Реферат: Середовище життєдіяльності людини в структурі системи людина – середовище існування

Розділ 3

СЕРЕДОВИЩЕ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ ЛЮДИНИ В

СТРУКТУРІ СИСТЕМИ «ЛЮДИНА – СЕРЕДОВИЩЕ

ІСНУВАННЯ»


Глава 3.1. Середовище життєдіяльності людини


3.1.1. Навколишнє середовище і середовище

життєдіяльності людини

Вивчаючи безпеку життєдіяльності людини як категорію, щодо сутності його життя, сфери його діяльності і взаємозв'язку з навколишнім середовищем, необхідно розглянути істоту другої складової системи «людина – середовище існування».

У глобальному представленні навколишнє природне середовище являє собою космічний простір, невід'ємною частиною якого є планета Земля. Стосовно до умов існування людини, як індивіда, практичний інтерес у розглянутій системі «людина – середовище існування» представляє біосфера.

Біосфера (bios (гр.) – життя + sphaira (гр.) – куля) це саморегулююча оболонка Землі, що містить у собі частину атмосфери (висотою від поверхні Землі до 50 км), гідросфери (глибиною від поверхні океану до 11 км) і літосфери (глибиною у земній поверхні до 4,5 км), у яких спостерігаються живі макро- і мікроорганізми. Ці складові біосфери взаємозалежні складними біогеохімічними й енергетичними процесами, що характеризуються двома основними законами:

Перший закон – біосфера характеризується однобічним припливом енергії, яка використовується нею на удосконалювання і розвиток біологічних речовин і процесів.

Другий закон – біосфера характеризується біогеохімічними круговоротами. Причому розрізняють такі три їх основних види:

а) круговорот води;

б) круговорот елементів, переважно в газоподібній формі;

в) круговорот елементів в осадовій формі.

Атмосфера (atmos (гр.) – пара + sphaira (гр.) – куля) – газова оболонка Землі. Вона складається з природної суміші 10-ти різних газів, основними з який є азот (близько 78 %), кисень (21 %) і вуглекислий газ (0,03 %). Важливою складовою атмосфери є також водяна пара, обсяг якої складає близько 14 тис. км3. Ці гази забезпечують життя всім живим організмам і рослинам і захищають їх від шкідливого впливу сонячних променів. Завдяки своїй масі і земному притяганню атмосфера утримується навколо нашої планети. Крім того, шар атмосфери, товщиною близько 480 км, захищає від метеоритів, які згоряють завдяки тертю з молекулами кисню.

Верхньою границею біосфери в атмосфері Землі є озоновий шар, що розташовується на висоті близько 50 км. Озонова оболонка виконує функцію захисного шару, затримуючи основну частину ультрафіолетового випромінювання сонячних променів, яка шкідлива для біосфери.

Однак, на протязі уже досить значного відрізку часу відповідні дослідження фіксують зменшення товщини озонового шару і навіть виникнення озонових дірок. Аналіз показує, що це відбувається, в основному, унаслідок хімічних реакцій між молекулами хлору, азоту, фреонів і озону, при яких озон руйнується. Так, наприклад, один атом хлору може зруйнувати близько 105 молекул озону. Одна молекула оксидів азоту – до 10 молекул озону. Ясно, що такі елементи були присутні в біосфері на протязі всього циклу її існування, але їхня дія не приводила до вказаного ефекту. Це пояснюється тим, що величина концентрації молекул хлору та азоту була природною, яка диктувалася процесами, які відбувалися в біосфері. За вказаний останній відрізок часу кількість молекул таких елементів значно збільшилась і продовжує нарощуватись. Таке положення викликане предметною діяльністю людини, яка привела в результаті зменшення товщини озонового шару до виникнення нового негативного фактора – збільшення інтенсивності ультрафіолетових випромінювань. Так як цей фактор проявляється у глобальному масштабі і робить свій негативний вплив не тільки на людину, але і на флору і фауну Землі в цілому, то очевидно, що його слід віднести до класу антропогенно-природних.

Основними антропогенними джерелами цих хімічних елементів є атомні вибухи, згоряння ракетного і літакового палива, широке застосування в усьому світі хлоро- і фтороутримуючих вуглеводнів, які використовуються в холодильниках, кондиціонерах, аерозольних побутових засобах, у деяких інших видах промислової і побутової хімії.

