Реферат: Національний університет внутрішніх справ на правах рукопису

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ


На правах рукопису
УДК 349.22:331.101.38


Венедіктов Сергій Валентинович


МАТЕРІАЛЬНЕ ТА МОРАЛЬНЕ СТИМУЛЮВАННЯ

ЕФЕКТИВНОЇ ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

ПРАЦІВНИКІВ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ: ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ
Спеціальність 12.00.05 – трудове право; право соціального забезпечення


Дисертація на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук


Науковий керівник: -

доктор юридичних наук, професор

Бандурка Олександр Маркович


Харків – 2004

З М І С Т

ВСТУП ………………………………………………………………………….…. 2
^ РОЗДІЛ 1. Стимулювання як основний фактор підвищення ефективності в професійній діяльності працівників органів внутрішніх справ
Юридична природа та поняття стимулювання ефективної професійної діяльності як категорії трудового права ……………………........................ 9

Професійна мотивація як передумова стимулювання та підвищення активності в службово-трудовій діяльності працівників ОВС ................. 33

Співвідношення змісту матеріального і морального стимулювання особового складу ОВС ………...................................................................... 49

РОЗДІЛ 2. Правове регулювання видів матеріального стимулювання ефективної професійної діяльності персоналу органів внутрішніх справ

2.1. Службово-трудове заохочувальне правовідношення в сфері стимулювання працівників ОВС ................................................................. 61

2.2. Правові засоби забезпечення особистої матеріальної зацікавленості в стимулюванні осіб рядового та начальницького складу ОВС .................. 92

2.3. Види матеріального не грошового стимулювання працівників ОВС .... 108

РОЗДІЛ 3. Механізм правового регулювання морального стимулювання ефективної професійної діяльності особового складу органів внутрішніх справ

3.1. Сутність інформаційного підходу до процесу морального заохочення працівників органів, служб та підрозділів внутрішніх справ ................. 122

3.2. Заходи та підстави морального заохочення особового складу ОВС ...... 132

3.3. Напрямки удосконалення застосування морального стимулювання ефективної службово-трудової діяльності осіб рядового та начальницького складу ОВС ...................................................................... 144

ВИСНОВКИ …………………………………………………………….………. 164

^ СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ .…………………………........ 169

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Однією з необхідних умов створення в Україні правової держави є високопрофесійне та ініціативне виконання працівниками органів внутрішніх справ своїх службово-трудових обов’язків. Це вимагає наявності ефективної системи стимулювання персоналу, що давала б змогу своєчасно та адекватно заохочувати працівників органів внутрішніх справ, які мають особливі заслуги у боротьбі зі злочинністю, сумлінно та бездоганно працюють, виявляють ініціативу, твердість, рішучість у справі захисту інтересів суспільства, охорони прав і свобод громадян.

На жаль, довгий час проблемам матеріального та морального стимулювання ефективної професійної діяльності працівників органів внутрішніх справ як у науці трудового права, так і у практиці функціонування правоохоронних органів не приділялося достатньої уваги. Це було обумовлено пануванням адміністративно-командних методів управління всіма сферами державного життя, незацікавленістю держави в ініціативності та творчій активності працівників, що призводило до широкого використання переважно заходів покарання та знецінювання заходів заохочення.

