Реферат: Економічна думка стародавнього світу

Тема 1

Економічна думка стародавнього світу

• Характеристика економічного життя перших цивілізацій

• Економічна думка Стародавнього Сходу

• Економічна думка античного світу

Зародження економічної думки збігається зі становленням людсь­кого суспільства. Початок викладу історії економічної думки пов'яза­ний з виникненням перших цивілізацій, тому що можна дослідити лише ті питання економічного мислення давнини, які були висвітлені в письмових джерелах.

Період рабовласництва почався зі встановлення класових су­спільств у Месопотамії та Єгипті в IV тисячолітті до н. є. Матеріаль­ною основою цього процесу була технологічна революція, пов'язана з початком застосування металів, переходом до інтенсивного (зрошу­вального) землеробства й можливістю отримання в результаті цього додаткового продукту. Це, своєю чергою, стимулювало розвиток по­ділу праці в суспільстві, виокремлення в особливі галузі виробництва багатьох ремесел, функцій жерців і правителів. У суспільстві виникла ієрархічна структура. Основними джерелами додаткового продукту були експлуатація селян-общинників через ренту-податок, яка була поширена в азійському регіоні, і експлуатація рабів, державних або приватних. У деяких регіонах стародавнього світу (таких як Фінікія, Вавилон, ряд міст Греції) посилений розвиток дістали товарно-гро­шові відносини, пов'язані передусім з обслуговуванням міжнародної торгівлі. Ці процеси стали основою розвитку приватної власності на базі рабовласництва, тобто виникнення класичного, або античного, рабства.

Особливістю економічної думки стародавнього світу була її не­віддільність від політико-правової та релігійної ідеології. Власне економічні трактати знайти практично неможливо. Економічне вчен­ня часто збігається з ученням про державне управління або є части­ною певних філософських концепцій.

Слід виокремити ряд творів (передусім античних авторів), присвя­чених принципам організації приватного господарства. Це, як прави­ло, практичні рекомендації щодо ведення приватного господарства: від технології виробництва до ряду соціально-економічних питань (таких як організація праці рабів і проблеми відносин з ними).

Незважаючи на незрілість деяких положень економічної думки дав­нини, багато її теоретичних результатів увійшли до скарбниці еконо­мічних досягнень людства. Передусім це твори давньогрецьких ав­торів Платона та Арістотеля. На подальший розвиток соціально-еко­номічних учень країн Сходу істотно вплинули концепції конфуціан­ства, легізму та даосизму.

У письмовій пам'ятці ^ Стародавнього Єгипту (XXII ст. до н. є.) "Настанови гераклеопольського царя своєму синові" ідеться про не­обхідність ефективного функціонування апарату управління, що стоїть між фараоном і населенням. Згуртованість цієї ланки, вірність центральній владі — запорука успішного царювання. На думку автора, царю необхідно дбати про матеріальне заохочення чинов­ництва, наближати "людину до себе за справи її" незважаючи на кла­сове походження.

Питання відродження деспотично-бюрократичного механізму ре­гулювання господарства Стародавнього Єгипту знайшли відобра­ження в працях Іпусера (поч. XVIII ст. до н. є.). "Ідеальний деспот" по­винен уникати міжусобиць у країні, насилля та експропріації знаті; він має впорядкувати систему трудових повинностей для зведення піра­мід і зрошувальних систем, підвищувати військову могутність країни.

Швидкий розвиток приватної власності був характерний для пер­ших цивілізацій Месопотамії. З письмових джерел найвідомішим є ко­декс законів царя Хаммурапі (XVIII ст. до н. є.). Основна тема цих законів — створення системи правових норм для регулювання еконо­мічного життя. Кодекс забороняв продаж і відчуження землі за бор­ги, обмежував експлуатацію громадян лихварями, захищав безпосе­редніх виробників. Закони визнавали право приватної власності, а будь-які посягання на неї визнавалися злочином.

Видатною пам'яткою суспільної думки ^ Стародавньої Індії є "Арт-хашастра" — трактат про мистецтво політики та управління держа­вою, автором якого є Каутілья (кінець IV ст. до н. є.). Трактат розкриває надзвичайну роль давньоіндійської держави в господарсько­му житті. Підтверджується існування управлінського апарату, який контролював усі галузі господарства; пріоритет надавався сільському господарству, передусім землеробству. Земля перебувала в індивіду­альному володінні за умови сплати податків. Велику увагу автор при­ділив питанням фінансового стану країни. Доход держави складаєть­ся з податків та зборів і власного прибутку державних установ. Дер­жава, на думку Каутільї, має фінансувати розвиток ремесел, торгівлі, зрошувальних систем, сільського господарства. Фінансове відомство повинно вести чіткий документований облік доходів і видатків.

