Реферат: Посланн я президента україни до верховної ради україни європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002-2011 роки

П О С Л А Н Н Я

ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ ДО ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ

Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального

розвитку України на 2002-2011 роки


ЗМІСТ


ВСТУП

I. УКРАЇНА І ГЛОБАЛЬНІ ТЕНДЕНЦІЇ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ

II. ОСНОВНІ ПІДСУМКИ ЕКОНОМІЧНИХ ТА СОЦІАЛЬНИХ ПЕРЕТВОРЕНЬ (1991-2001 рр.)

III. СТРАТЕГІЧНІ ПРІОРИТЕТИ

Створення передумов для набуття Україною повноправного членства в

Європейському Союзі

Забезпечення сталого економічного зростання

Утвердження інноваційної моделі розвитку

Соціальна переорієнтація економічної політики

^ IV. ЕТАПИ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИХ ПЕРЕТВОРЕНЬ І КІЛЬКІСНІ ПАРАМЕТРИ ЗРОСТАННЯ


V. ІНСТИТУЦІЙНІ ПЕРЕТВОРЕННЯ

Підвищення дієздатності держави

Новий етап адміністративної реформи. Конституційна та судова реформи

Подолання корупції та тінізації економіки

Дебюрократизація економіки

Інституювання ринкових механізмів. Формування ефективного конкурентного

середовища

Удосконалення відносин власності. Зміцнення позицій приватної власності та

налагодження корпоративного управління

Державна підтримка малого підприємництва

Розвиток інституту банкрутства та захист прав кредиторів

^ VI. СТРАТЕГІЯ МАКРОЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ

Трансформація бюджетних ресурсів у чинник ефективного соціально

орієнтованого економічного зростання. Зниження податкового навантаження

Обмеження боргової залежності держави

Підвищення надійності грошової стабілізації

^ VII. СТРАТЕГІЯ РОЗВИТКУ ВНУТРІШНЬОГО РИНКУ ТА РЕАЛЬНОГО СЕКТОРА ЕКОНОМІКИ

Механізми захисту внутрішнього ринку

Модернізація промисловості

Формування внутрішнього ринку високих технологій

Розвиток телекомунікацій та інформаційної інфраструктури

Технічне переоснащення Збройних Сил на базі вітчизняної промисловості

Поглиблення реформ в аграрному секторі економіки

Енергетична стратегія

Використання геостратегічного потенціалу

Модернізація туристичної та рекреаційної сфери

^ VIII. ІНВЕСТИЦІЙНА ТА СТРУКТУРНО-ІННОВАЦІЙНА ПОЛІТИКА

Формування інвестиційного потенціалу

Розвиток фінансової інфраструктури та фінансового посередництва

Державна науково-технічна та інноваційна політика

Реструктуризація державних підприємств

Розвиток людського потенціалу - основа стратегії структурно-інноваційного

розвитку

^ IX. СТРАТЕГІЯ ДОХОДІВ ТА ОСНОВНІ ЗАВДАННЯ СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ

Нові акценти політики доходів

Зміцнення позицій середнього класу

Політика продуктивної зайнятості

Пенсійна реформа

Реформування системи охорони здоров'я

Житлова політика

^ X. ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНА СТРАТЕГІЯ

Практичні кроки в європейській інтеграції

Оптимізація економічних відносин з Російською Федерацією

Співробітництво з іншими країнами світу

Євроатлантична інтеграція

Нові підходи у відносинах з міжнародними фінансовими інституціями

^ XI. ЗДІЙСНЕННЯ АКТИВНОЇ ДЕРЖАВНОЇ РЕГІОНАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ

XII. ЕКОНОМІЧНА ТА ЕКОЛОГІЧНА БЕЗПЕКА


ВСТУП

Минуле десятиріччя за своїми соціально-економічними та політичними наслідками

виявилося доленосним. Україна утвердила себе як незалежна держава. Однак процес

розбудови свого дому ще незавершено. Завдання полягає в тому, щоб остаточно

облаштувати споруджену будівлю по суті нового суспільства - економічну,

соціальну, політичну та гуманітарну сфери, подолати глибокі деформації, що

виникли на стартовому етапі трансформаційного процесу.

