ: Українські пропілеї, 2001. – 320 с. (С. 155.)]. (C.42.).


Банки –як фінансові центри бізнес груп.

Фінасово –промислові групи - це нові утворення, які виникли поза межами законодавчого поля та мали неформальний характер (цей термін вживався в ЗМІ для означення нових бізнес-груп офіційно не зареєстрованих). В Україні такі групи умовно можна поділити на два типи:

фін.пром. групи, в яких головну роль стратегічного та фінансового центрів відіграють банки (проте вони не виконують ролі інвестиційних центрів). Подібні фін.пром. групи створювалися з ініціативи банків, тому не мають чітко визначених меж консолідації та не визначеною стратегією розвитку підконтрольних їм підприємств. Це групи: “Приват”, “Укрсиббанк”, “Аваль”,

фін.пром. групи, в яких головну роль відіграють промислові підприємства. Ці групи виникли на базі трейдерського капіталу, а також приватизації державного системного бізнесу. Стратегічними та інвестиційними центрами подібних груп є компанії, що ними керують, навколо яких обєднані промислові підприємства. Банки у цих фін.пром. групах обслуговують розрахункові операції їхніх членів. Це групи: “Індустріальний Союз Донбасу” (спочатку А.Брагін та Є. Щербань) сьогодні С. Тарута та В.Гайдук; корпорація “Інтерпайп” (Пінчук В.); ЗАТ “Систем Кепітал Менеджмент” (Р. Ахметов); концерн “Укрпомінвест” (П. Порошенко); корпорація “Укравто”. (С. 53-54).



^ Бізнес – імперії (Росія). – консолідація підприємств і банків. 1998р. в Росії налічувалось 70 фін.пром. груп: “Лукойл”, “Газпром” (вартість на 31.08.2007р. склала 244 401,3 млн.$), “АвтоВАЗ” – банки “Імперіал”, “Газпромбанк”. Бізнес – імперії “Онексімбанку”, “Менатепу”, “Інкомбанку” та “Російський кредит” були в 1994 – 1995р. основними конкурентами на заставних аукціонах переділу великої власності в країні. (С.23.)

(Україна) – на момент отримання незалежності надзвичайно низька роль виконавчої та законодавчої влади призвела до посилення ролі тіньової кулуарної політики. Тому лідери фінансово – промислових груп легко ввійшли у владу і швидко стали реальними політичними акторами. Їхні політичні ресурси: 1) економічна вага 2) позиції в національній економіці: “соціальний капітал”: найманий персонал кампаній; власники – акціонери; мешканці тих населених пунктів, де розташовані підприємства компанії. 3) адміністративний компонент – неформальні з’язки власників фін. пром. груп з представниками органів влади всіх рівнів. 4) зв’язки у міжнародних фінансових колах і транснаціональному бізнесі...”Інтерпайп” В. Пінчук (Д. Сорос, Б.Клінтон та ін...).


^ Нагромадження первісного капіталу:


Значна частина великих приватних капіталів була створена на основі державних кредитів,які після чергового (карколомного) витка інфляції знецінювалися через відсутність національної валюти. При цьому гроші отримували не банки, а безпосередньо банкіри,що грали на різниці валютних курсів України, Росії та виводили їх в офшорні зони. [Кучма Л.Д. После майдана. Записки президента. 2005 – 2006 / Л.Д.Кучма. – Киев: Довіра; Москва: Время, 2007. – 688 с. (С. 457.]. (C.41.).

Банківська сфера є найпривабливішою для олігархічного капіталу. Однією з перших подібних структур в Україні була саме банківська олігополія, сформована довкола банку Україна (в 1987-1992 роках банк Україна очолював В. Гетьман). У березні 1992 року В. Гетьман був обраний головою Національного банку України (у 1990 та 1994 роках обирався народним депутатом України). У його команді були: О. Андронов (голова ради директорів Української Міжбанківської Валютної Біржі; О.Кірєєв (екс-голова Державної податкової адміністрації України); І.Мітюков (екс-міністр фінансів, посол України у Великобританії); Ю.Лях (голова Українського кредитного банку, один із творців Київської фінансової групи); В.Ющенко (Президент України з 2005 року). [Гальчинський А. С. Суперечності реформ у контексті цивілізаційного процесу / А.С. Гальчинський. – К. : Українські пропілеї, 2001.-320с. (С. 155.)]; [Гальчинський А. Помаранчева революція та нова влада /А. Гальчинський. – К. Либідь, 2005. – 368с. (С. 177-178.)]. (С. 42.).