Головні течії суспільної думки ^ Стародавнього Китаю {конфуціан­ство, легізм, даосизм) сформувалися в VI—III ст. до н. є. Творцем першого вчення став Конфуцій (551—479 до н. є.). Захищаючи інте­реси родової знаті, він шукав свій суспільний ідеал не в майбутньо­му, а в минулому країни. З метою стабілізації соціально-економічно­го устрою Конфуцій запропонував програму морального вдоскона­лення людини, основними постулатами якої були повага до старших, дружба з братами, розуміння держави як великої сім'ї, розгляд правите­ля як "батька" народу. Подальший розвиток ідеї конфуціанства ді­стали в працях Мен-цзи (372—289 до н. є.) і Сюнь-цзи (313—238 до н. є.). Мен-цзи запропонував власний аграрний проект, сутність якого зво­диться до поділу общинної землі на дев'ять рівних наділів, з яких вісім перебувають у користуванні селян, а дев'ятий ("суспільне поле") обробляється колективно, і його врожай забезпечує потреби держав­них чиновників. Згідно з концепцією Сюнь-цзи, основними принци­пами економічної політики держави є економія у витратах, забезпе­чення добробуту народу, збереження залишків, поділ суспільства на соціальні ранги.

Виникнення легізму відносять до VI—V ст. до н. є. й пов'язують з іменами політичних діячів Цзи Чаня та Лі Куя. Легізм відбивав нові тенденції господарського життя країни, формування імператорсько-бюрократичної системи управління. Він перебував у ідейній опозиції до конфуціанства. Легісти обстоювали управління за допомогою за­конів, були прихильниками політичної централізації й об'єднання держави.

Особливе місце в історії китайської філософії посідає даосизм, пра­батьком якого був Лао-цзи — сучасник Конфуція. Він радив не регу­лювати економічне життя за допомогою законів і знань, а повернути­ся до природного стану речей, до первіснообщинних часів. Соціаль­на утопія даосизму мала реакційний характер, несла відмову від усіхдосягнень матеріальної й духовної культури. Разом з тим вона була протестом проти несправедливості й експлуатації, запереченням існу­ючого соціального устрою: "небесне дао віднімає в багатих і віддає бідним те, що в них відібрано... Людське дао діє навпаки".

Економічна думка ^ Стародавньої Греціївисвітлила економічні про­блеми генезису, розквіту та кризи рабовласництва. У VII—VI ст. до н. є. рабовласництво дістало великого поширення; завершується формування полісної системи, швидко розвивається торгівля. Видат­ним реформатором цього періоду був Солон (638—559 до н. є.), рефор­ми якого (594 р. до н. є.) передбачали поділ общинних земель і мож­ливість їх продажу, відміну боргового рабства, установлення майно­вого цензу для громадян (розподіл населення на чотири категорії), створення демократичних правових інститутів (таких як народні збо­ри, демократична рада, суд присяжних тощо).

Орієнтація на натуральне господарство й захист аристократичних форм державного устрою характерні для праць Ксенофонта (430— 355 до н. є.) і Платона (427—347 до н. є.). Ксенофонт засуджував полі­тичний і економічний устрій Афін та ідеалізував порядки аграрної Спарти, недооцінюючи такі види діяльності, як ремесло й торгівля. Саме він вперше проаналізував поділ праці як економічну категорію, розкрив протилежність фізичної та розумової праці, вказав на від­мінності між споживною й міновою вартістю товару. Незважаючи на негативне ставлення до торгівлі й лихварства, учений визнавав не­обхідність грошей для виконання ними функцій засобу обігу та збере­ження скарбів.

Натурально-господарська концепція Платона знайшла відобра­ження у творах "Держава" та "Закони". В ідеальній державі, за Пла-тоном, має бути три стани: філософи, які керують суспільством; вої-ни-оборонці; землероби, ремісники та торговці. Кожний клас повинен виконувати певні функції, маючи різні права та обов'язки. Рабів Пла-тон не відносив до жодного з класів. На його думку, рабство — при­родна й вічна форма експлуатації. Згідно з концепцією Платона, філо­софи та воїни для виконання функцій управління й захисту мають бути позбавлені будь-якої власності, а ремісники й землероби повинні забезпечувати їх необхідними матеріальними благами. Передбача­лася також рівність розподілу благ та спільність жінок і дітей, що дає змогу класифікувати цей проект як примітивний комунізм. Характер­на риса вчення Платона — засудження прагнення людини до збага­чення, торгівлі, лихварства ("де торгівля — там обман").

