Реферат: Навчально-методичний комплекс розроблено до програми курсу «Історична географія з основами етнографії»

Кандиба Ю.І. Історична географія з основами етнографії: Навчально-методичний комплекс. – Харків, 2010. – 73 с.


Навчально-методичний комплекс розроблено до програми курсу «Історична географія з основами етнографії» як одного з важливих у циклі дисциплін професійної і практичної підготовки фахівців у галузі соціально-економічної географії. Мета комплексу – надати методичну допомогу студентам та розвивати навички самостійної роботи при вивченні курсу «Історична географія з основами етнографії».

Навчально-методичний комплекс розрахований на студентів денного і заочного відділень геолого-географічного факультету, які навчаються за спеціальністю «Економічна і соціальна географія».

Комплекс містить загальні відомості про курс з вимогами до знань та умінь студентів, навчальну програму, структуру курсу, рекомендовану літературу, тези лекцій, теми і плани практичних та семінарських занять, теми для самостійної роботи, питання для контрольних робіт, типові питання тестового контролю, питання для самоперевірки та самоконтролю, систему оцінювання навчальних досягнень студентів.


^ Схвалено методичною комісією

геолого-географічного факультету

Харківського національного університету

імені В.Н. Каразіна

(протокол № 4 від 25.11.2010 р.)


Рекомендовано до друку Вченою радою

геолого-географічного факультету

Харківського національного університету

імені В.Н. Каразіна

(протокол № 2 від 24.12.2010 р.)

З М І С Т


Загальні положення ...............................................................................................

2

Програма навчальної дисципліни ........................................................................

3

Структура навчальної дисципліни ……………………………………………...

5

Список рекомендованих джерел .....................................................…………….

6

Тези лекцій .............................................................................................................

8

Лекція 1. Теоретичні та методологічні основи історичної географії ……...

8

Лекція 2. Природно-географічні чинники антропогенезу, заселення Землі

людиною ……………………………………………………………………….


11

Лекція 3. Походження і географія людських рас ……………………………

15

Лекція 4. Взаємодія людини і природи на ранніх етапах розвитку

людського суспільства …….………………………………………………….


23

Лекція 5. Зародження стародавніх цивілізацій ……………………………...

31

Лекція 6. Поняття про етнос та етногенез …………………………………..

37

Лекція 7. Концепція етногенезу Л.М. Гумільова ……………………………

46

Лекція 8. Культурно-господарська адаптація етносів до природних умов ..

51

Лекція 9. Етнолінгвістичний склад населення світу ………………………..

57

Теми семінарських занять ....................................................................................

63

Теми практичних занять .......................................................................................

66

Теми для самостійної роботи …………………………………………………...

68

Питання для контрольних робіт ………………………………………………...

68

Типові питання тестового контролю …………………………………………...

69

Питання для самоперевірки та самоконтролю ...................................................

70

Оцінювання результатів навчальних досягнень студентів

на основі модульного контролю ...........................................................................


71


^ ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ


Дисципліна «Історична географія з основами етнографії» викладається студентам 2 курсу денного і заочного відділень, є базовою у підготовці фахівців з економічної та соціальної географії на рівні бакалавра та магістра.

Активізація історико-географічних досліджень, розширення їх спектру, поглиблення змісту відбувається у другій половині 90-х років ХХ та на початку ХХІ ст. Курс «Історична географія з основами етнографії» тісно пов’язаний з усіма географічними дисциплінами, оскільки знання історичної географії допомагають глибше пізнати сучасні суспільно-географічні процеси у світі. Курс побудований також на основі використання знань з антропології, екології, культурології, економічної історії та інших дисциплін.

Мета курсу – розкрити особливості взаємодії населення, природи і господарства на Землі на різних етапах історичного розвитку.

Завдання курсу:

вивчити теоретичні та методологічні засади історичної географії й етнографії;

розкрити роль природного середовища в антропогенезі й етногенезі та соціально-економічному і культурному розвитку суспільства;

простежити тенденції взаємодії суспільства і природи в часовому вимірі;

проаналізувати концепції етногенезу;

дослідити етнічні процеси;

вивчити особливості та географію рас, етносів, мовних сімей і груп, релігій у світі.

Студенти повинні знати:

місце історичної географії в системі географічних наук та її зв’язки з іншими науками;

проблеми історико-географічних досліджень в Україні;

особливості взаємодії людського суспільства з навколишнім природним середовищем на різних етапах історичного розвитку;

роль природно-географічних чинників в антропогенезі;

поняття про етнос та етногенез;

расовий, етнічний, лінгвістичний, релігійний склад населення світу.