Фінансовою основою ряду фін-пром груп стали капітали, одержані за рахунок різниці світових та вітчизняних цін. Так, однією з найприбутковіших сфер упродовж 1990-х років був експорт продукції металургійної та хімічної промисловості, адже її внутрішні ціни за рахунок державного регулювання та дешевої робочої сили (зарплата не виплачувалася роками) складали не більше 10% світових цін, бізнесмени продавали її на зовнішніх ринках вже за розцінками світового ринку. Доходи від подібних операцій у 1992 році становили 4,1 млрд. доларів США (20% валового національного продукту України) [Aslund A. Why Has Ukraine Failed to Achive Economic Growth? /A. Aslund, G. de Menil // Economic Reform in Ukraine: The Unfinished Agenda. – Nev York: M. E. Sharpe, 2000. – P. 255-377. (C. 264)]. (C. 43.). Пізніше одержання надприбутків у цій сфері було можливим за рахунок експлуатації дешевої робочої сили та використання відносно дешевих енергоресурсів.

Нагромадження первісного капіталу відбувалося за рахунок постачання енергоносіїв та промислової і сільськогосподарчої сировини за завищеними цінами за умови монопольного становища на внутрішньому ринку. Недосконалість антимонопольного законодавства (що певною мірою зберігається й донині) дала змогу диктувати свої умови і одержувати величезні надприбутки. (С. 43-44.).

Одним із механізмів первісного нагромадження капіталів було посередництво під час постачання російського газу та нафти до України. Початок діяльності посередницьких структур припадає на зиму 1993 року, коли ціни на газ внаслідок накопичення боргу перед Туркменістаном та Росією за 4-місяці зросли у 40 разів. Природний газ, що закуповувався в Російській Федерації та Туркменістані за фіксованою ціною, яку субсидувала держава, перепродавався за вищою ціною як в Україні, так і в країнах Центрально – Східної Європи. Головні прибутки отримували фірми-посередники та реекспортери від перепродажу імпортної сировини великим підприємствам. Реалізація подібних масштабних схем була неможливою без прикриття з боку чиновників найвищого рангу. Так у квітні 1994 року уряд В. Масола доручив корпорації “Республіка” (Порошенко, Бакай) із статутним фондом у 4 тис. $ здійснення бартерних розрахунків з Туркменістаном для покриття державного боргу за газ у 671 млн.$ [Марков И. Кому нужен скандал республиканского масштаба? /И. Марков //Зеркало недели. –1996. -№ 16. –С. 9.] (С. 44), а також надав їй державну ліцензію на імпорт газу з Туркменістану, у майбутньому переклавши зобов’язання з виплати боргу корпорації на банк “Україна” під державні гарантії. Реальний облік газу через технічні причини був практично неможливий, тому була можливість привласнювати невраховані об’єми та несанкціоновано відбирати газ. За словами екс-прем’єр –міністра В.Пустовойтенка, навіть у 2006 році співвідношення технологічних втрат під час транспортування газу і крадіжок складало “50 на 50”. Фактично всі великі капітали були отримані від посередницьких операцій з енергоносіями [Касьянов Г. Україна 1991 –2007: нариси новітньї історії /Г. Касьянов. –К.: Наш час, 2008. – 432с. (С. 73)]. (C. 45.).

Частина капіталів була отримана внаслідок кримінальних зв’язків бізнесменів, почасти – тісного поєднання бізнесу та криміналітету. Одним з прикладів цього може бути скандал, що стався у липні 1999 року навколо депутата Верховної Ради Автономної Республіки Крим від 62-го виборчого округу (м. Білогорськ), члена Комуністичної партії В.Шаманіна. Він був президентом корпорації СП “Німеччина-Крим”, а за сумісництвом – одним із відомих на півострові кримінальних авторитетів. Верховний суд автономії порушив проти нього справу за ст.144 ч.3 КК України (здирництво, здійснене організованою групою). Під час слідства з’ясувалося, що В.Шаманін був громадянином Російської Федерації [Галиновський В. КПУ буржуазно –націоналістична. Криза довіри /В.Галиновський //Нова влада. Збірник аналітичних матеріалів. –К.: Факт, 2001. –Т. 2(4). –144с. –С. 4-13. (С. 9.)]. (С. 45). Подібних прикладів можна навести багато.

Незначним прошарком серед великих бізнесменів були ринкові капіталісти, які одержали стартовий капітал з конкурентного середовища, зробивши ставку на високотехнологічне виробництво, контракти з іноземними компаніями.