Йдеться про практичну реалізацію завдань довгострокової стратегії, яка має

забезпечити міцне підгрунтя України як високорозвиненої, соціальної за своєю

сутністю, демократичної правової держави, її інтегрування у світовий економічний

процес як країни з конкурентоспроможною економікою, здатною вирішувати

найскладніші завдання свого розвитку. Наступне десятиріччя має стати

визначальним у розв'язанні саме цих завдань, інакше Україна може переміститися

на периферію світових процесів.

Слід ураховувати й те, що наявний інструментарій економічної політики, який

сформовано в попередній період, не націлений на забезпечення якісних перетворень

- інноваційного розвитку, оновлення структури виробництва, подолання глибокої

диференціації доходів та ін. У межах нинішньої моделі розвитку широкомасштабна

модернізація національної економіки просто неможлива. Потрібні суттєві зміни в

механізмах трансформаційних процесів, їх системне оновлення - тобто осмислений

перехід до інституційної моделі ринкових перетворень, поєднаних з елементами

ефективного державного регулювання.

На попередньому етапі реформ здійснювався демонтаж (через механізми

лібералізації) державно-адміністративної системи управління. Нині ставиться нова

мета - формування сильної держави, активізація її регулюючої функції і водночас

здійснення такої політики, яка б не лише зберегла, а й істотно посилила ринковий

вектор розвитку, надала йому більшої орієнтації на кінцевий результат.

Такі акценти нової стратегії цілком укладаються в загальний контекст світового

розвитку. Нині повсюдно переосмислюються роль і місце держави в здійсненні

трансформаційних процесів. Водночас слід ураховувати й інші аспекти цієї

проблеми. Шлях, на який розвиненим країнам потрібно було кілька століть, Україна

має пройти в максимально стислі терміни.

Досвід держав, які здійснювали глибокі перетворення, засвідчує, що реальний

успіх трансформаційних процесів можливий лише тоді, коли реформи та їхні

результати відповідають інтересам і сподіванням широких верств населення, а тому

отримують достатню суспільну підтримку. Отже, при визначенні нової стратегії

потрібні максимальний політичний консенсус, суспільні консолідація і згода щодо

основних цілей цієї стратегії та механізмів її реалізації,базових засад. Це

також дуже важливо з погляду зміцнення демократичних інститутів та послідовного

розвитку громадянськогосуспільства.

Без опори на таку довгострокову стратегію, яка б ураховувала,з одного боку,

об'єктивні закономірності суспільного прогресу, а з іншого - сучасні

соціально-економічні та геополітичні реалії і водночас користувалася високою

довірою й підтримкою народу, економічна політика будь-якого уряду, як і держави

загалом, не матиме перспективи. У зв'язку з цим економічна стратегія наступного

періоду має бути максимально прагматичною, вільною від політизації, ідеологічних

схем та стереотипів.

Конче важливо забезпечити наступність нової стратегії, їїорганічний зв'язок з

позитивними надбаннями попереднього періоду,з урахуванням того, що курс на

європейську інтеграцію є природним наслідком здобуття Україною державної

незалежності. Він викристалізовується з історії нашого народу, його ментальності

тадемократичних традицій, з прагнення нинішнього покоління бачитисвою державу

невід'ємною складовою єдиної Європи. Європейський вибір України - це водночас і

рух до стандартів реальної демократії, інформаційного суспільства, соціальне

орієнтованого ринкового господарства, базованого на засадах верховенства права й

забезпечення прав та свобод людини і громадянина.

^ I. УКРАЇНА ТА ГЛОБАЛЬНІ ТЕНДЕНЦІЇ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ

1. Геополітична спрямованість сучасного цивілізаційного процесу визначається

його глобалізацією, прогресуючим зростанням значущості гуманітарної сфери,

високих інформаційних технологій, постіндустріальних принципів суспільного

розвитку, підвищенням ролі інтелектуального капіталу та менеджменту, соціальних

і гуманітарних чинників економічного прогресу, утвердженням пріоритетності

базових засад сталого розвитку, який сприяє не тільки економічному зростанню, а

й справедливому розподілу його результатів, розширенню можливостей людей,

їхньому збагаченню.