Студенти повинні вміти:

розрізняти предмет вивчення історичної географії та історії географії;

виявляти закономірності розвитку історико-географічних досліджень;

визначати роль природно-географічних факторів у розвитку суспільства;

виявляти вплив природних умов на особливості розселення та господарської діяльності людей;

аналізувати характер впливу природокористування на довкілля на різних етапах розвитку суспільства;

аналізувати етнічні процеси у світі та в окремих регіонах і країнах.



^ Програма навчальної дисципліни


ВСТУП. Теоретичні та методологічні основи історичної географії

Об’єкт та предмет дослідження історичної географії. Історія географічних відкриттів, історія географічних ідей та історична географія. Місце історичної географії в системі наук. Зв’язок історичної географії з іншими науками. Напрямки історичної географії. Періодизація в історичній географії. Проблеми історико-географічних досліджень в Україні.


МОДУЛЬ 1. ^ Взаємодія суспільства і природи на різних етапах історичного розвитку

ТЕМА 1. Природно-географічні чинники антропогенезу, заселення Землі людиною

Еволюційна гілка людини. Роль природно-географічних факторів в еволюції людини. Значення ландшафтів в еволюції людства. Причини міграцій первісних людей. Імовірні напрями міграцій. Заселення материків.


ТЕМА 2. Походження і географія людських рас

Поняття раси. Фактори расогенезу. Ознаки расових відмінностей людей. Підходи до класифікації рас. Просторовий розподіл європеоїдної, монголоїдної, негроїдної та австралоїдної рас та їх підтипів. Формування і географія перехідних рас. Расовий склад населення регіонів і країн.

ТЕМА 3. Взаємодія людини і природи на ранніх етапах розвитку людського суспільства

Коеволюція людини і навколишнього природного середовища. Вплив природних ландшафтів на розвиток первісних людей. Збиральництво, полювання і рибальство – основні види господарської діяльності первісних людей. Передумови переходу до виробляючого господарства. Центри походження культурних рослин. „Неолітична революція”. Головні райони первісного землеробства. Зародження і поширення скотарства. Освоєння металів. Виникнення екологічних проблем. Перша екологічна криза в епоху неоліту.


ТЕМА 4. Зародження стародавніх цивілізацій

Поняття цивілізації. Етапи виникнення цивілізацій (за Л.І. Мечниковим). Географічні аспекти розвитку стародавніх цивілізацій: Межиріччя (Месопотамії), Єгипту, Індії, Китаю, Мінойської (Кріто-Мікенської) цивілізації, цивілізацій Америки (інки, ацтеки, майя).


МОДУЛЬ 2. ^ Основи етнографії та етногеографії

ТЕМА 1. Поняття про етнос та етногенез

Об’єкт і предмет етнографії, етнології та етногеографії. Поняття етносу. Поняття про етногенез. Концепції етногенезу. Структура етнічних утворень. Етнічні процеси.


ТЕМА 2. Концепція етногенезу Л.М. Гумільова

Місцерозвитку етносів. Фази етногенезу. Взаємодія етносу з природним ландшафтом.


ТЕМА 3. Культурно-господарська адаптація етносів до природних умов

Природні умови як визначальний фактор господарської спеціалізації території, в історичному аспекті. Культурно-господарські типи. Вплив природних умов і господарства на розвиток культури. Формування менталітету народу в залежності від природно-географічних умов та господарського укладу.


ТЕМА 4. Етнолінгвістичний склад населення світу

Етнічна структура населення світу. Найбільші за кількістю населення народи світу, їх географія. Типологія країн за етнічною ознакою. Сутність лінгвістичної класифікації народів світу. Мовні сім’ї, групи і підгрупи. Географія народів мовних сімей та їхніх груп: індоєвропейської, кавказької, семіто-хамітської, нігеро-кордофанської, ніло-сахарської, койсанської, дравідійської, уральської, алтайської, сіно-тібетської, тайської, австроазіатської, австронезійської, ескімосо-алеутської, чукотсько-камчатської, андаманської, сім’ї австралійських та папуаських народів, сім’ї індіанських народів. Географія етносів, мови яких не входять у жодну сім’ю.

