Реферат: Формування та використання прибутку комерційного банку Зміст

Формування та використання прибутку комерційного банку

Зміст

Вступ 1

Розділ 1. Теоретично-методичні основи формування та використання прибутку комерційного банку 5

1.1. Загальна характеристика прибутку, сутність, види та значення 5

1.2. Джерела формування банківського прибутку 10

1.3. Напрямки розподілу прибутку комерційного банку 21

Список використаних джерел 30



Вступ

Банківська система є важливою складовою економічної системи держави. Забезпечення стабільного прозорого функціонування банківських установ є однією з умов забезпечення конкурентоспроможності української економіки. У вітчизняній економічній літературі до останнього часу відсутні комплексні дослідження з питань формування та розподілу прибутку від діяльності комерційних банків. Відкритим залишається питання щодо узгодження таких понять як прибутковість та ліквідність банківської установи, адже ці поняття є тісно корельованими і безпосередньо впливають на стабільність банківських установ, стабільність економіки та захист інтересів кредиторів, і насамперед, вкладників банку.

Вимагає наукового обґрунтування створення системи фінансових методів регулювання прибутковості з позиції забезпечення надійної платоспроможності та максимізації прибутків комерційних банків, яка б відповідала трансформаційним процесам в Україні. Відчувається брак ґрунтовних досліджень взаємодії фінансових інструментів, і насамперед, фінансових нормативів які визначають прибутковість банківської установи.

Актуальність обраної теми обумовлено необхідністю вирішення питань методології та організації аналізу і прогнозування доходів, витрат і прибутку в системі управління фінансовими результатами діяльності комерційних банків України та недостатнім рівнем теоретичної розробки даної проблеми.

Питання прибутковості банківської установи активно досліджуються світовою економічною наукою. Зацікавленість у вивченні цих питань виникає вже на початку ХІХ ст., однак науковий характер вона набуває на початку ХХ ст. Проблематиці державного регулювання прибутковості комерційних банків присвячено чимало праць як вітчизняних, так і зарубіжних вчених, а саме роботи Кейнса Дж.М., Ерроу К., Тінбергена Я., Самуельсона П., Лівшиця А.Я., Шамхалова Ф.І., Михасюка І.Р., Пікулькіна В.А., Кулієва Т.А. та інших видатних вчених.

Ознайомлення з вказаними науковими роботами дало змогу більш систематизовано підійти до дослідження конкретних проблем забезпечення прибутковості та розподілу отриманих прибутків. Відповідно даній проблематиці присвячено чимало праць зарубіжних вчених, а саме Роуза П., Полфремана Д., Сінкі Дж., Бургхофа Х., Бюссельман Е., Шустера Л., Фогеля Т., Ціммера К., Бонна Й. та інших вчених.

У наукових колах України дослідженням окремих питань формування та розподілу прибутку банківської діяльності присвячені праці вітчизняних економістів: Бєсєдіна В.Ф., Бланка І.О., Василика О.Д., Гальчинського А.С., Геєця В.М., Грушка В.І., Даниленка А.І., Дем’яненка М.Я., Заруби О.Д., Ковальчука Т.Т., Костіної Н.І., Климка Г.Н., Кононенка В.І., Кравченка В.І., Лукінова І.І., Лютого І.О., Мельника А.Ф., Михасюка І.Р., Мороза А.М., Нестеренка В.П., Опаріна В.М., Пересади А.А., Пилипченка О.І., Поддєрьогіна А.М., Пуховкіної М.Ф., П’ятаченка Г.О., Савлука М.І., Федосова В.М., Черваньова Д.М. та інших.

Метою дипломної роботи є вдосконалення процессу формування та використання прибутку комерційного банку.

Для досягнення поставленої мети були вирішені такі завдання:

Розглянуто теоретичні основи формування та використання прибутку комерційного банку.

Визначено загальну характеристику прибутку, основні його види та значення.

Досліджено джерела формування банківського прибутку.

Проаналізовано напрямки розподілу прибутку комерційного банку.

Проведено аналіз діяльності комерційного банку АКБ „Імексбанк”.

Розглянуто характеристику діяльності та роль АКБ „Імексбанк” на ринку банківських послуг.

Здійснений аналіз основних техніко-економічних показників, складу і формування доходів АКБ „Імексбанк”.

