Реферат: Загальні положення

СХВАЛЕНО

розпорядженням Кабінету Міністрів України

від « » 200 р. №


Транспортна стратегія України на період до 2020 року
Загальні положення

Україна активно включається у світові суспільно-економічні процеси: приєдналася до Світової організації торгівлі, стратегічною метою визнано отримання асоційованого членства у Європейському Союзі (далі - ЄС). Транспорт, як інфраструктурна галузь, має розвиватися випереджальними темпами з метою сприяння швидкому економічному та соціальному розвитку країни та її участі у міжнародному поділі праці.

Мета Транспортної стратегії полягає у визначенні ключових проблем, цілей, принципів та пріоритетів розвитку транспортної системи України з точки зору загальнонаціональних потреб та інтересів на період до 2020 року. Вона пропонує політико-економічні, організаційні та правові заходи.

Транспортна стратегія охоплює залізничний, автомобільний, морський, річковий, авіаційний транспорт та громадський пасажирський транспорт загального користування, ефективність роботи яких значною мірою залежить від державної політики та регуляторних методів.

Реалізація Транспортної стратегії сприятиме суттєвому підвищенню ефективності транспортної системи в цілому, стійкому розвитку економіки та добробуту українців.

Технічний та технологічний розвиток транспорту буде спрямований на формування транспортної інфраструктури інтегрованої із Пан’європейськими транспортними мережами, створить умови для подальшого розвитку галузі та її підсекторів.

Транспортна стратегія розроблена робочою групою, утвореною Мінтрансзв’язку, за технічної допомоги ЄС: проекту „Підтримка інтеграції України до Транс’європейської транспортної мережі ТЄМ-Т” та Твінінг-проекту „Підтримка розробки та впровадження транспортної політики в Україні”.


^ 1. Проблеми розвитку транспортного сектору України


Транспортний сектор відіграє важливу роль у соціально-економічному розвитку країни, адже розвинена транспортна система є передумовою економічного зростання, підвищення конкурентоспроможності національної економіки і якості життя населення. Частка транспортного сектору у валовому внутрішньому продукті України (за даними Державного комітету статистики України) станом на 2008 рік становила 9,3 %. Чисельність працівників галузі становить майже 7 % від загальної чисельності зайнятого населення.

Україна володіє розвиненою інфраструктурою залізничного та водного транспорту. За довжиною мережі залізниць Україна посідає друге місце у Європі (21,7 тис. кілометрів залізниць), у Чорноморському, Азовському та Дунайському басейнах розташовано 18 морських торговельних портів; довжина внутрішніх водних шляхів на найбільших європейських річках Дунай та Дніпро - 2,2 тис. кілометрів.

Вигідне географічне положення України обумовлює проходження Пан’європейських транспортних коридорів № 3, 5, 7, 9; коридорів Організації співробітництва залізниць (ОСЗ) № 3, 4, 5, 7, 8, 10 та транспортного коридору Європа – Кавказ - Азія (ТРАСЕКА) (додатки 1, 2).

Значний транзитний потенціал України дає змогу розвивати експорт послуг, який у 2008 році сягнув 7,6 млрд. дол. США (додаток 3). У загальній структурі експорту послуг транспортні послуги становлять майже 70 %, у структурі імпорту – близько 20 %, завдяки чому транспорт України демонструє стійке позитивне сальдо зовнішньої торгівлі послугами.

У 2008 році транспортна система забезпечила перевезення 1,9 млрд. тонн вантажів і більше 8,3 млрд. пасажирів (додаток 4). Внаслідок світової фінансової кризи та скорочення попиту на основні експортні товари відбулося падіння обсягів вантажних перевезень на 29,1 % за 9 місяців 2009 року порівняно з аналогічним періодом 2008 року, пасажирських перевезень – на 7%.

Відповідно до програмного документа „Україна 2020: Стратегія національної модернізації”1, перспективний розвиток економіки України оптимістично оцінюється як інвестиційно-інноваційний, який має забезпечити підвищення її конкурентоспроможності. Якщо у 2009 - 2012 роках передбачається гальмування розвитку через світову кризу, то період 2013 - 2020 років має стати важливим етапом прискорення економічного і соціального розвитку України та забезпечити темпи зростання ВВП на 6 - 6,5 % на рік.