Атмосферне повітря є однією з найважливіших складових середовища існування людини, без якого життя на Землі були б абсолютно неможливим. Атмосферний кисень необхідний для дихання людей, тварин, більшої частини рослин і мікроорганізмів.

Основним джерелом утворення кисню є процес фотосинтезу зелених рослин (дерева, фітопланктон і ін.). Дослідження показують, що зелені рослини за рік виділяють в атмосферу близько 70 млрд. т. кисню. Близько 80% усього атмосферного кисню виробляється морським фітопланктоном, а 20% виробляють зелені рослини.

Вуглекислий газ (оксид кисню) є обов'язковим компонентом у процесі фотосинтезу зелених рослин. Він виробляється і надходить в атмосферу унаслідок виверження вулканів, розкладання органічних речовин, дихання живих організмів, випарів з поверхні океанів, спалювання торфу, нафти, газу.

Поглинання оксиду вуглецю протікає, в основному в процесі фотосинтезу рослин і розчиненні його у воді. Причому, кількість оксиду вуглецю, розчиненого у воді приблизно в 50 разів більше, ніж його зміст в атмосферному повітрі.

Протягом року в результаті фотосинтезу рослини поглинають близько 100 млрд. т. окису вуглецю, з наступним виділенням кисню. Це складає ~ 6 % його змісту в атмосфері.

Як і будь-який компонент біосфери вуглекислий газ характеризується деякою величиною оптимальної концентрації в атмосферному повітрі. При недостатній концентрації оксиду вуглецю знижується активність процесу фотосинтезу рослин, а підвищена його концентрація приводить до зменшення проценту рослинного світу на Землі.

Водяні пари є потенційним джерелом утворення хмар, тумана і, як наслідок, опадів у вигляді дощу, снігу, граду. На додаток до цієї функції водяні пари, в сполученні з двоокисом вуглецю, забезпечують перевідбиття інфрачервоних випромінювань, які надходять з поверхні Землі. У такий спосіб забезпечується тепловий баланс і стабільність кліматичних зон у різних районах земної кулі. Так, наприклад, у випадку відсутності цих складових атмосфери, температура на поверхні землі була б на 35…40оС нижче.

Однак, унаслідок розвитку науково-технічного прогресу, за останнє сторіччя концентрація двоокису вуглецю значно збільшилася, що викликало порушення природного стану атмосфери. Це привело до появи так званого «парникового ефекту». Цей ефект проявляється у глобальному підвищенні температури на Землі через перевідбиття додаткової кількості інфрачервоних випромінювань убік земної поверхні. Так, за останні 100 років, середня температура на планеті підвищилася на 0,5оС. При умові наявного зросту промисловості та існуючого відношення людини до екологічних проблем, до середини поточного сторіччя прогнозується подальше потеплення на 1,5…4,5оС.

Таким чином, атмосфера фактично регулює теплообмін Землі з космічним простором, впливає на її водяний і енергетичний баланс і тим самим фактично визначає клімат регіонів Землі.

Клімат – це багаторічний режим погоди, властивий тій чи іншій місцевості. Виходячи з вищевикладеного випливає, що конкретні кліматичні умови формуються внаслідок протікання взаємозалежних енергетичного, газового і водяного обмінних процесів, що відбуваються в біосфері.

Основними характеристиками клімату є усереднені показники відносної вологості повітря, освітленості, температури повітря, рівня радіації, атмосферного тиску, сили вітру.

Конкретні значення параметрів клімату і їхнього сполучення в різному ступені позначаються на здоров'ї і самопочутті людини.

Відносна вологість повітря визначається місцем розташування на Землі, а також залежить від часу року і доби.

Цей параметр істотно впливає на теплообмін організму людини з навколишнім середовищем і має велике значення для її життєдіяльності.

Так, при низькій температурі і високій відносній вологості повітря підвищується тепловіддача в результаті значного декремента температур у системі «людина – навколишнє середовище» і зниження теплового опору повітря через підвищений вміст водяного пару. У цьому випадку може спостерігатися переохолодження організму людини.

При високій температурі і високій відносній вологості повітря тепловіддача організму людини різко зменшується, що може привести до перегріву організму, особливо при виконанні напружених, важких фізичних робіт. Висока температура повітря, як і низька, краще переноситься людиною при зниженій відносній вологості повітря. Найбільш комфортна для людини відносна вологість повітря в межах 40…60%.