Систематизовано заходи щодо підвищення прибутковості валютних операцій банку.

Оптимізовано шляхи вдосконалення процентної політики з метою підвищення прибутковості банку.

Практичне значення полягає в розробці механізму систематизації та оптимізації процесу формування та використання прибутку комерційного банку. Розроблені методики дозволяють покращити стратегічне положення комерційного банку та отримати додатковий прибуток.

Об’єктом дослідження в даній роботі є АКБ „Імексбанк”.

Предметом дослідження є систематизація та оптимізація заходів щодо підвищення прибутковості комерційного банку.

Методами дослідження є: метод статистичної обробки інформації, крім того, на етапі збору, систематизації і обробки інформації для проведення дослідження – індуктивний; у процесі теоретичного осмислення проблеми – дедуктивний.

Інформаційну базу дослідження склали статистичні та економічні дані АКБ „Імексбанк”, крім того під час написання роботи використовувалися матеріали підручників, періодичних видань з відповідної тематики.


^ Розділ 1. Теоретично-методичні основи формування та використання прибутку комерційного банку ^ 1.1. Загальна характеристика прибутку, сутність, види та значення
Вся господарська діяльність комерційного банку – здійснення банківських угод - має назву статутна діяльність. Її проведення вимагає від комерційного банку значних витрат,але крім витрат виникають доходи, як результат діяльності комерційного банку. Результатом співставлення доходів та витрат є фінансовий результат статутної діяльності, який виступає у вигляді прибутку чи збитків.

Поняття доходності комерційного банки відображає позитивний сукупний результат діяльності банку у всіх сферах його господарсько-фінансової і комерційної діяльності. За рахунок доходів банку покриваються усі його операційні видатки, включаючи адміністративно-управлінські, формується прибуток банку, розмір якого визначає рівень дивідендів, збільшення власних коштів і розвиток пасивних і активних операцій[35,c.89] .

Головною метою комерційного банку є отримання прибутку, який використовується для створення фондів банку та виплати дивідендів. Прибуток банку - це різниця між його валовими доходами та валовими витратами.

Для комерційних банків забезпечення прибутковості – це першорядна задача, яку ставить перед собою вище керівництво. Іноді як цільовий показник вибирається абсолютний показник прибутку, але частіше всього використовують відносні показники, на зразок доходу на одну акцію, або прибутки на акціонерний капітал. Цільові показники розраховуються, як правило, на основі результатів колишньої діяльності і в зіставленні з показниками інших банків.

Не дивлячись на переважне використовування показників прибутку для оцінки успіху в бізнесі, їм властиві певні недоліки. По-перше, на практиці показниками прибутку менеджери можуть достатньо легко і просто маніпулювати з метою отримання фальсифікованих результатів. Самі різні, і притому абсолютно законні, методи можуть перетворити збитки по окремих статтях витрат в бухгалтерському обліку у великий звітний прибуток і навпаки. Таким чином, опубліковані цифри по прибутку можуть характеризувати досить сумнівні результати діяльності.

Фахівцям по фінансах відома ціла безліч обмежень, пов'язаних з використанням традиційних показників прибутку. Прибутковість можна легко поліпшити, якщо фінансувати зростання за рахунок боргу, а не нарощування власного капіталу. Доходи з розрахунку на одну акцію можуть рости, але ринковий курс акцій падає як наслідок підвищеного фінансового ризику. За зростанням показника прибутку легко ховається набираюча силу криза ліквідності. Іншими словами, показник прибутку не враховує чинник ризику. Звичайно, чим вище прибуток, тим вище чинник ризику. Прибуток і ризик повинен бути збалансований [43,c.126].

Великий прибуток може сигналізувати не про високу ефективність роботи, а про монополізм, ведення нечесного бізнесу, про зневагу суспільними інтересами.

І, нарешті, показник прибутку органічно не може використовуватися як об'єктивний критерій перспективності бізнесу. Прибуток, як і відносні показники, виміряють результати минулої діяльності комерційного банку, але не її майбутній потенціал. Концентрація зусиль на прибутковості як на першорядній меті неминуче породжує особливий стиль керівництва, орієнтованого на короткостроковий успіх, який готовий покласти довгострокову конкурентоспроможність компанії на вівтар цього хвилинного прибутку. Менеджери знають, як можна без особливих зусиль підняти поточні доходи шляхом скорочення витрат, зниження витрат на впровадження нового банківського продукту. На ділі ж більшість таких програм по поліпшенню прибутковості ні що інше, як розбазарювання активів банку. Замість того, щоб свідчити про збільшений потенціал, швидкі успіхи в доходах нерідко говорять швидше про підрив майбутнього розвитку банку.

