Реферат: Пам’ятки допомогти громадянам знайти правильні відповіді на питання, які виникають під час відбування покарання в місцях позбавлення волі та після звільнення

Довідник-пам’ятка для осіб, які знаходяться в місцях позбавлення волі


Головне завдання Довідника-пам’ятки – допомогти громадянам знайти правильні відповіді на питання, які виникають під час відбування покарання в місцях позбавлення волі та після звільнення.


Довідник-пам’ятка для осіб, які знаходяться в місцях позбавлення волі підготовлена Валентиною Бадирою та видана благодійною організацією “Чернігівський жіночий правозахисний центр” і Головним Управлінням юстиції у Чернігівській області за фінансової підтримки Міжнародного фонду „Відродження”. Довідник поширюється безкоштовно.


Вступ

Україна взяла курс на побудову держави Європейського зразку.

Становлення країни як демократичної правової держави зумовлює необхідність підвищення правової культури населення, в тому числі і тієї її частини, що тимчасово ізольована від суспільства та відбуває міру покарання в місцях позбавлення волі.

Міжнародні документи, що регламентують мінімальні стандартні правила поводження з в’язнями, визначають пріоритетні принципи: принцип гуманності, моральності, справедливості, поваги до людської гідності, соціальної орієнтованості пенітенціарної системи і ефективності її управління.

В січні 2006 року Рекомендацією R2006(2) Комітетом міністрів Ради Європи було прийнято новий варіант Європейських пенітенціарних правил, відповідно до яких засуджені мають право на отримання правової допомоги. Обов’язком адміністрації пенітенціарних установ є надання можливості для доступу до такої допомоги. Засуджені мають право користуватися послугами юриста, як за свій рахунок, так і через систему безкоштовної правової допомоги. Європейські пенітенціарні правила передбачають конфіденційність консультацій з правових питань з юристами. Засудженим відповідно до цих Правил надається доступ до документів, які стосуються процесуальних дій щодо них, або можливість тримати такі документи у себе.

Відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на правову допомогу, яка надається у випадках, передбачених законом, безоплатно і кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Стаття 63 Конституції України встановлює, що засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду, тобто на засуджених розповсюджується, як уже зазначалось, більшість прав і свобод та обов’язків людини і громадянина, які передбачені Конституцією України.

Права засуджених можуть обмежуватись тільки законами, але ні в якому разі нормативно-правовими актами, в тому числі, наказами та розпорядженнями Державного департаменту України з питань виконання покарань.

Оскільки покарання є засобом примусу, що забезпечується силою державної влади в межах закону і для досягнення його цілей (кари, виправлення, запобігання вчиненню нових злочинів, як засудженими, так і іншими особами), права і свободи засуджених все-таки обмежуються, як прямо, так і опосередковано.

Прямі правообмеження мають місце, коли засуджені обмежуються у правах та обов’язках прямо передбачених законами, або ці обмеження випливають із вироку суду. Прямі обмеження можуть також випливати із встановленого порядку виконання та відбування покарання (режиму).

Непрямі обмеження випливають із режиму, який встановлює для засуджених специфічні обов’язки.

Засуджені, які відбувають міру покарання до позбавлення волі на певний строк, прямо чи побічно обмежені в таких конституційних правах, як право на таємницю листування, телефонних розмовах, відправлення телеграфної та іншої кореспонденції, свободи пересування, вільного вибору місця проживання, об’єднання в політичні партії та організації, право мирних зборів, мітингів, демонстрацій та інших. Крім того, права та законні інтереси засуджених часто порушуються і не завжди вони можуть їх самостійно захистити.

Відповідно до пункту 2 статті 8 Кримінально - виконавчого кодексу України кожному засудженому гарантується право на правову допомогу.

Згідно статті 102 Кримінально - виконавчого кодексу України режим через діяльність режимно-оперативних апаратів має забезпечити реалізацію прав і законних інтересів засуджених.