Освітлення від природного джерела світла (сонця), так зване природне освітлення, змінюється в широких межах і залежить від часу доби, часу року, стану атмосфери, географічного положення. Цей вид освітлення благотворно впливає на людину, тому що її зоровий аналізатор і організм в цілому найкраще адаптовані до нього внаслідок природного еволюційного розвитку на протязі багатьох століть. У виробничій обстановці та у житловому середовищі для людини шкідлива як надмірна, так і недостатня освітленість, яка забезпечується як природним, так і штучними джерелами світла.

Фоновий рівень радіації створюється за рахунок сонячної радіації й іонізуючих випромінювань природних радіоактивних речовин. Рівень сонячної радіації визначається кількістю сонячних днів і активністю Сонця. Сплески сонячної активності розігрівають зовнішні шари атмосфери Землі, змінюють їхню щільність і хімічний склад. Потоки заряджених часток і електромагнітних випромінювань проникають в атмосферу, змінюючи склад повітряної оболонки. При цьому відбувається зміна погоди, самопочуття людини, унаслідок відповідних реакцій організму.

Формування організму людини і його життєдіяльність протікають у визначених межах, установлених природним середовищем на протязі еволюційного розвитку, з урахуванням роботи механізму адаптації. Тому умови навколишнього середовища в межах природних змін його параметрів називаються нормальними умовами.

Гідросфера (греч. hydro – вода + sphaira – куля) – водяна оболонка Землі. До неї відносяться води морів, океанів, рік, озер, гірські і покривні льодовики, а також підземні води. Усі вони зв'язані між собою в планетарних процесах круговороту води, газів і енергії. Гідросфера, на відміну від літосфери й атмосфери, покриває 70,8% поверхні Земної кулі.

Вода є основою життя на Землі. На початковій стадії розвитку життя на Землі, формування біосфери, вода була середовищем зародження і розвитку живих організмів. Без води не можливе протікання процесу фотосинтезу, що протікає в зелених рослинах і лежить в основі біологічного кругообігу речовин на нашій планеті. Живі організми на 60...98% складаються з води і всі їхні життєві функції зв'язані з водою. Процеси травлення і засвоєння їжі в стравоході, синтез живих речовин у клітках організмів здійснюються винятково в рідкому середовищі. Втрата організмом лише 10...20% води може привести до його загибелі. Так, наприклад, без води людина може прожити не більше 5-ти діб.

Літосфера (litos (гр.) – камінь + sphaira (гр.) – куля) – земна кора, тобто зовнішня тверда оболонка земної кулі силікатного складу, товщиною 30...80 км.

Літосфера не є монолітною оболонкою. Вона складається з тектонічних плит, що базуються на магмі. Унаслідок фізико-хімічних і енергетичних процесів, які безупинно відбуваються в ядрі і мантії Землі, тектонічні плити знаходяться в постійному русі, що викликає періодичне виникнення землетрусів.

Розрізняють материкову кору землі й океанічну. Вони відрізняються як по своїй товщині, так і по складу.

Материкова кора складається, в основному, із трьох шарів – осадового, гранітного і базальтового.

Океанічна кора також має три основних шари. Однак по складу вона відрізняється від материкової. Так, гранітного шару вона не містить, осадовий шар має малу товщину. Під осадовим шаром розташовується шар складного хімічного складу, унаслідок чого його умовно називають «другим шаром».

Осадовий шар материкової кори складається з опадів, утворених на поверхні Землі з продуктів руйнування щільних гірських порід (глини, піски, вапняки і т. п.). Цей шар також має слоїсту структуру.

Верхня частина осадового шару являє собою ґрунт – конгломерат, який складається з пухких гірських порід, збагачених органічною речовиною, що утворилося зі стебел, що відмирають, і коренів рослин при з'єднанні їх з водою. Таким чином, виник обмін речовин і енергії між ґрунтом і рослинами, так званий. біологічний круговорот, що і поклав початок утворення ґрунтів.

У процесі еволюції людини, під впливом негативного впливу на біосферу аграрної цивілізації, демографічного вибуху, урбанізації суспільства і науково-технічного прогресу, середовище існування людини перетерпіло значні зміни, виник цілий ряд антропогенних негативних факторів. Рівень і кількість цих факторів залежить від умов і місця існування людини. У зв'язку з цим у системі «людина – середовище існування » виділяється підсистема «людина – навколишнє середовище».