^ Структура навчальної дисципліни


Назви модулів і тем

Кількість годин

Денна форма

Заочна форма

Усього

у тому числі

Усього

у тому числі

л

п

лаб

інд

ср

л

п

лаб

інд

ср

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

13

Модуль 1

Тема 1. Теоретичні та методологічні основи історичної географії

12

2

2







8

9

1










8

Тема 2. Природно-географічні чинники антропогенезу, заселення Землі людиною

12

2

2







8

9

1










8

Тема 3. Походження і географія людських рас

12

2

2







8

11

1

2







8

Тема 4. Взаємодія людини і природи на ранніх етапах розвитку людського суспільства

12

2

2







8

10

2










8

Тема 5. Зародження стародавніх цивілізацій

14

2

4







8

11

1

2







8

Разом за модулем 1

62

10

12







40

50

6

4







40

Модуль 2

Тема 1. Поняття про етнос та етногенез

10

2










8

9

1










8

Тема 2. Концепція етногенезу Л.М. Гумільова

12

2

2







8

10

2










8

Тема 3. Культурно-господарська адаптація етносів до природних умов

10

2










8

9

1










8

Тема 4. Етнолінгвістичний склад населення світу

14

2

4







8

10

2










8

Разом за модулем 2

46

8

6







32

38

6










32
^ Усього годин
108

18

18







72

88

12

4







72

Модуль 3
^ Індивідуальне навчально-дослідне завдання
(контрольна робота)



















20













20
^ Усього годин


















108

12

4







92

Список рекомендованих джерел

Базова література

Максаковский В.П. Историческая география мира. – М., 1997.

Баландин Р.К., Бондарев Л.Г. Природа и цивилизация. – М.: Мысль, 1988.

Бромлей Ю. Этносоциальные процессы: теория, история, современность. – М., 1987.

Голубчиков Ю.Н. География человека. – М., 2003.

Алексеев В.И. Географические очаги формирования человеческих рас. – М.: Мысль, 1985. – 232 с.

Брук С.И. Население мира. Этнодемографический справочник. – М.: Финансы и статистика, 1981.

Гумилёв Л.Н. Этногенез и биосфера Земли. – М., 2002.

Етнографія України // за ред. С.А. Макарчука. – Львів: Світ, 1994. – 517 с.

Итс Р.Ф. Введение в этнографию. – Ленинград, 1991. – 168 с.

Кафарський В.І., Савчук Б.П. Етнологія. Підручник. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 432 с.

Круль В.П. Історична географія Західної України: Консп. лекцій./За ред. Я.І. Жупанського. – Чернівці: ЧДУ, 1999. – 46 с.

Лобжанидзе А.А., Горохов С.А., Заяц Д.В. Этногеография и география религий. – М., 2005.

Любіцева О.О., Мезенцев К.В., Павлов С.В. Географія релігій. – К.: АртЕк, 1998.

Масон В.М. Первые цивилизации. – Ленинград: Наука, 1989.

Народы и религии мира: Энциклопедия // ред. В.А. Тишков. – М.: БРЭ, 1998. – 928 с.

Население мира: демографический справ очник. / Сост. Борисов В.А. – М.: Мысль, 1989.

Нестурх М.Ф. Происхождение человека. – М.: Наука, 1970.

Основы этнографии // под ред. С.А. Токарева. – М.: Высшая школа, 1968. – 356 с.

Пономарьов А. Етнічність та етнічна історія України. – К.: Либідь, 1996. – 276 с.

Пономарьов А. Українська етнографія. – К.: Либідь, 1994. – 320 с.

Тиводар М. Етнологія: Навч. посібн. – Львів: Світ, 2004. – 624 с.

Тойнби А. Цивилизация перед судом истории.

Трубчаніков С.В. Історична географія України. – Кам’янець-Подільський: Оіюм, 2003. – 168 с.

Шевчук Л.Т. Сакральна географія: Навч. посібник. – Львів: Світ, 1999.

Этнография // под ред. Ю.В. Бромлея и Г.Е. Маркова. – М.: Высшая школа, 1982. – 320 с.

Додаткова література

Галич Мануэль. История доколумбовых цивилизаций. – М.: Мысль, 1990.

Геттнер А. Как культура распространялась по земному шару. – Л., 1925.

Гумилёв Л.Н. Ритмы Евразии: эпохи и цивилизации. – М., 1993.

Ламберг-Карловски К. Древние цивилизации. Ближний Восток и Мезоамерика. – М.: Наука, 1992.

Липс Юлиус. История древних цивилизаций // Под ред. Задой И. – М.: Аст, 1999.

Сегеда С. Основи антропології: Навч. посібник. – К.: Либідь, 1995.