^ Етапи становлення бізнес- еліти. Комсомольська економіка. На першому етапі 1986-1990 роки цетром кристалізації була колишня партійно –господарська номенклатура (переважно її другий та третій ешелони (перші ешелони мабуть вже все вивезли за кордон) –комсомольські функціонери, чиновники середнього рівня...). На думку російського соціолога Т.Заславської, нова еліта Російської Федерації взагалі на ¾ складалася зі старої номенклатури, а головним автором соціальної трансформації виступила верховна влада [Заславская Т.И. О социальном механизме посткомунистических преобразований в России /Т.И.Заславская //Социологические исследования. –2002. -№8. –С. 3-16 (С. 5-7.)]. (C. 72).

Нова еліта, яка висувалася “знизу” (колишня опозиція), виявилася не готовою до копіткої роботи з управління державою в умовах економічного, політичного та соціального хаосу (бо їх просто використали світові кукловоди як декорацію в цьому спектаклі), на відміну від країн Ценирально –Східної Європи (там рівень освіти був значно кращий ніж в СРСР і професійни кадри були не в такій мірі винищені як в СРСР). Відповідно дисиденти швидко знову зайняли нішу опозоції, віддавши владні повноваження старій номенклатурі, новим капіталістам із числа радянських підпільних ділків.

Починаючи з 1987 року комсомол використовував кооперативи, дозволяючи місцевим організаціям використовувати членські внески на власний розсуд, а також прибутки від туристичних агенцій та видавництв[Хоффман Д. Олигархи /Д.Хоффман; пер. с англ. С.Шульженко. –М.:КоЛибри, 2007. –624с. (С. 122-123.)]. (C. 73.). Це дало змогу місцевим організаціям зайнятися власним бізнесом, фінансуючи з бюджету створення кафе, барів, друкарень...Прибуток ці підприємства залишали собі... Партійне керівництво (яке спочатку сумнівалося) швидко пристосувалося та почало використовувати у власних цілях. Самофінансування прзводило до того, що величезні фінансові рахунки переходили до рук приватних осіб та комерційних банків, у тому числі “Фіністбанк”, заснований фондами ЦК ВЛКСМ. При цьому, партія за допомогою КДБ переводила ці кошти на рахунки підставних компаній, частина яких перебувала за кордоном.

^ Комсомол –бізнес М. Ходорковського (заступник секретаря комсомольської організації Московського хіміко –технологічного інституту) розпочався з відкриття молодіжного кафе (використовуючи фінансові можливості комсомольської організації). Потім створив Фонд молодіжної ініціативи і одержав допомогу від Державного комітету з науки ітехніки, став співпрацювати з Інститутом високих температур, отримав гонорар у 170тис. карбованців [Хоффман Д. Олигархи /Д.Хоффман ; пер. с англ. С.Шульженко. –М.: КоЛибри, 2007. – 624с. (С. 126-127.)]. (C. 74.).

“Батьки номенклатурної економіки” К.Затулін (ЦК ВЛКСМ), А. Вольський (ЦК КПРС), С. Єгоров (ЦК КПРС і глава Держбанку Російської Федерації в 1973-1987 роках) –погоджували свої дії з владою. (С. 74.).

“^ Червоні директори” (другий етап “латентної” або “чекової” прватизації 1989 –1992 роки) вищі керівники економічних міністерств та відомств; кулуарна приватизація чиновниками тієї частини державної власності, яка переьувала у сфері їхнього управління і перш за все банківська система і частина високоліквідних підприємств. Беручи до уваги той факт, що за часів радянської влади доступ до державних ресурсів для керівників промислових об’єктів значною мірою залежав від їхніх взаємин з державними чиновниками, це призвело до створення цілої системи патронату і хабарництва, яка збереглася й після розпаду СРСР [Кулудон В. Спотворені антикорупційні кампанії в Росії /В.Кулудон //Політична корупція перехідної доби; пер. з англ./ За ред. С.Коткіна та А.Шайо. –К.: “К.І.С.”, 2004. –ХХ, 440с. – С. 169 –185. (С. 176.)]. (C. 75.). Внаслідок цього, приватні фінансові стуктури створювалися на основі урядових інституцій. На базі державного “Зовнішньоторгбанку” та “Московського міжнародного банку” у 1993 році створено “Онексімбанк”. Його керівника В. Потаніна призначив федеральний уряд. У1995 році він став банком Державного комітету з банкрутств і приватизації, розпоряджався фондами, виділеними на реконструкцію Чеченської республіки після війни. У 1996 році російські приватні банки надали Б.Єльцину контоль над своїми ЗМІ і були звільнені від податків та отримали нові інвестиційні можливості. При цьому зріс їхній вплив на прийняття загальнонаціональних рішень, адже банки надавали субсидії уряду у сфері національної безпеки ( “Онексімбанк”, “Відродження”, “Нафтохімбанк” через тендер надали міністерству оборони позику для оплати за продовольство для армійських гарнізонів).

