Реферат: Відділення Національної служби посередництва І примирення в Запорізькій області

Відділення Національної служби посередництва і примирення в Запорізькій області


для сторін соціально-трудових відносин, трудових арбітрів і незалежних посередників,

представників місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування.


м. Запоріжжя 2008 р.
Положення
про Національну службу посередництва і примирення


1. Національна служба посередництва і примирення (далі НСПП) є постійно діючим державним органом, створеним Президентом України для сприяння врегулюванню колективних трудових спорів (конфліктів).


2. НСПП у своїй діяльності керується конституцією України, Законом України “Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)”, іншими законами України, актами Президента України і Кабінету міністрів України, а також цим положенням.


3. Основними завданнями НСПП є:

сприяння взаємодії сторін соціально-трудових відносин у поцесі врегулювання колективних трудових спорів (конфліктів), що виникли між ними;

прогнозування виникнення колективних трудових спорів (конфліктів) та сприяння своєчасному їх вирішенню;

здійснення посередництва і примирення під час вирішення колективних трудових спорів (конфліктів);

забезпечення здійснення соціального діалогу, вироблення узгоджених пропозицій щодо розвитку соціально-економічних та трудових відносин в Україні;

здійснення заходів із запобігання виникненню колективних трудових спорів (конфліктів);

підвищення рівня правової культури учасників соціально-трудових відносин.


^ 4. НСПП відповідно до покладених на неї завдань:

1) вивчає та узагальнює причини виникнення колективних трудових спорів (конфліктів) і можливі їх наслідки на національному, територіальному і галузевому рівнях, виробляє пропозиції щодо запобігання виникненню колективних трудових спорів;


2) здійснює реєстрацію висунутих працівниками вимог та колективних трудових спорів (конфліктів);


3) аналізує висунуті працівниками вимоги та здійснює оцінку їх обгрунтування;


4) сприяє встановленню контактів між сторонами колективного трудового спору (конфлікту);


5) перевіряє в разі необхідності повноваження представників сторін колективного трудового спору (конфлікту);


6) консультує сторони колективного трудового спору (конфлікту) з питань :

компетенції органів стосовно задоволення вимог, які є предметом колективного трудового спору (конфлікту) чи виконання яких сприятиме його вирішенню;

застосування нормативно-правових актів для вирішення колективного трудового спору (конфлікту);


7) за зверненням сторін (сторони) колективного трудового спору (конфлікту) розглядає матеріали щодо колективного трудового спору (конфлікту) з метою його вирішення;

8) звертається у випадках передбачених статтею 24 Закону України “Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)” і коли рекомендації НСПП щодо вирішення колективного трудового спору (конфлікту) сторонами не враховано, в установленому порядку із заявою до суду про вирішення колективного трудового спору (конфлікту);


9) формує списки незалежних посередників та арбітрів;


10) на прохання сторін колективного трудового спору (конфлікту) пропонує їм кандидатури незалежних посередників та членів трудового арбітражу для залучення у примирних процедурах, координує роботу трудового арбітражу, направляє своїх спеціалістів, експертів для участі у роботі примирних органів. Здійснює моніторинг стану виконання рішень примирних органів.


11) вивчає, узагальнює і поширює вітчизняний та іноземний досвід роботи щодо запобігання та врегулювання колективних трудових спорів (конфліктів);


12) залучає у разі необхідності до участі у примирних процедурах народних депутатів України, представників державної влади, органів місцевого самоврядування та інших осіб;


13) забезпечує підготовку і підвищення кваліфікації незалежних посередників, арбітрів, які спеціалізуються на розгляді колективних трудових спорів (конфліктів);


14) узагальнює та вносить в установленому порядку пропозиції щодо вдосконалення законодавства з питань вирішення колективних трудових спорів (конфліктів);


15) у межах своєї компетенції розробляє і затверджує положення, інструкції та інші нормативні акти щодо діяльності НСПП та здійснення примирних процедур;


16) здійснює організаційно-методичне забезпечення діяльності регіональних відділень;


17) взаємодіє у межах своєї компетенції з Секретаріатом Президента України, іншими допоміжними органами і службами, утвореними Президентом України, Кабінетом Міністрів України, Радою міністрів Автономної республіки Крим, міністерствами та іншими центральними і місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, об’єднаннями роботодавців, профспілок, підприємствами, установами і організаціями;


18) координує вирішення сторонами колективного трудового спору (конфлікту) питань щодо організаційного, матеріально-технічного і фінансового забезпечення роботи незалежних посередників, членів примирних комісій і трудового арбітражу;


19) інформує громадськість про свою діяльність через засоби масової інформації, видає бюлетень Національної служби посередництва і примирення;


20) сприяє підвищенню рівня правової культури учасників соціально-трудових відносин щодо запобігання і вирішення колективних трудових спорів (конфліктів).