Передбачається, що в період 2009 - 2012 років середньорічні темпи збільшення обсягів вантажних перевезень становитимуть 3,7 %, пасажирських – 2,3 %. Цей період вимагає підтримки транспортного сектору з проведенням ефективної тарифної, податкової політики та залученням інвестицій. У посткризовий період (2013 - 2020 роки) очікувані середньорічні темпи приросту вантажних перевезень досягнуть 6,3 %, пасажирських – 2,8 %.

Очікується, що у 2020 році обсяги перевезення вантажів збільшаться порівняно з 2008 роком на 43,1 % і становитимуть 2535 млн. тонн, переробка вантажів у державних морських торговельних портах - на 43,2 %, що становитиме 233,4 млн. тонн, обсяги пасажирських перевезень - на 30,4 %, що становитиме 10867,3 млн. пасажирів (додаток 4).

Перехід на інвестиційно-інноваційний етап розвитку економіки, вступ до СОТ, набуття асоційованого членства у Європейському Союзі вимагає розвитку транспорту на якісно новій основі.

Сьогодні транспортний сектор економіки України у цілому задовольняє лише базові потреби економіки та населення у перевезеннях. Рівень безпеки, показники якості та ефективності перевезень пасажирів та вантажів, енергоефективності, техногенного навантаження на довкілля не відповідають сучасним вимогам.

Спостерігається відставання в розвитку транспортної мережі, перш за все в розвитку автомобільних доріг загального користування від темпів автомобілізації країни. Протягом останніх двадцяти років їх протяжність практично не збільшувалася, у той час як за цей самий період у Європі швидкими темпами будувались автомагістралі. У результаті щільність автомобільних доріг в Україні у 5,9 раза менше, ніж у Франції (відповідно 0,28 та 1,65 кілометра доріг на 1 кв. кілометр площі країни). Протяжність швидкісних доріг в Україні становить 0,28 тис. кілометрів, у Німеччині - 10,9 тис. кілометрів, у Франції – 7,1 тис. кілометрів, а рівень фінансування одного кілометра автодоріг в Україні відповідно у 5,5 – 6 разів менше, ніж у зазначених країнах (додаток 5 ).

Це пояснюється низкою об’єктивних причин, зокрема, такими як великий тягар на утримання транспортної мережі на душу населення порівняно з європейськими країнами через відносно невелику густоту населення (78 чоловік на 1 кв. кілометр), низьку купівельну спроможність громадян (1/5 купівельної спроможності Єврозони), порівняно невеликий парк автомобілів та значну територію країни.

Незадовільним є транспортно-експлуатаційний стан автодоріг: 51,1 % не відповідає вимогам за рівністю, 39,2 % - за міцністю. Середня швидкість руху на автодорогах України у 2 - 3 рази нижча, ніж у західноєвропейських країнах.

На європейських залізницях впроваджено високошвидкісний рух пасажирських поїздів зі швидкістю 200 - 250 і більше кілометрів на годину та високу частоту руху. На залізничному транспорті України також впроваджується рух пасажирських поїздів зі швидкістю до 160 кілометрів на годину, однак при цьому необхідно вирішити достатньо складну проблему розподілу мережі на лінії з переважно вантажним та переважно пасажирським рухом та підвищити частоту руху пасажирських поїздів. Водночас пропускну спроможність залізниць на Кримському напрямку вичерпано.

Морські порти України за якісними, технічними характеристиками, такими як глибина, засоби перевантаження і зберігання, технічний стан причалів і устаткування, рівень автоматизації та комп’ютеризації, залишилися на рівні кінця 80-х – початку 90-х років минулого століття.

Аеропорти потребують суттєвої модернізації, перш за все в тих містах, що готуються приймати учасників чемпіонату Європи 2012 року з футболу .