Навколишнє середовище – середовище існування людини, обумовлене сукупністю позитивних і негативних природних і антропогенних факторів, здатних впливати на його життєдіяльність.

Навколишнє середовище, стосовно до міської зони, яка насичена промисловими об’єктами, відрізняється підвищеною концентрацією пилу, газу, підвищеним рівнем шуму, вібрації, теплових випромінювань та дією інших негативних антропогенних факторів. Таким чином, у біосфері сформувалися області так званої «техносфери».

Техносфера – це область біосфери, природні характеристики і процеси в який трансформовані в результаті безпосереднього чи непрямого впливу діяльності людини з метою підвищення матеріальної, психічної і соціально-економічної комфортності життя.

Наприкінці XYIII австрійський вчений Едуард Зюсс, у результаті своїх численних досліджень, визначив біосферу як деяку оболонку Землі, створену живими організмами. Ця оболонка є зоною органічного життя і являє собою сукупність живих тіл, що населяють Землю. Вона охоплює область простору, у якому відбуваються процеси взаємодії атмосфери, літосфери і гідросфери.

Сучасне поняття біосфери було уведено В. І. Вернадським (1863 – 1945 р. р.). В. І. Вернадський і його послідовники визначили біосферу як самоорганізовану, саморегулюючу оболонку Землі, що включає нижні шари атмосфери, гідросферу і верхні шари літосфери. Процеси, що відбуваються в ній, її склад і будова обумовлені минулою і дійсною життєдіяльністю всієї сукупності живих організмів.

В.І. Вернадський дав таке визначення біосфери: «Біосфера являє собою оболонку життя – область існування живої речовини». Він установив, що біосфера, як і будь-яка жива речовина, має свою особливу організованість. Причому, у даному випадку організованість не є механізмом. Її відмінність полягає в тім, що вона постійно перебуває в динамічному становленні і розвитку, у русі всіх її матеріальних макро- і мікрочастинок і енергетичних елементів. У зв’язку з цим В. І. Вернадський вважав, що організованість біосфери повинна розглядатися як рухова (динамічна) рівновага.

Таким чином, біосфера, яка охоплює всю земну кулю, являє собою природно охоронну сукупність живих і неживих компонентів. Між її неживою частиною, неживими природними тілами і живими речовинами, що є її складовими, постійно протікають обмінні процеси. Цей обмін у часі виражається динамічною рівновагою, що закономірно змінюється і прагне до сталості.

Аналізуючи процеси, що відбуваються в біосфері Землі, В.І. Вернадський прийшов до висновку, що еволюція видів, що існують у біосфері, трансформується в еволюцію біосфери в цілому.

Наслідком наукових досліджень В.І. Вернадського явився висновок, що поява людини і формування людського суспільства є одним із природних послідовних етапів розвитку життя на Землі, тобто біогенезу. Розглядаючи людство в якості розумного активного елемента біосфери, В.І. Вернадський припускав, що його діяльність, зміни, які вносяться ним у біосферу у результаті активного розвитку, приведуть до рівноважних взаємин між людиною і біосферою.

Таким чином, сформувався наступний етап розвитку біосфери, що називається ноогенезом. В.І. Вернадський припускав, що внаслідок осмисленої, розумної предметної діяльності людини етап ноогенеза забезпечить трансформування біосфери в ноосферу.

Ноосфера це вища стадія розвитку біосфери, яка характеризується гармонічним сполученням людського розуму, вираженого в змінах, що вносить людина в біосферу, із природними процесами, що відбуваються в біосфері.

З погляду існування людського суспільства, можна зробити єдино правильний висновок, що ноосфера є для людства єдиною альтернативою техногенного впливу, який привів до дійсного кризового стану біосфери в її розвитку. Людина, у силу специфіки свого розвитку та психології, ставши істотою соціальною, у своїй діяльності перестала враховувати природні закономірності, основні закони, процеси, які забезпечують динамічну рівновагу, необхідну для існування біосфери. Другими словами людина відкинула принцип пристосування, гармонійного розвитку з навколишнім природним середовищем, як інші живі організми. Предметна діяльність людини, в основному, спрямована на пристосовування біосфери відповідно до поставлених цілей і потреб. У результаті такого підходу до забезпечення своєї життєдіяльності виникла глобальна зміна природних характеристик біосфери аграрною цивілізацією, демографічним вибухом, урбанізацією суспільства і науково-технічним прогресом, які є результатом діалектики розвитку природних еволюційних процесів людства до теперішнього часу.