З переходом України до нового ринкового напрямку розвитку збільшується й модифікується злочинність, що значною мірою підвищило вимоги, висунуті сьогодні до службово-трудової діяльності працівників органів внутрішніх справ з боку суспільства та держави. Однак, досягнення необхідного рівня професіоналізму персоналу органів внутрішніх справ у значній мірі гальмується недостатньою розробленістю у теорії трудового права (і, відповідно, у нормативно-правовому забезпеченні та практиці роботи з персоналом в органах внутрішніх справ) багатьох аспектів матеріального та морального стимулювання працівників. Зокрема, нерозвинуто понятійно-категорійний апарат проблематики матеріального та морального стимулювання персоналу, нечітко визначені умови, підстави та види стимулювання працівників органів внутрішніх справ, наявні чисельні прогалини та суперечності у нормативних актах, що регламентують відповідні службово-трудові правовідносини, гостро постає проблема невідповідності відомчого нормативно-правового забезпечення загальним вимогам трудового законодавства. Це призводить до зниження дієвості механізму стимулювання ефективної та якісної праці працівників, детермінує нестабільність кадрових процесів в органах внутрішніх справ, звільнення кваліфікованих спеціалістів, недостатню службово-трудову активність певної частини персоналу. Ці негативні тенденції, у свою чергу, позначаються на якості боротьби із злочинністю в суспільстві, на побудові в Україні правової, соціальної держави. Отже, глибоке дослідження сутності і з’ясування особливостей службово-трудових правовідносин у сфері матеріального та морального стимулювання ефективної професійної діяльності працівників органів внутрішніх справ, а також розробка пропозицій та рекомендацій щодо їх подальшого удосконалення набувають сьогодні особливого змісту і актуальності.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до п.п. 1.3. та 2.1 Пріоритетних напрямків фундаментальних та прикладних досліджень установ МВС України на період 2002–2005 рр., затверджених наказом МВС України № 635 від 30 червня 2002 р., п. 5.3 Головних напрямків наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ МВС України на 2001-2005 рр., а також планів наукових досліджень науково-дослідної лабораторії з проблем кадрового забезпечення органів внутрішніх справ України, кафедри трудового, екологічного і аграрного права Національного університету внутрішніх справ. Тема дисертації відповідає пріоритетним завданням навчального процесу по підготовці висококваліфікованих фахівців для органів, служб та підрозділів внутрішніх справ з урахуванням нового рівня вимог щодо нормативно-правового забезпечення службово-трудових відносин державних службовців України.

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у всебічному аналізі, розкритті сутності і з’ясуванні особливостей матеріального та морального стимулювання ефективної діяльності працівників органів внутрішніх справ України, нормативно-правового забезпечення цих процесів. Відповідно до мети в роботі поставлені наступні основні завдання:

- дослідити понятійно-категоріальний апарат стимулювання ефективної професійної діяльності як категорії трудового права;

- визначити поняття матеріального і морального стимулювання службово-трудової діяльності працівників органів внутрішніх справ, поглибити поняття правовідносин та трудових правовідносин;

- дослідити особливості службово-трудового заохочувального правовідношення в сфері матеріального стимулювання працівників ОВС;

- здійснити аналіз форм та видів співвідношення матеріального і морального стимулювання особового складу органів внутрішніх справ;

- проаналізувати правові засоби забезпечення особистої матеріальної зацікавленості в стимулюванні осіб рядового та начальницького складу;

- окреслити умови, підстави й види морального заохочення працівників органів, служб та підрозділів внутрішніх справ;

- виявити прогалини і обґрунтувати необхідність в удосконаленні та подальшому розвитку відповідного нормативно-правового забезпечення.

^ Об’єктом дослідження є відносини в сфері морального і матеріального стимулювання працівників за чинним трудовим законодавством.

Предметом дослідження є нормативно-правове забезпечення механізму матеріального і морального стимулювання особового складу органів внутрішніх справ України.

^ Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є сукупність методів і прийомів наукового пізнання. Як загальнонауковий метод використовується системний підхід, який дозволив окреслити проблемні питання правового регулювання стимулювання працівників органів внутрішніх справ. За допомогою логіко-семантичного методу поглиблено понятійний апарат (підрозділ 1.1), визначені загальні засади правового регулювання стимулювання особового складу органів внутрішніх справ (підрозділи 2.1, 3.1, 3.3). Методи класифікації, групування та структурування застосовувалися для виділення окремих підстав і порядку стимулювання службово-трудової діяльності працівників органів внутрішніх справ (підрозділи 2.2, 3.2). Документальний аналіз дав можливість надати пропозиції і методичні рекомендації щодо подальшого розвитку правового регулювання стимулювання службово-трудової діяльності працівників органів внутрішніх справ (підрозділи 1.3, 2.1). В процесі дослідження особливостей правового регулювання праці (служби) працівників органів внутрішніх справ також використовувались порівняльно-правовий та історико-правовий методи (розділ 1, 2).