Олігархія 1993 –1999 роки. Нова економічна еліта структурувала свій бізнес у вигляді холдингів та фінпром груп і радикально розширила свій політичний вплив, пертворившись в олігархію.

Політичний істеблішмент, представлений переважно членами КПРС намагався налагодити контакт з усіма бізнес силами, які були здатні надати фінансову та організаційну підтримку. Тому вже з 1995 року фінпром групи почали суттєво впливати на політичні процеси в пострадянських країнах шляхом підтримки або створення політичних партій, різноманітних громадських організацій, ЗМІ. (С, 76.).

Субеліта четвертий етап, остаточна інституалізація бізнес –еліти в політичному просторі. Мета цієї привілейованої групи – гарантувати успадкування багатства та привілеїв своїм наступникам. Сформувавшись як соціальна група, нова бізнес –еліта коливалася від простого лобізму інтересів окремих компаній і одержання економічних привілеїв до визначення політичного курсу, формування вищих органів влади, контролю за призначенням на вищі державні посади...

^ Стосовно контр-еліти ,у тому числі і в бізнес –середовищі, то для влади було критично важливим не допустити формування в економічній системі “альтернативних” центрів влади, які в майбутньому могли б перетворитися на економічну базу опозиції.

У зв’язку з цим майже 70% громадян готові підтримати гасло реприватизації об’єктів -великого бізнесу, бо бізнесмени досягли успіху в нечесний спосіб, обкрадаючи державу із прагненням накрасти побільше й утекти за кордон [Ставлення українців до бізнесу: у полоні радянських стереотипів //Інформаційний бюлетень Міжнародного центру перспективних досліджень. – 2007. - №21(368). –10с. (С. 2)]. (C. 46.).


Влада: формування “нових демократій” за наявності політичної поляризації суспільства, економізації усіх сфер політики, правовий нігілізм, де кожен правовий чи конституційний акт рзглядається з позицій здобуття чи утримання влади, ніж довгострокових державних інтересів та тимчасовою дегуманізацією політичної культури - ознака політичної кризи України. Причини суперечок є боротьба за контроль над власністю та контроль бюджету. Зміни всередині суспільства істотно корелюються потужними зовнішньополітичними впливами з боку світових лідерів, які створюють групи впливу для реалізації власних інтересів. Зараз Україна увійшла у фазу “корпоративної демократії” де обмежена кількість політико – економічних гравців за допомогою фінансів, політико корупційних послуг, інформаційних маніпуляцій, а також судової системи усунули громадян від прямого впливу на політичні процеси, унеможливили інтелектуальну і кадрову конкуренцію, підмінивши їх “партійним та імперативним квотуванням”. (С. 4 – 5);
В Україні за роки незалежності утвердилося одновимірне прийняття і реалізація рішень певними групами в інтересах цих самих груп [Камінський Є. С. Світ переможців і переможених. Міжнародні відносини і українська перспектива на початку 21ст. / Є.С. Камінський.- Київ: Центр вільної преси, 2008. –336 с.] (C.84.)

Це призводить до вкрай небезпечних наслідків:

1)відчудження громадян від правлячої верхівки і нав’язування (за допомогою ЗМІ, які перебувають в основному під контролем фін.пром. груп) стереотипу , що входження у верхівку представників інших верств населення, не пов’язаних з великим бізнесом, не можливе.

2)таке сприйняття політики веде до фактичного призупинення процесу формування інститутів громадянського суспільства. Наукові інститути, аналітичні центри (державні та недержавні), експертні групи, що функціонують при Кабміні України, ВРУ, Секретаріаті Президента України – є суто формальними розробниками рішень державного характеру. На практиці вони або виконують замовлення фін.пром. груп (Центр Разумкова О. Фінансували бізнесмени “Нашої України”; центр “Софія” М.Мартиненка забезпечував аналітикою Партію регіонів...) або ж працюють “вхолосту”;

тіньова політика – склалася за відносно низької ефективності публічної влади в країні та відсутності реальних результатів адміністративної реформи і призвела до паралельної системи використання державних механізмів з одного боку Президентом України , з іншого, фін.пром. групами з виразними ознаками кланової стуктури. Лідери кланів ввійшли у владу, яку використали для обслуговування групових інтересів і стали реальними політичними акторами.[Дергачов О. Дванадцять раундів незалежності / О.Дергачов // Політичний календар. –2003. -№5(63). –С.30-34.] С.87.