Крім того, частиною 3 статті 110 Кримінально - виконавчого кодексу України також передбачено, що засудженому гарантується право на правову допомогу. Для її одержання за письмовою заявою засуджених, їх близьких родичів, громадських організацій, засудженим надається побачення з адвокатом або іншим фахівцем в галузі права. Ці побачення за бажанням засудженого, адвоката або іншого фахівця в галузі права можуть надаватися наодинці. Пунктом 49 „Правил внутрішнього розпорядку” воно надається в кімнаті короткочасових побачень із забезпеченням їх безпеки.

Пунктом 8 наказу №33 ДДУПВП від 17 березня 2000 року, яким оголошено „Положення про відділення соціально-психологічної служби установи виконання покарань”, безпосередньо на начальника відділення покладається обов’язок здійснювати прийом засуджених з особистих питань, вирішувати їх заяви та скарги, надавати допомогу в захисті їх прав та законних інтересів.

Відповідно до Указу Президента України „Про концепцію формування системи безоплатної правової допомоги в Україні”, яка спрямована на реалізацію права людини на доступ до правосуддя, і метою якої є створення ефективної системи безоплатної правової допомоги, - як первинної, так і вторинної, шляхом інформування особи про зміст її права та порядок реалізації, забезпечення можливостей досудового вирішення правових спорів, а також забезпечення доступу до адвоката.

Законодавством, яким передбачено доступ до правової допомоги, засуджені скористатися не мають можливості, оскільки послуги адвоката коштують дорого, а державна система, яка б забезпечувала реальний доступ засуджених до такої допомоги, не створена. Крім того, рівень підготовки персоналу кримінально-виконавчої служби на сьогоднішній день недостатній для того, щоб задовольнити потреби засуджених в отриманні правової допомоги. Особливо відчувається низький фаховий рівень при роз’ясненні, консультуванні, складанні запитів в галузі цивільного, сімейного, житлового права, земельних правовідносин.

Насторожує недостатнє знання кримінально-виконавчих правовідносин, особливо в галузі дотримання прав і законних інтересів засуджених, де на мою думку, гарантом в дотриманні їх прав мають виступати начальники різних рівнів, а в межах відділення – керівники відділень, керівники режимних служб.

Тому підвищення рівня правової освіти засуджених, набуття ними правових знань, а також забезпечення їх конституційного права знати свої права та обов’язки – основне завдання цього видання.

Набуття засудженими необхідного мінімуму правових знань сприятиме розвитку їх правосвідомості, подоланню правового нігілізму, задоволенню потреб в одержанні знань про право та навичок в їх застосуванні.

Знання і розуміння правових норм, ретельне виконання їх вимог, як усвідомленої необхідності та внутрішньої переконаності, неминуче призведе до формування правової культури та правової свідомості, що матиме наслідком поведінку особи в межах чинної правової моделі.


Бадира В.А., к.ю.н., директор благодійної організації „Чернігівський жіночий правозахисний центр”


^ КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ

(витяги)

Стаття 8. В Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Стаття 21. Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

Стаття 22. Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.

Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Стаття 27. Кожна людина має невід'ємне право на життя.

Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов'язок держави - захищати життя людини. Кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань.

Стаття 28. Кожен має право на повагу до його гідності.

Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню.

Жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам.

Стаття 35. Кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.

Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей.

Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова.

Ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов'язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.

Стаття 46. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших

випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Стаття 55. Права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.

Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Стаття 59. Кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.

( Офіційне тлумачення статті 59 див. в Рішенні Конституційного Суду N 13-рп/2000 ( v013p710-00 ) від 16.11.00 )

Стаття 61. Ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Стаття 62. Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

Обвинувачення не може грунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

У разі скасування вироку суду як неправосудного держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням.

Стаття 63. Особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом.

Підозрюваний, обвинувачений чи підсудний має право на захист.

Засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду.


^ КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ

(витяги)

Стаття 7. Основи правового статусу засуджених

1. Держава поважає і охороняє права, свободи і законні інтереси засуджених, забезпечує необхідні умови для їх виправлення і ресоціалізації, соціальну і правову захищеність та їх особисту безпеку.