В процесі дисертаційного дослідження були використані наукові роботи вчених-юристів різних галузей права: теорії права, теорії управління та адміністративного права, як: С.С. Алексєєва, О.М. Бандурки, С.М. Братуся, М.В. Вітрука, В.О. Котюка, В.В. Копейчикова, В.В. Лазарєва, М.І. Матузова, В.С. Нерсесянца, П.М. Рабіновича, О.Ф. Скакун, Л.С. Явича. Основну увагу було приділено працям вітчизняних та зарубіжних фахівців трудового права: М.Й. Бару, Н.Б. Болотіної, В.С. Венедиктова, В.Я. Гоца, О.Д. Зайкіна, С.О. Іванова, С.С. Каринського, О.В. Лавриненка, Р.З. Лівшица, В.І. Нікитинського, В.Г. Ротаня, О.С. Пашкова, П.Д. Пилипенко, В.І. Прокопенко, О.І. Процевського, Л.О. Сироватської, Н.М. Хуторян, Г.І. Чанишевої та інших авторів. Нормативною базою роботи є Конституція України, міжнародно-правові акти, Кодекс законів про працю України, закони України, а також нормативно-правові акти Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств і відомств України щодо питань регулювання відносин стимулювання ефективної професійної діяльності працівників. Дисертант звертався також до актуальної політико-правової публіцистики, що висвітлювала питання правового регулювання праці державних службовців. Емпіричну базу дослідження становлять статистичні та архівні матеріали, які стосуються правового регулювання праці (служби) працівників органів внутрішніх справ в Україні.

Наукова новизна одержаних результатів визначається насамперед тим, що дисертація є першим комплексним дослідженням генези, юридичної сутності, правового регулювання видів, механізму та співвідношення змісту матеріального і морального стимулювання особового складу ОВС. На монографічному рівні проведено всебічний теоретико-функціональний аналіз категорій матеріального і морального стимулювання ефективної службово-трудової діяльності працівників органів внутрішніх справ в Україні. В результаті проведеного дослідження сформульовано нові наукові положення та висновки, які запропоновано здобувачем особисто. Основні з них такі:

- матеріальне та моральне стимулювання працівників органів внутрішніх справ визначено як один з важливих чинників підвищення ефективної професійної діяльності через потреби та інтереси, як систему відповідних заходів публічного прояву пошани до працівників за їх особливу результативну діяльність;

- вперше досліджено соціально-юридичну природу матеріального та морального стимулювання працівників ОВС України через такі фактори та засоби сучасного повноцінного життя фізичної особи, як матеріальне становище, добробут, житлові умови, пільги, соціальне становище, моральне задоволення професійною діяльністю;

- проаналізовано специфіку службово-трудових заохочувальних правовідносин в сфері стимулювання особового складу органів внутрішніх справ. Виокремлено випереджаючу та підкріплюючу форми процесу стимулювання. Випереджаючій формі притаманний семи стадійний спосіб її організації: розроблення способів вимірювання результатів діяльності; розроблення еталона порівняння, за допомогою якого ці результати будуть оцінюватися; розробка функції стимулювання, яка пов'язує результат праці з конкретним стимулом; вимірювання результатів діяльності об'єкта стимулювання; їх оцінка; розрахунок; вручення диференційованого еквіваленту стимулу. Підкріплюючій формі стимулювання відповідає чотирьох стадійній спосіб такої організації: вимірювання результатів діяльності; оцінка цих результатів; визначення форми та міри стимулювання; вручення стимулу;

- доведено, що моральне стимулювання працівників органів внутрішніх справ має сутність інформаційного процесу, в якому джерелом інформації про заслуги осіб рядового і начальницького складу перед суспільством виступає керівництво цих органів, служб та підрозділів; приймачем інформації – працівники, а іноді й службово-трудові колективи ОВС; каналом зв’язку – засоби передання інформації: подяки, грамоти, медалі, ордена;