В менеджменті існує так звана організмічна теорія, згідно якої будь-яка організація ( втому числі і комерційний банк) порівнюється з живим організмом. Для обох головна мета діяльності формується в термінах виживання і розвитку. Прибуток порівнюється з киснем, необхідним для підтримки життєдіяльності живого організму. Проте отримання кисню людина не ставить як мету своєї діяльності. (Тут, правда, існує негласне припущення – кисень не є обмеженим ресурсом). Звідси витікає, що отримання, максимізація прибутку – це, швидше, не мета, а умова досягнення мети виживання і розвитку [43,c.145].

Безумовно, комерційні банки, що піклуються про створення і підтримку сприятливого іміджу, на своїх прапорах в першу чергу зображають місію, що має соціальне звучання і є високо привабливою силою для всіх груп впливу банку і перш за все для керівників і співробітників комерційного банку. Без цього важко використовувати такий важливий інструмент управління, як корпоративна культура. Правда, існує думка, що місія відноситься до категорії так званої проголошеної мети, що «працює на публіку», а в числі прихованої, неоголошеної мети обов'язково міститься мета отримання прибутку.

Дана суперечність певною мірою може бути подолана, якщо зв'язати мету компанії з метою плану маркетингу. Оскільки в плані маркетингу прямим чином ставляться задачі реалізації на вибраних ринках певних банківських продуктів, то метою такої діяльності є досягнення планованих показників об'єму продажів, прибутку, ринкової частки. При цьому пріоритети і величини даних показників залежать від мети розвитку банку в цілому. Таким чином, показник прибутку природним чином вписується в цілі плану маркетингу, досягнення його певних значень сприяє виконанню більш загальної мети діяльності банківської установи.

Сказане свідчить про те, що висока результативність по одному або двом показникам є дуже ненадійний індикатор успіху в майбутньому. Головна причина цього в тому, що будь-який показник значною мірою асоціює з певною групою інтересів.

Найважливіші групи інтересів (впливи) і характер їх мети можна представити таким чином:

Акціонери. Їх очікування направлені на отримання певних дивідендів, зростання курсу акцій і відшкодування вкладеного капіталу. Отже, цінність банківської установи для акціонерів можна збільшувати трьома способами: виплата дивідендів, підвищення курсу акцій і виплати готівкою. В оперативному розумінні це означає управляти банком так, щоб здобувати грошову готівку, а не звітний прибуток. Якщо поставлена мета максимізувати цінність банку для акціонерів, то банк повинен буде інвестувати тільки в тому випадку, якщо він зможе отримати дохід вище ніж той, який отримали б акціонери для себе, вкладаючи свої гроші в будь-який інший банк. Керівництво в своєму прагненні максимізувати цінність банку для акціонерів в нормальних умовах переслідуватиме політику, відмінну від тієї, яка націлена на отримання прибутку або зростання [43,c.151].

Менеджери. Оклади і премії, додаткова нерегулярна винагорода і виконавська влада числяться серед найважливішої їх цілей.

Клієнти. Задоволення їх потреб, вирішення їх проблем в рамках прийнятних витрат за допомогою продуктів даного банку є головним змістом їх очікувань від діяльності компанії.

Не можна забувати, що джерелом всіх прибутків є задоволений клієнт. Клієнти можуть вибирати, у кого купувати банківський продукт, і якщо банк не задовольняє їх щонайменше так само, як і конкуренти, то прибутки швидко зникнуть. Тому задоволення клієнтів повинне стати первинною метою і мірилом діяльності керівників. Можна, виходячи, скажімо, з орієнтації на інтереси акціонерів, понизити собівартість послуг. Але якщо при цьому впаде якість послуг або банківського продукту, то незабаром, як реакція клієнтів, ринкова частка і прибуток почнуть падати.

Персонал. Прагнуть гарантованої зайнятості в поєднанні з оплатою їх праці, наданням певних пільг і задоволенням від виконуваної роботи.