Шаблій О.І. Основи загальної суспільної географії. Підручник. Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. І. Франка, 2003.


Інформаційні ресурси

Географічний портал. – Режим доступу: http://geosite.com.ua.

Географія. – Режим доступу: http://geoswit.ucoz.ru.

Етнічна географія, етнографія, етнологія. – Режим доступу: http://ukr-tur.narod.ru/etno/etno.htm.

Історія України – History of Ukraine (Інститут історії України). – Режим доступу: http://www.history.org.ua/LiberUA/Book/shev/2/30.pdf.

Макарчук С.А. Етнографія України: Навч. посіб. – Львів: Світ, 2004. – Режим доступу: http://ebk.net.ua/Book/history/makarchuk_eu/index.htm

Пізнавальний сайт «Географія»: - Режим доступу: http://geoknigi.com.

Українська етнографія. – Режим доступу: http://etno.iatp.org.ua.

Українська етнографія. – Режим доступу: http://www.etno.us.org.ua.

Gumilevica: гипотезы, теории, мировоззрение. – Режим доступа: http://www.gumilevica.kulichki.net.  

Mesogaia: Премордіальна традиція в Україні. – Режим доступу: http://www.mesogaia.il.if.ua/intro.htm.

Nata Haus: Знание без границ. – Режим доступа: http://www.infanata.com.

^ ТЕЗИ ЛЕКЦІЙ


ЛЕКЦІЯ 1. Теоретичні та методологічні ОСНОВИ

історичної географії

План:

1. Місце історичної географії в системі наук, предмет її дослідження.

2. Напрями історичної географії.

3. Періодизація в історичній географії.


Місце історичної географії в системі наук, предмет її дослідження

Історична географія перебуває на стику історії та географії, утворюючи своєрідний „місток” між ними. На початковому етапі розвитку науки історик і географ нерідко суміщались в одній особі. В нашу епоху фахівці в області історичної географії є за освітою або істориками, або географами, що знаходить певне вираження в їх наукових підходах.

В історичній науці історичній географії звичайно відводиться роль допоміжної дисципліни. В системі географічних наук історичну географію зазвичай відносять до суміжних дисциплін, що сформувалися на стику географії та історії. Певним чином це принижує роль саме географічної науки, знижує загальний рівень географічної культури людей.

В нашу епоху суміжні науки розвиваються, як правило, особливо швидко. Але про історичну географію цього сказати не можна: за кількістю фахівців і публікацій вона дуже відстає від більшості інших суміжних дисциплін. Навіть не сформовано ще загальноприйняте визначення даної науки.

Історична географія – традиційний напрям географічної науки, орієнтований на дослідження стану і змін природи, людини і суспільства. Він бере початок від праць П. Клювера (1580 – 1622 рр.). Історична географія набула розквіту у ХІХ – першій половині ХХ ст. завдяки працям К. Ріттера, А. Геттнера, Г. Марша, Ф. Ратцеля, С. Рудницького, Л. Берга, І. Крип’якевича, В. Кубійовича та інших вчених.

Однією з перших фундаментальних праць, присвячених обґрунтуванню об’єкта, сутності і завдань історичної географії, її місця в системі наук про Землю, була стаття академіка ВУАН С. Рудницького «Про становище історичної географії в системі сучасного землезнання (1927 р.).

Пік розвитку історичної географії в Україні припав на 60 – 80-ті роки ХХ ст. До визначних фахівців у галузі історичної географії з-поміж географів належать І.А. Вітвер, Л.І. Іоф, В.С. Жекулін; серед істориків – В.К. Яцунський, етнологів – Л.М. Гумільов.

Активізація історико-географічних досліджень в Україні, розширення їх спектру, поглиблення змісту відбувається у лругій половині 90-х рр. та на початку ХХІ ст.

В „Географічному енциклопедичному словнику” (1988 р.) зазначено: «Історична географія досліджує географію і географічні проблеми минулих епох» (мається на увазі історичне минуле, оскільки доісторичне досліджує палеогеографія).

Предмет дослідження історичної географії – географічні особливості природи, населення і господарства минулих епох. Виходячи з цього, історична географія тісно пов’язана з географічними науками (природничою та суспільною географією, екологією), історією, антропологією, етнологією, етнографією, економічною історією та іншими науками.

До історичної географії тісно прилягають такі дисципліни, як історія географічних ідей та історія географічних відкриттів, яка займається вивченням історичного процесу дослідження Землі.