^ 5. НСПП має право:

брати участь у вирішенні колективного трудового спору (конфлікту) на всіх його стадіях;

координувати роботу трудового арбітражу, направляти своїх спеціалістів, експертів для участі у роботі примирних органів;

одержувати в установленому порядку від державних органів, органів місцевого самоврядування, професійних спілок, роботодавців та їх об’єднань, сторін колективних трудових спорів (конфліктів) інформацію, документи та матеріали, необхідні для виконання покладених на НСПП законом функцій;

попереджати сторони про порушення ними вимог чинного законодавства під час розгляду колективного трудового спору (конфлікту) та можливі наслідки таких порушень;

надсилати органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування рекомендації щодо вжиття заходів для вирішення колективного трудового спору (конфлікту), реалізація яких належить до їх компетенції;

звертатися до органів прокуратури, правоохоронних органів, державних органів з нагляду за додержанням законодавства про працю з пропозиціями щодо здійснення заходів, спрямованих на додержання законодавства про працю, в тому числі щодо порядку вирішення колективних трудових спорів (конфліктів).


6. НСПП у межах своїх повноважень приймає рішення, які мають рекомендаційний характер і повинні розглядатися сторонами колективного трудового спору (конфлікту), відповідними центральними або місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування.


7. НСПП очолює голова, який призначається та звільняється з посади Президентом України.

Голова НСПП має заступників, у тому числі одного першого.

Голова НСПП:

затверджує структуру і штатний розпис центрального апарату та чисельність апарату її відділень;

здійснює керівництво діяльністю НСПП, визначає функціональні обов’язки першого заступника, заступників голови, керівників структурних підрозділів, та інших працівників центрального апарату, затверджує положення про відділення;

представляє НСПП у відносинах з центральними та місцевими органами державної влади та органами місцевого самоврядування, профспілками об’єднаннями роботодавців, іноземними та міжнародними організаціями;

затверджує кандидатури незалежних посередників та арбітрів НСПП;

видає у межах своєї компетенції накази, розпорядження, організовує та забезпечує контроль їх виконання;

розпоряджається у межах своєї компетенції фінансовими та матеріально-технічними ресурсами НСПП;

призначає на посади та звільняє з посад першого заступника, заступників голови НСПП, інших працівників центрального апарату, керівників відділень НСПП та їх заступників;

присвоює працівникам НСПП ранги державних службовців відповідної категорії;

звітує про результати діяльності НСПП перед Президентом України.


8. Гранична чисельність працівників НСПП, фонд оплати праці затверджується в установленому порядку.

НСПП фінансується за рахунок коштів Державного бюджету України.


9. НСПП та її відділення є юридичними особами. НСПП має самостійний баланс, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням.


^ Характеристика колективних трудових спорів конфліктів


Складні процеси соціально - економічного розвитку України в умовах реформування економіки та переходу підприємств до нових форм власності обумовлюють виникнення розбіжностей між роботодавцем в особі адміністрації і найманими працівниками всього підприємства або окремими групами найманих працівників. Найчастіше ці розбіжності виникають щодо затримки чи невиплати заробітної плати, або зупинки виробництва, перевищення встановлених норм робочого часу, інших порушень трудового законодавства з боку власника підприємства.

Право на колективні трудові спори з використанням встановлених діючим законодавством засобів їх вирішення, враховуючи право на страйк, закріплено конституцією України (ст. 44), законом України “Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)”(далі Закон). Встановлені цим законом норми розповсюджуються на всіх найманих працівників, а також на їх об’єднання, роботодавців, їх уповноважені органи. Тобто закон передбачає широку сферу дії порядку вирішення колективних трудових спорів (конфліктів).

Вирішення трудових спорів що виникли у зв’язку з колективним захистом індивідуальних трудових прав працівників, не є предметом даного законодавчого акту. Це означає, що однакові за змістом індивідуальні трудові спори в сумі не складають колективний трудовий спір і розглядаються в порядку встановленому для вирішення індивідуальних трудових спорів.