Зв’язок влади та фін.пром. груп мав неофіційний характер персональних взаємин окремих представників влади і великого капіталу. На центральному місці у цій системі перебував Президент України Л.Кучма, який лобіював групу “червоних директорів”. Вони створили 15лютого 1992р. Український союз промисловців і підприємців (понад 100 підприємств) та Академію технологічних наук України. [Бондаренко К. Леонид Кучма. Портрет на фоне эпохи C. 60 /К. Бондаренко. –Харьков: Фолио, 2007. –636с.] (С.88.)

В результаті, під тиском промислового лобі на Президента Л. Кравчука та на голову ВР І.Плюща 3 жовтня 1992р. Л.Кучма був обраний Прем’єр –міністром України з наданням йому надзвичайних повноважень. Після обрання на посаду Президента України Л.Кучма зміг впливати на розподіл великих об’єктів в процесі приватизації, з яких були створені активи потужних бізнес –груп.

^ Входження бізнес –груп у владу. Ефективність виконавчої (більшою мірою) та законодавчої влади (меншою мірою) в пострадянських країнах була надзвичайно низькою, тому роль тіньової кулуарної політики вийшла на перший план. Входження лідерів фін-пром груп у владу відбулося легко і дуже швидко перетворило їх на реальних політичних акторів і вони використали владу для обслуговування групових інтересів. Роль та місце фін-пром груп у системі політичної влади визначалася їхніми політичними ресурсами, які динамічно змінювалися залежно від соціально – економічних, політичних та культурних трансформацій суспільства.

Політичні ресурси новоутворених фін-пром груп базувалися на таких чинниках: економічна вага (кількість підприємств); позиції в національній економіці (передвиборчі кампанії основну ставку роблять на електорат тих регіонів, де зосереджено її найбільші промислові підприємства); соціальний капітал. – найманий персонал компаній та власники – акціонери; мешканці тих населених пунктів, де розташовані підприємства компанії. Характерним прикладом використання “соціального капіталу” в Україні є діяльність “Маріупольського металургійного комбінату ім. Ілліча”, який визначає життя цілого міста та значної частини області, утворюючи замкнуту самодостатню систему (агропромисловий комплекс), що визначається фракційною приналежністю власника комбінату В. Бойка.

Крім того, соціальний чинник використовують як засіб тиску на центральні органи влади (походи шахтарів на Київ, страйки у першій половині 90-х років 20-го століття); адміністративний компонент (неформальні зв’язки власників фін-пром груп з представниками влади всіх рівнів); зв’язки у міжнародних фінансових колах і транснаціональному бізнесі. Наприклад, власник української корпорації “Інтерпайп” В. Пінчук має зв’язки з Д. Соросом, Б.Клінтоном ...

^ Держбюджет у приватних цілях -отримання легальних пільг шляхом кулуарних домовленостей з державними чиновниками за умови взаємного збагачення, а також допуск приватного бізнесу до експлуатації державних виробничих активів, що фактично була безоплатною, укладання державними установами свідомо збиткових угод. З комерційними стуктурами (значна частина яких мала фіктивний статус), а також відкрите розкрадання коштів бюджету під час проведення різноманітних тендерних торгів із закупівлі товарів та послуг.

Показовим у цьому питанні є справа акціонерного судноплавного концерну “Бласко”, створеного у серпні 1993 року Указом Президента України Л. Кравчука. Влітку 1995 року концерн, попри застереження органів прокуратури, передав 75 суден пароплавства у комерційний менеджмент іноземній компанії, яка, використавши їх по суті на безоплатній основі, пізніше збанкрутіла. Для погашення боргів державної компанії “Чорноморське морське пароплавство” (200млн. доларів США) , на базі якого було створено концерн, розпочався масовий розпродаж та списання суден. На 25 травня 1997 року було продано 59 теплоходів, однак отримані кошти (що суттєво перевищували суму боргу) не були використані на потреби флоту і фактично опинилисяна рахунках різних комерційних стуктур. Кримінальна справа, відкрита Генеральною прокуратурою закінчилася безрезультатно, кошти не були повернуті до державного бюджету. Ряд оглядачів вказували на безпосередню участь у цій оборудці Президента України Л. Кравчука та його сина.