^ 2. Напрями історичної географі
1. Поняття «раси», їх походження, центри формування

Раси – біологічно стійкі та історично сформовані на певних територіях групи людей, які характеризуються спільними спадковими морфологічними і фізіологічними ознаками і пов’язані спільністю походження.

Наука, що вивчає фізичні типи людей, називається антропологія.

Походження терміна «раса» точно не встановлено. Можливо, він походить від арабського ras – корінь, початок. Інша версія – від італійського razza – плем’я. У нинішньому розумінні слово razza вперше вжито в 1684 р. французьким вченим Франсуа Берньє.

Поділ і групування людей за зовнішніми та деякими внутрішніми ознаками називається расовою класифікацією. При виділенні рас особливо враховують зовнішні антропологічні відмінності (фізичні, тілесні) – колір шкіри, волосся, колір і форму очей, форму носа, зріст і пропорції тіла, довжину і ширину черепа, волосатість тіла та ін.

При групуванні людей у раси використовують і внутрішні расові показники – групу крові, узори пальців, зубні випуклості та ін. Нині при вивченні расових відмінностей все частіше використовують висновки генетики, зокрема антропогенетики – науки про закони спадковості і мінливості людини.

Всі расові відмінності мають груповий характер. Вони є спадкові, передаються від батьків до дітей протягом багатьох поколінь. Сучасна антропологія зводить формування расових ознак до трьох основних факторів: пристосування до природно-географічних умов, відносної ізоляції та змішання расових ознак. Їх формування відбувалось у процесі антропогенезу і етногенезу.

Необхідними умовами, щоб зовнішні фізичні ознаки людей могли вважатися расовими, є спадковий характер і наявність географічного ареалу поширення. Отже, раси є внутрішньовидовими категоріями біологічного виду Homo sapiens.

Проблема формування рас (расогенез) пов’язана як з природно-географічним простором, так і з історичним часом. В теорії сучасного расогенезу склалися два напрямки – поліцентризм і моноцентризм.

Прихильники поліцентризму вважають, що формування расових ознак відбувалось понад 1 млн. р. у кількох центрах Європи, Африки та Азії. Расові ознаки були притаманні ще різним видам архантропів (китайських, яванських, африканських, європейських). Кожна із сучасних рас походить від різних видів найдавніших людей, тобто було декілька самостійних ліній формування сучасних рас.

Прихильники моноцентризму вважають, що процес расогенезу відбувався вже в сучасних людей (кроманьйонці, Homo sapiens) 40 – 18 тис. р. тому в регіоні Середземномор’я з прилеглими регіонами Південної і Східної Африки та Західної Азії. Тобто всі сучасні раси походять від одного виду людей.

Припускають також, що в часи пізнього палеоліту існували два центри расоутворення – східний (Східна і Південно-Східна Азія) і західний (Північно-Східна Африка, Південно-Західна Азія і Південна Європа). Згодом різні популяції людей розселилися на величезних просторах Землі і під дією основних расоутворюючих факторів сформувалася сучасна расова мозаїка людства.


^ 2. Класифікації рас

Історія людства засвідчує, що «чистих» рас не існує, а лише виділяються великі, менші і малі групи людей з усталеними фізичними характеристиками. Залежно від рівня вияву антропологічних особливостей виділяються: великі раси, малі раси (підраси), контактні раси (перехідні і змішані), локальні раси (антропологічні типи).

В сучасній антропології використовують дві класифікації людських рас – морфологічну і популяційно-генетичну. Загальноприйнятою є морфологічна класифікація, яка спирається на успадковувані зовнішні ознаки. Згідно з нею, виділялися три великі раси: європеоїдна (євразійська), монголоїдна (азіатсько-американська), негро-австралоїдна (екваторіальна). Нині більшість дослідників поділяють екваторіальну расу на дві самостійні раси – негроїдну (африканську) і австралоїдну (океанійську), що є найбільш обґрунтованим і виправданим.

^ Популяційно-генетична класифікація рас спирається на вчення про групи крові, білки, будову зубів, узори на подушечках пальців рук і ніг, лінії на долонях і підошвах, смакові відчуття та інші морфологічні та фізіологічні особливості. Географічні простори виділених на цій основі рас не збігаються з ареалами поширення великих рас морфологічної класифікації. Популяційно-генетична класифікація дає можливість поставити поділ рас на генетичну основу, уточнити генетичні складові рас і навіть етносів – популяцій.