2. Засуджені користуються всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, визначених законами України та цим Кодексом і встановлених вироком суду.

3. Правовий статус засуджених іноземців і осіб без громадянства визначається законами України, а також міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

4. Правовий статус засуджених визначається законами України, а також цим Кодексом, виходячи із порядку і умов виконання та відбування конкретного виду покарання.

Стаття 8. Основні права засуджених

1. Засуджені мають право:

на отримання інформації про свої права і обов'язки, порядок і умови виконання та відбування призначеного судом покарання;

на гуманне ставлення до себе і на повагу гідності, властивої людській особистості;

звертатися відповідно до законодавства з пропозиціями, заявами і скаргами до адміністрації органів і установ виконання покарань, їх вищестоящих органів, а також до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Європейського суду з прав людини, а також інших відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, до уповноважених осіб таких міжнародних організацій, суду, органів прокуратури, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян; ( Абзац четвертий частини першої статті 8 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3166-IV ( 3166-15 ) від 01.12.2005 )

давати пояснення і вести листування, а також звертатися з пропозиціями, заявами і скаргами рідною мовою. Відповіді засудженим даються мовою звернення. У разі відсутності можливості дати відповідь мовою звернення вона дається українською мовою з

перекладом відповіді на мову звернення, який забезпечується органом або установою виконання покарань;

на охорону здоров'я. Охорона здоров'я забезпечується системою медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних заходів, а також поєднанням безоплатних і платних форм медичної допомоги. Засуджені, які мають розлади психіки та поведінки внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів чи інших одурманюючих засобів, можуть за їх письмовою згодою пройти курс лікування від вказаних захворювань;

на соціальне забезпечення, у тому числі й на отримання пенсій, відповідно до законів України.

2. Засудженому гарантується право на правову допомогу. Для одержання правової допомоги засуджені можуть користуватися послугами адвокатів або інших фахівців у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за

дорученням юридичної особи.

3. Засуджені іноземці мають право підтримувати зв'язок з дипломатичними представництвами і консульськими установами своїх держав, особи без громадянства, а також громадяни держав, що не мають дипломатичних представництв або консульських установ в Україні, - з дипломатичними представництвами держави, яка взяла на себе охорону їхніх інтересів, або міжнародними органами чи організаціями, які здійснюють їх захист.

Стаття 9. Основні обов'язки засуджених

1. Засуджені зобов'язані:

виконувати встановлені законодавством обов'язки громадян України, неухильно додержуватися правил поведінки, які передбачені для засуджених, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших осіб;

виконувати законні вимоги адміністрації органів і установ виконання покарань;

ввічливо ставитися до персоналу, інших осіб, які відвідують установи виконання покарань, а також до інших засуджених;

з'являтися за викликом адміністрації органів і установ виконання покарань.

2. Невиконання засудженими своїх обов'язків і законних вимог адміністрації органів і установ виконання покарань тягне за собою встановлену законом відповідальність.

Стаття 10. Право засуджених на особисту безпеку

1. Засуджені мають право на особисту безпеку.

2. У разі виникнення небезпеки життю і здоров'ю засуджених, які відбувають покарання у виді арешту, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі, вони мають право звернутися із заявою до будь-якої посадової особи органу чи установи виконання покарань з проханням про забезпечення особистої безпеки. У цьому разі посадова особа зобов'язана вжити невідкладних заходів щодо забезпечення особистої безпеки засудженого.

3. Адміністрація установи виконання покарань вживає заходів до переведення засудженого в безпечне місце, а також інших заходів до усунення небезпеки, вирішує питання про місце подальшого відбування ним покарання.

4. У разі наявності небезпеки для життя і здоров'я засуджених, до яких згідно із законом у зв'язку з їх участю у кримінальному судочинстві прийнято рішення про застосування заходів безпеки, адміністрація установи виконання покарань вживає заходів щодо забезпечення безпеки цих осіб. Крім того, до зазначених осіб можуть бути застосовані такі заходи:

ізольоване тримання;

переведення в іншу установу виконання покарань.