- вперше розглянуто професійну мотивацію працівників органів внутрішніх справ як передумову стимулювання та підвищення активності в службово-трудовій діяльності через прагнення останніх задовольнити свої потреби за допомогою службово-трудової діяльності щодо виконання своїх посадових завдань та функцій. Професійна мотивація особового складу органів внутрішніх справ – це процес свідомого вибору людиною як даного виду професійної діяльності, так і бажання виконувати свої функціональні завдання на високому якісному рівні, що забезпечується комплексним впливом зовнішніх (стимулів) та внутрішніх (мотивів) факторів;

- доведено, що найважливішим з факторів формування особистої зацікавленості в належному виконанні функціональних обов’язків є встановлення чіткої залежності між мірою службово-трудової діяльності працівника та мірою його матеріального забезпечення;

- запропонована структура та змістовність проекту спеціального правового акту – Положення про стимулювання працівників органів внутрішніх справ України, а також відповідні зміни до Дисциплінарного статуту працівників ОВС.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що викладені в дисертації висновки та пропозиції можуть використовуватись: а) в науково-дослідній роботі – для подальшої розробки загальних і спеціальних питань стимулювання ефективної професійної діяльності працівників органів внутрішніх справ; б) у правотворчості – при підготовці змін і пропозицій до чинного законодавства у сфері стимулювання ефективної професійної діяльності працівників органів внутрішніх справ; в) у правозастосуванні – під час втілення приписів нормативно-правових актів щодо стимулювання ефективної професійної діяльності працівників органів внутрішніх справ у практику конкретних службово-трудових відносин; г) у навчальному процесі – положення та висновки дисертації можуть бути використані в вищих та інших закладах освіти при вивченні питань стимулювання ефективної професійної діяльності працівників, а також при – розробці науково-практичних посібників і методичних рекомендацій.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження виконане здобувачем самостійно, всі сформульовані в ньому положення та висновки обґрунтовані на основі власних досліджень автора.

Апробація результатів дисертації. Підсумки розробки проблеми в цілому, окремі її аспекти, одержані узагальнення і висновки було оприлюднено дисертантом на наступних науково-практичних конференціях: „Виховання, соціальне та психологічне забезпечення кадрової політики в органах внутрішніх справ: методи та технології” (Харків, 2000), „Актуальні проблеми управління персоналом ОВС України” (Харків, 2002), „Актуальні проблеми науки трудового права України в сучасних умовах ринкової економіки” (Сімферополь – Євпаторія, 2003), „Нормативно-правове забезпечення проходження служби в органах внутрішніх справ України” (Харків – 2004), „Кодифікація трудового законодавства України: стан та перспективи” (Харків –Запоріжжя, 2004), а також на спільному засіданні методологічного семінару науково-дослідної лабораторії з проблем кадрового забезпечення ОВС України та кафедри трудового, екологічного та аграрного права Національного університету внутрішніх справ та наукової школи „Проблеми трудового права та проходження служби в ОВС України”.

Публікації. Основні теоретичні положення та результати дисертаційного дослідження викладені у одинадцяті наукових статтях, опублікованих як у фахових наукових журналах, так і у збірниках наукових праць.

Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів‚ висновків, списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 186 сторінок. Список використаної літератури складається із 223 найменувань і займає 18 сторінок.

^ РОЗДІЛ 1. Стимулювання як основний фактор підвищення ефективності в професійній діяльності працівників органів внутрішніх справ
Юридична природа та поняття стимулювання ефективної професійної діяльності як категорії трудового права


Зміни, що відбуваються останнім часом у сфері суспільної організації праці, об’єктивно потребують удосконалення правового забезпечення трудових правовідносин. Особливо це стосується службово-трудових відносин, що виникають при проходженні служби в органах внутрішніх справ. Досить довгий час, за умов панування адміністративно-командних методів управління в усіх сферах суспільного життя, спостерігалося певне знецінення норм трудового законодавства під час регулювання трудових та тісно пов’язаних з ними відносин, суб’єктами яких були працівники органів внутрішніх справ, – вважалося, що вказані відносини в першу чергу регулюються відомчими нормативно-правовими актами, у випадку ж виникнення суперечностей між загальним трудовим законодавством та відомчими нормативно-правовими актами, пріоритет, звичайно, надавався останнім.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Таким чином, аналіз норм діючого та проектного законодавства дає підстави запропонувати внести доповнення до проекту Трудового кодексу України в наступній редакції: „Матеріальні та моральні заохочення оголошуються наказом (розпорядженням) роботодавця в урочистій обстановці. Інформація про них заноситься до трудових книжок працівників у відповідності з правилами їх ведення”.