Наприклад, претензія кожного окремого працівника по затримці заробітної плати повинна розглядатися в порядку вирішення індивідуального трудового спору, навіть якщо з однаковими заявами звертаються всі працівники організації. Однак, оскільки строки і порядок виплати заробітної плати визначені Колективним договором підприємства, установи, організації, то спір з приводу виконання зобов’язань роботодавця перед найманими працівниками може прийняти колективний характер.


Закон дає визначення що таке колективний трудовий спір (конфлікт) - це розбіжності, що виникли між сторонами соціально-трудових відносин, щодо:

встановлення нових або зміни існуючих соціально-економічних умов праці та виробничого побуту;

укладення чи зміни колективного договору, угоди;

виконання колективного договору, угоди або окремих їх положень;

невиконання вимог законодавства про працю.

Виходячи з цього, колективні трудові спори (конфлікти), які виникли з передбачених законом питань, можливо класифікувати за видами таким чином.

^ Конфлікт інтересів :

- встановлення нових або зміни існуючих соціально-економічних умов праці та виробничого побуту;

укладення чи зміни колективного договору, угоди;

Конфлікт права:

виконання колективного договору, угоди або окремих їх положень;

невиконання вимог законодавства про працю.


Сторонами колективного трудового спору (конфлікту) є:

на виробничому рівні - наймані працівники (окремі категорії найманих працівників) підприємства, установи, організації чи їх структурних підрозділів або профспілкова чи інша уповноважена найманими працівниками організація та власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи представник;

на галузевому, територіальному рівнях - наймані працівники підприємств, установ, організацій однієї або декількох галузей (професій) або адміністративно-територіальних одиниць чи профспілки, їх об'єднання або інші уповноважені цими найманими працівниками органи та власники, об'єднання власників або уповноважені ними органи чи представники;

на національному рівні - наймані працівники однієї або декількох галузей (професій) чи профспілки або їх об'єднання чи інші уповноважені найманими працівниками органи та власники, об'єднання власників або уповноважені ними органи (представники) на території більшості адміністративно-територіальних одиниць України, передбачених частиною другою статті 133 Конституції України .

Уповноважений найманими працівниками на представництво орган є єдиним повноважним представником найманих працівників до моменту припинення такого спору (конфлікту).


Сторони в колективному трудовому спорі мають право здійснювати свої повноваження через уповноважених представників.

Представники роботодавців – це керівники підприємств чи інші уповноважені згідно з статутом підприємства, іншими правовими актами особи, уповноважені органи об’єднань роботодавців, інші уповноважені роботодавцями органи.

Представники найманих працівників – профспілкові організації, їх об’єднання уповноважені на представництво згідно з статутом, ініціативна група з числа найманих працівників, якій в установленому порядку надані повноваження представляти інтереси трудового колективу.


^ Порядок розгляду колективних трудових спорів.


Враховуючи тяжкість соціальних наслідків колективних спорів для суспільства і необхідність захисту інтересів працівників законодавець переносить акцент в регулюванні колективних трудових відносин на недопущення соціальної напруги, на можливість досягнення згоди між працівниками і роботодавцями, соціальне партнерство між ними. Тому у відповідних нормативних актах підкреслюється необхідність досягнення згоди між сторонами спора – з початку на основі переговорів їх представників, а в разі негативного результату використовуються примирні процедури. І тільки після проходження примирних процедур, у разі не вирішення конфлікту, як крайній захід законодавець допускає проведення страйку в порядку визначеному Законом.

Закон встановлює правові і організаційні основи функціонування системи заходів по вирішенню колективних трудових спорів і спрямований на здійснення взаємодії сторін соціально-трудових відносин в процесі врегулювання розбіжностей, які виникли між ними.

Колективний трудовий спір проходить наступні стадії:

– формування вимог найманих працівників;

– розгляд вимог найманих працівників власником;

– виникнення колективного трудового спору;

– розгляд колективного трудового спору примирною комісією;

– розгляд колективного трудового спору трудовим арбітражем;

– реалізація рішень примирних органів.



Перша стадія - формування вимог найманих працівників.


Вимоги найманих працівників на виробничому рівні формуються і затверджуються загальними зборами (конференцією) найманих працівників або формуються шляхом збору підписів і вважаються чинними за наявності не менше половини підписів членів трудового колективу підприємства, установи, організації чи їх структурного підрозділу. Разом із висуненням вимог збори (конференція) найманих працівників визначають орган чи особу, які будуть представляти їх інтереси.


