Реферат: Виступ вид усного публічного мовлення, який переслідує певну мету (інформаційну, переконання тощо). Формами виступу є ділова, звітна, політична І т. ін

32


Таблиця 9 Формули прощання


Висока тональність

Нейтральна тональність

Фамільярна тональність

До побачення

До побачення

Бувайте здорові

Прощавайте

На все добре

До зустрічі




До нових зустрічей

Дозвольте відкланятися

Кланяюсь

Прощай

Па

Лишайтеся здорові


2.2 Публічний виступ


Виступ - вид усного публічного мовлення, який переслідує певну мету (інформаційну, переконання тощо). Формами виступу є ділова, звітна, політична і т. ін. доповідь, лекція тощо.

Кожен промовець – неповторна індивідуальність. Проте ця індивідуальність не дається людині від народження; вона виробляється протягом життя в результаті величезної й тривалої роботи над собою, зокрема над своєю мовою.

Індивідуальний стиль – поняття складне й багатогранне. Насамперед на стиль людини значний відбиток накладає її світогляд: він визначає і підхід до тлумачення фактів, і вибір слова, і образні засоби.

В індивідуальному стилі проявляється й характер людини. Такі риси, як темп викладу, небагатослівність або, навпаки, ускладненість формулювань, образність або сухувата логічність визначаються переважно характером людини. Проте постійна цілеспрямована й свідома праця людини над собою може помітно змінити співвідношення між характером і стилем.

Наявність індивідуального стилю викладу у людини – не обов'язкова її риса. Індивідуальний стиль усного чи писемного викладу з'являється лише в того, кому постійно доводиться мати справу з писемним чи усним публічним мовленням (писати статті, доповіді, виступати з лекціями та ін.). У такої людини поступово виробляється своя манера викладу, яка в процесі постійної праці над собою може перетворитися в індивідуальний стиль.

Якщо ж людині не доводиться постійно послугуватися публічним мовленням, власний індивідуальний стиль не виробляється (як не виробляється він і без постійної писемної практики).


М^ ІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

СХІДНОУКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ДАЛЯ


РУБІЖАНСЬКИЙ ФІЛІАЛ

ХІМІКО-ТЕХНОЛОГІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

^ КАФЕДРА ГУМАНІТАРНОГО ТА ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ


УКРАЇНСЬКА МОВА

(ЗА ПРОФЕСІЙНИМ СПРЯМУВАННЯМ)


НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК


2005


Українська мова (за професійним спрямуванням). Навчальний посібник. - Укладач: Кузьміченко І.О. – Рубіжне: РФ СНУ імені Володимира Даля, 2005. – 133 с.


.


Розглянуто та схвалено кафедрою ГФВ

Протокол № _____ від ” ____” __________2005 г.


Завідувач кафедрою _____________ Проценко В.О.


Схвалено методичною радою РФ СНУ ім. Володимира Даля

Протокол № _____ від ” ____” __________2005 г.


Голова методичної ради ______________ Тімошин А.С.


31


Таблиця 6 Формули прохання


Висока тональність

Нейтральна тональність

Фамільярна тональність

Прошу (Просимо)

Будь ласка

Прошу уклінно

Дозвольте

Можна Вас просити

Якщо твоя ласка

Будьте ласкаві

Якщо Вам не важко

Не відмовте

Будь ласка




Молю!


Таблиця 7 Формули згоди, підтвердження


Висока тональність

Нейтральна тональність

Фамільярна тональність

Так, саме так

Згоден

Я не перечу

Обов’язково

Я не заперечую

Авжеж

Безперечно

Домовилися

Можна//Чудово

З приємністю

Ви маєте рацію

З приємністю




Безсумнівно

Із задоволенням

Ми в цьому впевнені

Ще б пак


Таблиця 8 Формули заперечення, відмови


Висока тональність

Нейтральна тональність

Фамільярна тональність

Нас це не влаштовує

Ні, ні, це не так

Це не точно

Шкодуємо, але ми мусимо відмовитися

Я не згодний

Ні, не бажаю




Не можна

Це виключено

Цього не може бути

Я заперечую це

Це не можливо

На жаль, не зможу

Ви не маєте рацію

Не треба

Ви помиляєтеся

Не варто про це

Це даремна трата часу

Дякую, не можу

Не гай даремно часу



30


Таблиця 3 Формули вітання


Висока тональність

Нейтральна тональність

Фамільярна тональність

Добрий день

Доброго ранку

Доброго ранку

Дозвольте Вас привітати...