При стимулюванні працівників органів внутрішніх справ моральні та матеріальні заохочення є ефективними засобами спонукання них до високоякісного виконання своїх службово-трудових функцій. Як правильно підкреслює Ю.М. Старілов, стимулювання – це вплив суб’єктів (посадової особи, органу) на потреби, інтереси, на свідомість, волю, практичну поведінку службовця, а відповідно, на результати його управлінської праці, державно-службової діяльності [17, с.418]. Воно, з одного боку, сприяє поліпшенню дисципліни, якості праці, а з другого, – виховує ініціативність та відповідальність працівників. Д.М. Овсянко також наголошує на тому, що заохочення займають особливе місце в забезпеченні ефективної діяльності державного апарата [18, с.97]. Д.О. Гавриленко вказує на важливу роль стимулювання в сфері забезпечення порядку й дисципліни [19, с.205]. В.Б. Авер’янов акцентує увагу на тому, що стимулювання праці державних службовців має широкий спектр правових, економічних, соціальних і моральних аспектів, які спрямовані на адекватну оцінку кінцевих результатів їх праці та визначення за неї відповідної винагороди [20, с.181]. Є.В. Охотський визначає стимулювання трудової діяльності як створення моральних і матеріальних передумов для ефективної та якісної праці працівника, оскільки самі по собі моральні фактори не стимулюють трудової діяльності [21, с.235-236]. Їх же реалізація залежить від самого працівника, його потреб та інтересу їх задоволення, що залежать від рівня його розвитку: чим вище рівень розвитку, тим вищим буде рівень потреб, а значить і сильнішою мотивація до праці, прагнення до професіонального росту незалежно від виду діяльності.

Аналіз наукової літератури дозволяє зробити декілька важливих для подальшого дослідження теоретично-практичних висновків:

по-перше, не зважаючи на те, що проблема матеріального та морального стимулювання ефективної діяльності різних категорій працівників займала та і зараз займає в доктрині трудового права важливе місце, питання юридичної природи, сутності та змісту стимулювання, його взаємозв’язку з такими спорідненими категоріями, як потреба, інтерес, стимул не вирішені;

по-друге, потреби в побутовому, соціологічному, економічному розумінні – це різнопорядкові категорії. Однак, вони мають загальні онтологічні корні: психофізіологічна побудова організму та загальні умови життєдіяльності громадянського суспільства [22, с.16]. Потреби поділяються на особисті, колективні та загальносуспільні. Ці види потреб знаходяться у складній взаємодії, яка багато в чому визначає розвиток нашого суспільства та його членів, а також умови їх життєдіяльності;

по-третє, інтерес, як вираз потреби, є об’єктивною необхідністю впливу життєвих умов людського суспільства на суб’єкта з метою відтворення сутнісних властивостей даного суб’єкта, як біологічних, так і соціальних. Це відноситься і до особистих, колективних та загальносуспільних інтересів. Однак, на відміну від потреби, інтерес виражає вказану необхідність в узагальненій формі. Якщо, наприклад, у кожного окремого індивіда може існувати безліч самих різноманітних потреб, то його інтерес виступає як сукупність цих потреб, як форма їх взаємозв’язку. Таким чином, потреби й інтереси співвідносяться як окреме і загальне;