2. Глобалізація відкриває перед людством величезні можливості в розширенні

обміну товарами, послугами, інформацією, технологіями та капіталом, взаємодії в

гуманітарній сфері, духовному збагаченні особистості. Водночас для значної

частини людства глобалізація несе в собі й істотні загрози, зумовлюючи

розмежування країн на "цивілізаційний центр" і "периферійну зону",поглиблюючи їх

диференціацію в соціально-економічному розвитку.

З. Фактично продемонструвала свою безперспективність політика так званої

наздоганяючої модернізації, за рецептами якої(починаючи з 60-х років)

розвивалася значна частина країн Латинської Америки, Азії та Африки і яка в

90-ті роки набула поширення на пострадянському просторі, у т. ч. і в Україні.

Вона не сприяла вирішенню ключової проблеми сучасного світового процесу-

забезпеченню сталого розвитку та зближенню на цій основі країн за рівнем життя

народу. Нині людство зіткнулося із ситуацією, за якої значна частина країн

опинилася за межами економічного та соціального прогресу. Ситуація ускладнюється

і тим, що в останнє десятиріччя відбулося розширення зони бідності за рахунок

країн, які входили до складу колишнього СРСР. Тож подолання глобальної

нерівності перетворилося в центральну проблему XXI століття.

Все це - об'єктивні, жорсткі й далеко не завжди прогнозовані реалії сучасного

світу, які слід максимально враховувати. Світ, як і раніше, визнає лише сильних,

поважає лише тих, хто спроможний до самоутвердження, здатний захищати власну

свободу та цінності.

4. Глибокі сутнісні суперечності нинішнього цивілізаційного процесу висувають

особливі вимоги до довгострокової соціально-економічної стратегії в Україні.

Необхідно скоригувати загальну спрямованість трансформаційного процесу, надати

йому сучасних цивілізованих форм, знайти такі шляхи та механізми входження у

світову економіку, які б дали змогу максимально скористатися позитивними

наслідками глобального розвитку і водночас мінімізували економічні й особливо

соціальні труднощі,пов'язані з адаптацією національної економіки до

закономірностей світової господарської системи.

5. При визначенні стратегії держави слід враховувати і нову геополітичну

ситуацію, яка почала формуватися після безпрецедентної терористичної атаки на

США 11 вересня 2001 р. Нові види загроз і викликів обумовлюють необхідність

утвердження принципово нової моделі світового розвитку, глобальної безпеки.

Україна має враховувати ці процеси, брати найактивнішу участь у формуванні

механізмів нової міжнародної антитерористичної політики.

6. Потрібно враховувати і глобальну тенденцію переходу до багатополюсного

(поліцентричного) світового співтовариства, де основою взаємодії держав та їх

економік має стати регіональна інтеграція. У зв'язку з цим чітка і пріоритетна

орієнтація України на інтеграцію в Європейський Союз, набуття статусу спочатку

асоційованого, а згодом повноправного членства в ньому має розглядатися як

основа стратегії економічного та соціального розвитку нашої держави на наступні

десять років і більш віддалену перспективу. Як засвідчує досвід практично всіх

країн-претендентів на вступ до ЄС, ця мета може стати додатковим потужним

стимулом і каталізатором відповідних соціально-економічних та політичних

перетворень.

Водночас пріоритетність інтеграції України в ЄС не повинна вступати у протиріччя

з іншими стратегічними напрямами зовнішньополітичної та економічної діяльності

держави. Всі вонимають бути підпорядковані стратегічній меті - європейській

інтеграції. Зберігають своє значення розвиток та поглиблення взаємовигідних

зв'язків з Росією. Так само велика увага буде приділятися співробітництву з США.

Активно розвиватимуться відносини з країнами СНД, Центральної та

Південно-Східної Європи,інших регіонів світу.

II. ОСНОВНІ ПІДСУМКИ ЕКОНОМІЧНИХ ТА СОЦІАЛЬНИХ ПЕРЕТВОРЕНЬ (1991-2001 рр.)

1. Період 1991-2001 рр. позначений докорінною зміноюсоціально-економічних

відносин, утвердженням принципово нової економіки. Фактично з нульової позначки

сформовано її визначальні атрибути - фінансову, грошову, бюджетну, банківську,

митну та інші системи, які в сукупності визначають економічну інфраструктуру

незалежності держави. За ці роки демонтовано основні підвалини

адміністративно-командної системи економічних відносин. Особливо відчутним став

перелом у реформуванні відносин власності. Нині понад 75% від загального обсягу

промислової продукції виробляється недержавними підприємствами. Здійснено

роздержавлення сфери будівництва та транспорту, на приватних засадах

розвиваються підприємства торгівлі.