Незадовільний стан вітчизняної інноваційної та високотехнологічної складової транспортної галузі пояснюється низьким рівнем тарифів на перевезення, що підлягають державному регулюванню; обмеженим фінансуванням з державного та місцевих бюджетів; відсутністю коштів на просте відтворення основних фондів внаслідок заниження їх вартості та недостатнього рівня амортизаційних відрахувань; відсутністю інвестицій на умовах концесій, державно-приватного партнерства; недосконалістю механізмів лізингу. Нестача інвестицій призвела до стрімкого старіння рухомого складу та транспортної інфраструктури, що зумовлює невідповідність технічного і технологічного рівня вітчизняного транспорту європейським вимогам.

Залишається низьким рівень сервісного обслуговування клієнтів, недостатньо використовується наявний транзитний потенціал і вигідне географічне положення країни. Спостерігається відставання в розвитку транспортної інфраструктури, транспортно-логістичних технологій, мультимодальних перевезень, рівня контейнеризації, що зумовлює високу частку транспортних витрат у собівартості продукції.

Масова автомобілізація населення стає альтернативою громадському транспорту, що створює новий стиль життя та забезпечує мобільність населення. Кількість легкових автомобілів у приватній власності за 2003 – 2008 роки в Україні збільшилася на 22 %, або на 1100 тис. одиниць. Це призводить до заторів у містах, підвищення екологічного навантаження та значних енергетичних втрат, адже транспорт є найбільшим споживачем світлих нафтопродуктів.

Одночасно погіршуються соціальні стандарти якості пасажирських перевезень за такими показниками, як наповненість транспортного засобу, забезпечення міським електротранспортом та автобусами великої місткості, регулярність руху. Понад 15 років експлуатуються 92 % трамваїв, 78 % вагонів метро, 63 % тролейбусів, понад 25 років - 58,9 % пасажирських залізничних вагонів. Підприємства громадського пасажирського транспорту характеризуються збитковістю внаслідок низького рівня тарифів, недостатньої компенсації з бюджету витрат на перевезення пільгових категорій пасажирів; неефективності системи збору виручки від міських та приміських перевезень на пасажирському транспорті загального користування.

У 2008 році підприємствами транспортного сектору освоєно майже 21,6 млрд. гривень інвестицій, що становить 9,3 % загального обсягу інвестицій в економіку України (додаток 6). Однак галузь відчуває гостру нестачу коштів для свого розвитку. Більша частина інвестицій у транспортний сектор здійснюється за рахунок власних коштів підприємств транспорту та кредитів банків. Через незавершеність структурних реформ приватний капітал ще не став вагомим чинником розвитку. На транспортну галузь з державного бюджету України у 2009 році заплановано виділити 12,9 млрд. гривень, що становить лише 4,7 % загального обсягу бюджетних коштів (додаток 7). Водночас розвиток транспортної інфраструктури у країнах ЄС є однією з найбільших статей бюджетних витрат.

На транспорті склалося неоднорідне конкурентне середовище: від повністю приватизованого ще на початку 90-х років ХХ століття автомобільного та річкового транспорту до стопроцентної державної власності на залізничному транспорті та в морських портах. Країни Європи та більшість країн СНД вже провели реформування залізничного транспорту, відділивши господарські функції від регуляторних, природно монопольну інфраструктуру від потенційно конкурентного ринку операторських компаній. Потребує реформування система управління й у морських та річкових портах щодо розподілу регуляторних та господарських функцій.

Транспорт створює значне техногенне навантаження на довкілля, є джерелом викидів третини шкідливих речовин в Україні. Найбільше це стосується автомобільного транспорту в містах, де його частка у викидах шкідливих речовин досягає 90 %.

Незадовільним є рівень безпеки дорожнього руху. У середньому за добу в автомобільних катастрофах гинуть понад 20 і отримують травми близько 200 учасників дорожнього руху. Кількість загиблих на 1000 автомобілів в Україні перевищує відповідний показник Польщі у 2,5 разу, Франції – у 5-6 разів, Швеції – у 10-11 разів (додаток 8).

За даними Міжнародної організації цивільної авіації (ІКАО), відносні показники рівня безпеки польотів в Україні значно гірші від середніх загальносвітових показників. За період 1998 - 2007 років у галузі цивільної авіації сталося 16 катастроф, 31 аварія, 76 серйозних інцидентів. Літаки вітчизняних авіакомпаній за результатами контролю безпеки польотів у європейських аеропортах за програмою SАFА неодноразово потрапляли до «чорного списку». Через незадовільну систему управління безпекою судноплавства державний Прапор України включено до „чорного списку” Паризького меморандуму.