Виживання і успішний розвиток банку залежить від підтримки або, принаймні, від неактивної опозиції будь-якої з названих груп впливу.

На сьогодні від банку потрібне уміння вибрати для себе багатоцільову перспективу і задовольняти запити самих різних груп інтересів. Головною задачею керівництва банку є примирення цих несхожих і багато в чому суперечливих інтересів. В рамках добре збалансованого банку примирення цих інтересів звичайно не представляє труднощів. Одна з причин в тому, що групи впливу, як правило, не прагнуть максимізації своїх інтересів, натомість вони швидше сподіваються на отримання всього лише задовольняючого їх результату. Фактично керівники діють в зоні толерантності. Зона толерантності – це область ефективного функціонування, в межах якої банк задовольняє інтереси всіх своїх ключових груп впливу [43,c.168].

Банк може вийти за межі даної зони толерантності, прагнучи максимізувати один з показників, наприклад, прибутки, в збиток іншим показникам. Розширення діапазону інтересів, що враховуються, рівносильно визнанню того факту, що високої ефективності роботи навряд чи можна досягти по одному єдиному показнику. Про це свідчить досвід банків, що витримали випробування часом. Керівництво цих банків усвідомлює, що максимізація прибутку сьогодні означає жертву ринкової позиції завтра. Свою задачу вони швидше за все бачать в тому, щоб добиватися задовільного рівня по деякому переліку різнопланових, конкуруючих один з одним критеріїв.

^ 1.2. Джерела формування банківського прибутку
Джерелами доходів комерційного банку є різні види бізнесу. До елементів банківського бізнесу можна віднести: позичковий бізнес, дисконт-бізнес, охоронний бізнес, гарантійну діяльність банку, бізнес з цінними паперами, бізнес, заснований на прийомі внесків і здійсненні операцій з доручення вкладників, на кореспондентських відносинах з іншими банками, на наданні нетрадиційних банківських послуг [44,c.126].

Позичковий бізнес включає два складених елементи - надання позичок клієнтам (юридичним і фізичним особам) і передача в тимчасове користування вільних ресурсів іншим комерційним банкам за процентну винагороду. Друга частина позичкового бізнесу може мати форму міжбанківського кредиту або термінового депозиту в іншому банку. Умовою розвитку позичкового бізнесу у виді продажу вільних ресурсів є наявність ліній оперативного зв'язку між кредитними установами , поява надійних посередників, що спеціалізуються на перерозподілі ресурсів на банківському ринку, а також грамотне керування коррахунком. Доход від позичкового бізнесу виступає у формі відсотка.

Дисконт-бізнес заснований на операціях по покупці банком неоплачених векселів, чеків і вимог з визначеною знижкою - дисконтом.

Різновидом бізнесу є факторингові операції банку. Останні можуть бути двох видів: із правом регресу (з оборотом ) і без права регресу (без обороту ). У першому випадку банк має право стягнути непогашене платником зобов'язання з одержувача засобів (постачальника). В другому випадку такого права в банку немає і він тому ризикує більше , вимагаючи і більш солідну винагороду.

Винагорода банку за факторингову операцію зменшує доход постачальника від проданої продукції, представляє знижку з її вартості. Його розмір складається з двох елементів:

1) відсотка за використання кредитних ресурсів банку за період від покупки їм неоплаченої вимоги до надходження платежу;

2) комісійні винагороди за послугу, величина якого коливається в залежності від ризику, зв'язаного з видом факторингової операції. Оскільки комісія при факторингових операціях сполучена з процентними платежами за вартість ресурсів, і розмір дисконту встановлюється у відсотку від вартості вимоги, доход від факторингових операцій звичайно відносять до процентних доходів банку.

Охоронний бізнес заснований на трастових (довірчих) і агентських послугах, яким відповідають і банківські операції. Цей бізнес дає банкові доход у формі комісії за керування майном клієнта (нерухомістю, цінними паперами, засобами на рахунку) або за виконання окремих конкретних операцій з доручення, зв'язаних з цим майном. Наприклад, на основі трастового договору банк бере на себе зобов'язання по розміщенню коштів клієнта, зобов'язуючи забезпечити останньому визначений рівень доходу . При агентських послугах клієнт чітко обмовляє зміст операції по розміщенню його засобів [44,c.157].