Принципові, кардинальні зміни відбулися на селі, де активно реалізуються

завдання розпочатої ще в 1994 р. земельної реформи.За час її проведення 6,4 млн.

селян безоплатно одержали у власність 26,5 млн. га сільськогосподарських угідь.

Ще 6,2 млн. га земель передано в приватну власність для ведення фермерських,

особистих підсобних та присадибних господарств. На недержавній основі нині

виробляється практично вся аграрна продукція. Цей найскладніший крок у комплексі

ринкових перетворень докорінно змінює систему економічних відносин не лише на

селі, а й у всій державі.

Протягом 90-х років сформовано основний каркас ринкової інфраструктури та

ринкових інститутів, утверджено основи відповідної законодавчої бази. Здійснено

важливі заходи в лібералізації господарських зв'язків, зокрема цінового

механізму, грошового та валютного ринків, ринків товарів та капіталів. Наслідком

цих кроків стало подолання хронічного дефіциту товарів, нескінченних черг, які з

70 років були невід'ємним атрибутом повсякденного життя кожної сім'ї. Змінюється

характер поведінки суб'єктів господарювання, які щодалі більше орієнтуються на

платоспроможний попит, кон'юнктуру ринку, максимізацію прибутку.

Докорінно перебудовано й економічні функції держави. Замість системи

директивного управління сформовано основні важелі та інструменти державного

макроекономічного регулювання.

Нині економіка України на противагу системній замкнутості, характерній для

попереднього періоду, є у своїй основі відкритою. Маємо стабільну конвертовану

національну валюту, а також законодавство, що регулює зовнішньоекономічну

діяльність, яка останнім часом дедалі більше наближається до стандартів і вимог

Світової організації торгівлі.

2. Сказане дає підстави для такого принципового висновку: незважаючи на проблеми

і труднощі, за десять років реформ в економіці України, практично в усіх її

сферах в основному сформовано фундамент ринкової економіки, нагромаджено

критичну масу ринкових перетворень. Це відкриває реальну перспективу динамічного

зростання та якісного розвитку вітчизняної економіки, підвищення рівня життя

народу. У суспільстві зміцнюється переконаність у тому, що альтернативи обраному

шляху ринкових перетворень немає.

3. Важливим підсумком попереднього етапу стало подолання тривалої руйнівної

економічної кризи, що сягає корінням у часи радянської системи. За роки кризи

(1990-1999 рр.) обсяги ВВП скоротився на 59,2%, промислової продукції - на

48,9,сільськогосподарської на 51,5%. Реальна заробітна плата зменшилася в 3,82

раза. Найвідчутніші втрати припали на стартовий етап перехідного періоду -

1991-1994 рр. За цей час обсяг ВВП зменшився на 45,6%, промислового виробництва

- на 40,4,сільськогосподарського - на 32,5%. Були повністю розбалансовані

грошова та фінансова системи. Особливо болісними виявилися наслідки найвищої у

світі гіперінфляції, яка в 1993 р.досягла 10256%. Дефіцит державного бюджету

покривався грошовою емісією НБУ.

Потрібно було п'ять років напруженої роботи, щоб поступово вивести українську

економіку з цього катастрофічного стану. Результати політики, що здійснюється,

втілені за два останні роки у високих темпах економічного зростання,

стабільності національної грошової одиниці, позитивних зрушеннях у сфері

життєзабезпечення населення, поступовому піднесенні його добробуту. За темпами

зростання економічних показників у 2000-2001 рр. Україна ввійшла до групи країн,

які сьогодні лідирують у світі.

4. Перехід від збанкрутілої адміністративно-командної системи до ринкової

економіки не міг не супроводжуватися глибоким падінням виробництва, яке у своїй

основі було неконкурентним та неефективним. Водночас потрібно враховувати й

складність органічного поєднання реалізації завдань системної трансформації з

розв'язанням всього комплексу проблем, пов'язаних з утвердженням державності.