Для підвищення ефективності транспортної системи необхідна програма комплексного оновлення та модернізації транспорту, яка передбачатиме комплекс заходів з нормативно-правового забезпечення та створення сприятливого інвестиційного клімату з урахуванням бюджетних та небюджетних джерел інвестування.

Транспортна стратегія також пропонує ряд структурних реформ на транспорті.


^ 2. Принципи транспортної політики
^ Соціальні принципи:
сприяння соціально-економічному розвитку регіонів;

забезпечення свободи мобільності людей (у тому числі з обмеженими фізичними можливостями) та у виборі виду транспорту на основі раціональної цінової політики, яка відображає економічну вартість транспорту;

створення умов для надання транспортних послуг, які є безпечними і доступними для всіх верств населення;

узгодження планування розбудови об’єктів транспортної інфраструктури з генеральною схемою планування території України, довгостроковими планами використання земельних ресурсів і розміщення продуктивних сил;

зміцнення партнерських відносин між центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, транспортними підприємствами, профспілками та громадськими організаціями в процесі реалізації Транспортної стратегії, удосконалення моніторингу та оцінки виконання поставлених завдань.



Економічні принципи:

забезпечення сприятливої ділової кон’юнктури для всіх фізичних і юридичних осіб, які діють на ринку транспортних послуг, незалежно від форми власності, формування однорідного конкурентного середовища між видами транспорту і в межах кожного виду;

забезпечення випереджаючого розвитку транспортної інфраструктури;

необхідності проведення жорсткої антимонопольної політики, а за наявності конкуренції – введення вільного ціноутворення;

залучення інвестицій і заохочення участі приватного сектору на засадах справедливості, прозорості та стабільності;

прозорості регулювання транспортної системи;

використання ресурсів транспорту відповідно до ринкового попиту.


Фінансові принципи:

концентрації фінансових ресурсів на основі визначення пріоритетів відповідно до сформульованих цілей і вимог до економічної ефективності їх використання;

функціонування транспортних підприємств на засадах самоокупності;

спільного фінансування транспортної інфраструктури через загальне оподаткування або через призначені для користувача платежі (збори);

фінансування інвестиційних проектів на основі доходу або потоку прибутків від реалізації проекту;

компенсації витрат на перевезення пільгових категорій пасажирів на маршрутах соціального значення для того, щоб транспорт міг повноцінно працювати у майбутньому.


^ Екологічні принципи:
пріоритетності вимог екологічної безпеки, обов'язковості додержання екологічних стандартів і нормативів у транспортній діяльності;

запобігання забрудненню довкілля та негативному впливу на людське здоров’я внаслідок інтенсивного розвитку автомобільного транспорту;

введення в дію економічного механізму природокористування та природоохоронної діяльності на основі принципу «забруднювач платить»;

прийняття та виконання міжнародного законодавства щодо перевезення небезпечних вантажів та запровадження системи навчання працівників суб'єктів перевезення небезпечних вантажів;

стимулювання пріоритетного розвитку енергозберігаючих і екологічно безпечних видів транспорту та інтермодальних технологій.


^ 3. Цілі та пріоритети Транспортної стратегії


Метою розвитку транспортної системи є створення умов для соціально-економічного зростання, підвищення конкурентоспроможності національної економіки і життєвого рівня населення завдяки забезпеченню якості транспортних послуг та задоволенню соціальних, зовнішньоторговельних, оборонних та природоохоронних потреб суспільства.

Основними цілями розвитку транспортного сектору економіки України на період до 2020 року є:

розвиток транспортної інфраструктури та модернізація рухомого складу для забезпечення зростаючої мобільності населення та прискорення переміщення товаропотоків;

забезпечення конкурентоспроможності та якості транспортних послуг для економіки;

забезпечення доступності та якості транспортних послуг населенню;

інтеграція до Європейського Союзу і розвиток експорту транспортних послуг;

підвищення ефективності державного управління та розвиток конкурентного середовища;

підвищення екологічності, енергоефективності транспортних процесів та безпеки перевезень пасажирів і вантажів.