При трастових операціях ризик більше в зв'язку з тим, що доход клієнта, обумовлений договором, може бути менше доходу банку. Відповідно і комісія за трастові послуги вище, ніж по агентських операціях. Ця особливість визначає і структуру комісійної винагороди за трастові послуги. Воно включає звичайно фіксовану винагороду за керування майном і винагорода за результатами роботи, якщо доход від трастової операції вище, ніж договірний доход клієнта і фіксована винагорода банку.

Бізнес з цінними паперами складається з таких складених елементів, як випуск самим банком цінних паперів і реалізація їх на ринку, операції на вторинному ринку з цінними паперами інших емітентів, послуги, зв'язані з приватизацією підприємств. Доход банку від цього виду комерції складається з курсової різниці при продажі своїх цінних паперів і паперів інших емітентів, комісії за послуги по приватизації (доведення до необхідних стандартів звітності приватизованого підприємства, оцінка його вартості, випуск і розміщення акцій, ведення реєстру).

Гарантійна діяльність банку дає доход у прямій грошовій формі або зв'язана з опосередкованою вигодою. За видачу в різних формах гарантій і порук своїм клієнтам для здійснення ними розрахунків і одержання кредиту, банк може одержувати комісійну винагороду в грошовій формі. Можлива і безкоштовна гарантійна діяльність, коли клієнт вигідний для банку з погляду підтримки іміджу, одержання вигідних послуг і т.д [44,c.176].

Бізнес, зв'язаний із залученням внесків і здійсненням операцій з доручення вкладників, дає можливість одержувати доход у наступних формах:

1. Комісійна винагорода за:

а) відкриття рахунка;

б) ведення рахунка.

2. Фіксована комісія за період (у грошових одиницях).

3. Комісія з обороту (% від обороту ):

а) надання виписок про операції по рахунку;

б) закриття рахунок;

в) здійснення операцій по видачі готівки або розрахункового характеру.

Доходи банку можуть складатися з усіх або частини перерахованих форм винагород.

Джерелом доходу можуть бути кореспондентські відносини, коли банк одержує відсоток від кредитового сальдо на коррахунку в іншому банку або банківському об'єднанні . Доход залежить від рівня процентної ставки, порядку нарахування проспівана, розміру і тривалості кредитового сальдо.

Доход від нетрадиційних послуг банку складається з доходу від лізингових, інформаційних, консультаційних послуг, послуг по обміну валюти, навчанню клієнтів та інших . Доход від лізингових операцій включають лізингові платежі, процентні платежі і комісію за послуги.

Доходи неординарного (непередбаченого ) характеру, зв'язані з разовими угодами по реалізації майна банку. Доход утворюється у випадку перевищення ринкової ціни над балансовою оцінкою. У противному випадку операції зв'язані з витратою, що утворить прямий збиток банку.

Таким чином, усі види доходів комерційного банку за формою можна розділити на три групи:

1) процентний доход;

2) доход у формі комісій від послуг банку;

3) інші види (доходи від операцій на ринку у виді курсових різниць, різниці між балансовою і ринковою ціною проданого майна, переоцінка номіналу цінних паперів і інших активів, отримані штрафи, пені, неустойки.

Процентний доход може сполучитися з комісією. Наприклад, при кредитних і факторингових операціях банк може одержувати одночасно процентні платежі і комісію. Комісії за різні послуги можуть поєднуватися [44,c.182].

Наприклад, комісійні за організацію позики або розміщення облігацій можуть включати плату за консультування. Остання буде отримана банком тільки в тому випадку, якщо угода відбудеться.

Доходи від послуг у всіх перерахованих формах повинні відшкодовувати витрати банку, покривати ризики і створювати прибуток. Іншою загальною рисою усіх форм доходу є їхній ціннісної характер. Ціна на банківському ринку, як і на будь-якому іншому , формується під впливом попиту та пропозиції. У той же час кожна з форм доходу має свою специфіку.