Вимоги найманих працівників на галузевому, територіальному чи національному рівнях формуються і затверджуються:

у випадках, коли інтереси найманих працівників представляє профспілка, об'єднання профспілок - рішенням виборного органу відповідної профспілки, об'єднання профспілок;

у випадках, коли інтереси найманих працівників представляють інші уповноважені ними організації (органи) - конференцією представників підприємств, установ, організацій, обраних зборами (конференцією) працівників підприємств, установ, організацій, які перебувають у стані трудового спору (конфлікту).


Вимоги найманих працівників, профспілки чи об'єднання профспілок оформляються відповідним протоколом і надсилаються власнику або уповноваженому ним органу (представнику).


^ Друга стадія - розгляд вимог найманих працівників власником.


На власника покладено обов’язок прийняти до розгляду направлені йому вимоги найманих працівників та повідомити про своє рішення в письмовій формі у встановлений законодавством термін – у триденний строк з дня одержання вимог.

Якщо задоволення вимог виходить за межі компетенції уповноваженого власником органу (представника), він зобов'язаний надіслати їх у триденний строк з дня одержання вимог власнику або до відповідного вищестоящого органу управління, який має право прийняти рішення. При цьому строк розгляду вимог найманих працівників кожною інстанцією не повинен перевищувати трьох днів.

Загальний строк розгляду вимог і прийняття рішення (з урахуванням часу пересилання) не повинен перевищувати тридцяти днів з дня одержання цих вимог власником або уповноваженим ним органом (особою) до моменту одержання найманими працівниками чи профспілкою повідомлення від власника або відповідного вищестоящого органу управління про прийняте ним рішення.

Рішення власника або відповідного вищестоящого органу управління викладається у письмовій формі і не пізніше наступного дня надсилається уповноваженому представницькому органу іншої сторони колективного трудового спору (конфлікту) разом із соціально-економічним обгрунтуванням.


^ Третя стадія – виникнення колективного трудового спору.


Колективний трудовий спір (конфлікт) виникає з моменту, коли уповноважений представницький орган найманих працівників, категорії найманих працівників, колективу працівників або профспілки одержав від власника чи уповноваженого ним органу повідомлення про повну або часткову відмову у задоволенні колективних вимог і прийняв рішення про незгоду з рішенням власника чи уповноваженого ним органу (представника) або коли строки розгляду вимог, передбачені Законом, закінчилися, а відповіді від власника не надійшло.

Про виникнення колективного трудового спору (конфлікту) орган, який представляє інтереси найманих працівників або профспілки, зобов'язаний у триденний строк письмово проінформувати власника чи уповноважений ним орган (представника), місцевий орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування за місцезнаходженням підприємства та Національну службу посередництва і примирення.


У випадку відмови з боку власника задовольнити вимоги найманих працівників або не отримання від нього відповіді у встановлений строк по колективному трудовому спору проводяться примирні процедури.

Примирні процедури – це послідовне у встановленому порядку, проходження процедур з використанням прийнятних для обох сторін заходів по врегулюванню розбіжностей, з метою вирішення колективного трудового спору.

^ Четверта стадія - розгляд колективного трудового спору примирною комісією.


Розгляд колективного трудового спору (конфлікту) примирною комісією здійснюється з питань:

- встановлення нових або зміни існуючих соціально-економічних умов праці та виробничого побуту;

- укладення чи зміни колективного договору, угоди;

А у випадку неприйняття рішення примирною комісією в строки встановлені Законом, - трудовим арбітражем.


Примирна комісія - орган, призначений для вироблення рішення, що може задовольнити сторони колективного трудового спору (конфлікту), та який складається із представників сторін.

Примирна комісія утворюється за ініціативою однієї із сторін на виробничому рівні - у триденний, на галузевому чи територіальному рівні - у п'ятиденний, на національному рівні - у десятиденний строк з моменту виникнення колективного трудового спору (конфлікту) з однакової кількості представників сторін.

Порядок визначення представників до примирної комісії визначається кожною із сторін колективного трудового спору (конфлікту) самостійно.


На час ведення переговорів і підготовки рішення примирної комісії її членам надається вільний від роботи час.

У разі потреби примирна комісія:

залучає до свого складу незалежного посередника;

консультується із сторонами колективного трудового спору (конфлікту), центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та іншими заінтересованими органами.