Через специфіку економічних, соціально-політичних, гуманітарних та екологічних

чинників утвердження та зміцнення державного суверенітету виявилося в Україні

набагато складнішим, ніж це уявлялося на перших порах.

Треба визнати і надто завищені сподівання на зовнішню допомогу. До того ж

фінансово-кредитна підтримка українських реформ супроводжувалася (і часто

супроводжується тепер) умовами та вимогами, які далеко не завжди адекватні

об'єктивним обставинам та специфіці здійснюваних трансформаційних процесів.

Далася взнаки і відсутність не тільки практичного досвіду, а й суто теоретичного

осмислення шляхів переходу від адміністративно-командної економіки до ринкової.

У багатьох випадках неадекватними були і рекомендації міжнародних фінансових

інституцій та зарубіжних експертів, які часто зводилися до застосування штучно

сконструйованих стандартних стереотипів, були механічною калькою з чужого

досвіду, не враховували специфіку нашої держави. Ці рекомендації ми сприймали

некритично. Давалася взнаки недосвідченість кадрового потенціалу, а точніше -

"кадровий голод", який був особливо відчутним на старті реформ. Звідси -численні

помилки та прорахунки, невпевненість у здійсненні управлінських рішень. Вони

цілком закономірні. Уникнути їх було вкрай важко або просто неможливо.

5. Економічна криза та суперечності попереднього етапу реформ мають ще одне

підгрунтя. Життя потребує неупередженої оцінки трансформаційної моделі, яка

сформувалася в перші роки перетворень. Змінити її спрямованість у період

глибокої економічної кризи, яка сама по собі деформує соціально-економічні та

політичні відносини, було практично неможливо. За своєю економічною сутністю та

спрямованістю це була модель, що базувалася на рекомендованих ззовні спрощених

принципах ринкової трансформації і здебільшого безрезультатно (або з низькою

ефективністю) упроваджувалася протягом багатьох десятиліть уЛатинській Америці й

Африці.

Потреба в критичному перегляді моделі трансформації звідповідним коригуванням

вектора суспільних перетворень постала не лише перед Україною, а й перед іншими

пострадянськими державами. Ця модель фактично зводилася до логіки однобічного

економізму безурахування пріоритетності інституційних перетворень, необхідності

посилення в процесі реформ дієздатності держави, взаємозв'язку економічних та

неекономічних чинників суспільного розвитку, економіки та суспільства загалом.

Тому значна частина проблем, що накопичилася, породжена саме розбалансуванням

економічних, соціальних та політичних чинників суспільних перетворень.

6. Запроваджена модель ринкової трансформації не мала необхідної соціальної

спрямованості. Формула "спочатку реформи, а потім реалізація завдань соціального

розвитку", визначена вже напочатку перехідного періоду, виявилася не просто

помилковою, а глибоко деструктивною. На практиці вона звелася до того, що

реформи здійснювалися ціною соціальних утрат. У багатьох випадках демонтовано

навіть ті соціальні цінності, які свого часу були запозичені західними країнами

та інтегровані в сучасні цивілізаційні процеси. Відповідно економічні реформи не

сприяли досягненню визначальної мети трансформаційного процесу - становлення

середнього класу як основного носія демократії, соціальної та політичної

стабільності в суспільстві, економічного прогресу. Не було забезпечено

становлення принципово нової, адаптованої до ринкової економіки соціальної

інфраструктури. Реформи не сприяли подоланню бідності, глибокого матеріального

розшарування населення, яке набагато перевищує відповідні показники розвинених

країн і не сприяє утвердженню в суспільстві надійної соціальної та політичної

стабільності.

7. Помилковість прийнятої на старті реформ моделі ринкової трансформації

полягала (як це нині стає очевидним) в оцінці України як держави нерозвиненої не

лише з економічної, а й науково-технічної і технологічної точок зору, з усіма

наслідками, що з цього випливали. Ця хибна позиція не дозволила створити

необхідні умови для примноження та зміцнення інтелектуального потенціалу

суспільства, інноваційного розвитку економіки, освоєння нових високих

технологій, подолання структурних деформацій, успадкованих від

адміністративно-командної системи. У кінцевому підсумку економічна динаміка не

набула сучасної постіндустріальної спрямованості, що мало стати стрижнем

трансформаційного процесу. Ми фактично почали рухатися у зворотному напрямі -

демонтажу відповідного потенціалу розвитку, до запровадження стандартів країн,

що нині спеціалізуються на обслуговуванні потреб постіндустріального центру.