Найвищий злет економічної думки Стародавньої Греції пов'язаний з іменем Арістотеля (384 —322 до н. є.). Критично сприйнявши ідеї свого вчителя Платона, він подав у працях "Нікомахова етика", "Полі­тика" власну економічну концепцію, центральним пунктом якої став принцип справедливого (еквівалентного) обміну. Арістотель довів, що обмін (торгівля) виникає насамперед не з жадоби збагачення (як писав Платон), а з існування потреб, які не може задовольнити власне господарство. Товарний обмін — не лише мінова пропорція між товарами, а й економічні відносини власників цих речей, якими рухає потреба, що дає змогу порівнювати товари. Таким чином, саме взаємні потреби породжують товарний обмін. Арістотель увів понят­тя економіки та хрематистики як різних шляхів збагачення й задово­лення потреб. Економіка — необхідна діяльність з придбання спожив­них вартостей, що зумовлюється природними причинами й має межу. Хрематистика — це мистецтво заробляти багатство шляхом торгівлі, спосіб наживати майно. Аналізуючи форми вартості, Арістотель вва­жав речі за такі, що можуть задовольняти потреби та використовува­тися для обміну. Він проаналізував розвиток форм торгівлі: від міно­вої торгівлі (Т—Т) до товарного обігу (Т—Г—Т) та обігу грошей як капіталу (Г—Т—Г).

Економічна думка ^ Стародавнього Риму суттєво відрізнялася від поглядів давньогрецьких учених унаслідок розвиненішого рабовлас­ницького виробництва, яке набрало найжорстокіших форм. Цьому сприяли значна територіальна експансія Риму, побудова могутньої імперії, постійний потік рабів-іноземців, праця яких застосовувалася переважно в сільському господарстві, а не тільки в торгівлі й ремеслі. Звідси основна проблематика творів римських учених — аграрна сфе­ра економіки, організація рабовласницького виробництва.

^ Катон Старший (234 —149 до н. є.) — виразник інтересів рабовлас­ників, господарства яких орієнтувалися на ринок. На його думку, сільське господарство — найпривабливіша сфера економіки. Він за­кликав надати рабовласницьким віллам і латифундіям товарного ха­рактеру, продавати залишки продукції, використовувати переваги розподілу праці, інтенсифікувати рабську працю.

Проблеми раціональної організації рабовласницького господар­ства знайшли відображення у творах римських агрономів Варрона (116—27 до н. є.) і Колумелли (І ст. н. є.). Варрон, традиційно нада­ючи вирішальне значення сільському господарству, закликав до по­єднання землеробства з тваринництвом як перспективнішою галуззю.

Проте він залишався прихильником самозабезпечуваності рабовлас­ницьких латифундій, ігноруючи необхідність товарного обміну. Колу-мелла першим серед римських учених усвідомив неефективність раб­ської праці й екстенсивного розвитку латифундій. Він запропонував сформувати систему дрібного селянського землекористування (коло-нату).

У республіканський період розвитку Стародавнього Риму нагаль­ною економічною проблемою стала концентрація земельної власності в руках патриціанської знаті. Захисниками інтересів розорюваних дріб­них землевласників стали народні трибуни брати Гракхи Тіберій (162— 133 до н. є.) і Гай (153—121 до н. є.). Тіберій Гракх у 133 р. до н. є. за­пропонував власний аграрний проект, який був частково здійснений. Цей проект передбачав норми земельних наділів і розподіл надлишків землі серед найбідніших верств населення. Реформаторська діяльність братів Гракхів мала на меті посилити позиції дрібного селянського господарства та не допустити пролетаризації більшості населення.

Протилежні економічні погляди мав ^ Марк Туллій Ціцерон (106— 43 до н. є.). Він був прихильником приватної власності, великого землеволодіння, посилення експлуатації колоній, розвитку торгівлі. У поглядах Ціцерона на торгівлю та позичковий капітал відбилися суперечності між натуральним і товарним господарством у Стародав­ньому Римі.

Натуралізація та аграризація господарського життя Римської ім­перії в IV—V ст. (занепад міст, ремесла й торгівлі, панування системи колонату, ліквідація товарно-грошових відносин) свідчили про за­родження нового суспільного устрою — феодалізму.