Добрий день

Добрий день

Від імені...

Добрий вечір

День добрий

Дозвольте привітати...




Доброго дня

Вечір добрий

Привіт

Салют

Вітаннячко


Таблиця 4 Формули вибачення


Висока тональність

Нейтральна тональність

Фамільярна тональність

Прошу вибачити (вибачення) за

Вибачте

Вибачте мені




Пробачте

Даруйте

Даруйте

Вибачай

Перепрошую

Винен

Прошу вибачити

Більше не буду


Таблиця 5 Формули подяки


Висока тональність

Нейтральна тональність

Фамільярна тональність

Висловлюю вдячність

Спасибі//Дякую

Спасибі//Дякую

Ми дуже вдячні

Щиро вдячний

Вік не забуду

Складаю подяку

Велика подяка

Красно дякую

Глибоко вдячний

Щира вдячність

Вельми дякую

Вельми вдячний

Вдячний

Велике спасибі



3


Зміст


1 Мовлення та його особливості. Управління мовленням та його структурування за допомогою тематичної організації, зв’язаності та злитості. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

6

1.1 Українське мовлення: походження, становлення, розвиток. . . .

6

1.2 Функції мовлення. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

9

1.3 Нормативність і правильність мовлення: орфоепічні норми, норми слововживання, граматичні норми. Композиція мовлення. . . .

12

1.3.1 Логічна послідовність. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

12

1.3.2 Точність мовлення. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

13

1.3.3 Правильність. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

14

1.3.4 Ясність. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

15

1.3.5 Чистота. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

16

1.3.6 Виразність. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

16

1.3.7 Різноманітність і багатство. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

17

1.3.8 Естетичність. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

17

1.3.9 Мовна норма. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

18

1.4 Стиль і типи мовлення. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

20

1.4.1 Науковий стиль. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

21

1.4.2 Офіційно-діловий стиль. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

22

1.4.3 Художній стиль. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

22

1.4.4 Публіцистичний стиль. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

23

1.4.5 Розмовний стиль. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

23

1.4.6 Конфесійний стиль. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

24

1.4.7 Епістолярний стиль. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

26
2 Усне професійне мовлення. Особливості професійного спілкування. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
26

2.1 Спілкування та його складові. Специфіка мовлення фахівця. . .

26

2.1.1 Комунікація в офіційно-діловому стилі. . . . . . . . . . . . . . . . . . .

26

2.1.2 Мовленнєвий етикет спілкування: мовні моделі звертання, ввічливості, вибачення, погодження. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

28

2.2 Публічний виступ. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

32

2.2.1 Види підготовки до виступу. Прийоми активізації уваги слухачів. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

33

2.3 Лексичні норми сучасної української літературної мови в професійному спілкуванні. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

41

2.3.1 Історичні джерела лексики української мови. . . . . . . . . . . . . . .

42

2.3.2 Вибір слова. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

43

2.3.2.1 Запозичення. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

45



4


2.3.2.2 Синоніми. Синонімічний вибір слова. . . . . . . . . . . . . . . . . . .

47

2.3.2.3 Антоніми. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

50

2.3.2.4 Омоніми. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

51

2.3.2.5 Пароніми. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

52

2.3.2.6 Терміни. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

53

2.3.2.7 Професіоналізми. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

55

2.3.2.8 Фразеологізми. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

58

2.3.2.9 Складноскорочені слова, абревіатури та графічні скорочення. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .


61

2.4 Морфологічні норми сучасної української літературної мови в професійному спілкуванні. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .


64

2.4.1 Іменник. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

64

2.4.2 Прикметник. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

66

2.4.3 Числівник. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

66

2.4.4 Займенник. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

67

2.4.5 Дієслово. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

68

3 Писемне професійне мовлення. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

70

3.1 Правила складання професійних документів. . . . . . . . . . . . . . . .