Позичковий відсоток є своєрідною ціною вартості, що позичається в тимчасове користування. Класифікація видів позичкового відсотка ґрунтується на формах кредиту (комерційний відсоток, банківський, споживчий і т.д.), видах кредитних установ (обліковий відсоток Центрального банку, банківський, ломбардний), термінах позичок (по позичках короткостроковим або ставки грошового ринку, по довгострокових позичках або ставки по облігаційних позиках), видах позичок (відсоток по позичках в оборотні кошти по овердрафті , по обліку векселів, по цільових позичках і т.д.). вилах операцій (відсоток по позичках, по міжбанківських кредитах, депозитний), по способі нарахування (прості і складні відсотки, звичайні і точні і т.д.).

Незалежно від виду договірний позичковий відсоток формується на основі ціни кредитних ресурсів і маржі, необхідної для даного комерційного банку. При цьому ціна кредитних ресурсів повинна враховуватися не ринкова (ціна залучення ресурсів), а реальна. Відхилення реальної ціни ресурсів від ринкової відбувається під впливом норми обов'язкових резервів, порядку віднесення процентної витрати банку на собівартість і діючу систему оподатковування. Достатня для банку процентна маржа повинна покривати загально банківські витрати і створювати прибуток. Крім того, договірний повинний враховувати темпи інфляції і банківські ризики [44,c.196].

Комісія назва винагороди за банківські операції (послуги), що походить від латинського слова «comіssіo» (доручення). В основі визначення її розміру лежить собівартість послуги і необхідний прибуток. Але в залежності від попиту та пропозиції на ринку даного виду банківських послуг комісія (тариф) може бути вище і нижче собівартості. Необхідний регулярний контроль за фактичною собівартістю послуг і відхиленням цієї собівартості від ринкової ціни. На цій основі вирішується питання про заходи, але зниженню собівартості послуг, по напрямку розвитку послуг і т.д.

По способі обліку всі доходи можна розділити на двох груп:

доходи , що враховуються на дохідних рахунках;

доходи , які відносяться на рахунок «Прибутки та збитки звітного року».

Джерела доходу поділяються на стабільні і нестабільні. До відносно стабільних джерел доходу відносять процентний доход і безпроцентний доход від банківських послуг, нестабільним - доходи від операцій з цінними паперами на вторинному ринку, від непередбачених (неординарних) операцій. У наших умовах багато банків можуть включати в групу нестабільних джерел доходи від валютних операцій. Бажаним напрямком розвитку банку є зростання доходів за рахунок стабільних джерел, відсутності значного впливу нестабільних джерел доходу на зростання чистого прибутку.

Величина прибутку банку залежить від його доходу, який в свою чергу залежить насамперед від обсягу кредитних вкладень та інвестицій банку, розміру відсоткової ставки за наданими кредитами та величини і структури активів банку.

Доходи - це збільшення економічних вигод протягом звітного періоду у формі припливу, або зростання активів або зменшення зобов'язань, що спричиняють збільшення капіталу і не є внесками акціонерів. Усі доходи діляться на:

банківські;

небанківські операційні;

непередбачені.

До банківських доходів належать ті, які безпосередньо пов'язані з банківською діяльністю, визначеною Законом України «Про банки і банківську діяльність» [4].

Небанківські доходи можуть включати інші доходи, які не відносяться до основної діяльності банку, але забезпечують здійснення банківської діяльності.

Банківські доходи поділяються на:

процентні;

комісійні;

торгівельні;

інші банківські операційні доходи.

До процентних відносяться доходи, які обчислюються пропорційно до часу і суми та є компенсацією банку за взятий на себе кредитний ризик.

До них належать:

доходи за кредитами і депозитами та за іншими процентними фінансовими інструментами, в тому числі за цінними паперами з фіксованим прибутком, що так чи інакше підраховані;

доходи у вигляді амортизації дисконту за цінними паперами;

комісійні, подібні за природою до процентів. Наприклад, доходи від розміщення коштів у вигляді позики або за зобов'язання її надати, що визначаються пропорційно до часу і суми вимоги, встановлені пропорційно до суми вимоги.

Проценти та прирівняні до них комісійні складають основну частину банківських доходів. Проценти за користування кредитами мають найбільшу питому вагу у доходах банку. Після доходів за кредитами наступними за значенням виступають надходження за інвестиційними цінними паперами, процентний дохід за міжбанківськими позиками (без забезпечення та під забезпечення державних цінних паперів) [11,c.174].