У результаті вище викладеного слідує, що людство повинно кардинально переглянути своє відношення до біосфери, прикласти максимум зусиль для забезпечення переходу біосфери в її якісно новий стан – ноосферу. Зміна розвитку людства у цьому напрямку являє собою глобальну проблему в масштабах усієї планети, але це є єдиний вірний шлях збереження життя на Землі, його подальшого прогресивного розвитку.


^ 3.1.2. Класифікація і характеристики середовища життєдіяльності людини
Система «людина – середовище існування» є багатокомпонентною системою. До неї входить велика кількість складових, між якими існує безліч зв'язків. Природно, що збільшення кількості складових системи і зв'язків між ними викликає ускладнення задачі формалізації такої системи, наприклад за допомогою математичних методів. Складність вивчення системи «людина – середовище існування» обумовлюється також тим, що ця система має ієрархічний характер, тобто є багаторівневою, яка утримує прямі і зворотні зв'язки.

Так, верхній рівень розглянутої системи містить два основних елементи – «людина» і «середовище існування». При аналізі існування системи під елементом «людина» розглядається не тільки індивід, але і група людей, колектив, жителі населеного пункту, регіону, країни, суспільства в цілому.

«Середовище існування» є другим елементом системи «людина – середовище існування». Середовище існування являє собою частину біосфери чи техносфери, у якій існує людина і функціонують системи його життєзабезпечення.

Другий ієрархічний рівень елемента «середовище існування» складається з трьох наступних основних складових: – природне середовище; – соціальне середовище; – соціально-політичне середовище; – техногенне середовище.

Природне середовище – це об'єкти і частина космічного простору, а також та локальна область біосфери, яка включає ділянки літосфери, гідросфери й атмосфери, флору і фауну тієї частини Землі, на якій існує «людина». Таким чином природне середовище поєднує об'єкти космічного і природно-природного походження – флору, фауну й ін., а також і об’єкти, які створені людиною, тобто природно-антропогенні екологічні види і системи.

Ясно, що до групи об'єктів, що складають природне середовище відносяться частина зоряного простору, Сонце, Місяць, природний ландшафт, кліматичні умови, мікро- і макроорганізми й інші елементи, що характерні для місцевості, у якій проживає людина.

Природно-антропогенну групу об'єктів складають природні об'єкти, створені людиною на основі явищ і процесів, що відбуваються в біосфері, чи при їхньому використанні. Зелені насадження, парки, штучні ставки, водоймища, ділянки архітектурного ландшафту, ділянки атмосфери зі спеціально зміненими кліматичними умовами, деякі підвиди домашніх тварин та рослин і т.п.

Соціальне (соціально-політичне) середовище представляється формами спільної суспільної діяльності людей, які відносяться до конкретних соціальних груп.

Форми суспільної діяльності, що історично склалися в соціально-політичному середовищі і характеризуються визначеним типом взаємин, створюють людську спільність чи соціум ( від лат. socium – загальне).

Соціум – це соціально-політична система, яка у філософському змісті розглядається як соціальний організм. Він створюється і розвивається по своїх особливих законах, що характеризуються надзвичайною складністю. Як правило, у соціумі взаємодіє велика кількість людей. Результатом їхньої внутрішньої взаємодії і взаємодії з іншими соціально-політичними системами (групами) формуються локально-суспільні умови життєдіяльності й особливе оточення. Ці умови можуть впливати на інших людей і на соціально-політичні групи. Сукупність таких систем у суспільстві і їхні взаємини створюють соціальне чи соціально-політичне середовище.

Техногенне середовище – умови існування людини, які сформовані у результаті розумового, науково-технічного, духовного розвитку та її предметної діяльності на базі природних явищ і процесів. Таким чином, техногенне середовище є сукупним результатом досягнень суспільства, що з однієї сторони забезпечують визначений рівень життєдіяльності людини, а з іншого боку – приводять до розбалансу природно сформованих взаємозв'язків у біосфері.