8. Через допущені прорахунки, насамперед низьку дієздатність держави,

становлення ринкових відносин супроводжувалося глибокими деформаційними

процесами. Набули поширення нецивілізовані форми нагромадження капіталу, істотні

суперечності в практиці приватизації, зростали рівень тінізації економіки,

корупції та економічної злочинності, обсяги позабанківського грошового обігу.

Найбільш небезпечним є зміцнення позицій олігархічного капіталу, його зрощування

з державною бюрократією, тенденції підпорядкування економіки та держави загалом

корпоративним інтересам.

Ці та інші чинники не можна недооцінювати. Вони не лише спотворюють економічну

систему, дискредитують політику реформ, заважають формуванню сприятливого

інвестиційного клімату, а й істотно обмежують можливості інтегрування України в

сучасний цивілізаційний процес, утвердження високих стандартів Європейського

Союзу. Ми повинні знайти в собі політичну волю, інтелектуальні та інші ресурси

для того, щоб переламати такий загрозливий розвиток ситуації.

^ III. СТРАТЕГІЧНІ ПРІОРИТЕТИ

Цілі та завдання нового етапу розвитку України на порядок складніші й

масштабніші від тих, які вирішувалися в попередні роки. Це має бути період

глибоких якісних перетворень у всіх сферах суспільного життя - економічній,

соціальній, політичній, духовній. Конкретизувати найважливіші економічні

завдання цього етапу можна таким чином:

Створення передумов для набуття Україною повноправного членства в Європейському

союзі

Стрижнем стратегії економічного та соціального розвитку нанайближчі десять років

має стати створення реальних передумов вирішення основного геополітичного

завдання нашої держави - вступу України до Європейського Союзу.

Ми вже пройшли певну частину цього шляху. У 1998 р. набула чинності після

ратифікації Угода про партнерство та співробітництво між Україною та

Європейським Союзом. У 1998 та 2000 рр. Указами Президента України затверджено

Стратегію і Програму інтеграції України в ЄС. Важливе значення для становлення

відносин між нашою державою та Євросоюзом мало схвалення Європейською Радою у

грудні 1999 р. Спільної стратегії ЄС щодо України. Принциповим кроком у

зміцненні та розвитку стратегічного партнерства стали п'ятий саміт Україна - ЄС

(Ялта, вересень 2001 р.), а також прийняття "Плану дій ЄС у галузі юстиції та

внутрішніх справ в Україні" (12 грудня 2001 р.).

Така послідовна робота виводить весь комплекс відносин Україна - ЄС у площину

практичної реалізації завдань, пов'язаних із вступом нашої країни до Євросоюзу.

На це мають бути спрямовані всі інституційні перетворення, політика економічних,

соціальних та гуманітарних реформ. Ідеться про такий комплекс системних

перетворень, який би дав можливість нашій державі до кінця 2007 р. претендувати

на набуття асоційованого статусу в ЄС,а до 2011 р. - створити реальні

(внутрішні) передумови для вступу України в ЄС.

Забезпечення сталого економічного зростання

Реалізація завдань європейської інтеграції вирішальною мірою залежить від

прогресу на головному напрямі - забезпечення сталого зростання та прискореного

подолання на цій основі розриву вобсягах ВВП на душу населення між Україною та

державами -членами ЄС. За останні роки цей розрив значно зріс і тепер він у

кілька разів більший, ніж у Польщі, Чехії та Угорщині, які перебувають на порозі

вступу до ЄС.

У такій ситуації необхідно реалізувати стратегію випереджаючого розвитку, яка

могла б забезпечити щорічні темпи зростання ВВП в Україні у півтора-два рази

вищі, ніж загалом у країнах ЄС. Таке зростання має супроводжуватися глибокими

якісними перетвореннями, реалізацією завдань сталого розвитку, що визначаються

світовим співтовариством як стратегія існування у XXI столітті.