70

3.1.1 Найважливіші риси, які визначають діловий стиль. Класифікація документів. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .


70

3.1.2 Вимоги до професійних текстів: об’єктивність викладу, логіка, послідовність, повнота інформації, точність, лаконічність, стандартність. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .



73

3.1.2.1 Оформлення сторінки. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

75

3.1.3 Документація щодо особового складу. . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

75

3.1.3.1 Заява. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

75

3.1.3.2 Характеристика. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

77

3.1.3.3 Автобіографія. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

78

3.1.3.4 Резюме. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

80

3.1.3.5 Накази щодо особового складу. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

81

3.1.4 Документи з господарсько-договірної діяльності. . . . . . . . . .

82

3.1.4.1 Договір. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

82

3.1.4.2 Контракт. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

84

3.1.4.3 Трудова угода. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

85

3.1.5 Інформаційні документи. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

87

3.1.5.1 Протокол, витяг з протоколу. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

87

3.1.5.2 Довідка. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

89

3.1.5.3 Доповідна та пояснювальна записка. . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

90

3.1.5.4 Оголошення. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

92

3.1.5.5 Службові листи. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

92



29


Звичайна тональність характерна для спілкування на побутовому рівні.

Фамільярна тональність забезпечує спілкування в колі сім'ї, в дружньому товаристві.

Вульгарна тональність спостерігається у соціальне неконтрольованих ситуаціях.

Звертання, вітання, вибачення, подяка, прохання, прощання як функціональні формули категорії ввічливості. Звертання і вітання - це ті елементи мовленнєвого етикету, які передусім, сигналізують про соціальні відношення, що встановлюються в рамках комунікативного акту. Головним чинником, який впливає на вибір того чи іншого звертання, вітання, є соціальний статус комунікантів, ситуація спілкування. Арсенал звертань в українській мові дещо збіднений. З метою його розширення використовуємо ряд замінників. Уникаючи прямих звертань до незнайомих осіб, вдаємося до таких: Дозвольте звернутися ... ; Вибачте (пробачте), чи можна вас запитати, просити ...;Чи не скажете ...

Особливо продуктивною є морфема добр - у формулах вітань, які використовуються часто замість формул-звертань, компенсуючи бідний набір останніх: Доброго ранку; Добрий день; Добрий вечір.

У відповідь на привітання існують формули: Доброго здоров'я!; Доброго ранку!; Добрий день!; Добрий вечір!

З-поміж названих формул-вітань лише формула ^ Добрий день може вживатися у трьох тональностях - високій, нейтральній і фамільярній, в останніх двох - і Добридень. Інші формули-вітання: Доброго ранку, Добривечір і подібні в офіційних сферах не вико­ристовуються.

Форми звертань Здрастуй, Здрастуйте сприймаємо як непоширені, стилістично марковані.


Таблиця 2 Формули звертання


Висока тональність

Нейтральна тональність

Фамільярна тональність

Дорогі друзі

Громадянине

Люди добрі

Дорогий друже

Громадянко

Товариство

Пані і панове

Громадяни

Дядю (Тьотю)

Пане генерале

Добродію

Юначе (Молодче)

Вельмишановний

Добродійко (панно)

Діти

Високоповажний

Товариші

Хлопці і дівчата

Високодостойний

Шановна громада

Господарю (Господине)


28


2.1.2 Мовленнєвий етикет спілкування: мовні моделі звертання, ввічливості, вибачення, погодження

Мовленнєвий етикет – це правила мовленнєвої поведінки, прийняті національним колективом мовців. Мовленнєвий етикет охоплює стійкі формули спілкування (слова, словосполучення, мовні звороти-кліше) в ситуаціях установлення контакту із співбесідником, підтримки спілкування в доброзичливій тональності.

Знання національного мовленнєвого етикету, вміння ко­ристуватися ним у комунікативних актах є ознакою як мовної, так і загальної культури.