5. Зміна умов тримання осіб, щодо яких застосовані заходи безпеки, здійснюється з додержанням вимог, передбачених цим Кодексом і законодавством України.

Стаття 22. Прокурорський нагляд за виконанням кримінальних покарань

1. Прокурорський нагляд за додержанням законів при виконанні кримінальних покарань в органах і установах виконання покарань здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами відповідно до Закону України "Про прокуратуру" ( 1789-12 ).

2. Органи і установи виконання покарань зобов'язані виконувати постанови і вказівки прокурора щодо додержання порядку виконання покарання, встановленого кримінально-виконавчим законодавством.

Стаття 23. Відомчий контроль

За діяльністю органів і установ виконання покарань здійснюється відомчий контроль вищестоящими органами управління і посадовими особами Державного департаменту України з питань виконання покарань.

Стаття 24. Відвідування установ виконання покарань

1. Без спеціального дозволу відвідувати установи виконання покарань для здійснення контролю мають право:

Президент України;

Прем'єр-міністр України;

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини;

Голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим, голови місцевих державних адміністрацій, на території яких вони розташовані;

народні депутати України, а також депутати, уповноважені на те Верховною Радою Автономної Республіки Крим, місцевими радами;

Генеральний прокурор України, а також уповноважені ним прокурори і прокурори, які здійснюють нагляд за виконанням покарань на відповідній території;

сільський, селищний, міський голова - на території відповідної місцевої ради.

2. Представники засобів масової інформації та інші особи можуть відвідувати установи виконання покарань за спеціальним дозволом адміністрації цих установ або органів управління зазначеними установами.

Стаття 25. Участь громадськості у виправленні і ресоціалізації засуджених. Громадський контроль за дотриманням прав засуджених під час виконання кримінальних покарань

1. Об'єднання громадян, релігійні і благодійні організації та окремі особи можуть брати участь у виправленні і ресоціалізації засуджених та проведенні соціально-виховної роботи з ними, надавати допомогу органам і установам виконання покарань у порядку, встановленому цим Кодексом та іншими законами України.

2. Для забезпечення громадського контролю за дотриманням прав засуджених під час виконання кримінальних покарань створюються спостережні комісії, які діють на підставі цього Кодексу та Положення про спостережні комісії, яке затверджується Кабінетом Міністрів України.

Стаття 102. Режим у колоніях та його основні вимоги

1. Режим у виправних і виховних колоніях - це встановлений законом та іншими нормативно-правовими актами порядок виконання і відбування покарання, який забезпечує ізоляцію засуджених; постійний нагляд за ними; виконання покладених на них обов'язків; реалізацію їхніх прав і законних інтересів; безпеку засуджених і персоналу; роздільне тримання різних категорій засуджених; різні умови тримання засуджених залежно від виду колонії; зміну умов тримання засуджених.

2. Режим у колоніях має зводити до мінімуму різницю між умовами життя в колонії і на свободі, що повинно сприяти підвищенню відповідальності засуджених за свою поведінку і усвідомленню людської гідності.

3. Режим створює умови для застосування інших засобів виправлення і ресоціалізації засуджених.

4. У колоніях засуджені носять одяг єдиного зразка. Форма одягу визначається Державним департаментом України з питань виконання покарань.

5. Засуджені, їхні речі і одяг, а також приміщення та територія колоній підлягають обшуку і огляду. Особистий обшук проводиться особами однієї статі із засудженими. Порядок проведення обшуків і оглядів визначається нормативно-правовими актами Державного департаменту України з питань виконання покарань.

6. Адміністрація колонії має право, за наявністю підстав, проводити огляд громадян, їх речей, транспортних засобів, які знаходяться на території колонії, а також вилучати заборонені речі і документи. Порядок проведення обшуків і оглядів визначається

нормативно-правовими актами Державного департаменту України з питань виконання покарань.

7. Перелік і кількість предметів і речей, які засуджені можуть мати при собі, визначається нормативно-правовими актами Державного департаменту України з питань виконання покарань.