Утвердження інноваційної моделі розвитку

Україна зможе посісти належне місце в Європі і світі за умовиопанування

інноваційного шляху розвитку, підвалини якого маютьбути закладені в процесі

структурної перебудови економіки. Тільки таким чином можна змінити сировинний

вектор розвитку економічнихпроцесів, що стихійно формується нині.

Відтак основою стратегічного курсу, його базовим принципом має стати реалізація

державної політики, спрямованої на запровадження інноваційної моделі структурної

перебудови та зростання економіки, утвердження України як високотехнологічної

держави. Наявний інтелектуальний та науково-технічний потенціал дає підстави на

це розраховувати. У поєднанні з завданнями європейської інтеграції така мета

могла б лягти в основу не лише економічної стратегії держави, а й політичної

консолідації нації.

Соціальна переорієнтація економічної політики

У соціальній сфері головним завданням має стати цілеспрямоване забезпечення

надійних передумов реалізації прав та свобод громадян у всіх їх виявах,

утвердження середнього класу -основи політичної стабільності та демократизації

суспільства, значне обмеження загрозливої диференціації доходів населення та

подолання бідності. Ідеться не лише про істотне посилення соціальної

спрямованості курсу реформ, а й про її перетворення на важливий інструмент

прискорення економічного зростання, зміцнення злагоди і порозуміння в

суспільстві. Побудова в Україні соціально орієнтованої ринкової економіки

європейського типу - визначальний чинник посилення суспільної привабливості

реформ, забезпечення їм широкої громадської підтримки, утвердження сучасних

європейських стандартів якості життя.

^ IV. ЕТАПИ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИХ ПЕРЕТВОРЕНЬ І КІЛЬКІСНІ ПАРАМЕТРИ ЗРОСТАННЯ

Вирішення завдань, пов'язаних із європейською інтеграцією України, утвердженням

соціально орієнтованого структурно-інноваційного шляху розвитку, може

здійснюватися лише поетапно.

Перший етап - 2002-2004 рр. Його основна мета - зміцнення конкурентоспроможності

вітчизняної економіки, створення сприятливих умов для накопичення інвестиційних

ресурсів, істотне розширення внутрішнього попиту й утвердження на цій основі

надійної стабілізації та сталого зростання.

При цьому слід ураховувати, що екстенсивні чинники, які забезпечували економічне

зростання у 2000-2001 рр. (використання наслідків глибокої девальвації гривні в

1997-1999 рр., завантаження виробничих потужностей, що простоювали в роки

економічної кризи, сприятлива зовнішньоекономічна кон'юнктура),значною мірою

вичерпані. Щоб не допустити нового падіння виробництва, потрібна ефективна

політика держави (виконавчої та законодавчої влади), яка повинна забезпечити у

2002-2004 рр. закріплення щорічних темпів зростання ВВП на рівні не менш як

5-6%, інвестицій в основний капітал -10-12, інфляції -7-9, реальних доходів

населення - 6-7%. У цей період необхідно завершити формування базових інституцій

ринкової економіки, створити середовище здорової та ефективної конкуренції.

Головним у соціальній сфері є зниження рівня бідності та зменшення диференціації

доходів населення за рахунок посилення адресності соціальної підтримки,

стимулювання випереджаючих темпів зростання заробітної плати. Водночас відчутне

поліпшення життя людей можливе лише за умови успішного функціонування та

розвитку реальної економіки.

Другий етап - 2005-2011 рр. передбачає комплексну модернізацію підприємств,

утвердження принципів і механізмів структурно-інноваційної моделі розвитку та

формування базових засад соціально орієнтованого ринкового господарства. За ці

роки необхідно довести річні темпи зростання ВВП до 6-6,5%. Водночас мають

залишатися високими (до 10-12%) темпи зростання інвестицій в основний капітал.

Середньорічний рівень інфляції слід знизити до 3-5%. Зберігатиметься високий

рівень зростання реальних доходів населення - у межах 6,5-7% за рік.

Подані прогнози першого та другого етапів економічної динаміки характеризують

оптимістичний варіант розвитку української економіки. Відповідно до цього

сценарію Україна матиме сприятливі передумови розвитку економіки і на

віддаленішу перспективу.