Основними пріоритетами Транспортної стратегії держави мають бути:

розвиток транспортної інфраструктури, її модернізація та приведення у відповідність із євростандартами, розбудова мережі міжнародних транспортних коридорів, швидкісних автомобільних доріг та мережі прикордонних пунктів пропуску, а також, зокрема, підготовка транспортної інфраструктури до проведення фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу ;

підвищення державних соціальних стандартів транспортного обслуговування населення;

інтегрування транспортної системи України в європейську та світову;

прискорена адаптація вітчизняного законодавства до європейських норм та стандартів;

впровадження нормативних актів, які відповідають положенням та вимогам міжнародних угод;

розвиток експорту транспортних послуг, ефективна реалізація транзитного потенціалу України, підвищення конкурентоспроможності вітчизняного транспорту на міжнародному ринку транспортних послуг;

поліпшення інвестиційного клімату, залучення інвестицій на умовах концесій, державно-приватного партнерства, удосконалення механізму лізингу транспортних засобів;

створення сприятливих умов, які забезпечуватимуть привабливість транспортної діяльності для залучення приватного, у тому числі іноземного, капіталу;

формування ефективної конкурентної тарифної політики та забезпечення доходної бази підприємств галузі;

здійснення структурних реформ на залізничному, морському транспорті, міському і приміському громадському автотранспорті, у сфері дорожнього господарства з метою підвищення ефективності державного управління;

удосконалення державної системи забезпечення безпеки на транспорті та формування системи державного нагляду за безпекою руху, підконтрольної центральному органу виконавчої влади з питань транспорту та зв'язку, з метою розмежування функцій управління діяльністю та контролю;

стимулювання сталого розвитку транспорту шляхом надання переваги екологічно чистим та енергоефективним видам транспорту, зниження техногенного навантаження транспорту на довкілля, а також шляхом розвитку громадського пасажирського транспорту як альтернативи стрімкій автомобілізації країни.


^ 4. Основні напрями реалізації Транспортної стратегії


4.1. Модернізація транспортної системи


4.1.1. Розвиток транспортної інфраструктури

Нині Україна потребує невідкладної комплексної розбудови транспортної мережі, насамперед міжнародних транспортних коридорів, мережі швидкісних автомобільних доріг, залізниць та аеропортів.

Складність проблеми полягає в тому, що об’єкти транспортної інфраструктури перебувають у державній власності, потребують значних інвестицій та великою мірою залежать від фінансування з державного та місцевого бюджетів. Враховуючи недостатність фінансових засобів бюджету, необхідна взаємодія державного та приватного секторів і нові форми фінансування. Важливим питанням є резервування земель для будівництва та розвитку об’єктів транспортної інфраструктури і підготовка відповідної нормативно - правової бази.

Основні завдання щодо розвитку транспортної інфраструктури:

збільшення пропускної спроможності транспортної мережі;

впровадження швидкісного руху пасажирських поїздів, передусім денних;

розвиток мережі автомобільних доріг, насамперед швидкісних та обходів населених пунктів;

розвиток пропускної спроможності морських портів;

розвиток транспортних вузлів та залізничних, автомобільних підходів до морських портів;

розвиток мережі прикордонних пунктів пропуску;

розвиток аеропортової мережі, передусім у рамках підготовки до чемпіонату Європи 2012 року з футболу;

розвиток державної системи використання повітряного простору України;

створення мережі логістичних центрів та «сухих портів»;

удосконалення мережі інформаційно-комунікаційних технологій транспорту.


До найбільш важливих інвестиційних проектів належать:

впровадження руху швидкісних пасажирських поїздів: Київ – Полтава – Харків, Київ – Дніпропетровськ, Київ – Тернопіль – Львів, Київ – Жмеринка – Одеса, Київ - Донецьк та між великими обласними центрами;

будівництво, реконструкція та капітальний ремонт автомобільних доріг державного значення, зокрема: Львів – Броди, Львів – Тернопіль, Вінниця – Київ, Кіпті – Бачівськ, Київ – Чоп, Київ – Харків – Довжанський, Київ – Одеса, Київ – Ковель – Ягодин, Стрий – Кіровоград – Знам’янка, Херсон – Сімферополь, Харків – Сімферополь – Севастополь, Одеса – Рені, Знам'янка – Луганськ – Ізварине, Великої кільцевої автомобільної дороги навколо м. Києва;