Зберігання засудженими при собі грошей, цінних паперів і речей, а також предметів, які заборонено використовувати в колоніях, не допускається. Виявлені в засуджених гроші, цінні папери і речі вилучаються і реалізовуються в порядку, встановленому частиною четвертою статті 59 цього Кодексу.

Предмети, які заборонені для зберігання і використання в колоніях, вилучаються і здаються на зберігання до звільнення засудженого або знищуються, про що складається відповідний акт.

Зберігання цінних паперів, які засуджені придбали в установленому порядку, забезпечується адміністрацією колонії.

Стаття 103. Технічні засоби нагляду і контролю

1. Адміністрація колонії має право використовувати аудіовізуальні, електронні й інші технічні засоби для попередження втеч та інших злочинів, порушень встановленого законодавством порядку відбування покарання, отримання необхідної інформації про поведінку засуджених.

2. Адміністрація колонії зобов'язана повідомити засуджених про застосування технічних засобів нагляду і контролю.

3. Перелік технічних засобів нагляду і контролю та порядок їх використання визначаються нормативно-правовими актами Державного департаменту України з питань виконання покарань.

Стаття 106. Підстави застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і зброї

1. До осіб, позбавлених волі, якщо вони чинять фізичний опір персоналу колонії, злісно не виконують його законні вимоги, проявляють буйство, беруть участь у масових заворушеннях, захваті заручників або чинять інші насильницькі дії, а також у разі втечі з-під варти з метою припинення вказаних протиправних дій, а також запобігання заподіянню цими особами шкоди оточенню або самим собі застосовуються фізична сила, спеціальні засоби, гамівна сорочка та зброя.

2. Застосуванню заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і зброї має передувати попередження про намір використання вказаних заходів і засобів, якщо дозволяють обставини. Без попередження вказані заходи, засоби і зброя можуть

застосовуватися, якщо виникла безпосередня загроза життю або здоров'ю персоналу колонії чи інших осіб.

3. До засуджених неповнолітніх і жінок гамівна сорочка не застосовується. Забороняється застосовувати заходи фізичного впливу, спеціальні засоби і зброю до жінок з явними ознаками вагітності, осіб похилого віку або з вираженими ознаками

інвалідності та неповнолітніх, крім випадків вчинення ними групового або збройного нападу, який загрожує життю і здоров'ю персоналу колонії чи інших осіб, або збройного опору.

4. Якщо застосування заходів фізичного впливу уникнути неможливо, вони не повинні перевищувати міру, необхідну для виконання покладених на адміністрацію колонії обов'язків, і мають зводитися до завдання найменшої шкоди здоров'ю правопорушників. У разі необхідності адміністрація колонії зобов'язана негайно надати допомогу потерпілим.

5. Про застосування фізичної сили, спеціальних засобів та гамівної сорочки доповідається в рапорті начальникові колонії. Про кожний випадок застосування зброї складається рапорт і негайно повідомляється прокурор.

6. Використання фізичної сили, спеціальних засобів і зброї допускається також в інших випадках, передбачених законами України "Про міліцію" ( 565-12 ) і "Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України" ( 2235-12 ).

Стаття 107. Права і обов'язки засуджених до позбавлення волі

1. Засуджені, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, мають право в порядку, встановленому цим Кодексом і нормативно-правовими актами Державного департаменту України з питань виконання покарань:

одержувати інформацію і роз'яснення про умови відбування і порядок виконання покарання у виді позбавлення волі;

користуватися послугами, які надаються в місцях позбавлення волі, в тому числі додатковими, оплачуваними;

брати участь у трудовій діяльності;

отримувати медичну допомогу і лікування, в тому числі платні медичні послуги за рахунок особистих грошових коштів чи коштів рідних та близьких;

розпоряджатися грошовими коштами, придбавати, володіти і розпоряджатися предметами, речами, виробами;

здійснювати листування з особами, які знаходяться за межами колоній, вести з ними телефонні розмови;