Організаційне та матеріально-технічне забезпечення роботи примирної комісії здійснюється за домовленістю сторін, а якщо сторони не досягли згоди - в рівних частках.

Сторони колективного трудового спору (конфлікту) зобов'язані надавати примирній комісії інформацію, необхідну для ведення переговорів.

Члени примирної комісії не мають права розголошувати відомості, що є державною або іншою захищеною законом таємницею.

Колективні трудові спори (конфлікти) розглядаються виробничою примирною комісією у п'ятиденний, галузевою та територіальною примирними комісіями - у десятиденний, примирною комісією на національному рівні - у п'ятнадцятиденний строк з моменту утворення комісій. За згодою сторін ці строки можуть бути продовжені.

Рішення примирної комісії оформляється протоколом та має для сторін обов'язкову силу і виконується в порядку і строки, які встановлені цим рішенням.

З ініціативи обох сторін або однієї із сторін колективного трудового спору до участі в роботі примирної комісії може бути залучений незалежний посередник. Незалежний посередник - визначена за спільним вибором сторін особа, яка сприяє встановленню взаємодії між сторонами, проведенню переговорів, бере участь у виробленні примирною комісією взаємоприйнятного рішення.

Основною метою діяльності незалежного посередника є досягнення довіри сторін колективного трудового спору, встановлення співробітництва між сторонами колективного трудового спору, сприяння сторонам колективного трудового спору в його вирішенні на взаємоприйнятних умовах.

Діяльність незалежного посередника не може зазнавати втручання з боку будь-якого органу, організації, фізичної особи з метою перешкоджання веденню переговорів, спонукання незалежного посередника до нав’язування сторонам прийняття певного рішення.


^ П’ята стадія – розгляд колективного трудового спору трудовим арбітражем.


Трудовий арбітраж - орган, який складається із залучених сторонами фахівців, експертів та інших осіб і приймає рішення по суті трудового спору (конфлікту).

Трудовий арбітраж утворюється з ініціативи однієї із сторін або незалежного посередника у триденний строк у разі:

Неприйняття примирною комісією погодженого рішення щодо вирішення колективного трудового спору з питань - встановлення нових або зміни існуючих соціально-економічних умов праці та виробничого побуту; укладення чи зміни колективного договору, угоди;

Виникнення колективного трудового спору з питань - виконання колективного договору, угоди або окремих їх положень; невиконання вимог законодавства про працю.

Кількісний і персональний склад трудового арбітражу визначається за згодою сторін. Голова трудового арбітражу обирається з числа його членів.

До складу трудового арбітражу також можуть входити народні депутати України, представники органів державної влади, органів місцевого самоврядування й інші особи.

Організаційне та матеріально-технічне забезпечення роботи трудового арбітражу здійснюється за домовленістю сторін, а якщо сторони не досягли згоди - в рівних частках.

Колективний трудовий спір (конфлікт) розглядається трудовим арбітражем з обов'язковою участю представників сторін, а в разі потреби - представників інших заінтересованих органів та організацій.

Трудовий арбітраж розглядає звернення сторін, отримує необхідні документи, які мають відношення до колективного трудового спору, інформує у разі необхідності органи державної влади і органи місцевого самоврядування про можливі соціальні наслідки колективного трудового спору, розробляє рекомендації по суті колективного трудового спору.

На засіданнях трудового арбітражу ведеться протокол в якому фіксуються прізвища та ініціали осіб які приймають участь в його засіданні, дата створення арбітражу, дати проведення засідань, суть спору, погляди сторін а також експертів, спеціалістів, якщо вони були залучені, рішення прийняте арбітражем з відповідним обгрунтуванням.

Трудовий арбітраж повинен прийняти рішення у десятиденний строк з дня його створення. За рішенням більшості членів трудового арбітражу цей строк може бути продовжено до двадцяти днів.

Рішення трудового арбітражу приймається більшістю голосів його членів, оформляється протоколом і підписується усіма його членами.

Члени трудового арбітражу не мають права розголошувати відомості, що є державною таємницею або іншою захищеною законом таємницею.

Рішення трудового арбітражу про вирішення колективного трудового спору (конфлікту) є обов'язковим для виконання, якщо сторони про це попередньо домовилися і підписали угоду.


Жодна із сторін колективного трудового спору (конфлікту) не може ухилятися від участі в примирних процедурах.