Демократія. Українські політики поки що переважно пропонують форму політичної доцільності “сурогатної демократії” кінця 19 – 20ст.,помноженої на сучасний “український корпоративізм” основних фінансово – промислових груп. Прагнення отримати “надприбуток” у всіх сферах суспільного буття без урахування суспільних інтересів населення провокує соціальну і правову апатію, унеможливлює відкриту інтелектуальну конкуренцію і вихолощує принципи реальної демократії, тим самим звужуючи вплив громадянського суспільства на державні інститути та обмежуючи доступ значних верств населення до соціальної інфраструктури і власності. (С. 131 – 132.)

корпоративна демократія – обмежена кількість політико- економічних гравців за допомогою фінансів, політико- корупційних послуг, інформаційних маніпуляцій, а також судової системи усунули громадян від прямого впливу на політичні процеси, унеможливили інтелектуальну і кадрову конкуренцію, підмінивши їх “партійним та імперативним квотуванням”. Виникає ситуація штучного розриву між інтересами політико –економічного істеблішменту, який приймає доленосні рішення, і громадянами – платниками податків. Починає пробуксовувати “соціальний ліфт” – постачальник “нових ідей і нових людей” від однієї соціальної групи до іншої, який є запорукою життєздатності суспільства та стабільності його політичних і державних інститутів.

Основний чинник сучасного політичного та економічного життя України - це фінансово – політичні групи. Вони реально визначають основні вектори розвитку суспільства та місце країни у світовій економічній та політичній системі. (С. 4-5)

^ Нормативна демократія. – “вибори без вибору”. Суспільство “нормативної демократії” характеризується незалежним функціонуванням громадського і державного секторів. Суспільство виявляється розділеним на дві частини: ті, хто має доступ до центрів прийняття політичних рішень (в Україні 2-3% населення), і тих, хто цього не може зробити (соціальних аут сайдерів). Стабільнісь подібної системи грунтується на автономному існуванні цих частин соціуму, при якому соціальні аутсайдери час від часу отримують різноманітні пільги та додаткові соціалні виплати та штучної імітації громадянського суспільства.

Олігархи об’єднуються, формуючи “групи тиску”. Але вони не тільки співпрацюють а й конкурують за доступ до дешевої власності та ресурсів. (С. 37.)


ЗМІ з 2002р. перетворилися у засоби масової пропаганди: олігархічні, провладні, опозиційні і фактично стали учасниками виборчого процесу.[Дуцик Д. Політична журналістика / Д.Дуцик. – Київ: Вид. Дім “Києво – Мог. Академія”, 2005. -138с.]


У 2002р. медійні ресурси блоку Ю. Тимошенко забезпечувала дніпропетровська група “Приват” І.Коломойського та Г.Боголюбова (агенство УНІАН , газети “Аргументи і факти в Україні”,”Вісті в Укаїні”, “Комсомольська правда в Україні”). В 2003 році, коли “Приват” став програвати медіа-війни своїм конкурентам із донецьких фінпром груп, контакти із Ю.Тимошенко (чому допомогли старі дніпропетровські зв’язки) дали можливість відновити свої позиції на медіа-ринку [Політичні партії України: підготовка до парламентських виборів 2006 року. – К.: АМС, 2005. –Вип.1. –56с. (С.30.)]. (C. 112.).

Медійні ресурси Партії регіонів – канал НТН (Е.Прутник), інтернет – видання “ForUm”, ТРК “Україна” (Р.Ахметов), газети: “Салон Дона й Баса”, “Вечірній Донецьк”, “Сьогодні”, “Інвест – газета” (Р.Ахметов) та “Радіо Люкс” [Політичні партії України підготовка до парламентських виборів 2006р. – Київ: АМС, 2005. Вип. 1. – 56с. C. 30; С. 34 – 35 ], інтернет –сайт “Комитет избирателей Донбаса” ЗАТ “Медіа –Прес”, ЗАТ “Приазовский робітник”, ЗАТ “Сьогодні Мультимедіа”, ЗАТ “Телерадіокомпанія Україна”, ЗАТ Газета “Вечерний Донецк” (С. 133).


Київська фін. політ. група - газети: “Киевские ведомости”, “Факти”, “Закон і бізнес”, “Бізнес”, “2000”, “Наша газета”, “Власть и политика”, “Команда”, “Український футбол”, видавництво “Бліц – інформ”, (в Криму – “Наш вигляд”, “Ялтинський вісник”, “Перспектива” (Севастополь)), телеканал ТЕТ, має вплив на СТБ та “1+1”. Задіяно і ФК “Динамо” (Київ).