Вироблені в суспільстві норми поведінки і форми поводження об'єднуються в цілісну систему, яку називають етикетом. Норми якого є історичними (змінними) категоріями.

Феномен людського спілкування є явищем складним, син­кретичним. У ньому міцно переплетені соціальні, психологічні та мовні чинники.

За умовами і змістом мовної ситуації розрізняють 15 різновидів мовленнєвого етикету: 1) звертання, привернення у ваги; 2) вітання; 3) знайомство; 4) запрошення; 5) прохання, порада, пропозиція; 6) погодження, згода, відмова у відповідь на прохання і запрошення; 7) згода і незгода; 8) вибачення; 9) скарга; 10) втішання, докір; 11) комплімент; 12) несхвалення, докір; 13) поздоровлення, по­бажання; 14) вдячність; 15) прощання.

Відбір засобів для кожного різновиду мовного етикету диктується умовами спілкування, а також особистими якостями комунікантів.

Етикетні вирази являють собою лексичне обмежене коло слів. Це, як правило, мовні кліше, стандарти. Порушення мовного етикету може пояснюватися двома причинами:

незнанням або недостатнім знанням етикетних норм;

небажанням додержувати їх.

Існує поняття надмірності в мовному етикеті, що полягає в нагромадженні однозначних висловів, в їх надмірному вживанні.

Відбором етикетних мовних форм на кожному етапі створюється та чи інша тональність спілкування, тобто така соціальна якість ситуації спілкування, яку можна визначити як ступінь дотримання етичних норм, взаємодії комунікантів, як показник культури, інтелігентності спів­розмовників.

У європейському культурному ареалі виділяють 5 тональностей спілкування: висока, нейтральна, звичайна, фамільярна, вульгарна.

Високою тональністю спілкування характеризується сфера суто формальних суспільних структур (урочисті заходи, дипломатичні прийоми, брифінги тощо).

Нейтральна тональність функціонує у сфері офіційних установ.


5


3.1.6 Обліково-фінансові документи. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

93

3.1.6.1 Таблиця. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

93

3.1.6.2 Список. Перелік. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

95

3.1.6.3 Розписка. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

95

3.1.6.4 Доручення. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

96

3.1.6.5 Акт. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

97

3.2 Правопис. Орфографічні норми сучасної української літературної мови. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .


99

3.2.1 Правопис власних назв. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

100

3.2.2 Уживання апострофу. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

102

3.2.3 Чергування прийменників і префіксів. . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

103

3.2.4 Чергування сполучників і та й. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

104

3.2.5 Уживання м’якого знаку. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

104

3.2.6 Подвоєння приголосних. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

106

3.2.7 Написання префіксів. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

107

3.2.8 Уживання дефісу (правопис складних іменників, правопис часток) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .


108

3.2.9 Правопис часток. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

109

3.2.10 Переклад російських прізвищ. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

110

3.2.11 Правопис слів іншомовного походження. . . . . . . . . . . . . . . .

112

3.2.12 Особливості відмінювання іменників 2 відміни. . . . . . . . . . .

113

3.3 Синтаксичні норми сучасної української літературної мови. . .

115

3.3.1 Розділові знаки між однорідними членами речення. . . . . . . .

115

3.3.2 Розділові знаки при звертаннях. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

117

3.3.3 Розділові знаки у складносурядних реченнях. . . . . . . . . . . . . .

118

3.3.4 Розділові знаки у складнопідрядних реченнях. . . . . . . . . . . . .

119

3.3.5 Розділові знаки у безсполучникових реченнях. . . . . . . . . . . . .

120

3.3.6 Розділові знаки при цитатах. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

122

3.3.7 Розділові знаки при прямій мові. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

123

3.3.7 Порядок слів. Головні та другорядні члени речення. . . . . . . .

124

3.3.8 Сполучуваність слів. Складні випадки керування. Прийменник у діловому тексті. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .


125

Додаток А. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

127



6


1 Мовлення та його особливості. Управління мовленням та його структурування за допомогою тематичної організації, зв’язаності та злитості


1.1 Українське мовлення: походження, становлення, розвиток


Що дає кожному з нас мова? З народження - материнську ласку і ніжність, спілкування з родиною, друзями, чарівний світ казок, легенд, пісень. У старшому віці - це ще й потужний канал інформації, можливість осмислення і засвоєння її. А ще - розмаїтий світ почуттів та емоцій, моральних оцінок і переживань, що ми сприймаємо від інших, усвідомлюємо, трансформуємо у життєвий досвід. Мова є засобом саморозвитку й самовираження особистості. Те, як людина говорить, створює образ її душі та інтелекту, вихованості, оскільки інакше як через мову практично ці якості не виявляються. Мовлення кожного - це його духовний, інтелектуальний портрет. Заговорить людина - і виявить не тільки рівень своєї освіченості, а й міру вихованості, гостроту розуму, образність уяви, точність спостережень, жвавість натури. Тисячоліттями український народ творив високорозвинену літературну мову. Вона до послуг кожного з нас, її треба свідомо й активно вивчати, осягати, оволодівати виражальними засобами.

Мова - обов’язковий компонент еволюції суспільства, вона відбиває досягнення творчої думки і є сполучним елементом усіх поколінь.

Літературна мова - це унормована, відшліфована форма загальнонародної мови, що обслуговує найрізноманітніші сфери суспільної діяльності людей: державні та громадські установи, пресу, художню літературу, науку, театр, освіту і побут людей. Вона характеризується унормованістю, уніфікованістю, стандартністю, високою граматичною організацією, розвиненою системою стилів. У сучасному мовленні однаково поширені обидві форми української літературної мови - писемна й усна. Вони однаково важливі для суспільства, обом їм однаково властиві основні лексичні й граматичні норми, проте кожна з них має і свої специфічні особливості.

Усна форма літературної мови переважно обслуговує поточні потреби спілкування в суспільстві людей, безпосередньо зв’язаних між собою. Кількість учасників усного спілкування обмежена. Розумінню усної мови сприяє інтонація, жести, умови, в яких відбувається розмова. Співрозмовники мають змогу уточнити й додатково з’ясувати те, що виявиться незрозумілим.

Писемна форма літературної мови переважно обслуговує різноманітні потреби в галузі науки, художньої літератури, політики, державної і господарської діяльності. Вона розрахована на спілкування з необмеженою кількістю людей. Автор і той, кому призначається написане, безпосередньо між собою не спілкуються. У зв’язку з цим у писемній мові не можна застосовувати додаткові засоби, що властиві усній мові або її супроводять.

27


З метою забезпечення високої якості процесів спілкування слід орієнтуватися на два види комунікацій: між особові, які виникають між конкретними особами (працівниками); організаційні, які визначаються характером діяльності, побудовою, можливостями організації.

На шляху між особистісного спілкування можуть виникати такі перепони:

неповне сприйняття інформації;

несприйняття інформації;

семантичні бар’єри, тобто перепони, викликані нерозумінням способів використання слів і словесних знаків;

невербальні перепони, які виникають в процесі використання несловесних (невербальних) знаків: погляд, вираз обличчя, посмішка;

поганий зворотний зв’язок.

Усунути ці перепони можна шляхом вдосконалення спілкування. Для цього треба:

- пояснювати та обґрунтовувати свої ідеї до початку їх передачі;

- бути сприятливим до потенційних семантичних проблем;

- слідкувати за власними жестами, позами, інтонаціями;

- бути поблажливим до почуттів інших працівників;

- враховувати соціально-психологічний клімат у колективі;

- встановлювати якісний зворотний зв’язок;

- допускати можливість дублювання ідеї, повідомлення, пояснення.

В організаційних комунікаціях причинами виникнення перепон можуть бути:

- деформація повідомлень на різних етапах процесу комунікації;

- інформаційні перевантаження в системі комунікацій;

- незадовільна структура управління організації;

- громіздка структура комунікаційного процесу.