^ Контрольні запитання та завдання

1. Визначте предмет історії економічних учень і охарактеризуйте основні методи дослідження цієї науки.

2. У чому полягають особливості економічної думки стародавньо­го світу?

3. Охарактеризуйте найдавніші пам'ятки суспільної думки й по­ясніть значення висловлених у них поглядів.

4. У чому своєрідність економічних поглядів Стародавнього Ки­таю?

5. Порівняйте економічні вчення Платона та Арістотеля.

6. Що таке економіка та хрематистика?

7. Чим відрізнялись економічні погляди давньогрецьких і давньо­римських авторів?


Тема 2

Економічна думка епохи феодалізму

• Економічні погляди китайських і арабських учених в епоху середньовіччя

• Економічна думка західноєвропейського середньовіччя

• ^ Економічна думка Росії та України за часів феодалізму

• Соціальні утопії пізнього середньовіччя

Феодалізм охоплював період від падіння Західної Римської ім­перії (кінець V ст.) до буржуазних революцій XVI—XVIII ст. Він ба-чувався на приватній феодальній власності на землю та позаекономіч­ному примусі безпосередніх виробників-селян, які мали власне дрібне господарство. Позаекономічний примус забезпечував феодалам при­своєння додаткового продукту у формі земельної ренти (у вигляді панщини, натурального чи грошового оброку). Феодальне суспіль­ство характеризувалось ієрархічною структурою панівних соціальних верств і широким розвитком відносин корпоративного типу (общин, міських комун, ремісничих цехів, купецьких гільдій, лицарських ор­денів тощо). Важливу роль у житті суспільства відігравали традиції, звичаї, релігійний світогляд. Економічні погляди цієї епохи мають досить широкий діапазон: від законності володіння землею та соці­ального поділу суспільства до проблем товарно-грошових відносин.

У країнах Сходу основною передумовою процесу феодалізації ста­ли заходи державної влади щодо розподілу земель і надання їх у при­ватне володіння та користування. Однак держава продовжувала пов­ністю розпоряджатися великим фондом родючих земель, збираючи з них поземельні податки. Це й визначило розвиток у країнах Сходу різних форм "державного феодалізму".

Економічні трактати середньовічного Китаю стали продовженням традиції, яка склалася в економічних ідеях давнини. Яскравим при­кладом цього є праця Лі Гоу "План збагачення держави, план поси­лення армії, план заспокоєння народу" (XI ст.) — класичний взірець конфуціанського світосприйняття. Фінанси держави, на думку Лі Гоу, є основним інструментом її збагачення. Державне регулювання має здійснюватися для того, щоб "у низах не відчували нестатків, а у вер­хах був достаток" [27, с. 259]. Споживання матеріальних благ слід здійснювати з урахуванням соціального рангу людей. Багато уваги у трактаті Лі Гоу приділено регулюванню цін, тобто "вирівнюванню" ринкових цін на зерно впродовж року. Держава таким чином повин­на послаблювати сезонні коливання цін на сільськогосподарську про­дукцію. Програма нагромадження державою запасів продовольства на випадок непередбачених обставин безпосередньо пов'язана у Лі Гоу з вирішенням проблеми споживання.

Економічні погляди арабських учених у період виникнення ранньо­феодальної держави певним чином відбив Коран, перші записи якого належать до кінця VII — початку VIII ст. У проповідях Мухаммеда пропагується божественна природа соціальної та майнової нерівності в суспільстві.

Багато уваги економічним проблемам приділяв видатний мисли­тель середньовіччя Ібн Хальдун (1332—1406), діяльність якого пов'я­зана з арабськими країнами Північної Африки. Йому належить про­гресивна для того часу теорія суспільного прогресу, в основі якого ле­жать економічні чинники ("соціальна фізика"). Згідно з цією теорією на початку свого розвитку людство перебувало у стані дикості; далі людське суспільство проходить два основні етапи: примітивність і ци­вілізацію, які відрізняються за способом добування засобів існування. На першому етапі люди займалися в основному землеробством і тва­ринництвом, а на другому до цих занять додалися ремесла, торгівля, наука та мистецтво. Вступ до цивілізації зумовлювався тим, що люди почали виробляти більше продукції, ніж необхідно для існування. Пе­рехід суспільства від примітивності до цивілізації — це, за Ібн Халь-дуном, генезис відносин панування й залежності.