Концерн “Укрпомінвест” має вплив на все суспільно –політичне життя Вінниці та області та медіа –проекти: НБМ, “Експрес –Інформ”, вінницький канал “Іштар”, “Ніко”, частково –“5-й канал”, газета “Правда України”, “Радіо 5”, телестудія “Полісся TV”, телестудія “Вінниця”.


Корпорація “Інтерпайп”: телеканали – СТБ; “Новий”; ICTV; М1; Дніпропетровський 11-й канал; газета “Факты и коментарии”.


Корпорація “Індустріальний Союз Донбасу” – газети “Экономические известия”, “Коментарі”, “Kyiv Weekly”, журнал “Експерт – Україна”, інтернет –сайт “ProUA”, інтернет –сайт “Обком”.

Дніпропетровська фін-пром група (А. Деркач) – телекомпанія “Ера”, радіо “Ера”, газета “Київський телеграф”, інтернет сайт “Версії”.


Фін-пром група “Наша Україна” (О. Третьяков) – телеканали: “Сіті”, “Кіно”, газета “Ізвєстія в Україні”, Журнал “Телекритика”, журнал “Главред”, інтернет-сайт “Главред”, інтернет-сайт “VIP-UA”.

Війна компроматів. “Тіньова політика” – пошук представниками нової еліти “легших шляхів” прийняття рішень через неформальні переговори, налагодження і використання зв’язків. При цьому політичні гравці залишаються за лаштунками політичної сцени, а громадянам репрезентовано лише частину системи відносин – ту, де досягнення певною групою мети неможливе без участі громадян (організація мітингів, пікетувань, збір підписів...) [Дмитренко М.А. Суспільні трансформації та політичні аспекти загроз національній безпеці України / М.А. Дмитренко. – К. :Знання України, 2006. –348 с. (С.66.)]. (C. 114.).


Отже “четверта влада” друкованих ЗМІ і телеканалів повністю підконтрольна основним фін. пром. групам. [Сушко О. Українські фінансово – промислові групи в політико – економічних процесах / О.Сушко, О.Лісничук // Економічний часопис ХХ1. -2003. № 6. – С. 33 – 37.].

(С 111 – 114.).

Індекс олігахізації. Згідно з класичним визначенням “олігархія” – політичне та економічне панування невеликої групи людей [Олігархія // Політологічний енциклопедичний словник. – К. Генеза, 1997. – 395 с. (С.231)]. Явище олігархії не є характерним виключно для України або Російської Федерації. А. Шлейфер відзначав, що поява олігархів характерна для будя-якої країни з середнім рівнем прибутку на душу населення або ряду західних країн [Shleifer A. A Normal Country: Russia after communism / A. Sheifer // The Journal of Economic Perspectives. –2005. –Vol. 19,№ 1 – P. 151-174. (C. 152.)]. У Латинській Америці питання обмеження влади олігархів є обов’язковим для економічних програм більшості лівих партій та рухів. У порівняльній політології є індекс концентрації економічної влади Вангенена, який певною мірою можна вважати індексом олігархізації суспільства, адже він характеризує рівень контролю окремих монополістів над економічними ресурсами країни.

В Росії явище олігархізації закріпилося після проведення станових аукціонів у 1995-1996 роках. Держава та капітал тісно співпрацювали. Чиновники перебували на службі у великих бізнесменів, одержуючи регулярну винагороду з їхніх рук. А бізнесмени залежали від чиновників, тому що їхнє фінансове благополуччя базувалося на привілеях. Ці дві групи мали спільні інтереси, загальне розуміння стратегії розвитку країни, достатньо часто – спільне номенклатурне походження. При цьому ці процеси супроводжувались тотальною корупцією та проявами “непотизму” (кумівства) і характеризується незалежним функціонуванням громадського та державного секторів. (С. 35- 37.)

^ Кланова система. Кримінальний чинник, а також наявність сімейних зв’язків всередині фін-пром груп на регіональному рівні, дає змогу говорити про існування в Україні з середини 1990-х років регіональної кланової системи, яка почасти може об’єднувати кілька фін-пром груп.

Згідно з класичним визначенням, клан базується на неофіційних взаєминах між його членами,і, відповідно, не має офіційно зареєстрованої структури. Члени клану об’єднуються внаслідок спільності поглядів та відданості певній ідеї або лідерові. Регіональна кланова система була остаточно формалізована у 1996 році. Нині клани (або загальнодержавні фінансові корпоративні групи) працюють від монопольного прибутку, створюючи двополюсне суспільство зразка країн Латинської Америки [Боротьба не на життя а на смерть. Інтерв’ю з О. Соскіним // Львівська газета. –2008.-№39(347). –С. 7.]. (C. 46.). В цілому, на думку автора, регіональні клани є головними чинниками державно- монопольної системи і визначають більшу частину грошового потоку вУкраїні.