^ V. ІНСТИТУЦІЙНІ ПЕРЕТВОРЕННЯ

Нова стратегія економічного та соціального розвитку передбачає формування

інституційного середовища, яке б стимулювало, з одного боку, підприємницьку

активність, економічне зростання на основі структурно-інноваційних перетворень,

утвердження сучасної соціальної інфраструктури, механізмів соціально-ринкової

економіки, а з іншого - подолання нагромадження суперечностей між економікою та

суспільством. Йдеться про здійснення послідовної політики глибокої

демократизації економічних процесів, утвердження повноцінних інститутів ринкової

економіки та громадянського суспільства. Водночас стратегія інституційних

перетворень має узгоджуватися з визначеними Європейською Радою критеріями

членства в ЄС (копенгагенські критерії), які передбачають:

- стабільність законів та інституційних структур, що гарантують демократію,

верховенство закону, забезпечення прав людини, повагу та захист прав

національних меншин;

- наявність діючої ринкової економіки та спроможність витримати тиск конкуренції

і ринкових сил у межах ЄС;

- здатність взяти на себе зобов'язання, що випливають із членства в ЄС,

включаючи визнання цілей політичного, економічного та валютного союзу.

Підвищення дієздатності держави

У процесі поглиблення реформ потрібно подолати штучнепротиставлення держави і

ринку. Слід виходити з того, що основнимсуб'єктом політики економічного

зростання, дальшої демократизаціїсуспільства та поглиблення інтеграційних

процесів є держава. Звідси об'єктивна необхідність істотного зміцнення її

дієздатності. Водночас слід виключити надмірне її втручання в ті сфери, де цього

не повинно бути. Не витіснення вже сформованих ринкових механізмів, а їх

доповнення, удосконалення, зміцнення, посилення дієвості та ефективності - такою

має бути логіка роботи на цьому напрямі.

1. На новому етапі розвитку визначальним завданням держави єстворення

сприятливих інституційних передумов реалізації завдань європейської інтеграції

та утвердження в Україні соціально орієнтованої структурно-інноваційної моделі

розвитку.

2. Серед особливо значущих завдань держави - сприяння (за допомогою всіх наявних

інструментів, фінансових та організаційних ресурсів) максимальній реалізації

конкурентних переваг української економіки, зміцненню та розвитку передусім

наукоємних галузей, які вже сьогодні демонструють високий технологічний рівень

та конкурентоспроможність, а отже, і готовність стати "локомотивами"

високотехнологічного зростання. У сфері економічної політики вдержаві немає

відповідальнішого завдання, ніж підтримка таких виробництв, створення

максимально сприятливих умов діяльності національних компаній у відкритому

конкурентному середовищі.

3. Нова стратегія економічного і соціального розвитку має спиратися на

національні пріоритети, індикативне планування та прогнозування. Держава має

попереджувати стихійні зміни ринкової кон'юнктури, забезпечувати достатній

рівень своєї економічної безпеки, зокрема надійну стабільність

грошово-фінансового середовища, регулювати базисні макроекономічні

відтворювальні пропорції.

Потребує активної розбудови система державної статистики відповідно до положень

нормативних документів Євросоюзу щодо статистичного обліку, застосування

уніфікованої статистичної методології ЄС.

4. Необхідність зміцнення регулюючої функції держави пов'язана і з потребою

істотного посилення її впливу на розвиток соціальної сфери, процесів, пов'язаних

зі змінами соціальної структури суспільства, подоланням глибокої диференціації

доходів населення та зміцненням позицій середнього класу. Держава має стати

надійним гарантом конституційних прав і свобод громадян.

5. До принципово важливих функцій держави належить забезпечення екологічної

безпеки як однієї з невід'ємних складових національної безпеки загалом. Головною

метою екологічної політики держави має стати вироблення і реалізація стратегії

раціонального природокористування і захисту навколишнього середовища для

забезпечення сталого економічного та соціального розвитку.

6. Перспективи посилення регулюючої функції держави повинні оцінюватися і в

аспекті здійснення іншого ключового завдання - поглиблення ринкової

трансформації економіки, створення необхідних для цього нормативно-законодавчої

бази та інфраструктури, підготовки кадрів, здатних працювати за якісно нових

умов, подолання допущени