Ібн Хальдун дослідив такі категорії товарно-грошових відносин, як ціна й вартість, суттєво їх не розрізняючи. На змінювання цін впливають демографічна ситуація у країні, природні чинники, дер­жавні податки та збори на ринку. "У всьому, що купується й пере­творюється на гроші, — наголошував Ібн Хальдун, — обов'язково міститься людська праця... Від кількості праці людини, її місця серед інших видів діяльності та потреб людей ... залежить вартість цієї праці" [19, с. 86, 152].

Економічна думка західноєвропейського середньовіччя була втис­нута в релігійно-етичну оболонку через панування у країнах ^ Західної Європи ідеології католицизму. Порівняно з античністю суспільна дум­ка зробила великий крок вперед у проголошенні ідеї рівності людей перед Богом і розумінні того, що тільки праця є джерелом багатства. Панування натурального господарства та кріпосництва в період кла­сичного середньовіччя не виключало розвитку товарного виробництва. У містах існували ремісничі цехи й купецькі гільдії, регулярно проводились ярмарки. Суспільна думка Західної Європи розвивала­ся під впливом канонічної доктрини, яка демагогічно проголошува­ла суспільну власність як ідеал, але об'єктивно підтримувала інститут приватної власності.

Економічні ідеї канонічного права були систематизовано викла­дені й розвинені у вченні італійського ченця ^ Фоми Аквінського (1225— 1274). Він обґрунтував існування рабства та кріпосництва, але верхов­ним володарем усіх речей проголосив Бога. У його праці "Сума тео­логії" центральною стала проблема "справедливої ціни", яка дося­гається шляхом урівноваження корисності обмінюваних речей. Су­спільство поділене Богом на стани, яким належить мати певний рівень життя й достатку, забезпечений відповідним доходом. "Справедлива ціна" — це та, що надає звичний для певного суспільного стану до­ход після відрахування всіх витрат виробництва.

Гроші вчений аналізував як засіб торгівлі та обігу, який має певну внутрішню цінність. Як і Арістотель, Фома Аквінський вважав, що гроші не можуть породжувати гроші, а тому засуджував лихварство. Обстоюючи інтереси церковних і світських феодалів, він обґрунтову­вав справедливість отримання земельної ренти як частини виготовле­ного землею продукту й винагороди за працю з управління господар­ством. Неабияке значення для подальшого розвитку економічної нау­ки мало твердження Фоми Аквінського про те, що отримання прибут­ку торговцями — це винагорода за ризик і підприємливість та оплата їхньої власної праці.

Видатним представником середньовічної економічної думки був французький учений ^ Школа Орем (Оресм) (1323—1382). У своєму творі "Трактат про походження, природу, юридичне обґрунтування і зміну грошей" він висловив думку про те, що гроші — це інструмент, ство­рений людьми для полегшення обміну товарів. Таким чином, Ніколі Орему належить одна з перших спроб обґрунтувати металістичну тео­рію грошей. На основі своїх висновків про походження та природу грошей він підійшов до розуміння існування об'єктивних закономір­ностей грошового обігу.

Другим напрямком економічної думки періоду середньовіччя були економічні погляди, які знайшли відображення в єресях і вимогах учас­ників селянських повстань. Єретики стверджували, що багатство церк­ви придбане всупереч християнським канонам, і активно захищали ідею рівності всіх людей. Характерним прикладом селянсько-плебейсь­кої єресі були, наприклад, програми селянського повстання під керів­ництвом Уота Тайлера в Англії (1381 р.). Майл-Ендська програма пе­редбачала ліквідацію кріпосництва та всіх пов'язаних з ним повинностей, а Смітфілдська вимагала ще більшого — поділу між селянами церковних земель і общинних угідь, захоплених феодалами.

Економічна думка Росії та України за часів феодалізму своїм корін­ням сягає становлення та розвитку могутньої держави — Київської Русі. Видатною пам'яткою економічного життя є "Руська правда" (ЗО р. XI ст.) — збірник юридичних законів щодо майнових відносин і захисту прав власності феодальної знаті на кріпосних селян і на землю, а також на отримання грошових і натуральних виплат. Це юридич­ний документ, який складався впродовж багатьох років — спочатку Ярославом Мудрим, за ним його синами, потім Володимиром Моно-махом. Він використовувався, доповнювався, редагувався в Київській Русі та інших слов'янських князівствах упродовж XIII—XVII ст.