Доходи банку:

1. Процентні доходи:

за коштами, розміщеними в НБУ;

за коштами, розміщеними в інших банках;

за кредитами суб'єктам господарської діяльності;

за кредитами органам загального державного управління;

за кредитами фізичним особам;

за цінними паперами;

за операціями з філіями та іншими установами банку;

інші процентні доходи.

2. Комісійні доходи:

за операціями з банками;

за операціями з клієнтами;

за операціями з філіями та іншими установами банку.

3. Результат від торгівельних операцій.

4. Інші банківські операційні доходи.

дивідендний дохід;

за операціями з філіями та іншими установами банку;

інші банківські операційні доходи.

5. Інші небанківські операційні доходи:

за операціями з філіями та іншими установами банку;

інші небанківські операційні доходи.

6. Зменшення резервів за заборгованістю.

7. Непередбачені доходи.

Дохід від операцій із цінними паперами може складатися з дисконту та купона, але до процентного доходу за борговими цінними паперами включаються тільки проценти, які були нараховані за такими цінними паперами після їх придбання.

Процентні доходи доцільно класифікувати за такими критеріями:

строковість;

резидент/нерезидент;

фінансовий інструмент (депозити, кредити або цінні папери).

До процентного також входить дохід за строковими депозитами, що розміщені в інших банках. Значення складових процентного доходу може змінюватися щорічно залежно від змін процентних ставок і попиту на кредити, але дохід за кредитами практично завжди залишається важливим для кожного банку. Проценти та прирівняні до них комісії повинні обліковуватися регулярно не рідше одного разу на місяць, як правило, в останній його день, незалежно від періодичності розрахунків, яка вказана в угоді з контрагентом [11,c.174].

Комісійні - це доходи за усіма послугами, наданими контрагентам, окрім комісійних, що подібні за природою до процентів.

До категорії комісійних належать:

комісійні за гарантії розміщення позик від імені інших кредиторів та за операціями з цінними паперами;

комісійні доходи від операцій за розрахунково-касове обслуговування, обслуговування кредитних рахунків, за зберігання цінностей та здійснення операцій із цінними паперами;

комісійні за проведення операцій з іноземною валютою та за продаж або купівлю монет і коштовних металів для третіх сторін;

інші комісійні доходи за операціями, що визначаються Законом України «Про банки і банківську діяльність».

Торгівельні прибутки - це чисті прибутки від операцій купівлі-продажу різних фінансових інструментів. До них належать:

чисті прибутки від діяльності на валютному ринку і ринку банківських металів;

чисті прибутки від операцій із цінними паперами на продаж;

чисті прибутки від торгівлі іншими фінансовими інструментами.

До інших банківських операційних доходів відносяться ті, що не включені у перелічені вище групи. До них належать доходи від цінних паперів із непередбаченим доходом: дивіденди від акцій, що зберігаються як об'єкт торгівлі, та капіталовкладень.

Останнім часом банкіри поставили мету зробити непроцентні надходження основним джерелом майбутніх банківських доходів. Це дасть можливість поліпшити підсумкові характеристики роботи комерційних банків, диверсифікувати джерела доходів і надійніше захистити банки від коливання процентних ставок.

Небанківськими операційними доходами вважаються доходи, які не стосуються основної діяльності банку, але забезпечують її здійснення (доходи від продажу основних засобів - від орендних операцій), доходи від продажу окремих небанківських послуг (аудиторські послуги, програмне забезпечення, консультації не фінансового характеру тощо) та інших операцій [12,c.89].

Непередбаченими вважаються доходи, які за змістом відповідають таким ознакам:

виникають у разі надзвичайних подій і мають одноразовий характер - прибуток буде визначений тільки за фактом подій;

не повторюються по суті (наприклад, виникли через зміни у правилах бухгалтерського обліку активів і пасивів).

Непередбачені доходи не можуть бути прийняті до уваги для фінансової оцінки банку.

Витрати банку поділяються на відносно постійні та змінні.

Відносно постійними витратами комерційного банку є:

заробітна плата;

придбання або виготовлення бланків і канцелярських товарів;

утримання приміщень, охорони та протипожежної сигналізації;

амортизаційні відрахування та інші.

Змінними витратами банку є:

виплата процентів по вкладах, депозитах і міжбанківському кредиту;

плата за послуги регіональної розрахункової палати і регіонального роз­ра­хунково-касового центру;

витрати на рекламу;

витрати на відрядження;

поштово-телеграфні витрати та інші.