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

На наш погляд, питання ефективності діяльності слід розглядати на трьох рівнях: державному, організаційному та індивідуальному. Це дозволить уникнути тих складнощів, які виникають під час поєднання елементів різної етимології в єдине поняття. Ефективність діяльності держави має співвідноситись зі змістом цієї діяльності, до якого О.Ф.Скакун відносить: подолання суспільних суперечностей не шляхом насильства та пригноблення, а завдяки досягненню суспільного компромісу, терпимості, створення умов до розвитку громадянського суспільства; широке використання таких загальнодемократичних ідей та інститутів, як розділення влади, плюралізм думок, висока роль суду, відкритість тощо; застосування засобів захисту працівників, соціальна захищеність всіх громадян; проведення на міжнародній арені політики взаємних поступок, компромісів, домовленостей з іншими державами [58, с.45]. Рівень ефективності діяльності держави буде залежати від ступеню реалізації означених напрямків діяльності, а визначення цього рівня належить до компетенції теорії та історії держави та права і виходить за межі предмету нашого дослідження. Ефективність діяльності організації, під якою у своєму дослідженні ми будемо розуміти суб’єкт – об’єктну систему з відповідною метою, ієрархією та структурою [59, с.28], визначається в літературі як здатність організації до експлуатації оточуючого середовища під час одержання необхідних для її функціонування ресурсів [60, с.393] або як досконалість відносин між організацією та відібраними елементами оточуючого середовища [61, с.26]. Проте у даних визначеннях організація розглядається в ракурсі її соціально-економічних відношень з оточуючим середовищем, як організація соціально-економічна. Беручи до уваги, що в рамках нашого дослідження нас цікавить організація соціальна, тобто така організація, відносини обміну між якою та середовищем до певної міри безумовні, але залежать від якості та кількості отриманого продукту (розкритих злочинів, закінчених провадженням кримінальних справ тощо). Під ефективністю діяльності організації ми також будемо розуміти досягнення організацією кращих (необхідних) результатів за менший час, з меншим ресурсом у довгостроковій та контролюємій перспективі.

Визначальним різновидом людської діяльності є працесвідома цілеспрямована діяльність, результат якої міститься в уяві працюючого і регулюється волею відповідно до поставленої мети. Праця в цілому є соціальною категорією. В своїх основних закономірностях вона є предметом вивчення суспільних наук [62, с.473]. Розглядаючи ефективність діяльності на індивідуальному рівні, необхідно зауважити, що у залежності від виду діяльності, необхідно виділяти ефективність трудової, навчальної та ігрової діяльності. Проте трудова діяльність людини не обмежується рамками її роботи за певним трудовим договором, вона значно ширше та включає певну кількість побутових та інших видів роботи. Тому вважається за потрібне виділити окремий вид трудової діяльності – професійну діяльність. У загальному розумінні професія (від лат. – professio – офіційно встановлене заняття, спеціальність) – стійкий та відносно широкий вид трудової діяльності, який передбачає певну сукупність теоретичних знань, практичного досвіду та трудових навичок [63, с.7]. Є.О.Климов виділяє наступні значення цього поняття: професія як сукупність людей, які займаються близькими проблемами та мають схожий спосіб життя; професія як галузь застосування сил; професія як діяльність та галузь виявлення особистості; професія як система, яка історично розвивається; професія як реальність, яка творчо формується самим суб’єктом праці [64, с.71]. У контексті нашого дослідження ми розглядаємо професію в аспекті трудової діяльності. Вважаємо, що ефективність тут слід визначити як загальну продуктивність, або результативність при виконанні службово-трудових обов’язків в одиницях обсягу виробничої роботи, часу, витраченого на їх виконання та допущених при цьому помилок.

Таким чином, аналіз наукової літератури дозволяє нам зробити висновок, що ефективність професійної діяльності досягнута в результаті цілеспрямованої взаємодії з оточуючим світом професійно підготовленої людини означає продуктивність (результативність), виражену в одиницях обсягу виробничої роботи, часу, витраченого на її виконання та допущених при цьому помилок при повному використанні робочого часу та повному відновленні працездатності на початок наступного робочого дня.