Велике значення у формуванні феодальних відносин у Київській Русі мало християнство, запроваджене в період князівства Володими­ра (988—989). Виникнення самостійних князівств (кінець XI — поча­ток XII ст.) було початком процесу феодальної роздробленості давньо­руської держави та нового етапу формування соціально-економічної думки. Феодальна роздробленість послабила могутність слов'янської держави та стала причиною монголо-татарських пограбувань. Усе це посилювало тенденції до політичної централізації, основою якої ста­ло Московське князівство за часів правління Івана Калити (1325— 1340). Економічна думка цього періоду сприяла об'єднанню Росії, що позначилося на економічній політиці московського князя Івана III, а пізніше Івана IV (Грозного). Економічна політика Івана Грозного (1530—1584) базувалася на принципах завершення феодалізації села, досягнення єдності Російської держави й закріплення самодержавної влади царя. У системі економічних заходів, що здійснював Іван Гроз­ний, слід виокремити реформу великого землеволодіння, яка послаби­ла позиції боярства і піднесла соціальну значущість служилого дво­рянства, що залежало від царя. У період царювання Івана Грозного кріпосництво було оформлене юридично.

Яскравим представником економічної думки XVII ст. був ^ Опанас Ордін-Нащокін (1605—1680), державний і політичний діяч, ініціатор заходів щодо затвердження абсолютизму, утвердження самостійності й незалежності Росії. У складеному ним "Новоторговому статуті" (1667) торгівля вважалася найважливішою статтею доходу Російської дер­жави. Як прихильник активного торгового балансу він обстоював пе­ревищення обсягів вивезення товарів над обсягом їх увезення, нагро­мадження національного капіталу, заборону чи обмеження вивезен­ня золота й срібла з Росії. Ця політика несла в собі елементи раннього меркантилізму, пов'язані з монетарною системою, і відповідала інте­ресам молодого російського дворянства.

Як бачимо, ідеї меркантилізму не обійшли Росію, але на відміну від вчених Заходу російські економісти не розглядали активний торговий баланс як єдине джерело багатства. На думку Юрія Крижанича (1618— 1683), розвиток продуктивних сил у промисловості, землеробстві й ремеслах, а також праця простих людей, які створюють товари, мо­жуть бути джерелом стабільніших державних доходів, ніж нагромад­ження золота й срібла від активної зовнішньої торгівлі. Ю. Крижанич иважав за доцільне сконцентрувати управління зовнішньою торгів­лею та підпорядкувати його загальним інтересам народу.

Провідним ідеологом російського купецтва кінця XVII — початку XVIII ст. був Іван Посошков (1652—1726), відомий політичний і еко­номічний діяч епохи Петра І, що поділяв принципи його реформа­торської діяльності. Найважливіша праця вченого — "Книга про зли­денність і багатство" — присвячена можливостям і необхідності при­множення народного багатства, регламентації праці як промислових робітників, так і кріпосних селян, виважених відносин з природою. У системі поглядів І. Посошкова торгівля посідала перше місце, а ви­робництво й торгівля розглядались як єдиний народногосподарський комплекс. Щодо теорії грошей І. Посошков був номіналістом; він стверджував, що їх цінність визначається авторитетом царя.

Економічна політика й соціально-економічні погляди ^ Богдана-Зи-новія Хмельницького (1595—1657), гетьмана України, державного дія­ча й полководця, істотно вплинули на розвиток економічної теорії в Україні. Б. Хмельницький боровся не проти феодальних відносин вза-і млі, а проти великої земельної власності польських і українських маг­ми і ів, польської шляхти, монастирів і короля. Він розумів необхід­ність удосконалення рентних відносин, а також переваги натуральної і.і грошової ренти перед відробітковою (панщиною). Діяльність І>. Хмельницького була спрямована на розвиток ремесел, промислів, іоргівлі, розширення економічних зв'язків України з Росією. Велика увага приділялася питанням зовнішньої торгівлі України, формуванню національного купецтва. Уміло здійснювалася політика протекціонізму через управління митними тарифами: імпортне й експортне мито ста­новило 2 % вартості товарів, а золото, срібло й дорогоцінне каміння звільнялися від імпортного мита, проте обкладалися високим експорт­ним митом. Одним з основних напрямків економічної діяльності Б. Хмельницького була також фінансова політика, яка зводилася до збільшення додаткового продукту та норми його нагромадження.

Упродовж XV—XVII ст.,-у період кризи феодалізму та генезису капіталістичних відносин у Західній Європі, з'явились утопічні про­екти майбутнього комуністичного суспільства, на які вплинули про­екти державного устрою Платона, суспільні концепції раннього хри­стиянства, вчення середньовічних єретиків. Одним з найвідоміших представників утопічного соціалізму цього періоду був Томас Мюн-цер (1490—1525), який різко критикував феодальний устрій та про­голошував панівний клас винуватцем усіх бід у суспільстві. Його соціальним ідеалом було безкласове суспільство, яке базувалося б на принципах повної рівності, справедливості, відсутності експлуатації. Т. Мюнцер був прихильником суспільного майна і спільної праці всіх працездатних громадян, об'єднаних у комуни. Він передбачав тисячолітнє царство Христа.