одержувати і відправляти посилки, бандеролі, грошові перекази, одержувати передачі;

зустрічатися з родичами та іншими особами;

подавати пропозиції, заяви і скарги в усній чи письмовій формі від свого імені і з питань, що стосуються їх особисто;

брати участь у роботі самодіяльних організацій та гуртків соціально корисної спрямованості, займатися фізичною культурою і спортом;

придбавати, користуватися і зберігати предмети першої потреби, періодичні видання, літературу, продукти харчування;

розпоряджатися вільним часом, який відведений розпорядком дня, не порушуючи при цьому правил поведінки;

одержувати освіту відповідно до законодавства про освіту;

одержувати правову допомогу від адвокатів або інших фахівців у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.

2. Засудженим можуть надаватися й інші права, реалізація яких не суперечить меті покарання, порядку і умовам виконання та відбування покарання.

3. Засуджені зобов'язані:

дотримуватися норм, які визначають порядок і умови відбування покарання, розпорядок дня колонії, правомірних взаємовідносин з іншими засудженими, персоналом колонії та іншими особами;

утримувати в чистоті і порядку приміщення, дбайливо ставитися до майна колонії і предметів, якими вони користуються при виконанні дорученої роботи, здійснювати за ними належний догляд і використовувати їх тільки за призначенням;

виконувати всі законні вимоги персоналу колонії;

виконувати необхідні роботи по самообслуговуванню, благоустрою колонії;

дотримуватися санітарно-гігієнічних норм;

дотримуватися вимог пожежної безпеки і безпеки праці.

4. Засудженим забороняється:

самовільно залишати колонію, порушувати лінію охорони;

спілкуватися із засудженими та іншими особами з порушенням встановлених правил ізоляції, звертатися до них з проханням про виконання незаконних дій;

придбавати, виготовляти, зберігати і використовувати гроші, цінності, предмети, речі, речовини і вироби, заборонені до використання в колонії;

продавати, дарувати або відчужувати в інший спосіб на користь інших осіб предмети, вироби і речі, які перебувають в особистому користуванні;

заподіювати собі тілесні ушкодження, в тому числі і з допомогою іншої особи, завдавати шкоду своєму здоров'ю з метою ухилення від відбування покарання або виконання встановлених обов'язків;

завдавати шкоду державному, комунальному майну, майну інших юридичних чи фізичних осіб, у тому числі майну інших засуджених, створювати загрозу заподіяння шкоди такому майну;

вживати спиртні напої, наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги чи інші одурманюючі засоби;

чинити опір законним діям персоналу колонії, перешкоджати виконанню ним своїх службових обов'язків, підбурювати до цього інших засуджених;

грати в настільні та інші ігри з метою здобуття матеріальної чи іншої вигоди;

вживати нецензурні та жаргонні слова, давати і присвоювати прізвиська;

самовільно залишати призначені для перебування ізольовані територію, приміщення або визначене місце роботи.

Стаття 110. Побачення засуджених до позбавлення волі з родичами, адвокатами та іншими особами. Телефонні розмови

1. Засуджені мають право на побачення: короткострокові тривалістю до чотирьох годин і тривалі - до трьох діб. Короткострокові побачення надаються з родичами або іншими особами у присутності представника колонії. Тривалі побачення надаються з правом спільного проживання і тільки з близькими родичами (подружжя, батьки, діти, всиновлювачі, всиновлені, рідні брати й сестри, дід, баба, онуки). Тривалі побачення можуть надаватися і подружжю, яке проживало однією сім'єю, але не перебувало у шлюбі, за умови, що в них є спільні неповнолітні діти. Оплата послуг за користування кімнатами короткострокових і тривалих побачень здійснюється засудженими або їх родичами чи іншими особами за рахунок власних коштів.

2. Тривалі побачення при реєстрації шлюбу надаються позачергово.