Виділяють два великі расові стовбури – західний і східний. Беручи за основу волосяний покрив і будову черепа, до західного стовбура відносять європеоїдну і екваторіальну (негроїдну і австралоїдну) великі раси, а до східного – монголоїдну. Виходячи з особливостей будови зубів, узорів на подушечках пальців, властивостей сиворотки крові, до західної раси (атланто-середземноморської) включають європеоїдів і негроїдів, а до східної – монголоїдів і австралоїдів.


^ 3. Європеоїдна раса

Європеоїдна (євразійська) велика раса охоплює майже 1/3 населення Землі. Формування раси відбувалось на території Південної, Центральної і Західної Європи, Північної Африки, Південно-Західної Азії. У зв’язку з цим для європеоїдів характерні такі досить різноманітні морфологічні ознаки: світлий або смуглявий колір шкіри; колір очей і волосся від світлого до темного; волосся пряме або хвилясте; порівняно сильно розвинутий волосяний покрив тіла; виразний ніс різної форми з тонкими ніздрями, з середнім чи високим переніссям; тонкі або середньої товщини губи; вузьке або середнє за шириною обличчя; середній чи високий зріст.

Після Великих географічних відкриттів європеоїдна раса широко представлена в Америці (особливо в Північній Америці), в Сибіру і на Далекому Сході, в Австралії і Південній Африці.

У зв’язку з широким ареалом формування європеоїдної раси і різноманітністю морфологічних ознак виділяють 3 малі раси: північноєвропейську, середньоєвропейську, південноєвропейську.

Північноєвропейська (нордична) мала раса сформувалась у помірному поясі Європи в умовах прохолодного вологого клімату. Морфологічні ознаки: середній і високий зріст, світла шкіра, світле і русяве волосся, сірі і блакитні очі.

У складі малої раси виділяють дві локальні раси (антропологічні типи):

атланто-балтійська: британці, голландці, північні німці, данці, норвежці, шведи, західні фінни, литовці, латиші;

біломоро-балтійська: північні росіяни, карели, східні фінни, естонці.

Південноєвропейська мала раса займає територію від Гібралтарської протоки до Індії, сформувалася в умовах субтропічного і тропічного клімату. Морфологічні ознаки: смаглява шкіра, переважно темні очі, кучеряво-хвилясте і пряме м’яке, темне чи чорне волосся, прямий довгий ніс чи ніс з горбинкою.

Локальні раси:

середземноморська: португальці, іспанці, південні французи, італійці, араби, бербери;

адріатична (динарська): греки, албанці та інші етноси Балкан;

передньоазіатська (вірменоїдна): вірмени та інші етноси Кавказу і Малої Азії;

кавказька: грузини, азербайджанці, лезгини, абхази, талиші, цахури, удини, тати та ін.;

каспійська: туркмени, частина азербайджанців, цахурів та ін.;

паміро-ферганська: таджики, більшість узбеків, малочисельні етноси Паміру;

індо-афганська: хіндустанці, пуштуни, лури, бахтіари та ін.

Середньоєвропейська мала раса займає проміжне місце між північноєвропейською і південноєвропейською малими расами. Локальні раси:

альпійська: більшість населення Швейцарії, приальпійських районів Франції, Німеччини, Австрії, Чехії, Словаччини, Північної Італії;

центральноєвропейська: східні регіони Німеччини й Австрії, Угорщина, Румунія, Молдова, Польща, Правобережна і Центральна Україна, західні регіони Білорусі і Литви;

східноєвропейська: регіони Європейської Росії, росіяни Сибіру, Далекого Сходу, Східна Україна, Центральна і Східна Білорусь.



^ 4. Монголоїдна раса

Монголоїдна (азіатсько-американська) велика раса охоплює 1/4 населення Землі. Монголоїдні ознаки складались у степах і напівпустелях Сх. і Центральної Азії, де поширені пилові і піщані бурі, в умовах континентального клімату з різкими добовими і сезонними перепадами температур.

Такі умови вплинули на формування певних морфологічних ознак: вузький розріз очей, епікантус; смаглява шкіра з жовтуватим відтінком; плескате обличчя з виступаючими вилицями; досить вузький ніс, що слабо виступає над обличчям, невисоке перенісся; темне або чорне жорстке пряме волосся; слабо розвинута борода і волосяний покрив на тілі; середня товщина губ; невисокий і середній зріст; лопатоподібні різці (до 80 – 90 % випадків); завиткові узори на кінчиках пальців.