Початок літературі утопічного соціалізму було покладено книгою "Утопія", яку видав 1516 року англійський письменник-гуманіст і дер­жавний діяч Томас Мор (1478—1535). Він підкреслював, що "всюди, де є приватна власність, де все вимірюється грошима, там навряд чи коли-небудь буде можливо, щоб держава управлялася справедливо й щасливо" [38, с. 162]. Т. Мор зобразив фантастичну картину ідеаль­ного суспільного устрою на острові Утопія, де немає приватної влас­ності, засоби існування отримуються безплатно, населення займаєть­ся корисними справами та існує надлишок матеріальних благ. Погля­дам Т. Мора була притаманна певна обмеженість, бо він не виокрем­лював проблему розвитку продуктивних сил, основою майбутнього суспільства вважав ремісницьке та сільськогосподарське виробництво, не виключав існування рабства.

Основні ідеї утопічного соціалізму підтримав італійський філософ ^ Томмазо Кампанелла (1568—1639). У книзі "Місто Сонця", опубліко­ваній у 1623 р., він змалював устрій майбутнього комуністичного су­спільства на прикладі держави соляріїв. Солярії живуть общиною; у них немає приватної власності й класів, а розподіл матеріальних благ без­платний та рівний; вони використовують удосконалені засоби виробництва. Для комунізму Т. Кампанелли характерні елементи приміти­візму (спільність жінок, детальна регламентація побутових відносин) та невизначеність шляхів і методів переходу до нього.

Новий поштовх розвитку суспільно-політичної та економічної дум­ки надала Англійська буржуазна революція (1642—1649). У револю­ційний період великого поширення дістали ідеї левелерів ("зрівню-вачів") — виразників ідей дрібнобуржуазної демократії, які засуджу­вали абсолютизм, обстоювали республіканську форму правління, про­пагували свободу та рівність. На відміну від левелерів, які не запере­чували приватну власність, діггери ("копачі"), що належали до лівого крила революційної демократії, висунули вимогу спільності землі та її доступності для кожного. Рух діггерів очолив Джерард Уінстпенлі (1609—1652), який засуджував приватне земельне володіння. У своїй праці "Закон свободи" (1651) вчений сформулював утопічний проект майбутньої республіки, де забезпечуватиметься вільне користування іемлею і все необхідне видаватиметься безплатно. Спроба Дж. Уін-стенлі реалізувати свій проект завершилася повною поразкою (коло­нія проіснувала лише рік), що свідчить про утопічність ідей ученого.

Незважаючи на відмінності, соціальні утопії XV—XVII ст. багато н чому схожі. Це проекти суспільства, заснованого на суспільній влас­ності на засоби виробництва й предмети споживання, де немає місця товарному виробництву та грошам. Пропонувалися принципи всеза­гальності праці й розвитку фізичних і розумових здібностей людей. Ідеї Т. Мюнцера, Т. Мора, Т. Кампанелли та Дж. Уінстенлі, попри їх утопічність, наївність і романтизм, відіграли велику роль у розвитку соціалістичної думки.


Контрольні запитання та завдання

1. Визначте характерні ознаки феодалізму.

2. Як на творчості Лі Гоу позначилася специфіка феодального роз­витку Китаю?

3. Охарактеризуйте цивілізаційний підхід Ібн Хальдуна до історич­ного розвитку.

4. Перелічіть основні економічні ідеї канонічного права.

5. Що таке "справедлива ціна" у розумінні Фоми Аквінського?

6. Розкрийте основні погляди російських і українських економістів XVII ст. у контексті ідей меркантилізму.

7. Чим вирізнялась економічна політика Б. Хмельницького?

8. Визначте сутність соціальних утопій Т. Мора та Т. Кампанелли.