підготовка транспортної мережі до обслуговування фінальної частини чемпіонату Європи з футболу 2012 року, в тому числі будівництво та реконструкція аеропортів у Києві, Донецьку, Львові, Харкові;

збільшення пропускної спроможності залізничного руху в напрямку Криму, а також на напрямку Київ – Трипілля – Миронівка, розвиток паралельного залізничного напрямку Долинська – Миколаїв – Херсон – Джанкой;

впровадження технологій енергозбереження при перевезеннях залізничним транспортом на напрямку Знам’янка – Долинська – Миколаїв – Херсон – Джанкой;

будівництво нового залізничного тунелю Бескид – Скотарське (МТК № 5);

розбудова метрополітену в Києві, Харкові, Дніпропетровську, Донецьку;

удосконалення системи супроводу транспортних засобів шляхом впровадження систем супутникової радіонавігації;

будівництво та реконструкція терміналів (перш за все контейнерних) у морських портах;

оновлення портового допоміжного і криголамного флоту та модернізація засобів портової механізації;

створення логістичних центрів у транспортних вузлах зі значними вантажопотоками;

будівництво другої черги глибоководного суднового ходу Дунай – Чорне море;


4.1.2. Рухомий склад

Прискорене оновлення рухомого складу є одним із найважливих напрямів модернізації транспорту. Це дасть змогу суттєво покращити обслуговування економіки та населення, підвищити конкурентоспроможність національних перевізників на світових ринках перевезень, забезпечить повною мірою безпеку перевезень та охорону довкілля. Оновлення рухомого складу має здійснюватися за рахунок транспортних компаній, за винятком соціально значущих пасажирських перевезень, що мають фінансуватися з бюджетів усіх рівнів.


Основні завдання щодо забезпечення оновлення рухомого складу:

прискорене та збалансоване впровадження сучасних європейських стандартів безпечного, екологічно сприятливого та енергоефективного транспорту;

формування раціональної структури парку рухомого складу за потужністю, вантажністю, пасажиромісткістю, спеціалізацією, видами палива тощо відповідно до поточної структури транспортного попиту;

розвиток і модернізація в містах, насамперед у тих, де буде проходити фінальна частина чемпіонату Європи 2012 року з футболу, комунального пасажирського транспорту та забезпечення необхідною кількістю рухомого складу та автобусів для міжміських і міжнародних перевезень;

оновлення та модернізація залізничного рухомого складу з метою збільшення його строку служби, підвищення безпеки та швидкості руху.


4.1.3. Інвестиційна політика

Механізми реалізації інвестиційної діяльності:

використання різних джерел фінансування галузі: власних коштів підприємств, коштів державного та місцевих бюджетів, коштів інвесторів, концесіонерів, кредитних ресурсів комерційних банків та міжнародних фінансових установ;

проведення переоцінки основних фондів, підвищення ефективності заходів щодо збільшення інвестицій у розвиток транспорту загального користування за державної підтримки, що сприятиме впровадженню вітчизняних інноваційних транспортних технологій та технологічній модернізації транспорту;

впровадження механізму державно-приватного партнерства з метою залучення ресурсів для змішаного фінансування розвитку транспортної інфраструктури, поєднання державних капітальних вкладень та приватного капіталу вітчизняних та іноземних інвесторів;

аналіз можливостей запровадження механізмів довгострокового пільгового кредитування інвестицій у ресурсо- та енергозберігаючі техніку та технології;

розширення принципів “користувач платить” та “забруднювач платить” під час користування транспортною інфраструктурою;

установлення ввізних митних платежів, які відповідають вимогам СОТ.


Одним із механізмів забезпечення інвестиційної діяльності залишається бюджетне фінансування транспортного сектору, яке має бути спрямоване, перш за все, на такі цілі:

забезпечення функцій державного управління в транспортній галузі;

гарантоване підтримання в робочому стані мережі об'єктів транспортної інфраструктури та розвиток мережі автомобільних доріг загального користування, насамперед швидкісних;

підтримка бюджетного фінансування найважливіших транспортних проектів та проектів розвитку автомобільних доріг загального користування і підвищення рівня безпеки дорожнього руху;

гарантоване фінансування законодавчо закріплених державних зобов'язань за програмами розвитку транспорту та дорожнього господарства України.