^ Головною причиною виникнення і розвитку техногенного середовища є природне прагнення людини до підвищеної комфортності життя.

Техногенне середовище виникло і склалося в процесі розумового розвитку людини, що виразилося в його трудовій діяльності, як розумної біологічної істоти, що мислить, що має мораль і естетичні почуття.

Техногенне середовище (техносфера), як підсистема, підрозділяється на побутове і виробниче середовище.

Побутове середовище – це середовище, у якій проживає людину. Воно містить у собі комплекс житлових, соціально-культурних і спортивних будинків та споруд, комунально-побутових організацій і установ. Основними характеристиками цього середовища є розмір житлової площі на одну людину, ступінь електрифікації, газифікації житла, наявність центральної опалювальної системи, холодної і гарячої води, рівень розвитку суспільного транспорту і та ін.

Виробниче середовище – це середовище, у якій протікають виробничі відносини і здійснюється трудова діяльність людини. У залежності від суспільно-виробничого положення, яке займає людина у виробничому середовищі, воно може містити в собі окреме підприємство, чи організацію, установу або їх комплекс, у який входять інші підприємства, а також органи керувань районного, обласного й іншого рівнів. У порівнянні з природним виробниче середовище характеризується максимальною відносною насиченістю негативними антропогенними факторами, перелік і рівень яких залежать від специфіки і культури конкретного виробництва.

До основних параметрів виробничого середовища, які визначають рівень психологічних факторів, відносяться кількість працюючих, вид продукції, що випускається, продуктивність праці, тип організації виробничого процесу, рівень автоматизації технологічних процесів, психологічний клімат у колективі, тип керівника, ритмічність виробництва, організація оплати праці.

Перелік негативних факторів, що впливають на безпеку життєдіяльності людини у виробничому середовищі з фізіологічної точки зору, залежить від рівня організації умов праці, ступеня його нешкідливості і безпечності.

До найбільш розповсюджених негативних факторів, які характеризують виробниче середовище, відносяться: недопустимі параметри мікроклімату робочої зони (температури, відносній вологості і швидкості руху повітря), підвищена запиленість, загазованість повітря, підвищений рівень вібрації і шуму, електромагнітних і іонізуючих випромінювань, недостатня чи надмірна освітленість робочої зони, наявність підвищеної напруги в електричному ланцюзі, замикання якого може відбутися через тіло людини.

Слід зазначити, що характеристики середовища існування (соціально-політичного, побутового і виробничого), що впливають на психологію людини і які відбиваються на його фізіології є взаємозалежними. Цей взаємозв'язок може бути безпосереднім чи непрямим. Причому, у ряді випадків ці взаємозв'язки не піддаються прямому виявленню.

У зв'язку з цим рішення задач забезпечення безпеки життєдіяльності людини повинне проводитися на основі глибокого всебічного аналізу взаємозв’язків кожної із вище вказаних підсистем при використанні комплексного системного підходу.


Контрольні запитання

Біосфера Землі.

Основні компоненти біосфери.

Атмосфера.

Гідросфера.

Літосфера.

Процеси, які обумовлюють динамічну рівновагу біосфери Землі.

Основні закони, яким підкоряються процеси, що протікають у біосфері Землі.

«Навколишнє середовище» у системі безпеки життєдіяльності людини.

«Техносфера» у системі безпеки життєдіяльності людини.

Відмітні ознаки техносфери від біосфери Землі.

Ноогенез.

Ноосфера.

Структура системи «людина – середовище існування».

Основні характеристики природного середовища.

Основні характеристики соціального середовища.

Основні характеристики техногенного середовища.

Основні характеристики виробничого середовища.

Основні характеристики побутового середовища.

Основні психологічні негативні фактори у виробничому середовищі.

Основні негативні фактори виробничого середовища, які впливають на фізіологію людини.



^ Глава 3.2. Негативні фактори середовища життєдіяльності людини

3.2.1. Класифікація і характеристика негативних

факторів середовища існування людини

Процес життєдіяльності людини, що протікає в природному, техногенному, виробничому, соціальному і побутовому середовищі піддається постійному впливу негативних факторів. Уся сукупність цих факторів класифікується по походженню на дві основні групи:

1 – природні, котрі виникають унаслідок протікання природних процесів у біосфері Землі;

2 – антропогенні, котрі сформувалися в результаті діяльності людини.