Монголоїдна раса поширена в Центральній, Північно-Східній, Східній і Південно-Східній Азії, в Америці (корінне населення – індіанці). В її складі виділяються 4 малі раси:

Континентальна (азіатська) мала раса має такі морфологічні ознаки: широке обличчя, смагляво-жовтувата шкіра, пряме чорне туге волосся, карі і чорні очі, вузький розріз очей, тонкі губи, розвинутий епікантус, слабо розвинутий волосяний покрив тіла. В її складі виділяють дві локальні раси:

північноазіатська: малочисельні етноси Сибіру – евенки, ороки, окремі групи якутів і бурятів;

центральноазіатська: монголи, калмики, південні алтайці, більшість якутів і бурятів, тувинці та ін.

Тихоокеанська (східноазіатська) мала раса – корейці, північні і східні китайці, північні тибетці, ряд малочисельних етносів Південно-Східного Китаю. Морфологічні ознаки: смаглява жовтувата шкіра, вузькувате обличчя, вузький розріз очей, слабо виражений епікантус.

Арктична (ескімоська) мала раса – ескімоси, алеути, палеоазіатські етноси (чукчі, коряки, юкагири, нівхи, кети та ін.). ^ Морфологічні ознаки: невисокий зріст, кремезна будова тіла, плоске вилицювате обличчя, вузький розріз очей, виражений епікантус, пряме туге волосся, вузький слабо виражений ніс, великі зуби, відкладання підшкірних жирів на обличчі та кінцівках.

Американська мала раса – індіанці Америки: середній зріст, смагляво-червонувата шкіра, пряме туге чорне волосся, карі або чорні очі, вузькуватий розріз очей, слабо виражений епікантус, вузьке продовгувате обличчя, виражений вузький ніс, європеоїдний вираз обличчя, відсутня група крові «А».


^ 5. Негроїдна раса

Негроїдна (африканська) велика раса охоплює менше 10 % населення Землі. Вона сформувалася в Африці на південь від Сахари, в умовах жаркого і вологого клімату з посиленою сонячною радіацією. Це сприяло появі таких морфологічних ознак: темна пігментація шкіри, товсті губи, широкі ніздрі, кучеряве волосся, слабо розвинутий волосяний покрив тіла, виступаючі щелепи.

Після Великих географічних відкриттів внаслідок работоргівлі велика кількість негрів проживає також на Американському континенті. Виділяють 3 малі раси:

Негрська – поширена в Західній і Східній Африці. Морфологічні ознаки: середній і високий зріст, довгі нижні кінцівки, тонкий тулуб та всі ознаки негроїдної раси.

Негрильська (центральноафриканська або пігмейська) – поширена в лісах басейну р. Конго, де проживають малочисельні етноси. Морфологічні ознаки: низький зріст (142 – 145 см, найвищі – 150 см), виступаючі щелепи (прогнатизм), широкий рот, нетовсті губи, загальні негроїдні риси.

Бушмено-готентотська (південноафриканська) – на півдні Африки. Морфологічні ознаки: малий зріст (150 – 155 см), велика кучерявість волосся, жовтуватий відтінок шкіри, пласкувате обличчя зі зморшкуватою шкірою.


^ 6. Австралоїдна раса

Австралоїдна (океанійська) велика раса поширена у Південно-Східній і Східній Азії, в Океанії. Морфологічні ознаки: темна шкіра, широкий ніс, товсті губи (негроїдні риси), кучеряве хвилясте волосся, сильно розвинутий волосяний покрив тіла, виступаючі щелепи.

Через значну різноманітність расових ознак виділяють 5 малих рас:

Австралійська – племінні етноси Австралії. Морфологічні ознаки: середній і вище зріст, темно-коричневий відтінок шкіри, низький широкий ніс, виражені надбрівні дуги, середньої повноти губи, виступаючі щелепи, сильно виражений волосяний покрив тіла, чорне хвилясто-кучеряве волосся.

Ведоїдна – Шрі-Ланка, дравідські етноси, ряд племінних етносів Індонезії. ^ Морфологічні ознаки: малий зріст (до 150 см), виражені надбрівні дуги, виступаючі щелепи, помірна ширина носа, чорне хвилясто-кучеряве волосся, слабо виражений волосяний покрив на обличчі.

Папуасько-меланезійська – Східна Індонезія, Папуа – Нова Гвінея, Меланезія. Морфологічні ознаки: темно-коричневий відтінок тіла, потовщені губи, виступаючі щелепи, низький зріст. У папуасів – ніс з горбинкою.