Потребує вдосконалення нормативно-правова база з питань розроблення та впровадження економічного і фінансового механізмів фінансування інфраструктури: прийняття (доопрацювання) законів України „Про державно-приватне партнерство”, “Про швидкісні автомобільні дороги", внесення змін до законів України „Про інвестиційну діяльність”, „Про фінансовий лізинг”, „Про концесії”, а також з питань відведення земель для нового транспортного будівництва.


4.2. Забезпечення конкурентоспроможності та якості транспортних послуг для економіки


Створення стабільної економічно ефективної системи вантажного транспорту та логістики є засобом підвищення конкурентоспроможності, якості та безпеки перевезень, задоволення потреб зовнішньої торгівлі, оптимального використання ресурсів в економіці країни. Товари повинні перевозитися вільно, швидко, надійно та ефективно, з найменшим впливом на довкілля та інших користувачів транспорту.

Для цього слід діяти за такими напрямами:

1) розвиток ринку послуг вантажного транспорту шляхом:

розроблення технічних і організаційних заходів, спрямованих на забезпечення гарантованого збереження вантажів, що перевозяться;

удосконалення нормативної бази (транспортного, митного, податкового законодавства), контролю навантажувально-розвантажувальних операцій і запровадження відповідальності за діяльність вантажовласників і експедиторів;

забезпечення прав і захисту перевізників, створення ефективної системи допуску перевізників і транспортних засобів до надання послуг з перевезення вантажів, включаючи питання тарифів і фінансового навантаження для суб’єктів малого і середнього бізнесу, спрощення процедур отримання віз;

удосконалення порядку застосування штрафних санкцій за порушення вимог законодавства під час перевезення територією України вантажів іноземними перевізниками;

забезпечення пільгового оподаткування операцій з надання послуг, пов’язаних з переміщенням вантажів транзитом через територію України;

впровадження новітніх інформаційно-комунікаційних технологій на базі GPS;

посилення взаємодії видів транспорту шляхом розвитку мультимодальних перевезень і міжнародних транспортних коридорів;

розвитку транспортно-експедиторської діяльності;

удосконалення механізмів сертифікації та ліцензування операторів вантажного транспорту;

збільшення до рівня світових досягнень швидкості переміщення товарів та ритмічності їх доставки, скорочення часу обробки партій товарів у портах та часу перетину державного кордону;

забезпечення експлуатаційної сумісності залізничних мереж і виділення маршрутів для вантажних перевезень;

створення національних транспортних компаній, здатних конкурувати зі світовими;

впровадження стандартних комерційних вантажних і транспортних документів міжнародного зразка, уніфікація процедур, правил і вимог до перевізників;


2) створення сприятливих технічних, правових, організаційних і фінансово-економічних умов розвитку інтермодальних перевезень і справедливих ринкових умов конкуренції між видами транспорту, гарантування якості інтермодальних перевезень, їх привабливості та доступності для транспортних операторів завдяки:

утвердженню нормативно-правових основ функціонування інтермодального транспорту;

ідентифікації стратегічної мережі інтермодальних перевантажувальних пунктів і коридорів, визначення інтермодальних контейнерних і контрейлерних маршрутів у рамках міжнародних транспортних коридорів;

маркетингу інтермодальних транспортних послуг;

введенню „єдиного вікна” для інтермодального транспорту, єдиного транспортного документа для всіх перевізників вантажів;

залученню інвестицій у нові стандарти інтермодального обладнання;

удосконаленню тарифно-цінового регулювання та фіскальної політики для стимулювання розвитку транзитних контейнерних перевезень, запровадженню оптимальних тарифів з дотриманням умов вигідності перевезень для автомобільного і залізничного транспорту;

розробленню технологій взаємодії всіх учасників перевезення;

створенню інституту операторів інтер/мультимодальних перевезень;