Удосконалення комунікацій і ліквідація перепон в організаціях здійснюється за допомогою:

- раціоналізація структури комунікаційного процесу;

- регулювання інформаційних процесів;

- удосконалення документообігу;

- ефективного застосування графічних засобів;

- поліпшення зворотного зв’язку;

- введення системи збору пропозицій працівників;

- використання інформаційних бюлетенів;

- застосування сучасних інформаційних технологій (персональних комп’ютерів, електронної пошти, відеотехніки, радіо, телебачення тощо).

Базою спілкування є ефективне інформаційне забезпечення.

Інформація – це сукупність повідомлень, які відображають конкретний бік явища, події, виробничо-господарської діяльності.
26

2 Усне професійне мовлення. Особливості професійного спілкування


2.1 Спілкування та його складові. Специфіка мовлення фахівця


2.1.1 Комунікація в офіційно-діловому стилі


Спілкування (комунікація) – це обмін інформацією, її змістом між двома і більше людьми. Спілкування є процесом зв’язку працівників, підрозділів, організацій тощо.

Спілкування виникає:

1 Між організацією і зовнішнім середовищем. Наприклад, обмін інформацією зі споживачами йде через рекламу, з державою – через звіти, з політичною системою – шляхом створення лобі в парламенті. Під дією зовнішнього оточення проводяться наради, обговорення, телефонні переговори, готуються службові записки, відео стрічки, звіти та ін.

2 Між рівнями, підрозділами та працівниками організації.

Комунікації можуть здійснюватися:

- від вищих рівнів управління до нижчих, тобто зверху до низу (поточні завдання, зміни в технології виробництва, нові пріоритети тощо);

- від нижчих рівнів до вищих (інформація про недоліки, порушення, страйкову ситуацію та ін.);

- між різними підрозділами (відділами, цехами тощо);

- між окремими працівниками;

- між менеджером (керівником) і його робочою групою (апаратом);

- через неформальні комунікації здебільшого шляхом розповсюдження чуток.

Спілкування може бути формальним (офіційним) та неформальним.

Формальне – створюється керівництвом організації. Неформальне – установлюється на засадах особистих стосунків в організації.

Складові елементи спілкування:

відправник (джерело) – той, хто генерує ідеї, збирає інформацію і

передає її;

- повідомлення – інформаційна ідея, яка закодована з допомогою символів;

- канал – засіб передачі інформації;

- отримувач (споживач) – особа, для якої призначена інформація.

Етапи процесу спілкування: формування або вибір ідеї (зародження ідеї); кодування і вибір каналу (перетворення ідеї в повідомлення з допомогою слів, жестів, інтонації, вибір способу передачі з допомогою телефонного чи електронного зв’язку, відео стрічок тощо); передача ідеї; декодування (переклад символів відправника в думки отримувача); здійснення зворотного зв’язку (відправник і отримувач міняються комунікаційними ролями).

7


Отже, всі ці фактори й зумовлюють значно вищі вимоги до організації писемної мови, ніж до усної.

Українська мова проголошена в Україні державною як мова корінного населення на її території. Це записано в ст. 10 Конституції України.

Що дає нам знання української літературної мови й вільне володіння нею?

Найперше - це гарантію реалізувати всі права і свободи в межах України на всіх виборних, державних, виробничих посадах.

Друге - реалізувати свої творчі можливості в усіх сферах культурно-освітнього, науково-технічного, професійно-виробничого життя, досконало оволодіти обраною професією.

Третє - мати доступ до джерел української духовності, культури, можливість постійно збагачувати духовне життя, утверджувати своє "я" в колективі і суспільстві.

Четверте (можливо, це основне) - відчувати єдність з Українською державою, яка про нас піклується і яку ми своїм знанням мови зміцнюємо; єдність із землею, на якій живемо, з народом - творцем і носієм української мови. Видатний український учений і великий патріот Іван Огієнко писав: „Мова - душа кожної національності, її святощі, її найцінніший скарб... Звичайно, не сама по собі мова, а мова як певний орган культури, традиції. У мові наша стара і нова культура, ознака нашого національного визнання... І поки живе мова - житиме й народ як національність. Не стане мови - не стане й національності: вона геть розпорошиться між дужчим народом. От чому мова має таку велику вагу в національному русі..."