3. Для одержання правової допомоги за письмовою заявою засуджених, їхніх близьких родичів, громадських організацій засудженим надається побачення з адвокатом або іншим фахівцем у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи. За бажанням засудженого або адвоката чи іншого фахівця в галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, побачення можуть надаватися наодинці. Побачення надається адміністрацією колонії при пред'явленні адвокатом ордера, а іншим фахівцем у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, іншого відповідного документа, а також документів, що посвідчують їх особу. Кількість і тривалість таких побачень не обмежена.

4. Кількість і види побачень встановлюються цим Кодексом.

5. Засудженим надається право на чотири телефонних розмови протягом року тривалістю до п'ятнадцяти хвилин кожна під контролем адміністрації. Телефонні розмови оплачуються з особистих коштів засуджених. Телефонні розмови між перебуваючими в місцях позбавлення волі заборонені.

6. Засудженим за їхнім проханням дозволяється заміняти тривалі побачення короткостроковими, а також тривалі або короткострокові побачення - телефонними розмовами.

7. Порядок надання побачень і телефонних розмов визначається нормативно-правовими актами Державного департаменту України з питань виконання покарань.

Стаття 111. Короткочасні виїзди за межі виправних і виховних колоній

1. Засудженим, які тримаються у виправних колоніях мінімального рівня безпеки, дільницях соціальної реабілітації виправних колоній середнього рівня безпеки та виховних колоніях, може бути дозволено короткочасні виїзди за межі колонії на території України на строк не більше семи діб, не включаючи часу, необхідного для проїзду в обидва кінці (не більше трьох діб), у зв'язку з такими винятковими особистими обставинами:

смерть або тяжка хвороба близького родича, що загрожує життю хворого;

стихійне лихо, що спричинило значну матеріальну шкоду засудженому або його сім'ї.

2. Заява засудженого про терміновий виїзд у зв'язку з винятковими обставинами має бути розглянута протягом доби.

Дозвіл на короткочасний виїзд дається начальником колонії з урахуванням особи і поведінки засудженого. Час перебування засудженого поза межами колонії зараховується в строк відбування покарання. Вартість проїзду засудженого оплачується ним особисто або його родичами.

3. Порядок надання засудженим короткочасних виїздів за межі колонії у зв'язку з винятковими особистими обставинами, передбаченими частиною першою цієї статті, визначається нормативно-правовими актами Державного департаменту України з питань виконання покарань.

4. Засудженим жінкам, які мають дітей у будинках дитини при виправних колоніях, може бути дозволений короткочасний виїзд за межі виправної колонії на території України для влаштування дітей у родичів, опікунів або в дитячих будинках тривалістю не більше

десяти діб без урахування часу перебування в дорозі (не більше трьох діб).

Стаття 112. Одержання засудженими до позбавлення волі посилок (передач) і бандеролей

( Установити, що у 2006 році число посилок (передач) і бандеролей, що одержують особи, взяті під варту, та засуджені до позбавлення волі, не обмежується згідно із Законом 3235-IV ( 3235-15 ) від 20.12.2005 )

{ Дію частини першої статті 112 зупинено на 2007 рік в частині одержання засудженими до позбавлення волі посилок (передач) і бандеролей згідно із Законом N 489-V ( 489-16 ) від 19.12.2006 } { Дію частини першої статті 112 зупинено на 2006 рік в частині одержання засудженими до позбавлення волі посилок (передач) і бандеролей згідно із Законом N 3235-IV ( 3235-15 ) від 20.12.2005 } 1. Число посилок (передач) і бандеролей, що одержують засуджені, які тримаються в колоніях, встановлюється цим Кодексом.

2. Максимальна вага однієї посилки або бандеролі визначається діючими поштовими правилами. Вага однієї передачі не може перевищувати встановленої ваги посилки.ПРАВИЛА

внутрішнього розпорядку установ виконання покарань

(витяги)

Розділ VI.ДЕЯКІ УМОВИ ВИКОНАННЯ КРИМІНАЛЬНОГО

^ ПОКАРАННЯ В УСТАНОВАХ ВИКОНАННЯ ПОКАРАНЬ

28. Взаємовідносини персоналу установ виконання покарань і засуджених

Взаємовідносини персоналу установ в