визначенню і реалізації пріоритетних проектів розвитку інфраструктури інтермодального транспорту на довгостроковий період, у тому числі створенню мережі сучасних високотехнологічних контейнерних терміналів і збільшенню пропускної спроможності існуючих терміналів;

збільшенню рівня контейнеризації перевезень і номенклатури вантажів, що перевозяться в контейнерах;

створенню технічних умов для становлення професії універсального перевізника;

розвитку співробітництва з Польщею, Білоруссю, іншими сусідніми країнами, країнами Балтії в організації контрейлерних перевезень;


3) розвиток логістики, транспортно-складської та інформаційної інфраструктури, впровадження концепцій і технологій управління ланцюгами поставок та інтеграція транспортних і виробничих процесів вимагає:

удосконалення бази нормативно-правового регулювання, спрямованого на забезпечення рівних і сприятливих умов учасникам транспортно-логістичного ринку, функціонування логістичних центрів, використання електронних документів у сфері вантажного транспорту;

налагодження ефективної взаємодії з приватним сектором і місцевими органами влади з метою визначення оптимальних місць розташування стратегічних логістичних центрів, що поєднують різні види транспорту, та їх створення;

розбудови і модернізації транспортної, складської інфраструктури, вантажних терміналів;

підтримки проектів державно-приватного партнерства, залучення інвестицій у розвиток логістичної інфраструктури та інноваційні технології;

підвищення кадрового потенціалу у сфері логістики, впровадження ефективної системи сертифікації логістів;

створення комплексних інформаційних систем управління, телематичних засобів навігації і моніторингу (“інтелектуальних транспортних систем”, систем контролю та ідентифікації вантажів і контейнерів, системи повідомлення про прибуття в портах тощо), інноваційних технологій переробки в інтермодальних терміналах, оснащення транспортних засобів супутниковими навігаційними системами, інтегрованими в єдину систему координатного управління;


4) забезпечення пріоритетного розвитку інфраструктури міжнародних транспортних коридорів, їх функціонування на основі сучасних логістичних технологій, наскрізного тарифу, швидкості доставки, збереження вантажів, інформаційної підтримки, відсутності адміністративних бар’єрів передбачає:

розроблення та виконання Програми розвитку національної мережі міжнародних транспортних коридорів в Україні на 2011 - 2015 роки;

залучення інвестицій для розвитку мережі міжнародних транспортних коридорів (урядова фінансова підтримка інфраструктурних проектів, концесії тощо);

моніторинг міжнародних вантажопотоків за напрямками міжнародних транспортних коридорів, підготовку пропозицій та техніко-економічного обґрунтування щодо розширення номенклатури та підвищення якості транспортно-перевантажувальних, експедиторських та інформаційних послуг під час перевезення вантажів;

розроблення методичного забезпечення розвитку термінальної інфраструктури міжнародних транспортних коридорів;

збільшення пропускної спроможності вантажонапружених ділянок, розвиток залізничних під’їздів до портів, мережі терміналів, сортувальних станцій і перевантажувального устаткування;

створення автоматизованої системи обліку транзитних вантажо- і пасажиропотоків за напрямками, впровадження сучасних інформаційних і комунікаційних технологій, облаштування волоконно-оптичних ліній зв’язку;

підвищення встановленої швидкості руху поїздів на напрямках міжнародних транспортних коридорів;

розроблення разом із сусідніми державами спільних технологій транзитних перевезень та наскрізних тарифів;

розширення участі у міжнародних проектах щодо розбудови Центральної осі Пан’європейської транспортної мережі;

удосконалення податкової і митної політики щодо перевезень на напрямках міжнародних транспортних коридорів.


4.3. Забезпечення доступності та якості транспортних послуг населенню


Транспорт має забезпечувати доступність та якість транспортних послуг для усіх верств населення відповідно до соціальних стандартів. Враховуючи стійку тенденцію до урбанізації країни й особливо інтенсивний розвиток великих міст, транспорт загального призначення має стати альтернативою індивідуальному автомобільному транспорту.

Пріоритетами у розвитку сфери громадського пасажирського транспорту є:

1) довгострокове планування розвитку міст, міської та приміської транспортної мережі шляхом:

розроблення довгострокових генеральних схем розвитку міст, перспективної заб