До першої групи відносяться, наприклад, землетруси, гроза, зливи, цунамі, повені і т.п. Друга група факторів поєднує комплекс негативних впливів на здоров'я людини, в основному, виробничого і побутового середовищ.

У принципі, розглядаючи розвиток біосфери по класичних законах, без утручання людини, випливає висновок, що рівень і кількість негативних факторів природного походження, що спостерігаються в середовищі життєдіяльності, практично залишаються постійними. Однак, унаслідок кризового положення, що спостерігається у біосфері Землі, такий висновок не знаходить свого підтвердження. Техногенний вплив людини на навколишнє середовище викликає збільшення інтенсивності деяких негативних факторів природного походження чи підвищення частоти їхньої прояви.

Як приклади варто привести підвищення рівня ультрафіолетової (сонячної) радіації в результаті часткового руйнування і зменшення товщини озонового шару, поступове підвищення середньорічної температури в масштабах Землі, підвищення інтенсивності і частоти повеней, місцевих пожеж через глобальні кліматичні зміни.

Унаслідок такого положення слідує, що діяльність людини протягом її еволюції, у глобальних масштабах Землі, привела до виникнення нового класу негативних факторів – природно-антропогенних. Ці фактори є результатом діяльності людини, що привела до зміни природної динамічної рівноваги в біосфері і, як наслідок – до зміни інтенсивності існуючих природних і появи нових негативних факторів у природному середовищі існування людини.

До таких факторів, як було вказано вище, наприклад відносяться підвищений рівень ультрафіолетових сонячних випромінювань, глобальне підвищення температури атмосферного повітря на Землі, кислотні дощі.

По характеру впливу на людину всі негативні фактори – як природного, антропогенного так і природно-антропогенного походження підрозділяються на шкідливі і небезпечні.

Під шкідливими негативними факторами маються на увазі такі, дія яких може привести до захворювання людини (підвищена запиленість, загазованість повітря, підвищений рівень вібрацій, шуму, сонячної радіації, електромагнітних випромінювань і т. п.).

Вплив небезпечних негативних факторів приводить до травмування чи загибелі людини (обвалення гірських порід, сніжні лавини, елементи устаткування, що обертаються, машини і механізми, які пересуваються і т.д.).

Життєдіяльність людини на всіх етапах його розвитку нерозривно зв'язана з прагненням до підвищення комфортності життя, забезпечення особистої безпеки і збереження свого здоров'я. Це прагнення є одним із природних інстинктів людини і служить поясненням багатьох її дій і вчинків. Так, наприклад, аналізуючи дії людини на початку її розвитку формується висновок, що, наприклад створення надійного житла з'явилося вираженим бажанням забезпечити себе і родину захистом від природних небезпечних і шкідливих факторів (грозові явища, напад тварини, знижена і підвищена температура повітря, сонячна радіація, підвищена рухливість повітря і т. п.). Але одночасно підвищення комфортності життя мимоволі, незалежно від бажання людини, супроводжувалося виникненням додаткових, антропогенних негативних факторів. Так, наприклад, розташування людини і її родини в житлі привело до виникнення потенційної можливості його травмування через обвалення гірських порід, отруєння димом, до зниження гостроти зору в наслідок пониженої освітленості і т. д.

В дійсний час використання в сучасних квартирах деяких будівельних матеріалів, виробів, численних побутових приладів і пристроїв, що істотно підвищують комфортність і естетичність життя, одночасно спричиняє появу цілого ряду небезпечних і шкідливих факторів: – небезпеку ураження електричним струмом; – вплив підвищених електромагнітних полів; – підвищену загазованість, унаслідок використання токсичних і дратівних речовин; – недостатню чи надмірну освітленість і т. д.

Створення людиною транспортних засобів різного призначення дозволило вирішити багато проблем пересування, комунікабельності, але одночасно привело до появи нових антропогенних негативних факторів: – машини і механізми, що рухаються; підвищений рівень шуму і вібрації, а також викликало виникнення глобальних задач по захисту людини і природного середовища від токсичних викидів автомобілів, проблему утилізації відходів (використані шини, акумулятори, автомобілі).