Відмітимо, що ефективність професійної діяльності є системним поняттям, воно включає в себе комплекс факторів, що заходяться між собою у нерозривному взаємозв’язку. Найважливішими з них є цілі професійної діяльності, її завдання, принципи та структура, соціальні та індивідуальні вимоги до роботи та її кінцевого результату, вимоги до особистості професіонала, форми та методи управління в даній професійній сфері. У зв’язку з цим, дослідження проблеми ефективності професійної діяльності вимагає об’єднати в єдине ціле особистість, процес та результат роботи і розглядати їх у динамічному взаємозв’язку. При цьому, найважливішу роль у досягненні високої ефективності професійної діяльності відіграє правовий фактор [65, с.48]. Тому без врахування правового аспекту неможливо правильно визначити та за застосувати на практиці систему заходів з підвищення ефективності професійної діяльності службовців [66, с.91].

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Поняття службово-трудової професійної діяльності працівників органів внутрішніх справ слід визначити як різновид трудової діяльності, змістом якого є виконання посадових обов’язків в сфері охорони, захисту й забезпечення прав, свобод та законних інтересів учасників суспільних відносин. Відповідно до нього, ефективність службово-трудової діяльності особового складу органів внутрішніх справ варто розуміти як продуктивність (результативність) виконання особами рядового та начальницького складу своїх посадових функцій й досягнення визначених в загальних та спеціальних нормативно-правових актах правозабезпечуючих цілей і завдань.

Новий Трудовий кодекс України має бути доповнений примірним переліком матеріальних та моральних заохочень, які може застосовувати роботодавець до сумлінно працюючих працівників, а також нормою щодо порядку застосування цих заохочень з наступним змістом: „Матеріальні та моральні заохочення оголошуються наказом (розпорядженням) роботодавця в урочистій обстановці. Інформація про них заноситься до трудових книжок працівників у відповідності з правилами їх ведення”.



^ 1.2. Професійна мотивація як передумова стимулювання та підвищення активності в службово-трудовій діяльності працівників ОВС


Дослідження тематики стимулювання ефективної службово-трудової діяльності працівників органів внутрішніх справ передбачає аналіз такого важливого соціально-психологічного поняття, як їх професійна мотивація. Мотивація – це складний процес формування поведінки людини, який являє собою взаємодію об’єктивних і суб’єктивних моментів, в тій або іншій мірі змінюючих та формуючих поведінку [67, с.22]. Професійна мотивація працівників органів системи Міністерства внутрішніх справ – це передумова стимулювання їх ефективної службово-трудової діяльності. „Виявлення професійних мотивів, врахування їх динаміки в процесі оволодіння професією, цілеспрямоване формування в ході навчально-виховної роботи дозволяє: відбирати до органів внутрішніх справ кандидатів зі стійкою професійною мотивацією та зменьшити тим самим матеріальні витрати на їх підготовку, та, що не менш важливо, зменьшити, якщо не виключити зовсім, пов’язані з цим моральні витрати; підвищити ефективність професійної підготовки та навчання, що є особливо важливим у зв’язку з постійним збільшенням обсягу необхідних знань та для скорішого включення в професійну діяльність; забезпечити скоріше становлення спеціаліста, керівника, організатора; значною мірою забезпечити самостійне засвоєння людиною знань як протягом навчання в навчальному закладі, так і після його закінчення. Виявлення змісту й напрямків професійної мотивації дозволяє також правильно намітити шляхи її формування та зміцнення при навчанні у вузі (від чого залежить наступна професійна діяльність), а також під час адаптації випускника на робочому місці” [68, с.4-5].

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Особливо ефективним, на наш погляд, є той стимул, коли працівник знає, що його зусилля не тільки дозволять йому досягнути певної цілі, але й призведуть до отримання особливо цінної винагороди. Тому для підвищення ефективності стимулювання діяльності осіб рядового та начальницького складу ОВС доцільно ще до початку проходження ними служби чітко визначити для них залежність винагороди від кінцевого результату. В іншому випадку, роль стимулюючого фактора набагато знизиться. Водночас, оцінка службово-трудової діяльності повинна бути справедливою з точки зору самого працівника. Під час оцінки своєї служби та одержаної винагороди він порівнює, яку винагороду одержав інший працівник за аналогічне виконання посадових обов’язків. І, якщо, за результатами свого порівняння, він вважає, що одержав несправедливо менше, то ефективність його службово-трудової діяльності знизиться і оплата служби вже не стане стимулюючим фактором. Звичайно, це відбувається в тих підрозділах органів внутрішніх справ, де не продумана організація матеріального стимулювання та система оплати службово-трудової діяльності різних категорій працівників.