Усі доходи (витрати) банку поділяються на операційні: банківські та небан­­­ківські. До банківських доходів (витрат) належать доходи (витрати), безпосередньо пов'язані з банківською діяльністю, визначеною Законом України «Про банки і банківську діяльність». В свою чергу, банківські доходи (витрати) поділяються на: процентні, комісійні, торговельні прибутки (збитки) та інші.

До небанківських доходів (витрат) належать доходи і витрати, які не стосуються основної діяльності банку, але забезпечують здійснення банківських операцій (адміністративні та інші небанківські операційні доходи і витрати) [12,c.128].

Фінансові результати діяльності комерційного банку відбиваються у звіті про прибутки та збитки. Звіт про прибутки та збитки грунтується на концепції грошових потоків за доходами та витратами, які групуються за їхнім економічним характером. Дохідні статті форми розміщені у її лівій частині, а витратні - у правій. При цьому кожній групі доходів по горизонталі відповідає аналогічна група витрат. Це дає змогу оцінювати собівартість формування різних груп ресурсів і безпосередній чистий прибуток (збиток) від операцій. Доходи і витрати відбиваються в обліку в тому періоді, в якому були зроблені чи здійснені, незалежно від фактичного отримання чи сплати грошових коштів. Якщо очікується, що економічні вигоди будуть виникати протягом кількох звітних періодів і зв’язок з доходом може бути визначений попередньо, витрати відображаються у звіті про прибутки та збитки на основі систематичних процедур часткового розподілу. У таких випадках витрати розглядаються як зношення або амортизація [27,c.114].

У загальному вигляді звіт про прибутки та збитки комерційного банку можна подати як відображено у таблиці 1.1.

Таблиця 1.1

Структура звіту про прибутки та збитки комерційного банку


Д о х о д и

В и т р а т и

Відсоткові доходи

Відсоткові витрати

Комісійні доходи

Комісійні витрати

Результат від торговельних операцій




Інші банківські операційні доходи

Інші банківські операційні витрати

Інші небанківські операційні доходи

Інші небанківські операційні витрати

Зменшення резервів за заборгованістю

Відрахування в резерви

Непередбачені доходи

Непередбачені витрати




Прибуток (збиток) до сплати податку




Податок на прибуток




Чистий прибуток (збиток)


Різниця між вхідними фінансовими потоками та вихідними фінансовими потоками дає прибуток до сплати податку. Від останнього віднімають податок на прибуток і отримують чистий прибуток банку.

Доходи та витрати обліковуються наростаючим підсумком з початку року на рахунках 6 і 7 класу, а прибуток - на рахунках 5 класу. В останній робочий день року рахунки доходів і витрат закриваються. Залишки за цими рахунками відносять на рахунок результатів поточного року і, таким чином, досягається відображення фінансового результату в балансі банку [44,c.225].

На проміжні звітні дати (місяць, квартал) фінансовий результат визначається шляхом порівняння доходів звітного періоду з витратами, при цьому закриття рахунків доходів і витрат не проводиться.

^ 1.3. Напрямки розподілу прибутку комерційного банку
Для того, щоб систематизувати основні напрямки розподілу прибутку комерційного банку, необхідно розглянути основні методики оцінки доходів.

Необхідно зазначити, що зростання процентних доходів переважно може відбуватися внаслідок двох факторів [27,c.116]:

- збільшення середніх залишків за виданими кредитами;

- підвищення середнього рівня застосовуваної процентної ставки за кредит.

Вплив першого фактору на одержання банком доходу може бути визначений формулою:

DVP = (V1 – V2)*r1,

в якій V2 - середні залишки за виданими кредитами в періоді, що аналізується;

V1 - те ж саме в попередньому періоді;

r1 - середній рівень процентної ставки в попередньому періоді.

Виміряти вплив зміни середнього рівня процентної ставки на дохід банку можна згідно із формулою:

DRr=(r2 – r1 )*V1,

в якій r2 - середній розмір процентної ставки, що береться за користування кредитом у періоді, який аналізується;

r1 - середній розмір процентної ставки, що є платою за користування кредитом у попередньому періоді;

V1 - середні залишки за виданими кредитами в попередньому періоді.

Вплив обох факторів на динаміку банківського доходу можна виразити за допомо