^ Тема З

Економічне вчення меркантилізму

• Історичні умови виникнення меркантилізму

• Визначальні ознаки теорії та практики меркантилізму

• ^ Особливості розвитку ідей меркантилізму в європейських країнах

Починаючи з XIV ст. в економіці передових країн Західної Європи натуральне господарство витіснялося товарно-грошовими відноси­нами, умовою господарського життя ставав товарний обмін. Багат­ство — як приватне, так і національне — стало виражатися тепер не сукупністю натуральних благ і послуг, що належали феодалам, а гро­шима, тобто загальним еквівалентом товарної економіки. Основним предметом економічної думки пізнього середньовіччя стали гроші, а сила держав почала вимірюватися безпосередньо їх грошовими ресурсами. Ця епоха характеризується швидким збільшенням лих­варського та купецького капіталу, джерелом яких є сфера обігу.

Великі географічні відкриття (наприкінці XV ст.) помітно позначи­лися на економічному житті європейських держав:

• збільшились обсяги зовнішньої торгівлі, яка набрала міжконти­нентального характеру;

• розширились ринки збуту продукції, яку виробляли європейські країни;

• європейські ринки забезпечувалися дешевою продукцією та сиро­виною завдяки створенню промислових і сільськогосподарських мануфактур у колоніях;

• великі поклади дорогоцінних металів на американському конти­ненті стали надбанням європейських держав.

На основі узагальнення зазначених економічних процесів у країнах Європи на початку XV ст. виникло економічне вчення меркантилізм (від ісп. тегсапіе — купець), основні постулати якого є результатом не теоретичного аналізу, а опису явищ економічного життя та їх кла­сифікації. Меркантилізм емпірично встановив ряд закономірностей епохи первісного нагромадження капіталу, визначив сферу обігу як вирішальну для нагромадження багатства. Як економічне вчення мер­кантилізм є обґрунтуванням економічної політики держави. Спочатку це вчення відігравало вторинну роль щодо вже існуючих методів збагачення держави, а з розвитком своєї економічної доктрини (особ­ливо в XVII ст.) почало справляти вирішальний вплив на економічну політику.

У цілому для теорії меркантилізму характерні такі риси:

• предметом дослідження є виключно сфера обігу;

• гроші розглядаються як найвища й абсолютна форма багатства;

• нагромадження багатства у грошовій формі можливе лише за умови прибутковості зовнішньої торгівлі чи безпосередньо у про­цесі видобутку дорогоцінних металів;

• вороже ставлення до конкуренції як на внутрішньому, так і на зовнішніх ринках;

• ідеологія активного державного втручання в економічне життя. Виходячи з того, що меркантилізм виник спершу як економічна

політика держави (передусім протекціоністська) і лише з часом на­брав характеру теоретичних настанов, визначимо основні риси по­дібної державної політики.

1. Запровадження державної регламентації зовнішньої торгівлі: сприяння імпорту дешевої сировини; встановлення високого ввізного мита на промислові товари; заохочення експорту готової продукції.

2. Державне регулювання внутрішнього виробництва й ринку: на­дання привілеїв і монопольних прав у виробничій і торговельній діяльності; регламентація чисельності та кваліфікації робітників, а також цін, стандартів якості та умов виробництва продукту.

3. Сприяння збільшенню чисельності населення з метою підтрим­ки низького рівня заробітної плати.

4. Недостатня увага до розвитку сільськогосподарських галузей.

5. Виправдання колоніальної експансії.

6. Абсолютна монополізація сфери зовнішньої торгівлі.

В еволюційному розвитку меркантилізм пройшов два етапи:

• ранній, або монетаризм (XV ст.);

• зрілий, або розгорнута меркантилістська система (XVI — поча­ток XVIII ст.).

Різке збільшення товарообігу зовнішньої та внутрішньої торгівлі наштовхнулось у XIV—XV ст. на реальну перешкоду — обмеженість існуючих запасів дорогоцінних металів (золота й срібла). За таких обставин країни, які мали природні родовища дорогоцінних металів, пули багатшими від сусідів. Іспанія та Португалія стали наймогутнішими країнами Європи в XVI ст. саме за рахунок найбільших запасів "стратегічних" металів, отриманих від колонізованих територій. Це посилювало впевненість суспільства в тому, що приріст грошового запасу країни є джерелом збільшення національного багатства.

Ототожнення багатства з грошима стало основою економічної доктрини іспанської держави. Провідний ідеолог іспанського монетаризму Хуан де Маріана (1536—1624) на початку XVII ст. вимагав за­боронити будь-яку зовнішню торгівлю, крім вивезення іспанських то­варів у обмін на іноземну золоту монету. Така політика примусового виключення Іспанії зі світової торгівлі призвела менш ніж через сто­ліття до суттєвої затримки економічного розвитку країни.

Раціональний зміст монетаризму найповніше розкрив італійський банкір Б.Даванзатті (1