Доцільно проводити аналіз мотивації ефективної діяльності особового складу органів внутрішніх справ і як процесу особливого різновиду суб’єктивної діяльності самого працівника. Мається на увазі вироблення мотивів його поведінки, упорядкування почуттів та вибору мети дій й програми її досягнення [81, с.18]. Формування мотивів службово-трудової діяльності персоналу органів внутрішніх справ України – це психологічний контекст мотивації, який має пряме відношення до досліджуємої проблематики. Саме в процесі суб’єктивної діяльності відбувається зміна та розвиток осіб рядового і начальницького кладу.

Будь-яка діяльність обумовлена тими чи іншими мотивами і спрямована на досягнення певних цілей. В загальному значенні цього слова, мотив – це те, що збуджує людину до діяльності, а мета – те, чого вона прагне досягнути в результаті цієї діяльності. В мотивах, перш за все, виражаються потреби людини: матеріальні – в їжі, одязі, притулку і духовні (або культурні) – у спілкуванні з людьми, отриманні освіти тощо. Відносини „мотивів мети” утворюють свого роду „вектор”, що задає напрямок діяльності. В процесі життя в будь-якої людини формується система мотивів, одні з яких стають домінуючими, інші – підпорядкованими. Певну систему утворюють також і цілі або завдання, які людина ставить перед собою [82, с.141-142]. В науковій літературі можна знайти і таку точку зору, що мотив (від лат. Movere – призводити до руху, штовхати) – це: 1) пов’язані з задоволенням потреб суб’єкта спонукання до діяльності, сукупність зовнішніх та внутрішніх умов, викликаючих активність суб’єкта та визначаючих її спрямованість; 2) предмет, що спонукає та визначає вибір спрямованості діяльності (матеріальний чи ідеальний), заради якого вона здійснюється; 3) усвідомлена причина, що лежить в основі вибору дій та вчинків особистості [68, с.7].

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Проведений аналіз теоретичних розробок поняття, функцій та видів мотивації дозволяє нам зробити узагальнюючий власний висновок, що стимулювання осіб рядового та начальницького складу – це один з методів, видів забезпечення виконання ними своїх посадових обов’язків. Окрім переваг, воно має й певні недоліки, а, отже, повинно застосовуватись в оптимальному поєднанні з іншими видами, методами та способами професійної мотивації. Тому, на даному етапі розвитку громадянського суспільства, держави, органів внутрішніх справ України, в умовах здійснення переходу від адміністративно-командних, авторитарних, централізованих методів управління до демократичних, дослідження механізму застосування й напрямків удосконалення методів і форм стимулювання працівників відіграє важливу роль в активізації й підвищенні ефективності службово-трудової діяльності осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України.

^ 1.3. Співвідношення змісту матеріального і морального стимулювання особового складу ОВС


Надзвичайно важливе значення для підвищення ефективної службово-трудової діяльності особового складу органів внутрішніх справ України має оволодіння механізмом поєднання матеріальних і моральних стимулів до виконання працівниками своїх посадових функцій стосовно охорони й захисту прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина, їх найрізноманітніших об’єднань. Як зазначає Ю. Палкин, матеріальні і моральні стимули діють у нерозривній єдності. Вони розвиваються, взаємозбагачуючи і підкріплюючи один одного. „Не можна будувати демократичне, правове, соціальне, державно-організоване суспільство лише на принципі матеріальної зацікавленості. Підкреслюючи надзвичайно важливе значення матеріальних стимулів, ні в якому разі не можна применшувати значення моральних стимулів до праці. Недооцінка морального фактора створює сприятливу обстановку для прояву корисливості” [89, с.110-111]. З цією точкою зору погоджується і С.О.Іванов, підкреслюючи, що однобічний розвиток будь-якої однієї групи стимулів – матеріальних чи моральних є невигідними для суспільства [90, с.195]. В енциклопедич