В.Стоякін у 1997 році виділив близько 10 регіональних кланових угруповань [Стоякін О. Роль номенклатурно –мафіозних кланів у політичному житті України /В.Стоякін // Українські проблеми. –1997. -№1. –С. 70-72]. (C. 46.). Особливу роль при цьому відводив клановим угрупуванням Донецька та Дніпропетровська, що були стійкими, оформленими та політично впливовими.

Вирішення спірних питань всередині клану або між кланами відбувалося двома шляхами. Перший передбачав залучення третьої сторони, яка відігравала роль головного арбітра (після 1999 року на таку роль претендував Президент України Л. Кучма, що мабуть і стало причиною касетного скандалу). Другий шлях – протистояння у судах та рейдерські атаки аж до фізичного усунення конкурентів. Найвідомішими прикладами є вбивства народного депутата Є.Щербаня у Донецьку 5.11.1999 року, А.Брагіна у жовтні 1995 року, голови біржового комітету Української міжбанківської валютної біржі, народного депутата України В.Гетьмана 22. о4. 1998 року...

Російський бізнесмен К.Григоришин був заарештований у Києві 12.10.2002 року. Під час затримання було виявлено пістолет і наркотики, на яких не було його відбитків пальців. Пізніше бізнесмена відпустили, він залишиа країну, але частина його активів опинилася в руках його партнерів з “київського клану”, з якими у К. Григоришина виникли бізнесові суперечки [Мостова Ю., Маскалевич І., Дмітрічева О. Наше безмір’я дійшло до краю, але це ще не край [Електронний ресурс] // Дзеркало тижня. –Електронні дані. – Дата доступу: 01.06.2005. – Режим доступу http://www.zn.ua/1000/1030/36491/.]. (C. 48.).

В цілому можна стверджувати, що з 2001 року в Україні домінує тенденція, згідно з якою ключові представники найголовніших фін-пром груп, що утворилися на основі регіональних кланів, формалізували свою присутність у публічній політиці, посівши більшість найважливіших посад у державі.

Клієнтела - форма функціонування олігархічних груп, залежності соціальної, персональної чи колективної.Клієнтельно – патримонімальна структура базується на обміні благами між суб’єктами з неоднаковим суспільним статусом і силою впливу: сильний пропонує слабшому протекцію і доступ до дефіцитних ресурсів; клієнт, у свою чергу, надає свої послуги патрону (підтримка на виборах в їхньому числі).
“Олігархічні групи” справляють найбільш сильний вплив на владні структури з допомогою неформальних каналів [Зудин А. Олигархия как политическая проблема российского посткомунизма. / А. Зудин // Общественные науки и современность. -1999. - № 1. – С. 45 – 65. (С. 47.)]. (С. 38).

Компромат. Фінінсово –політичні групи в пострадянських країнах значні кошти інвестують у вибори та діяльність політичних структур. В Російській Федерації річний оборот ринку політичного консалтингу у рік виборів складає близько 500 млн.$ [Минченко Е. «Единой России» надо серьезно подумать над коррекцией идеологии [Електронний ресурс] /Е.Минченко //Viptrson.ru. – Електронні дані. – Дата доступу: 01.06.2005. – Режим доступу http://www.viperson.ru/lite/wind.php?ID=217236&soch=1.] (C. 114). В Україні, беручи до уваги проведення дострокових виборів на різних рівнях, а також наявність кількох потужних політичних гравців, витрати фінансово –політичних груп щонайменше не поступаються російським. Ці інвестиції мають переважно тіньовий характер. Це дозволяє: приховати джерела фінансування того чи іншого політичного проекту, левова частка зазначених коштів використовується для підготовки компромату проти опонентів.

Отже, “мова компромату” як складова постмодерного політичного дискурсу є невід’ємною частиною більшості політичних та соціально –економічних процесів на пострадянському просторі.


Лобізм – механізм впливу груп, об’єднаних спільними інтересами, на уповноважені органи (парламент, уряд, місцеві органи влади) для ухвалення того чи іншого нормативно – правового акта або рішення [Уроки демократії світовий досвід для України. – Київ: МЦПД, 2007. – 112с. (С. 75.)]. (С. 121.).

В Україні робилися спроби закріпити лобіювання на законодавчому р