Якщо примирні органи не змогли врегулювати розбіжності між сторонами, причини розбіжностей з обгрунтуванням позицій сторін у письмовій формі доводяться до відома кожної із сторін колективного трудового спору (конфлікту). У цьому разі наймані працівники або уповноважений ними орган чи професійна спілка мають право з метою виконання висунутих вимог застосовувати усі дозволені законодавством засоби.


З метою сприяння поліпшенню трудових відносин та запобігання виникненню колективних трудових спорів (конфліктів), їх прогнозування та сприяння своєчасному їх вирішенню, здійснення посередництва для вирішення таких спорів (конфліктів) Указом Президента України від 17 листопада 1998 року №1258/98 утворена Національна служба посередництва і примирення.

^ Національна служба посередництва і примирення – це постійно діючий державний орган створений відповідно до ст. 15 Закону України “Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)” з метою врегулювання колективних трудових спорів (конфліктів), складається з висококваліфікованих фахівців та експертів з питань вирішення колективних трудових спорів (конфліктів) і має свої відділення в Автономній Республіці Крим та областях.

Рішення Національної служби посередництва і примирення мають рекомендаційний характер і повинні розглядатися сторонами колективного трудового спору (конфлікту) та відповідними центральними або місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування.

Національна служба посередництва і примирення фінансується за рахунок коштів Державного бюджету України.

Положення про Національну службу посередництва і примирення затверджується Президентом України.

До компетенції Національної служби посередництва і примирення належить:

здійснення реєстрації висунутих працівниками вимог та колективних трудових спорів (конфліктів);

аналіз вимог, виявлення та узагальнення причин колективних трудових спорів (конфліктів), підготовка пропозицій для їх усунення;

підготовка посередників та арбітрів, які спеціалізуються на вирішенні колективних трудових спорів (конфліктів);

формування списків арбітрів та посередників;

перевірка, в разі необхідності, повноважень представників сторін колективного трудового спору (конфлікту);

посередництво у вирішенні колективного трудового спору (конфлікту);

залучення до участі в примирних процедурах народних депутатів України, представників державної влади, органів місцевого самоврядування.


Національна служба посередництва і примирення на прохання сторін колективного трудового спору (конфлікту) пропонує кандидатури незалежних посередників, членів трудового арбітражу, координує роботу трудового арбітражу, направляє своїх спеціалістів, експертів для участі у роботі примирних органів.

Представники Національної служби посередництва і примирення можуть брати участь у вирішенні колективного трудового спору (конфлікту) на всіх його стадіях.

Сторони колективного трудового спору (конфлікту) після додержання передбаченої цим Законом примирної процедури мають право звернутися по сприяння у вирішенні цього спору (конфлікту) до Національної служби посередництва і примирення, яка розглядає всі матеріали і в десятиденний строк надсилає сторонам свої рекомендації.


Якщо у вимогах найманих працівників чи профспілки містяться питання, вирішення яких відповідно до законодавства віднесено до компетенції центральних або місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, Національна служба посередництва і примирення надсилає свої рекомендації разом з відповідними матеріалами керівникам цих органів, які повинні їх розглянути у семиденний строк і проінформувати про прийняті ними рішення сторони колективного трудового спору (конфлікту) та Національну службу посередництва і примирення.


Якщо примирні процедури не призвели до вирішення колективного трудового спору у зв'язку з відмовою власника або уповноваженого ним органу (представника) задовольнити вимоги найманих працівників або уповноваженого ними органу, профспілки, об'єднання профспілок чи уповноваженого нею (ними) органу, у випадках ухилення власника від участі у примирних процедурах, а також невиконання їм рішень та рекомендацій, якщо досягнута згода про їх обов’язковість, - наймані працівники мають право застосувати страйк, як крайній засіб (коли всі інші можливості вичерпано) вирішення колективного трудового спору.

Страйк - це тимчасове колективне добровільне припинення роботи працівниками (невихід на роботу, невиконання своїх трудових обов'язків) підприємства, установи, організації (структурного підрозділу) з метою вирішення колективного трудового спору (конфлікту).

Відповідно до статті 44 Конституції України ті, хто працює, мають право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів.

Порядок здійснення права на страйк встановлюється Законом.

Участь у страйку є добровільною. Нікого не може бути примушено до участі або до неучасті у страйку. Особи які примушують найманих працівників до участі або відмови в участі у страйку, несуть відповідальність в порядку встановленому законодавством.