Негритоська (ісп. negrito – маленький негр) – внутрішні райони о. Нова Гвінея, Андаманські острови, крайня північ Філіппін, тропіки Таїланду, семанги Малайзії. Характеризується низьким зростом: чол. – 148 см, жін. – 138 см.

Айнська – о. Хоккайдо. Морфологічні ознаки: проміжні риси між монголоїдами і австралоїдами, темно-світлуватий відтінок шкіри, сильно розвинутий волосяний покрив тіла, широкий ніс, пласкувате обличчя, чорне кучеряве волосся, епікантус, спадистий лоб.


^ 7. Контактні раси

В зонах контактів великих, малих і локальних расових типів проходили процеси змішування антропологічних ознак, що продовжуються багато тисячоліть. До контактних рас належить 30 % населення Землі. Розрізняють перехідні і змішані раси, залежно від часу і глибини міжрасових контактів.

^ Перехідні раси склались у давні часи. Нині важко сказати, чи вони є результатом змішання двох рас, чи зберігають давні ознаки. В Європі міжрасові контакти тривають 18 – 12 тис. р., у Африці й Азії – 40 – 20 тис. р. До перехідних контактних рас належать: уральська, південносибірська, південноазіатська, полінезійсько-мікронезійська, ефіопська, південноіндійська.

Уральська (уральсько-лапоїдна) перехідна раса склалась у зоні контактів європеоїдів і монголоїдів близько 10 – 7 тис. р. до н.е. В її формуванні взяли участь елементи давніх саамів – лапоїдів, які населяли територію між Уралом і р. Єнісеєм. Нині представники уральської перехідної раси населяють територію Південно-Західного Сибіру, крайньої півночі Європейської Росії, Середнього Поволжя і Приуралля – ханти, мансі, комі-перм’яки, марійці, удмурти, окремі групи мордвинів.

^ Морфологічні ознаки: смаглява шкіра з жовтуватим відтінком, вузькуватий розріз очей, темне пряме чи хвилясте волосся, вузький кирпатий ніс добре виступає на європеоїдному обличчі.

Південносибірська (туранська) перехідна раса з перших століть н.е. формувалась між Пд Уралом і р. Єнісеєм, де проходили активні контакти між європеоїдами і монголоїдами. Представники – казахи, киргизи. Переважають монголоїдні ознаки: широке обличчя, короткоголовість, вузькуватий розріз очей.

Південноазіатська (малайська) перехідна раса поєднує риси монголоїдної і австралоїдної великих рас: смагляво-оливковий відтінок шкіри, низьке обличчя, відносно широкий ніс, потовщені губи, темні очі і волосся. Представники: південні китайці, в`єти, лао, кхмери, більшість етносів Таїланду, М`янми, Індонезії, Філіппін.

Полінезійсько-мікронезійська перехідна раса займає проміжне місце між усіма великими расами. Їй притаманні ознаки трьох великих рас: смаглява шкіра, повнуваті губи, виражений ніс середнього розміру, хвилясто-кучеряве волосся, європеоїдне, але більш масивне обличчя.

Південноіндійська (дравідська) перехідна раса є проміжною між південними європеоїдами та австралоїдами: вузьке видовжене обличчя, середньої повноти губи, помірно широкий ніс, що виділяється на обличчі, смагляво-коричнева шкіра, карі очі, чорне кучеряве волосся. Найтиповіші представники – каннари.

Ефіопська перехідна раса займає проміжне місце між європеоїдами і негроїдами: темна пігментація шкіри, карі і чорні очі, чорне кучеряве волосся, європеоїдне обличчя, вузькуватий ніс, середньої повноти губи, відсутній прогнатизм. Представники: сомалійці, тиграї, архари, кураги, сідами, ороми, опари, кунани та ін.

^ Змішані раси сформувались у процесі метисації як у давнину, так і в новий та новітній час. До них належать:

Східноіндонезійська змішана раса поєднує ознаки монголоїдної і австралоїдної великих рас з переважанням останніх. Представники – малочисельні етноси Індонезії, Зондських і Молуккських островів: атони, галели, лоінанги, макасаї, ретійці та ін.

Центральноазіатські (паміро-ферганські) змішана расові групи характеризується змішаними європеоїдними ознаками з незначними монголоїдними домішками. Представники – частина таджиків і узбеків, уйгури, салари.

Змішані расові групи Сибіру сформувались у результаті змішування європеоїдно-російських расових ознак з монголоїдними расовими ознаками малочисельних етносів Сибіру. Пр