П'яте - мати почуття впевненості, комфорту від того, що ми вдома, серед своїх, що ми спадкоємці і носії історичної пам’яті однієї з найдавніших мов, однієї з повносилих, повноцінних культур, історія якої сягає тисячоліть.

Мова є засобом і матеріалом формування та становлення особистості людини, її інтелекту, волі, почуттів і формою буття. Мова - це неперервний процес пізнання світу, освоєння його людиною. Мова є засобом спілкування між людьми, передання власного досвіду іншим і збагачення досвідом інших. Мова сприяє виявленню й задоволенню матеріальних і духовних потреб людей, об'єднує їх у суспільство для досягнення добробуту та духовних цінностей.

Усі мови світу вчені класифікують за двома ознаками: походженням (генеалогією) і типом, будовою (типологією). Отже, є дві основні класифікації мов: генеалогічна й типологічна.

За генеалогічною класифікацією українська мова належить до індоєвропейської сім'ї. Є ще угоро-фінська, тюркська, іберійсько-кавказька, семіто-хамітська, монгольська, малайсько-полінезійська, китайська, тибетська та інші сім'ї мов (всього понад 200). Окрему сім'ю становить японська мова.


8


До індоєвропейської сім'ї належить кілька груп мов: слов'янська, романська, германська, балтійська, кельтська, індійська, іранська, грецька, вірменська, албанська та ін.

Слов'янська група мов складається з трьох підгруп: східнослов'янської, західнослов'янської, південнослов'янської. До східнослов'янської підгрупи належать мови: українська, російська, білоруська; до західнослов'янської — польська, чеська, словацька, кашубська, верхньо- та нижньолужицька (Німеччина); до південнослов'янської - болгарська, сербо-хорватська, словенська, македонська, старослов'янська.

Українська мова є спадкоємицею мов тих слов'янських племен, що населяли територію сучасної України - полян, древлян, сіверян, тиверців, уличів та ін.

Хоча існують теорії і про давніше походження української мови. Тут слід розмежовувати два питання: поява живої народної української мови і виникнення української літературної мови. Звичайно, відколи на наших землях з'явилися предки українців (протоукраїнці), то й мали вони ту мову, яку значно пізніше наш народ назве українською. Безмовного народу не буває. Історики й археологи свідчать, що українці (вони в різний час мали кілька назв: поляни, анти, арії, руси) є автохтонами, тобто споконвічно жили на своїй землі і, отже, завжди спілкувалися своєю мовою. Безперечно, цій живій народній мові кілька тисяч літ, і тоді вона не могла бути точно такою, як нині, але поступово складалися її фонетичні, лексичні й граматичні риси у напрямку і розвитку до сучасної української мови.

Історики мови свідчать, що ще з давньослов'янських часів виокремлювались як риси майбутньої української мови такі явища й ознаки: специфічний український звук и, гортанний г, ненаголошені е, и, перехід (ятя) в і (ліс, піч); закінчення -у в родовому відмінку (роду, пороху, гомону); закінчення -ові, -еві в давальному відмінку (синові, богові, духові); кличний відмінок (княже, земле, брате); закінчення -ої у прикметниках жіночого роду (доброї, великої); займенники мені, тобі, собі; форми дієслів ( живе, жаліє); слова основного лексичного фонду (гай, багно, оболонь, гребля, глечик, криниця, жито, збіжжя, зоря, кожух, пуща, яр, порох та ін.).

Літературні мови у всіх народів є значно молодшими від народних живих мов. Вони з'являються на певному етапі розвитку суспільства, державності, письма й літератури і є вже культурним варіантом народної мови. Іноді запозичуються чужі мови для культурних потреб, і тоді вони стають літературними.

Минули довгі історичні етапи формування регіональних мовних утворень, періоди інтеграції територіальних діалектів у живу давньоруську мову київського зразка, розквіту усномовної та писемної культури Київської держави, доки витворилася ранньоукраїнська літературна мова. Історія її формування та становлення охопила кілька століть і залишила нащадкам багато писемних пам'яток світського та релігійного характеру: літописи, повчання, сказання, "Слово о полку Ігоревім", збірники, проповіді, історичні повісті, вірші, драми, інтермедії, грамоти, міські ратушні книги, акти, універсали, послання, трактати, поезію та художню прозу.