В наш час технічні рішення, які спрямовані на удосконалювання життя людини, але супроводжуються виникненням негативних факторів, складають значний перелік. Найбільше активно спостерігається розвиток цього процесу у виробничому середовищі. Прогрес у сфері виробництва, особливо, у період науково-технічної революції, нерозривно супроводжується ростом кількості й енергетичного рівня небезпечних і шкідливих виробничих факторів.

Причому, якщо енергетичний рівень природних небезпечних і шкідливих факторів практично стабільний, то більшість антропогенних та природно-антропогенних факторів характеризуються тенденцією до безупинного підвищення своєї потенційної енергії стосовно впливу на людину і навколишнє середовище. Виникнення цього явища пояснюється наступними двома причинами:

1 – об'єктивною необхідністю удосконалювання технологій, виробничих процесів;

2 – потенційною небезпекою, що є невід'ємною характеристикою будь-якого об'єкта, створеного і створюваного людиною.

Друга причина обумовлюється аксіомою про потенційну небезпеку (розд. 1.1.2).

Таким чином, аксіома про потенційну небезпеку визначає, що всі реалізовані дії людини й усі компоненти середовища існування, у першу чергу технічні, хімічні і біологічні об'єкти виробництва і технологій мають невід'ємну природну об’єктивну здатність генерувати небезпечні і шкідливі фактори. Унаслідок цього створення нових об'єктів середовища існування чи удосконалювання існуючих неминуче супроводжується виникненням нової потенційної небезпеки чи групи небезпек.

В даний час перелік діючих негативних антропогенних факторів складає більш, ніж 100 видів. До найбільш розповсюджених і таких, які характеризуються підвищеною небезпекою і шкідливістю стосовно людини і середовища існування, відносяться наступні негативні антропогенні фактори:

1. Шкідливі фактори – підвищена запиленість і загазованість повітря, підвищений рівень шуму, вібрацій, підвищений рівень електромагнітних полів, випромінювань що іонізують, підвищені і знижені параметри повітря побутового і виробничого середовища (температура, відносна вологість, рухливість повітря, барометричний тиск), недостатнє або надмірне чи неправильно організоване освітлення, монотонність діяльності, важка фізична праця, токсичні речовини, застосовувані в технологічних процесах, у воді і продуктах харчування.

2. Небезпечні фактори – підвищене значення електричного струму, транспортні засоби, що рухаються і рухливі частини машин, отруйні речовини, гострі і падаючі предмети, гостре іонізуюче опромінення, вогонь і ін.

Основна кількість негативних антропогенних факторів спостерігається в системі «людина – виробниче середовище». Але й у системі «людина – побутове середовище» існують такі негативні фактори, як запилене і загазоване повітря, забруднене продуктами згоряння природного газу, викидами ТЕС, промислових підприємств, автотранспорту; вода з надлишковим змістом шкідливих домішок; недоброякісна їжа; шум; статична електрика, що виникає при контакті із синтетичними матеріалами; електромагнітні поля побутових приладів, телевізорів, дисплеїв; іонізуючі випромінювання, що діють на людину при медичних обстеженнях чи у виді тла від будівельних матеріалів; алкоголь; тютюновий дим; бактерії, алергени й інші фактори.

Склад токсичних і дратівних домішок повітря в містах і населених пунктах визначається в основному технологічними і вентиляційними викидами промислових підприємств, ТЕС і кількістю автотранспортних засобів.

Значна частина повітря міського середовища проникає й у житлові приміщення. Так, дослідження показують, що в літню пору (при відкритих вікнах) склад повітря в житловому приміщенні на 90 % відповідає складу повітря поза приміщенням, а узимку – на 50 %.

Шум, вібрація, інфразвукові й ультразвукові випромінювання, електромагнітні поля й інші, так називані енергетичні забруднення середовища існування, надходять у міське середовище і житло людини від промислових об'єктів і транспорту. Так, шум у міському середовищі і житлових будинках створюється транспортними засобами, промисловим устаткуванням, санітарно-технічними установками і пристроями й ін. Наприклад, на міських магістралях рівні звуку можуть досягати 70...80 дБА, а в окремих випадках 90 дБА і більше, що перевищує їх припустимі значення в два рази.

Джерелами вібрації в міському середовищі і житлових будинках, є рейковий транспорт, важкий автотранспорт, будівельні машини і технологічне устаткування ударної дії. На відміну