Рішення про оголошення страйку на підприємстві приймається за поданням органу профспілкової чи іншої організації найманих працівників, уповноваженої згідно із статтею 3 цього Закону представляти інтереси найманих працівників, загальними зборами (конференцією) найманих працівників шляхом голосування і вважається прийнятим, якщо за нього проголосувала більшість найманих працівників або дві третини делегатів конференції. Рішення про оголошення страйку оформляється протоколом.

Рекомендації щодо оголошення чи не оголошення галузевого або територіального страйку приймаються на галузевому або територіальному рівнях на конференції, зборах, пленумі чи іншому виборному органі представників найманих працівників та/або профспілок і надсилаються відповідним трудовим колективам чи профспілкам.


Наймані працівники підприємств галузі чи адміністративно-територіальних одиниць самостійно приймають рішення про оголошення чи не оголошення страйку на своєму підприємстві.

Страйк вважається галузевим чи територіальним, якщо на підприємствах, на яких оголошено страйк, кількість працюючих становить більше половини загальної кількості працюючих відповідної галузі чи території.

Орган (особа), який очолює страйк, зобов'язаний письмово попередити власника або уповноважений ним орган (представника) не пізніш як за сім днів до початку страйку, а у разі прийняття рішення про страйк на безперервно діючому виробництві - за п'ятнадцять днів.

Власник або уповноважений ним орган (представник) зобов'язаний у найкоротший строк попередити постачальників і споживачів, транспортні організації, а також інші заінтересовані підприємства, установи, організації щодо рішення найманих працівників про оголошення страйку.


Страйк на підприємстві очолює орган (особа), що визначається загальними зборами (конференцією) найманих працівників при прийнятті рішення про оголошення страйку.

Галузевий чи територіальний страйк очолює (координує) орган (особа), визначений конференцією, зборами, пленумом чи іншим виборним органом представників найманих працівників, профспілкових чи інших організацій працівників, уповноважених представляти відповідні трудові колективи.

Орган (особа), що очолює страйк, діє під час страйку в межах прав, передбачених цим Законом, інформує працівників про хід вирішення колективного трудового спору (конфлікту).

Повноваження органу (особи) як керівника страйку припиняються, якщо сторони підписали угоду про врегулювання колективного трудового спору (конфлікту), а також у разі прийняття рішення про відміну або про припинення страйку.

Місцеперебування під час страйку працівників, які беруть у ньому участь, визначається органом (особою), що керує страйком, за погодженням із власником або уповноваженим ним органом (представником).

У разі проведення зборів, мітингів, пікетів за межами підприємства орган (особа), який очолює страйк, повинен повідомити про запланований захід місцевий орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування не пізніше ніж за три дні.

Під час страйку сторони колективного трудового спору (конфлікту) зобов'язані продовжувати пошук шляхів його вирішення, використовуючи для цього усі наявні можливості.

Угода про вирішення колективного трудового спору (конфлікту) підписується керівником або іншим повноважним представником органу, що очолює страйк, і власником або уповноваженим ним органом (представником).


Контроль за виконанням умов цієї угоди здійснюється сторонами колективного трудового спору (конфлікту) або уповноваженими ними органами (особами).

Незаконними визнаються страйки:


1) оголошені з вимогами про зміну конституційного ладу, державних кордонів та адміністративно-територіального устрою України, а також з вимогами, що порушують права людини;

2) оголошені найманими працівниками, профспілкою, об’єднанням профспілок або уповноваженими ними органами, з вимогами які не відносяться до колективних трудових спорів;

3) оголошені з порушенням формування вимог найманих працівників, профспілки, об’єднання профспілок або уповноважених ними органів;

4) оголошені до моменту виникнення колективного трудового спору;

5) якщо найманими працівниками, профспілкою, об’єднанням профспілок або уповноваженими ними органами не проведені примирні процедури, або не виконується рішення примирних органів;

6) якщо порушено порядок оголошення страйку;

7) оголошені або проводяться під час проведення примирних процедур передбачених Законом;

8) оголошені в умовах, коли проведення страйку заборонено, або при оголошені страйку не визначено орган який здійснює керівництво страйком.


Крім вказаних випадків, Законом забороняється проведення страйку за умов, якщо припинення працівниками роботи створює загрозу життю і здоров'ю людей, довкіллю або перешкоджає запобіганню стихійному лиху, аваріям, катастрофам, епідеміям та епізоотіям чи ліквідації їх наслідків.

Забороняється проведення страйку праці