25


Листи ( гр. epistole - лист, звідси епістолярний) - це писемно оформлені монологи, звернені до певної особи (чи осіб).

Тематикою і змістом листи можуть бути найрізноманітнішими залежно від сфери їх використання та інтересів адресатів. Усе листування поділяється на два типи: офіційне (службове) та неофіційне (приватне).

Крім листів, до епістолярного стилю відносять щоденники, мемуари, записники, нотатки, календарі.

Офіційним є листування між державними органами, установами, організаціями та між службовими особами, що підтримують офіційні стосунки. Таке листування входить у сферу офіційно-ділового стилю.

Неофіційне, приватне листування ведеться між особами, що перебувають у неофіційних стосунках. Воно має переважно побутовий характер - родинний, інтимний, дружній - і перебуває у сфері дії уснорозмовного стилю. Тому не всі стилісти визнають епістолярний стиль, вважаючи його писемним різновидом (підстилем) уснорозмовного.







24


Основні ознаки розмовного стилю: усна форма спілкування, неофіційність стосунків між мовцями і невимушеність спілкування, непідготовленість до спілкування, безпосередня участь у ньому, використання позамовних чинників (ситуація, рухи, жести, міміка), лаконізм, емоційні реакції.

Основні мовні засоби: багатство інтонацій, емоційно-експресивної лексики, суб'єктивної оцінки, різних типів простих речень (переважно коротких: неповних, обірваних, односкладних і т. і.), можливі діалектизми, фольклоризми, просторічна лексика, скорочені слова.

Українське розмовне живе мовлення було і є одним з основних джерел стилістичного збагачення художнього стилю і всієї української літературної мови.


1.4.6 Конфесійний стиль


Це різновид мови (від лат, confessio - визнання), який обслуговує релігійні (віросповідальні) потреби суспільства.

Сфери використання - віросповідання, конфесійна діяльність, конфесійна література і преса, культові установи (церкви, храми, собори, костьоли, кірхи, мечеті, молільні будинки, монастирі, скити, теологічні навчальні заклади та інші).

Основне призначення - допомагати віруючим у спілкуванні їхніх душ з Богом, зберігати і продовжувати культові ритуали, об'єднувати віруючих щиросердною вірою в Бога і любов'ю до ближнього.

Основні ознаки конфесійного стилю - урочистість, піднесеність, символічність, благозвучність, стійкість і стандартність, традиційність.

Основні жанри конфесійного стилю: проповіді, молитви, псалми та тропарі.

Основні мовні засоби - конфесійна лексика (назви Божих персоналій, апостолів, святих, релігійних діянь, свят, ритуалів, обрядів, священнослужителів, культових споруд і предметів культу): Бог, Богородиця, Богоявлення, Благовіщення, Різдво, Водохреща, Великдень, Трійця, говіння, причастя, архієрей, єпископ, митрополит, літургія, плащаниця, псалми, катехізис, провидіння та багато інших.


1.4.7 Епістолярний стиль


Сфера використання епістолярного стилю мови не має чітко окреслених меж: це - побут, інтимне життя, виробництво, політика, наука, мистецтво, діловодство тощо.

Основне призначення епістолярного стилю - обслуговувати заочне, у формі листів, спілкування людей у всіх сферах їхнього життя.

9


Давній період української мови породив багатий український фольклор: історичний, обрядовий, календарний, соціальний, господарський, побутовий. Це історичні думи та пісні, казки, легенди, перекази, оповіді, колядки, щедрівки, гаївки, веснянки.

Нова українська літературна мова, якою користуємося сьогодні, увібрала в себе писемні традиції давньої української літературної мови, скарби усної народної творчості українців і розмаїття живого мовлення на терені етнічної України.

З часів І. Котляревського, Г. Квітки-Основ'яненка, Т. Шевченка нова українська літературна мова мала підґрунтям народнорозмовну основу. Основоположником її став Тарас Шевченко. Він синтезував усе найкраще